Гуманітарні науки та історична думка в античній Греції
Досягнення давніх греків у сфері гуманітарних наук; розвиток філософії. Спільні риси і особливості афінської і спартанської виховних систем. Ґенеза політичної та історичної думки; спроби філософської етики в ученнях піфагорійців, Геракліта, Анаксагора.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 20.06.2012 |
| Размер файла | 55,3 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Через уповання на державу (організовану у відповідності з «істинною реальністю» космічного світопорядку) як на засіб і гарант суспільної справедливості, рівноваги, гармонії, а отже, й моральності людини Платон здійснює перехід від принципу морального індивідуалізму до соціальне орієнтованої етики, в основі якої лежить принцип безумовного збігу макросвіту держави та мікросвіту людської душі. Моральне самовдосконалення людини розчиняється в безумовному підкоренні громадян інтересам держави. Антропологізм попередніх етичних шукань доповнюється новою соціологічною мораллю.
Створюючи етико-політичну утопію в працях «Держава» та «Закони», Платон певною мірою залишається моралістом. В ученні про державний устрій і чесноти станів (мудреців-правителів, воїнів-стражів, селян, ремісників і рабів)Юрій М.Ф. Етика. Підручник для ВНЗ. - 2-е вид. / М.Ф. Юрій. - К.: Дакор, 2008. - С. 128. він пропонує розглядати етику як «політику», як засіб перетворення людини на суспільно корисну особистість, котра дбає про благо держави відповідно до своїх здібностей. Більш того, ідеальна держава в підсумку демонструє зловісний антигуманізм, що проявляється в цілковитому запереченні свободи та індивідуальності співгромадян. Так, етичний досвід Платона показує, до чого призводить абсолютизація ролі абстрактних, надсвітових, хай навіть і благих за своїм змістом, принципів.
Творець першої ідеалістичної філософської системи, що зробила істотний внесок в етичне обґрунтування моралі, піддався критиці в особі свого найкращого учня, слави й гордості його Академії - Аристотеля. Досягши наукової зрілості й самостійності, останній виступив з переглядом платонівського вчення про ідеї, що знайшло своє відображення у створенні принципово нової етичної теорії. Саме Аристотель першим систематизував етику, позначив предмет і відмітні риси етики як науки, обґрунтував її основні принципи в межах концепції доказового знання. Етичні уявлення Аристотеля дістали висвітлення передусім у таких працях філософа, як «Нікомахова етика», «Евдемова етика» та «Велика етика».Юрій М.Ф. Етика. Підручник для ВНЗ. - 2-е вид. / М.Ф. Юрій. - К.: Дакор, 2008. - С. 132.
Критикуючи етичний інтелектуалізм попередників, зокрема Сократа і Платона, Аристотель ставив своїм завданням зрозуміти людське життя таким, яким воно є, з позицій реального стану справ, а не з позиції ідеалу, ідеального належного.
Щоб зробити можливим достовірне й доказове наукове знання рухомого й мінливого реального світу, треба знайти щось стало існуюче, інваріантне в чуттєвому світі, тобто першоначало. Етика - наука про одне з першоначал - про благо. Це не загальна абстрактна ідея, що виражає якусь досконалість узагалі, а цільова причина людської діяльності. Вищого блага прагнуть заради нього самого; воно завжди є метою, але ніколи - засобом. Устремління до граничного, найвищого, досконалого, притому до такого граничного, яке доступне індивідові й виявляється максимальним розвитком його можливостей.
Етика Аристотеля має справу з досяжним, здійсненним, практично реалізованим благом як діяльністю, котра прагне досконалості, діяльністю, відповідною доброчесності й тотожною з блаженством, щастям.Там само. - С. 134.
Аристотель піддав сумніву головну ідею попередників про знання як джерело доброчесності. За Аристотелем, інтелектуальне осягнення природи моральності не обов'язково супроводжується переконанням і бажанням чинити добре. Важливо не просто знати, а діяти. Врешті-решт не так уже й важливо знати, що таке доброчесність, важливіше знати, як вона набувається й за яких умов запроваджується в життя.
Виходячи з цього настановлення, філософ обґрунтовує розведення теоретичних і практичних (продуктивних) наук. Метою теоретичного знання є істина, метою практичного - дія. Етика - вид практичної науки, кінцевою метою якої є набуття доброчесності.
Переконаність Аристотеля в можливості морального виховання ґрунтується на традиційному для античності уявленні про людську природу як розумно діяльну, таку, що поєднує в собі стрімливу афективну частину душі й розум. Моральні чесноти, виникаючи як результат взаємодії розумної та нерозумної часток душі, є специфічною мірою («золотою серединою») людських якостей. Це середина між двома крайностями, нестачею й надлишком якогось душевного стану (наприклад, мужність - це середина між страхом і відвагою). Образовательный портал «Античная наука» [Електронний ресурс] // режим доступу: http://antic.portal-1.ru/index.html
У зв'язку з таким тлумаченням доброчесності очевидна врівноважуюча, узгоджуюча роль розуму як спрямовуючого начала моральної поведінки. Доброчесність як результат підкорення потягів розумові є мірою панування людини над самою собою. Більш того, вона не дається людині від природи, а є її прижиттєвим надбанням. Устої душі, її надбані стани є результатом практичної діяльності, результатом навичок і звичок, цілеспрямованого морального вдосконалення.Радлов Э.Л. Философия. Краткий исторический обзор. / Эрнест Леопольдович Радлов. - [Електронний ресурс] // режим доступу: http://gatchina3000.ru/brockhaus-and-efron-encyclopedic-dictionary/107/107232.htm
Правильно оцінюючи неоднозначність, складність і суперечливість людської природи, Аристотель враховує й роль соціального життя у вихованні. Неможливо й, в усякому разі, нелегко, писав він, за допомогою міркувань здійснити переміну в тому, що здавна корениться у нравах. Отже, етична реальність являє собою життєдіяльність поліса. Належним чином організована держава через контроль за додержанням законів повинна забезпечувати формування розумних звичок і звичаїв. Для Аристотеля очевидно, що «суспільна увага (до виховання) виникає завдяки законам, причому добра увага - завдяки доброчесним законам».
Через людину як громадянина і доброчесність особистості як оптимальний стан з точки зору громадянських цілей Аристотель поєднує етику з політикою. Метою ж останньої постає завдання сприяти щастю громадян шляхом створення істинної основи (доброчесності громадян) гармонії поліса.
Оцінюючи в цілому етичну концепцію Аристотеля в розвитку етичної думки, слід зазначити, що він уперше зробив етику спеціальною теоретичною дисципліною, надавши їй образу досить суворої науки. Тому протягом тривалого часу етика не сягала заданого Аристотелем рівня власне наукового дослідження, часто розчиняючись у загально-філософському контексті.
Чимдалі соціальне орієнтовані етичні системи Платона й Аристотеля змінюються етичними концепціями стоїків, епікурейців, скептиків. Перехід до цих етичних позицій знаменував собою завершення класичної античної етики. Тут основні принципи античного обґрунтування проблеми моральності (космологізм, громадськість як полісність) відступають перед домінантою індивідуалізму.Губин В.Д., Сидорина Т.Ю., Филатов В.П. Учебник по философии Учебник. 2-е изд., перераб. и доп. - М.: ТОН - Остожье, 2001. - С. 257.
В типово античній постановці моральна проблема (пошук людського щастя та засобів його досягнення) вирішується на шляхах звільнення, відходу людини від влади зовнішнього світу, передусім від його політики. Тут ми стикаємося зі світоглядною позицією самотньої, невпевненої в завтрашньому дні людини, яка усвідомлює неможливість уплинути на хід подій, безсилої перед необмеженою центральною владою пізньоантичного суспільства.
Людина абсолютно не владна над обставинами свого життя, його зовнішньою, предметною, подвійною стороною. Та вона - розумна істота, привілей якої полягає в тому, що вона може мати власне внутрішнє ставлення до необхідності, невідворотного ходу подій. Тому єдиним засобом вирішення моральних проблем індивіда є формування певного ціннісного ставлення до цього світу, своєї включеності в нього.
5. Історична думка античної Греції
«Історія» Геродота. Геродот належав до рабовласницької знаті, в молодості брав участь в політичній боротьбі і був вимушений покинути рідне місто Галікарнас, що на південно-західному узбережжі Малої Азії. Геродот багато подорожував. Він побував в різних місцях Персидської держави : в Малій Азії, на східному узбережжі Середземного моря, в Двуріччі, в Північній Аравії, в Єгипті, а також в різних місцях балканської Греції, в Македонії, Фракії, в північному Причорномор'ї і в Колхіді. Геродот довго жив в Афінах. У 443 році він, спільно з іншими колоністами, виїхав в Південну Італію, в засновану під керівництвом Афін нову колонію Фурію.
Геродот жив під час знаменитого «п'ятдесятиріччя» швидкого розвитку афінського рабовласницького суспільства, після відображення персидського нашестя. В цей час у греків начал з'являвся широкий інтерес як до власної історії, так і до історії сусідів: скіфів, персів і завойованих персами народів, з якими греки були здавна в торгових зносинах. Відповіддю на усі ці запити і стала «Історія» Геродота. Почав він її писати напередодні Пелопоннеської війни і закінчити не встиг. Книга ця мала в давнину великий успіх. Потім вона була розділена на 9 частин по числу муз, і кожна частина названа ім'ям однієї з них, а автор прославився як «батько історії». Дев'ята книга була закінчена на описі узяття Афінами в 478 році міста Сеста на Геллеспонті. Большаков В., Новицкая Л. Особенности культуры в ее историческом развитии. / В. Большаков, Новицкая Л. - Великий Новгород: НовГУ им. Ярослава Мудрого, 2000. - С. 74.
Головна тема праці Геродота історія греко-перських воєн. Їй присвячені останні п'ять книг. Перші чотири книги є великим історичним введенням, що викладає історію Греції і її сусідів до греко-перських воєн. «Історію» Геродота порівнюють з епосом Гомера. Це художня проза, що оповідає про діяння людей, але не в міфічні, а в історичні часи. Автор не претендує на повну достовірність своєї цікавої праці. Багато уваги він приділяє то долі, то неминучості відплати за вчинені злочини і втручанню богів в людські справи, бо, на його думку, саме цим визначається хід історичних подій. Геродот вірить в чудеса, ознаки і тому подібне. Разом з цими рисами архаїчного світогляду
Старогрецький зразок був згодом сприйнятий іншими народами. Наприклад, Полибій намагався зблизити грецький і римський погляди на історію. Берос написав на грецькому «Історію Вавиілонії», а Евсевій Кесарійський став першим християнським істориком.Радлов Э.Л.Философия. Краткий исторический обзор. / Эрнест Леопольдович Радлов. - [Електронний ресурс] // режим доступу: http://gatchina3000.ru/brockhaus-and-efron-encyclopedic-dictionary/107/107232.htm
420-396 роки «Історія» видатного історика Фукідид. Фукідид походив з багатої афінської сім'ї, брав участь в державній діяльності. Під час Пелопоннеської війни він був стратегом, але невдало командував афінським військово-морським флотом біля берегів Фракії і не встиг запобігти захопленню спартанцями найважливішого в цій області афінського опорного пункту - міста Амфіполя. За цю невдачу Фукідид був вигнаний з Афін і провів у вигнанні 20 років. Він оселився у Фракії і звідти уважно стежив за наступними подіями Пелопоннеської війни, вирішивши описати її. Він ретельно збирав матеріали і з цією метою об'їздив місця багатьох битв. Після війни Фукідида амністували і історик повернувся додому в Афіни. Робота над «Історією» була розпочата приблизно в 420 році і тривала з перервами усе життя Фукідида. «Історія» була розділена на 8 книг. Перша книга присвячена короткому огляду історії Греції з прадавніх часів до початку війни Пелоппонесу. Інші 7 книг описують Пелопоннеську війну. Восьма книга обривається на викладі подій 411 року. Ймовірно, Фукідид помер, не встигнувши закінчити свою працю. У своїй «Історії» Фукідид уперше застосував метод зворотного висновку. Большаков В., Новицкая Л. Особенности культуры в ее историческом развитии. / В. Большаков, Новицкая Л. - Великий Новгород: НовГУ им. Ярослава Мудрого, 2000. - С. 75
Висновки
Більшість гуманітарних знань античної Греції розвивалися у складі філософської науки.
Філософська парадигма, вироблена давньогрецькими мудрецями, характеризувалася пильною увагою саме до речово-предметного світу.
Для давньогрецьких філософів світ був живим, гармонійно упорядкованим предметно-речовим цілим - Космосом, що нагадує собою грандіозний художній витвір. Центральне місце в давньогрецькій філософії займали онтологічні проблеми, зокрема пошуки об'єктивної основи всього сущого, яке тлумачилося або в матеріалістичному дусі (основою всього сущого є вода, повітря, вогонь, атоми), або в ідеалістичному: першоосновою всього є числа, ідеї тощо.
В античній Греції вже робляться спроби осмислення педагогічних категорій як наукових. Вислови про мету, завдання, зміст і засоби виховання (звичайно, тільки для вільнонароджених) займали видне місце у творах Демокрита, Платона,Аристотеля та ін. давньогрецьких філософів. Ці вислови не були самостійними педагогічними теоріями, а були компонентами філософських систем або проектів організації суспільства. Для подальшого розвитку педагогічної думки велике значення мали ідеї старогрецьких філософів про опору виховання на принципи етики й психології, про єдність розумового, етичного й фізичного виховання, про вікову періодизацію розвитку людини й ін.
Також у складі філософського знання розвивалися зачатки й психології, але вона нерозривно була пов'язана з релігією та вченням про душу.
Античні філософи, зокрема Платон і Аристотель, сформулювали низку універсальних принципів, на які спирається політична діяльність, здійснили класифікацію всіх відомих на той час типів державного устрою.
Як бачимо, для античної політичної думки аксіомою була єдність зв'язків людини з політикою. Тема Аристотеля, що людина є істотою політичною, лежала в основі більшості античних філософсько-політичних концепцій. Одна з праць Аристотеля має назву «Політика». Спираючись на аналіз державного устрою й політичного життя більш як півтори сотні держав, він розглядав різні питання суспільних відносин. Саму ж політику мислитель вважав практичною наукою про мистецтво управління, а тому завдання різних політичних інститутів бачив у віднайдені такої форми, яка б найкраще відповідала політичній природі людини, її потребам та інтересам суспільства.
Аристотель, як і Платон, державу уявляв чимось цілісним, як продукт загальноісторичного розвитку. Водночас держава - найвища форма відносин, яка охоплює всі інші, які досягають своєї мети й довершеності. Однак Аристотель критикував прагнення Платона зробити державу занадто єдиною, цілісною й підкреслював, що вона складається з багатьох елементів, тому перебільшене поривання до єдності (як спільність майна, дружин і дітей у Платона) призводить до загибелі держави. Чимало Аристотелевих думок про політику розвивали інші мислителі.
Розвиток історичної думки античної Греції знайшов своє відображення у працях Геродота та Фукідида. Геродот в той же час намагається тлумачити і критикувати з точки зору здорового глузду міфи і різні неправдоподібні оповідання. Величезний і різноманітний фактичний матеріал, зібраний «батьком історії», у більшості випадків доброякісний і з часом усе більш підтверджується археологічними розкопками.
Після Геродота за заданим їм зразком працювала безліч істориків, які, як наприклад, Діонісій Галікарнаський, в основному, описували історію свого міста, використовуючи для цього міський архів. Деякі автори коштують осібно, наприклад, Гіппій Елідський, список олімпійських ігор, що склав, і що дав тим самим подальшим поколінням єдину хронологічну основу для датування описаних подій. Крім того, деякі автори, як Гелланік, зводили історичні праці окремих авторів в загальні історичні хроніки, завдяки чому ми отримали інформацію про зміст багатьох нині втрачених античних рукописів. Фукідид, описуючи Пелопоннеську війну, практично не посилався на волю богів, роблячи усі причини подій з діянь людей, чим став зразком для подальших істориків, що дотримуються раціоналістичних позицій. Ксенофонт уперше почав писати автобіографію і досліджував не лише події, але і характери людей.
Список використаних джерел та літератури
Джерела
1. Аристотель. Метафизика. // Сочинения в 4 томах. - М.: Мысль, 1975. - Т.1. - 552 с.
2. Хрестоматия по истории Древней Греции / Под ред. Д.П. Каллистова. - М.: Мысль, 1964. - 695 с.
3. Хрестоматия по истории Древней Греции / Составление и комментарии А.В. Постернака. - М.: Издательство Православного Свято-Тихоновского Гуманитарного Университета, 2000. - 540 с.
Монографії, посібники, статті
4. Боннар А. Греческая цивилизация. / Андре Боннар. / Пер. с. фран. О.В. Волкова. - М.: Искусство, 1992. - 269 с.
5. Еремеева А.И., Цицин Ф.А. История астрономии. / А.И. Еремеева, Ф.А. Цицин. - М.: Изд-во МГУ, 1989. - 349 с.
6. Кессиди Ф.Х. От мифа к логосу. / Феохарий Харлампиевич Кессиди. - СПб: Алетейя, 2003. - 368 с.
7. Кудрявцев П.С. Курс истории физики. / Павел Степанович Кудрявцев. - М.: Просвещение, 1982. - 448 с.
8. Крип'якевич І.П. Всесвітня історія. Книга 1. / Іван Петрович Крип'якевич - К.: Либідь, 1995. - 462 с.
9. Левченков С.И. Краткий очерк истории химии. / Сергей Иванович Левченков. - Ростов на/Д, 2006. - 107 с.
10. Нейгебауэр О.Точные науки в древности / Отто Нейгебауєр. / Пер. с англ.Е.В. Гохман. - М.: Наука, 1968. - 240 с.
11. Образовательный портал «Античная наука» [Електронний ресурс] // режим доступу: http://antic.portal-1.ru/index.html
12. Основи культурології: навчальний посібник / Ред. Сандюк Л.О.; Н.В. Щубелка. - Одеса: Автограф , 2007. - 400 с.
13. Рожанский И.Д. Развитие естествознания в эпоху античности. Ранняя греческая наука о природе. / Иван Дмитриевич Рожанский. - М.: Наука, 1979. - 218 с.
14. Рыбников К.А. История математики. - Т.1. / Константин Алексеевич Рыбников. - М.: Изд-во Московского университета, 1960. - 191 с.
15. Сорокина Т.С. История медицины / Татьяна Сергеевна Сорокина. - М.: Академия, 2008 . - 560 с.
16. Peter Connolly, Andrew SolwayAncient Greece. - Oxford University Press, 2001. - 412 p.
17. Robert F. PennellAncient Greece: From the Earliest Times Down to 146 B. C. - BiblioBazaar, LLC, 2009. - 216 p.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Зародження білоруської історичної думки і розвиток з найдавніших часів до 20-х років ХХ століття. Принципи концепції історії Білорусії початку ХХ ст. Розвиток історичної науки в радянські часи. Особливості сучасна історіографія історії Білорусії.
реферат [49,3 K], добавлен 24.05.2010Розвиток військово-теоретичної думки. Розвиток бойової техніки. Спарта та її армія. Афінська держава та її армія. Розвиток організації армії, озброєння і способів ведення бою. Спроби удосконалити стрілецьку справу. Процес розладу родового ладу в племенах.
реферат [36,4 K], добавлен 06.12.2013Культура Стародавньої Греції. Боги в уявленні греків. Історична наука Стародавньої Греції. Александрійський мусейон та бібліотека Александрії. Мистецтво Стародавньої Греції: література, театр, музика, архітектура, образотворче мистецтво, скульптура.
реферат [27,3 K], добавлен 09.12.2010Осьовий час та його роль у формуванні суспільств Західної та Східної цивілізацій. Характерні риси господарської системи Давньої Греції та Давнього Риму. Основні форми організації господарства. Розвиток агротехнічної науки та прогрес в агротехніці.
презентация [6,7 M], добавлен 16.10.2013Суспільно-політичний розвиток Греції, соціально-економічний розвиток, основні вектори зовнішньої політики Греції у 1990–2005 рр. Болгарсько-українські відномини. Промисловий потенціал, питання сучасної та зовнішньої політичної ситуації в Греції.
реферат [15,4 K], добавлен 22.09.2010Початок княжого правління на Київській Русі та політичний устрій. Питання ідеологічного забезпечення князівської влади. Особливості суспільно-політичної думки періоду Ярослава Мудрого, а також розвиток суспільно-політичної думки після його смерті.
реферат [39,4 K], добавлен 27.10.2008Діяльність Львівської та Київської історичної шкіл Грушевського, хронологічні періоди. Історична новизна праць С. Томашівського, присвячених добі Хмельниччини в Галичині. Робота Всеукраїнської Академії Наук. Традиції Українського Наукового Товариства.
реферат [28,4 K], добавлен 30.05.2014Характеристика еволюції економічної думки Стародавнього світу. Староєгипетська економічна думка. Основне завдання законів Хаммурапі. Основні проблеми економічної думки у Стародавньому Китаї. Основні ідеї легістів. Письмовий пам'ятник Древньої Індії.
реферат [36,0 K], добавлен 01.10.2009Виявлення, джерельний аналіз та запровадження до наукового обігу архівної інформації, що міститься в масиві документів установ НАН України задля з’ясування основних тенденцій і напрямів розвитку української академічної історичної науки у 1944–1956 рр.
автореферат [46,3 K], добавлен 11.04.2009Елліністичний період в античній історії. Розвиток продуктивних сил у ремеслі, будівництві та військовій справі. Землеволодіння як основа господарства елліністичних держав. Розвиток торгівлі та розширення ринків. Розквіт точних наук в IV-III ст. до н.е.
реферат [35,1 K], добавлен 07.11.2011
