Реформи Петра І

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

В першій чверті XVII століття був здійснений цілий комплекс реформ, пов'язаних з перебудовою центральних і місцевих органів влади і управління, областей культури і побуту, а також відбувається корінна реорганізація озброєних сил. Майже всі ці зміни відбувалися у часи правління Петра I і мали величезне прогресивне значення.

1. ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА І РЕФОРМА ПЕТРА ВЕЛИКОГО

Величезний вплив на реформи Петра мала війна. Він майже не знав миру. Весь свій вік він воював: то з сестрою, то з Туреччиною, Швецією, навіть з Персією. Петру дісталися від його попередників два завдання, виконання яких було необхідним для того, щоб забезпечити зовнішню безпеку держави. По-перше треба було завершити політичне об'єднання руського народу, майже половина якого знаходилася за межами Російської держави. По-друге належало виправити кордони державної території, які з деяких сторін були дуже відкриті для нападів. Розв'язання цих завдань до Петра було лише розпочато.

На початку царювання він також обернув всі свої зусилля і народні сили на південь, отже, поставив своїм найближчим завданням виправлення і обгороджування південного кордону державної території. Для цього треба було укріпити за собою і забезпечити береги Чорного і Азовського морів. На Азовському морі з'явився перший російський флот, там виникли верфі і гавані. Але потім стосунки в Західній Європі змінилися.

У північній і середній Європі після Тридцятирічної війни в міжнародних відносинах головувала маленька Швеція. Її перевага важким гнітом лягала на держави близькі до Балтійського моря - на Данію, Польщу і Московію. Данія і Польща шукали собі третього союзника в Московії, яка вважала себе пограбованою після Кардісського мирного договору 1661 року, що не повернув їй ні Інгрії, ні Карелії. Це змусило Петра обернути свої зусилля з берегів Чорного і Азовського морів до Балтійського моря, перегнати туди народні сили, направлені на зовнішню боротьбу. Новою столицею держави судилося було стати не Азову або Таганрогу, а Санкт-Петербургу. Таким чином, завдання виправлення південного кордону було припинено заради обгороджування північно-західних кордонів.

політика петро ранг реформа війна

2. ВПЛИВ ПІВНІЧНОЇ ВІЙНИ НА РЕФОРМИ

Полтавська перемога позначилась не на зовнішній політиці, а на ході внутрішніх справ. Настало цивільне правління. Оберінспектор ратушного правління попереджав Петра, що війна наблизила народ до кінцевого розорення і необхідно послабити стягнення недоїмок, що накопичилися, від яких йде "превеликий всенародний крик". До цього моменту все управління було спрямовано на війни. До Полтави можна відзначити лише два законодавчі акти упорядковуючого характеру: укази 30 січня 1699 року - про відновлення земських установ і 18 грудня 1708 року - про розділення держави на губернії. Петро не отримав такого політичного виховання, щоб всенародний крик від стягнення недоїмок міг сам по собі його розчулити. Але ж інші, менш чуйні міркування спонукали його звернути увагу на цю проблему. Він до сих пір залишався жорстким до розуміння потреб народу, але став чуйнішим до умов свого міжнародного положення. Перемоги при Лісовій і під Полтавою показали, що головна справа була зроблена - регулярна армія створена, створився і балтійський флот.

Полтава виводила Петра на велику європейську дорогу. Його стали бояться на Заході. Московія виступала новою міжнародною могутністю, отже набувала ворогів серед своїх старих друзів. Військовий і дипломатичний престиж потрібно було дорого оплачувати. Тим часом джерела державних доходів виснажувалися, накопичувалися багатолітні недоїмки. У 1710 році злічили прихід і витрату за 1705-1707 роки і встановили, що щорічними доходами казна покривала лише 4/5 своїх витрат, 2/3 яких йшло на армію і флот. Весь цей дефіцит розкладався на платників у вигляді додаткового податку. З кожним кроком ставало яснішим, що вели гру не по кишені. Це повертало думку від бойового кордону до проблем усередині держави, від військових операцій до дослідження нових джерел казенного доходу. Їх можна було знайти лише шляхом улаштування народної праці і державного господарства.

У цей період дуже помітний підйом законодавчої діяльності. З 1700 по 1709 роки, включно, було видано більше 500 актів, а в наступне десятиліття їх число дійшло до 1238. Війна перетворила його з корабельного майстра і військового організатора на багатостороннього перетворювача.

3. ЗАГАЛЬНИЙ ПЛАН РЕФОРМ

На перший погляд перетворювальна діяльність Петра представляється позбавленою плану і послідовності. Поступово розширюючись вона захопила всі верстви державного ладу, торкнулася різних сторін народного життя. Але жодна частина не перебудовувалася одразу, в один час і у всьому своєму складі. Кожна реформа підступала по декілька разів, у міру потреби. Перетворювальні заходи виконувались один за одним у тому порядку, в якому викликали їх потреби, пов'язані із війною.

Військова реформа спричинила два рівня заходів, одні з яких направлені були на підтримку регулярних лав перетвореної армії і новоствореного флоту, а інші на забезпечення їх утримання. Заходи того і іншого порядку змінювали положення і взаємні стосунки шарів населення, підсилювали потужність і продуктивність народної праці, як джерела державного доходу.

Нововведення військові, соціальні і економічні вимагали від управління такої посиленої і прискореної роботи, ставили йому такі складні незвичні завдання, які були йому не під силу при його колишніх устрою і складі. Тому одночасно із цими нововведеннями і частково навіть попереду них йшла поступова перебудова управління всієї урядової машини, як необхідна загальна умова проведення інших реформ.

Для успішних дій нового управління, як і інших нововведень, необхідні були виконавці, підготовлені до справи, які володіють необхідними для того знаннями, потреба була і у суспільстві, готовому підтримувати справу перетворення, яке розуміє його суть і цілі. Звідси посилені турботи Петра про поширення наукового знання, про заклади загальноосвітніх і професійних, технічних шкіл.

Таким був загальний план реформи і вирізняв Петра. Її порядок, встановлений і обдуманий не наперед, а самим ходом справ і гнітом обставин. Війна була головним рушійним важелем перетворювальної діяльності, військова реформа - її початковим моментом, а впорядкування фінансів - її кінцевою метою.

4. ВІЙСЬКОВА РЕФОРМА

Військова реформа була першочерговим перетворенням Петра, найбільш тривалим і найважчим як для нього самого, так і для народу. Вона має дуже важливе значення в історії. Це не просто питання про державну оборону: реформа глибоко вплинула на уклад суспільства і подальший хід подій.

Петро наказав писати в солдати вільновідпущених холопів і селян, придатних до служби і, навіть, дав холопам свободу поступати в солдатські полки без дозволу панів. Нашвидкуруч збирані полки швидко танули в боях, з голоду, від хвороб, масових втеч, а тим часом розширення військових дій вимагало посилення чисельного складу армії. Для поповнення вибулих і посилення армійського комплекту один за іншим проводились набори добровольців і рекрутів зі всіх класів суспільства, з дітей боярських, з посадників і дворових, із стрілецьких дітей і навіть з дітей духівництва. Армія поступово ставала різностановою. Випадковий і безладний набір був замінений періодичними загальними рекрутськими наборами. Перший такий загальний набір було зроблено в 1705 році; він повторювався щороку до 1709. Наприкінці царювання Петра всіх регулярних військ, піхоти і кінних, нараховувалося вже до 212 тисяч і 110 тисяч козаків. Також була створена нова озброєна сила, незнайома Русі, - флот.

Наприкінці царювання Петра Балтійський флот налічував в своєму складі 48 лінійних кораблів і до 800 галер та інших дрібних суден з 28 тисячами екіпажа. Для управління, комплектування, навчання, утримання й обмундирування цієї регулярної армії був створений складний військово-адміністративний механізм з колегіями Військовою, Адміралтейською, Артилерійською канцелярією з генерал-фельдцейхмейстером на чолі, з Провіантською канцелярією на чолі із генерал-провіантмейстером, з Головним комісаріатом під управлінням генерал-кригскомісара для прийому рекрутів і їх розміщення в полках, для видачі війську платні і забезпечення його зброєю, обмундируванням і кіньми. Сюди треба ще додати Генеральний штаб на чолі з генералітетом. Витрати на утримання армії складали 2/3 всього тодішнього бюджету.

5. РЕФОРМИ ОРГАНІВ ВЛАДИ І УПРАВЛІННЯ

З 1708 року Петро почав перебудовувати старі органи влади і управління і замінювати їх новим. В результаті до кінця першої чверті XVIII століття вся повнота законодавчої, виконавчої, і судової влади зосередилася в руках Петра, який після завершення Північної війни отримав титул імператора.

У 1711 році був створений новий найвищий орган виконавчої і судової влади - Сенат, який володів значними законодавчими функціями. Він принципово відрізнявся від свого попередника - Боярської думи. Члени ради призначалися імператором. В порядку здійснення виконавчої влади Сенат видавав укази, що мали силу закону. У 1722 році на чолі Сенату був поставлений генерал-прокурор, на якого покладався контроль за діяльністю всіх урядових установ.

У першій чверті XVIII століття до системи прокурорів додалася система фіскалів, очолювана оберфіскалом. До обов'язків фіскалів входило доповідати про всі зловживання установ і посадових осіб, що порушували державний інтерес.

Замість застарілої системи наказів в 1717-1718 роках було створено 12 колегій, кожна з якої відала певною галуззю або сферою управління і підпорядковувалась Сенату. Головними вважалися три колегії: Іноземна, Військова і Адміралтейство.

У компетенцію Комерц-, Мануфактур- і Берг-колегії входили питання торгівлі і промисловості. Три колегії відали фінансами: Камер-колегія - доходами, Штатс-колегія - витратами, а Ревізіон-колегія контролювала надходження доходів, збір податей, податків, мита, правильність витрачання установами виділених їм коштів. Юстіц-колегія відала цивільним судочинством, а Вотчинна - дворянським землеволодінням. Був створений ще Головний магістрат, що відав всім посадниковим населенням, йому підкорювалися магістрати і ратуші всіх міст.

Окрім колегій було створено величезне число контор, канцелярій, департаментів, наказів, функції яких були також чітко розмежовані. У 1708 - 1709 роках була розпочата перебудова органів влади і управління на місцях. Країна була розділена на 8 губерній. На чолі губернії стояв губернатор, що призначався царем, зосереджував в своїх руках виконавчу і судову владу. При губернаторові існувала губернська канцелярія. Але ситуація ускладнювалась тим, що губернатор підпорядковувався не лише імператорові і Сенату, але і всім колегіям, розпорядження і укази яких часто суперечили один одному. Губернії в 1719 році були розділені на провінції, число яких дорівнювало 50. На чолі провінції стояв воєвода з канцелярією при ньому. Провінції, у свою чергу, ділилися на дистрикти (повіти) з воєводою і канцелярією повіту.

У 1713 році місцевому дворянству було надано можливість вибирати по 8-12 ландратів (радників від дворян повіту) на допомогу губернаторові, а після введення подушної податі були створені полкові дистрикти.

6. ТАБЕЛЬ ПРО РАНГИ

Перелік чинів 24 січня 1722 року - Табель про ранги - вводив нову класифікацію люду, що служить. Всі новостворені посади - всі з іноземними назвами, латинськими і німецькими, окрім зовсім небагатьох, - виставлені по табелі в три паралельні ряди: військовий, статський і придворний, з розподілом кожного на 14 рангів, або класів: 6 обер-офіцерських чинів - від прапорщика до капітана в армії і від колезького реєстратора до титульного радника в цивільній службі; 5 офіцерських для штабу - від майора до бригадира в армії і від колезького асесора до статського радника в цивільній службі; 3 генеральських - від генерал-майора до фельдмаршала в армії і від дійсного статського радника до дійсного таємного радника в цивільній службі. Аналогічний розподіл із 14 рівнями чинів вводилися у флоті і придворній службі.

Цей акт реформованого російського чиновництва, підносив бюрократичну ієрархію, заслуги і вислуги, над аристократичною ієрархією, породою, родовідною книгою. У одній із статей, приєднаних до табелі, з наголосом пояснювалось, що знатність роду сама по собі, без служби, нічого не означає, не створює людині жодного статусу. Нащадки росіян та іноземців, віднесені за цим документом до перших 8 рангів, зараховувалися до "кращого старшого дворянства у всяких достоїнствах і авантажах, хоча б вони низької породи були".

Завдяки тому, що служба всім відкривала доступ до дворянства, змінився генеалогічний склад стану.

7. ЦЕРКОВНА РЕФОРМА

Церковна реформа мала важливу роль у затвердженні абсолютизму. У 1700 році помер патріарх Адріан, і Петро заборонив обирати йому наступника. Управління церквою доручалося одному з митрополитів. У 1721 році патріаршество було ліквідоване, для управління церквою був створений "Святіший правлячий Синод", або Духовна колегія, що також підпорядковувались Сенату.

Главою Духовної колегії фактично був обер-прокурор, що призначався імператором з числа високопоставлених чиновників. Прибічник петровських перетворень архієпископ Феофан Прокопович написав "Духовний регламент", виданий як законодавчий акт. У нім обґрунтовувалася церковна реформа, визначалися функції Синоду в управлінні церквою.

Церковна реформа означала ліквідацію самостійної ролі церкви. Паралельно з цим держава підсилила контроль за доходами церкви з монастирських селян, систематично вилучала значну їх частину на будівництво флоту, утримання армії, шкіл та ін. Заборонялося створення нових монастирів, обмежувалося число ченців в тих, що вже існували. Такі дії Петра I викликали незадоволення з боку церковної ієрархії і чорного духівництва і виявилися однією з головних причин їх участі у всіляких реакційних змовах.

ВИСНОВОКИ. ЗНАЧЕННЯ РЕФОРМ ПЕТРА ВЕЛИКОГО

В даній роботі викладено далеко не повний огляд діяльності перебудови Петра, тут не згадані ні заходи по суспільному благоустрою і народній освіті, ні зміни в поняттях і характерах, в духовному житті народу. Як було зазначено вище, реформа була задумана і розпочиналась, як військово-фінансова. Але аналіз розвитку Росії у першій чверті XVIII століття вказує на масштабні змін, які сталися за цей період. Значно виросла територія країни, після багатьох століть боротьби, вона отримала вихід до моря, ліквідовано політичну і економічну ізоляцію. Росія вийшла на міжнародну арену і перетворилася на могутню європейську державу

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Соловьйов С. М. Про історію нової Росії. - М.: Освіта, 1993.

2. Анісімов Є. В. Час петровських реформ. - Л.: Леніздат, 1989.

3. Буганов В.І. Петро Великий і його часи - М.:Наука,1989.

4. Павленко Н. І. Петро Великий. - М.: Мисль, 1990.

5. Тітов Ю.П. Хрестоматія з історії держави і права Росії. - М.: Проспект, 1997.

Размещено на Allbest.ru