Повстанський рух на Рівненщині у 1941-1944 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ВСЕУКРАЇНСЬКА ТУРИСТСЬКО-КРАЄЗНАВЧА ЕКСПЕДИЦІЯ «КРАСА І БІЛЬ УКРАЇНИ»

НАПРЯМОК

«ІЗ ПОПЕЛУ ЗАБУТТЯ»

ПОШУКОВА РОБОТА НА ТЕМУ

«ПОВСТАНСЬКИЙ РУХ НА РІВНЕНЩИНІ У 1941-1944 РР»

2010

Зміст

Вступ

1. Зародження повстанського руху на Рівненщині

2. Участь УПА у військово-політичних акціях проти Радянської влади

3. Бій під Гурбами

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Українська повстанча (повстанська) армія (УПА) -- підпільна збройно-політична формація, створена на Заході України у червні 1941 року. У жовтні 1942 року назву перейнято ОУН Бандери. У західних областях України, і також на Рівненщині, УПА діяла по 1953 рік, коли активні її дії припинено, а окремі вогнища спротиву діяли впродовж 1950-60-х років.

На даний час ставлення до історії УПА у українському суспільстві впродовж років незалежності коливаєтся між позитивним (борці за незалежність) і протилежним (німецькі колаборанти): сама оцінка часто опирається на пропагандистські штампи обох сторін. Питання про офіційне визнання УПА воюючою стороною у Другій світової війні та пов'язане з цим питанням надання ветеранам УПА пільг на державному рівні (декілька західних областей вже прийняли це рішення на своєму рівні), досі залишаються невирішеними. Але з 2005 року в Україні офіційно святкуються річниці створення УПА (14 жовтня 1942, День Покрови Пресвятої Богородиці).

Завданням даного дослідження є встановити особливості повстанського руху на Рівненщині протягом 1941-1944 роках та об'єктивно показати його основні моменти.

1. Зародження повстанського руху на Рівненщині

УПА постала на Поліссі й Волині передусім як і для оборони населення перед німецьким терором, так і для оборони перед радянськими партизанами, які взимку 1942--43 наступали з білоруських лісів, грабували населення -- та своїми акціями провокували ще сильніші німецькі репресії.

Жорстокі репресії нацистів на тлі страхітливого нового порядку, антилюдська сутність якого проявлялася з кожним днем все більше, призвели до зростання опору місцевого населення і прискорили рішення українських націоналістів про створення власної партизанської армії. Тому територія Волині й Полісся у розпалі Другої світової війни стає тим тереном України, де народилася Українська Повстанська Армія, метою якої є здійснення Української Самостійної Соборної Держави, боротьба проти гітлерівських і більшовицьких окупантів. Це була дійсно народна армія, яка не мала ніякої підтримки ззовні, а розраховувала тільки на власні сили.

Слід зазначити, що саме на Поліссі були сформовані перші загони УПА Сергія Качинського („Остапа”) і Григорія Перегійняка („Коробки”). Тут знаходився перший штаб УПА (с.Гутвин на Костопільщині), яким керував Л.Ступницький, а першим командувачем УПА був Дмитро Клячківський - „Клим Савур”, який під час німецької окупації з 1941 р. знаходився в підпіллі на Оржівських хуторах Рівненщини. Він же як представник Центрального Проводу ОУН і формував перші загони УПА на Костопільщині.

У травні 1942 року провідник ОУН на Костопільщині просить у Головного Проводу дозволу організувати партизанський загін, який би охороняв місцеве населення від німецьких насильств та грабунків. На порядок денний ставиться питання про необхідність створення українських збройних сил.

Слід зазначити, що в УПА існували функціональні посади. Тому інколи командиром сотні міг бути як сотник, полковник, так і старшина нижчого рангу. Кожний член УПА приймав вигадане прізвище, так зване псевдо. Це робилось для того, щоб не накликати небезпеку на рідних. Зрозуміло, що багато псевдонімів повторювались (наприклад, в УПА-Північ в 1942 р. було три Остапи).

Набір стрільців до УПА відбувався на добровільних засадах. Практику загальної мобілізації всього дорослого чоловічого населення виключав характер боротьби УПА, оскільки примусова участь в боях можлива лише на боці регулярної армії і ніколи в умовах партизанської війни.

Головною тактикою Української Повстанської Армії була партизанська війна, що істотно відрізняється від бойової тактики регулярних армій.

2. Участь Української Повстанської армії у військових акції проти нацистської та радянської влади

У час створення УПА, окупантом України була гітлерівська Німеччина, то ж її перші збройні сутички були саме проти нацистів на Волині та Поліссі. Один з перших боїв відбувся 7 лютого 1943 р., коли сотня Г.Перегійняка здійснила напад на німецькі поліцейські бараки у містечку Володимирець. Таких боїв, у яких був проявлений масовий героїзм і мужність українських повстанців, було сотні. Ось тільки деякі бої УПА з німецькими карателями: у с.Велика Любаша на Костопільщині, у с.Янова Долина на Костопільщині, біля Оржівського лісокомбінату під Рівним, у с.Янкевичі поблизу Костополя та ін. Дізнавшись про місце знаходження німецької зброї в селищі Оржеві, командир УПА Сергій Качинський вирішив заволодіти нею, оскільки його воїни були недостатньо озброєні. В ніч з 10 на 11 березня 1943 р. сотня повстанців напала на селище, в якому, крім охоронців, змістився великий загін окупантів, поліцейських сил. Жорстокий бій тривав цілу ніч. Повстанці і на цей раз перемогли. В тяжкому бою окупанти були вибиті із селища, залишивши в ньому 60 чоловік убитими. Але і повстанці втратили 4 чоловіки вбитими, а серед них - Сергія Качинського, який керував боєм.

Під керівництвом ОУН розпочалося масове створення боївок, сотень, куренів для боротьби з небезпечним ворогом. Почалася кровопролитна багаторічна боротьба, яка носила національно-визвольний характер.

Патріоти України продовжували наносити удари по відступаючих силах противника. Успішно розвивали наступ відділи повстанців інших районів. Із Сарненщини повстанці переможно рухалися на Костопільщину (Пустомитівські ліси), в район Колки-Степань і Кременеччину. Безпосередніми операціями в боях керувала ОУН. Вона давала конкретні вказівки при вирішенні того чи іншого бойового завдання або для зриву тих чи інших заходів окупантів, про намагання їх вивезти з України молодь у Німеччину. Вона закликала населення втікати у ліси тощо. “Ніхто не повинен їхати до Німеччини. Ніхто не повинен іти на організовані німцями курси, оскільки там цих людей переловлять і знищать. Ніхто не повинен іти на військову службу. Ми не можемо боротися в рядах чужої армії за чужі інтереси. Ми будемо вступати тільки в українську армію яка бореться за суверенну Українську державу. Усі, де б ви не перебували, на яких би постах і посадах - всі на службу України”. Слід сказати, що подібні заклики помітно сколихнули українське населення.

Акції ОУН-УПА почастішали з 1942-1943 року. Наприклад, 2 квітня 1943 р. загони УПА захопили м. Горохів. Німці у паніці відступили. Вранці 4 квітня 1943 р. повстанці відійшли в ліс. Уночі з 12 на 13 квітня 1943 р. відділ УПА вчинив напад на місто Цумань. Було знищено близько 100 ворожих солдатів та офіцерів, здобуто зброю, амуніцію та инші трофеї. У травні 1943 р. німецький загін (400 осіб.) напав на село Яполоть (Костопільщина), грабуючи селян. Відділи УПА оточили фашистів. Бій тривав шість годин і завершився перемогою українських партизанів. У травні 1943 р. загинув у сутичці з УПА відомий гестапівець Лютце.

Перші бої УПА з німецькими окупантами викликали в українського населення захоплення. Лави швидко поповнювались добровольцями.

Активною була підривна, тактична та пропагандистська діяльність Українсчької Повастанської армії. Так, у травні 1943 року відбувалися активні операції УПА в лісах Острозького, Шумського та Мізоцького районів: засідки, напади на військових, мітинги й агітація в селах проти німців і радянської влади. Це свідчить про непопулярність серед повстанців як більшовицької, так і радянської влади.

Знаючи про вороже ставлення місцевого люду до совєтської влади, у своїй пропаганді фашисти зводили наклепи на ОУН та УПА, називаючи їх провідників большевицькими агентами.

Після звільнення Західної України від нацистських окупантів, УПА вступила в затяжну партизанську війну проти комуністичної Росії, яка на зміну фашистів, панівно оволоділа українськими землями, творячи імперію поневолених народів. Єдина сила, яка йому тут протистояла, була УПА.

Коли радянські війська наблизилися до головних баз ОУН-УПА, на розгром повстанців були кинуті з'єднання НКВС і прикордонних військ. Це була жорстока й кровопролитна боротьба. Зламати цю силу можна було лише за допомогою масових репресій. Сталінський режим без вагань пішов на це. Усіх, хто хоч якось був пов'язаний з опором, знищували або відправляли до Сибіру. Протягом 1944-1945 pp. війська та радянські каральні органи здійснили близько 40 тис. операцій, під час яких було вбито 103 тис. і затримано 125 тис. повстанців. У свою чергу повстанці здійснили 6 тис. операцій, 14,5 тис. диверсій і терористичних актів, від яких загинуло майже 30 тис. осіб.

3. Бій під Гурбами

З 21 по 25 квітня 1944 року біля урочища Гурби на півдні Здолбунівського району відбувся бій між військами НКВС СРСР і силами УПА. Закінчився тактичною перемогою радянських військ та виходом з оточення українських повстанців. Після бою переможці спалили навколишні села Гурби та Антонівці, а жителів вивезли. Кількість загиблих військових і цивільних осіб точно не встановлена. Бій відбувся під час переходу частин УПА через німецько-радянські фронти. Розбиті німецькі війська вже не загрожували частинам УПА, тому найбільшу небезпеку для українських повстанців становили відділи НКВС.

На думку дослідника УПА Петра Мірчука, головною причиною, яка призвела до бойових дій під Гурбами, був замах вояків УПА на командуючого 1-м Українським фронтом Миколу Ватутіна. Операцію УПА проти М. Ф. Ватутіна було проведено 29 лютого 1944 року неподалік від села Милятин. У відповідь на смерть Ватутіна НКВС почало широкомасштабні каральні операції проти УПА. Одним з завдань було знищення великого угруповання УПА в районі гурбицьких лісів.

Іншою причиною могла бути масштабна мобілізація населення західних регіонів України до лав Червоної Армії. Масштабна мобілізація чоловічого населення могла призвести до ситуації, коли в УПА не залишалося людського ресурсу. Про спроби українських повстанців зірвати мобілізацію свідчать численні атаки на потяги із новобранцями та на призивні пункти.

У бою брали участь сили УПА-Північ складені з куренів Сторчана, Мамая, Дика, Докса, Довбенка, Бувалого, Андрія-Шума, Залізняка та сотні Ваньки. Також до УПА приєдналося близько 500--1000 осіб з навколишніх сіл Гурби та Антонівці, що шукали захисту своїх сімей від більшовиків. Їх відправили вглиб лісу, доручивши їм допомагати пораненим та забирати їх з поля бою.

20 квітня 1944 р. радянські сили згуртували більшу частину своїх військ на лінії Шепетівка -- Рівне -- Збараж. Уранці 21 квітня, вояки УПА почали рити шанці та вкопувати гармати. Було розгорнуто польовий шпиталь. Спираючись на дані розвідки, командування УПА віддало наказ, згідно якому усі приготування маи бути завершені до 6.30 годин вечора 23 квітня.

Перша спроба радянських військ знищити повстанців відбулася 23 квітня. Найбільше військ радянське командування сконцентрувало в районі села Антонівці. Наступ також відбувався і з інших боків, але мобільні повстанські загони відступали, та наносили несподівані удари з флангів, внаслідок чого війська НКВС понесли значні втрати^[4]. Фланговими ударами війська НКВС вдалося потиснути фланги упівців, внаслідок чого повстанці опинилися у "мішку". З наказу командування УПА, війська повстанців перегрупувались наступним чином: в лісах, недалеко від с. Гурби, у с. Святе, Мощаниця, Чернява, Грановець та на Медвежій горі. Першу лінію оборони займали відділи командира Мамая (по лінії р. Понура - с. Замишівка), Докса (Мощаниця-Чернява-Святе), Яструба, Сторчана та кілька інших загонів особливого призначення (лінія Святе-Мости-Грановець-Гурби). Другу лінію оборони займали загони Довбенка, Бувалого і Непитайла. Резерв складали відділи командира Панька, Залізняка, Чорногори і Андрія^[4]. Згідно звітів до повстанського штабу під час зіткнень 23 квітня, НКВС-івці втратили 250 осіб вбитими, зокрема: під Антонівцями -- біля 50 осіб, на лінії Кирилівка-Обгів -- близько 80 осіб, на лінії Обшів-Ступно -- 40 осіб, біля с. Москалівки -- близько 30 осіб, в засідках -- близько 50 осіб. Втрати повстанців склали 39 осіб вбитими та 30 пораненими. Окремо відзначалась перевага НКВС на всіх відтинках у солдатах та озброєнні.

Нарешті, о 6 годині ранку 24 квітня командування НКВС вирішило розпочати генеральний наступ. На цей раз головні сили було спрямовано на північ від села Гурби. Після артилерійського обстрілу позицій УПА, о 12 годині НКВС-івці «стіною» рушили на повстанців. Також сильний наступ почався зі сторони сіл Мости та Хижаки.

Командування УПА, обмежене у набоях і продовольчих запасах, ухвалює рішення про прорив оточення. Польовий шпиталь було розформовано. Легкопоранені бійці долучилися до бойових загонів, а важкопоранені, разом з цивільним населенням, розділилися на кілька груп, які мали просочитися через лінію фронту, поки основні сили відвертали на себе увагу військ НКВС. Трьом сотням з різних куренів було доручено забрати гармати. Вранці 25 квітня повстанці трьома групами, з боєм почали виходити з оточення в районі села Буща. Для знищення сил повстанців в районі села Буща радянське командування відіслало туди 5 танків та кілька сотень піхоти. Для знищення противника, бійці УПА відслали вперед ударну групу під командуванням старшого лейтенанта Кузьмича, підрозділ якого входив до складу з'єднання Бувалого. Бій почався у самому селі, коли кулеметники повстанців почали обстріл позицій НКВС. Повстанці зуміли відбити частину села, однак подальше просування було зупинене танками. Залишки куреня Сторчана та курінь Мамая, які йшли іншою дорогою, досягли Бущі і вступили у бій. За допомогою трофейних протитакнових рушниць повстанці знерухомили один з танків, та знищили його гранатами. Було пошкоджено ще один танк, однак війська НКВС відступили.

Кожна зі сторін, які брали участь у цьому бою, оголошували про свою перемогу. Повстанці знищили велику частину радянських військ, однак про втрати самих повстанців свідчить сильна реорганізація, а в подальшому і об'єднання груп УПА-Північ та УПА-Південь. НКВС захопило в полон близько 100-та вояків УПА, здебільшого простих селян, які допомагали повстанцям у цьому бою. Після страшних катувань усіх полонених було страчено.

Сьогодні біля села Гурби встановлено капличку та пам'ятний хрест на честь вояків УПА. Щорічно силами Молодіжного націоналістичного конгресу влаштовуються спортивно-військові ігри «Гурби-Антонівці». На думку організаторів, це має сприяти вихованню «у дітей, юнацтва та молоді національної свідомості, історичної пам'яті, громадянської позиції, патріотизму, готовності захищати Батьківщину шляхом опанування духовної спадщини визвольної боротьби ОУН-УПА та налагодження міжрегіональної співпраці між молоддю різних областей України.

Висновки

Героїчна боротьба воїнів УПА зробила значний внесок у розгром німецько-фашистських окупантів. Лише у липні 1943 р. вони провели з ними 35 боїв, у серпі - 24, у вересні - 15, у жовтні і листопаді - 47 боїв. Це лише великих боїв, а малих була незліченна кількість. Узимку і весною 1944 р. довелося відділам УПА боротися в умовах прифронтової дійсності. В січні 1944 р. Червона армія зайняла більшу частину Рівненської області, а в перших днях лютого вона почала дальший наступ на захід. Німці в цей час змінили тактику ставлення до УПА й українського населення. Не було вже карних поліцейських експедицій і паління сіл. Навпаки, німецькі фронтові штаби почали шукати контактів до відділів УПА з метою пов'язати співпрацю для спільної боротьби проти більшовиків. Головне командування УПА було рішуче настроєні проти всякої співпраці з німцями.

У результаті героїчних зусиль УПА і радянських військ у 1944 р. Україну було звільнено від німецьких окупантів. Але боротьба УПА продовжувалась, тільки не з німцями, а з радянським суспільним ладом, оскільки він продовжував ту саму ганебну політику, яку він проводив і до початку війни 1941 р.

Слід сказати, що до справи визволення України від німецько-фашистських загарбників у 1944 році важливу роль відіграли формування УПА, які зародилися на Рівненщині. Тому Рівненщина по праву може називатися колискою національно-визвольних змагань за незалежність України.

упа повстанський партизанський

Список використаної літератури

1. Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія. Інститут історії НАН України. 2004 р.

2. Кентій А.В. Українська повстанська армія в 1942-1943 рр. - К.: Інститут історії України НАН України, 1999. - 287 с.

3. Кентій А.В. Українська повстанська армія в 1944-1945 рр. - К.: Інститут історії України НАН України, 1999. - 220 с.

4. Ільюшин І.І. Волинська трагедія 1943-1944 рр. -- К.: Інститут історії України НАН України, 2003. - 313 с.

5. Літопис УПА. - Т. 2. - Торонто, 1985. - 297 с.

6. Літопис УПА. - Т. 2, кн. 2. - Торонто, 1985. - 272 с.

7. Літопис УПА. - Т. 8. - Торонто, 1984. - 320 с.

Размещено на Allbest.ru