Сільськогосподарська округа античних міст Північного Причорномор’я

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сільськогосподарська округа античних міст Північного Причорномор'я

План

1. Сільське господарство

2. Промисли

3. Духовна культура і етносоціальний склад сільського населення

1. Сільське господарство

Землеробство відігравало найважливішу роль в житті античного суспільства.

Джерела вивчення: археологічні, палеоботанічні матеріали, данні епіграфіки та нумізматики, свідчення давніх авторів.

В античну епоху вирощували ячмінь, просо та особливо пшеницю в основному голозерних сортів, існувала і плівчаста: одно та двозернянка. На другому плані було культивування різних бобових та гречки, яка була принесена сюди греками. Поряд вирощували огірки, кавуни, дині, часник, цибулю.

В садах росли різні види яблук та груш, знайдено також обвуглені плоди мигдалю, аличі та грецького горіха. Цікаво, що м. Кепи засноване в 4 ст до н.е. перекладається як «Сади». На клерах Херсонесу сади займали 14 % від площі ділянки, вони висаджувалися в Пн. частині від виноградників, для захисту від вітрів.

Практикувалась двопільна система обробки землі, ярові та озимі посіви. На Боспорі існувала перелогова система землеробства. В необхідних випадках будувалися зрошувальні системи. Існувала певна сівозміна: чергування хлібних культур та бобових, причому останні використовувалися часто як добриво, тобто заорювалися у ґрунт.

Обробіток ґрунту здійснювали безвідвальними знаряддями рихлящого типу - ралами, виготовлених із дерева та із залізними наральниками. Існували окремі їх види: для обробки кам'янистих та цілинних земель - невеликого розміру та більші - для глибокої оранки на гарних землях.

При обробці ґрунту користувалися також кирками та мотиками. Зокрема двозубі мотики застосовувалися при перекопуванні виноградників.

При вирубці дерев чи кущів використовували одно та дволезові сокири.

Збір урожаю зернових проводилися залізними серпами та косами. Серпами зрізали колоски без соломи. За способом кріплення ручки були двох типів: 1. Дерев'яну ручку кріпили до короткого стержня з гачком (вони були характерні для всього античного часу); 2. Дерев'яна ручка входила в незімкнуту втулку та додатково кріпилася залізним цвяхом (були поширені на Боспорі та Херсонесі у 4-3 ст. до н.е.). Садовий інвентар представлений садовими ножами або для зрізання винограду.

Колоски обмолочувались вручну або при допомозі волів, потім зерно просушувалось на сонці іноді в спеціальних печах або в складських приміщеннях. Іноді зерно зберігали в колосках.. Просушене зерно зберігалося у амфорах, піфосах та у спеціальних зернових ямах обмащених глиною та обпалені. Максимальна глибина ям 6,5 м. діаметр 4,5 м.

Зерно та крупу мололи на зернотерках, в кам'яних ступах та ручних млинах двох типів: 1. Використовували прямокутні жорна із привозних кристалічних порід каменю, яким за допомогою важеля придавали обертово-поступального руху; 2. Мав в основі круглі жорна із місцевих порід каменю, із обертовими рухами.

Зерно мало високу урожайність: із ділянки площею 5-7 га на Тарханкуті отримували близько 5 т пшениці та 2500 л вина.

Серед боспорських полісів у найбільш вивчена хора Німфея, тому є можливість побудувати палеоекономічну модель розвитку хори цього поліса. Загальна площа орних земель Німфея, враховуючи державні й священні ділянки, які складали у середині IV ст. до н.е. біля 7,5 тис. га. В цілому під оранкою перебувало близько 68 % усіх земель німфейської хори. Товарне зерно могло складати 500 і більше тон, що співвідноситься з розмірами загального боспорського хлібного експорту відомого за писемними джерелами IV ст. до н.е. Можна запропонувати ще один підхід до моделювання палеоекономічної ситуації на хорі Німфея. Відомо, що кожен громадянин полісу володів земельною ділянкою, площа якої у IV ст. до н.е. складала 10,2 або 12,25 га. За чисельності населення полісу 515 сімей (360 - у місті і 155 - на хорі) маємо, що у приватному користуванні перебувало бл. 6 тис. га, а це складало трохи більше половини всієї території Німфейського полісу. Решту простору могли займати загально-полісні й храмові землі. Окремо слід зазначити, що крім хліборобства окрему нішу в сільському господарстві Німфея займало тваринництво. Наскільки великою була його товарність, сказати поки що важко, але, імовірно, у приморському районі більшою мірою займалися розведенням овець, ніж у степових районах, де переважала велика рогата худоба. Ця невід'ємна галузь сільського господарства античних міст мала як стійлове, так і відгінне утримання худоби. Також для IV ст. до н.е. є археологічні свідчення про виробництво у Німфеї вина, а відповідно, можна припускати і наявність на хорі виноградників. Якусь частину земельних ділянок займали сади і городи. Однак, через дуже обмежене коло, в першу чергу археологічних джерел, будь-які реконструкції поки що передчасні.

Німфейський поліс в археологічно встановлених межах не лише міг самостійно існувати, але й був досить сильним, міг розвиватися, а також постачати на експорт зерно і, можливо, продукцію тваринництва. Це було характерно і для інших полісів Боспору Кіммерійського.

Після збору зерно вивозили в Афіни, Мітеліну та на Родос. Демосфен повідомляє, що при Левконі І з Боспору щорічно вивозили в Афіни 40 000 медимнів зерна (бл. 17 тонн).

Як і землеробство, тваринництво було однією з головних галузей сільського господарства. Про його розвиток може свідчити велика кількість остеологічних залишків, які трапляються під час досліджень, а також спеціальні споруди, пов'язані з утриманням худоби і керамічним посудом, призначеним для приготування різних молочних продуктів. Провідну роль відігравало розведення великої і дрібної рогатої худоби. Значно менше займались вирощуванням коней і свиней, свідчення ж про птахівництво доволі обмежені. Вирощування зернових культур і заняття тваринництвом на території міської хори задовольняло щоденні потреби мешканців полісів як хлібом, так і м'ясо-молочними продуктами, а також давало сировину - вовну, шкіру та матеріал для ремісничих виробів. За результатами досліджень можна говорити про певну спеціалізацію тих чи інших поселень у галузі тваринництва і, очевидно, у вирощуванні коней.

2. Промисли

Добування солі відноситься до промислів у котрих були зайняті певні групи населення, що працювали на ринок.

Про відклади солі відомо поблизу Ольвії за повідомленнями Діона ризо стома. Звідси сіль постачалась не тільки на внутрішні, але й на зовнішній ринок.

Добуванню солі в Херсонеській державі присвячена робота Кадєєва. Отже в районі Херсонесу існувало близько 10 солончакових озер. За рік видобувалось близько 20 000 ц солі, з котрих ѕ йшло на власні потреби держави, а інше на продаж. В промислі було зайнято 125-130 робітників протягом 3-4 місяців. Добування проводилось вручну із використанням нескладних інструментів - лопат і кошиків. Після видобутку сіль очищали. Кадєєв вважає, що соляні озера могли здаватися державою в оренду.

Торгівельно-обмінна діяльність боспорських полісів, як і інших полісів північно-причорноморського регіону, мала три головні напрями: внутрішній (внутрішньо-полісна і внутрішньо-міська торгівля) та два зовнішні - з грецькими містами-державами і варварськими племенами [Крижицький, Лейпунська, 2004]. Проте, щодо сільського населення, головну роль тут відігравала внутрішньо-полісна і внутрішньо-міська торгівля, завдяки якій до хори надходили також всі імпортовані товари. Встановлено, що протягом всіх періодів внутрішня торгівля, яка охоплювала як місто, так і його сільську округу, відігравала дуже важливу роль в економіці полісу, створюючи умови для функціонування всього його економічного механізму. Сільськогосподарська продукція, що вироблялась на сільській окрузі, потрапляла на міські ринки, а потім надходила і на зовнішні ринки - з варварськими племенами і античними державами. Становлення і розвиток товарно-грошових стосунків на сільській окрузі міст опосередковано можна пов'язати з процесом становлення і ускладнення структури просторової організації хори. Зважаючи на усе сказане, сільськогосподарське виробництво швидко досягло досить високого рівня товарності. Цьому сприяла як спеціалізація окремих сільських територій, так і формування порівняно місткого внутрішнього ринку, в якому активно брало участь населення міських хор.

землеробство античний промисел культура

3. Духовна культура і етносоціальний склад сільського населення

Важливі аспекти духовної культури сільського населення міст європейського узбережжя Боспору Кіммерійського, такі як - мова, писемність, релігійні уявлення, мистецтво можуть бути певною мірою охарактеризовані на основі наявних археологічних і письмових джерел. Під час дослідження поселень і поховальних комплексів хори виявлено десятки графіті на чорнолаковому посуді, амфорах та інших предметах. Незважаючи на те, що значна частина графіті міських хор не вивчена, їхнє розповсюдження свідчить як про поширення грецької мови, так і про досить широке використання грецької писемності, а також про певний рівень освіченості мешканців сільських поселень.

Про релігійні уявлення сільського населення можна дізнатися не лише за свідченнями епіграфічних і літературних джерел, а й, у першу чергу, з вивчення культових споруд і теракот. Незважаючи на те, що у містах розміщувались храми грецьких богів, які відвідувались і мешканцями сільських поселень, на хорі також були різноманітні святилища, культові місця і споруди. Тут слід виділити дві групи: приватні та колективні святилища. Перші досліджені на сільських поселеннях поблизу Порфмія і Мірмекія, а другі -- на хорах Німфея і Пантікапея. Знахідки глиняних зображень богинь Деметри і Кори трапляються з моменту виникнення перших сільських поселень. У II-I ст. до н.е. їхня кількість і різноманітність на поселеннях хори значно збільшується. Це свідчить про поширення приватного культу божеств.

Свята на честь Діоніса справлялись у кожному грецькому місті. У веселих процесіях несли фаллос - символ плодючості, йшли чоловіки, ряджені сатирами, й жінки, що представляли служительок бога, які називались вакханками або менадами. Вони тримали у руках тирси (жезли з шишкою на кінці), оповиті плющем, священною рослиною Діоніса, і славили бога вигуками «Вакх» і «Евое».

Діоніс, або Вакх, був богом плодоносних сил землі, у першу чергу виноградарства і виноробства. Він уособлював продуктивні сили природи. Шанувальники бога досягали «діонісійського безумства», яке викликали питтям вина, запальною музикою і криками, що прославляли Діоніса. Хори виконували дифірамби на честь бога, танцюючи навколо вівтаря. Багато учасників Діонісій, надягаючи маски і костюми супутників бога сатирів і менад, перевтілювались на цих персонажів і поводились розкуто та часом безумно. На деяких святах гарний чоловік зображував Діоніса.

У писемних і епіграфічних джерелах Діонісії посідають перше місце за кількістю згадок про свята у Північному Причорномор'ї.

Найдавніше писемне свідоцтво про місцеві свята Діоніса міститься в ольвійській новелі про скіфського царя Скіла. Він зажадав прийняти посвяту в таїнства Діоніса Вакхічного і став брати участь у священних процесіях, що йшли вулицями Ольвії. У різноманітних діонісійських процесіях могла йти будь-яка вільна людина, що попередньо пройшла акт ініціації.

Крім того, в Ольвії відзначалися таємні свята влаштовані орфіками що називалися містеріями.

Найдавніше епіграфічне свідчення про свята Діоніса в Північному Причорномор'ї відноситься до Леней. Поширена думка, що назва свята походить від назви чану, в якому вичавлювали вино. У V ст. до н. е. на Ленеях афіняни почали розігрувати трагедії, пізніше - комедії. На святі заборонялось бути присутнім іноземцям та неповноправним жителям держави.

У Ольвії знайдено бронзове дзеркало напис на якому розглядається як непряме свідчення про це свято.

Відзначалося свято у грудні-січні. Написи у яких згадується місяць Леней знайдено у Ольвії та Тірі.

У VI-V ст. до н. е. Ленеї святкували і в Борисфені. Там знайдено уламок чорнолакової посудини V ст. до н. е. з графіті «ленейський аск» (міх для вина).

Про святкування Леней у Пантикапеї можна судити з зображення сцени Ленейського свята на стамносі, також в епітафії винороба, що жив на межі IV-ІІІ ст. до н. е., названа епіклеса Діоніса Леней.

Головні торжества, присвячені Діонісу в Північному Причорномор'ї, називались Діонісіями. Вони згадуються в ольвійських і херсонеських декретах ІІІ ст. до н. е.

З текстів відомо, що в Ольвії й у Херсонесі оголошували про найзначніші нагороди на святах Діонісій, коли майже всі громадяни збирались у театрі. Це було особливо почесним, тому що ставало відомим всьому населенню міста.

Херсонесити, напевне, святкували Діонісії у місяці з одно-іменною назвою, що припадав на весну. Взагалі Діонісійські свята в Херсонеській державі відігравали досить помітну роль. їх справляли в місті й у сільській місцевості, де знайдено невеликі святилища бога.

Ольвійські свята Діоніса переважно проходили у місті, тоді як сільське населення Нижнього Побужжя до настання римського періоду не займалось виноградарством, а вино у великих кількостях довозилось із різних центрів виноробства. Цим пояснюється те, що присвячувальні написи, скульптурні й теракотові зображення Діоні са і його супутників знайдені головним чином у місті і, в незначній кількості, на ольвійській хорі.

Присвяти Діонісу на посуді V-IV ст. до н. е. з Борисфена, Німфея і Пантикапея посередньо свідчать про діонісійські свята в цих містах.

Після приходу до влади у 438 р. до н. е. Спартока, Свята Діоніса набули особливого значення на Боспорі так як культ Діоніса став одним з провідних. У 1865 р. в Пантикапеї знайдено статую Діоніса : зображено кучерявого безбородого юнака у короткому хитоні й плащі, біля ніг сидить священна тварина пантера (на межі V-IV ст. до н. е.)

У Німфеї знайдено присвятний напис місцевого агонотета (організатор свят) Діонісу на архітраві (камяна балка яка накладалася на колони) святилища пер. пол. IV ст. до н. е.

Мітрідата Євпатор вважав себе втіленням цього бога і виступав у його образі під час свят. Культ Мітрідата-Діоніса став на Боспорі офіційним, про що відомо за написами з Пантикапея і Фанагорїї.

При розкопках знаходять велику кількість теракотових масок Діоніса. Вони належать акторам, що виступали в театрі на Діонісіях. Більшість таких масок відноситься до елліністичної доби. На відміну від театральних масок ці виконані в реалістичній манері, без гротеску і були обов'язковими на діонісійських святах.

З V ст. до н. е. почалось будівництво стаціонарних театрів. Спочатку театр призначався лише для музичних і драматичних святкувань на честь Діоніса, а потім його стали використовувати для проведення всіляких урочистостей, для засідань народного зібрання і навіть для гладіаторських боїв.

У театрі обов'язково стояв вівтар Діоніса, а на час Діонісій туди приносили статую бога. Актори вважали себе служителями Діоніса.

Починаючи з доби раннього еллінізму, кам'яний театр увійшов до числа обов'язкових споруд будь-якого помітного грецького міста. Як писав Павсаній, поселення без театру просто не могло називатися містом.

У містах Північного Причорномор'я також будувались театри для проведення діонісійських та інших свят. Але поки що лише у Херсонесі виявлено його залишки, побудований у ІІІ ст. до н.е.

Театр в Ольвії згадується у чотирьох декретах, у яких ішлося про нагородження громадян під час святкування Діонісій. Але цей театр поки-що не знайдений.

Найдавніші свідчення про театри у містах Боспора належать до IV ст. до н. е. Мабуть вони були у Пантикапеї, Феодосії, Німфеї, Фанагорїї, Гермонассі.

Отже, можна сказати, що Діонісії входили до кола найбільш велелюдних і улюблених свят населення міст Пн. Причорномор'я, зокрема Ольвії, Херсонесу та Боспору.

На основі розглянутих матеріалів, що стосуються духовної культури сільського населення, можна зробити висновок, що вона не мала принципових відмінностей від еллінської культури жителів боспорських міст. Це простежується у поширенні грецької мови, писемності, релігійних уявлень. Сільське населення вшановувало таких грецьких богів і героїв, як Деметра, Кора-Персефона, Афродіта, Кібела, Діоніс, Асклепій, а також Геракл. Варварські впливи нечисленні й чітко не виділяються за наявними джерелами.

Вивчаючи етносоціальний склад сільського населення слід зазначити, що письмові джерела не містять якоїсь надійної і правдивої інформації про взаємини грецьких міст-колоній з їхнім варварським оточенням на ранніх етапах їх існування. Неодноразово висловлювалась думка про численність факторів впливу на греко-варварські стосунки. Особливо важливими є природно-географічні, господарські, соціально-політичні та демографічні, які діяли лише комплексно, хоча і з різною інтенсивністю. Останнім часом все більше уваги надається дослідженню етно-культурних відмінностей самих боспорських греків у VI-III ст. до н.е., які довго не мали єдності в мові, культурних традиціях і етнографічних деталях [Сорокина, Сударев, 2000; Сударев, 2003]. Археологічний матеріал і, деякою мірою письмові джерела дозволяють конкретизувати появу всіх цих процесів на сільських округах боспорських міст протягом VI-I ст. до н.е.

Не зважаючи на обмежене коло джерел, для характеристики етно-культурних процесів у VI ст. до н.е. (I етап) можна зазначити, що основу населення складали греки-іонійці досить низького соціального рівня, які займалися землеробством, менше виробництвом і ремеслами. У той же час у полісах постійно проживали і представники різних варварських племен.

II етап (четверта чверть VI - перша чверть V ст. до н.е.) -- час заснування перших сільських поселень і збільшення розмірів хори. Переважно мешканцями цих невеликих сільських поселень були греки, які володіли невеликими земельними ділянками. Однак, більш ніж очевидна присутність невеликих груп чи окремих представників варварських племен.

III етап (друга чверть V - початок IV ст. до н.е.) - час поступового розширення полісних хор, збільшення кількості сільських поселень і їх структурування. Основним структурним елементом поселення полісної хори цього часу були невеликі садиби, якими володіли громадяни полісу. Наскільки використовувалась праця соціально залежних категорій населення, зрозуміти за матеріалами археологічних досліджень досить складно. Все ж є вагоме підґрунтя припускати наявність на поселеннях міських хор обмежених груп варварського населення, соціальний статус якого визначити поки що немає можливості, хоча, виходячи із загально грецьких паралелей, не варто піддавати сумніву факт їхнього підлеглого становища.

IV етап (перша чверть IV - перша третина III ст. до н.е.) характеризується значним збільшенням кількості поселень і розширенням території сільських околиць міст. Все це стало можливим не лише завдяки демографічному росту населення полісів, але і широкому залученню до сільського господарства різних прошарків скіфського населення, а також завдяки появі нових груп грецьких колоністів. Головним проявом етнічних процесів у цей час стає змішування різних етнічних груп. Співвідношення цих груп сільського населення для того, чи іншого боспорського поліса зараз не піддається точній оцінці. Однак можна припустити, що здебільшого це було особисто вільне населення з досить високим рівнем еллінізації і з різним соціальним і правовим статусом. Таким чином, сільське населення за своїм етнічним складом мало чим відрізнялось від міських мешканців і являло собою здебільшого етнічну спільноту -- “боспорян” [Гайдукевич, 1959], яка виникла у результаті тривалого процесу асиміляції різних грецьких і варварських етнічних груп. Загальна градація соціально-економічного статусу населення хори, незважаючи на значні особливості, є досить близькою як для полісів Північного Причорномор'я, так і для класичних полісів Греції [Hansen, 1994].

Потрясіння другої третини III ст. до н.е., а також кінця II - першої половини I ст. до н.е. (V-VI етапи) призвели до значного зменшення кількості поселень на хорі й зосередження населення в містах і в окремих поселеннях та садибах. Все це сприяло завершенню формування етнічно однорідного населення сільської округи міст, основою життя яких були грецькі культурні традиції, які дозволяли називати населення міст Боспору і сільських околиць “боспорськими греками”, розуміючи під цим терміном греко-варварську етнокультурну і територіальну спільноту [Молев, 1994].

Формування етнічного типу греків-боспорян відбувалось у VI-II ст. до н.е. внаслідок складного соціально-етнічного процесу. У цей же час фактично формується і загально-еллінська народність [Лашук, 1967]. Специфіка боспорської культури, як одного із варіантів всередині загально-грецької культури, дозволяє виділити боспорян у локальний “внутрішній” підтип грецької народності - територіальну етнографічну групу [Корпусова, 1983; Масленников, 1995].

Література

1. Античные государства Северного Причерноморья. - М., 1984

2. Археология УССР. - К., 1986.

3. Блаватський В.Д. История античной расписной керамики. - М., 1953.

4. Кругликова И. Т. Сельское хозяйство Боспора. - М., 1975. - С. 24 - 153.

5. Крыжицкий и др.. Ольвия. - К., 1999.

6. Крыжицкий С. Д., Буйских С. Б., Отрешко В. В. Античные поселения Нижнего Побужья. Археологическая карта. - К., 1990 (приложение О.П. Журавлев и др.).

7. Скржинская М.В. Будни и праздники Ольвии в VI-I вв. до н.э. - СПб., 2000.

8. Скржинская М.В. Древнегреческие праздники в Элладе и Северном Причерноморье. - К., 2009.

Размещено на Allbest.ru