Матеріальна культура українців Нового часу
Огляд матеріальної культури, побуту і звичаїв населення України за доби Нового часу; традиції та новаторство. Основні види господарської діяльності українського народу: ремесла та промисли, будівництво і житло. Особливості народного українського одягу.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | реферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 20.06.2012 |
| Размер файла | 32,3 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
ЗМІСТ
- ВСТУП
- 1. Основні галузі господарства та заняття українського населення за доби Нового часу
- 2. Ремесла та промисли українців доби Нового часу
- 3. Будівництво и житло
- 4. Особливості народного українського одягу
- ВИСНОВКИ
- СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Актуальність теми роботи
Наші часи позначені небувалим зростанням інтересу до проблем вітчизняної історії, витоків національної культури, до непересічних досягнень минулого.
У справі оптимізації міжнаціональних відносин, пошуку шляхів задоволення соціально-культурних запитів людей важливого значення набуває історія матеріальної культури - науки, об'єктом дослідження якої є народи, їхні культура і побут, походження, розселення, процеси культурно-побутових відносин на всіх етапах історії людства.
Ці дослідження зосереджені переважно у сфері традиційно-побутової культури, яка створювалася протягом століть творчим генієм багатьох поколінь, розвивалася й удосконалювалася. Водночас історія матеріальної культур не лише звернута у минуле - вона активно включається у визначення закономірностей сучасного розвитку і взаємодії народів, виявлення загального та специфічного в їхніх походженні й культурі, використання прогресивних національних традицій.
Дослідженням української як духовної, так і матеріальної культури займалося багато вчених-істориків, етнографів, спеціалістів з країнознавства, тощо. Серед них можна згадати такі імена - П. ВоропайВоропай П. Звичаї українського народу. / П. Воропай. - К.:Оберіг, 1993. - 590 с., Г. ГріненкоГріненко Г. В. Хрестоматія по історії світової культури. - М.: Юрайт, 1998. - 669 с., М. ГрушевськийГрушевський М. С. Нарис історії українського народу. / М.С. Грушевський. - К.:Либідь, 1991. - 398 с., О.В. КовальчукКовальчук О. В. Українське народознавство. / О.В. Ковальчук. - К.: Освіта, 1992. - 176 с., І. Крип'якевичІсторія української культури / За загал. ред. I. Крип'якевича. - К.:Либідь, 1994. - 656 с., В.І. Наулко, В.Ф. Горленко, Г.С. ЩербійКультура і побут населення України. / [В.І. Наулко, Л.Ф. Артюх, В.Ф. Горленко] - К.: Либідь, 1993. - 351 с. та інші.
Метою роботи є огляд матеріальної культури України за доби Нового часу.
Визначена мета передбачає виконання наступних завдань:
- розглянути основні галузі та заняття українського народу за доби Нового часу;
- надати характеристик національним ремеслам та промислам;
- дослідити зміну одягу та художньої культури за доби Нового часу.
Об'єктом дослідження є національні ремесла, промисли, архітектура ста одяг.
Предметом дослідження є здобуток матеріальної культури українського народу за доби Нового часу.
Географічні рамки роботи визначені кордони України за означений період.
Хронологічні рамки роботи визначені темою роботи і охвачують кінець XVII - до початку XIX століття.
1. Основні галузі господарства та заняття українського населення за доби Нового часу
Традиційними видами господарської діяльності українського народу з давніх-давен були скотарство, рибальство, мисливство, бджільництво.
В Україні були розвинуті усі галузі землеробства - хліборобство, городництво і садівництво. Щодо останньою, то іноземці, які бували в Україні ще в XVI-XVII ст., відзначали наявність великої кількості вишневих та яблуневих садків біля кожної хати. Садівництво, отже, мало в основному присадибний характер, хоча при монастирях, у маєтках поміщиків було чимало й великих садів. Вирощували яблука, груші, вишні, сливи, а також малину, порічку, аґрус, тощо. У південніших районах розводили ще й черешню, горіхи, абрикоси, персики, а у Причорномор'ї та на Закарпатті займалися також виноградарством.Культура і побут населення України. / [В.І. Наулко, Л.Ф. Артюх, В.Ф. Горленко] - К.: Либідь, 1993. - Сю 61.
У першій половині XIX ст. на Півдні України з'явилися помідори, які згодом поширилися по всій її території. Приблизно з цього ж часу почалося культивування синіх баклажанів та перцю. Город української господині не можна було уявити без соняшників. Спочатку цю культуру вирощували як декоративну. Її, як і кукурудзу, було завезено з Американського континенту.
Провідною галуззю землеробства в Україні було, однак, хліборобство, причому вже за часів Київської Русі боно набуло високорозвиненого, орного характеру. На Правобережжі ще в перших століттях нашої ери застосовувалось землеробське знаряддя з залізним наконечником. Пізніше поширився плуг із залізним лемешем та череслом.Ковальчук О. В. Українське народознавство. / О.В. Ковальчук. - К.: Освіта, 1992. - С. 42.
Що стосується тяглових знарядь обробітку ґрунту, то українці користувалися трьома їх видами: плугом, ралом і сохою. Остання була менш характерна і застосовувалася тільки на Поліссі і подекуди на Лівобережжі. Конкретним етапам історичного розвитку відповідали різновиди цих знарядь.
Традиційний український плуг був досить громіздким (у нього потрібно було запрягати дві-чотири пари волів), хоч із розвитком його протягом віків виникли й легші його варіанти.
Багатозубі рала, що були досконалішими й продуктивнішими знаряддями, поділялись на три типи: бороноподібні; граблеподібні; з трикутною рамою.Попович М. Нарис історії культури України. / М. Попович. - К.: АртЕк, 1998. - С. 319.
Традиційні сохи, що застосовувалися на Поліссі й подекуди на Лівобережжі, мали два типи. Перший - це безпередкова соха з голоблями (вобжами) та непорушно встановленою полицею (одноконка, московка, плашка), де замість дишла були голобліКультура і побут населення України. / [В.І. Наулко, Л.Ф. Артюх, В.Ф. Горленко] - К.: Либідь, 1993. - Сю 62., а робоча частина (розсоха) своїм заднім кінцем забивалася у поперечний брусок. Сохи другого типу мали дишло, і розсоха забивалася знизу в отвір на задньому його кінці. Такі сохи, відомі в літературі як українська, литовка, або поліська, мали дерев'яну полицю і до неї припілок - клиноподібну дощечку. Були вони нерідко і з передком - так звана соха-рогач. На кінці розсохи набивалися залізні сошники. Робилися сохи з двома ручками.
У степовій та лісостеповій зонах починаючи з XVII ст. молотили також кам'яним гранчастим котком - гарманом. У цих же зонах для молотьби застосовували молотильну дошку - терку (диканю) або молотили гоном худоби (посеред току забивався стовп, до якого на довгих поводках прив'язували коней, котрих ганяли то в один, то в інший бік). Віяли зерно за допомогою дерев'яних лопати або совка, кидаючи його проти вітру. При транспортуванні збіжжя, роботі на току, складанні снопів широко використовувалися однозубі (однороги, рожни), тризубі (трійчаки) та п'ятизубі дерев'яні вили.
2. Ремесла та промисли українців доби Нового часу
Рибальство. Серед продуктів харчування українців риба завжди займала значне місце. Попит на неї в основному задовольнявся рибопромисловими приватними підприємствами, розташованими на узбережжі Азовського і Чорного морів у лиманах, куди впадають Дніпро і Південний Буг, та в гирлі Дунаю. Для населення цих районів рибні промисли становили майже єдине джерело існування. Ловили оселедців, кефаль, скумбрію, бичків, судака, лящів, сомів, сазанів, чехоню, а також білугу, осетрів, севрюгу. Ще одним центром рибного промислу було Полісся. У свіжому, солоному, копченому і в'яленому вигляді рибу розвозили по всій Україні.Грушевський М. С. Нарис історії українського народу. / М.С. Грушевський. - К.:Либідь, 1991. - С. 97.
На Дніпрі, Південному Бузі та в протоках гирла Дунаю встановлювали гарди - капітальні перепони, зроблені з паль і доповнені цілою системою глухих очеретяних перегородок. У річках і озерних водоймах застосовували також сіті, бродаки, павуки, неводи і волокуші.Культура і побут населення України. / [В.І. Наулко, Л.Ф. Артюх, В.Ф. Горленко] - К.: Либідь, 1993. - Сю 65
Найбільш архаїчними способами (за допомогою ості, косулі, хватки, топтухи) ловили рибу здебільшого бідняки, які не мали змоги придбати удосконалені знаряддя рибальства - ятери, сіті, неводи, а разом з ними і човни, без яких ловити рибу згаданими знаряддями неможливо.Єфименко О. Історія України та її народу. - К.: Мистецтво, 1992. - С. 88.
Мисливство. Протягом багатьох віків українці займались мисливством, але для переважної більшості зон, крім Полісся, воно не мало промислового значення.
Об'єктом мисливства на території України до початкуXVIII ст. були зайці, лисиці, кози, сарни, олені, лосі, вепри. Ведмеді зустрічалися в Карпатах і на Волинському Поліссі, рисі - по всій поліській зоні та в Карпатах. На малих притоках Прип'яті, Десни і Дніпра полювали на бобрів і видру. На полях України були сприятливі умови для розпліднення перепелів, куріпок, а у степовій зоні - дроф та інших птахів. Велика кількість водойм сприяла поширенню різної водоплавної дичини, головним чином гусей та качок.
Крім поліської зони, українські селяни ніде не користувалися правом полювання. Проте, незважаючи на суворі в дореволюційні часи заборони, вони полювали по всій території України.
Бджільництво. Лісові і лісостепові райони України були зручною базою для розвитку бджільництва, яке з епоху Стародавньої Русі мало характер лісового промислу. Мед натуральний і в переробленому вигляді відігравав важливу роль у харчуванні та лікуванні людей. Віск використовувався в основному для виготовлення свічок та йшов на продаж. Бортництво як масовий вид селянського промислу на Поліссі та в Карпатах існувало ще в 40-50-х роках.Єфименко О. Історія України та її народу. - К.: Мистецтво, 1992. - С, 89-91.
Сапеткові вулики, наприклад, набули масового поширення на Півдні, частково на Слобожанщині й Поділлі. Це були здебільшого плетені вулики різноманітних форм (продовгуваті, круглі, діжкоподібні тощо). Матеріалом для них слугували болотяні та плавневі рослини - очерет, рогоза, верба, а також солома Усередині сапетки часто вимазували глиною. Такі вулики були зручні для транспортування, але непрактичні й недовговічні. Дуплянки (пні) переважали на Слобожанщині, Середньому Подніпров'ї, колоди - на Поліссі.
Справжню революцію у пасічництві зробив відомий український вчений П.І. Прокопович, який у 1814 р. сконструював рамковий вулик. Проте цей винахід, як нерідко буває, дістав своє реальне застосування в Німеччині. Пройшло не одне десятиліття. Доки рамковий вулик був визнаний у Росії. Переваги нової ферм «пасічництва (особливо застосування штучної вощини і медогонки) почали популяризувати вихованці школи Прокоповича. Відтепер можна було добувати чистий (качаний) мед, не руйнуючи вощини, а отже й самого бджолиного сота. Таким чином, комплекс нововведень щодо вдосконалення рамкового вулика під кінець ХІХ ст. сприяв появі радіо пального пасічництва.Культура і побут населення України. / [В.І. Наулко, Л.Ф. Артюх, В.Ф. Горленко] - К.: Либідь, 1993. - Сю 66.
Обробка вовни і волокна. Обробка рослинного волокна (льону, конопель) та вовни з метою виготовлення з них тканин для одягу та інших потреб - один із найважливіших видів господарської діяльності та мистецької культури українців, що був невід'ємною частиною домашніх занять кожної селянської сім'ї.Воропай П. Звичаї українського народу. / П. Воропай. - К.:Оберіг, 1993. - С. 258.
Обробка вовни, льону та конопель відома на території України з давніх часів. Кручені нитки, глиняні пряслиця, частини дерев'яних веретен виявлені під час розкопок вже в пам'ятках трипільської культури (III тисячоліття до н. е.). В епоху Київської Русі ткацтво було поширене по всій її території. Відомі навіть спеціалізовані центри по виготовленню шиферних та глиняних пряслиць.
Вовняну пряжу снували і ткали, потім сукно збивали й валяли. При всіх способах валяння і збивання сукна його поливали водою: грубошерстне холодною, тонкорунне гарячою. Грубе сукно били руками в ручних ступах, а в Галичині, Карпатах і на Закарпатті - в ножних, або в ночвах ногами. У водяних ступах грубе сукно били дерев'яними молотами. М'яке сукно для ліжників або коців (ковдр) валяли у млинових водяних ступах; довгий ворс на сукні одержували шляхом вичісування його водою; сукно клали в сітчасті корзини з лози, які оберталися потоком води. В деяких районах (Карпатах, Галичині й на Поділлі) сукно після валяння видублювали в екстракті вільхової кори. Потім його протирали попелом для остаточного знежирювання. Білоцерківський В.Я. Історія України. Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - С. 314.
Обробка волокна вимагала більшої праці, ніж обробка вовни. Льон вважався кращою сировиною, ніж коноплі, однак сіяли його в лісостеповій смузі мало, оскільки він потребує значної кількості вологи. Найбільше його вирощували на Поліссі, у Галичині та в гірських районах.
Коноплі мають чоловічі і жіночі стебла, причому чоловічі (плоскінь) дозрівають раніше, а волокно з них ніжніше. Плоскінь вибирали, сушили і мочили два тижні у воді. Жіночі стебла (матірка) - значно грубіші, їх виривали восени, в'язали у невеликі кучки, обмолочували і мочили три тижні. Вимочували коноплі у ставках, копанках, ямах і річках, після чого висушували і били. Льон вимочували так само, як і коноплі, але на Поліссі та в горах застосовували також так звану росяну мочку - розстелювали тонким шаром на лузі.Воропай П. Звичаї українського народу. / П. Воропай. - К.:Оберіг, 1993. - С. 260
Останній спосіб поширмося в Україні у другій половині XIX ст. Продуктивність прядки була набагато вища від веретена, тому на початку ХХ ст. вона широко застосовувалась по всій території.Там само. - С.56-57.
Деревообробні промисли і ремесла. До пізніших деревообробних промислів, що вимагали досконалішої техніки та інструменту, належить бондарство. Асортимент виробів бондарів був дуже широким. Значне місце посідали різноманітні за призначенням та місткістю й формами бочки з двома дінцями: 50-60- відерні діжі для транспортування води; 20-30-відерні - для пива, вина і квасу, для соління грибів, риби, овочів і фруктів; 5-10-літрові баклаги та барилки тощо. Другу велику групу складали вироби, що мали одне дінце: дерев'яні відра й цебри для води, діжки для квашення овочів, хлібні діжки, балгі, бодні, шаплики, коновки, мірки, дійниці тощо. Одні з них мали форму циліндра, що звужувався до верху, інші звужувались до низу.
Бондарський промисел вимагав від ремісника високої майстерності і необхідних навичок. Зокрема, досить складною технічкою операцією було встановлення дна. При цьому бондар крім звичайного інструменту - сокири, пилки, стамески, долота, молотка і свердла - користувався рубанком і фуганком, циркулем, шерхебелем, лінійкою, крученим стругом (уторником). Клепки скріплювалися двома кількома дерев'яними (у пізніші часи залізними) обручами. їх стягування було також ділом неабияким.Історія української культури / За загал. ред. I. Крип'якевича. - К.:Либідь, 1994. - С. 281
3. Будівництво и житло
Будівництвом житла і господарських будівель, а також церков, яке подекуди обходилося без жодного цвяха і, отже, було пов'язане виключно з обробкою дерева, займалися теслярі. Звичайно вони працювали на місці зведення об'єктів, уклавши угоду з господарем або громадою. Інколи, однак, теслярство набувало вигляду кустарного промислу: збудовані хати у розібраному стані привозили і продавали на місцевих ярмарках.Культура і побут населення України. / [В.І. Наулко, Л.Ф. Артюх, В.Ф. Горленко] - К.: Либідь, 1993. - С. 72.
Теслярі мали справу з крупномірною обробкою деревини. За допомогою пили й сокири вони розпилювали й обтесували колоди, долотом і стамескою робили в них повздовжні й поперечні пази, а на кінцях - кутові зарубки. Ори зведенні будівель використовували також свердла, струги, шнури для вивірення вертикалі, планки-аршини тощо.
З розвитком капіталістичних відносин і поширенням відхідництва сільські теслі нерідко виконували роботи по зведенню церков, монастирських, житлових і господарських будівель, водяних млинів, вітряків, мостів, гребель та інших великих споруд, об'єднуючись в артілі.
Серед деревообробних промислів значне місце займало столярство Порівняне з теслярами столяри виконували більш тонку роботу. Ширшою була й номенклатура їхніх виробів. Столяри приєднувалися до теслярів на завершальному етапі будівництва житла, встановлюючи двері, вікон. ні рами, наличники, а також хатнє начиння.Попович М. Нарис історії культури України. / М. Попович. - К.: АртЕк, 1998. - С. 405.
Столяри мали в своєму розпорядженні столярний верстат або користувалися спеціальним ослоном, що мав виступ для упору оброблюваної деталі та зажим для її утримання.
Слід відзначити таку рису українських ремісників, як прагнення обов'язково прикрасити речі, що ними виготовлялися. Так, наличники вікон і дверей звичайно прикрашалися написами, хрестами, розетками, орнаментувавсь сволок, що підтримував стелю у хаті.
У поліських районах України помітне місце серед деревообробних промислів та ремесел посідало плетіння з кори дерева (берези або липи), а також з лози. Коробки-сівалки вигинали з дранки (широких тонких пластичних дощечок), яку відколювали від товстих колод, ретельно обстругували, а потім розпарювали у печі. З вужчих та тонших полос дранки, берести, лубу або лика плели кошелі для збирання у лісі ягід і грибів, для транспортування порівняно легких вантажів у руках або через плече.
Чималу кількість виробів, особливо напівсферичні кошики, що використовувалися при збиранні картоплі та інших овочів і плодів, виплітали з лози. Багато виробів побутового й виробничого призначення плели з соломи На Поліссі було відоме також плетіння з лика взуття - так званих личаків. Як і інші види виробів із дерева, плетені речі в багатьох випадках відзначалися художньою довершеністю.Історія світової культури. - Либідь, 1994. - С. 274.
У північній частині Полісся та Волині малодвірні поселення змінили свої назви дворів та дворищ на хутори (загальнопоширений на Правобережжі термін) лише у XVIII ст.Грушевський М. С. Нарис історії українського народу. / М.С. Грушевський. - К.:Либідь, 1991. - С, 352.
Українське народне житло пройшло багатовіковий шлях розвитку - від однокамерних до дво-, три- та багатокамерних споруд. Унаслідок нерівномірного соціально-економічного розвою окремих районів України, специфіки природно-географічних умов, особливостей етнокультурних контактів з іншими народами цей процес був неоднозначним та складним. Свідченням цього є типологічна виразність, локальна специфіка та різноманітність планів житла в окремих районах.
Поруч із повсюдним поширенням двокамерних жител, які складались із хати та неопалюваних сіней, у північно-східних районах на початку XX ст. з'явилися житла, в яких обидва приміщення мали печі, а па Закарпатті двокамерне житло об'єднувало два незалежних приміщення, кожне з яких мало зовнішній вхід (хата та кліть).,Культура і побут населення України. / [В.І. Наулко, Л.Ф. Артюх, В.Ф. Горленко] - К.: Либідь, 1993. - С, 85. причому лише хата опалювалася ніччю.
Ускладнення плану двокамерного житла (Полісся, Слобожанщина) відбувалось за рахунок або виділення в сінях житлової кімнати так званої теплушки, кухні, або повного перетворення сіней на тепле приміщення. За умови виділення теплушки сіні перейменовувались на сінці, фіксуючи зменшення їхньої площі. При перетворенні сіней на теплуху вхід улаштовували безпосередньо з вулиці у так званий прихаток, а більш заможні господарі перед вхідними дверима прибудовували додаткове приміщення - ганок.
побут ремесло одяг україна
4. Особливості народного українського одягу
Основні елементи українського народного одягу за своїм походженням були давньослов'янськими. їх можна розпізнати за такими компонентами, як тунікоподібні сорочки, поясний одяг у вигляді прямокутної смуги тканини (опинці, горботки) або вузької орнаментованої запаски, вузькі полотняні чоловічі порти. Давньослов'янські елементи присутні й у верхньому одязі типу гуні, манти та опанчі, дівочих вінках, рушникоподібному жіночому головному вбранні, домотканих поясах та ін. Вони певною мірою збереглися й у орнаментиці вишивок та художньому ткацтві: стилізовані мотиви тваринного орнаменту, ромб із гачками, який у давніх слов'ян уособлював родючість, тощо.
Генетичний зв'язок народного українського вбрання з культурою Давньої Русі простежується й за іншими джерелами. Так, археологічні матеріали, що стосуються другої половини І тисячоліття н. е., засвідчують, що на території Дніпровсько-Дністровського межиріччя вирощувалися льон та коноплі, на базі землеробства розвивалося скотарство, постійним заняттям було й полювання на диких звірів. Отже, рослинні волокна та продукти тваринного походження були основною сировиною для тканин.
Поділля. Носіння одягу регламентувалось спеціальними законами, виданими польським урядом. Зокрема, навіть заможному мішанству не дозволялось носити шляхетський одяг; якщо ясновельможні пани носили яскраво-червоні кунтуші та жупани, то дрібна шляхта - лише сірого кольору тощо.
Одяг і соціальне розшарування суспільства. Український одяг XVII - ХІХ ст. рельєфно розкриває складність соціальної структури суспільства. Представники різних соціальних груп (ремісники, феодали, козацька старшина, рядове козацтво, бідні селяни, поміщики, міщани, торгівці, згодом робітники і буржуа) відрізнялись своєрідністю вбрання. Костюм того часу був своєрідною позначкою, за якою визначалась належність людини до певної соціальної верстви.
Розкішний одяг феодалів стверджував їхнє панівне становище, підкреслював державні привілеї. Виділялося своїм вбранням і заможне козацтво, особливо старшина. Особливості в одязі мало духовенство - не лише у специфіці церковного одягу, а і в його незрівнянному багатстві, використанні золототканих привозних тканин, прикрас, дорогоцінної культової атрибутики.
У XVII ст. розвивається золототкацьке виробництво у Бродах та інших містах Галичини. Використання орнаментованих тканин було продовженням культурних традицій Давньої Русі, які підкріплювались постійними торговельними контактами з європейськими країнами та Сходом.
Приналежністю костюма заможної козацької старшини була сорочка з тонкого полотна, вишита шовком, сріблом або золотом. Подібна за кроєм до народної, вона відрізнялась якістю тканини, оздобленням. Сорочка заправлялась у широкі сукняні, шовкові або плисові шаровари яскравого кольору. Поверх неї одягався дорогий жупан, який підперезувався золототканим персидським або слуцьким поясом, а під час урочистих подій - шуба (ферезея), прикрашена дорогоцінною запоною. Козацька старшина носила різнокольорові сап'янові чоботи. Шапки були переважно плисові, опушені дорогим хутром та прикрашені коштовним камінням, пір'ям страуса. Шуби козацька верхівка підбивала рисячим, соболевим або лисячим хутром, оздоблювала горностаєм, золотим шнуром, галунами, дорогоцінностями.Культура і побут населення України. / [В.І. Наулко, Л.Ф. Артюх, В.Ф. Горленко] - К.: Либідь, 1993. - С. 95 - 94.
Буденний козацький одяг складався із жупана, черкески, барвистих шароварів, шалевого пояса, шапки-кабардинки, вовняної бурки (вільчура).
Українська знать наслідувала польській шляхті у побуті та костюмі, намагалася підкреслити класову з нею спільність, протиставляючи себе простому людові.Попович М. Нарис історії культури України. / М. Попович. - К.: АртЕк, 1998. - С. 429.
Найстійкішим щодо збереження давньоруських традицій був одяг сільського населення У країни, хоча й він вбирав характерні риси попередніх епох і трансформував, пристосовуючи до конкретних умов, досвід інших народів.
ВИСНОВКИ
Отже, матеріальна культура українців доби Нового часу мала багатий здобуток, який поєднує традиції та новаторство.
Український етнос характеризується давньою високорозвиненою землеробською культурою. Саме це заняття обумовило традиційний побут, матеріальну культуру українців. Сприятливі кліматичні умови, родючі землі об'єктивно сприяли тому, що в усіх історико-етнографічних зонах України (крім Карпат) орне землеробство стало основною галуззю господарства, воно доповнювалося городництвом і садівництвом. З землеробством в українському було пов'язано і тваринництво. Крім основного виробного господарства, зберігалися стародавні допоміжні заняття - рибальство, мисливство, бджільництво.
Сучасне українське сільське житло, увібравши цілий ряд традиційних ознак, збагатившись досвідом професіональної архітектурної творчості, виявляє зональну варіативність, що дає підставу зробити висновок: народні майстри у виборі засобів вирішення плану будівель, конструктивних та декоративно-художніх прийомів їх оформлення творчо розвивають мистецькі стереотипи народної творчості, формують сучасні типи сільського житла, які відбивають їхні можливості та художні смаки. Щодо виявлення зональних господарських уподобань та пріоритетів, то нові закони про землю, приватну власність, кооперативну діяльність напевне сприятимуть покращенню будівельної практики на селі.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Джерела
1. Гріненко Г.В. Хрестоматія по історії світової культури. - М.: Юрайт, 1998. - 669 с.
2. Хрестоматія з історії України литовсько-польської доби / упорядник доц. Т. Гошко, - Львів: Видавництво Українського Католицького Університету, 2011. - 316 с.
Монографії, посібники, статті
3. Білоцерківський В.Я. Історія України. Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 536 c.
4. Верига В. Нариси з історії України (кінець XVIII - початок XX ст.). / В. Верига. - Львів: Світ, 1996. - 448 с.
5. Воропай П. Звичаї українського народу. / П. Воропай. - К.:Оберіг, 1993. - 590с.
6. Грушевський М.С. Нарис історії українського народу. / М.С. Грушевський. - К.:Либідь, 1991. - 398 с.
7. Єфименко О. Історія України та її народу. - К.: Мистецтво, 1992. - 253 с.
8. Історія світової культури. - Либідь, 1994. - 320 с.
9. Історія української літератури ХХ ст. - У двох книгах. /за ред. В. Г. Дончика. - К.: Либідь, 1994.
10. Історія української культури /За загал. ред. I. Крип'якевича. - К.:Либідь, 1994. - 656 с.
11. Ковальчук О.В. Українське народознавство. / О.В. Ковальчук. - К.: Освіта, 1992. - 176 с.
12. Культура і побут населення України. / [В.І. Наулко, Л.Ф. Артюх, В.Ф. Горленко] - К.: Либідь, 1993. - 351 с.
13. Лозко Г. Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етно-релігієзнавчий аспект. / Галина Лозко. - К.: АртЕк, 2001. - 304 с.
14. Мельников Г.П. Культура зарубежных славянских народов. - М.: Интерпракс, 1994. - 192 с.
15. Попович М. Нарис історії культури України. / М. Попович. - К.: АртЕк, 1998. - 728 с.
16. Українська культура / Лекції за ред.. Д. Антоновича. - К.: Либідь, 1993. - 592 с.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Біографія. Тернопільський фінансово-економічний інститут. Голова правління Національного банку України. Хобі та уподобання. Живопис. Бджільництво. Спорт. Колекціонування предметів українського народного побуту, народного одягу. Передвиборча програма.
реферат [22,6 K], добавлен 08.02.2007Регіони зарубинецької культури: Середнє Подніпровя, Прип’ятське Полісся, Верхнє Подніпров’я. Аналіз конструктивних особливостей житлобудівництва зарубинецької культури з Середньодніпровського регіону: типи житла, традиції пізньозарубинецького часу.
контрольная работа [52,3 K], добавлен 16.05.2012Проблеми походження українського народу. Витоки українського народу сягають первісного суспільства. Трипільська культура. Праслов’яни - кіммерійці. Скіфи - іраномовні кочівники. Зарубинецька культура. Анти і склавини. Лука-Райковецька культура.
реферат [22,3 K], добавлен 29.07.2008Визвольна війна українського народу під керівництвом Богдана Хмельницького в середині XVII ст., її основні причини та наслідки, місце в історії держави. Характеристика соціально-економічного розвитку України в середині 60-х-початок 80-х р. XX ст.
контрольная работа [24,6 K], добавлен 31.10.2010Виникнення Запорізької Січі та її роль в історії державотворення українського народу. Військовий та територіальний поділ Вольностей Запорізьких як внесок у суспільно-політичні традиції українського народу. Органи влади та управління Запорізької Січі.
реферат [33,7 K], добавлен 29.11.2008Боротьба українського народу за незалежність і соборність. Українська Народна республіка в 1917-1919 роках. Боротьба українців в роки Другої світової війни. Українська повстанська армія (УПА) як Збройні сили українського народу. УПА на Вінниччині.
курсовая работа [38,1 K], добавлен 04.01.2011Поняття етнічної території та її характеристика для українського народу, джерела та основні етапи формування, сучасний стан. Козацькі війни з татарами і турками за підхід до Чорного моря. Етнічний склад населення й сучасні етнічні процеси в Україні.
реферат [22,3 K], добавлен 21.01.2011Причини визвольної війни українського народу, її хід та рушійні сили. Військова стратегія і тактика Б. Хмельницького. Внутрішня і зовнішня політика Б. Хмельницького. Переяславська рада 1654 р. та її наслідки. Суспільний розвиток українського народу.
контрольная работа [33,5 K], добавлен 19.10.2012Поширення магдебурзького права у Володимирі. Характеристика соціально-економічного розвитку м. Володимира литовсько-польської доби. Огляд господарської діяльності та побуту місцевої людності. Аналіз суспільно-політичних аспектів життя населення міста.
статья [20,0 K], добавлен 14.08.2017Розвиток українського народу після входження до складу Речі Посполитої. Чисельність та етнічний склад населення. Традиційна їжа та одяг українців. Мовна ситуація на українських землях. Вплив гуманістичних ідей на кристалізацію національної свідомості.
реферат [19,3 K], добавлен 16.03.2010
