Трансформація стратегії НАТО (1949-1954 рр.): сучасне бачення

Висновки, які є результатом дослідження проблематики даної теми полягають в наступному:

Військово-політична стратегія - це визначення, розподіл і застосування військових засобів для здійснення цілей політики. Теоретичними передумовами виникнення військово-політичної стратегії НАТО були основні положення військової теорії, які сформувалися на той час і базувались на досвіді двох світових війн, розвиткові нових видів озброєнь, появи нових стратегічних концепцій, а також синтезу національних доктрин країн-членів Альянсу. Основний ідейний вплив на формування військово-політичної стратегії НАТО спричинили військово-стратегічні теорії і військова доктрина США: теорії геополітики, «урівноважених збройних сил», повітряної війни, периферійної війни та ін.

Основою доктрини Північноатлантичного блоку в області стратегії стала, передусім, теорія глобальної і тотальної ядерної війни, в якій вирішальна роль приділялася стратегічній авіації. Однак, необхідність опрацювання коаліційної військово-політичної стратегії передбачала доповнення основної теоретичної бази елементами національних стратегічних концепцій всіх країн-членів Альянсу. Разом з тим, стратегії Північноатлантичного блоку властивий ряд особливостей, які відрізняють її від національних стратегічних установок країн-учасниць Альянсу, оскільки вона формує вимоги в області підготовки і проведення військових дій головним чином в зоні відповідальності Північноатлантичного союзу.

Процес опрацювання військово-політичної стратегії НАТО в післявоєнний період (1949-1954) в своєму розвитку пройшов три етапи наближення до форми, яка враховувала умови стратегічної ситуації, і визначалась реальним підходом до проблем війни в добу ракетно-ядерної зброї. Процес становлення військово-політичної стратегії НАТО від формування до трансформації почався з жовтня 1949 р. - від створення першої Стратегії НАТО «Об'єднаної оборони зони Північної Атлантики» і закінчився в грудні 1954 р. - появою «Нової моделі стратегії НАТО на найближчі декілька років». В цьому процесі можна виділити три періоди: формування першої коаліційної стратегії НАТО (жовтень 1949 р. - квітень 1950 р.); еволюція стратегії - концепція «Щита і меча» (травень 1950 р. - грудень 1952 р.); трансформація військово-політичної коаліційної стратегії - «Нова модель» стратегії НАТО (грудень 1952 р. - листопад 1954 р.). В свою чергу дані періоди поділяються на півперіоди:

- формування загальної Концепції стратегії НАТО (жовтень 1949 - грудень 1950 р.);

- розробка військових планів для практичного застосування Стратегічної Концепції (січень 1950 - квітень 1950);

- загострення зовнішньополітичної ситуації (травень 1950 р. - кінець 1950 р.);

- поява внутрішньоблокових кризових явищ, структурна реорганізація, розширення Альянсу (1951 р. - січень 1952 р.);

- прийняття концепції «Щита і меча» (лютий 1952 р. - грудень 1952 р.);

- розвиток теорії тотальної війни: політика New Look і стратегія «масованої відплати» (грудень 1952 р. - березень 1953 р.);

- пошуки оптимального варіанту стратегії: спроба синтезу концепцій тотальної і обмеженої війн (березень 1953 р. - літо 1954 р.);

- створення «Нової моделі» стратегії НАТО - трансформація ядерної політики (серпень 1954 р. - листопад 1954 р.).

Перший етап - формування стратегії НАТО. Перша Стратегічна Концепція «Оборона зони Північної Атлантики», окреслила контури загальної військово-політичної стратегії НАТО. Вона визначила широкий спектр політичних і військових цілей оборони зони НАТО, основні принципи якої полягали в досягненні колективної оборони за допомогою колективних і самостійних дій держав-членів. Основна мета стратегічної концепції полягала в формуванні відповідної військової потужності Альянсу, кожна держава якого повинна була в максимальній мірі зберігати здатність забезпечення самооборони, згідно з колективним стратегічним планом. Військові заходи включали чітке розмежування обов'язків між США і Європейськими країнами-членами Альянсу. Відповідальністю США була здатність швидкої доставки атомної бомби, забезпечення безпеки і контролю морських і повітряних ліній комунікацій, портів і гаваней. Європейські країни повинні були затримати і відбити наступ противника яким-небудь доступним способом, для чого сформувати «ударне ядро» сухопутних сил і забезпечити об'єм тактичної повітряної підтримки і повітряної оборони.

Практичне застосування прийнятої військово-політичної стратегії НАТО було окреслене у Стратегічних Керівництвах. Вони передбачали досягнення єдиної політичної мети: знищення можливості СРСР до спроби почати військові дії за допомогою зміцнення військового потенціалу і планування оборони в зоні відповідальності НАТО. Для досягнення цієї мети були сформульовані військові завдання, оскільки стратегічне планування військового альянсу вимагало відповідно застосування у мирний час підготовки, а на початку військового конфлікту їх здійснення. В Стратегічних Керівництвах була надана оцінка економічного і військового потенціалу СРСР, прогнозувалась майбутня ситуація розвитку військових дій, вірогідні союзники і противники; розподілялись обов'язки між Регіональними Групами Планування НАТО.

Другий етап (1950-1952 рр.) - це етап еволюції стратегії НАТО, який відбувався під впливом певних чинників, як зовнішньополітичних, так і внутрішньоблокових. Всі вони були взаємозв'язані і взаємозалежні один від одного. Протиріччя, які виявилися внаслідок впливу цих чинників, були дією їх одно - і багатовекторності. Зовнішні чинники впливу перебували в: змінах в міжнародному стані у зв'язку з війною в Кореї і появи у військовій теорії нових стратегічних концепцій; аналітичних оцінках відповідних військових органів про співвідношення сил між СРСР (і його сателітами) і НАТО не на користь останнього; а також проблемах створення ОЗС, які спричиняли перехід Альянсу від координаційного союзу до інтеграційного.

Внутрішні протиріччя, які виявилися в цей період між членами НАТО обумовили внутрішні чинники впливу: невідповідність економічного розвитку європейських членів потребам у витратах на оборону; суперечності у відношенні ремілітаризації Західної Німеччини і її внеску в оборону НАТО; необхідність постійної роботи керівних органів НАТО, централізованого керівництво ОЗС і прийняття статусу про розташування іноземних армій на території іншої держави, а також розширення Альянсу, які спричинили структурну реорганізацію.

З одного боку, як зовнішні, так і внутрішні чинники діяли в одному напрямі: внесли конституційні зміни в Північноатлантичний Договір (ст. 5 і ст. 6 Договору). З іншого боку, якщо чинники зовнішні посилювали згуртованість союзу перед зовнішньою загрозою і вимагали більш дійових зусиль на оборону, то внутрішні чинники спровокували основні протиріччя всередині Атлантичного союзу і викликали гостру кризу всередині блоку і неспроможність стратегії Альянсу. Головною зміною стратегії стало існування Об'єднаних Збройних Сил НАТО. Якщо раніше «збройні сили НАТО» існували лише як певні контингенти, які будуть виділені країнами-членами в разі початку збройного конфлікту, то тепер це були неявні сили, які були вже в мирний час надані в розпорядження НАТО, розташовані на певній території в Європі, створення системи інфраструктури, координування оборонних систем, а також планування об'єднаних сил і військового виробництва. Створення ОЗС НАТО міняло характер цієї організації, оскільки з положень Північноатлантичного договору слідувало, що НАТО є організацією координаційного, а не інтеграційного характеру. Така зміна структури Альянсу була конституційним порушенням умов самого Північноатлантичного Договору.

Вплив цих чинників і напрями цього впливу, обумовили зміни в Стратегічній концепції Альянсу і остаточне затвердження концепції «щита і меча»: «щит» - сухопутні конвенціональні війська на західноєвропейському континенті, які підтримувались тактичною авіацією і військово-морським флотом, повинні були зв'язувати противника доти, поки не ударить «меч» - стратегічна бомбардувальна авіація США, оснащена ядерною зброєю.

Третій період - трансформація стратегії НАТО також був зумовлений певними чинниками: розвитком теорії тотальної війни - перехід від стратегії «стримування» до стратегії «масованої відплати» і появою теорії обмежених воєн. Перехід від стратегії «стримування» до стратегії «масованої відплати» відбувся під впливом наступних міркувань: 1) необхідність заздалегідь «попередити», що виклик будь якого характеру спричинить негайне «відплату»; 2) «відплата» буде здійснена неодмінно із застосуванням ядерної зброї; 3) метод ведення міжнародної політики - «холодну війну», у якій треба використовувати «залякування» ядерною зброєю як засіб примусу до поступок мирним шляхом і запобігання військового вибуху. Ракетно-ядерна епоха передбачала загальну конфронтацію ідеології - «комунізму і демократії», двох блоків - НАТО і соціалістичних країн, двох наддержав - США і СРСР. Стратегія Заходу була розрахована тільки на тотальну війну і тільки в «зоні найбільшої вірогідності» виникнення конфлікту - Західній Європі. Можливість конфлікту обмеженого характеру, де зіткнуться інтереси, взагалі не бралась в розрахунки. Сам факт виникнення такого конфлікту спричинив необхідність трансформації саме стратегії НАТО, оскільки страх, що такий конфлікт буде провокацією, початком тотального конфлікту, відволікаючим від головного удару маневром і в кінцевому підсумку приведе до тотальної війни із застосуванням ядерної зброї викликав теорію, що будь-який конфлікт безпосередньо торкнеться зони відповідальності НАТО. Стратегія «масованої відплати» позбавила загальну стратегію еластичності. Сполучені Штати постійно загрожували тотальною ядерною війною, але ніколи не вміли точно визначити границю, порушення якої супротивником викликало би застосування ядерної зброї. Таким чином, виникло питання про необхідність визначення поняття «обмежена війна», безпосередніх умов її виникнення і засобів її ведення. Вихід був знайдений у модифікації стратегії «масованої відплати» шляхом доповнення її концепцією обмежених воєн. Застосуванню теорії обмежених війн у стратегії НАТО перешкоджали ряд причин політичного, географічного, економічного і технічного характеру. Тому було прийняте рішення про обмеження тільки в зброї, а саме: поряд із стратегічною ядерною зброєю передбачалось застосування тактичної ядерної зброї, що знайшло своє відображення в нової Стратегічної Концепції Альянсу.

Отже, військове керівництво Альянсу вирішило трансформувати стратегічну концепцію таким чином, щоб її основний зміст (цілі, принципи і головні завдання) залишився, але докорінно змінилися методи їх досягнення. Якщо перша Стратегічна Концепція «Об'єднаної оборони Північної Атлантики» претендувала на оборонний характер: пропонувала «забезпечити здатність провести стратегічне бомбардування швидко, будь-яким чином, можливо, всіма типами зброї, без виключення», передбачала, що у разі початку військових дій «ядро» сухопутних сил мало бути сформоване країнами Західної Європи, а США приділялося завдання здійснювати стратегічне бомбардування. Нова стратегія (документ MC 48 «Найбільш ефективна модель збройних сил НАТО на найближчі кілька років») була відкрито агресивною: атомна і термоядерна зброя повинні були бути використані із самого початку ворожих дій. Збройні сили, необхідні для ведення майбутньої війни складались із засобів доставки атомної зброї до мети, що знаходились в постійному стані бойової готовності; та головне - конвенціональні сили повинні бути оснащені ядерною зброєю. Таким чином, трансформація стратегії полягала в двох напрямах: 1) згідно стратегії «масованої відплати» «Нова модель» стратегії НАТО передбачала неодмінне застосування ядерної зброї, а також положення за яким «виклик» потягне за собою необмінну «відплату», тобто «залякування» для запобігання агресії. Єдиним діючим засобом вважалося знищення засобів доставки атомної зброї в джерелі їх формування або дислокації шляхом превентивного контрнаступу проти систем доставки атомної зброї супротивника; 2) згідно концепції обмежених воєн було вирішено оснастити конвенціональні збройні сили (ОЗС НАТО в Європі) тактичною ядерною зброєю на випадок виникнення збройного конфлікту обмеженого характеру.

Саме теза про оснащення тактичною ядерною зброєю інтегровані збройні сили в Європі була ключовим моментом саме в тому процесі, що ми назвали «трансформацією стратегії». «Щит» - ОЗС НАТО в Європі, оснащений тактичною ядерною зброєю став «мечем», «меч» - стратегічна авіація, оснащена стратегічною ядерною зброєю перетворилась з основного засобу досягнення перемоги на «меч відплати». Саме в цьому полягала трансформація стратегії НАТО.

ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В НАСТУПНИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

1. Брежнева Т.В. НАТО в эпоху NEW LOOK и доктрины «массированного возмездия» (1954-1967 гг.) // Вісник Дніпропетровського університету. - Історія та археологія. - Вип. 5. Дніпропетровськ. - 1999. - С.146-156. - 0,8 др. арк.

2. Брежнєва Т.В. Загальнотеоретичні передумови виникнення коаліційної військово-політичної стратегії НАТО: стратегічний плюралізм // Грані. - 2000. - №5(13) - С.91-94. - 0,4 др. арк.

3. Брежнєва Т.В. Еволюція військово-політичної стратегії НАТО: від координації до інтеграції (1950-1952) // Грані. - 2001. - №4(18). - С.120-125.

4. Брежнєва Т.В. Еволюція військово-політичної стратегії НАТО: від координації до інтеграції (1950-1952) (Завершення) // Грані. - 2001. - №5-6 (19-20). - С.178-182. - 1,3 др. арк.

5. Брежнева Т.В. Зарубежная историография формирования военной доктрины и первых стратегических концепций НАТО //Збірник наукових праць молодих вчених ДДУ. - Історія. - Вип. 1. - Дніпропетровськ. - 1999. - С.138-144. - 0, 4 др. арк.

АНОТАЦІЯ

Брежнєва Т.В. Трансформація стратегії НАТО (1949-1954 рр.): сучасне бачення. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 - всесвітня історія. - Дніпропетровський національний університет.

Дисертація присвячена дослідженню трансформації стратегії НАТО на протязі початкового періоду діяльності Організації Північноатлантичного Договору - 1949-1954 років. На основі опрацювання раніше не відомих джерел досліджуються основні положення стратегії Альянсу в період з 1949 по 1954 роки. Розроблена періодизація процесу формування, становлення, еволюції та трансформації стратегії НАТО у зазначені хронологічні рамки. Аналізуються зовнішньополітичні та внутрішньоблокові чинники впливу, які причинили появу певних стратегічних концепцій і призвели до трансформації стратегії Альянсу від «оборонної» - стратегія «Об'єднаної оборони Північної Атлантики» (1949 р.) до «агресивної» - «Нова модель стратегії НАТО» (1954 р.). Досліджуються об'єктивні та суб'єктивні передумови, причини, сутність, наслідки та значення процесу трансформації стратегії НАТО у 1949-1954 роки.

Ключові слова: НАТО, трансформація, військово-політична стратегія, військова доктрина, стратегічна концепція, військова теорія, військове планування, тотальна війна, обмежена війна, інтегровані збройні сили, театр військових дій, театр війни.

АННОТАЦИЯ

Брежнева Т.В. Трансформация стратегии НАТО (1949-1954): современное видение. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 - всемирная история. - Днепропетровский национальный университет.

Диссертация посвящена изучению трансформации стратегии НАТО в начальный период деятельности НАТО - 1949-1954 годы. На основе не изученных ранее источников изучены основные положения стратегии Альянса в период с 1949 по 1954 гг. Представлена разработанная автором периодизация процесса создания, формирования, эволюции и трансформации стратегии НАТО. Сформулированы основные внешнеполитические и внутриблоковые факторы влияния, которые явились причиной появления определенных стратегических концепций и привели к трансформации стратегии НАТО от «оборонной» - стратегии «Объединенной обороны Северной Атлантики» (1949 г.) к «агрессивной» - «Новая модель стратегии НАТО» (1954 г.). Исследованы объективные и субъективные предпосылки, причины, сущность, последствия и значение процесса трансформации стратегии НАТО в 1949-1954 гг.

Ключевые слова: НАТО, трансформация, военно-политическая стратегия, военная доктрина, стратегическая концепция, военная теория, военное планирование, тотальная война, ограниченная война, интегрированные вооруженные силы, театр военных действий, театр войны.

ABSTRACT

Brezshneva T.V. The NATO Strategy Transformations in 1949-1954: modern vision. Manuscript.

The dissertation is presented for a candidate's degree of historic sciences in the speciality 07.00.02 (the world history). The Dnipropetrovsk National University, 2002.

The dissertation is devoted to study of transformation of the NATO strategy in the initial period of activity of the Organization during 1949-1954 years.

The dissertation studies the main principles of the strategy of the Alliance in the period from 1949 to 1954 years on the basis of closed until recently sources. The process of creation, formation, evolution and transformation of the NATO strategy have been worked out and the three periods and the eight stages were distinguished.

The importance of researching the political-military strategy of NATO for the Ukrainian historic science consists in the necessity of impartial and objective analysis of the matter with the purpose to take it into account during formation of foreign-policy course of Ukraine. The aim of the research is to analyze a set of factors, under which influence the political-military strategy of NATO was transformed and shaped into the proper form, and study the military concepts and military plans, which caused this transformation.

The dissertation studies common theoretical preconditions of appearance of the coalitional political-military strategy of NATO, creation of the first Strategic concept and formation of the first strategic military plans. There is studied the multivectorial influence of external and internal factors on evolution of the Alliance's strategy as well as interaction and mutual dependence of these factors. The military theories of total and global war, limited war, concepts of «forward strategy» and «peripheral strategy», strategies of «shield & sword» and «massive retaliation» are studied.

There was formulated basic international and internal factors, the influence of which resulted in the transformation of the NATO strategy from «defense» strategy named «The Strategic Concept for the Defense of the North Atlantic area» of 1949 to «aggressive» «The Most Effective Pattern of NATO Military Strength for the Next Few Years» of 1954.

The objective and subjective preconditions, reasons, essence, consequences and meaning of process of transformation of the NATO strategy in 1949-1954 are investigated.

Key words: NATO, transformation, political-military strategy, military doctrine, strategic concept, military theory, military planning, total and global war, limited war, integrated armed forces, theatre of war.

Размещено на Allbest.ru