Угорські землі у складі габсбурзької монархії 16-17 століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Європі, а й на території Центрально-Східної Європи. Чільне місце в історії цього регіону належить австрійським правителям - династії Габсбургів, з його австрійською та іспанською гілкою, яка була провідною династією Європи протягом XVI-XVII ст. Втручання Габсбургів в історію Західної Європи та Німеччини цього періоду добре відомі. Багато з них мали фатальні наслідки для деяких словенських народів. Отже, паралельно з європейською політикою Габсбурги проводили активні дії і на території Центрально-Східної Європи, зокрема Чехії, Угорщини та Словаччини.

Актуальність теми. Важливою у дослідженні угорських земель XVI ст. є проблема, яка пов`язана з поділом Угорщини й реорганізацією управління. Через призму цих заходів можна дати цілком виважену характеристику суспільно-політичного життя, економічних процесів, етнічної картини того часу.

Загалом проблема турецької реорганізації управління є досить популярною серед сучасних словацьких, угорських і німецьких дослідників. Над цим питанням працюють такі вчені, як І.В. Бахлов Бахлов И.В. Габсбурги и Венгрия в XIV - XV вв.: венгерский фактор в трансформации имперской системы а Альпо-Дунайском регионе / И.В. Бахлов // Финно-угорский мир. - 2010. - №1. - С. 50 - 59., Л. Контлер Контлер Л. История Венгрии. Тысячелетие в центре Европы / Ласло Контлер. - М. : Весь мир, 2002. - 636 с., Е. Майнова, І. Барта, Н. Маліарікова, В. Гуса, Й. Панек, Й. Карпат та ряд інших.

Метою реферату є висвітлення політичного, економічного та суспільного положення Угорщини за часів влади Габсбургів.

Мета передбачає вирішення наступних завдань:

- виявити причини та наслідки османської навали та початку правління Габсбургів;

- розглянути дворянські змови за часів Фердинанда;

- визначити роль курців та їх боротьби;

- проаналізувати наслідки розповсюдження влади Габсбургів на всб Угорщина та Трансільванію.

Об'єктом дослідження є часи правління ерц-герцога Фердинанда в Угорщині.

Предметом дослідження виступає наслідки правління Габсбургів для Угорщини.

Географічні рамки визначені територією тогочасної Угорщини та Трансільванії.

Хронологічні рамки становлять період від початку розпаду Угорського королівства до кінця правління Фердинанда - XVI - XVII століття.

Джерельну базу реферату становлять хрестоматії по історії середніх століть та Нового часу, які містять документи та пам'ятки письменності тих часів.

Історіографічну базу роботи становлять праці відомих вчених як із загальної історії Середніх віків та Нового часу, так і окремі дослідження по історії Угорщини, Словаччини та Румунії.

1. СТАНОВЛЕННЯ ВЛАДИ ГАБСБУРГІВ В УГОРЩИНІ

Через 12 днів після битви при Могачі і майже 36 років з дня смерті Матяша торжествуючий султан і його армія маршем увійшли у Буду. Овдовіла королева Марія разом з двором бігла в Пожонь. Султан зі своєю свитою теж незабаром покинув Буду, знищивши вогнем її і спустошуючи усе, що попадалося дорогою додому. В середині жовтня він повернувся на Балкани з такою величезною здобиччю, що навіть в 1528 р. раби і дорогоцінні метали на ринку в Сараєві коштували ще дуже дешево. Угорщина явним чином на якийсь час виявилася наданій самій собі. Поспішність турецького відходу була викликана тим, що в укріпленнях, що залишалися ще в тилах і на флангах, містилися гарнізони, що представляли певну загрозу військам імперії Османа. Контлер Л. История Венгрии. Тысячелетие в центре Европы / Ласло Контлер. - М. : Весь мир, 2002. - С. 316.

На самій же справі політична ситуація для турок була більш ніж сприятливою. Лайош II не залишив спадкоємця, і два претендента заявили свої права на угорський трон.

Один з них підтверджував свої права рішенням державних зборів від 1505 р. про необхідність вибирати «національного короля», інший - шлюбним договором 1506 р., що з'єднав династії Ягелло - новий і Габсбургів. На державних зборах, скликаних в Секешфехерваре 1 листопада 1526 р., переважною більшістю голосів угорського дворянства королем був обраний Янош Запольяі (коронований як Іоанн I). История Венгрии : в 3 т. - М. : Наука, 1971. - Т. 1. - С. 257 Запольяі сподівався швидко зв'язати руки Габсбургам, що мали серед магнатів нечисленну групу своїх прибічників, об'єднаних навколо королеви Марії, яка відкинула його шлюбну пропозицію і, наслідуючи чеський приклад, вирішила визнати законним королем Фердинанда I, ерцгерцога Австрії, який і був 17 грудня того ж року обраний прогабсбурзьким угрупуванням. Для Габсбургів, за часів Лайоша II що регулярно втручалися у внутрішні справи Угорщини, успадкувати угорський трон і дістати західні і північні провінції країни стало справою життя і смерті, навіть при тому, що тоді ще вони не могли подумувати про пригнічення турок. Коли збройні сили Габсбургів, зайняті в італійських війнах імператора Карла V, після розграбування в 1527 м. Риму виявилися звільнені від участі в подальших операціях, прекрасно навчені німецькі найманці почали витісняти війська Запольяі з усіх центральних районів Угорщини. Визнавши реальне співвідношення сил не на користь Запольяі, багато хто з колишніх його прибічників перекинувся до Фердинанда, підтримавши його кандидатуру на засіданні державних зборів, що відбулося в листопаді 1527 р. в Секешфехерваре, тоді як король Іоанн спочатку був загнаний в Трансільванію, а потім став шукати притулку в Польщі. Вандич П. Ціна свободи. Історія Центрально-Східної Європи від Середньовіччя до сьогодення. / П. Вандич. - К. : Критика, 2004. - С. 187.

Імперія Османа тепер могла приступити до другої стадії своєї поетапної загарбницької операції. Першим потужним ударом турки вже ослабили економічну і військову складові регіональної влади. У багатьох ключових фортецях вони залишили свої гарнізони. До того ж в країні з'явилася політична сила, готова в обмін на їх підтримку офіційно визнати турецьку присутність: підбадьорюваний турками, король Іоанн став шукати союзу з султаном Сулейманом проти Фердинанда. За договором, що знаходиться в Стамбулі в січні 1528 р., Всемирная история. Энциклопедия / Н. А. Смирнов - М.: Издательство социально-экономической литературы, 1959. - Т. 6. - С. 335. він був визнаний єдиним законним правителем землі, силою захопленої султаном, і йому була обіцяна всемірна підтримка. Дворянство, Запольяі, що привело, на трон, легко можна було заспокоїти навіюванням уявлення про турків як усього лише союзниках, що підготувало б останню фазу захоплення частини або навіть усієї території країни з включенням її до складу імперії Османа, або щонайменше перетворило б її на повністю залежну буферну державу, як, наприклад, це сталося з сусідніми румунськими князівствами.

Третя стадія турецької експансії датується 1541 р., коли Буда була захоплена і окупована турками на подальші 145 років. До цього, в 1529 р., вони вже її захоплювали, змусивши двір Фердинанда бігти із столиці, проте незабаром після безуспішної спроби штурму Відня були вимушені відійти з обох міст. У 1532 р. друга спроба захопити престол Габсбургів була зупинена захисниками крихітної задунайської фортеці Кесег. Впродовж «мирних років», що послідували, Гуревич А. Я., Харитонович Д. Э. История средних веков: Учеб. / А. Я. Гуревич, Д. Э. Хариитонович. - М. : Интерпракс, 1995. - С. 98 - а фактично цілого десятиліття громадянської війни, що не припинялася, між прибічниками двох королів - султан задовольнявся тим, що зміцнював свою військову присутність на захопленій їм території за допомогою військ, що надавали відкриту підтримку Запольяі в його боротьбі проти Фердинанда. Окремі магнати, усвідомивши, що відбувається розчленовування країни, спробували узяти ініціативу у свої руки, скликавши «безкоролівські парламенти», з тим щоб позбавити влади обох королів. Були і такі, хто, ніяк не уміючи визначитися, міняв свої прихильності. Усе це призводило до того, що у територій, що контролювалися Фердинандом і Іоанном, межі постійно мінялися, проте велика частина Угорщини, хоч би номінально, підкорялася останньому. Але він не був там повноправним хазяїном. Окрім присутності на території турецьких військ, влада Іоанна була серйозно урізана Лодовико Гріті - венеціанським банкіром (незаконним сином дожа), купцем і фаворитом Сулеймана. Коли він в 1534 р. був убитий трансільванськими дворянами, султан, зайнятий війною в Персії, не зміг помститися відразу, але в 1536 р. направив свої війська в Східну Славонію. История Чехословакии : в 3 т. - М. : Наука, 1956. - Т. 1. - С. 327.

Усвідомивши прямий зв'язок між загибеллю Гріті і захопленням Славонії, яку наступного року безуспішно спробував відбити Фердинанда, Запольяи почав розуміти, що його власна прихильність до трону вигідна туркам, і став звикатися з думкою, що країну після його смерті доведеться передати Габсбургам, що мали більше можливостей її захистити. Тривалі переговори між представниками двох королів завершилися мирним договором, підписаним в Надьвараде 24 лютого 1538 р., за умовами якого Фердинанд називався єдиним претендентом на трон, а прямі спадкоємці Запольяі повинні були отримати щедру винагороду. Тоді у Запольяі взагалі не було дітей. Але наступного року він одружився на Ізабеллі, дочці польського короля Сигізмунда I, яка в 1540 р. народила йому сина. Вже помираючи, король Іоанн узяв клятву зі своїх баронів, що вони відмовляться виконувати умови Надьварадського світу. Так і вийшло - всемогутній радник і останній скарбник покійного короля Дьєрдь Мартинуцци добився того, що немовля Янош Жигмонд було обраний королем Іоанном II і визнаний у Блискучім Порту. Марно Фердинанд, піклуючись про дотримання умов договору, посилав своїх представників в Трансільванію, а у Буду - в 1540 і 1541 рр. - війська, щоб захопити місто. История Венгрии : в 3 т. - М. : Наука, 1971. - Т. 1. - С. 412.

Армія Фердинанда, що обложила Буду літом 1541 р., була вимушена відійти при наближенні військ султана Сулеймана, що мав намір, за його власними словами, захистити права малюка-короля. І дійсно, поки свиту і немовля розважали в таборі, солдати без бою увійшли до міста 29 серпня 1541 р. Через два дні королівський двір покинув Буду і попрямував в землі, що лежать на схід від річки Тиса і Трансільванії, віддані королеві Ізабеллі і її синові в управління за щорічну данину султанові. Розділення Угорщини на три частини, почате в 1526 р., тепер було повністю завершене. Вже в період між битвою при Могачі і падінням Буди король Іоанн I найміцніше утримував владу над Трансільванією і тими декількома східними угорськими комітатами (Парциумом), які після 1541 р. виявилися під загальним управлінням і утворили нову державу, Трансільванське князівство, що мало зовнішньополітичну залежність від імперії Османа, але автономне у внутрішній політиці. Пристер, Е. Краткая история Австрии : пер. с нем. / Е. Пристер. - Л. : Изд-во АН СССР, 1952. - С. 184. Уся інша частина, що номінально управлялася Іоанном, вже до 1541 р. фактично була театром військових дій, де розігрувалося суперництво між двома великими державами і де угорські збройні сили грали другорядну роль. До 1541 р. одна з цих держав, Габсбурзька, вже створила в північних і східних частинах країни контури централізованої адміністрації, керованої з Відня. Тепер і імперія Османа стала обґрунтовуватися в центральних районах, перетворюючи їх на свою провінцію.

На той час, коли Габсбурги зміцнилися в Угорщині, у Відні вже була створена ціла мережа органів управління, що абсолютно не залежна від місцевих станів і значною мірою нагадувала структуру влади Бургундського герцогства. Вона збільшила собою число чиновників-професіоналів, що живуть у Відні на отримуване платня. Оскільки король Угорщини і Богемії Фердинанд керував також спадковими австрійськими володіннями і правив від імені свого брата Карла V «Священною Римською імперією» Galandauer J., Honzik M. Osud tronu Habsburskeho. - Bratislava: Obzor, 1987. - s. 109., усі його державні заняття і справи не були строго розмежовані за територіальною ознакою. Головний його адміністративний орган, Таємна рада, що складалася з німецьких і австрійських аристократів, а також з юристів-законників, приймав усі основні політичні рішення, що стверджуються також придворним казначейством. Придворна канцелярія оформляла усі ці рішення письмово. Їй також ставилося в обов'язок вести усі поточні дипломатичні справи. У 1556 р. був заснований також Військова рада. Ця порада стала єдиним австрійським органом влади, сфера діяльності якого безпосередньо поширювалася і на угорські території. Фердинанд, що ніколи не збирався переїжджати в Угорщину, як тільки його обрали королем Угорщини, відразу створив свій уряд, або губерніум, главою якого був палатин, а у випадку якщо цей пост виявлявся вакантним, кермо влади отримував один з угорських архієпископів або єпископів. Тому губерніум ніколи не перетворювався на просте знаряддя в руках Габсбургів. Контлер Л. История Венгрии. Тысячелетие в центре Европы / Ласло Контлер. - М. : Весь мир, 2002. - С. 382. Навіть угорські феодали не вважали його органом чужої влади, як і інше відомство, створене в 1528 р. у Буде і реорганізоване в 1531 р. в Пожони, - Угорську палату. В принципі угорські установи не були безпосередньо підпорядковані начальству з Відня. Тільки палата і канцелярія були до певної міри залежні від рішень австрійського двору. Система управління виявилася суперечливою: двір був іноземним і знаходився за кордоном, угорські радники і інші консультанти короля по Угорщині часто почували себе у Відні чужими і погано представляли свої обов'язки, оскільки ніякої серйозної ролі при ухваленні політичних рішень не грали. Митрофанов, П. История Австрии. Ч. 1. С древнейших времен до 1792 г. / П. Митрофанов. - СПб. : Брокгауз - Ефрон, 1910. - С. 120.

Та все ж владу Габсбургів як угорських королів, які розуміли, що не можна управляти Угорщиною без урахування її ситуації і її законів, не була абсолютною. Вона обмежувалася у зв'язку з двома дуже істотними обставинами. Першою була політична і економічна вага магнатів. Володіння угорських баронів, що утворилися головним чином в результаті надмірних нагород, якими їх обсипали і король Іоанн, і сам Фердинанд, перекуповуючи один у одного їх відданість в період протистояння, часом досягали розміру провінцій. Владні повноваження централізованих установ практично не перетинали меж цих приватних володінь. Сім'ї Баттяни, Баторі, Ердеді, Надашді, Зріньі і подібні до них обіймали в Пожони високі офіційні посади або ж очолювали комітат і мали під командуванням численні групи місцевого середнього дворянства. Пристер, Е. Краткая история Австрии : пер. с нем. / Е. Пристер. - Л. : Изд-во АН СССР, 1952. - С. 264. Вони містили значні приватні армії і розкішні двори, спеціально орієнтовані на заміщення колишньої соціальної і культурної ролі дворів угорських королів.

Друга обставина полягала в тому, що стани, вважаючи себе чи не на рівних з габсбурзькою адміністрацією, ревно відстежували її кроки, їх власні права, що зачіпали.

Король не міг ігнорувати засідань угорських державних зборів, оскільки згідно із законом не мав права вводити податки без згоди феодалів, а вони зазвичай голосували проти, поки не отримували обіцянок виправити допущені несправедливості. І хоча романтична історіографія не схильна називати XVI століття періодом активних «антигабсбурзьких битв», це був час конституційного розмежування владних повноважень між Віднем і угорськими феодалами.

габсбург угорщина трансільванія

2. УГОРЩИНА ПІД ВЛАДОЮ ГАБСБУРГІВ ТА ІМПЕРІЇ ОСМАНА

До середини XVII ст. землі середньовічного Угорського королівства все ще залишалися роздробленими на три частини відповідно до територіального розділу, що встановився незабаром після битви при Могачі: центральна, велика частина була захоплена турками; західна і північно-західна частина, населена угорцями і словаками, підпала під панування Габсбургів; нарешті, в східній і південно-східній частині, де значну частину населення складали Молдавія і волохи, виникло те, що залежало від турецького султана Трансільванське князівство. У другій половині XVII ст. ці землі були ареною кровопролитних айстро-турецьких воєн, в результаті яких до кінця століття майже усі вони увійшли до складу Габсбурзької монархії. Ле Гофф, Ж. Цивилизация средневекового Запада : пер. с фр. / Ж. Ле Гофф. - Екатеринбург : У-Фактория, 2005. - С. 400.

В період турецьких воєн Габсбурги були зацікавлені в підтримці з боку угорських магнатів і тому надавали тоді своїм угорським володінням видимість деякої самостійності : час від часу скликався угорський становий сейм, дворянство зберігало за собою безроздільне панування в місцевих органах управління - комітатських зборах. Положення, проте, стало істотно мінятися в другій половині XVII ст., коли почалося поступове перетворення держави Габсбургів на абсолютну монархію. Габсбурги наклали на угорські і словацькі землі новий важкий податковий тягар. Відповідальність за збір податей була покладена на поміщиків. Останні використали це право для ще більшого посилення своєї влади над селянами, але проте були невдоволені як податковою політикою віденського уряду, так і утиском своїх станових прав і привілеїв, припиненням скликання сеймів і т. п. Спроби Габсбургів встановити в угорських землях абсолютистський режим на шкоду інтересам угорських феодалів привели до ряду дворянських змов в другій половині XVII ст.

3. ДВОРЯНСЬКІ ЗМОВИ

Одним з керівників дворянської опозиції був угорський феодал Миклош Зріньі. Маючи незвичайні літературні здібності, Зріньі у своїх творах, зокрема в трактаті про короля Матьяше (Матвії Корвине), розвинув ідею відновлення незалежної Угорської держави. У боротьбі проти Габсбургів Зріньі розраховував на підтримку Трансильванского князівства, проте ці плани у зв'язку з посиленням в князівстві влади турецького султана не могли бути здійснені. Мужня боротьба за національну незалежність зробила його ім'я популярним в народі.

Після смерті Миклоша Зріньі (1664 р.) група угорських дворян неодноразово намагалася підняти повстання проти Габсбургів. У 1666-1667 рр. таку спробу зробив Франц Вяшшелена, що спричинило окупацію Угорщини австрійськими військами. У 1670-1671 рр. була розкрита ще більша дворянська змова, керована Петром Зріньі, Ференцем Надашді і Ференцом Ракоці I; багато його учасників було страчено. Невдачі численних змов пояснюються тим, що їх організатори розраховували виключно на допомогу ззовні - з боку Франції або Туреччини. Контлер Л. История Венгрии. Тысячелетие в центре Европы / Ласло Контлер. - М. : Весь мир, 2002. - С. 401

Дворянські змови послужили для імператора Леопольда приводом для подальшого підпорядкування угорських земель. Уся повнота влади в Угорщині була зосереджена в руках імператорсько-королівського намісника. У кінці XVII ст. в Угорщину хлинула хвиля австрійських чиновників, була збільшена чисельність окупаційних військ. Угорські війська (гонведи), що несли пограничну службу, були розбещені, як що не заслуговували довіри. Особливо важким тягарем для угорських селян був зміст австрійських імператорських військ. Dorazil O. Svetovu dejiny v kostve. - Praha: Papirus a Jeva, 1997. - S. 229.

З кінця XVI ст. переважна більшість угорських городян і дворянства прийняли реформацію. Прибічниками Габсбургів в Угорщині були виключно католики. Не дивно, що з посиленням влади Габсбургів в Угорщині була пов'язана католицька реакція. Протестантські церкви були закриті і частиною зайняті під стайні для австрійських військ. Сотні протестантських пасторів були заарештовані і страчені. У країну проникли єзуїти, які захопили у свої руки усі школи.

4. КУРУЦИ ТА ЇХ БОРОТЬБА В 70-80-х РОКИ XVII СТ.

Численні побори, безчинства і грабежі окупаційних військ змушували багатьох угорських і словацьких селян кидати насиджені місця і бігти; були нерідкі випадки, коли пустіли цілі села. Збіглі селяни прозвали в пам'ять учасників селянської війни 1514 р. куруцами (хрестоносцями). Вони прямували в східні, пограничні з Трансільванією райони, сподіваючись об'єднати там свої сили з трансільванськими селянами. У цих же районах ховалися і багато дворян, замішаних в антигабсбурзьких змовах, а також протестанти, що рятувалися від переслідувань. Контлер Л. История Венгрии. Тысячелетие в центре Европы / Ласло Контлер. - М. : Весь мир, 2002. - С. 402-403

Куруци, сила яких з року в рік росла, здійснювали напади на австрійські війська. Літом 1672 р. почалося повстання в Північній Угорщині. Окрім угорських селян, в нім брали участь словаки. Це повстання використав у своїх інтересах дворянин Імре Текеі (Емерик Текелі), що очолив його з 1678 р. Керовані ним загони повстанців були підтримані угорськими і словацькими селянами. Незабаром значна частина угорських і словацьких земель була очищена від австрійських військ, і Текеи, скориставшись підтримкою султана і Людовика XIV, зацікавлених в послабленні Габсбургів, проголосив себе князем звільненої території.

Імператор Леопольд, зляканий успіхами куруців, вимушений був піти на ряд уступок угорським феодалам. Він погодився на відновлення діяльності угорського сейму, тимчасово припинив переслідування протестантів, щедро роздавав угорським магнатам титули, ордени, коронні землі.

Турки використали повстання Текеі для просування в глиб Австрії і обложили Відень. Але тут вони у вересні 1683 р. зазнали поразки. Після цього Текеі залишив центральні області, незабаром абсолютно спустошені відступаючими турками, які винищували і викрадали в рабство багато тисяч угорських і словацьких жителів. Всемирная история. Энциклопедия / Н. А. Смирнов - М.: Издательство социально-экономической литературы, 1959. - Т. 6. - С. 379. У 1684-1685 рр. австрійські війська відібрали у Текеі майже усю Словаччину, і його князівство припинило існування.

5. ПОШИРЕННЯ ВЛАДИ ГАБСБУРГІВ НА УСЮ УГОРЩИНУ ТА ТРАНСІЛЬВАНІЮ

У подальші два роки габсбурзькі війська зайняли угорську столицю Буду, а потім витіснили турок з Трансільванії, яка була тепер поставлена у васальну залежність від Австрії. У 1690 р., після смерті трансільванського князя Михайла Апофі, його престол захопив Текеі, але ненадовго. Трансільванія не могла встояти перед військовою потужністю Габсбурзької монархії і незабаром остаточно втратила незалежність. Всемирная история. Энциклопедия / Н. А. Смирнов - М.: Издательство социально-экономической литературы, 1959. - Т. 6. - С. 380 - 381

Таким чином, до кінця XVII ст. турецьких, що пригноблюють змінили австрійські. Завоювання Габсбургами усіх земель колишнього Угорського королівства супроводжувалося кривавою розправою над куруцами і протестантами. За свідченням сучасників, страчуй керівників угорського визвольного руху здійснювалися щодня впродовж цілого місяця тридцятьма катами. Угорське населення повинне було містити на свій рахунок габсбурзькі війська, що продовжували військові дії проти турок. Війська збирали податки і при цьому грабували селян, прирікаючи цілі селища на голод і розорення; багаті міста Угорської низовини прийшли до повного занепаду.

Рис. 3.1. Угорщина у кінці XVII - XVIII ст. Всемирная история. Энциклопедия / Н. А. Смирнов - М.: Издательство социально-экономической литературы, 1959. - Т. 6. - С. 384.

Захоплені Габсбургами в ході австро-турецької війни 1683-1699 рр. угорські землі розпродавалися австрійським придворним і генералам; угорським феодалам, що зберегли вірність Австрії, були віддані земельні володіння, що знаходилися раніше в руках турок. Угорські магнати проголосили в 1687 р. династію Габсбургів носієм спадкової королівської влади. З «Золотої булли» Хрестоматия по истории средних веков. / Под ред. С. Л. Сказкина. - Т. 2. - М. : Соцэкгиз, 1963. - С. 41. був виключений параграф про право на опір незаконним діям короля. Таким чином, угорські феодали примирилися з Габсбургами, щоб зберегти при їх допомозі необмежену владу над своїми кріпаками.

Прагнучи перетворити Угорщину на звичайну провінцію, Габсбурги намагалися здійснити тут політику централізації і насадження католицизму. У проведенні цієї політики важлива роль відводилася німецьким колоністам.

У кінці XVII ст. кріпосні селяни знову піднялися на боротьбу проти австрійських загарбників і угорських феодалів. Загони збіглих кріпаків здійснювали численні нальоти на маєтки магнатів. По всій країні прокотилися селянські повстання; найбільшим з них стало озброєне повстання волоських і угорських кріпаків, що спалахнуло в 1697 р., в Північно-західній Трансільванії. Бахлов И.В. Габсбурги и Венгрия в XIV - XV вв.: венгерский фактор в трансформации имперской системы а Альпо-Дунайском регионе / И.В. Бахлов // Финно-угорский мир. - 2010. - №1. - С. 50. Його керівниками були селяни Ференц Токаі, Дьєрдь Салонтаі і Мартін Кабаи. Незабаром повстання перекинулося на сусідні землі. Повстанці зайняли фортеці Шарошпатак і Токай і впродовж трьох з гаком місяців успішно відбивали атаки австрійських військ. Коли ж повстання за допомогою великих військових сил було пригнічене, безліч збіглих селян довга ще ховалося в лісах і болотах Тиської долини, продовжуючи боротьбу партизанськими методами.

6. НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ НА ПОЧАТКУ XVIII СТОЛІТТЯ

На початку XVIII ст. в Угорщині розгорнувся широкий національно-визвольний рух. Воно вже не було таким стихійним, як селянські повстання XVII ст. Піднявся увесь угорський народ. Його клич «За батьківщину, за свободу»! закликав до боротьби з тими, що іноземними, що пригноблюють, за створення незалежної Угорщини.

Повстання спалахнуло в 1703 р. в районі Мункача (Мукачево); спочатку воно було спрямоване проти феодалів, збирачів податків і лихварів. Селяни відмовлялися від виконання феодальних повинностей, громили приміщення місцевих адміністративних органів, здійснювали напади на склади реквізованих продуктів, в окремих випадках розправлялися самосудом з найбільш ненависними чиновниками і дворянами. Борецкий-Бергфельд, Н. История Венгрии в средние века и новое время / Н. Борецкий-Бергфельд. - СПб. : Брокгауз - Ефрон, 1908. - С. 47.

Поступове повстання кріпосних селян стало переростати в потужний національно-визвольний рух, до якого прилучилися і інші верстви населення, невдоволені габсбурзьким ярмом, - міська біднота, розорене дрібне і середньо-маєтне дворянство, нижче духовенство. Визнаним керівником національно-визвольного руху став дворянин Ференц Ракоці II, син Ракоці I, страченого за участь в дворянській змові проти Леопольда. У своїх відозвах до угорського народу Ракоці закликав до боротьби за знищення ненависного панування Габсбургів і відновлення незалежності Угорщини. Відгукуючись на цей заклик, угорські селяни сподівалися добитися своєї основної мети - знищення кріпосної залежності. Один з селянських вождів - Томаш Есе прямо писав Ракоці: «Ті кріпаки, які вірно служать зі зброєю в руках вашої милості, кріпаками після цього вже не будуть... адже боротьба йде проти тих, що пригноблюють бідного люду». История средних веков: Хрестоматия / Сост. Степанова В. Е., Шевеленко А. Л.. - Ч. 2. (XV - XVII вв.). - С. 119.

Ґрунт для масового повстання був настільки підготовлений, що впродовж декількох тижнів воно охопило майже усю країну. Загони повсталих селян-куруців, на чолі яких стояли Томаш Есе, Томаш Борбелі, Альберт Кіш та ін., здобували одну перемогу за іншою. Бойовим успіхам селянських загонів сприяла та обставина, що до їх складу входили добре озброєні з'єднання старого війська куруців - учасників рухів кінця XVII ст. Пліч-о-пліч з угорськими селянами проти ненависного габсбурзького ярма боролися українці, словаки, Молдавія і волохи. Велика рухливість і маневреність війська куруців, їх тактика несподіваних атак, величезна матеріальна і моральна підтримка з боку населення - усе це давало повстанцям ряд важливих переваг над австрійськими військами. В результаті успішних бойових дій куруців в 1704 р. майже уся територія власне Угорщини, Словаччини, Трансільванії і нинішньої Карпатської України була звільнена від австрійців. Лише окремі фортеці залишалися в руках імператорських військ. Гуревич А. Я., Харитонович Д. Э. История средних веков: Учеб. / А. Я. Гуревич, Д. Э. Хариитонович. - М. : Интерпракс, 1995. - С. 237.

Після перемоги над австрійцями в травні 1704 р. куруци погрожували навіть самому Відню, але не отримали очікуваної допомоги від французів і вимушені були відступити. У цей період національно-визвольна боротьба угорців протікала в тісному взаємозв'язку з подіями міжнародного значення - війною за Іспанський спадок і Північною війною. Франція, зацікавлена в послабленні австрійських Габсбургів, відкрито підтримувала повсталих. Коли ж успіхи, шведської зброї в Польщі і вигнання короля Серпня II погіршили положення Росії, Петро I вступив в переговори з Францією і запропонував Ракоці польський престол. У вересні 1707 р. був підписаний у Варшаві договір, по якому Петро I зобов'язався зробити Ракоці допомога для звільнення Угорщини і Трансільванії, якщо Ракоці вступить на польський престол, а Франція підпише союзний договір з Росією. Літом 1708 р. до Ракоці приїхало російське посольство. Проте окупація Польщі шведами і невдача переговорів з Францією завадили здійсненню Варшавського договору.

Успіхи куруців привели до того, що значна частина дворянства взяла участь у визвольному русі. Незабаром дворяни зайняли в нім керівне положення. Але вони прагнули використати рух для відновлення своїх соціальних і політичних прав, ущемлених Габсбургами. Інша частина дворянства, головним чином магнати, відкрито виступала проти повстання, сподіваючись своєю підтримкою Габсбургів виторгувати собі нові земельні володіння і політичні привілеї. Один з видатних угорських феодалів - Ліг Естергазі уклав з Габсбургами договір, згідно з яким він повинен був отримати четверту частину усіх земель, які будуть конфісковані після поразки національно-визвольного руху. Відкриту підтримку Габсбургам зробило і вище католицьке духовенство, що погрожувало відлученням усім служителям церкви, які візьмуть участь у визвольній війні. Ле Гофф, Ж. Цивилизация средневекового Запада : пер. с фр. / Ж. Ле Гофф. - Екатеринбург : У-Фактория, 2005. - С. 410.

Близько семи років велика частина території колишнього Угорського королівства знаходилася під владою куруців. На звільнених землях Ракоці і його соратники розгорнули кипучу діяльність. Головна увага приділялася організації боєздатної армії. Солдатам було встановлено регулярну платню, для підготовки офіцерського складу засновано спеціальне військове училище, у військових частинах створені військові лазарети. Сім'ї рядових частково звільнялися від податків, а сім'ям загиблих у визвольній війні видавався державний посібник. У 1704 р. були побудовані збройові заводи, пушки, що робили, артилерійські снаряди. Багато текстильних підприємств забезпечували армію обмундируванням. Центром військової промисловості було місто Дебрецен. Частина обмундирування, а також зброї ввозилася з-за кордону Контлер Л. История Венгрии. Тысячелетие в центре Европы / Ласло Контлер. - М. : Весь мир, 2002. - С. 387.. За ініціативою Ракоці в країні було прокладено багато доріг, налагоджена регулярна робота пошти; незабаром після початку війни куруців Ракоці став видавати щотижневу газету.

Поразка повстання. Незважаючи на численні прогресивні заходи, проведені за ініціативою Ракоці, дворянське керівництво повстання не зуміло вирішити головного питання, що хвилювало основну масу повстанців-селян, - відміни кріпака права. Більше того, селяни, що відмовлялися від несення феодальних повинностей, строго каралися. Вплив селянських керівників повстання слабшав з кожним роком; багато з них, у тому числі і Томаш Есе, були відсторонені від керівництва військом і замінені генералами-аристократами, які відносилися до куруців з неприхованою ворожістю. Усе це привело до звуження соціальної бази повстання і несприятливо відбилося на боєздатності армії Ракоцв. Навіть позбавлення Габсбургів престолу на Онодському сеймі в 1707 р. і оголошення Ракоцв главою незалежної Угорської держави не змогли надихнути селян і підняти їх на продовження війни, усі тяготи якої лягали кінець кінцем на їх плечі. Контлер Л. История Венгрии. Тысячелетие в центре Европы / Ласло Контлер. - М. : Весь мир, 2002. - С, 388.

Прагнучи запобігти розпаду своєї армії, Ракоці в 1709 р. видав указ, згідно з яким усі селяни, що брали участь у визвольній війні, оголошувалися вільними і отримували ряд пільг. Указ, проте, став вже запізнілим кроком, він не зумів притягнути розчароване селянство в армію і надати визвольному руху нову силу. Не виправдалися розрахунки Ракоці і на зовнішньополітичну підтримку, яку він розцінював як головну умову успішного завершення війни з Габсбургами. Людовик XIV, якому Ракоці ще на початку війни запропонував протекторат над Угорщиною, відмовився укласти угоду з угорським урядом і не зробив очікуваній допомозі. Таким же безуспішним було звернення Ракоці до Польщі, Швеції, Туреччини і Пруссії.

Звуження соціальної бази повстання привело до ряду великих поразок армії Ракоці у Тренчина (1708 р.), Рохмани, Сольнока і Егера (1710 р.). Після цього армія Ракоці відступила до Мункачу Там само. - С. 389 - 390.. У цей найбільш критичний момент Ракоці звернувся по допомогу до Росії. Після Полтавської битви відношення між Росією і Угорщиною прийняли виключно дружній характер. Ракоці відмовився пропустити через підвладну йому територію залишки шведської армії. Представник Ракоці при французькому дворі виступив ініціатором відновлення переговорів про союз між Францією і Росією. Проте російсько-турецька війна, що почалася в 1711 р., перешкодила Петру I зробити Ракоці озброєну допомогу. Тим часом в Угорщині реакційне дворянство, що зайняло керівні пости в уряді і армії, скористалося військовими невдачами і зовнішньополітичними утрудненнями Ракоці для змови з Габсбургами. 1 травня 1711 р. граф Шандор Карой, один з генералів Ракоці, підписав з австрійцями Сатмарский мирний договір, що визнавав владу Габсбургів над Угорщиною. Ракоці, ще до цього що покинув Угорщину, деякий час жив в Польщі і у Франції, а потім переїхав в Туреччину, марно намагаючись за підтримки султана повернути собі Трансільванію. История Венгрии : в 3 т. - М. : Наука, 1971. - Т. 1. - С. 500.

Після того, як Габсбургам за допомогою угорських феодалів вдалося подавити національно-визвольний рух, куруци були роззброєні, маєтку дворян - повстанців - конфісковані і роздані австрійським офіцерам і католицьким прелатам, або продані віденським бюргерам. Отримали свою долю і угорські магнати. Угорське дворянство зберігало свої станові права.

7. КОМПРОМІС УГОРСЬКОГО ДВОРЯНСТВА З ГАБСБУРГАМИ

Угорські дворяни, домовившись з Габсбургами, посилили експлуатацію як угорського, так і хорватського, сербського, словацького, румунського і українського селянства. Селянські маси відповіли на це новими виступами. У 1711-1713 рр. загони словацьких селян, очолювані учасником визвольної війни куруців, словацьким національним героєм Юрієм Яношиком, взяли немало славних перемог над феодалами.

В результаті тривалих спустошливих воєн угорська економіка майже перестала розвиватися. Умови для капіталістичного виробництва створювалися в Угорщині украй повільно. З іншого боку, економічна політика Габсбургів мала своїй на меті увічнити положення Угорщини як країни, що була аграрним придатком розвиненішої в промисловому відношенні Австрії. Господарювання угорських магнатів, що зберегли і під владою Габсбургів свої необмежені станові привілеї, також вело до затримки розвитку продуктивних сил в угорському селі. Контлер Л. История Венгрии. Тысячелетие в центре Европы / Ласло Контлер. - М. : Весь мир, 2002. - С. 401.

Змова між Габсбургами і угорськими феодалами, спрямований проти народних мас, був закріплений в першій половині XVIII ст. рядом законодавчих актів. За законом 1741 р. землі феодалів на вічні часи звільнялися від податкового обкладення. Знову зміцнилося панування дворянства в комітетських органах управління. Комітати, на чолі яких стояли місцеві магнати, розглядали себе як свого роду самостійні держави і всіляко гальмували проведення загальнонаціональних економічних заходів, якщо вони порушували інтереси місцевого дворянства. До певного часу Габсбурги мирилися з такою децентралізацією, бачачи в ній істотну перешкоду для нового підйому національно-визвольного руху, а також розраховуючи на те, що роз'єднане угорське дворянство буде поступливішим по відношенню до корони.

8. СЕЛЯНСЬКЕ ПОВСТАННЯ В ТРАНСІЛЬВАНІЇ

Селянські хвилювання місцевого характеру спалахували, головним чином в Трансільванії, в 20, 30, 50 і 60-х роках XVIII ст. Часто вони набували форми релігійних рухів, що зливалися з національною і соціальною боротьбою. У цих рухах брали участь усі національності, що проживали на угорській території Габсбурзької монархії. Найбільш велике з них відбувалося в 80-х роках під керівництвом народних героїв Хориі, Клошки і Кришана. Всемирная история. Энциклопедия / Н.А. Смирнов - М.: Издательство социально-экономической литературы, 1959. - Т. 6. - С. 510.

Повстання почалося в жовтні 1784 р. в селі Местякан; незабаром воно охопило увесь район Зеранд, а потім перекинулося на повіт Хунедоару. Селяни громили і підпалювали дворянські садиби, вбивали найбільш жорстоких феодалів. Основною вимогою селян була відміна кріпака права.

Короткочасні успіхи погано озброєної армії повстанців скоро змінилися поразками, їх вожді були схоплені і страчені. Повстання трансильванских селян 1784 р. не знайшло підтримки в слабо розвиненому місті, але воно все ж завдало серйозного удару по феодально-кріпосницькій системі. Повстання змусило серйозно стривожитися віденський уряд і послужило одній з головних причин видання патенту 1785 р., яким на Угорщину поширювався патент 1781 р., виданий для Чехії. История Чехословакии : в 3 т. - М. : Наука, 1956. - Т. 1. - С. 219. Хоча цим актом і відмінялося прикріплення селян до землі, але вони як і раніше зобов'язані були виконувати панщину і залишатися «приватними підданими» феодала. Зберігалися в силі численні феодальні повинності, що лягали важким тягарем на селянське господарство.

9. ПІДЙОМ УГОРСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ

Політика насильницького онімечування не зломила бойового духу кращих представників угорської національної культури. Видатний угорський просвітник Д. Бешеньі (1747-1811) у своїх творах пропагував національну угорську культуру і висунув завдання відродження національної мови і літератури. Ле Гофф, Ж. Цивилизация средневекового Запада : пер. с фр. / Ж. Ле Гофф. - Екатеринбург : У-Фактория, 2005. - С. 411.

Спроби насильницької асиміляції, що робилися Габсбургами в Угорщині, привели на ділі до протилежних результатів. У кінці XVIII ст. з новою і ще більшою силою пробудилося прагнення угорського народу до незалежності. Ріст продуктивних сил, що хоча і відбувався уповільненими темпами, розвиток промисловості і торгівлі, зокрема торгівлі сільськогосподарськими продуктами (у зв'язку із зростаючим їх експортом), деяке пожвавлення міст створювали необхідні економічні передумови національно-культурного підйому. Цей підйом виражався в різних формах. У країні створювалися літературні гуртки для вивчення рідної мови і літератури, численні театральні суспільства виникали не лише у Будапешті, але і в ряду провінційних міст.

До 80-м рокам відноситься поява першого угорського літературного журналу «Угорець музеум», першої угорської газети «Угорець хірмондо» і першого літературного альманаха «Уранія». Просвітник Ласло Келемен (1763-1814) став засновником першого постійного угорського театру (1790 р.). Там само. - С. 412.

В цей же час почали свою діяльність основоположники сучасної угорської літературної мови, філології і літературної критики Ференц Казинци і Миклош Реваі. Починається очищення угорської мови від германизмів.

Таким чином, подібно до Чехії, і Угорщина у кінці XVIII ст. переживала підйом своєї національної культури, викликаний потужним народним національно-визвольним рухом.

Австрійська абсолютистська для феодала монархія Габсбургів тоді була ще досить сильна, щоб пригнічувати соціальні і національно-визвольні рухи. Габсбурги використали при цьому роздробленість, недостатню узгодженість дій пригнічених народів; вони уміло грали на расових і національних відмінностях між ними, посилюючи натиск на одних (наприклад, на чехів) і роблячи поступки іншим (наприклад, угорцям). Національна свідомість, що все ж пробуджувалася, і ріст національної культури пригнічених народів провіщали неминучу поразку великодержавної політики Габсбургів.

ВИСНОВКИ

Отже, провідною династією Європи XVI-XVII ст. був, поза сумнівом, дім Габсбургів з його австрійською та іспанською гілками. Втручання Габсбургів в історію Західної Європи та Угорщини цього періоду добре відомі. Багато з цих втручань мали фатальні наслідки для деяких слов'янських народів. Подібно до цього певні події, які часто залишаються поза увагою, не тільки справили глибокий вплив на піднесення й занепад Габсбургів, але й проливають нове світло на історію тодішньої Європи.

Угорський король Фердинанд І Габсбург намагався своїми реформами будувати централізовану монархію. Унаслідок цих заходів значно вдосконалилося економічне життя країни були проведені реформи шахтарської справи, монетного двору, внесені зміни у ведення зовнішньої політики та військової справи. Продовжуватимуть політику централізації Фердинанда І і його наступники Максиміліан І (1564-1576), Рудольф ІІ (1576-1608). За правління Максиміліана І будуть закладені основи централізованої бюрократії - підґрунтям якої стануть дікастерії. Це будуть уряди, які підпорядковуватимуться та звітуватимуть безпосередньо королю.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

І.Джерела

1. Хрестоматия по истории средних веков. / Под ред. С. Л. Сказкина. - Т. 2. - М. : Соцэкгиз, 1963. - 153 с.

2. История средних веков: Хрестоматия / Сост. Степанова В. Е., Шевеленко А. Л.. - Ч. 2. (XV - XVII вв.). - 395 с.

ІІ. Монографії, посібники, статті

3. Бахлов И.В. Габсбурги и Венгрия в XIV - XV вв.: венгерский фактор в трансформации имперской системы а Альпо-Дунайском регионе / И.В. Бахлов // Финно-угорский мир. - 2010. - №1. - С. 50 - 59.

4. Борецкий-Бергфельд, Н. История Венгрии в средние века и новое время / Н. Борецкий-Бергфельд. - СПб. : Брокгауз - Ефрон, 1908. - 207 с.

5. Вандич П. Ціна свободи. Історія Центрально-Східної Європи від Середньовіччя до сьогодення. / П. Вандич. - К. : Критика, 2004. - 462 с.

6. Всемирная история. Энциклопедия / Н.А. Смирнов - М.: Издательство социально-экономической литературы, 1959. - Т. 6. - 830 с.

7. Гуревич А.Я., Харитонович Д.Э. История средних веков: Учеб. / А.Я. Гуревич, Д.Э. Хариитонович. - М. : Интерпракс, 1995. - 333 с.

8. История Венгрии : в 3 т. - М. : Наука, 1971. - Т. 1. - 644 с.

9. История Чехословакии : в 3 т. - М. : Наука, 1956. - Т. 1. - 416 с.

10. Ле Гофф, Ж. Цивилизация средневекового Запада : пер. с фр. / Ж. Ле Гофф. - Екатеринбург : У-Фактория, 2005. - 568 с.

11. Митрофанов, П. История Австрии. Ч. 1. С древнейших времен до 1792 г. / П. Митрофанов. - СПб. : Брокгауз - Ефрон, 1910. - 232 с.

12. Пристер, Е. Краткая история Австрии : пер. с нем. / Е. Пристер. - Л. : Изд-во АН СССР, 1952. - 580 с.

13. Контлер Л. История Венгрии. Тысячелетие в центре Европы / Ласло Контлер. - М. : Весь мир, 2002. - 636 с.

14. Galandauer J., Honzik M. Osud tronu Habsburskeho. - Bratislava: Obzor, 1987. - 392 s

15. Dorazil O. Svetovu dejiny v kostve. - Praha: Papirus a Jeva, 1997. - 533 s.

Размещено на Allbest.ru