Участь молоді в українському військовому русі і творенні збройних сил УНР

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

Участь молоді в українському військовому русі і творенні збройних сил УНР

Загальна характеристика роботи

армія український молодь збройний

Актуальність теми дослідження. Розбудова України в умовах незалежного державного існування, подальший розвиток демократичних процесів у суспільстві можливі лише за умови шанобливого ставлення до власної історії, відновлення в національній пам'яті забутих або сфальсифікованих подій минулих часів, імен видатних борців за волю народу. Об'єктивне висвітлення історичного минулого України має важливе значення для виховання підростаючого покоління. Від того, як молодь сприйматиме історичне минуле, які приклади, ідеї, традиції візьме для наслідування, у великій мірі залежатиме майбутнє нашої держави.

У цьому контексті значний науковий та практичний інтерес становить дослідження участі молоді у загальнонаціональній боротьбі за відновлення української державності періоду Центральної Ради. Національно-визвольні змагання українського народу в 1917 - першій чверті 1918 рр. розгорталися в екстремальних умовах Першої світової війни. У російській армії була зосереджена найактивніша частина чоловічого населення України. Це відігравало важливу роль в Українській національно-демократичній революції. Національно-свідома інтелігенція, що була на офіцерських посадах молодшої та середньої командної ланки, та селянство, що займало посади підстаршин та козаків, започаткували процес українізації російської армії. Особливо радикальні погляди панували серед української молоді, що перебувала в російській армії. Молодіжний радикалізм, самовідданість, готовність до самопожертви в ім'я національних ідеалів були вагомими чинниками успішного розгортання українізації російської армії, а згодом відіграли суттєву роль у будівництві збройних сил УНР.

Упродовж тривалого часу дане питання з ідеологічних причин замовчувалося або відкрито фальсифікувалося. Із здобуттям Україною незалежності стало можливим об'єктивне вивчення військової історії. Однак на сьогодні ще не проведено комплексного дослідження про участь молоді у процесі військового будівництва періоду Центральної Ради. Окрім того, відсутні узагальнюючі чи спеціальні праці, в яких було б подано оцінку ролі наддніпрянських молодіжних військових формацій у боротьбі проти більшовицької агресії взимку 1917 - навесні 1918 рр. Усе це загалом і зумовило вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація «Участь молоді в українському військовому русі і творенні збройних сил УНР (березень 1917 р. - квітень 1918 р.)» є складовою частиною комплексної наукової теми кафедри історії України, науки і техніки Національного університету «Львівська політехніка» «Загальнонаціональний визвольний рух українського народу за відродження своєї державності у 1917-1921 рр.».

Об'єкт дослідження - організована українська сільська, робітнича і учнівська (учні старших класів та студенти) молодь віком від 18 до 27 років, яка була мобілізована до російської армії і безпосередньо перебувала на її фронтах, знаходилася у складі тилових резервних частин Південно-Західного та Румунського фронтів, навчалася у школах і вузах.

Предмет дослідження - вплив революційних процесів у суспільстві на молодіжні організації Наддніпрянщини у середовищі російського війська, а також місце, роль і значення молодіжних військових організацій та формацій у розгортанні національно-визвольної революції в Україні періоду Центральної Ради.

Хронологічні рамки дослідження - березень 1917 - квітень 1918 рр. - обґрунтовано особливостями українського національно-визвольного руху у період його спрямовування Центральною Радою та участі в ньому найширших соціальних верств української молоді.

Мета дисертаційної роботи - дослідити участь та роль молоді в українському військовому русі та у процесі військового будівництва періоду Центральної Ради.

Сформульована мета, висновки попередніх дослідників визначили необхідність вирішення наступних завдань:

- висвітлити участь молоді у розгортанні українського національного руху в російській армії, дислокованій в Україні та за її межами;

- визначити хід творення українських молодіжних військових організацій та військових підрозділів у тилах Південно-Західного та Румунського фронтів;

- охарактеризувати процес українізації російських військових навчальних закладів та становлення системи національної військової освіти періоду Центральної Ради;

- окреслити особливості політичної роботи українських партій серед молодіжних військових організацій та формацій;

- з'ясувати роль української молоді у створенні збройних сил Центральної Ради та у боротьбі проти більшовицької агресії взимку 1917 р. - навесні 1918 р.

Методологічною основою дослідження є наукові принципи історизму та об'єктивності, комплексного використання джерел та їх критичного аналізу. Для розв'язання окреслених завдань застосовано описовий, проблемно-хронологічний, комплексно-аналітичний, порівняльний методи дослідження.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що вперше у вітчизняній історіографії зроблено спробу комплексного дослідження участі молоді в українському військовому русі та у процесі військового будівництва періоду Центральної Ради.

У науковий обіг введено значну кількість історичної інформації, на підставі якої сформульовано ряд принципових висновків про роль молоді в українському військовому русі та творенні збройних сил УНР в 1917 - першій чверті 1918 рр.

У дисертаційній роботі подано аналіз політичної роботи українських партій серед молодіжних військових організацій та формацій. Вперше досліджено участь молоді у розгортанні вільнокозачого руху. Детальніше, у порівнянні з іншими науковими працями, з'ясовано роль молодіжних військових організацій та частин у боротьбі проти більшовицької агресії взимку 1917 - навесні 1918 рр.

На прикладі діяльності молодіжних військових організацій та частин Наддніпрянщини 1917 - першої чверті 1918 рр. розкрито малодосліджений аспект проблеми про місце і роль української військової еліти у національно-визвольних змаганнях нашого народу доби Центральної Ради.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вивчення, аналіз та узагальнення історичного досвіду участі молоді у процесі військового будівництва періоду Центральної Ради можуть бути враховані і творчо використані для розв'язання актуальних питань розбудови Армії України у сучасних умовах, зокрема для складання комплексних програм військово-патріотичного виховання молоді, яка готується до служби або вже перебуває в українській армії. Матеріали про позитивний та негативний досвід становлення національної військової системи освіти періоду Центральної Ради важливо врахувати на сучасному етапі розвитку військових навчальних закладів. Висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані у навчально-педагогічній роботі, зокрема у військових навчальних закладах, а також у науково-просвітницькій діяльності.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження, автореферат та п'ять наукових статей, у яких викладено основні положення роботи, виконані здобувачем самостійно.

Апробація результатів дослідження здійснена шляхом його обговорення на засіданні кафедри історії України, науки і техніки Національного університету «Львівська політехніка».

Головні підсумки дисертації викладено у наукових працях, що опубліковані у фахових виданнях, апробовано у доповідях на одній всеукраїнській та трьох регіональних наукових конференціях: «Збройні сили України - гарант національної безпеки» (Львів, 1996), «Державність України та її роль у світовому співтоваристві» (Львів, 2000), «Національна революція в Україні 1917-1920 рр.: історія і сучасність» (Львів, 2001), «Державність України та її збройні сили: уроки історії та сучасність» (Львів, 2001).

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (всього 182 сторінки).

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, її хронологічні рамки, сформульовано мету, завдання, визначено об'єкт, предмет, наукові принципи і методи дослідження, показано наукову новизну дисертації, теоретичне значення і практичну цінність.

У першому розділі «Історіографія та джерела дослідження» подано стан наукової розробки дисертаційної проблеми та охарактеризовано джерела, використані для виконання поставлених завдань.

При розгляді історіографії проблеми дослідження виділяються праці радянських авторів, зарубіжна історіографія, праці сучасних українських істориків.

Аналіз радянської історіографії свідчить, що протягом всього часу існування СРСР вона негативно оцінювала український військовий рух. Панування єдиних стереотипів у оцінці національно-визвольної боротьби в Україні зумовили появу досліджень, у яких молодь, що підтримувала Центральну Раду, розглядалася тільки як буржуазно-націоналістична, а молодіжні українські військові організації та частини оцінювалися як контрреволюційні. Хоча такі риси були притаманні радянській історіографії майже впродовж усього її існування, можна виділити певні етапи у її розвитку, що мали свої характерні особливості.

Військово-історична проблематика почала розроблятися радянськими істориками у 20-х рр. ХХ століття. У той час військові аспекти діяльності Центральної Ради розглядались у контексті досліджень боротьби більшовиків за владу в Україні. Для праць того часу характерним було різко негативне ставлення до Центральної Ради та її військового будівництва. З цієї причини вони використовувалися, головним чином, як довідковий матеріал для з'ясування загальної картини подій, ходу збройної та політичної боротьби тих часів. Зокрема, це стосується робіт В. Манілова, Н. Патлаха, І. Шабатіна.

У 1950-х - 1970-х рр. радянська історіографія виявила підвищену увагу до українського військового руху. В цілій низці праць одержала поширення думка про вплив українського військового руху на хід революції в Україні, відзначались окремі факти про участь молоді у революційних процесах. Можна відмітити, зокрема, роботи М. Френкіна та П. Голуба, які спиралися на значний архівний матеріал і містили важливу інформацію про український військовий рух та цінні кількісні характеристики українізації російської армії.

Помітним внеском у дослідження проблем революціонізації армії та національного руху в ній є наукові праці Л.Є. Дещинського, у яких на базі архівних документів і матеріалів висвітлюється демократизація і розпад російської армії в Україні у 1917 р., виділення з її складу українізованих частин.

Отже, у 1950-1970-х рр. в радянській історіографії спостерігалося деяке пожвавлення військово-історичних досліджень. Проте в умовах панування комуністичних ідеологічних догм питання про роль молоді в українському військовому русі та у творенні збройних сил УНР вивчалося недостатньо.

Військово-історична проблематика досить плідно розроблялася за кордонами Радянської України, де після поразки національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. проживало понад 6 тис. колишніх старшин та офіцерів армії УНР. З числа тих старшин та офіцерів вийшли перші українські військові історики, яким належить ряд мемуарно-аналітичних праць з історії українського війська доби Центральної Ради. Праці українських істориків, що публікувалися за кордоном, відзначалися більшою об'єктивністю в оцінках військової діяльності Центральної Ради, а головне, в них окремою ланкою виділялись деякі аспекти участі молоді у процесі українізації російської армії та творенні війська УНР. Для дослідження проблеми даної дисертації важливими є праці В. Савченка, Ю. Науменка, А. Марущенка-Богданівського, П. Проценка та К. Смовського. Великий інтерес для дослідників українського військового руху становить праця В. Кучабського, яка узагальнює всі на той час відомі матеріали з історії Січових Стрільців.

Вершиною розвитку української військової історіографії 1920-1930-х років, безперечно, була «Історія українського війська» (Львів, 1935). Ця праця є всебічним та фундаментальним дослідженням української військової історії взагалі і розкриває деякі аспекти участі молоді у створенні військових частин. На жаль, опис ходу подій 1917-1918 рр., аналіз їх причин та наслідків носять фрагментарний характер. У праці є фактологічні неточності.

З 1950-х років центр історичної науки діаспори перемістився у Великобританію, а потім на Американський континент. Серед загального масиву зарубіжної історіографії цього періоду для дослідження проблеми даної дисертації досить важливими є праці Р. Дашкевича, П. Мірчука, В. Зарицького та інших авторів. Проте, в більшості випадків, вони носять історико-мемуарний, а не аналітичний характер.

Із здобуттям Україною незалежності у 1991 р. для вивчення історії визвольних змагань створилися сприятливі умови. Найголовніше, відкрився вільний доступ до архівних матеріалів та тогочасної періодики, що стало головною передумовою об'єктивних історичних досліджень. Для розкриття теми даної дисертації важливе значення мають грунтовні дослідження Української національно-демократичної революції 1917-1921 рр., здійснені В. Верстюком, В. Веригою, О. Мироненком, О. Рубльовим і О. Реєнтом. У 1999 р. побачили світ дві фундаментальні праці про Українську революцію 1917-1920 рр. В.Ф. Солдатенка. Автор на базі широкого кола історичних джерел проаналізував політичні внутрішні і міжнародні, ідеологічні, військові, дипломатичні, кадрові та інші аспекти української революції, простежив взаємозв'язки революційних національних рухів на сході і заході України. В них так само принагідною є увага автора до висвітлення ролі української молоді в національній революції.

На початку 1990 рр. почали з'являтися важливі розвідки з окремих аспектів української військової політики періоду Центральної Ради. Значний інтерес, зокрема, становлять дослідження військового аспекту діяльності М.Міхновського, Г. Кураса, Ф. Турченка і Т. Геращенко, історії Всеукраїнських військових з'їздів 1917 р. О. Щусь, праця В. та І. Солдатенків про полуботківське повстання влітку 1917 року, реконструкція Я. Тинченком подій першої українсько-більшовицької війни. Великим науковим досягненням сучасних істориків є відтворення біографій визначних генералів та офіцерів українських збройних сил доби національно-визвольних змагань, яке здійснено О. Колянчуком, М. Литвином та К. Науменком.

Певні успіхи у розробці військово-історичної тематики на сучасному етапі має Львівський науковий осередок, зокрема, праці Л. Дещинського та В. Голубка, в яких розкривається процес українізації російської армії у 1917 р. та військова політика Центральної Ради.

В останній період в Україні захищено ряд дисертацій, які присвячені дослідженню історії військового будівництва УНР 1917-1920 рр. Так, у працях Л. Гарчевої, В. Задунайського, Р.Зінкевича, Л. Кривизюка, О. Даценка висвітлюється діяльність українських державотворчих сил по створенню національних військових формувань, розглядаються питання військової організації національних збройних сил у 1917 році. Однак, питання історії створення українських молодіжних військових організацій, підрозділів та частин у них майже не порушуються.

Джерельну базу дослідження становлять архівні документи, публікації історичних джерел, тогочасні періодичні видання, мемуарна література.

У процесі дослідницької роботи використано документи кількох архівів. Найважливішу складову джерельної бази дисертації становить офіційна документація та листування державних і військових установ УНР, що зберігаються у фондах Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України: Ф. 811. (Український військовий комітет при Центральній Раді); Ф. 1076. (Генеральне Секретарство по справах військових); Ф. 115. (Українська Центральна Рада); Ф. 2592. (Генеральне Секретарство внутрішніх справ); Ф. 3156. (Центральний Виконавчий Комітет Румчероду); Ф. 4100. (Всеукраїнська Рада військових депутатів); Ф. 1133. (Головна комісія по виборах в Українські Установчі Збори).

Джерельну базу дослідження доповнюють неопубліковані документи і матеріали Центрального державного історичного архіву України у м. Києві та Центрального державного історичного архіву у м. Львові. Вони містять важливу інформацію про діяльність самостійницьких організацій серед українських молодіжних військових організацій та частин.

Документи Центрального державного архіву громадських об'єднань України до певної міри також відображають участь молоді у процесі військового будівництва в УНР 1917 - першої чверті 1918 рр. Але вони підібрані досить тенденційно, стосуються переважно діяльності більшовицької партії, тільки фрагментарно відтворюють розмах національного військового руху. Українсько-більшовицьку війну кінця 1917 - початку 1918 рр. визначають не як агресію більшовицької Росії проти України, а як громадянську війну.

У ході вивчення досліджуваної проблеми були опрацьовані збірники документів і матеріалів, що висвітлюють діяльність Центральної Ради, політичне становище у 1917 р., події першої українсько-більшовицької війни. Було використано також мемуарну літературу. Незважаючи на суб'єктивізм більшості мемуаристів, їхні праці значно доповнюють джерельну інформацію, допомагають зрозуміти сутність взаємозв'язку у діяльності українських молодіжних військових організацій та інших політичних і військових структур. Особливо цінні інформативні свідчення містять спогади державних та військових діячів: М. Грушевського, В. Винниченка, Д. Дорошенка, П. Скоропадського, Р. Сушка, В. Кедровського, В. Євтимовича, Ю. Тютюнника, Ю. Липи та ін.

Важливою складовою джерельної бази дослідження є матеріали тогочасної загальнополітичної та військової української та російської періодики у вигляді публікацій окремих документів, політичних статей, інформаційних повідомлень.

Сукупність використаних різновидових документів робить джерельну базу нашого дослідження комплексною і цілком достовірною.

У другому розділі «Український національний рух у російській армії та участь у ньому молоді (весна-літо 1917 р.)» проаналізовано роль молоді у процесі українізації імперської армії та її тилових резервних частин, висвітлено історію створення молодіжних військово-спортивних організацій і міліційних формацій у тилах Південно-Західного та Румунського фронтів, досліджено участь молоді у роботі I-го та II-го Всеукраїнських військових з'їздів.

Українська молодь була ініціатором культурно-освітньої діяльності у військових частинах з переважаючим українським контингентом. Аналіз історіографічних та архівних джерел свідчать, що молоді офіцери та старшини започаткували процес українізації VII-ї, XI-ї, Окремої армії Південно-Західного фронту, VI-ї, VIII-ї, IX-ї армії Румунського фронту, XII-ї армії Північного фронту.

У ході дослідження процесу українізації тилових резервних частин Південно-Західного та Румунського фронтів з'ясовано роль українського студентства у його розгортанні. В березні 1917 р. Головна Українська студентська рада Києва у своїй відозві закликала проводити агітаційну та роз'яснювальну роботу в армії з метою як найшвидшої її українізації. Зроблено висновок про те, що українські студентські громади підтримували формування 1-го українського полку ім. гетьмана Б. Хмельницького і закликали Центральну Раду бути більш рішучою у цій справі. У квітні 1917 р. із студентів-українців Київського університету було організовано міліційний відділ.

Висвітлено історію створення молодіжних військово-спортивних організацій та міліційних формацій. Навесні 1917 р. у Києві було засновано військово-спортивне товариство «Січ». У Одесі за ініціативою «Союзу української молоді» (об'єднання семінаристів, гімназистів та учнів старших класів міста) організовано «Одеську Січ», яка вела військову підготовку серед української молоді. «Українська національна сотня», укомплектована із учнів старших класів міста, діяла у Харкові. У Сімферопольському гарнізоні активну діяльність проводив «Союз молоді», який організував із учнів середніх навчальних закладів відділи з охорони суспільного порядку.

Предметом спеціального аналізу в дисертації є процес українізації військових навчальних закладів, який навесні-влітку 1917 року проходив швидкими темпами. Першу спробу українізації військових шкіл було зроблено юнкерами Києва 30 березня 1917 р. У квітні 1917 р. на зібранні офіцерів, лікарів, юнкерів та солдатів Харкова було прийнято резолюцію про те, щоб офіцери-українці після закінчення військових шкіл записувалися в українські полки. У роботі процитовано ухвалу загального зібрання юнкерів Віленської військової школи м. Полтави, яка містила вимогу створення національного війська.

Висвітлено участь молоді в роботі I-го та II-го Всеукраїнських військових з'їздів. Зазначено, що важливе значення мала постанова Першого Всеукраїнського військового з'їзду про українізацію військової освіти, згідно з якою: 1) освіта у військових школах мала здійснюватися українською мовою; 2) передбачалося відкриття нових національних військових шкіл; 3) визначалися шляхи підвищення культурно-освітнього рівня молоді та йшлося про необхідність національно-патріотичного виховання. На основі аналізу історіографічних джерел та матеріалів тогочасної періодики зроблено висновок про те, що настрої молоді на I-му і II-му Всеукраїнському військових з'їздах були більш рішучими, ніж лідерів національного руху.

Проаналізовано діяльність Всеукраїнської юнкерської спілки, яка з квітня 1917 р. координувала роботу всіх українських товариств, що діяли у військових школах колишньої Російської імперії. Після I-го Всеукраїнського військового з'їзду ця організація проводила активну діяльність щодо українізації юнкерських шкіл. У відповідь на імперську політику Тимчасового уряду Всеукраїнська юнкерська спілка постановила відмовитися від усіх вакансій в неукраїнських частинах, а також тих, що знаходились не на території України. Однак після того, як Тимчасовий уряд не задовільнив вимогу Українського Генерального Військового Комітету українізувати три корпуси, що відзначилися у наступі 1-го липня 1917 р. на Південно-Західному фронті, Всеукраїнська юнкерська спілка прийняла резолюцію, у якій закликала УГВК до рішучих дій в напрямку формування українських збройних сил.

Розкрито участь молоді у формуванні вільнокозачих загонів. Зазначено, що навесні-влітку це були добровільні національні міліційно-військові загони. Наводяться конкретні дані про склад вільнокозачих формацій Київської, Чернігівської та Черкаської губерній, де більшість становили хлопці 18-19 років.

У третьому розділі «Політична робота провідних українських партій серед молодіжних військових організацій та формацій у першій половині 1917 року» досліджується діяльність «Братства cамостійників», «Союзу української державності», УНП, УПСР, УСДРП серед молодіжних військових організацій та формацій.

Активну політичну діяльність на початку 1917 р. серед студентських організацій Наддніпрянщини проводило «Братство самостійників» головною програмною метою якого було досягнення незалежної Української держави. Організація не відкидала збройних методів боротьби і з початку 1917 р. виступила за створення регулярної української армії. В умовах політичної реакції «Братство самостійників» було законспірованим, а свою політичну роботу проводило через «Юнацькі спілки» - легальні об'єднання студентської, гімназійної та робітничої молоді. «Юнацькі спілки» навесні 1917 р. поширювали свою діяльність у тилових резервних частинах, дислокованих на території Лівобережної України. У м. Києві заходами цих двох самостійницьких молодіжних організацій було утворено штаб української міліції та розпочато формування першої кінної сотні.

У розділі охарактеризовано політичну платформу УПСР та УСДРП і наголошено, що ці партії у 1917 році відстоювали тільки ідею автономії України у складі Росії. УПСР та УСДРП висловлювалися проти продовження війни та організації української армії, вважаючи останню інструментом буржуазії для поневолення трудящих. Навесні-влітку 1917 р. обидві партії мали широку підтримку у студентських колах, але працюючи серед молоді, вони намагалися використати її, насамперед, як політично-пропагандистський чинник для поширення своїх програмних постулатів та антимілітаристських ідей. На відміну від УПСР та УСДРП самостійники вели роботу по створенню організаційних установ національного військового будівництва у запіллі. З цією метою «Братство самостійників» особливу увагу надавало агітації серед юнкерських військових шкіл. Зроблено висновок про те, що через Військовий клуб ім. гетьмана П. Полуботка самостійники поширили свій вплив на «Всеукраїнську юнкерську спілку».

«Братство самостійників», «Юнацькі спілки» та Українська народна партія проводили широку революційну роботу серед молодіжних військових організацій і формацій Одеського Військового округу. Широку підтримку української молоді мала Одеська військова рада, що була контрольована самостійниками. В квітні 1917 р. заходами самостійників було засновано молодіжне військове формування «Одеська Січ».

Третій розділ відтворює історію заснування Вільного козацтва у Звенигородському повіті на Київщині. В ньому показано, що першу організацію Вільного козацтва у Київській губернії було засновано за ініціативою студентів Г. Ковтуненка і А. Пищаленка, які були самостійниками.

В розділі проаналізовано хід роботи Третьої конференції представників усіх українських студентських організацій, що проходила 20-22 квітня 1917 р. у Києві. На підставі вивчення постанов та резолюцій цієї конференції обґрунтовано висновок про значну політизацію суспільного життя в Україні навесні 1917 р., що сильно захопила собою студентські організації, в яких домінуючими виступали соціал-демократичні та соціал-революційні погляди в їх національному та загальноросійському інтерпретуванні. Вони виливалися у автономістські та антимілітаристські вимоги.

Самостійницькі партії та організації проводили активну політичну роботу серед українського контингенту військових навчальних закладів. Зусилля самостійників були спрямовані на те, щоб якомога ширше залучити молодих офіцерів до процесу творення організаційних основ національного військового будівництва. У квітні 1917 р., за ініціативою самостійницької організації Українського Військового Організаційного Комітету, Всеукраїнська юнкерська спілка розпочала активну підготовку до 1-го військового з'їзду. Вона звернулася із закликом до всіх військових шкіл відряджати делегатів на з'їзд, де мала працювати юнкерська секція. При Раді Спілки було також організовано агітаційну комісію. Успіхи самостійницького табору на I-му Всеукраїнському військовому з'їзді значною мірою забезпечувалися підтримкою молоді, зокрема, юнкерства та молодих старшин.

На II-му Всеукраїнському військовому з'їзді самостійники не добилися підтримки своїх вимог. Після того вони розпочали підготовку до військового перевороту, кульмінаційним моментом якого мало стати повстання полку ім. гетьмана П. Полуботка. У розділі простежено хід підготовки і проведення повстання полку. Зазначено, що його ініціаторами та організаторами були представники молодіжного крила Військового клубу ім. гетьмана П. Полуботка та радикально настроєні солдати полку, які належали до самостійницьких організацій.

У четвертому розділі «Участь молоді у створенні збройних сил УНР та у боротьбі проти більшовицької агресії восени 1917 р. - навесні 1918 р.» з'ясовується роль української молоді у будівництві основ регулярної армії УНР та в обороні України від агресії більшовицької Росії восени 1917 р. - навесні 1918 р.

Важливим напрямком боротьби націоналістичних сил України за створення національної регулярної армії був рух Вільного козацтва. Найбільшу підтримку серед молоді рух мав у Київській та Полтавській губерніях. Восени 1917 р. велику увагу на політичну роботу серед вільнокозачих відділів звертали самостійники з Української демократично-хліборобської партії, Української народної партії та «Братства самостійників». Під впливом самостійницької агітації розпочалося формування відділів Вільного козацтва з міського населення. Як правило, полки Вільного козацтва у містах комплектувалися з української молоді.

Широко висвітлюється військова діяльність С. Петлюри. Наголошено, що восени 1917 р. під його керівництвом Військовий секретаріат розробив «План організації кадрів Української армії з найбільш тривкого військового елементу». За цим планом передбачалося скласти невелику кадрову армію, цілком незалежну від українізованих частин, з новим військовим статутом. Комплектування такої армії мало проводитися із числа кадрових офіцерів російської армії, прихильних до українського руху та національно-свідомого українського елементу - молодих річників служби. Першим кроком на шляху реалізації військової програми С. Петлюри стало створення Гайдамацького коша Слобідської України, який складався з куреня «чорних» і «червоних» гайдамаків. Курінь «чорних гайдамаків» комплектувався з юнкерів 2-ої піхотної юнацької школи, які добровільно зголосилися стати на службу в українську армію. Курінь «червоних» гайдамаків формувався з добровольців - офіцерів російської армії, які перейшли на службу в армію УНР, та зі юнкерів київських військових шкіл.

Важливим формуванням армії УНР став Галицько-Буковинський курінь Січових Стрільців, організованих з військовополонених галицьких і буковинських юнаків за ініціативою молодих старшин колишнього полку УСС австрійської армії. Поряд з Гайдамацьким кошем Слобідської України та частинами Вільного козацтва курінь Січових Стрільців складав основу армії УНР. У дисертації досліджується процес становлення перших національних військових шкіл. У жовтні 1917 р. Шкільний відділ Військового секретаріату організував у Києві 1-у та 2-у українську школу прапорщиків. За наказом С. Петлюри було відкрито Українську збірну школу прапорщиків, де могли завершити навчання юнаки, які повернулися з Росії до України після більшовицького перевороту. Завершено українізацію 1-ї школи прапорщиків та Авіаційної юнкерської школи в Одесі. Процес формування національної військової освіти поєднував в собі як українізацію військових навчальних закладів, так і відкриття нових національних військових закладів.

У розділі висвітлено участь українських молодіжних формацій та частин у I-й українсько-більшовицькій війні. Показано, що у ході перших сутичок на Лівобережному фронті найбільше відзначилися частини, укомплектовані юнкерами. На бахмацькому напрямку у першій половині січня утримувала оборону 1-а Українська військова школа. У битві під ст. Крути брали участь 500 юнкерів, 130 студентів та гімназистів. Зроблено висновок, що основний тягар битви під Крутами винесли на собі юнаки I-ї Української військової школи ім. гетьмана Б. Хмельницького.

Молодіжні військові групи відіграли важливу роль у боротьбі з більшовицькою загрозою Києву у січні 1918 р. У придушенні більшовицького повстання в столиці (16-22 січня 1918 р.) поряд з підрозділами Вільного козацтва, Куреня Січових Стрільців відзначилися чотири юнацькі школи Києва. Велику мужність та патріотизм продемонстрували юнаки Куреня Січових Стрільців, які звільнили від більшовиків майже весь Поділ, відкинули більшовицькі загони з району готелю «Прага» і з'єдналися з іншими українськими частинами в районі Міської Думи, допомогли перервати зв'язок між більшовицькими бойовими групами в районі Поділ-Печерське, винесли на собі головний тягар запеклих битв на Печерську, забезпечували охорону Центральної Ради.

Після боїв з більшовицькими силами в час оборони Києва Вільне козацтво і юнаки військових шкіл увійшли до складу Окремого Запорізького загону, що був сформований в лютому 1918 р. На початку березня 1918 р. цей загін переформували у Запорізьку дивізію і приєднали до неї Гайдамацький кіш Слобідської України, що одержав назву 3-го Гайдамацького піхотного полку. 10 березня 1918 р. курінь Січових Стрільців було реформовано у полк. У кінці березня Запорізьку дивізію за наказом військового міністерства було перетворено в корпус. Запорізький корпус та полк Січових Стрільців у квітні 1918 р. були вже суто регулярними частинами військових сил Центральної Ради.

У результаті проведеного дослідження зроблено такі висновки:

Процес формування українських збройних сил періоду Центральної Ради проходив у складних і суперечливих умовах. Активним учасником цього процесу була українська молодь. Вона виступала головним діючим чинником під час українізації російської армії. Офіцери молодшої та середньої командної ланки, молоді старшини та свідома сільська молодь завдяки активній участі у роботі українських громад, клубів, військових комітетів та рад найбільше прилучилися до проведення культурно-освітньої праці у війську. Навесні - влітку 1917 р. у багатьох частинах Південно-Західного та Румунського фронтів українізація здійснювалася виключно завдяки молоді.

У розгортанні українського військового руху серед військових частин тилових гарнізонів Південно-Західного та Румунського фронтів брали активну участь українські студенти та народні вчителі, які становили значну частину старшинського складу. Вони були ініціаторами культурно-освітньої діяльності серед українського контингенту тилових резервних частин: організовували лекції з історії України, курси українознавства, проводили агітацію серед цивільного населення. Під впливом студентської агітації розпочалася організація військових загонів із учнів старших класів. Вже навесні 1917 р. особливі українські військові підрозділи з'явилися в Одесі, Харкові та Сімферополі.

Важливу роль у розгортанні українського військового руху в запіллі відігравало юнкерство - слухачі військових училищ, шкіл прапорщиків. Юнкери-українці брали участь у творенні центральних органів, покликаних спрямовувати українізацію Російської армії, вони входили до складу Українського військового клубу ім. гетьмана П. Полуботка та Українського Військового Організаційного Комітету. Ідейна українська молодь, зокрема, випускники київських військових шкіл, заповнили старшинський склад Першого українського добровольчого полку ім. гетьмана Б. Хмельницького, що у квітні 1917 р. був сформований у Києві.

Добровольці з числа молоді, склали основу загонів Вільного козацтва у сільській місцевості. Так само курені Вільного козацтва, що творилися у Києві, Харкові та Єлисаветграді укомплектовувались, головним чином, українською робітничою молоддю. Загони Вільного козацтва намагались розвивати життя українського суспільства на козацько-демократичних засадах, були безкомпромісними у боротьбі з внутрішніми та зовнішніми ворогами.

Головну роль у активізації українського молодіжного руху навесні-влітку 1917 року відігравали самостійницькі партії та організації «Братство самостійників», «Союз української державності», Українська народна партія Їхнім політичним кредо було будівництво самостійної держави із сильним військом. Виходячи з цього, згадані організації і партії намагалися якомога ширше залучити національно-свідому молодь до процесу українізації російської армії та національного військового будівництва. З іншого боку, українські партії та угрупування, що належали до автономістського табору (УПСР, УСДРП, УПСФ, Українська селянська спілка), були виховані на соціалістичних доктринах, не знали державної практики, виступали проти створення національної армії. Працюючи серед молоді, вони, насамперед, намагалися використати її лише як політично-пропагандистський чинник для поширення своїх програмних постулатів та антимілітаристських ідей.

Від осені 1917 р. за необхідність створення регулярних військових частин України став рішуче виступати лідер УСДРП С. Петлюра. Вже 3-ій Всеукраїнський військовий з'їзд переконливо довів, що на українізовані частини російської армії покладатися не можна, що вони не стримають більшовицького наступу. С. Петлюра шляхом реорганізації українізованих відділів розпочав формування нової частини - Гайдамацького коша Слобідської України. Передбачалося, що ця частина стане ядром українського війська. Кіш формувався лише з національно-свідомого елементу насамперед молодих річників військової служби на добровільних началах. Згідно з військовою програмою С. Петлюри, нове українське військо мало б творитися як кадрова армія - незалежна від українізованих частин, добре дисциплінована, укомплектована з офіцерів-українців Російської армії, які зголосилися на службу до армії УНР, та з національно-свідомих молодих річників служби. Військова програма С. Петлюри знаходила повне розуміння серед української молоді. Підтвердженням цього було формування Гайдамацького коша Слобідської України, «чорний» курінь якого був укомплектований з юнаків військових шкіл, які добровільно зголосилися на службу в Українську армію. Одночасно з формуванням Гайдамацького коша Слобідської України проходила мобілізація студентської та шкільної молоді в інші військові підрозділи та загони. У листопаді 1917 р. було організовано «Бойовий курінь Партії соціалістів-революціонерів» із учнів старших класів та студентів Києва.

У листопаді 1917 р. з військовополонених галицьких та буковинських юнаків було сформовано Галицько-Буковинський курінь Січових Стрільців. Ініціаторами його створення виступили, молоді полонені старшини полку УСС австрійської армії. Помічний студентський Курінь Січових Стрільців був організований за ініціативою студентів «Бойового куреня Партії соціалістів-революціонерів» із слухачів-добровольців вищих шкіл Києва, слухачів старших класів київських українських гімназій і київської військової українізованої лікарської школи.

Після кривавих боїв з більшовиками на терені Лівобережної України та під час оборони Києва Вільне козацтво та юнаки українських військових шкіл увійшли до складу Окремого Запорізького загону. У березні 1918 р. до нього було приєднано Гайдамацький кіш Слобідської України і створено Запорізький корпус. Запорізький корпус та полк Січових Стрільців, що утворився в березні 1918 р. в результаті розгортання куреня Галицько-Буковинських Січових Стрільців, були вже суто регулярними частинами і творили збройні сили Центральної Ради.

Українська молодь, таким чином, у 1917-1918 рр. виявила великий патріотизм та високу національну свідомість. Вона добровільно із зброєю в руках захищала незалежність УНР у більшовицько-українській війні кінця 1917 - початку 1918 рр. Молодіжний радикалізм був одним із важливих факторів у розгортанні військового будівництва в УНР, його рушійною силою.

Зроблено наступні практичні пропозиції:

1. Українські політичні партії, що стоять на національних державницьких позиціях у своїй роботі серед молоді повинні найбільшу увагу звертати на виховання національної свідомості, почуття відповідальності перед народом за Україну, глибоке відчуття потреби власної участі в громадському і політичному житті держави.

2. Сучасна складна політична ситуація вимагає від керівників держави, військового відомства створення державної програми військово-патріотичного виховання, що передбачала б охоплення всієї молоді і мала б за мету як поширення знань з військово-політичної історії України, так і набуття юнаками і дівчатами практичних знань з військової справи.

3. Актуальним у сучасних умовах є відродження в Україні руху Вільного козацтва, який би був підпорядкований зміцненню Армії України, підвищенню духовності, національної свідомості, патріотизму, фізичному загартуванню молодого покоління.

У дисертації здійснено комплексне дослідження участі молоді в українському військовому русі та творенні збройних сил УНР періоду Центральної Ради. Висвітлено участь молоді у процесі українізації російської армії та у розгортанні українського військового руху у тилових гарнізонах Південно-Західного та Румунського фронтів. Проаналізовано політичну роботу українських партій та організацій серед молодіжних військових організацій, підрозділів та частин у 1917 р., визначено роль молоді у військово-політичних планах українських партій. Показано участь і роль молоді у будівництві регулярної армії УНР та у боротьбі проти більшовицької агресії взимку 1917 р. - навесні 1918 р.

Ключові слова: український військовий рух, Центральна Рада, УНР, українізація армії, молодіжні військові організації, військове будівництво.