Радянський фактор у розвитку збройних сил Польщі (1943-1956 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний університет “Львівська політехніка”

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

РАДЯНСЬКИЙ ФАКТОР У РОЗВИТКУ ЗБРОЙНИХ СИЛ ПОЛЬЩІ (1943 - 1956 рр.)

Спеціальність 20.02.22 - військова історія

Климків Юрій Богданович

Львів - 2008

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Крах тоталітарних режимів у Східній Європі, розвал Організації Варшавського Договору послужили вирішальним поштовхом для переосмислення багатьох подій та явищ. Зокрема, це стосується формування та реорганізації збройних сил (ЗС) Польщі, правда про які тривалий час була недоступна для широкого загалу.

Звільнення Червоною Армією (ЧА) Польщі не дало останній можливості вільного вибору. Москва за допомогою різноманітних методів нав'язувала їй власну політичну систему. З цією метою цілеспрямовано готувались усі силові інстанції країни для прийняття та утримання у ній комуністичної влади. Одним з гарантів політичного режиму в Польщі, необхідного Кремлю, повинні були стати її ЗС.

Одним з малодосліджених аспектів є вплив радянського фактору, який визначав хід і напрямки розвитку ЗС Польщі до 1956 р.

Актуальність теми зумовлена: необхідністю створити цілісне наукове дослідження проблеми у зв'язку з її недостатньою розробкою; введенням у науковий обіг нових архівних документів і матеріалів з історії Війська Польського (ВП); потребою об'єктивного висвітлення: цілей радянського керівництва відносно формування Польських збройних сил (ПЗС) в СРСР після виведення Польської Армії (ПА) під командуванням В.Андерса з території Радянського Союзу; діяльності радянських кадрів та їх впливу на розвиток ЗС Польщі, застосування ними репресивної практики, а також передачі свого бойового досвіду; з'ясуванням радянської матеріально-технічної допомоги для ЗС і розвитку військово-промислового комплексу (ВПК) Польщі; висвітленням політизації особового складу, дослідженням обставин призначення на пост міністра національної оборони Польщі Костянтина Рокоссовського та реакцією радянського і польського суспільств на його діяльність.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Дисертаційна робота пов'язана з науково-дослідницькою проблематикою кафедри історії Національного університету „Острозька академія”, а також відповідає її навчальним програмам.

Хронологічні рамки роботи визначені в межах 1943 - 1956 рр. - від початку формування ПЗС в СРСР і до кризи в радянсько-польських відносинах, коли ситуація в Польській Народній Республіці (ПНР) спричинила зміну вищого політичного і військового керівництва, відкликання радянських кадрів з ВП, що суттєво вплинуло на пом'якшення контролю з боку Кремля, а бойовий союз, загартований роками війни, став носити формальний характер.

За необхідності поглибленого, у тому числі ретроспективного, аналізу окремих чинників проблеми допущено незначне залучення фактичного матеріалу, що виходить за вказані часові межі для розкриття передумов, які вплинули на формування ПЗС на території СРСР.

Територіальні межі дослідження - територія Радянського Союзу та Польщі.

Мета дисертації - всебічне дослідження впливу радянського фактора на ЗС Польщі, його основних напрямків, цілей та результатів. Мета зумовила завдання дослідити:

- стан наукової розробки проблеми та її джерельну базу;

- історичні передумови створення ПЗС в СРСР та ВП;

- радянський вплив на організаційний процес, бойову підготовку та залучення до бойових дій на Східному фронті ПЗС в СРСР та ВП;

- репресивну діяльність у ЗС Польщі;

- роль правлячої партії у політизації ВП, як одного із засобів контролю над ним та його адаптацію до радянських стандартів;

- кадрову, фахову, технічну, матеріальну допомогу СРСР.

У процесі реалізації поставленої мети і завдань у дисертації зроблені відповідні узагальнення, сформульовані висновки теоретичного характеру, положення і практичні рекомендації, які автор виносить на захист.

Об'єкт дослідження - Польські збройні сили в СРСР та Військо Польське.

Предмет дослідження - вплив радянського фактора на розвиток Польських збройних сил в СРСР та Війська Польського.

Теоретико-методологічну основу дисертації складають наукові принципи історизму, об'єктивності, науковості та достовірності висвітлення історичних подій. Для досягнення мети і вирішення поставлених завдань дисертант використав наступні методи дослідження: проблемно-хронологічний, аналізу та синтезу, описовий та історичний.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що вперше у вітчизняній історіографії на широкій джерельній базі проведено комплексне дослідження радянського фактора у розвитку ЗС Польщі в період 1943 - 1956 рр.

Значною мірою заповнюється прогалина в історіографії шляхом аналізу формування та використання польських частин на Східному фронті, пристосування їх організаційно-штатної структури (ОШС), навчально-виховного процесу польських кадрів до аналогічних взірців у ЧА.

Новим підходом відрізняється висвітлення гострих та малодосліджених аспектів репресивної діяльності у ПЗС в СРСР та ВП польськими спецорганами, створеними за зразками червоноармійських підрозділів, контролю радянського керівництва за військом, його усесторонньої політизації.

Елементом новизни є аналіз наданої СРСР допомоги у відновленні військово-промислового комплексу, висвітлення питань, пов'язаних з експортом радянського озброєння та військової техніки (ОВТ) до Польщі, налагодженням на підставі радянських ліцензій його серійного виробництва для сухопутних, військово-повітряних і військово-морських сил. З нових позицій висвітлюється залежність польської сторони від рішень, які приймались виключно у Москві та були спрямовані на мілітаризацію економіки, гонку озброєнь, збільшення збройних сил країн соціалістичного табору.

У дисертації ґрунтовно досліджується діяльність радянських військових кадрів у ВП - від офіцера до міністра національної оборони. Ця проблема одержала тут подальший розвиток, а залучення до наукового обігу нових матеріалів дало змогу переглянути існуючі погляди і положення. Вперше критично аналізується весь комплекс історичної літератури з вказаної проблематики та визначається ряд питань, які потребують подальшого вивчення.

Отже, на сьогодні в історіографії відсутня комплексна картина радянського фактору, який впливав і визначав розвиток ЗС Польщі. Це спонукало автора до написання даної роботи з метою визначення цілісного уявлення про особливості радянського чинника в організації ПЗС в СРСР та ВП у розглядуваних хронологічних рамках.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що основні положення дисертаційного дослідження, нагромаджений в ньому фактичний і теоретичний матеріал та висновки можуть бути використані для написання загальних праць з військової та всесвітньої історії, наукових розробок, пов'язаних з вивченням проблеми радянського фактору у Центрально-Східній Європі, радянсько-польських відносин, а також стануть певним підґрунтям для дослідження історії ЗС Польщі. Матеріали дисертації будуть важливим та суттєвим доповненням при підготовці лекційних курсів, навчально-методичних посібників і рекомендацій у системі освіти.

Особистий внесок автора полягає в тому, що тема “Радянський фактор у розвитку збройних сил Польщі” на рівні наукового дослідження розглядається вперше. У представленій роботі проаналізовані архівні та опубліковані матеріали, дана власна оцінка процесам, які проходили у ПЗС в СРСР та ВП.

Апробація результатів дисертації. Основні положення, результати та висновки дослідження оприлюднені на Міжнародній науковій конференції „Україна і Польща у світовій історії: політика, економіка, культура” (Острог, 2002 р)., Міжнародній науковій конференції „Українсько-польський конфлікт на Волині в роки Другої світової війни: генезис, характер, перебіг і наслідки” (Луцьк, 2003 р.)., ХІ-й і ХІІ-й звітних викладацько-студентських конференціях Національного університету „Острозька академія” (Острог, 2006, 2007).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладені у 4 статтях, опублікованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації визначається характером і завданням дослідження. Робота складається з переліку умовних скорочень, вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел (578 позицій), додатків. Основний текст даного дослідження - 175 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначена мета, основні завдання, об'єкт і предмет дослідження, територіальні та хронологічні рамки, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі - „Історіографія та джерельна база дослідження” - проаналізовано рівень наукової розробки теми та джерельну базу.

Науковий доробок історіографії ВП представлений значною кількістю праць різного характеру. В першу чергу - це радянська історична наука, яка стала заручницею комуністичної ідеології.

Чимало робіт з історії ВП почало друкуватись з початку 60-х рр. Допомога у розвитку ЗС Польщі трактувалась не інакше, як у форматі радянсько-польського „бойового союзу - братерства по зброї”. Переважну частину тодішніх праць важко назвати науковими. Вживання у них назви „народне” ВП свідчить про нерозуміння його значення.

З робіт 70-х - 80-х рр. можна виділити праці Л.Любимського, В.Манюкова та М.Мирошничека. Так, Л.Любимський намагався розкрити роль Радянського Союзу у створенні військово-повітряних сил (ВПС) ЗС Польщі у 1943 - 1945 рр., а М.Мирошниченко - показати організацію політико-виховної роботи у 1-й армії ВП. В.Манюков висвітлив бойову співпрацю польських та радянських військ у роки війни.

Окремі аспекти досліджуваної проблеми у контексті радянсько-польських відносин висвітлювала В.Парсаданова, яка звернула увагу на формування 1-ї польської піхотної дивізії імені Т.Костюшка. Певний інтерес становлять праці П.Жиліна, Н.Каменської, в яких розглядаються окремі епізоди розвитку ПЗС в СРСР та ВП.

Після розпаду СРСР дослідники отримали можливість вивчати раніше недоступні вітчизняні та зарубіжні архівні матеріали, на основі яких почали з'являтись об'єктивні роботи з радянсько-польських відносин. Серед українських істориків слід відмітити В.Макарчука, який у своїй праці розглядає радянсько-польські угоди 1941 - 1943 рр. щодо військово-політичного співробітництва і вплив західноукраїнського питання на хід переговорів між державами антигітлерівської коаліції Макарчук В. Державно-територіальний статус західноукраїнських земель у період Другої світової війни (1939 - 1945 рр.). - К.:Атіка, 2007.. На формування ПЗС на території СРСР звернув увагу Г.Бухало у статті „Участь українців у польських збройних силах в роки Другої світової війни. 1939 - 1945 рр.”.

З російських істориків належить виділити колективну монографію В.Парсаданової, А.Яблокова, І.Яжборовської, які на основі документів російських та польських архівів показали роль Й.Сталіна у підборі кадрів для ВП із залишків розпущеної ще в 1938 р. Комуністичної партії Польщі Яжборовская И., Яблоков А., Парсаданова В. Катынский синдром в советско-польских и российско-польских отношениях. - М., 2001..

Найбільш цікавою є комплексна праця російських істориків Т.Волокітіної, Г.Мурашко, А.Носкової та Т.Поківайлової Волокитина Т., Мурашко Г., Носкова А., Покивайлова Т. Москва и Восточная Европа. Становление политических режимов советского типа (1949 - 1953): Очерки истории. - М., 2002.. Автори, зокрема, досліджували такі аспекти, як репресії в арміях країн соціалістичного табору, виникнення інституту радянських радників, цілі, завдання, діяльність та результати їх роботи. Тут розглядається також діяльність маршала К.Рокосовського на посту міністра національної оборони Польщі.

В інших своїх працях Г.Мурашко і А.Носкова стверджують, що СРСР, не маючи можливості надавати систематичну економічну допомогу країнам Східної Європи, використовував такий потужний інструмент впливу на суспільство як воєнно-політична присутність у регіоні. Тут йдеться про пряме використання радянських кадрів в ЗС Польщі, функції у ВП контррозвідки, яка діяла в рамках його інформаційних відділів та була укомплектована особовим складом Головного управління контррозвідки (СМЕРШ) Народного комісаріату оборони СРСР Мурашко Г., Носкова А. Советский фактор в послевоенной Восточной Европе (1945 - 1985) / Советская внешняя политика в годы "холодной войны" (1945 - 1985). - М.: Новое прочтение, 1995. - С. 69 - 115..

Перебування радянських радників у силових структурах країн соцтабору висвітлено у роботі А.Носкової Носкова А. Московские советники в странах Восточной Европы (1945 - 1953) // Вопросы истории. - 1998. - № 1. - С. 104 - 112.. Більшу увагу вона приділяє радникам внутрішніх військ та державної адміністрації Польщі.

Отже, російські історики внесли вагомий вклад у дослідження формування та розвитку ЗС Польщі, залучили значну кількість документів вітчизняних архівів. Разом з тим, їхнім працям притаманне слабке використання історіографії Польщі.

Значним є доробок історіографії ПНР. Зокрема, у 1956 р. була опублікована перша багатотомна комплексна праця Organizacja i dziaіania bojowe Ludowego Wojska Polskiego w latach 1943 - 1945 (Організація та бойові дії Війська Польського в 1943 - 1945 рр.), де значна увага приділялась бойовим діям та політичній стороні війська.

60 - 70-ті рр. стали новим етапом у вивченні даної теми. Так, І.Блюм, Ф.Збіневич, В.Юргілевіч здійснили спробу висвітлити організаційні питання розвитку ПЗС в СРСР та ВП. Вони зазначали, що оснащення та озброєння для ВП здійснювалось тільки завдяки Радянській армії.

Матеріально-технічна допомога, надана радянською стороною для ВП, досліджувалась І.Благовіщанським і К.Собчаком. Останній, зокрема, позитивно оцінював ВП та його командування, яке своєю чергою, піддавалось критиці іншими польськими істориками. Як зазначив дослідник Х.Станьчик, після 1989 р. частина політиків та істориків негативно оцінювала дії польського війська на Східному фронті. Так, вступ поляків до ВП, яке політично не підлягало Лондонському уряду, кваліфікувався як зрада Staсczyk H. Wojsko Polskie na froncie wschodnim 1943 - 1945. W 50 rocznice bitwy pod Lenino. - Warszawa, 1994.. Причиною такої позиції на думку польських істориків Ч.Гжеляка, Х.Станьчика та С.Зволінського, була не завжди виважена оцінка, яка випливала з політичних емоцій, а також з тенденційного використання джерельних матеріалів.

У 80-і рр. І.Ласота, К.Собчак, Е.Ядзяк та інші здійснили спробу комплексно висвітлити розвиток ВП. Його політичну сторону намагався дослідити С.Зволинський. Цікавою виявилась робота В.Бявека, який, аналізуючи розвиток військово-морських сил (ВМС), розкрив допомогу радянської сторони у їх формуванні. В.Колінський, характеризуючи історію ВПС, зосередив увагу на допомозі радянських спеціалістів у підготовці польських пілотів.

Дисертант прийшов до висновку, що польська історіографія до кінця 80-х рр. розвивалась в умовах тоталітарної держави, країни з обмеженим суверенітетом, залежної від СРСР. Сукупність цих та інших факторів не давала можливості об'єктивно висвітлювати історію створення польських ЗС у воєнний та повоєнний періоди. До 1989 р. праці, які видавалась у ПНР, мали односторонній характер та служили цілям пропаганди.

З 90-х років чимало дослідників відкинули пропагандистські твердження, згідно яких рішення про формування ВП було прийняте „в ім'я пролетарського інтернаціоналізму”. До них слід віднести Ч.Гжеляка, С.Зволінського, Е.Каспача-Павловського, Я.Налепу, З.Пальського, А.Пачковського, Т.Пюро, К.Собчака, Х.Станьчика та інших. Значний інтерес представляють роботи Я.Налепи про радянські військові кадри у ВП Nalepa J. Ksztaіcenie kadr WP w latach 1945-1985 // Wojsko Ludowe. - 1989. - № 7. - S. 78 - 79; Nalepa J. Oficerowie Armii Radzieckiej w Wojsku Polskim, 1943 - 1968. Wstкp: A. Paczkowski. - Warszawa, 1995; Nalepa J. Oficerowie Armii Radzieckiej w Wojsku Polskim w latach 1949 - 1956 // Wojskowy przegl№d historyczny. - 1994. - № 1-2. - S. 104 - 128; Nalepa J. Oficerowie radzieccy w Wojsku Polskim w latach 1943 - 1968. -Warszawa: WIH, 1992. - 1 cz.; Nalepa J. Oficerowie radzieccy w Wojsku Polskim w latach 1943 - 1968. - Warszawa: WIH, 1992 . - 2 cz.. Низка праць з історії ВП належить Ч.Гжеляку, який, зокрема, висвітлив навчальний процес військовослужбовців ПЗС в СРСР та ВП Grzelak Cz. Ksztaіcenie kadr dla potrzeb Wojska Polskiego na froncie wschodnim 1943 - 1945. - Warszawa: WIH, 1989; Grzelak Cz., Staсczyk H., Bez moїliwoњci wyboru. Wojsko Polskie na froncie wschodnim 1943 - 1945. - Warszawa, 1993; Grzelak Сz. Wojenna Edukacja kadr Wojska Polskiego na froncie wshodnim 1943 - 1945. - Warszawa, 2004; Grzelak Cz. Wyїsze szkolnictwo wojskowe w ludowym WP w latach 1944-1947 // Wojskowy przegl№d historyczny. - 1983. - № 1. - S. 74 - 101.. Однак, як зазначає і сам автор, питання вишколу поляків у військово-навчальних закладах СРСР потребує подальшої розробки.

Заслуговують уваги роботи Ч.Гжеляка, Х.Станьчика та С.Зволінського, які об'єктивно висвітлюють передумови створення ПЗС в СРСР, дії ВП на Східному фронті. Автори концентрують увагу на політичних аспектах формування ПЗС та кадровій політиці.

Використання терору та політичного контролю, як вагомих чинників підпорядкування собі силових відомств Польщі, зацікавили А.Марцінковського, А.Пачковського, З.Пальського, Ю.Поксінського, В.Ткачева та інших. Організаційно-штатна структура частин і підрозділів польської контррозвідки були предметом дослідження З.Пальського Palski Z. Agentura Informacji Wojskowej w latach 1945 - 1956. Dokumenty do dziejуw PRL. - Zeszyt 3. - Warszawa, 1992. та В.Ткачева Tkaczew W. Powstanie i dziaіalnoњж organуw Informacji Wojska Polskiego w latach 1943 - 1948. Kontrwywiad wojskowy. - Warszawa, 1994..

Репресивну діяльність у ВПС вивчав Л.Колінський, а В.Долота характеризував радянський контроль у ВМС. Ю.Поксінський досліджував репресії проти офіцерів довоєнної польської армії, зазначивши, що вони здійснювалися на основі „надуманих списків”, згідно яких проводились арешти. В.Поксінський та A.Веселовський висвітлили діяльність військових судів, які максимально спиралися на практику їх радянських відповідників. Окремі питання політизації ВП розглядали Л.Ковальський і У.Станішевський.

На контроль над колишнім міністром національної оборони М.Ролею-Жимерським та його заступником М.Спихалським звернув увагу Р.Спавек. В.Бялковський розкрив деякі аспекти діяльності К.Рокоссовського.

Б.Бабула, З.Казимерський, Т.Кмєцік та інші простежили надання радянської технічної допомоги для розвитку ВПК Польщі.

Підсумовуючи історіографічний огляд, автор констатував: незважаючи на вагомий внесок у наукову розробку теми, вона потребує подальшого дослідження з використанням додаткового документального матеріалу, нових методологічних підходів, нетрадиційних постановок і розгляду зазначеної проблеми. Аналітичний огляд літератури підтверджує також, що праць, в яких би комплексно вивчався радянський фактор у розвитку ЗС Польщі, досі немає.

Найважливішу частину джерельної бази дисертації склали різні за характером, походженням, формою і змістом неопубліковані й опубліковані документи та матеріали.

Першу групу становлять неопубліковані документи з Державного архіву Російської Федерації (Государственный архив Российской Федерации (ГАРФ)), Центрального військового архіву Республіки Польща (Centralny archiwum wojskowy (CAW)) та Архіву Актів Нових (Archiwum Akt Nowych (AAN)).

Матеріали ДАРФ (фонд 9401) показують, що вирішення проблеми негативного відношення польських військовиків до радянських кадрів лежало у компетенції надісланого Москвою радника М.Селивановського. У даному фонді містяться матеріали, які свідчать про те, що, незважаючи на ретельну перевірку, яка проводилась радянськими спецорганами, представники Армії Крайової (АК) здійснювали „ворожу агітацію”, закликаючи до виступів проти існуючого порядку в армії, й організовували перехід військовослужбовців у їхній табір. Особливий інтерес представляють дані про кількість дезертирів з ВП, яка в окремі періоди багатократно перевищувала кількість арештованих за участь у підпільних військових та політичних організаціях, що пов'язувалось із небажанням проходити у ньому військову службу.

Цінні матеріали зберігаються у фондах Центрального військового архіву Республіки Польща, які розкривають радянську допомогу у формуванні ВПК Польщі, доозброєнні її ЗС. Тут містяться дані про радянських військових радників у ЗС Польщі, зокрема наказ Головнокомандувача ВП від 15 січня 1945 р. про кількість і умови перебування військовослужбовців, генералів та офіцерів ЧА, відряджених до ВП.

Значний інтерес становлять матеріали Архіву Актів Нових, зокрема, фонди Союзу Польських Патріотів (СПП) та першого секретаря ЦК ПОРП Б.Берута, які стосуються розвитку ВП.

Другу групу джерел сформовано з опублікованих документів і матеріалів. Збірник документів і матеріалів „Советский фактор в Восточной Европе” представляє істотний інтерес для дослідження історії ЗС Польщі. Вміщені тут матеріали з чотирьох архівів Російської Федерації проливають світло на вплив радянського фактору у Польщі в 1949 - 1953 рр. Найбільш цінні документи - доповідні записки уповноваженого Ставки Верховного Головнокомандування ЧА по іноземним військовим формуванням на території Радянського Союзу Г.С. Жукова в ЦК ВКП (б) щодо структури органів контррозвідки польської армії.

Цінним джерелом став документальний збірник: „Восточная Европа в документах российских архивов 1944 - 1953”, на сторінках якого простежується динаміка політичного розвитку Польщі, розкриваються особливості кадрової політики у ВП.

Збірник документів „СССР - Польша. Механизмы подчинения, 1944 - 1949 гг.” включає матеріали, що свідчать як про глибину, масштаби та характер інтересів центрального апарату ВКП (б), так і про ступінь втручання у внутрішні справи Польщі, зокрема у питання формування її ЗС.

До наукового обігу залучено також інші публікації документів і матеріалів, які вміщують цінну інформацію про вплив радянського фактору на створення ЗС Польщі.

У процесі написання роботи автор використав тогочасну військову і цивільну періодику, де було надруковано чимало важливого воєнно-політичного матеріалу, який істотно розширив документальну базу дисертації.

Значний інтерес становлять мемуари радянських та польських військовослужбовців, які допомогли пролити світло на внутрішню атмосферу, що існувала на той час у війську та його вищих інстанціях. Деякі з них носять унікальний характер, залишаючись єдиним, або майже єдиним джерелом відомостей про окремі епізоди радянсько-польських відносин. Зважаючи на певну суб'єктивність поглядів, фактичний матеріал у них зіставлявся зі свідченнями інших джерел і критично аналізувався.

Таким чином, проблема радянського фактору у розвитку збройних сил Польщі, хоча і знайшла певне висвітлення в історіографії, проте на даний час потребує узагальнення та всебічного дослідження. Наявна джерельна база та історіографічний доробок попередників дають змогу виконати поставлене завдання.

У другому розділі - „Формування Польських збройних сил в СРСР і створення Війська Польського (1943-1945 рр.)” - проаналізовані передумови створення та організація польських підрозділів і ВП в політиці СРСР.

Дисертант показує, що вже з кінця 1940 р. СРСР опрацьовував питання створення у складі ЧА польської військової частини для використання на випадок війни з Німеччиною. Її особовий склад мав бути сформований з польських військовополонених 1939 р., які відбиралися шляхом фільтрації. Це мали бути прорадянські налаштовані кадри. Проте Москва не поспішала з її створенням, оскільки побоювалася спровокувати напад Німеччини.

У розділі ґрунтовно висвітлені радянсько-польські відносини після нападу Німеччини на СРСР. 30 липня 1941 р. у Лондоні була підписана двостороння Угода про допомогу у війні проти гітлерівської Німеччини та про відновлення дипломатичних відносин. Радянський уряд давав згоду на створення на території СРСР Польських збройних сил. 14 серпня на доповнення до неї у Москві була підписана Воєнна угода між Верховним командуванням СРСР і Верховним командуванням Польщі. Вона передбачала формування ПА на території СРСР для подальшої участі у бойових діях на Східному фронті.

З огляду на ці угоди ідея створення вищезазначеної польської військової частини з прорадянські налаштованих кадрів була визнана завчасною.

Керівництво СРСР, використовуючи небажання ПА В.Андерса боротися на його стороні, володіючи інформацією про антирадянські настрої в її середовищі, в лютому 1942 р. нав'язало контакт з урядом Великобританії, яка на той час була зацікавлена у її виведенні на Близький Схід.

У 1942 р. сталінське керівництво усвідомило, що польська сторона не прийме його пропозицій відносно кордонів, розпочало гру, метою якої було послаблення позиції останніх на міжнародній арені. Першим кроком стало виведення зі Східного фронту ПА. Уряд В.Сікорського був позбавлений важливого військового чинника, який міг би вплинути на встановлення політичної влади в країні під час її визволення.

Під час першої евакуації ПА, котра тривала з 24 березня до 4 квітня 1942 р., до Ірану виїхало 33 799 військовослужбовців та 12 455 членів їх сімей. Під час другої евакуації з 5 по 25 серпня 1942 р., евакуйовано 44 832 військових та 25 457 цивільних осіб. У березні і серпні 1943 р. евакуйовано до Ірану 78 631 військовослужбовець та 37 912 цивільних.

Саме тоді польські ліві кола в СРСР знову поставили перед радянським керівництвом питання про форму їх участі в боротьбі проти Німеччини.

У розділі зазначено: аби реалізувати спробу формування польської військової частини, Москві необхідно було розірвати двосторонні відносини з еміграційним урядом та підтримати ідею створення центральної організації польських громадян на території СРСР - Союзу Польських Патріотів (СПП) на чолі з В.Василевською.

У розділі показано, що політична думка про створення ВП поза структурами еміграційного уряду зародилась на найвищому щаблі кремлівського керівництва. З 18 на 19 квітня 1943 р. відбулося засідання політбюро ЦК ВКП(б), на якому Й.Сталін виклав свою точку зору на тодішні та майбутні радянсько-польські відносини. Були прийняті рішення щодо розриву двосторонніх стосунків та формування на території СРСР війська, не підпорядкованого уряду в еміграції.

Автор доводить, що рішення про утворення ВП та припинення дипломатичних відносин з лондонцями були прийняті практично одночасно. Саме до припинення стосунків з Польщею Й.Сталін не міг формувати нових польських частин, оскільки йому зв'язували руки двосторонні угоди 1941 р. Створення СПП у 1943 р. спричинили умови, які дозволяли підтримку конкретної ініціативи утворення на території СРСР польських регулярних військових частин.

6 травня 1943 р. Державний Комітет Оборони (ДКО) СРСР прийняв постанову про формування на території Радянського Союзу 1-ї польської піхотної дивізії (пд) імені Тадеуша Костюшка. У розділі розкрито ставлення Кремля до залучення дивізії до бойових дій. Для Й.Сталіна та польських комуністів в СРСР важливим було лише те, що польські і радянські вояки разом борються під спільним командуванням проти німецьких загарбників у той час, коли ПЗС на Заході не беруть участі у бойових діях. У розділі звернута увага на те, що бойова підготовка дивізії мала закінчитись у середині вересня, а це могло збігтися з 17 вересня - четвертою річницею агресії СРСР проти Польщі. Однак, Й.Сталін намагався цього уникнути шляхом дострокової відправки частини на фронт 1 вересня - четверту річницю нападу Німеччини на Польщу.

10 серпня 1943 р. Й.Сталін прийняв рішення про створення 1-го корпусу, а 14 березня 1944 р., згідно його розпорядження, уповноважений Ставки Верховного Головнокомандування ЧА по іноземним військовим формуванням на території Радянського Союзу Г.С.Жуков підписав лист до начальника Генерального штабу (ГШ) ЧА щодо підготовки виконавчої директиви про переформування цього корпусу в 1-шу армію ПЗС в СРСР. Як корпус, так і армія формувались на підставі радянських штатів. Автор характеризує найважливіші проблеми, пов'язані із перебуванням польських частин на території СРСР, їх матеріально-технічне, медичне та кадрове забезпечення.

У дисертації проаналізовано період створення ВП від 22 липня 1944 р. Наголошуючи на встановленні радянської домінації у ВП, тут зауважено, що план його організаційного розвитку, погоджений 15 лютого 1945 р. з Москвою, особисто затвердив Й.Сталін.

Дисертант прийшов до висновку, що ПЗС в СРСР повстали як інструмент в реалізації сталінських планів. Їх організаційний розвиток, а найголовніше, досягнення політичних цілей були під пильним контролем Кремля. Польський командир був залежним від радянського фактору не лише з точки зору матеріального забезпечення та оперативного підпорядкування, але і в кадровому, організаційному, мобілізаційному, навчальному, фінансовому та, насамперед, політичному питаннях. Хоч ВП, яке прийняло стандарти ЧА, відповідало вимогам тодішнього поля бою, однак значно відставало від ПЗС на Заході в моторизації. Найголовнішим було те, що ЗС виступили гарантом зміцнення „народної” влади Польщі.

У третьому розділі - „Реорганізація збройних сил Польщі у повоєнний період (1945 - 1956 рр.)” - висвітлюється перехід ВП на штати мирного часу, розробка нової організаційно-штатної структури ЗС, відновлення ВПК.

Зазначено, що 1945 - 1947 рр. характеризувалися розробкою планів розвитку ВП, які періодично узгоджувались з міністерством оборони СРСР. Наголошується, що в наступні два роки поглибилась організаційно-доктринальна залежність ВП від СРСР. У міністерстві національної оборони (МНО) ВП був опрацьований план прискореного організаційного розвитку на 1951 - 1952 рр. У 1953 р. кількість ВП сягала 360 тис. осіб, хоча, за приблизними розрахунками, Польща могла утримувати в мирний час тільки 200 - 220 тис. Утримання такої кількості ЗС створювало вагому проблему для польської економіки. Автор наголошує на тому, що Польща була перевантажена військовими інвестиціями. Наприклад, завдання, поставлені на 1955 - 1960 рр. і пізніше продовжені на 1955 - 1965 рр., вона взагалі не могла реалізувати.

Підписання Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу, відомого як Організація Варшавського Договору (ОВД), мало значний вплив на подальший розвиток ВП.

У даному розділі аналізується радянський внесок у розвиток ВПК Польщі, який у 1945 р. практично не існував. Автор доводить, що Польща отримувала озброєння та військову техніку від СРСР на основі невигідних умов кредитування. Постачання ОВТ передбачала угода, підписана у Москві 5 березня 1947 р. Крім цього, у зв'язку з загостренням військово-політичного становища у світі на рубежі 1949 - 1950 рр. Генеральний штаб РА розробив план розвитку ВПК для кожної країни „народної демократії”. Польща була найбільш завантаженою країною, оскільки могла виробляти складні зразки ОВТ.

У розділі стверджується: перевантаженість економіки на користь ВПК, яку диктувала Москва, змушувала польське керівництво постійно звертатись за допомогою до СРСР. Однак, попри економічні труднощі, 1951 р. став знаковим у розвитку ВПК Польщі. Він характеризувався наданням їй ліцензій та технічної документації з СРСР.

У 1951 р. ПНР придбала ліцензію на випуск танків типу Т-34-85. Протягом 1951 - 1957 рр. її ВПК виробив 1 тис. 400 танків даного типу. На основі радянських ліцензій вона змогла виготовляти у 1952 р. реактивні літаки і до 1955 р. ВПК країни поставив 602 машини цього типу. Розглядаючи розвиток автомобільної служби в 1949 - 1955 рр., автор вказує, що цей період можна вважати початком моторизації ВП.

У розділі зроблені висновки, що імпорт ОВТ у 1947 - 1955 рр. відіграв важливу роль у задоволенні технічних потреб ЗС ПНР, а фактор надання допомоги СРСР у розвитку її ВПК тісно пов'язувався з перебуванням радянських спеціалістів.

У четвертому розділі - „Контроль та репресії у війську. Радянські військові кадри” - автор розкриває процес створення органів польської контррозвідки, організаційно-штатну структуру, аналізує її діяльність, застосування нею оперативної практики, характеризує роль і значення військових кадрів СРСР.

Після закінчення війни контроль радянських органів за військом був покладений на польські спецоргани, які створювались під московським наглядом. Підрозділи Військової Інформації (ВІ) - контррозвідки ВП від самого початку були створені органами військової контррозвідки ЧА СМЕРШ та перебували під їх контролем. У 1944 - 1948 рр. радянські офіцери становили тут 100 % від штату, а у наступні два роки біля 50 % та займали переважно керівні посади. Вони призначались керівництвом ЧА та співпрацювали з прокуратурою і політичними відділами у війську. Утворення органів ВІ розпочалось паралельно з початком організації 1 пд у 1943 р. Центральний орган військової контррозвідки - Управління ВІ Головнокомандування (ГК) ВП - був утворений у серпні 1944 р., пізніше - Керівництво Інформації ВП, а з березня 1945 р. - Головне управління інформації (ГУІ) ВП, яке протрималось до 1957 р. - часу розпуску цього апарату. Їх постійними керівниками були радянські полковники П.Кожушко та Д.Вознесенський.

У розділі розкривається оперативна діяльність органів ВІ. До травня 1944 р. було виявлено 4 тис. 695 військовослужбовців з ПА В.Андерса, Вермахту та армії Другої Речі Посполитої. З них в 1944 р. 548 осіб було арештовано та без суду депортовано у глиб СРСР, а 462 піддано оперативній розробці. З осені 1945 р. ВІ мала чітко окресленого внутрішнього ворога. Це був той самий противник, якого переслідували Польська Робітнича Партія (ПРП) та контрольовані нею структури державного апарату. Здійснювалось стеження за політичною опозицією ПСЛ С.Миколайчика та різними підпільними організаціями. Офіцери інформації були привілейованими та не підлягали жодним порядкам. У 1945 р. органи ВІ арештували 4 тис. 248 осіб, в 1946 р. - 2 тис. 226 (з яких 457 офіцерів), у 1947 р. - 830 осіб.

Автор доводить, що прокуратура, виконуючи вказівки ВІ, втратила свої компетенції. ВІ стояла над судами, а в цілому і над законом. Практикувались утримання в карцері, катування, ураження струмом, виконання непосильних фізичних вправ, радянська практика інтенсивного багатогодинного допиту. Найбільшим репресіям були піддані ВМС та ВПС ЗС Польщі.

У системі контролю була розроблена система „ТКО” (teczek kontrolno-obserwacyjnych) - контрольно-спостережних папок, які заводились на підозрюваних осіб. Станом на 1 січня 1950 р. у цій системі фігурувало - 5 тис. 594 осіб, а вже у 1951 - 9 тис. 271 особа. Саме тоді кількість підозрілих сягла свого апогею. У подальші роки вона зменшувалась.

Автор підсумував, що ВІ була тим впливовим важелем Кремля, за допомогою якого він здійснював суворий контроль над ЗС Польщі.

У розділі висвітлюється і політичний вплив на військо. Політична концепція СПП співпадала по суті з концепцією ПРП, а одним з найважливіших їх завдань було утворення сильної „демократичної армії”. Справи, які стосувались ЗС, зокрема кадрова проблема, ПРП постійно обговорювала на своїх засіданнях, а важливі рішення приймались разом з ГК ВП. Інтенсивна політизація армії припала на 1944 р. Управління політико-виховною роботою в ПЗС здійснював Центральний комітет ПРП, а безпосередньо її керівництвом займався заступник ГК ВП з політичної частини. ПРП критикувала ГК ВП за кадрові призначення, звертаючи увагу на недостатню керівну роль партії в армії.

З 1946 по 1947 рр. партійна організація у ВП зросла в кількісному відношенні, охопивши більшу частину політичного апарату командирів полків, дивізій та офіцерів штабів. На кінець 1948 р. на 17 тис. 772 офіцери було 1 тис. 736 політично-виховних офіцерів. 1948 р. був найбільш політично-активним у війську.

У результаті проведеної чистки у ВП до кінця 1948 р. на загальну кількість біля 13 тис. членів партії було усунуто 600 (4,5 %) та покарано 750 (5,7 %) осіб. З цієї кількості біля 70 % було виключено „за ідейну відчуженість”. Кількість партійних представників у війську постійно зростала. На початку 1949 р. їх налічувалось 12 тис. 501 особа, а в кінці 1955 р. - 60 тис.884.

Досліджуючи партійний вплив, доведено, що утворена в 1948 р. Польська об'єднана робітнича партія (ПОРП) знову поставила перед ЗС завдання встановити керівну роль партії в їх розбудові, розробити конкретні заходи, спрямовані на зміцнення партійно-політичного апарату й удосконалення його діяльності, підсилити партійні організації, покращити політичне виховання особового складу. ІІІ пленум ЦК ПОРП у листопаді 1949 р. характеризував діяльність В.Гомулки, усунутого роком раніше з посади генсека ПРП, та колишнього заступника міністра національної оборони М.Спихальського як вираз політичної сліпоти, що, мовляв, сприяло проникненню до лав ВП ворожої агентури. Тільки протягом 1949 - 1954 рр. з ВП було звільнено 10 тис. неблагонадійних офіцерів.

У 1948 - 1956 рр. політичний апарат ВП відігравав величезну роль у життєдіяльності військовослужбовців, що на довгі роки відбилося на їх психіці. ПОРП стала основною політичною силою, через яку здійснювалось централізоване насаджування прорадянського бачення „польської демократії” у війську.

У даному розділі досліджено особливості перебування, направлення та діяльність радянських офіцерів, військових радників та міністра національної оборони.

Від початку формування 1-ї пд і до закінчення бойових дій у ВП було направлено понад 19 тис. офіцерів ЧА. Наприклад, на липень 1944 р. у ВП перебувало 7 тис. 206 офіцерів ЧА, а на жовтень цього ж року їх вже було 11 тис. 513. Засади та особливості проходження радянськими військовиками служби у ВП регулював наказ ГК ВП № 1 від 15 січня 1945 р. До цього служба радянських офіцерів у ВП не була унормована ніякими жодними юридичними актами чи нормативними документами. Їх направлення здійснювалось на вищому політичному та військовому рівнях. Направленням офіцерів ЧА до частин, окремих відділів та служб займалося Управління кадрів ЧА. Автор ствердив той факт, що кадри ВП не мали жодного впливу на підбір радянських офіцерів.

Найбільша частка радянських офіцерів припадала на артилерію, піхоту, ВПС, медичну службу, зв'язок. Найменша - служила у ВМС.

З 1947 р. почалось істотне зменшення радянських офіцерів на високих посадах. Політична ситуація, що склалася в Польщі після серпнево-вересневого пленуму ЦК ПРП 1948 р. суттєво вплинула на відкомандирування останніх до СРСР. За 1949 - 1952 рр. їх кількість зменшилась від 6 до 2 % від загальної кількості офіцерського корпусу ВП. Станом на 31 грудня 1954 р. вони становили 0, 4 %.

У лютому 1955 р. уряду СРСР були представлені пропозиції польського керівництва затримати у ВП на 1956 р. та наступні роки 23 генерали і 67 офіцерів на штатних посадах. В загальному на останніх посадах повинні були залишитись 184 радянських офіцери.

Багато прибулих офіцерів не знали польської мови, тутешніх традицій та звичаїв, що впливало на їх небажання проходити військову службу у ВП, підсилене побоюванням втратити посаду в ЧА. Це проявлялося у їх ставленні до самої служби. Розповсюдженими були випадки вживання алкоголю з підлеглими, непристойної поведінки в присутності старших офіцерів, зневажливого ставлення до солдат, бійок з польським населенням, мародерства, ґвалтування. Не зважаючи на це, значна їх кількість отримувала позитивні характеристики та заохочувалась польським командуванням.

Для полегшення виконання польськими військовиками своїх службових обов'язків в МНО було вирішено утворити інститут військових радників. 28 жовтня 1946 р. ГК ВП затвердив „Інструкцію про військових радників з ЧА у ВПС, ВМС та при МНО”, що розглядала питання їх служби як тимчасове явище, обумовлене необхідністю підготовки кваліфікованих польських кадрів та визначала три основні напрямки їхньої діяльності: МНО, ВПС, ВМС.

Автор наголошує, що причини чітко обмеженої сфери їхньої присутності у цих видах ЗС пояснювалися військово-політичними мотивами, оскільки у ВМС та ВПС була значна кількість довоєнних офіцерів. Були і спеціальні мотиви. Йшлося про сприяння радників у вирішенні завдань модернізації ВПС і ВПС та підготовці нових кадрів. Організація системи радянських військових радників у ВП розпочалась з середини 1952 р. Незважаючи на включення до ВП радянських радників ще у 1946 р., про розвиток цієї системи слід говорити після 1953 р.

Викриття культу особи Й.Сталіна на ХХ з'їзді КПРС і події в Польщі 1956 р. змінили ситуацію в органах державної безпеки країн Східної Європи. Інститут радянських радників ліквідовувався. У листопаді - грудні 1956 р. більшість з них, згідно з договором про скорочення терміну їх перебування у ВП, була відряджена до СРСР. Прийняті у 1956 р. в Москві рішення відносно кількості радянських військових радників в ЗС ПНР на 1957 р. (всього 5 осіб) випливали з необхідності здійснення коректив між кадрами ПНР та СРСР.

У дисертації встановлено, що функціонування системи радників мало відчутний вплив на розвиток ЗС. Стверджується, що вони відіграли в цілому позитивну роль у прискореній підготовці керівних кадрів ВП. Водночас, за їхньою допомогою приймались вигідні для Кремля рішення. Через систему своїх радників він контролював ЗС цієї країни.

З наведених у розділі фактів контролю за ЗС випливає, що проблема їх політичної прихильності серйозно непокоїла партійне керівництво СРСР та ПНР. Зокрема, не могла не викликати сумнівів доцільність збереження довоєнного кадрового офіцера на посаді міністра національної оборони Польщі. У зв'язку з цим 27 жовтня 1949 р. Й.Сталін дав згоду на призначення на цю посаду, маршала Радянського Союзу, поляка за походженням К.Рокоссовського, а ПОРП провела широку роз'яснювальну роботу серед населення. За період перебування К.Рокоссовського на посаді міністра він підписав близько 200 наказів про арешти офіцерів, а країна зазнала істотної мілітаризації економіки, широкого впровадження військової доктрини СРСР і забезпечення її реалізації завдяки радянському контролю.

На основі проведеного дослідження правомірно стверджувати, що для багатьох поляків К.Рокоссовський був символом сталінського режиму. Залишення посади міністра не було добровільним, а стало безпосереднім наслідком політичної кризи в Польщі.

ВИСНОВКИ

польський радянський збройний військовий

Після поразки у вересневій кампанії 1939 р. частина польського офіцерського корпусу, захоплена у полон ЧА, на підставі розпорядження політбюро ЦК ВКП (б) від 5 березня 1940 р. була розстріляна у Катині. Вона не підходила для формування особового складу польської дивізії, організацію якої керівництво СРСР планувало розпочати з осені 1940 р. на випадок війни з Німеччиною.

Підписана 30 липня польсько-радянська Угода про допомогу у війні проти гітлерівської Німеччини та про відновлення дипломатичних відносин, а також Воєнна угода між Верховним командуванням СРСР та Верховним командуванням Польщі від 14 серпня 1941 р. передбачали формування ПА на території СРСР для подальшої участі у бойових діях на радянсько-німецькому фронті.

Наростання антирадянських настроїв у середовищі ПА, відмова польського командування виступити на фронт окремими дивізіями в міру їх укомплектованості дратували кремлівське керівництво. Зрозумівши, що вона не підтримає його планів відносно майбутньої Польщі, Й.Сталін домовився з англійським урядом про її виведення з СРСР.

Зважаючи на переломний хід війни у 1943 р., сталінське керівництво включило Польщу до радянської сфери впливу. Коли ЧА одержала перемогу під Сталінградом, а польські комуністи завершили приготування до захоплення влади у своїй країні, радянський лідер задумав підтримати цей процес боротьбою польської військової частини. Можна стверджувати, що формування польських підрозділів у той час було настільки ж необхідним, як і у 1941 р., коли Радянський Союз потребував всілякої підтримки та допомоги. Різниця полягала лише у тому, що мета їх створення була більш політичною, ніж військовою.

Створення ВП під егідою комуністів стало важливою частиною реалізації політичних планів та задумів Й.Сталіна. Оскільки прорадянський уряд уже був підготовлений у 1943 р. в Москві до захоплення влади в Польщі, йому необхідно було мати військову підтримку. Саме тому було започатковано формування конкурентного, всупереч позиції польського уряду в Лондоні, Союзу Польських Патріотів та Війська Польського. Розрив дипломатичних стосунків з ініціативи Й.Сталіна розв'язав йому руки, оскільки для формування нових військових частин необхідно було припинити дію двосторонніх угод 1941 р.

6 травня 1943 р. ДКО СРСР прийняв постанову про формування 1-ї пд ім. Т.Костюшка. Уряд в еміграції був позбавлений монополії на її організацію. Вона була передана у руки польських комуністів та командування ЧА.

Підготовка та залучення до військових операцій польських частин на Східному фронті здійснювалась радянським керівництвом таким чином, аби можна було довести факт, що 1-а пд ім.Т.Костюшка присутня на фронті, а ПЗС на Заході не беруть участі у бойових діях. З політичних міркувань дивізія вступила у бій, не завершивши плану бойової підготовки. Й.Сталін уник можливості виходу її на фронт 17 вересня - у четверту річницю агресії СРСР проти Польщі - шляхом відправки частини у бій 1 вересня у четверту річницю нападу Німеччини на Польщу.

В організаційному процесі ЗС Польщі (1-а пд ім. Т. Костюшка, 1-й корпус, 1-а армія ПЗС в СРСР та ВП) використовувались радянські штати, керівні документи, інструкції, положення та статути. До нього були залучені ДКО, НКО, ГШ ЧА (РА), уповноважені з питань формування іноземних армій на території СРСР, представник при Польському комітеті національного визволення (ПКНВ), НК озброєння, Головне політичне управління ЧА, управління кадрів, тилу та інших родів військ і служб, командування військових округів та військкоматів.

Структурно ВП відповідало ЧА. Його організаційний розвиток, питання кадрового, матеріально-технічного забезпечення контролювало кремлівське керівництво. Надаючи допомогу у плануванні розвитку ВП, воно керувалась лише власними інтересами, не враховуючи реальний економічний стан Польщі. Оснащене радянською стороною ВП відповідало вимогам тодішнього поля бою, однак значно відставало від ПЗС на Заході в моторизації.

Складовою частиною формування польських підрозділів стала проведена в серпні-грудні 1944 р. мобілізація на території Польщі, яку контролювало військове керівництво ЧА. Не всі поляки розуміли, що військо є елементом кремлівської гри, а вони - маріонетки на політичній шахівниці Й.Сталіна. Для них не було легкого вибору. Відмова від боротьби означала втрату національної незалежності. Тому вони обрали боротьбу за звільнення країни. Значна частина поляків відмовлялася воювати на Східному фронті у складі новоствореного війська. Попри неефективно проведену мобілізацію, що здійснювалась ПКНВ, на кінець війни ВП нараховувало 330 тис. чоловік.

Наприкінці 40-х років поглибилась організаційно-доктринальна залежність ВП від СРСР, на що вплинуло міжнародне становище, пов'язане із створенням НАТО та радянськими випробуваннями ядерної зброї. Мілітаризація економіки, перерозподіл бюджетних коштів на користь військово-промислового комплексу здійснювалися за рахунок соціальної сфери.

14 травня 1955 р. представники СРСР, Польщі та інших соціалістичних країн підписали у Варшаві Договір про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу, який передбачав створення військово-політичного оборонного союзу, проведення ними консультацій з військово-політичних питань тощо. Неафішованою метою створення ОВД було забезпечення юридичної бази для збереження радянських військ в соціалістичних країнах. Входження Польщі в ОВД посилило залежність її ЗС від СРСР, негативно вплинуло на соціально-економічне становище країни.

При допомозі СРСР ПНР змогла створити власний ВПК, а на основі переданої ліцензійної документації швидко розпочати власне виробництво ОВТ.

Скориставшись допомогою СРСР, Польща змогла створити власну навчальну базу для підготовки військових кадрів, в основу якої був покладений радянський досвід. Кадрова допомога ЧА в окремі періоди складала від 33 до 70% всіх штатних офіцерських посад у ВП, а в окремих випадках досягала 90%. Від формування 1-ї пд у 1943 р. і до закінчення війни в 1945 р. у ВП було направлено понад 19 тис. офіцерів ЧА. Завдяки їхній допомозі ЗС Польщі значною мірою змогли виконати заходи по забезпеченню підрозділів власними кадрами. В умовах тоталітарного режиму радянські кадри були слухняним інструментом нав'язування власних методів роботи та задоволення інтересів СРСР у сфері оперативного планування, бойової підготовки, навчання та розвитку військово-промислового комплексу.

Політичний вплив у навчальному процесі здійснювався, охоплюючи весь особовий склад війська. Комуністичний режим потребував відданих людей, які притримувались його ідеології. Характерним явищем для всіх ЗС була їх участь у політичних акціях, зокрема у забезпеченні проведення референдумів, виборів до сейму та боротьбі з антикомуністичним підпіллям.

Вплив на формування світогляду військовослужбовців забезпечував політично-виховний апарат, яким управляли комуністи і форми діяльності якого були запозичені в СРСР.

Політапарат, польські контррозвідувальні підрозділи створили для Радянського Союзу керівний важіль залякування, підпорядкування та беззаперечного виконання поставлених ним завдань.

Після 1953 р. радянський чинник відносно ЗС почав видозмінюватись, що, насамперед, було пов'язано із смертю Й.Сталіна. 1956-й рік приніс певне вивільнення ВП з - під радянського контролю, а також охолодження „братерського бойового союзу”. Умови перебування в країні радянських військ регулювались тепер спеціальною двосторонньою угодою.

Отже, радянський фактор у формуванні та розвитку ВП відіграв як позитивну, так і негативну роль. З одного боку, Польща створила власні ЗС, підготувала значну кількість офіцерських кадрів, відновила ВПК, володіла, хоча і не завжди, сучасним озброєнням, а бюджет країни отримував значні кошти за оренду об'єктів дислокації радянських військ на її території.