Битва за Дніпро – військова кампанія СРСР проти країн Осі у 1943 р. в ході Другої світової війни на річці Дніпро

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА

1.1 Стан наукової розробки проблеми

1.2 Джерельна база дослідження

РОЗДІЛ 2. ВЗЯТТЯ МІСТ ДО СВЯТКОВИХ ДАТ ТА ПІДГОТОВКА ДО НАСТУПУ НА КИЇВ - БИТВА ЗА ДНІПРО

2.1 Міфи про взяття міст до святкових дат

2.2 Битва за Дніпро - рухомий фактор наступу на Київ

РОЗДІЛ 3. ЗВІЛЬНЕННЯ КИЄВА

3.1 Розгортання та не вдала підготовка до наступу у київському напрямку

3.2 Перші невдалі спроби звільнення Києва

3.3 Вирішальній наступ у листопаді та звільнення Києва

РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ ТА БЕЗПЕКИ У НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ

4.1 Охорона Праці

4.2 Аналіз стану повітря робочої зони

4.3 Аналіз виробничого освітлення

4.4 Аналіз шкідливих і небезпечних виробничих чинників, що виникають при користуванні комп'ютерним обладнанням і стільниковим зв'язком й хвороби та ушкодження спричинені неправильним використанням мобільним телефоном

4.5 Аналіз пожежної небезпеки

4.6 Проектний розрахунок ергономічних параметрів заданого робочого місця (наприклад, з використанням ПК)

4.7 Безпека у надзвичайних ситуаціях

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

А. Армія

ВНЗ УКРАЇНИ Вищі Навчальні Заклади України

гв. армія Гвардійська армія

гв. тд Гвардійська танкова дивізія

гв. тк Гвардійський танковий корпус

гв. та Гвардійська танкова армія

гв. к Гвардійський корпус

3С Збройні Сили

мод. тк Модернізований танковий корпус

мд Мотострілкова дивізія

НКВС Народний комісаріат внутрішніх справ

пд. Піхотна дивізія

сд Саперська дивізія

Ставка ВГК Ставка Верховного Головнокомандування

ТА Танкова армія

Тд Танкова дивізія

ВСТУП

Актуальність теми. Німецьке командування вважало Київ одним з ключових і вирішальних напрямів бойових дій в 1943 р. на східному фронті. Розуміли це і в Ставці Верховного Головнокомандування. Але для того, щоб звільнити українську столицю - надзвичайно важливе з точки зору стратегії та ідеології місто - спочатку потрібно було форсувати Дніпро, що було не таким вже простим завданням.

Фахівці називають бої за Київ одними з найкровопролитніших за усю Велику Вітчизняну війну. Досі не вщухають спори з приводу того, скільки солдатів склали свої голови, звільняючи Київ, і чи можна було вигнати фашистів з меншими втратами. Але як історики, так і військові єдині в думці, що ця битва стала проявом справжнього патріотизму радянських людей.

Актуальність і доцільність роботи для розвитку історичної науки складається з повного достовірного дослідження поставленої історичної проблеми, яка постає окремими конфліктними питаннями у плані достовірності відображених історичних фактів з точки зору фахівців різних напрямів - військових, істориків, журналістів - таким чином, відкинувши усі тези, ідеологічні нашарування, які змальовують комунізм як криваву машину, що не рахувала життя, ми спробуємо зробити власний аналіз конфліктних подій, які відбувались у 1943 році при взятті Києва радянськими військами. Цей аналіз має сприяти формуванню не залежної від якихось політичних окрас концепції, що буде відображати дійсність історичних фактів й стане на користь як історичній науці, так і Україні в цілому.

Череда військових подій 1943 р., які відбувалися в ході Великої Вітчизняної війни, починаючи від початку «битви за Дніпро» закінчуючи звільненням Києва у 1943, потребує дослідження, яке б поляло у глибокому вивченні та обробці матеріалів архівів, котрі вкажуть нам на помилки та недоліки радянської армії та її дій, які допоможуть нам або підтвердити, або скасувати історичний міф який стверджує, що міста бралися до святкових певних подій та дат. Такі переконання є у багатьох істориків та журналістів, які висвітлюють історію Великої Вітчизняної війни.

Мета дослідження полягає у висвітленні підготовки, проведення та стратегічного значення битви за Київ 1943 р., кількості жертв протиборчих сторін та їх виправданості за допомогою аналізу фактів та подій з точки зору історичних, тактично-воєнних і цивільних факторів які комплектують історичну точку зору стосовно цієї наукової проблеми. Для реалізації зазначеної мети були поставлені такі завдання:

§ проаналізувати стан наукової розробки проблеми та джерельну базу дослідження;

§ дослідити процес формування міфу у суспільній та науковій свідомості про взяття міст до святкових дат;

§ вирішити проблему об'єктивності та суб'єктивності у підході радянського командування щодо строків визволення Києва, тобто встановити, чи було визволення Києва у стислі строки подарунком Сталіну до річниці Жовтневої революції, або диктувалось стратегічної необхідністю;

§ визначити роль та значення попередніх військових операцій битви за Дніпро у підготовці до визволення радянськими військами Києва;

§ з'ясувати причини невдач Київської наступальної операції на її початковому етапі; оцінити співвідношення сил та засобів, проаналізувати її результати та наслідки, зокрема уточнити реальні втрати воюючих сторін;

§ здійснити аналіз радянського листопадового наступу 1943 р. та звільнення Києва з точки зору доцільності окремих військових дій, виправданості людських жертв.

§ висвітлити вагомість битви за Київ 1943 р. у подальших наступальних операціях на території України.

Об'єктом дослідження є Битва за Дніпро - військова кампанія СРСР проти країн Осі у 1943 р. в ході Другої світової війни на річці Дніпро.

Предметом - Битва за Київ, або Київська наступальна операція.

Територіальні межі роботи визначають Київським районом та містом Києвом, як місцем проведення військової операції.

Хронологічні рамки роботи охоплюють година проведення операції військ 1-го Українського фронту, що відбувалась з 3 листопада 1943 р. по 13 листопада 1943 р., як частина Битви за Дніпро та мала своїм основним результатом визволення столиці Радянської України - м. Києва.

Методи дослідження. Для досягнення мети і завдань дослідження використовувалися як спеціальні методи історичної науки, так і загальнонаукові методи.

Завдяки застосуванню історичного методу дослідження вдалося визначити етапи та з максимально можливою достовірністю відтворити хід битви за Київ, уточнити її результати та наслідки. Завдяки використанню логічного методу виявлено та розкрито фактори, які впливали на підготовку та проведення операції зі знищення великого угруповання противника, визначено та проаналізовано характерні риси й особливості бойового застосування військ (сил) в операції, виявлено внесок набутого бойового досвіду в розвиток воєнного мистецтва.

Засобами історичної реконструкції вдалося визначити передумови, головні етапи і з максимально можливою достовірністю відтворити хід боротьби за Київ між радянськими та німецькими військами. Завдяки використанню компаративної методики виявлено та розкрито фактори, які впливали на характер військових дій, визначено та проаналізовано характерні риси та особливості застосування різних видів військ в операції, виявлено роль і місце бойового досвіду кампанії у розвитку військового мистецтва. Статистичні методи забезпечили належну організацію й аналіз цифрового матеріалу.

Також у роботі використовувалися загальнонаукові методи, такі як аналіз і синтез, порівняння, узагальнення, системний підхід. Вивчення, аналіз та порівняння документальної та історіографічної бази обох воюючих сторін забезпечило достовірність дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше у вітчизняній історіографії на основі порівняльного аналізу архівних документів, мемуарів, загальних та спеціальних праць обох воюючих сторін щодо Київської наступальної операції здійснено спробу з максимально можливою достовірністю розкрити її хід, результати та наслідки, визначити характерні риси та особливості бойового застосування видів ЗС і родів військ. В результаті проведеного дослідження отримано ряд висновків, відмінних від висновків попередників. Новизна полягає у створенні конфліктної історичної діалектики яка базується на підтверджених джерелах, яка буде направлена на те щоб визначити історичну достовірність фактів стосовно проблеми, яка виникає при умовах погано інформованості деяких науковців та цивільних журналістів, які відкрито роблять з історичних фактів не потрібну палітру кривавих окрасів комуністичного режиму, котрі закриваються дійсність подій які відбувалися того часу. Автор здійснив спробу спростувати усталену у науковій та суспільній свідомості думку про те, що взяття міст радянськими військами приурочувалось до тих чи інших святкових дат, зокрема й те, що визволення Києва стало «подарунком Сталіну» до річниці Жовтневої революції 1943 р.

Уточнені дії з підготовки і проведення наступу радянських військ, реальна картина завершальної фази операції та прориву частини військ в районі Києва.

Отримала подальший розвиток оцінка значення визволення Києва для подальшого звільнення українських земель від німецько-фашистських загарбників, розвиток воєнного мистецтва. Автором проаналізовано не тільки те нове, що з'явилося в стратегії, оперативному мистецтві та тактиці в ході його проведення, але й розкрито роль, місце та характерні риси й особливості бойового застосування видів збройних сил і родів військ в операції, надано оцінку вирішення питань всебічного забезпечення бойових дій в складних погодних та оперативних умовах.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані при проведенні подальших воєнно-історичних наукових розробок, науково-дослідних робіт з проблематики Другої світової і Великої Вітчизняної війн, дослідження питань розвитку воєнного мистецтва. Положення та висновки роботи можуть бути впроваджені у навчально-виховний процес студентів ВНЗ України, при створенні навчальних курсів з історії Другої світової та Великої Вітчизняної війн.

Структура і обсяг роботи. Дипломна робота складається зі вступу, чотирьох розділів, чотирнадцяти підрозділів, висновків, списку використаних джерел та літератури. Список використаних джерел та літератури складається зі ста двадцяти трьох найменувань на семи сторінках. Робота має Загальний обсяг становить - сто двадцять три сторінки, з них основного тексту сто шістнадцять сторінок.

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ ТА ДЖЕРЕЛЬНАЯ БАЗА

1.1 Стан наукової розробки проблеми

битва дніпро київ

Визвольні бої Червоної армії на теренах України - багатогранне історичне явище, яке й досі є предметом жвавих наукових дискусій. Серед когорти стратегічних військових заходів, що завжди викликали зацікавленість науковців і публіцистів, поважне місце займає битва за Дніпро та визволення Києва, складовими частинами якої були бої за утримання та розширення Букринського і Лютізького плацдармів на правому березі Дніпра та Київська стратегічна наступальна операція. Історична наука за більш ніж піввіковий відтинок часу акумулювала доволі значний пласт різноманітної наукової, мемуарної та публіцистичної літератури, що тією чи іншою мірою розкриває різноманітні аспекти боїв за визволення столиці України. Така історіографічна ситуація змушує до наукової рефлексії з метою виявлення та визначення нових перспективних напрямків роботи, формулювання актуальних завдань та оптимальних шляхів їх вирішення.

Аналіз історіографії порушеної проблеми обмежується деякими загальними аспектами, які знайшли відображення в окремих монографіях, дисертаціях і статтях, присвячених різноманітним проблемам Другої світової війни [4, 631 - 662; 76, 10 - 20; 87]. Зрозуміло, що ці праці не мали на меті з'ясувати становлення і розвиток історіографії боїв на київському напрямку. Акцентують вони виключно на оцінці історіографічних надбань у розрізі тих завдань, що стояли перед дослідниками. Однак зазначені та подібні їм розвідки можна розглядати як підготовчі до вивчення даної теми. Враховуючи недостатню розробленість проблеми в історіографічному плані, у даній науковій розвідці поставлено такі завдання: окреслити основні етапи накопичення історіографічних джерел та їх характерні набутки; проаналізувати особливості висвітлення історіографією головних аспектів розгортання битви за Дніпро і визволення Києва; показати дискусійні й малодосліджені сторінки теми; підбити основні підсумки наукового дослідження проблеми.

Спробуємо визначити основні періоди наукових студій історії Київської визвольної епопеї у радянській і пострадянській історичній науці. У розвитку історіографії боїв за Київ умовно можна виділити два досить неоднозначних періоди. Перший охоплює відтинок часу з осені 1943 року по 1991 рік, коли на тлі загального розвитку радянської історичної науки закладалася історіографія проблеми, з'являються різноманітні статті у періодиці та фахових журналах, по «гарячих слідах». виходять друком праці мемуарного характеру, створюються історичні дослідження узагальнюючого та спеціалізованого характеру, публікуються різноманітні документи. Другий - якісно новий, розпочався після розпаду Радянського Союзу та проголошення незалежності України, і триває до цього часу. Звичайно, під час другого періоду, який еволюціонує в умовах кардинального зламу в історичній науці, оновлюються методологічні підходи та методи дослідження, поглиблюється постановка проблеми і її теоретичне розв'язання, розширюється діапазон питань, долаються стереотипи, зменшується тиск політико-ідеологічних чинників на історію.

Як уже зазначалося, перший історіографічний період охоплює праці, що започаткували дослідження боїв за Київ, підготували певне підґрунтя для подальших вислідів, заклали доволі потужну фактологічну базу. Звичайно, наукові розробки, присвячені аналізові подій на київському напрямку, що почали з'являтися в цей час на теренах Радянського Союзу, - лише частина того загального історіографічного процесу, який відбувався в умовах радянського тоталітаризму. По-перше, історіографія проблеми була поставлена в рамки одного з основних принципів радянської історичної науки - принципу партійності. По-друге, історіографічний процес розгортався в умовах існування політичної цензури, тому помітно, що, наприклад, мемуарів торкнулася рука «цензорів», провівши на сторінках означених праць «правильну політичну лінію» Комуністичної партії.

Звичайно, радянську історіографію, мабуть, не слід розглядати як єдиний потік: вона мала певні напрямки, школи та етапи. Слід відзначити, що перший історіографічний період досить тривалий і в його межах можна виокремлювати низку підперіодів (етапів), зумовлених політичною кон'юнктурою, зміною політичного «клімату» в умовах радянської дійсності тощо. Зрештою, у наявних загальних історіографічних оглядах, присвячених історії Великої Вітчизняної війни, усталилася доволі традиційна схема історіографічних етапів у розрізі основних суспільно-політичних епох буття СРСР: історіографія в умовах воєнної дійсності, першого повоєнного десятиліття, хрущовської «відлиги», доби «застою» та «перебудови». На кожному з цих етапів відбувалися притаманні лише їм різноманітні «модернізаційні» зміни в історичній науці, навіяні ідеологічними «пертурбаціями» радянського керівництва. Проте у нашому випадку якихось особливих методологічних «оновлень» в історіографічному процесі, пов'язаному з порушеною проблемою, не відбувалося. Тому ми не бачимо потреби акцентувати увагу на вужчих історіографічних етапах у дослідженні історії битви за Дніпро та визволення Києва.

Безперечно, першими літописцями розгортання боїв за Київ стали кореспонденти центральних, республіканських, фронтових, армійських, дивізійних газет і журналів. Різноманітні статті, огляди, замітки про перебіг боїв на Букринському та Лютізькому плацдармах, геройські вчинки їхніх учасників, загальні стратегічні й тактичні ситуації на підступах до Києва були вміщені безпосередньо на етапі битви за Дніпро, під час проведення Київської наступальної операції та пізніше [16; 27; 34; 69; 71; 72; 73; 85; 91; 92; 101]. Опосередкована інформація про звитяжність радянських бійців і командирів міститься й у зверненнях союзних і республіканських партійних та радянських керівних органів, виступах політичних та громадських діячів Української РСР у визволеному Києві [28; 82]. Загалом періодика воєнного часу зафіксувала для нащадків сотні імен безпосередніх учасників операції, своєрідно «персоніфікувала» історію борні за Київ. Різноманітні замальовки, нотатки, нариси, фотоматеріали утворили інформаційно насичене джерело про звитягу і неймовірно тяжку ратну працю воїнів-захисників Батьківщини. Звичайно, публікації у фронтовій періодиці не претендували на всебічне вивчення, автори газетних і журнальних статей не піднімалися до рівня наукових узагальнень. Та цінність таких матеріалів, за влучним висловом В. Стецкевича, в іншому: вони динамічно нарощували фактографію війни, народного подвигу, зафіксували і зберегли тисячі подій, фактів, а головне - прізвищ воїнів та інформацію про їх геройство [4, 635]. Саме їм, військовим (і не лише) кореспондентам належить «першість» у закладанні підвалин історіографії проблеми.

Досить оперативно, уже в 1944 - 1948 рр., з'явилися й перші наукові дослідження, що висвітлювали питання форсування Дніпра та звільнення Києва [23; 37; 60].

У 50 - 80-х рр. ХХ ст. радянська історіографія продовжила накопичувати теоретичну надбудову та фактографічну базу до історії боїв Червоної армії за Київ. Окремі аспекти проблеми знаходили відображення в узагальнюючих працях з історії Великої Вітчизняної війни, спеціалізованих монографіях, присвячених визволенню території України та форсуванню Дніпра [17; 20; 24; 26; 30; 41; 67; 93; 94; 98; 99], багатьох статтях у наукових журналах і збірках науково-практичних конференцій [3; 25; 36; 38; 58; 62; 65; 75; 77; 79; 86; 88], численних публікаціях у союзній та республіканській пресі [1; 29; 31; 54; 55]. Особливо слід відзначити праці Г. Уткіна, який доволі широко окреслив особливості розвитку бойових дій на київському напрямку, акцентував увагу читачів на героїзмі радянських воїнів [98; 99]. Так, у його книзі «Герої Дніпра» доволі детально висвітлюється життєпис багатьох воїнів Червоної армії, які за форсування Дніпра у районі Києва були удостоєні звання Героя Радянського Союзу [98]. Вказані праці базувалися переважно на матеріалах преси, приступних архівних джерелах, спогадах радянських воєначальників.

У цей час помітно поповнила історичні знання про воєнні операції в Україні мемуарна література. Публікації цього воєнно-історичного жанру стали досить поширеними і вельми популярними. Означений період ознаменувався оприлюдненням публікацій безпосередніх учасників визволення Києва, представників вищого командування Червоної армії, які брали участь у форсуванні Дніпра та у Київській стратегічній наступальній операції. Передусім варто відзначити статті, спогади та мемуари С. Борзунова, А. Гречка, П. Жмаченка, М. Каманіна, П. Колесникова, В. Корольова, К. Малигіна, І. Мельникова, К. Москаленка, І. Пузікова, Т. Уманського, М. Шапошникова та багатьох інших [13; 21; 25; 26; 32; 38; 44; 50; 58; 61; 64; 65; 84; 96; 97; 103].

Радянська історична наука накопичила й доволі значний масив праць, що висвітлюють бойовий шлях військових частин і з'єднань, які визволяли Київ, акцентують увагу на життєвих віхах радянських воєначальників, що відзначилися у цих боях [11; 35; 51; 56; 68; 89;95]. Радянська історіографія проблеми акумулювала в собі й праці, що висвітлюють участь у звільненні Києва чехословацьких військових частин [59; 85; 104].

Результативність історіографічного процесу залежить від уведення в науковий обіг низки історичних джерел. В умовах радянської дійсності військово-історична наука збагатилася також публікаціями документальних джерел, що характеризували особливості форсування Дніпра радянськими військами, бойові дії на Букринському та Лютізькому плацдармах, Київську наступальну операцію [5; 9; 39; 42]. Окремі дослідження у джерелознавчому ключі окреслюють проблему за епістолярною спадщиною визволителів Києва та кінофотодокументами [2; 81].

Підсумовуючи короткий історіографічний огляд надбань радянської історичної науки, слід зазначити наступне: наявні історіографічні джерела, як правило, прославляють і звеличують керівну роль Комуністичної партії, талант радянських полководців, патріотизм народу, героїзм військ, відданість Батьківщині, ненависть до ворога. Науковим працям радянської доби притаманна обмеженість, ідеологічна патетика, пропагандистська спрямованість, відсутність неупередженого дослідницького погляду на проблему, чітка установка на «єдино правильний» партійний принцип наукового пізнання. Основні історичні акценти були зосереджені тільки на успіхах, перемогах і героїчних подвигах Червоної армії на підступах до Києва. Ігнорувалася і замовчувалася тема поразок, стратегічних і тактичних прорахунків командування, втрат радянських військ під час визвольних боїв за місто Київ і під час форсування Дніпра та утримання плацдармів на правому березі.

Другий період історіографії проблеми, який був зумовлений відновленням державної незалежності України, характеризується не тільки пожвавленням досліджень з різноманітних питань Другої світової війни, залученням значно ширшої джерельної бази, але й новою якістю розвідок, що базуються на оновлених методологічних засадах і методичному інструментарії. У них уперше, щоправда, у досить стислій формі, відображалися не лише особливості бойових дій, героїзм радянських воїнів, але й проблеми втрат, суб'єктивного чинника у «нагнітанні» швидкого наступу на Київ, зокрема, й з Букринського плацдарму. Різні аспекти боїв на київському напрямку розглядалися в узагальнюючих і спеціалізованих працях, статтях, матеріалах різноманітних конференцій з історії радянсько-німецького протистояння [6; 7; 8; 15; 19; 22; 52; 78; 90]. У сучасній історіографії колишнього радянського простору зацікавленість проблемами форсування Дніпра також не затухає. Проблеми бойових дій Червоної армії за Київ розглядаються як у дослідженнях монографічного характеру, так і різноманітних наукових статтях, документальних збірниках [10; 18; 53].

Серед узагальнюючих праць з історії Великої Вітчизняної війни, де найбільш детально висвітлено перипетії визвольних боїв, слід виділити книжку «Подвиг на віки: Книга Пам'яті України - місто-герой Київ» [80]. Заслуговує на увагу й завершальний том історико-меморіального серіалу «Книга Пам'яті України», що акумулював у собі потужний аналітико-документальний пласт інформації мало не з усіх проблем історії Великої Вітчизняної війни [4].

Вагомий внесок у розробку проблеми, особливо у розрізі «незручних» питань, пов'язаних із дослідженням людських втрат, зробив В.Ю. Король [45; 46; 47; 48; 49].

Новим явищем історіографії другого етапу стало створення історичних нарисів, що розкривають виключно тему боїв на тому чи іншому плацдармі. Декілька публікацій розповідають про героїку і трагізм Букринського плацдарму [12; 78; 103]. Проте, за винятком розвідки Н. Бойко «Букринська епопея, або наша помилка» [12], що має характер наукового дослідження, дві останні - М.В. Первова «На Букринском плацдарме» [64] і Д.К. Шимченка «Букринський плацдарм» [84] - більше підпадають під праці мемуарного характеру, позаяк написані безпосередніми учасниками боїв на Букринському плацдармі, хоча й містять спроби наукового аналізу подій.

Київська визвольна епопея займає поважне місце і серед публікацій газетної періодики, що присвячені різним аспектам Другої світової війни [14; 22; 83].

Загалом, слід констатувати, що сучасна історична наука, «запозичивши» фактаж, накопичений ще радянською історіографією, ґрунтуючись на модерній позитивістській методології, досить детально схарактеризувала події під час визволення Києва, перебіг боїв наприкінці вересня 1943 р., спроби генеральних наступів у жовтні 1943 р., передислокацію радянських військ на Лютіж, висадку повітряного десанту на правий берег Дніпра, запропонувала загальну оцінку тих подій. Проте слід відзначити, що дослідження проблеми передбачає доволі широке поле для різних інтерпретацій. Особливо це стосується загальної оцінки місця Київської оборонної операції у Київській стратегічній операції та, власне, її ролі в подальшому наступі Червоної армії на Правобережній Україні, місця Букринського плацдарму у визвольній епопеї.

Підсумовуючи доробок другого історіографічного періоду дослідження історії боїв за Київ, можна зробити висновок про те, що літопис проблеми помітно збагатився новими знаннями й узагальненнями. Водночас варто наголосити, що історіографія проблеми, ґрунтуючись на доволі широкому комплексі історичних джерел, поступово почала розкривати різноманітні аспекти теми на науковому рівні. Проте ставити крапку в дослідженні даної проблематики зарано, оскільки ще залишається величезне поле для подальших наукових пошуків.

Простеживши основні тенденції становлення та розвитку історіографії битви за Дніпро та визволення Києва, актуальним видається і питання про повноту висвітлення складових боїв на київському напрямку, з'ясування найбільш суперечливих аспектів, виокремлення аспектів малодосліджених і недосліджених узагалі. Незважаючи на численність наукових публікацій, мемуарної літератури, присвячених цій темі, слід констатувати, що історіографія ще не виробила більш-менш єдиних підходів навіть до трактування основних етапів боїв за Київ. Як приклад, наведемо «варіанти» періодизації лише однієї зі складових боїв за Київ - бойових дій на Букринському плацдармі. Так, В. Король вважає, що боротьбу радянських військ на Букринському плацдармі можна розділити на два етапи: утримання й розширення плацдарму (1 - 11 жовтня 1943 р.); подальші бойові дії (12 жовтня - початок листопада 1943 р.) [46, 31]. Запропонована періодизація бойових дій викликає подив, адже незрозуміло, куди, наприклад, зникли бої кінця вересня 1943 р.? Повніше основні етапи боїв на Букрині окреслили автори книжки «Подвиг на віки: Книга Пам'яті України - місто-герой Київ»: форсування Дніпра і захоплення плацдармів (22 - 30 вересня 1943 р.); утримання й розширення плацдармів (1 - 11 жовтня); спроби прорвати ворожі укріплення і вийти до Києва; визволення Києва (3 - 6 листопада 1943 р.) [80, 137]. Проте такий варіант періодизації також далеко неповний, адже на плацдармі залишалися окремі частини і з'єднання 27-ї та 40-ї армій, пізніше на плацдармі перебувала лише 206-та стрілецька дивізія, а остаточне з'єднання військ 1-го Українського фронту вздовж правого берега Дніпра від Києва до Букрина відбулося лише 7 січня 1944 р. [80, 91]. Тож питання періодизації боїв у Букринському вигині залишається відкритим, як і загалом залишається відкритим питання періодизації всієї широкомасштабної битви за Київ. Інший ілюстративний приклад відсутності усталеної періодизації. Якщо взяти до уваги Київську фронтову оборонну операцію, «включення» її у загальну схему визвольних боїв, то радянська історіографія, як правило, трактує її як своєрідне «непорозуміння», «спробу контрнаступу німецько-фашистських військ» [65].

Проведений історіографічний аналіз літератури з проблеми засвідчив, що загальна картина боїв на Букринському та Лютізькому плацдармах, за деякими винятками, накреслена досить повно. Іноді лише помітні деякі неточності, суперечності стосовно того, хто першим форсував Дніпро, скільки бойової техніки було переправлено на правий берег того чи іншого дня тощо.

Сучасні дослідники намагаються певним чином заповнити «білі плями» у вивченні перебігу подій битви за Дніпро та визволення Києва. Однак ми й досі не маємо повної картини втрат Червоної армії на плацдармах та під час проведення Київської наступальної операції. Історіографічний аналіз засвідчує наявність чотирьох різних підходів лише до проблеми втрат Червоної армії на Букринському плацдармі. Частина публікацій оперує цифрою втрат - 40 тисяч радянських воїнів [4, 281; 4, 352; 78, 17]. У книжці «Подвиг на віки: Книга Пам'яті України - місто-герой Київ» зазначається: «…у боях на плацдармі загинуло близько 150 тисяч чоловік» [4, 137]. Г. Гаєвська називає понад 200 тисяч загиблих [22]. Більшість же дослідників оперує наступною цифрою - на Букринському плацдармі загинуло понад (близько) 230 - 250 тисяч воїнів [14; 45, 19; 47, 7; 48, 31; 49, 19; 90, 112; 100, 98; 103, 9]. Щодо загальних втрат Червоної армії при форсуванні Дніпра та визволенні Києва то, як правило, сучасна історіографія вказує цифру - 417 тисяч чоловік. Проте, зважаючи лише на вище наведені розбіжності щодо втрат на Букрині, питання загальних втрат Червоної армії наразі залишається відкритим. Бої за Київ - історичне явище, яке й досі є предметом жвавих наукових дискусій.

Серед найбільш спірних питань - його місце серед військових операцій Великої Вітчизняної війни, чи це військова авантюра, чи зразок військового мистецтва. Ці аспекти складніше, ніж будь-що, піддаються інтерпретації та однозначній оцінці. Радянські історики та частина сучасних дослідників позитивно оцінюють Київську епопею, вважаючи, що визвольні бої сприяли успішному наступу Червоної армії на Правобережній Україні. Дехто із сучасних науковців схиляється до думки, що «галопування» визволення Києва, а особливо бої на Букринському плацдармі слід розцінювати як стратегічну помилку радянського командування, як злочин Й. Сталіна, М. Ватутіна та інших полководців. Найбільш послідовно цю думку обстоює В. Король [47, 7 - 8].

Позитивно оцінюючи здобутки дослідників у вивченні битви за Дніпро та визволення Києва, слід відзначити, що деякі аспекти проблеми залишаються ще не достатньо опрацьованими. Поза увагою дослідників залишаються питання, пов'язані з загальною оцінкою аналізованих подій, висадкою повітряного десанту, висвітленням подій на Букрині після 6 листопада 1943 р., уточненням загальних втрат радянських військ на різних етапах утримання Букринського і Лютізького плацдармів й остаточного завершення Київської стратегічної наступальної операції, використанням «чорної піхоти» та підрозділів «штрафників» тощо. Назріла й потреба скласти ґрунтовну бібліографію проблеми. Наявний дослідницький потенціал засвідчує, що вирішення цих та інших питань цілком можливе, необхідно лише врахувати як набутий досвід, так і нові реалії сучасності.

1.2 Джерельна база дослідження

Військово-історична специфіка дослідження зумовила використання комплексу джерел, відмінних за характером, місцем виникнення та особливостями відтворення воєнних подій 1943 р. в ході битви за Дніпро.

Джерельну базу дослідження склали різноманітні за походженням, ступенем вірогідності й змістом, переважно опубліковані, втому числі й електронному вигляді, так і неопубліковані джерела. У процесі їх опрацювання вивчено та використано архівні документи з архівосховищ України і Росії. Складністю дослідження даної теми є фактична відсутність безпосередніх документальних фондових збірок церковного походження, які б висвітлювали воєнну історію як на всеукраїнському, так і на глобальному рівні. В Україні автором знайдено багато джерел історичного походження - підручники , копії мемуарів , книги, деякі архіви. Увесь корпус джерел автор вважає доцільним класифікувати, враховуючи особливості предмету вивчення. Вважаємо за необхідне поділити його на два основних масиви: джерела світського і воєнного походження, виділивши в цих масивах такі види джерел:

§ архівні документи (накази, описи дії військ)

§ підручники, посібники так книги того часу, котрі описують події ходу битви за Дніпро 1943 р.

§ статистика та статистичні дані;

§ джерела особового походження (воєнні спогади (мемуари), епістолярна спадщина, автобіографії);

Кожна з цих груп джерел має свої особливості, ступінь достовірності, значення для розкриття теми тощо.

Статистика. Держава всіляко заохочувала збирання статистичних відомостей, що не оминуло й життя. Адмінвідділ НКВС вказував, що збирання статистичних відомостей про воєнні події 1941 - 1945 рр. є досить важливою справою. Тому додатком до всіх звітів повинна бути статистична відомість з обліку відомостей які могли описати втрати радянських військ у Велику Вітчизняну війну. Незважаючи на те, що статистичні джерела - це досить точний інструмент пізнання процесів, треба мати на увазі, що статистична справа в військовій сфері перебувала не на високому рівні, тому всі статистичні відомості, принагідно, ми перевіряли різними за походженням даними. Прикладом є Король В. Ціна Перемоги: військові втрати народів СРСР у роки Великої Вітчизняної війни 1941 - 1945 рр. (нові аспекти проблеми) // Історичний журнал. - 2005. - № 2. - С. 18 - 30. Посилаючись настатистічні дані з архівів СРСР описуються втрати у наступальних операціях та бойових діях у Битві за Дніпро.

Джерела особового походження (спогади , мемуари , щоденники) є особливим видом джерел так як крім змальованих історичних та воєнних подій у них подається особа точка зору автора , яка іноді може висловлювати невдоволення наказами, прорахунки, але не є професійною базою для досліджень приклад:

В большом наступлении: Воспоминания, очерки и документы об освобождении Украины в 1943 - 1944 гг. / [сост. Локшин В.С.]. - М.: Воениздат, 1964. - 495 с.

Москаленко К.С. На Юго-Западном направлении. 1943-1945. Воспоминания командарма. Книга II. -- М.: Наука, 1973. - 587 с.

Гордиенко А.К. Днепровские были. - М.: Воениздат, 1967. - 255 с.

Корольов В. Ми визволяли Київ: Спогади колишнього воїна // Сільські вісті. - 1972. - 5 листоп.

Манштейн Э. фон. Загублені перемоги. М.: ACT; СПб. Terra Fantastica, 1999. - С. 531, в якому Манштейн вказує, що не в змозі зупинити багаточисленний наступальний порив радянської армії.

Архівні джерела дають нам достовірну інформаційну базу наприкладі

Російський Архів: Велика Вітчизняна. Т. 13(2-2): Накази народного комісара оборони СРСР, 22 червня 1941 р. - 1942 р. М. : ТЕРА, 1997. С. 156-210.

Архів МО СССР, ф.132, оп.2642, д.41, лл.271-272 та багато інших у яких вказуються накази командуючих, ставок. Дії військ, просування, виконання строків усе це є у архівах та їх даних.

Підручники, посібники так книги котрі описують події того часу. Їх дуже багато, змальовується як професійна точка зору істориків так і критичний аналіз подій несуть певний внесок у розвиток історичної науки у цілому.

Клоков В.І. До питання про етапи формування історіографії Великої Вітчизняної війни // Сторінки воєнної історії України: Зб. наукових праць. - Вип. 2. - К.: Ін-т історії України НАН України, 1998. - С. 5 - 30.

Патриляк І.К. Україна в роки Другої світової війни: спроба нового концеп-туального погляду / І.К. Патриляк, М.А. Боровик. - Ніжин: ПП Лисенко М.М, 2010. - 590 с.

Але і не слід забувати що деякі книги написані з метою підняття та змалювання духу перемоги , патріотизму тому данні у них можуть бути трохи завищені або не професійно вказані.

Безприкладний героїзм радянських воїнів у битві за Дніпро і Київ: Документи // УІЖ. - 1983. - № 11. - С. 14 - 28.

Микитенко О. Вони були першими // Ранок. - 1983. - № 11. - С. 1 - 3.

Отже, аналіз джерельної бази та наукових праць, в яких розглядаються окремі аспекти Київської наступальної операції, свідчить про те, що в роботах військових істориків, мемуарних і іншого роду творах розкриті головні питання застосування сил і засобів оперативних об'єднань в операції. Водночас дотепер ще недостатньо узагальнено досвід організації і ведення цієї величезної операції по форсуванню водних перешкод та штурму укріплень противника, використання оперативних резервів, організації і ведення зустрічних боїв, підготовки і здійснення контрударів, питання висування військ, безперервності ведення бойових дій, їх організації в особливих метеорологічних умовах, виконання завдань оточення, блокування та знищення ворожого угруповання при відносній рівновазі сил з противником.

Недоліками праць радянського періоду є відсутність повного та об'єктивного висвітлення ходу бойових дій, замовчування деяких помилок у плануванні та проведенні операції, нехтування питаннями дослідження результативних прийомів та способів дій противника по веденню бойових дій в оточенні та виходу з нього. Часто Київська операція розглядається у відриві від попередніх дій, або від зальної ситуації та фронті, що значно спотворює її передумови та сутність. Слід відзначити, що в літературі до цього часу не здійснено комплексного об'єктивного аналізу битви за Київ, відсутні праці, в яких узагальнено досвід застосування та взаємодії в ході операції видів збройних сил, родів військ (сил). Незважаючи на велику кількість історичних і спеціальних праць, присвячених цій операції, на сьогодні не до кінця вирішеними залишаються такі питання: особливості застосування видів збройних сил та родів військ в операції на оточення за вкрай складних оперативних та погодних умов; «ціна» перемоги; достовірність інформації радянських органів військового керівництва щодо успішного знищення оточеного угруповання ворога та ін.

РОЗДІЛ 2

ВЗЯТТЯ МІСТ ДО СВЯТКОВИХ ДАТ ТА ПІДГОТОВКА ДО НАСТУПУ НА КИЇВ - БИТВА ЗА ДНІПРО

2.1 Міфи про взяття міст до святкових дат

Серед міфів про Велику Вітчизняну війну, що існують в нашому суспільстві, теза про те, що Сталін наказував брати міста до свят, займає почесне місце «загальновідомого факту, що не потребує доказу». Навіть люди, що не цікавляться військовою історією і нічого що не читають про війну, знають, що Київ було наказано узяти до 7 листопада, а Берлін - до 1 Травня. Ці погляди набули поширення ще в радянський час.

Тоді вони побутували головним чином у колах інтелігенції та слугували ілюстрацією абсурду системи. Зараз вони вживаються для переболення історії та слугують прикладом злочинності радянського режиму, його жорстокості. Першоджерелом легенди про «святкові настання» є спогади ветеранів. Через певну традицію, що склалася в нашому суспільстві, їм довіряють куди більше, ніж офіційним історичним дослідженням. Не секрет, що деякі сюжети в історії Великої Вітчизняної війни замовчувалися або не отримували широкого освітлення в літературі і засобах масової інформації. У суспільній свідомості такі сюжети набували ореолу заборонених, хоча у багатьох випадках це не відповідало дійсності. Інформаційний вакуум заповнювали розповіді фронтовиків. Яскраві, захоплюючі, забезпечені сенсаційними, а деколи і шокуючими подробицями, вони чинили сильну дію на слухачів. Розбіжності цих своєрідних «показань свідків» і офіціозу трактувалися не на користь останнього. Будь-яка розповідь, навіть відверта байка, сприймалась беззастережно, критика не лише повністю була відсутня, але і вважалася аморальною.

У спогадах ветеранів тема кривавості і жорстокості війни займає основне місце. Причини цього сповна зрозумілі. Велика Вітчизняна війна велася з великим озлобленням, втрати СРСР більше, ніж втрати інших країн-учасниць. Навіть офіційні цифри втрат приголомшують своєю величиною. Масштаб трагедії породжує сповна природне бажання розібратися в її причинах, зрозуміти, чому і як це сталося. Радянська історіографія пропонувала відповіді на ці питання, але вони були або дуже абстрактні, здавалися відірваними від реалій війни, або настільки розмиті і переобтяжені ідеологічними установками, що мимоволі викликали недовір'я і бажання їх спростувати. У розповідях фронтовиків жахи війни, як правило, гіпертрофовані, але, забезпечені живими деталями і подробицями, доступними лише очевидцеві, ці розповіді набувають об'єму, наповнюються емоціями, яких немає в сухих підручниках історії. Багато колізій знайомі слухачеві по своєму досвіду, він може представити себе в тій або іншій ситуації, порівняти свої відчуття, прикинути свої варіанти дій. Тому фронтові спогади в сприйнятті кожної окремої людини більше схожі на правду, чим книги, вони знаходять відгук в серці слухача. Саме з них можна дізнатися про «справжню війну», узнати «правду», яку приховували або перебріхували офіційні історики. Розповіді про безконечні атаки на безіменні висотки, багатоденних боях за населені пункти, обстрілі і бомбардуваннях, загибелі друзів і родичів ведуться, як правило, від першої особи. Кожен розповідач вкладає в них своє розуміння подій, прагнучи максимально адаптувати їх, зробити зрозумілішими і дохідливими. Він використовує для цього відомі імена, дати, географічні назви, історичні події. Це є основою для виникнення теми «святкового настання». Щодня і кожен бій пам'ятати неможливо, простіше сказати: «Напередодні 23 лютого (або 8 Березня) наставали ми на місто N». Рядовий піхотинець, артилерист або танкіст не знає загальної обстановки, не представляє цілком картини битви. Але він повинен пояснити собі і слухачам, для чого «ми цілу тиждень атакували це прокляте містечко». Тут починає працювати принцип «окопної стратегії». Відновити дійсний зв'язок подій, встановити, що було причиною, а що слідством, без аналізу документів досить складно. Доводиться оперувати доступними фактами, покладатися лише на власну пам'ять, а там, де інформації не вистачає, - додумувати «аналогічно». Ветеран згадує мітинги напередодні настання, мови комісарів, листівки, газети, заклики і гасла - виконати наказ Верховного Головнокомандуючого звільнити місто до такої-то дати і тому подібне Комісар або замполіт для рядового бійця теж начальник, його звернення - такі ж накази, як і накази командира. Лише командир свої накази ніяк не пояснює, він лише вимагає їх виконання, а комісар намагається «роз'яснити», втлумачити «сенс» тих або інших дій. Бійцями ці бесіди можуть сприйматися і як нудна, нічого не значуща «обязаловка», і як основа для пошуку підоснови подій за відсутністю кращого. Якщо настання збігається зі святковою датою, то і пояснення невдачам і багаточисельним жертвам знаходиться легко - квапилися, хотіли узяти місто до свята, командири хотіли прославитися і гнати солдатів на забій. Для радянської людини, що знає, що таке «дарунки з'їзду», «святкові вахти», «дострокове виконання плану», таке трактування виглядало переконливим. Насправді, якщо в мирний час є «ударна святкова вахта», то чому на війні не бути «святковому наступу»? Та все ж доки ці розповіді існують в усному середовищі, вони залишаються лише розповідями більшій або меншій мірі достовірності. Перехід на інший якісний рівень здійснюється, коли вони стають матеріалом для художніх творів. У книгах і фільмах вони піддаються переосмисленню, окремі факти використовуються для узагальнення, виявлення тенденцій, служать ілюстраціями глобальних явищ. Сила дії художнього твору, особливо якщо це талановитий твір, на масову свідомість дуже велика. У нашій країні, де роль літератури і мистецтва традиційно велика, ідеї, закладені в твір автором, миттєво стають суспільним надбанням, впливають на уявлення про життя, формують історичну свідомість і історичну пам'ять. Часто художній твір настільки глибоко розкриває проблему, так сильно хвилює душу читача або глядача, що починає сприйматися як історичне джерело.

Про те, що таке «святковий наступ», прекрасно написано в романі К.М. Симонова «Солдатами не народжуються» «Тоді, в лютому сорок другого, його (генерала Серпіліна) зняли з дивізії за те, що він не виконав наказу і не узяв до призначеного терміну районний центр Граки, на кордоні Калузької і Брянської областей. У терміні цьому не було рівне жодного сенсу, окрім одного-єдиного: узяті у німців Граки повинні були неодмінно попасти у вечірнє фронтове зведення, а потім в уранішнє повідомлення Інформбюро 23 лютого 1942 року - в день Червоної Армії. А вважалося це необхідним тому, що хоча зимовий наш наступ під Москвою вже видихався і йшов з останніх сил, а місцями і просто без всяких сил, проте на самому верху вважалося, що саме 23 лютого в повідомленні повинні з'явитися крупні населені застави. Серпіліна ніхто не запитав заздалегідь, чи зможе він узяти Граків до цієї дати. По загальній обстановці вважалося, що може, і, взагалі-то кажучи, німці дійсно сиділи в цих Граках, як на підрубаному суку, але, щоб без особливих втрат, грамотно подрубіть цей сук, потрібні були, принаймні, ще доба. А ось цього і не побажали знати ні заздалегідь, ні тим більше потім. Армія обіцяла Граків фронту, фронт - Ставці, і від Серпіліна зажадали, щоб він хоч виліз з шкіри, а узяв Граків до 24 годин!».У цій цитаті сконцентровані всі основні ознаки, якими масова свідомість наділяє «святкові настання». Ці настання і атаки, як правило, не мають військового сенсу. Їх проведення обумовлене лише грядущими святами. На їх підготовку відпущено недостатньо часу. І через це вони слабо забезпечені, проводяться з помилками і завжди супроводяться великими жертвами, яких в іншому випадку можна було б уникнути. Серпилина ніхто не запитав заздалегідь, чи зможе він узяти Граків до цієї дати. По загальній обстановці вважалося, що може, і, взагалі-то кажучи, німці дійсно сиділи в цих Граках, як на підрубаному суку, але, щоб без особливих втрат, грамотно подрубіть цей сук, потрібні були, принаймні, ще доба. У цій цитаті сконцентровані всі основні ознаки, якими масова свідомість наділяє «святкові наступи». Ці наступи і атаки, як правило, не мають військового сенсу. Їх проведення обумовлене лише грядущими святами. На їх підготовку відпущено недостатньо часу. І через це вони слабо забезпечені, проводяться з помилками і завжди супроводяться великими жертвами, яких в іншому випадку можна було б уникнути. Зрозуміло, в основі роману К.М. Симонова лежать реальні події Великої Вітчизняної війни, у тому числі і події Московської битви. Автор сам, будучи військовим кореспондентом, виїжджав на фронт, багато що бачив, ще більше почув від друзів, знайомих і випадкових попутників. Він був свідком безплідних атак, невиправданих жертв, нехлюйства, боязкості, прагнення вислужитися і іншого негативу, який неминуче трапляється на війні. Він наслухався «глибокодумних» міркувань «кабінетних» стратегов, да і сам займався цим ділом, судячи з його щоденників. Талант помог йому написати величні романи о війні, одни из кращих в у нашій літературе.1941 рік до цих пір сприймається більшістю населення нашої країни по роману «Живі і мертві», зовсім як 1812-й по роману Л.Н. Толстого «Війна і світ» або Вешенськоє повстання по «Тихому Дону» М.А. Шолохова. В зв'язку з цим цікаво розглянути, як К.М. Симонов обробив матеріал, що є у нього, які стереотипи вніс до масової свідомості і як вони виглядають в світлі сучасних знань. Перш за все звертає на себе увагу мотивування К.М. Симоновим наказу командувача армією узяти Граків до 24 годин - бажання попасти в святкове зведення Совінформбюро. Дійсно, до лютого 1942 року наступ під Москвою видихалося, по суті воно продовжувалося лише на окремих ділянках, а на останньому фронті радянські війська відображали контратаки противника. Моральний дух бійців падав, і в цих умовах могло виникнути бажання підбадьорити їх, показати, що Червона Армія як і раніше наносить удари по ворогу, громить його. Але це всього майже письменна констатація ціх подій, на которую К.М. Симонов, розуміється, мав полне право. Історик же може констатувати їх і по-іншому. Документальних свідоцтв про віддачу наказу відзначити 23 лютого узяттям того або іншого населеного пункту не виявлено. Чи міг такий наказ віддаватися усно? Можливо, хоча і маловірогідно. В усякому разі, жодного населеного пункту, узятого напередодні 23 лютого і чиє узяття можна пов'язати з грядущим святом, пригадати не удається. Пізніше такі випадки бували, наприклад, місто Кривий ріг був звільнений 22 лютого 1944 року. Але його звільнення чогось не асоціюється зі святковою датою. Та і згаданий він був не в святковому зведенні, а в зведенні за 22 лютого. Розповіді про «святкові наступи» напередодні Дня Червоної Армії відносяться в основному до періоду Московської битви. Ця битва особливо яскраво відбилася в народній пам'яті, перемога в ній була першою нашою перемогою, і дісталася вона дуже важко. Будь-які подробиці, пов'язані з нею, деталі, що розкривають загальну картину або, навпаки, що перечать їй, набували особливої важливості. Потім до перемог звикли, розповіді про них менш детальні за змістом і позитивніші по настрою. Коріння розповідей про «святкові настання» зими 1942 роки, мабуть, слід шукати в наказі народного комісара оборони № 55 від 23 лютого 1942 року з поздоровленням з нагоди 24-ої річниці Червоної Армії [2]. Цей наказ підводив підсумки восьми місяців війни і робив упор на тому, що сила противника зломлена, Червона Армія перехопила ініціативу і успішно громить ворога. Запорука цього успіху бачилася у тому числі і в історичних традиціях, що йдуть від 23 лютого 1918 року, дня створення Червоної Армії. У наказі наводився перелік міст, звільнених у минулий період: Калинин, Клин, Сухиничи, Андреаполь, Торопец. З контексту слідувало, начебто звільнені вони були зовсім недавно, тобто напередодні свята. Наказ запам'ятався багатьом перш за все тому, що був, по суті, першим позитивним наказом з початку війни, оголошеним всьому складу Червоної Армії і Флоту. Прийом, використаний в нім, - перерахування ряду звільнених міст в святковому обігу, К.М. Симонов реалізував в своєму романі, але помістив цей перелік в зведення Совінформбюро. Річ у тому, що зведення Совінформбюро пам'ятали все, саме по ним люди судили про хід війни. У романі письменник трохи підправив дійсність в потрібному йому ключі, в справжньому уранішньому зведенні від 23 лютого 1942 року жодні населені пункти взагалі не згадувалися. Нічого було згадувати, Червона Армія по всьому фронту відбивала контратаки противника і не рухалася вперед. Лише у вечірньому зведенні від 23 лютого 1942 року згадується звільнене місто Дорогобуж. Але Червона Армія до його звільнення не мала відношення. Дорогобуж ще 15 лютого був зайнятий партизанами і стримувався ними до літа. Важко сказати, коли про цю знаменну подію стало відомо в Москві, в оперативних зведеннях Генерального штабу відомостей про нього немає. Чи могло звільнення Дорогобужа претендувати на роль святкового дарунку чи ні, але про нього визнали необхідним згадати в урочистий день. Наступний момент, на якому акцентується увага читача, це високі втрати радянських військ при атаці на Граків. Причинами цих втрат К.М. Симонов називає непідготовленість атаки і неправильну тактику, атаку в лоб. Такі факти дійсно мали місце, але абсолютизувати їх, як це робить письменник, не варто. Бувало і по-іншому. Відомі накази командувача Західним фронтом Г.К. Жукова з вимогою не атакувати в лоб опорні пункти противника, а обходити їх. Немає жодних підстав стверджувати, що нижчестоящі командири ігнорували ці накази і поступали по-своєму. Радянські війська в настанні під Москвою широко використовували обходи, не раз добиваючись цим перемоги. Інша справа, що обходи самі по собі не були панацеєю від тих бід, які випробовувала Червона Армія в перший період війни. А саме так вони представлені в романі. Варто обійти, і противник сам піде. Залишаючи осторонь питання про те, куди піде противник і чи коштує його випускати, необхідно відзначити, що ці надії не завжди виявлялися виправданими. Будучи обійденими і навіть оточеними, німці не квапилися відходити. Вони до останнього прагнули утримувати позиції і, використовуючи тактику «кутових стовпів» і «шверпунктов», прагнули обернути ситуацію в свою користь. Частенько їм це удавалося. Наприклад, їм удалося утримати опорні пункти в підставі прориву, через який спрямувалися до Вязьме війська генералів П.А. Белова і М.Г. Ефремова, і потім закрити його. То ж сталося і після прориву 2-ої Ударної армії під Любанью. Оточений в Демянське німецький гарнізон не здався, а довго тримався, забезпечуваний за допомогою повітряного моста. Основними причинами цих і ряду інших невдач Червоної Армії були слабка підготовка і погане технічне оснащення. Відсталість командирів, звиклих слідувати великим традиціям , грала другорядну долю. Якщо в розповідях про «святкові настання» до 23 лютого можна виявити відгомони реальних подій, хай і змінені до невпізнання, то легенда про узяття Києва до 7 листопада має повністю штучне походження. Джерелом цієї легенди стала кіноепопея Ю.Н. Озерова «Звільнення», точніше, фільм «Прорив», що розповідає про події осяй 1943 роки. Він вийшов на екрани в 1970 році, і в нім вперше була обнародувана ця версія звільнення Києва. Кінематограф надає великий вплив на масову свідомість, безпосередньо впливаючи на відчуття глядачів. Не є виключенням і «Звільнення» - грандіозна постановка, що розповідає про події другої половини Великої Вітчизняної війни. Завдяки ній багато сюжетів, що раніше замовчувалися радянською історіографією і пропагандою, сталі відомі широким шарам суспільства. Вперше був показаний генерал-зрадник А.А. Власов, розказано про долю старшого сина І.В. Сталіна Якова, була переосмислена після хрущовських викриттів і роль самого Верховного Головнокомандуючого. Однак, взявшись за «благое дело», автори не змогли виконати його сумлінно. Фільм рясніє багатьма помилками, під видом історичних фактів глядачу часто пропонуються слухи та плітки, трактовка багатьох дій не витримує наукової критики. Недаром «Звільнення» називають енциклопедією міфів о війне. Це він сформував уяву о війне багатьох поколінь наших громадян, народившихся після неї. Звідти в інші фільми, книги, на сторінки газет і журналів перекочували орди німецьких автоматників, він запустив в народ вигадану фразу «Я солдатів на маршалів не міняю!» і залишив у росіян і німців за єдиним типом танків - Т-34 і «тігр». Епізод із звільненням Києва також протіворечит всім відомим історичним даним. У фільмі він виглядає таким чином. І.В. Сталін і 1-й заступник начальника Генерального штабу А.І. Антонов обговорюють обстановку, стоячи в карти.