Крайова шкільна рада у Галичині: повноваження, структура і вплив на розвиток шкільництва у 1867–1918 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Крайова шкільна рада у Галичині: повноваження, структура і вплив на розвиток шкільництва у 1867-1918 рр.

У статті розглядаються основні питання створення в 1867 р. Крайової шкільної ради для Галичини та її діяльності. Подано передумови утворення ради, склад, структуру та компетенцію. Особлива увага приділяється діяльності шкільної ради з огляду на її автономне становище у порівнянні з іншими органами крайової влади в Галичині та аналогічними шкільними радами інших австрійських провінцій.

Ключові слова: шкільна рада, Галичина

Одним з пріоритетних напрямків діяльності сучасних держав є підняття загального рівня освіченості населення країни. Для виконання поставленого завдання створюються спеціальні центральні і місцеві органи влади. Від їх ефективності залежить якість загальнодоступної початкової, середньої та вищої освіти. Прорахунки в цій сфері призводять до довготриваючих негативних наслідків. Через деякий час знижується науковий потенціал країни, відчувається брак кваліфікованих кадрів, що може мати наслідком економічну стагнацію чи занепад держави. Крайову шкільну раду у Галичині можна вважати прикладом невмілого адміністрування у сфері освіти. Дослідження її діяльності на протязі 1867-1918рр., з'ясування допущених недоліків у роботі та спричинених ними конфліктних ситуацій дозволять нам розробити такі моделі управління освітою, які будуть сприяти її розвитку та зведуть до мінімуму міжнаціональні конфлікти на цьому ґрунті.

Науково-теоретичною основою дослідження стали праці В. Кульчицького, Б. Тищика, Н. Кошелєвої, Т. Окуневського, К. Брухнальського, В. Вінярського та ін.

Крім того, у роботі були використані архівні джерела та нормативні акти, що регулювали діяльність шкільної ради. Вважаємо, що стан розробки поставленого питання з точки зору історичної науки є досить добрим, але деякі його правові аспекти сьогодні потребують більш детального висвітлення, доопрацювання і переоцінки.

Ще 12 лютого 1851 р. Міністерство віровизнань і освіти прийняло розпорядження про встановлення окремої Тимчасової крайової шкільної ради для Галичини. [1,с.271] §2 розпорядження визначалось, що Крайова шкільна рада була підрозділом намісництва, і її намісник очолював безпосередньо. Та в цілому її діяльність підпорядковувалась вказаному міністерству і мало чим відрізнялась від діяльності крайових шкільних рад решти коронних країв Австрійської імперії.

У 1866 р. починається австро-пруська війна, неуспішна для Австрії. Вже 20 липня прусські війська підійшли майже до Відня. Мирний договір для Австрії був вкрай некорисним. Вона втратила своє значення на міжнародній арені. [2,с.373]

Австрійський імператор Франц Йосиф вже й до війни був готовий до перетворення імперії в дуалістичну монархію. Імператорський рескрипт, що містив загальні умови про створення дуалістичної монархії був підписаний у жовтні 1866 р. та завізований 17 листопада 1866 р. міністром закордонних справ Фрідріхом Фердинандом фон Бейстом. [3,c.25]

Австрійський та угорський закони про спільні справи та порядок їх вирішення, якими було закріплено перетворення Австрійської імперії в дуалістичну Австро-Угорську монархію були прийняті 21 грудня 1867 р. З того часу починається масштабна перебудова державного апарату обох частин імперії.

Скориставшись напруженою ситуацією польські політики Галичини зуміли отримати від імператора неформальну згоду на так звану автономію Галичини. Вони через Галицький крайовий сейм неодноразово пробували провести" резолюцію", яка б юридично оформила надання Галичині широкої автономії у складі Австро-Угорщини (у 1868, 1872 рр.) [4,c.100]. Та зважаючи на нестабільність в інших регіонах Австро-Угорщини, це було неможливе тому вони стають на шлях поступового розширення автономії Галичини. І в першу чергу, це стосувалось освіти.

Цісарсько-королівська Крайова шкільна рада для Галичини розпочала свою діяльність 28 червня1867р. [5]. Головою шкільної ради і далі був намісник чи його заступник. 18 квітня 1890 р. був прийнятий закон, яким запроваджено окрему посаду заступника намісника у крайових шкільних радах Відня, Праги і Львова [6, c. 119]. Як правило, керував шкільною радою віце-президент ради, яким найчастіше був котрийсь з професорів Львівського університету [7, c. 338]. Його призначав монарх за поданням Міністра віровизнань і освіти.

Членами ради були: референт намісництва у шкільних справах, дві особи духовного сану, запрошені намісником, один представник Крайового виділу (виконавчого органу Галицького крайового сейму - М. П.Х.), два представники міст Львова і Кракова, обрані міськими радами та два відомі науковці, кандидатури яких подавав Крайовий виділ і затверджував намісник [8, c. 89]. Щоразу на засідання намісник запрошував двох шкільних інспекторів [9, c. 10].

Дещо змінився персональний склад ради після прийняття крайового закону "Про Крайову шкільну раду" у 1905 та внесення змін до нього у 1907 р. Рада і надалі очолювалась намісником чи віце-президентом, складалась з референтів справ шкільних адміністративних та економічних, з крайових шкільних інспекторів, з трьох делегатів крайового виділу (серед них один мав бути українцем), з представників духовенства (трьох католицького віросповідання - латинського, грецького та вірменського обрядів, одного представника євангелістів і одного представника іудаїзму, що призначався імператором за поданням міністра освіти і релігії, який опирався на пропозицію намісника), шести професійних освітян (з них троє мали бути вчителями вищих шкіл, з одного вчителя середньої школи, одного з народної школи або учительської семінарії і ще один зі школи торгівлі чи промислу; двоє з цих професійних освітян мали бути українцями, які призначались імператором за поданням міністра освіти і релігії, який опирався на пропозицію Крайового виділу, представлену намісником, а також до складу ради входило сім представників міст, причому двох з них обирали міські ради Львова і Кракова [10, c.43-44]. Щодо національного складу ради, то зрозуміло, що переважна більшість її членів були поляками. Проф. В. Кульчицький наводив таку статистику: у1910 р. з тридцяти трьох членів ради лише п'ять були українцями, а в1913 р. їх кількість зменшилась до трьох [11,c.6].

Загальне керівництво галицькою Крайовою шкільною радою здійснювалось Міністерством віровизнань та освіти, та по суті, воно не втручалось у її діяльність.

3 листопада 1908 р. президія Крайової шкільної ради поділила першу секцію на три відділи:

– до відділу а) Секції І належали справи персональні справи учителів народних шкіл, діючих (постійних чи тимчасових) і тих, що перебувають на пенсії, присвоєння кваліфікації, призначення помічників, підвищення, переміщення, відпустки, справи дисциплінарні, переміщення у тимчасовий і постійний стан спочинку, підвищення зарплати, відрахування з зарплати, допомоги, нагороди за наднормову працю, за викладання релігії, і ін. Відділ складався з шести посадовців і очолив його Станіслав Окіцький;

– до відділу б) Секції І належали справи організації та реорганізації шкіл і всі правові питання, з цим пов'язані (стипендії, право презентації, мова навчання), систематизація посад вчителів релігії і інших предметів, будівництво шкіл,а також друк шкільних книжок у видавництві намісництва. Відділ з трьох чоловік очолив Юліан Шумлянський;

– до відділу с) Секції І належали справи учительських семінарій, стипендій, інтернатів, шкільних окружних і місцевих рад, інспекторів окружних шкіл, конференцій, курсів, екзаменів учителів і учнів,звільнення від складання екзамену на атестат зрілості з метою допуску до кваліфікаційного іспиту, усі справи, що торкаються науки і її джерел, відвідування і справи, що стосуються шкільної статистики, звіт про стан науки і виховання, кошторис і закриття рахунків шкільних крайових фондів, нагляд за школам, учительськими семінаріями. Керівництво відділом з трьох чоловік було доручене старості Броніславу Чорному [13,c.17].

Станом на 1914 р. крайова шкільна рада складалась вже з шести відділів[14, c. 239].

Під керівництвом Крайової шкільної ради були шкільні ради округів, що діяли на рівні повітів і очолювались старостами та шкільні ради гмін, які очолювались керівництвом гміни. Однак повітові шкільні ради не створювались у кожному повіті. Так у 1890 р. 45 окружних рад обіймало керівництво 74 повітами Галичини [15, c. 70]. Усі вони, як і окружна шкільна рада міського округу Львова, мали спеціальний регламент, за яким здійснювали свою діяльність [16,c.16]. Місцевих (гмінних) шкільних рад теж було менше ніж самих гмін в Галичині - 2719 [17,c. 273] (на понад три тисячі гмін).

Станом на 1914 р. в Галичині кількість повітових шкільних рад зменшилась до двадцяти. При радах діяло 10 крайових та 86 повітових шкільних інспекторів [18,c.17]. Справи, що вирішувались крайовими шкільними інспекторами, контролюватись і схвалюватись віце-президентом ц.к. Крайової шкільної ради [12,c.34-35], а справи повітових інспекторів схвалювались керівниками повітових шкільних рад.

Шкільна рада була вищим наглядовим і виконавчим органом у справах шкільництва. Шкільна рада краю керувала усім шкільництвом за винятком університетів, що були підпорядковані Міністерству віровизнань та освіти у Відні [7, c. 338]. Контролював діяльність Крайової шкільної ради Галицький крайовий сейм. Повітові (окружні) шкільні ради наглядали за приватними та державними школами староства, а гмінні ради наглядали за школами на території гміни.

У ХІХ ст. отримання початкової шкільної освіти в Австрії було обов'язковим для усіх дітей шкільного віку.

На думку польського історика д-ра Б. Вінярського у Крайової шкільної ради Галичини, були дуже широкі повноваження, на відміну від шкільних рад інших коронних країв Австрії, а тому її можна вважати органом автономії краю у справах шкільництва [14, c. 239]. Ми цілком погоджуємось з цим твердженням.

Повноваження надані їй центральними органами влади, спосіб прийняття нею рішень та відсутність належного звітування перед Міністерством освіти (хоча формально вона йому підпорядковувалась), за рішення прийняті в межах своєї компетенції дають підстави називати Крайову шкільну раду органом крайової автономії. При тому помилковим було б вважати, що місцеві органи влади мали повністю розв'язані руки у питаннях шкільництва. Усі крайові закони, що регулювали діяльність Крайової шкільної ради у Галичині і надалі вимагали санкції імператора [19,c.16]. крайовий шкільний рада галичина

Найгіршим, з нашої точки зору було те, що Крайова шкільна рада була не стільки освітнім органом, скільки політичним, бо переймалась невластивим для неї завданнями. Наприклад, замість зменшити кількість неписьменних, яких у Галичині було чи не найбільше у порівняні з іншими австрійськими краями,

Крайова рада переймалась проблемою збільшення шкіл з польською мовою навчання за рахунок шкіл з українською мовою навчання. У польськомовній пресі ("Gazeta Narodowa") Крайовій шкільній раді в обов'язок ставилось виховувати молодь у патріотичному дусі (у дусі власне польського патріотизму - М.П.Х.) [20,c. 1].

Як наслідок такої роботи загальна кількість учнів зменшувалась Траплялись випадки, коли батьки відмовлялись водити дітей до польськомовних навчальних закладів.

Показовим є приклад, наведений Н. Кошелєвою у статті "Діяльність галицької Крайової шкільної ради стосовно української народної освіти". У селі Миклашеві Львівського повіту Крайова шкільна рада в 1912 р. заснувала всупереч волі громади польську школу і розпорядилась перевести до неї з української школи всіх дітей латинського обряду та євреїв. Цей факт викликав безліч письмових протестів, петицій, депутацій до шкільної ради, і навіть до Міністерства віросповідань і освіти у Відні. Батьки казали: "Не будемо посилати дітей до польської школи, навіть якщо будемо за це платити [21,c.8-9-посилання наше - М.-П.Х.М.]. "І виконуючи батьківську волю, діти п'ять місяців не навчались, бо до української школи їх не пускали. У 1913 р. батькам все ж дозволили обирати школу і польська залишилась не укомплектованою [17,c. 272]. Цей приклад є швидше винятком, ніж правилом, бо зазвичай влада не прислухалась до місцевих українських громад. Їй вдавалось домогтись виконання своїх рішень.

У вказаній статті містяться описи численних зловживань місцевих шкільних рад. Укомплектовані переважно поляками, вони надто ревно оберігали права польських шкіл у Східній Галичині і зовсім не брали до уваги інтереси українського населення в Західній частині краю, та його потреби у відкритті шкіл українських. Таким чином, проводилась цілеспрямована полонізація Галичини.

Галицька Крайова шкільна рада (як і інші крайові органи влади), не виконувала закони та урядові розпорядження про рівноправність мов в Галичині. Йосиф Кобилянський у своїй праці “Поляки і Русини” зауважував, що відновлення рівноправності руської мови у школах та державних організаціях є безумовною вимогою українського населення Галичини. Він звертав увагу на те, що існуючі школи з руською мовою викладання є спольщеними по своїй суті, бо усі вчительські семінарії є польськими, і трапляються випадки, коли вчителі таких шкіл руською мовою не володіють. З-поміж середніх та вищих шкіл на цілий край припадає лише одна гімназія з руською мовою викладання. Що стосується права звернення у державні органи руською мовою, то на думку автора, це є чистою іронією, бо від урядовців ніхто не вимагав вміння читати і писати нею [22, c.10].

З 1883 р, у якому написана вказана вище праця до 1894 р ситуація в шкільництві не змінилася на краще. Так газета “Kurjer Lwowski” наводить наступну шкільну статистику: з 258 середніх шкіл та гімназій австрійської частини імперії в 98 гімназіях та 57 школах реальних мовою викладання була німецька, у 41 гімназії і 14 школах - чеська, у 24 гімназіях і 4 школах - польська, в чотирьох гімназіях і 3 школах - італійська, у 3гімназіях і 1 школі - сербо-хорватська, у 8 гімназіях - було по дві мови викладання, і на усю цю кількість припадала лише1 гімназія з українською мовою викладання [23,c. 1]. У той час, як за чисельністю українці в Австрії становили щонайменше 12% всього населення монархії, і були четвертими після німців, чехів і поляків [24, c.256].

Відомим є випадок, коли українські сеймові посли в 1903 р. у відповідь на відмову відкрити українську гімназію в Станіславові (зараз - Івано-Франківськ) склали свої мандати. Український посол д-р Т. Окуневський [25,c.25] у своїй промові в сеймі 1899 р. зазначав, що на протязі тридцяти років Крайова шкільна рада використовувала науку у політичних цілях, і нема іншого способу покращення освіти українського населення у Галичині, ніж розділити раду на дві частини: “...одну для руской, другу для польской народності, щоб і мы своєю наукою и своєю культурою сами заведували, а не чужи опікувались нами руки”. [26, c.51]

Така пропозиція викликала різку критику з боку поляків. Галичина розглядалась ними, як майбутня основа для відродження польської національної держави, тому будь-які дії, чи навіть наміри поділити Галичину на Західну польську і Східну українську, чи поділити повноваження деяких органів управління на національній основі безпосередньо загрожували реалізації цього плану.

Діяльність намісництва у сфері освіти викликала справедливі нарікання не тільки з боку українського населення краю. К. Брухнальський, учитель з багаторічним стажем та польський шкільний інспектор у 1920 р. видав книжечку, присвячену стану освіти в Галичині у 1909 - 1914 рр. Своє дослідження він проводив у 12 повітах центральної частини Галичини (або на 1/6 території краю), він відвідав 884 школи, з них 463 з польською і 421 з руською мовами викладання [27,c.2]. За свідченнями автора, умови навчання були жахливі. Залишалися школи, які знаходилися у темних тісних хатах і навіть без підлоги. У них на площі 16-18 м. кв. вчилося 30-40 дітей, а висота приміщення заледве сягала 1м. 85 см. До шостого класу доходило 3-10% дітей, а у перший ішло заледве 55%. Нормальний навчальний рік тривав тільки на протязі 5 зимових місяців із запланованих 10.

Автор робив висновок, що"...політичні органи краю, яким австрійський уряд дозволив, на очевидну шкоду,- цілком опанувати народне шкільництво... не змогли чи теж не схотіли на протязі 50 років виконати постанову про обов'язкове шестирічне навчання у школі" [27,c.3-5].

Діяльність крайової шкільної ради у 1909р. визнав не фаховою навіть Галицький крайовий сейм, мотивуючи це тим, що 15% місцевих громад на той час не мали своїх шкіл [17,c. 274].

Отож, позбавлена можливості самостійно вирішувати найбільш важливі політичні питання та обмежена у засобах впливу на економічну ситуацію в краї, польська галицька верхівка (вищі урядовці краю, депутати від Галичини у австрійському парламенті, депутати галицького Крайового сейму, великі землевласники і промисловці, церковне керівництво та інтелігенція) зосередила свої зусилля на вирішенні різноманітних гуманітарних та освітянських питань. Крайовий сейм отримали унікальну можливість самостійно керувати крайовою початковою та середньою освітою.

Крайова шкільна рада для Галичини діяла на підставі загальнодержавних законів і розпоряджень про її створення, структуру та повноваження, крайових законів,виданих в межах компетенції галицького Крайового сейму. Вона очолювалась намісником та була підконтрольна Крайовому сейму. Зважаючи на значну автономію Галичини у справах шкільництва, вона не відчувала гострої проблеми в кадрах чи ресурсах, та попри те, не виконувала покладених на неї завдань, а саме ліквідацію безграмотності, підвищення якості навчання у початкових та середніх навчальних закладах, покращення їх матеріально-технічної бази. В результаті цього, напередодні Першої світової війни рівень освіти в Галичині був чи не найнижчим у порівнянні з іншими австрійськими провінціями.

Діяльність Крайової шкільної ради у Галичині з 1867 по 1918 рр. яскравий приклад недоцільності використання органів управління освітою для вирішення конкретних політичних завдань.

Джерела:

1. Кульчицький В. До питання про Крайову шкільну раду в Галичині (1867-1918 рр.) / В. Кульчицький // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали VII регіональної науково-практичної конференції. 13-14 лютого 2001 р. - Львів: Юридичний факультет Львівського університету імені Івана Франка, 2001.-227с.-6-7с.

2. ЦДІАЛО.- Ф.146.-Оп.4. -Сп.5206.-С.34-35.

3. ЦДІАЛО.- Ф.146.-Оп.4. -Сп.3438.-С.17.

4. Українська юриспруденція в персоналіях / Кульчицький В.С., Вівчаренко О.А., Бойко І.Й .- Івано-Франківськ: Коломийська друкарня ім. Шухевича, 1995.- 40с.

5. Т. Окуневський - відомий український юрист, адвокат, багаторазово обирався депутатом до австрійського парламенту та галицького сейму. Свого часу був захисником М. Січинського перед Найвищим Судом у Відні. Кульчицький В.

6. Окуневський Т. Якъ дбає ц.к. Рада школьна краєва о руську народну школу. Промова виголошена въ Соймъ дня 4 марта 1899.- Львовъ: З друкарнъ Института Ставропіґійского, 1899.- 51с.

7. Тищик Б. Історія держави і права Австрії та Австро-Угорщини (Х ст.-1918 р.) / Тищик Б.Й.- Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2003.- 80с. - (Навчальний посібник).

Размещено на Allbest.ru