Світоглядні питання у творчості українських шестидесятників

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

РОБОТА НА КОНКУРС

«ОБ'ЄДНАЙМОСЯ Ж, БРАТИ МОЇ»

НОМІНАЦІЯ:

«ІСТОРІЯ УКРАЇНИ ТА ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ»

«СВІТОГЛЯДНІ ПИТАННЯ У ТВОРЧОСТІ УКРАЇНСЬКИХ ШЕСТИДЕСЯТНИКІВ»

(у контексті українського державотворення)

2011

Зміст

Вступ

Розділ 1. Світоглядні роздуми у творчості Ліни Костенко

Розділ 2. Прагнення незалежної України у творчості Василя Симоненка

Розділ 3. Екзистенційні пошуки творчості Василя Стуса

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

шестидесятник світоглядний соціалістичний реалізм

Актуальність теми. Українське національне відродження 1960-х рр. було коротким але яскравим періодом історії творення Української держави. Певне послаблення радянського тиску на усі сфери суспільного життя сприяло формуванню в суспільстві УРСР інтелектуальної опозиції режиму. Наявність такої опозиції зумовила формуванню цілої плеяди письменників, митців, науковців, котрих умовно називають «шестидесятниками».

Творчість шестидесятників значною мірою відрізнялася від офіційно встановленої канонами соціалістичного реалізму. Вона була вільною, позбавленою зашкарублих комуністичних штампів. Радянське керівництво не допускало творів поетів, письменників до бібліотек, художників до галерей, кіномитців на екрани. Тому багато творів духовних опозиціонерів поширювалося у самвидаві. Вільна творчість шестидесятників сприяла духовному розкріпаченню суспільства і фактично прискорила проголошення незалежності. Світоглядні проблеми, що їх піднімали письменники та поети, були актуальними у той час та не втратили злободенності сьогодні. Відтак тема, обрана для дослідження є досить актуальною.

Метою роботи є з'ясування світоглядних, філософських проблем у творчості найвідоміших шестидесятників у контексті державотворення, загальнолюдських цінностей, морально-етичних проблем.

Завданнями роботи є:

- проаналізувати світоглядні роздуми, притаманні творчості Ліни Костенко

- показати прагнення незалежної України у творчості Василя Симоненка

- дослідити, якими були екзистенційні пошуки у творчості Василя Стуса.

Розділ 1. Світоглядні роздуми у творчості Ліни Костенко

У багатьох творах Ліна Костенко не просто висловлює почуття, описує певні історичні події тощо, але ставить досить складні питання, на які й намагається самотужки знайти відповідь чи принаймні окреслити шлях пошуку цієї відповіді. Читач ніби не помічає, як сам залучається до філософських роздумів, ставлячи і собі важливі глобальні питання.

Автор розмірковує над проблемою змізернення людської душі. Ця проблема була дуже важливою з огляду на те, що у тогочасному суспільстві насаджувалася комуністична мораль, а духовність часто відходила на другий план:

І в епіцентрі логіки і стресу,

Де все змішалось -- рідне і чуже,

Цінує розум вигуки прогресу,

Душа скарби прадавні стереже.

Ліні Костенко були зовсім небайдужі проблеми деградації людської душі, довершеною та високої за своєю природою. Такі погляди були досить сміливими у 60-х роках минулого століття. Люди відійшли від духовності, в суспільстві поширювалися аморальність, духовна черствість. Тому поетеса підкреслює масштаби проблеми, порівнюючи її з духовним Чорнобилем: «Духовний Чорнобиль давно вже почався, а ми його ще тільки боїмось». А в таких умовах так важко знайти своє місце в світі:

В безсмерті холодно. І холодно в житті.

О боже мій! Де дітися поету?!

У багатьох творах Ліни Костенко піднімається проблема патріотизму. Причому патріотизм виступав як справжнє, а не пафосне почуття. Тому цензори боялися допустити твори Ліни Костенко до широкого читача, адже патріотизм у них - не радянський, а український. У 1966 - 1967 рр. було написано основну частину роману «Берестечко» - про одну з найтрагічніших сторінок історії. Тоді поетеса поставила питання, чому українці не можуть збудувати держави навіть при найсприятливіших умовах. З уст головного героя «Берестечка» Богдана Хмельницького зірвалися тяжкі слова не тільки самобичування, а й пересторога-волання до наступних поколінь, і, страшно напророчити, але й навіть до нашого, до тих, хто сьогодні не може дати ради на керівних посадах:

Чого ти ждеш? Якої в Бога ласки?

В твоїх радутах проростає мох.

Оце і все. Одна така поразка

закреслює стонадцять перемог.

Творчості Ліни Костенко притаманне трагічне світовідчуття української долі, хоча епічна творчість її, корифея поетичного слова, зосереджена на пророчих ладах. Історичний роман Ліни Костенко «Берестечко» - виступає як цілісне художнє осмислення та інтерпретація проблеми українського Месії. В історичному романі зображено найтрагічніші часи для українців. червень 1651 року ? після зимової перемоги загону Івана Богуна над поляками у місті Вінниці, козацькі загони під проводом Богдана Хмельницького ведуть організовану боротьбу за власну державу з польсько-литовськими військами. 18 ? 30 червня 1651 року ? битва під Берестечком ? чорна пляма в нашій історії, поразка від польського війська, підступна зрада та полон козацького гетьмана татарським ханом, а 25 липня 1651 року розорили Київ литовські загони князя Радзівіла. Ліна Костенко на художнє тло історичного роману «Берестечко» наклала прошарок актуальних проблем національного внутрішнього світу, та в контекстуальній паралелі цього роману освітила саме національну Голгофу українців, по відношенню до зовнішніх обставин, не вдаючись до романтичного та сентиментального відчуття, а обравши саме глобальну перспективу для самопізнання національного духу. Перспектива дійсності в історичному романі «Берестечко» осягається через психологію індивідуалізму, філософію української душі в образі гетьмана Богдана Хмельницького в епоху національної трагедії народу, через безпосередню, власне, ментально-вольову складову українців.

Ліна Костенко по-новому переосмислила національну правду, корегує успадковану філософію, вказуючи на те, що, якщо нація втрачає навички спілкування з іншими націями, вона втрачає духовне осягнення власного життя і стає заручником ідеологічних, заангажованих пріоритетів, перестає бути творцем власної долі. В образі гетьмана змодельована сфера творчого духу в екстремальних проблемних умовах пошуку та вибору подальшого шляху життя. Унаочнено художніми засобами відтворена національна субстанція в цьому образі вона є джерелом життєвої енергетики, котра використовує взаємо віддзеркалення смислових оцінок та вартостей через взаємодію різних національних правд. Тому-то комуністична влада всіляко забороняла видавати та читати твори поетеси-шестидесятниці.

Ліна Костенко тим самим здійснила великий подвиг - своєю творчістю будила український народ від тоталітарного сну, вносила сенс боротьби за незалежність, за краще життя.

Розділ 2. Прагнення незалежної України у творчості В. Симоненка

Василь Симоненко -- поет-шістдесятник, для якого рідний край -- і рідна ненька -- богиня, яка дала йому крила дія злету, снагу і художні твори. Поет говорить, що його щастя -- у відданості своїй землі.

Можна вибрать друга і по духу брата,

Та не можна рідну матір вибирати,

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Ці слова найпопулярніші серед читачів, вони здобули любов і глибоку шану в народі. Вони ніби пробуджували народ до боротьби за волю, давали творчу наснагу. Батьківщиною для В. Симоненка був не Радянський Союз, а Україна. Поет пропагував загальнолюдські цінності: любов до Батьківщини, матері, рідного краю. Вони зовсім не пов'язувалися із так званими радянським патріотизмом та інтернаціональним обов'язком, які крок за робили з українця «радянську людину», готову і рідну матір розстріляти «в ім'я революції».

Не може бути життя без вірності матері, мові, рідній землі, бо людина починається із колиски і з материнської пісні. Життя поставить нові вимоги, нові клопоти обсядуть людину, але за нами «завше будуть мандрувати очі материнські і білява хата». Любов В. Симоненка до України -- це щире почуття поета, який широко дивиться на світ. Він вірить у її майбутнє, у силу свого народу.

З болем В. Симоненко згадує про долю України в часи сталінських репресій і запитує: «Де зараз ви, кати мого народу?» Поет стверджує думку, що сила і міць наших історичних коренів ніколи не загине. Як не загинула вона у творчості багатьох попередників В. Симоненка.

У творчості Василя Симоненка яскраво прослідковується його прагнення до побудови незалежності України. У цьому полягала його вина перед радянською державою. Життя Василя Симоненка було коротким, але яскравим, наповненим почуттям безмежної любові до Батьківщини. Можливо, тому воно було таким коротким…

Розділ 3. Екзистенційні пошуки творчості В. Стуса

Екзистенціалізм - (фр. Existentialisme, від лат. exsistentia - існування), філософія існування - напрям у філософії 20 ст., що досліджує людину як унікальну духовну істоту, що здатна до вибору власної долі. Основним проявом екзистенції є свобода, яка визначається як відповідальність за результат свого вибору. Екзистенціалізм підкреслює, що людина відповідає за свої дії лише тоді, коли діє вільно, має свободу волі, вибору і засобів їхньої реалізації. Формами прояву людської свободи є творчість, ризик, пошук сенсу життя, гра та ін. На перше місце висуваються мотиви абсурдності життя, відчаю, самотності, страждання, смерті. Зауважимо, що таке зображення навколишньої дійсності було абсолютно протилежне соціалістичному реалізму.

Екзситенційні мотиви часто були притаманні письменникам, поетам у 1960-ті рр. Це пояснювалося намаганнями людини з'ясувати свою сутність в умовах тоталітарного пресу. Людина почувалася обмеженою, затиснутою в лещата. Звідси пошуки самої себе, самозаглиблення, філософське осмислення життєвих та глобальних проблем. Слід зауважити, що в СРСР офіційною ідеологією був марксизм-ленінізм, тому екзистенцій ні мотиви у творчості були своєрідною моральною опозицією тоталітарного суспільства. За словами Євгена Сверстюка: «Василь Стус - людина рiдкiсної моральної обдарованості, голос сумлiння у свiтi розхитаних i розмитих понять честі, правди, порядності. Вiн зберiг свiй стиль до кiнця. I це було основою його трагедiї. Вiн нiс даровану йому iскру Божу з гiднiстю i лицарською відвагою, не згинаючись i не обминаючи».

Загальнолюдською проблемою в другій пол. XX ст. стала проблема піддатності людини масовим психозам. Тому новітня психологія, філософія, мистецтво виокремлюють особистість і підносять її гідність. Тож нова поетична філософія, нова естетика, яка формувалася в нас у творчості дисидентів і яку Василь Стус назвав «естетикою страждання» утверджувала потребу самоусвідомлення людини, з одного боку, через почуття екзистенційного протистояння омасовленості, а з другого - через спробу «входження у Велике Горе» свого народу. Збірка В. Стуса «Зимові дерева»

«Зимові дерева» - ознака замороженості, самотності, заціпеніння (це загальний стан суспільства, що не користується жодною альтернативою пробудження і повноцінного розвитку). Звичайно Стус висвітлював у творах не одну, і не дві проблеми, а набагато більше, але серед них можна виділити три найважливіші, які найчастіше зустрічаються у його творах, і на які сам автор найчастіше намагається звернути увагу читачів.

Насамперед, це проблема кохання. Власне, щось ширше. Захоплення і розчарування, переживання невдач (природно, кожної з них як непоправної і згубної) - немовби зізнання душі про зусилля знайти відгук у світі, зріднитися з іншою душею. (Стус завжди гостро відчував і переживав свою самоту, але не ототожнюймо цю самоту з побутовою і навіть взагалі фактичною - хоч залежність між ними є; все-таки фактично він був серед друзів, але високоорганізована особистість завжди мучиться не так своєю, не так минулою покинутістю, як екзистенціальною самотою, що в ній концентрується відчуття недосконалості людського «Я», суспільства і світу). Отож проблема кохання - це і проблема найінтимнішої орієнтації в цінностях людських відносин взагалі, проблема самовипробування на соціальну і духовну стійкість своєї особистості.

Друга проблема «Зимових дерев» - переживання своєї національної сутності. Це зовсім не те, що патріотична піднесеність. Остання не була властива Стусові від самого початку. У Стуса національне самоусвідомлення знаходило вихід не так у декларативній експресії як у аналітичній роботі поетичної думки в переживанні різних, інколи суперечливих поштовхів. Саме в цій роботі душі, часом душевній муці, розкривається зміст особистої причетності до національної долі, і він має різні виміри, різне забарвлення - від розпачливого національного самокартання та умовного прийняття бід України, що є власне формою висловлення цих бід.

Звіром вити, горілку пити...

і добі підставляти спите

вірнопідданого лице,

і не рюмсати на поріддя,

коли твій гайдамацький рід

ріжуть линвами на обіддя

кількох божевільних літ

Третьою, далеко не останньою проблемою, є проблема національної самокритики, яка властива всякій поезії національного пробудження та відродження. І з роками ця проблема у поезії Стуса звучатиме дедалі потужніше й гіркіше, співмірно з загостренням національного болю.

Час набуває у Стуса сакральної природи, що дає змогу висунути припущення про релігійну підставу екзистенціальної філософії поета. У межах часу екзистенціально-саморефлексуюча людина здатна перебороти кінцеві межі свого життя, вийти з життєвих меж у простір біблійного часу Творіння і Судного дня, символічно позначеного образом перетинання часових напрямів. Особистість перебуває у точці цього перетинання в момент свого самоусвідомлення як унікуму, творця свого персонального «життєвого» миру. Здається, що Стус все-таки перетинає і цю лінію свідомості і йде далі, де перед ним вже знаходиться Космос, який поєднує земне життя з вічним, де поруч стоять Життя і Смерть. Тому категорія «вічності» набуває у В. Стуса статус-критерію істини, єдино-можливого виміру сутності буття й існування часу. Вічність, що перебуває в опозиції до небуття, смерті, «німоти», виступає в мислителя позитивним началом. Вічність, пов'язана з божественною благодаттю, жертовністю, соборністю і прощенням, дає людині підстави вірити, що її спроби піднестися над побутом, що затягує, й абсурдністю соціальної повсякденності не є даремними.

Цікаві думки в Стуса й стосовно ворогів та їхньої ролі у нашому житті. Вірші збірки В. Стуса «Зимові дерева» наскрізь пронизані думкою про те, що тільки тоді погляд ворога має силу відчужувати «я» від себе й від світу, коли ми скоряємося перед цим поглядом. Отже, не так сам ворог, як покора перед ворогом, як страх перед ним - справжній ворог. Цей натяк висловлений у таких рядках:

Вже не знайтись межи поразок,

хоч сто мене - в мені,

коли у грудях - сто відраз

і кожна з них - до днів…

Збірка «Веселий цвинтар» - своєрідний протест проти інтелектуального застою, щоденного абсурду та порожній слів. Імітація життя - ось що на думку Стуса найстрашніше. Тому й веде він свій репортаж із цвинтаря розстріляних ілюзій, сповнений передчуттям Голгофи. Тут потрібно залишитися собою наперекір тискові, не роздвоїтися на себе і страх. А це дуже важко.

Стусів «веселий цвинтар» - символ, що ввібрав у себе два комплекси української ментальності - рабства і свободи. Власне, через категорію страждання Стус виявляє існування двох людських світів на «веселому цвинтарі». Один, в якому людина через біль і страждання реалізує своє прагнення до свободи. Перебуваючи в протистоянні до світу абсурду, ліричний герой переживає різні екзистенційні стани, основним з яких є почуття втрати своєї цілісності аж до повного матеріального зникнення.

Стус розцінює власне життя як жертву щирості. Тому він бачить проблему смерті як відплату мертвих душ.

Стус закликав народ пробудитися, очиститись від масового психозу тоталітаризму. Народ постійно знаходиться перед проблемою вибору. Так кожна людина переживає граничну ситуацію подібно до тієї, в якій вона перебуває перед складним вибором подальшого шляху. Так Стус шукає шляхи подолання самотності, під якою має на увазі протистояння злу, яке породила система. Кожна його думка на зламі людських можливостей.

У творчості поета постає трагічний символ історії України, і постмодерністська структура мислення сучасної людини демонструє, що й сьогодні існує реальна загроза нас, загалом невиправних оптимістів, психологічно налаштувати й силою змусити виконувати «танок своєї подоланості».

Що буде завтра? Дасть Бог день і хліба.

А що, коли не буде того дня?

Тоді вже - гибій, отоді вже гибій,

простуючи до смерті навмання.

У збірці «Палімпсести» екзистенційні пошуки поета досягають свого апогею. «Палімпсести» нагадують історію життя людини, яка втратила усе людяне, яка прагне віднайти себе, віднайти своє призначення в світі. В цій збірці звучить питання: «Як зберегти в собі людину в нелюдяному світі?». І саме в ній Стус пропонує стати на шлях постійного самовдосконалення, намагатися вписатись у визвольні традиції рідної культури. Адже, незважаючи на переслідування, судові процеси та заслання, Василь Стус пройшов свою «дорогу болю», став вище за трагічні обставини і смерть.

Висновки

У цій роботи ми з'ясували, що у творчість видатних поетів-шестидесятників була пройнята важливими світоглядними та філософськими проблемами. Ці проблеми постають перед читачами як роздуми про сенс життя, боротьба добра і зла, втеча від абсурду, злиденності тоталітарного існування. В історичному контексті творчість українських поетів-шестидесятників важлива передусім тому, що вона сприяла духовній мобілізації українського народу, його моральному розкріпаченню, накопиченню творчого духу. Поети продемонстрували наявність в українському суспільстві моральної опозиції тоталітарному радянському режимові.

Тема патріотизму надавала ще один могутній поштовх українському державотворенню в умовах кризового стану суспільства. Без перебільшення можна твердити, що українські шестидесятники сприяли появі, утвердженню в суспільстві патріотичного потенціалу, так необхідного на початку розбудови української державності.

Творчість українських поетів-шестидесятників є надзвичайно важливою для українського державотворення. Їх філософські та світоглядні роздуми складають вагому частину української культури, є могутнім стимулом для духовного розвитку прийдешніх поколінь.

Список використаної літератури

1. Брюховецький В. Ліна Костенко. -- К., 1998.

2. В. Симоненко. Твори : [у 2 т.] / В.Симоненко. -- Черкаси : Брама-Україна, 2004. -- Т.1-2.

3. Василь Симоненко : (1935--1963) // Історія української літератури ХХ століття : у 2 кн. / За ред. В. Г. Дончика. -- К., 1995. -- кн. 2., ч. 2: (1960-1990-ті роки).

4. Дмитро Дроздовський. Камертон поезії Ліни Костенко // Поетичні майстерні

5. Романько В. І. Василь Семенович Стус (1938 - 1985) // В. І. Романько - Донецьк, 1995. - 73 с.

6. Стус В. Палімпсести: Вірші 1971 - 1979 років / В. Стус. [Б. М.]: Сучасність, 1986. - 469 с

7. Стус Дмитро. Василь Стус: життя як творчість / Дмитро Стус. - Київ, «Факт», 2004

Размещено на Allbest.ru