Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ I СПОРТУ УКРАЇНИ

Кафедра "Українознавство"

Дисципліна “Історія держави та права зарубіжних країн”

Реферат

На тему

Німецька націонал-соціалістична партія

м. Одеса 2011 р.

Націонал-соціалізм, расизм, гітлеризм, націонал-комунізм - ось слова, які ми зустрічаємо повсякденно, коли нам доводиться читати про політичні події в Німеччині. Що це за рух, що такий глибокий карб поклав на політичне життя Німеччини? Як він постав та які його цілі?

Цікаво, що моральним батьком пангерманізму, чи, якщо бажаєте, расизму, є француз, професор Артур де-Гобіно (Gobineau). Гобіно признає в основі лише 3 раси: білу, чорну та жовту. Згідно з ним найшляхетнішою є біла раса. З неї найбільш чистими є германи, які містять у собі зміст ініціативи, організації, безкорисливості, честі. Лише германська раса згідно з теорією Гобіно - молода, сильна, повна почину, має перед собою майбутнє. Коли візьмемо до уваги, що теорія Гобіно про расизм стала до деякої міри, основою й націонал-соціалізму, то знайдемо частково й виправдання сильного антисемітизму гітлерівщини, бо Гобіно був великим антисемітом.

Другим теоретиком расизму є англієць H.S. Чемберлейн. Цей поширює та доповнює теорію Гобіно тим, що, на його думку, самі антропологічні моменти (вигляд, будова тіла, тощо) не визначають ще приналежності до германської раси; можна не мати і вигляду такого, про який каже Гобіно, проте, треба мати германський характер. Отже Чемберлейнe надає ваги моральним чинникам, як показнику раси, тоді як Гобіно зосереджує увагу на антропологічних чинниках. Також згідно з Чемберлейн'ом раса через умілі домішки, схрещення, поліпшується, в протилежності до Гобіно, який вчив, що через домішки шляхетність чистої раси погіршується.

Третім теоретиком расизму є німець M. Гюнтер, сучасний професор університету в Єні. Цей показує вищість північної раси, що має всі риси, які є атрибутами герман. Згідно з ним, раса північна вимирає (війни, еміграція, несприятливі обставини теперішнього життя); звідси його поклик рятунку тої "еліти", обранців германської раси і звідси його клич про потребу дотримання чистоти раси.

гітлерівська диктатура фашистська германія

Ось ці теорії й дали одну з найголовніших основ програми націонал-соціалізму: дотримання чистоти раси, охорона раси, почуття вищості раси і сприяння могутності раси, або ж коротко - расизму.

Расизм тягне за собою боротьбу проти жидів. Вже Чемберлейн доказував глибоку шкідливість жидівства. Головні закиди, які ставлять німецькі расисти жидам, є насамперед нижчість жидівської раси, неморальність у громадському житті, обман, жадоба визиску, злочинна спекуляція, брудна експлуатація. Жидівство, будучи паном майже 3/4 світового капіталу, опанувало майже цілу світову пресу, та маючи такі дві сильні підвалини, ширить крайній, негідний, неморальний матеріалізм. Жидівство не має в собі почуття любові краю й батьківщини. Це жиди, обгрунтували соціалізм (марксизм). Соціалізм жидівський довів Німеччину до програної війни. Це жиди викликали революцію (Лібкнехт, Курт Айснер). Жид Ратенау підписав Версальський договір. Це жиди стоять на чолі соціалістичного та комуністичного руху. Це жиди вносять гниль в здорову германську мораль.

Але бо і Христос був жидом, а християнство побудоване на науці Мойсея, тому вже Чемберлейн стоїть на тому, щоб очистити християнство, відповідно відреформувавши його. Вчені його школи відкидають Старий Завіт, а з другого боку доказують, що Христос не був жидом, та наводять цьому докази географічні, етнографічні й т.д. Однак католицизм із його любов'ю до ближнього й всесвітній характер католицизму все таки не по душі ідеї расизму.

Німецька націонал-соціалістична партія має досить довгу історію свого розвитку. Перейшла вона багато змін, поки остаточно набрала форм, у яких її бачимо сьогодні.

І так уже в 1896 році закладає Фр. Нейман партію націонал-соціалістичну. Ідея: сильна монархія та широка національна програма, господарська унія центральної Європи, як шлях до Все-Німеччини. Поборювана й монархістами за ідеї соціальні і соціалістами за націоналізм, ця партія занепадає в 1908 році.

У свою чергу, в Австрії у 1904 році виникає партія під назвою "Deutsche Arbeiter Partei", для оборони германського елементу в ліберальній Австрії; в 1912 році Р. Юнг вносить у партію соціалістичні ідеї; в 1918 р. партія оголошується в дусі пангерманізму і бере назву "National-Socialistische Partei".

Між тим у Баварії творить в 1918 році А. Дрекслер партію під назвою "Deutsche Arbeiter Partei", яка в січні 1919 році під впливом Г. Федера та Р. Юнга перетворюється в "National-Socialistische Deutsche Arbeiter Partei", до якої вливаються деякі менші групи. В травні 1919 року входить до партії Гітлер. У північній Німеччині угруповування подібного забарвлення творять "Deutschnationale Volkspartei". Всі ці групи остаточно зливаються в 1924 році в одну націонал-соціалістичну партію.22.7.1926 р. оголошено програму, яка й до сьогодні зобов'язує.

Точки програми націонал-соціалістів є наступні (беремо спершу частину національну, а аж потім соціальну):

1. Націонал-соціалісти виступають за злуку всіх німців у велику Німеччину, на засаді права самовизначення народів (ідея соборності);

2. Націонал-соціалізм стоїть за урівнення німецького народу в правах з іншими народами та за скасування Версальського та Сен-Жерменського договорів (ревізіонізм);

3. Націонал-соціалізм домагається повернення колоній, конче потрібних для промислу та для вирішення проблеми надлишку населення;

4. Громадянами німецької держави можуть бути тільки особи німецької крові (жиди ними бути не можуть);

5. Не-громадяни житимуть на основі окремих законів;

6. Лише громадяни можуть керувати державою та встановлювати закони; не приналежність до певної партії, але знання та характер повинні бути засадою при займанні посад;

7. Держава забезпечує громадянам можливість праці та побуту; коли не стане місця громадянам, тоді не-громадяни мають залишити край;

8. Націонал-соціалісти виступають проти імміграції; ті, що прибули до Німеччини після 2. VIII. 1914 р. повинні негайно покинути край;

9. Усі громадяни мають однакові права та обов'язки;

10. Обов'язком кожного є працювати по силі розумових і фізичних здібностей; діяльність одиниць не може йти проти інтересу загалу, але на користь загалу;

11. Знищення прибутків, що походять з не-праці; знесення рент, тантієм (винагород, що виплачуються у вигляді проценту від прибутку керівництву акціонерних товариств, банків, страхових організацій) і відсотків;

12. Знесення майна, набраного під час війни, з його конфіскацією на користь держави;

13. Одержавлення великих підприємств, трестів та концернів;

14. Робітники мають користуватися доходами підприємств;

15. Забезпечення для старих;

16. Націонал-соціалізм обгрунтовує потребу створення дужого середнього класу та його збереження, в протилежності до марксизму, який проголошує знищення дрібної буржуазії; далі виступає за знесення великих магазинів та підтримку дрібних торговців, які будуть мати право бути першими при всіх закупівлях для держави;

17. Земельна реформа. Водночас скасування винайму землі;

18. Смертна кара для спекулянтів, контрабандистів і вульгарних злочинців;

19. Націонал-соціалізм обстоює заміну римського права правом німецьким;

20. Шкільна реформа, в основі якої лежить культ держави;

21. Охорона здоров'я, охорони матері й дитини, заборона праці малолітніх, Обов'язок проведення фізичних вправ та змагань, підтримка товариств, які цим займаються - це наступні постулати націонал-соціалізму;

22. Ліквідація армії, складеної з професійних вояків, та створення міліції;

23. Боротьба за здорову пресу проти газетярського бандитизму - це дальші кличі, а для того: а) редакція повинна складатися лише з громадян; б) часописи на чужій мові мусять мати окремий дозвіл держави; в) не дозволяється чужинцям мати майнового інтересу у німецьких часописах та взагалі заборона не-німцям мати який-небудь вплив на пресу.

24. Свобода віросповідання, доколи дана релігія не шкодить одиниці, моралі та основам германської раси. Хоч партія стоїть в обороні християнства, але не пов'язується ні з якою церквою; одночасно у ній та поза нею партія поборює жидівський матеріалізм; партія вірить в оздоровлення народу згідно з засадою - добро загалу понад добром одиниці.

25. Створення однієї сильної влади, палати країв та професій.

Як бачимо, ті точки стоять в обороні суверенності нації й держави, їх розвитку та в обороні родини, раси, моралі.

Треба мати на увазі своєрідні обставини в Німеччині, спосіб думання пересічного німця, почуття приниження повоєнними договорами, бажання стати на довоєнній висоті, щоб зрозуміти, що ця програма переконала мільйони німців, які для неї живуть, навіть для неї кладуть у жертву життя (боротьба з комуністами). Програма стала релігією, богом молоді, яка лише в ній бачить вихід із злиднів, безробіття, соціальної кривди й яка вірить у нову Німеччину. ("Deutschland erwasche"). Однак не сама програма відрізняє гітлеризм від решти партій, але ще більше - безкомпромісність, відвертість і громадська відвага в боротьбі за свої ідеали.

Кожний звернув увагу на шалено швидкий ріст партії націонал-соціалістів. Коли стежити за результатами виборів, що були досі такими частими в Німеччині, то бачимо 24 депутатів-гітлерівців в 1924 р., 41 - в 1930 році і понад 120, а потім аж 230 - в 1932 році. Так що націонал-соціалісти стають найсильнішою і першою партією в Німеччині. Нові ідеї знайшли сприятливий грунт. Партія швидким темпом росла й дійшла до вершини в 1932 р. Які причини того явища?

Щоб зрозуміти це, треба ввійти у спосіб думання середнього німця: Німеччина не поборена військово, все ж була примушена підписати найтяжчі умови миру, які ставлять її в ряд підленьких держав; до того Німеччину ставлять як приклад злочинності, бо на неї одну зіпхано весь тягар відповідальності за війну, за територіальні, матеріальні втрати, репарації, революції всередині тощо. Німець, який до війни був гордим за свою силу й непереможність та могутність, не міг погодитися з таким станом і присягнув відплатити за вкрадені землі та за приниження. Так утворився грунт для розвитку всяких організацій у повоєнних роках, як Orgesch, Baltikum, Konsul та всі інші Frei Korps-и. А було їх багато. На це вплинув і факт, що величезна кількість старшин лишилася без заняття, а далі те, що німець має в собі натуру послуху, почуття сили в гурті, любить однострій, відзнаки, титули, й бачить силу в формі одностайної маси. Що ж до націонал-соціалістів, то вони мільйонам слухачів нагадували про приниження Німеччини та говорили їм одночасно про потенційну силу Німеччини та її право на життя й розріст. А це приваблювало.

Світова криза та безробіття також вплинули на те, що націонал-соціалісти здобули немало прихильників. Знаємо, що, наприклад, рядові члени SS та SA, які є безробітними, дістають майже повне утримання, помешкання, одяг та 1.50-2 марки щоденно. Це також частково причина того, що військо Гітлера росло і росло швидко. Але не слід думати, що лише це було причиною зростання партії. Бо програма партії обіцяє всім німцям право на працю, право на життя; Гітлер обіцяє знищити силу капіталу, виправити соціальний устрій, у якому вже не буде банків, концернів, трестів, фінансових правителів і де праця знайде належне місце. Треба взяти до уваги, що повоєнна інфляція та створення нової грошової одиниці (Rentenmark а відтак Reichsmark) знищила цілковито середній німецький стан; заощадження, набуті за роки - пропали; солідний "бюргер" опинився у злиднях; малі крамарі, ремісники, підприємці, промисловці, все це, що

творило силу держави, знищено на користь могутніх банків, трестів, держави, якою керувала мафія юдо-марксистів. Це не залишилося без впливу на зростання націонал-соціалізму.

А далі треба зважити й на те, що головні кадри SS та SA - це молодь, яка після закінчення довгого навчання не знаходить роботи, вихована в школах у національному дусі, свідома сили нації, з природи запальна, радикальна, патріотична та повна посвяти для відбудови могутності нації; Насамперед виділяється тут студентство. Характерно те, що на одному з'їзді націонал-соціалістичного студентства в Берліні сказав Гітлер: "Я не хочу, щоб ви творили бойові студентські курені, але щоб ви йшли в народ та з ним і для нього працювали". Це стає причиною того, що дипломовані інженери йдуть працювати як звичайні робітники на фабрики, творять клітини, кадри по фабриках, школах, урядах. Все це творить моральну силу партії, все це працює та бореться за майбутнє "III Reich".

Сам Гітлер - син австрійського чиновника, був кімнатний живописець, бойовик німецької армії, незвичайно талановитий організатор, небуденний промовець, вступає у партію в травні 1919 року під порядковим номером 7. Швидко, завдяки своєму темпераменту, висувається у керівництво партії, творить її схему, військову силу. Вроджений диктатор, оточений штабом здібних людей, вимагає сліпого послуху, вміє імпонувати й бути головою партії. Один французький журналіст пише: "Гітлер - це чоловік, що любить Німеччину понад усе. Вона для нього є всім. Він увесь для неї". Навколо нього люди такі, як Goering, Goebbels, Feder, Dr. Frick, Strasser, v. Epp, Bцhm, Rosenberg.

Націонал-соціалістична партія - це держава в державі. Це партія, яка являє собою копію державного апарату. Є в ній і відділ торгівлі, і виховання, і закордонних справ, і спорту, і пошти, і комунікації, преси, війська, тощо, Одним словом - партія може кожної хвилини взяти владу в державі. Незвичайно могутня преса, керована з центру, ширить ідеї, думки та накази до найдальших закутків Німеччини. Партія має понад 800 000 членів. Більше поки що приймати не дозволено.

Військовою силою, якою партія розпоряджає, є SS та SA. Це є регулярне військо партії. Зорганізоване за взірцем армії в дивізії, бригади, полки, курені, сотні - з добрими, досвідченими кадрами фахових старшин, розпоряджає моторизованими, авіаційними відділами та відділами зв'язку, кіннотою, вишколами, школами старшин, словом усім тим, чим має володіти армія. Армія - це гордощі партії. Люди повні посвяти, хоробрі, без страху, без скрупульозностей, готові на все. Свого часу пробував Гітлер ввійти в армію державну, творячи там свої клітини. Але заспокоївся. І, ще більше - заборонив вносити в державну армію політику, роздори, і тим ослаблювати її вартість і силу. Зате Гітлер дбає про верхівку армії, бажаючи мати там розуміння для своїх ідей та допомогу для боротьби з марксизмом.

Не зайвим буде представити в загальних рисах деякі питання, з якими націонал-соціалістична партія зустрічається.

Так ідея расизму, що є основою націонал-соціалістичної партії, а далі - методи та засоби боротьби партії (терор), - все це як суперечне науці церкви, силою факту, налаштувало церковні кола неприхильно до гітлеризму. Церква, вустами своїх очільників виступила з осудом гітлерівщини. Не засуджуючи цілей, церква осудила методи її, як такі, що суперечать католицькій моралі. (Голова церкви, папа римський не проявив себе в тій справі ніяк). Причину осуду гітлерівщини католицькою церквою треба шукати ще й у тому, що рух цей творить нову містику, нову національну релігію. Церква протестантська не виступила ясно - ні "так", ні "ні".

В справах закордонної політики партія заявила рішуче проти Версальського договору та системи, яку той приніс Європі. Тому, що опорою існуючої політичної системи є Франція, то до останньої становище партії абсолютно негативне. Але все таки, питання Ельзас-Лотарингії партія не порушує, просто з тих причин, що це питання може вирішити тільки війна. До тої війни Німеччина тепер не здатна. Але законом є ненависть проти Франції.

Щодо Бельгії, то тут кісткою незгоди є справа німецьких земель, що перепали Бельгії - повітів Евпен та Мальмеді.

Щодо Австрії, то партія вірить, що раніше чи пізніше злука між Німеччиною та Австрією мусить відбутися, незалежно від волі цілого світу. Справа соборності для партії є обговореним питанням і його реалізація - це лише питання часу.

До Англії партія ставиться лояльно, вважаючи її за головний чинник європейської політики. У пресі партія використовує кожну нагоду, щоб доказати потребу існування сильної Німеччини. Цілковито уступає Англії її володіння на морях. Деякі наслідки такої політики, можливо будуть при розгляді мандатів на колонії. Та це - пісня майбутнього.

Для підмоги в боротьбі проти сьогоднішньої Франції та теперішньої системи в Європі партія має союзника в Італії, яка ставиться до гітлерівщини прихильно. Поки що партія мовчить про справу Тіролю, де мешкає понад 500 600 німців, які є предметом італійського асиміляційного процесу. Це й є точка, в яку опозиція б'є, виступаючи проти гітлерівщини, мовляв, Гітлер прирікає на повну загибель німців у Італії. Однак, коли "Anschluss" (з Австрією) стане доконаним фактом, чи не схоче велика Німеччина мати доступ до Адріатичного моря? Чехословаччина має сильний гітлерівський рух між своїми німцями, яких в партії нараховують до 80 000. Депутати цієї партії засідають у парламенті. Партія висуває клич самовизначення народів для земель, заселених німцями.

До Польщі ставлення таке, як і у всіх без винятку німецьких партій - ненависть, погорда, війна (Данцігський коридор, Сілезія).

Партія не хоче бачити великої Росії, тому ставиться прихильно до створення української держави, яка ослаблювала б і Росію й Польщу.

Націонал-соціалістична програма настільки відповідає сьогоднішній німецькій ментальності, що кожний уряд німецький проголошував ті чи інші точки програми Гітлера, як підставу своєї політики, щоб послабити напір націонал-соціалізму й щоб уникнути перевороту. Але й тим самим партія націонал-соціалістів перестає бути одиноким носієм ідеї, що їх справді перша висунула, але які вросли в народ і стали "вірую" навіть теперішньої, офіційної, дарма, що не націонал-соціалістичної, Німеччини. Це є заслуга партії, що вона примусила й уряд і народ думати її думками та йти дорогою, яку сама визначила. Вистачить вказати, що, наприклад, партія виготовила цілу низку господарських планів, якими опанувала 14 мільйонів виборців минулого року; зокрема "ні гроша більше репарацій" - цей клич остаточно й прийняв спершу уряд Брюнінга а потім й фон Папена за свій. Скасувати велику земельну власність й дати кожному шмат землі, щоб навчити людей цінити рідний край, а з іншого боку - створити середній стан, селянський, що стане найсильнішою опорою проти більшовизму. Це - наступні гасла, яким уряди йшли назустріч, даруючи безробітним невеличкі оселі під містами, де вони проживали б зі своєї праці й полегшили тяжке становище уряду. Навіть щодо постулату ліквідації банків і великих фінансових концернів і заміни їх корпоративними установами (хоч як цей пункт навіть у самій партії є неясним), все ж і тут уряди частково пішли за домаганнями партії, руйнуючи фінансовою політикою десятки дрібних банків та підтримуючи лише кілька груп, зокрема, звісно, D. групу. Так само дотеперішні уряди взяли “за свої” деякі інші пункти програми партії.

Нова течія, яка прямує до відродження Німеччини, викликала, ясна річ, крик тривоги й страх у противників. В першу чергу заворушився цілий жидівський світ; світова преса, майже вся в жидівських руках, виступає всюди та всіма засобами проти гітлеризму. "Демократія, пацифізм, гуманітарність" - ось слова, що ними розкидаються на всі сторони. А водночас бачимо натиск на німецьку владу, примушування, інтриги, шантаж, все з одною ціллю - не дати дійти до остаточної перемоги Гітлерові. Вуличний терор був донедавна буденним явищем у Німеччині. Проти гітлерівців пішли в рух боївки комуністів і соціалістичного Reichsbanner-у. Різня йшла по всіх кутках Німеччини.

До приходу уряду фон Папена Гітлер був на вершині своєї могутності. Вже говорилося про похід на Берлін, за прикладом походу на Рим, що його здійснив у 1922 році Муссоліні. Світ вже чекав на диктатуру Гітлера. Французька преса вже навіть писала, що кращий Гітлер та одна, тверда влада, ніж Німеччина у вогні громадянської війни та можливої більшовицької революції. І в Німеччині пересічний німець бажав такого чи іншого рішення, щоб вже врешті настав спокій. Але - Гітлер не наважився.

Які причини не дали тоді Гітлерові зважитися на завершення своєї довголітньої праці? Чи впевненість Гітлера, що армія та поліція, представлені добірним матеріалом і не подібні до деморалізованої італійської армії часів "походу на Рим", поступили би так, як сказав уряд? Тобто, виступили б проти Гітлера? Чи непевність, що народ піде за ним проти старого Гінденбурга? Та факт, що Гітлер не наважився поставити на одну карту - "або пан або пропав" і прогайнував час; - став зворотньою точкою у рості партії. Наступні вибори до парламенту, на яких Гітлер втратив кількадесять депутатів (хоч і далі мав найсильнішу партію) були доказом того. Не довелося наказувати Гітлеру, не зміг виплисти зі свого бистрого, шумного потоку на широке море - то мусів уступити місце диктатурі фон Папена, а потім Шлейхера. Папен, а фактично Шлейхер, зрозуміли, що Німеччина потребує диктатури, створили її, розігнали парламент, поліцію, пруський уряд та без спротиву ні з боку комуністів, ні соціалістів, ні демократів (чого боявся якраз Гітлер!) - взяли в свої руки керівництво Німеччиною. Разом із тим протигітлерівський уряд бере головні точки програми Гітлера, крім того постановив утворити армію праці для молоді, щоб тим способом відібрати у Гітлера рекрутів і чоловіцтво SA. Не був також корисним для гітлерівщини проект рівноправності зброєння, що передбачає обов'язкову військову службу, бо частина молоді силою факту йшла би в армію, а не підсилювала би SA і SS. Також проект державного контролю над спортивними і військовими організаціями був спрямований проти націонал-соціалістів. Отже уряд, спершу фон Папена, потім Шлейхера, силою авторитету Гінденбурга та пунктами програми Гітлера підривав націонал-соціалістів. Положення для гітлерівщини погіршилося після послаблення Папена, коли-то знов відкрилася перед Гітлером можливість отримати владу. І на цей раз розмах гітлерівщини стримав сам Гітлер, пішовши на поступки, комбінації тощо. Почалися вже і внутрішні потрясіння у партії. Та зворотній момент наступив 30.01.1933 р. коли Гітлер став канцлером, поділившись владою із німецькими націоналами. Найближче майбутнє (а, зокрема, нові парламентські вибори, заплановані на початок березня) покаже, чи вдасться націонал-соціалістам взяти владу в цілості до своїх рук та який вплив на розвиток націонал-соціалізму і реалізацію його гасел буде мати отримання ним влади. Однак без огляду на те, чи вдасться Гітлеру захопити всю владу до своїх рук та навіть у випадку, коли б націонал-соціалістична партія ніколи вже не мала того значення, що на початку 1932-го, треба ствердити, що націонал-соціалізм штовхнув німецьку політику на нову колію, підготував світову думку до далеко йдучих виступів німецьких урядів, ще перед взяттям влади Гітлером, а німецькому народові дав зміцнене почуття сили, значення і ваги в світовій політиці, виховав нову масу молоді, готової до посвяти, пробудив Німеччину до дії та на довгий час поставив мур більшовицькій революції в Німеччині.

Висновки