Національно-визвольний рух у Східній Галичині в 1918-1921 рр. Військово-політичний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державний університет «Львівська політехніка»

ІНСТИТУТ ГУМАНІТАРНОЇ ОСВІТИ

Автореферат

на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Національно-визвольний рух у Східній Галичині в 1918-1921 рр. Військово-політичний аспект

Спеціальність 20.02.22. - військова історія

Лісоцька Ірина Романівна

Львів - 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України, науки і техніки Інституту гуманітарної освіти Державного університету «Львівська Політехніка» Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник - кандидат історичних наук, доцент Іващук Сергій Омелянович, Державний університет «Львівська Політехніка».

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Кондратюк Костянтин Костянтинович, Львівський національний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри новітньої історії України.

Кандидат історичних наук Снігур Анатолій Анатолієвич, Львівський медичний університет імені Данила Галицького, завідувач кафедри гуманітарних дисциплін.

Провідна установа: Київський військовий гуманітарний інститут Національної Академії Оборони України, кафедра історії України та її Збройних Сил.

Захист відбудеться 16 червня 2000 р. о 15.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К.35.052.15 у Державному університеті «Львівська політехніка» за адресою: 79013, м. Львів - 13, вул. С. Бандери, 12, корп.4, ауд. 204.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Державного університету «Львівська політехніка» за адресою: 79013, м. Львів - 13, вул. Професорська, 1.

Автореферат розіслано 16 травня 2000 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

К.35.052.15 Гусєв.В.І.

Актуальність теми. У період розбудови Української держави виникає необхідність глибокого вивчення історичного шляху нашого народу до незалежності і соборності. Узагальнення тих уроків визвольних змагань та державотворення необхідні не лише для відновлення історичної істини, але й для прогнозування майбутнього держави, оптимізації шляхів її поступу. Крах Габсбурзької та Романівської імперій і процеси відновлення національної державності на західноукраїнських землях, українсько-польське протистояння у війні, боротьба проти експансії на ці землі Польщі, Румунії, Угорщини, Росії й міжнародно-дипломатична діяльність галицьких політиків - всі ці проблеми потребують об'єктивного висвітлення. Навіть через вісімдесят років не стихає гостра дискусія щодо історії Західно-Української Народної Республіки та ролі галицьких політиків у боротьбі за незалежність і соборність. Однак, кожна з названих проблем фальсифікувалася радянською історіографією. Науковці не мали доступу до багатьох архівних документів і матеріалів. Цензурні перепони перешкоджали публікації результатів досліджень з історії визвольних змагань 1918-1921 рр.

В нових історичних умовах, коли стали доступними вітчизняні та зарубіжні архівосховища, активізувалося дослідження проблем політичної історії України ХХ ст. в цілому та історії ЗУНР зокрема. Впродовж останніх років наше суспільство мало змогу познайомитися як з раніше невідомими широкому читацькому загалу працями вчених української діаспори, так і цілою низкою робіт вітчизняних істориків, що поглянули з нових, глибоко професійних позицій на минувщину українського народу. Аналіз цієї літератури показує: в процесі формування демократичної політичної системи доводиться вирішувати завдання, які мали місце в ході національно-визвольних змагань. Адже в той період як суспільство, так і керівники партійних та державних структур стикалися з питаннями вирішення проблеми спочатку автономії Східної Галичини і Буковини в Австро-Угорських землях, а згодом і незалежності ЗУНР. Важливою виступала проблема подолання політико-економічних і психологічних розходжень між Наддністрянською і Наддніпрянською частинами України, які заважали керівникам УНР і ЗУНР в проведенні інтеграційно-консолідуючих процесів в Україні. Тому вивчення історії цього драматичного періоду дозволяє провести паралелі до сучасності у налагодженні стосунків з державами близького і далекого зарубіжжя, становлення демократичного суспільства з багатопартійною системою, а також дотримання законності і правопорядку в суспільстві.

Саме з цих причин історична наука зобов'язана проаналізувати уроки національного державотворення, прорахунки внутрішньої і зовнішньої політики ЗУНР.

Важливим етапом націотворення став соборний процес. Власне Акт Злуки УНР і ЗУНР 22 січня 1919 р. засвідчив багатовікове прагнення українців до утворення могутньої самостійної європейської держави і формування єдиного фронту в боротьбі проти експансії на рідні землі Польщі, Росії, Румунії, Угорщини за підтримки країн Антанти.

Більшість науковців, які досліджували визвольні змагання 1918-1921 рр., проаналізували крах Австро-Угорської імперії та проголошення ЗУНР, діяльність Державного Секретаріату і Національної Ради. В дисертаційному ж дослідженні робляться акценти на військові і зовнішні чинники державотворчого процесу, які впливали на долю ЗУНР. Саме з таких міркувань досліджується Паризька Мирна конференція, за ухвалою якої Східна Галичина мала відходити на 25 років до Другої Речі Посполитої. Таке рішення конференції й спричинило, на нашу думку, заключення Варшавського договору між УНР і Польщею та Ризького миру між більшовицькою Росією і поляками, за якими західноукраїнські землі відійшли під юрисдикцію Варшави.

Важливість дослідження полягає насамперед у детальному огляді та аналізі військових подій, які впливали на долю ЗУНР. Особлива увага відводиться глибокому переосмисленню зовнішньополітичних чинників визвольних змагань у 1918-1921 рр. Детально розглянуто діяльність українських дипломатів на Паризькій Мирній конференції, їх намагання захистити право галицьких українців на самовизначення.

Комплексне дослідження передумов, перебігу та наслідків цих історичних процесів особливо актуальні на етапі становлення добросусідських взаємин між Україною, Польщею, Румунією, Угорщиною і Словаччиною.

Зв'язок роботи з планами наукових досліджень. Дисертацію виконано в рамках наукової проблематики кафедри історії України, науки і техніки Державного Університету «Львівська Політехніка».

Об'єктом наукової роботи є військова та зовнішньополітична історія Східної Галичини у роки національно-визвольних змагань 1918-1921 рр.

Предметом дисертаційного дослідження є збройний захист державно-соборних устремлінь галицьких українців від експансії Польщі, Румунії, Угорщини та Росії, а також українське питання в період національно-демократичних революцій у Центральній та Східній Європі.

Хронологічні рамки роботи охоплюють 1918 - 1921рр. - завершальний період світової війни, утворення ЗУНР та збройний захист її завоювань від іноземної експансії, розгляд українського питання на Паризькій Мирній конференції, вплив рішень Варшавського та Ризького договорів на долю східногалицьких земель.

Метою дисертаційного дослідження є вивчення та узагальнення військових уроків та прорахунків молодої держави, а також зовнішньополітичні обставин проголошення та поразки ЗУНР.

Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання наступних завдань:

- проаналізувати консолідацію національно-політичних сил у роки Першої світової війни та в період Листопадової національно-демократичної революції 1918 р.;

- показати збройний захист суверенітету ЗУНР від воєнної експансії Польщі, а також Румунії, Угорщини, Росії;

- висвітлити етапи розгляду східногалицького питання під час підписання Берестейського миру (1918), на Паризькій (1919) конференції, у Варшавській та Ризькій (1920-1921) мирних угодах;

- узагальнити зовнішньополітичний досвід визвольних змагань західних українців для потреб демократизації нинішнього українського суспільства, реформування Збройних Сил України.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягяє у комплексному дослідженні військового та зовнішньополітичного аспекту історії ЗУНР в контексті геополітичної ситуації у Центральній та Східній Європі. Уточнено місце та роль Східної Галичини в експансіоністських планах Антанти та Радянської Росії. Стверджено, що сподівання галичан на допомогу Антанти в досягненні незалежності були ілюзорними. Франція завжди бачила Східну Галичину у складі Польщі, щоб зміцнити останню як противагу Німеччині. Егоїстичні цілі щодо ЗУНР переслідували також Чехословаччина, Угорщина та Румунія, окупувавши її південно-західні окраїни.

На захист виносяться такі положення дисертаційного дослідження:

- діяльність украінських політичних організацій на землях Австро-Угорщини та заключення Берестейського договору стали поштовхом до активізаціі національно-визвольних прагнень украінців у Східній Галичині;

- проголошення ЗУНР стало початком відкритого украінсько-польського протистояння, у яке згодом була втягнута міжнародна громадськість;

- розбіжності в міжнародній політиці між Наддніпрянщиною і Наддністрянщиною призвели до глибоких протирічь між УНР та ЗУНР;

- заключення Варшавського та Ризького мирних угод остаточно закріпили землі Східноі Галичини за Польщею.

Практичне значення дослідження полягає у тому, що представлений у ньому конкретно-історичний матеріал, теоретичні положення та висновки можуть використовуватися при написанні узагальнюючих робіт з новітньої історії України та її Збройних сил, при розробці навчальних посібників, хрестоматій.

Особистий внесок здобувача: на основі об'єктивного, неупeрeдженого аналізу історіографії та джерел здобувач зробив спробу охарактеризувати, дати оцінку подіям у Східній Галичині у 1918-1921 рр. та прослідкувати причини та наслідки втрати галичаними самостійності.

В опублікованих працях здобувач самостійно розробляв проблеми військового протистояння в українсько-польській війні та аналізував залежність військових дій Галицької армії від рішень Паризької конференції.

Реалізація: узагальнюючі висновки та рекомендації, що випливають з дисертаційного дослідження, можуть бути корисними для сучасних політологів, парламентарів, командно-виховних структур Збройних сил України та використовуватися у підготовці майбутнього офіцерського складу.

Методологічною підставою дисертації стали принципи об'єктивності та історизму. При розв'язанні дослідницьких завдань були використані загальнонаукові та спеціально наукові методи дослідження, зокрема, аналіз, синтез, порівняння, а також описовий і системно-структурний методи. Використані в дослідженні джерела, матеріали та наукові узагальнення дозволяють відтворити важливий етап військово-політичної історії України.

Основні положення дисертації апробовані на засіданні кафедри історії України, науки і техніки Інституту гуманітарної освіти Державного університету «Львівська політехніка» та виступах на конференціях: «Збройні сили України - гарант її незалежності: уроки минулого і сучасність» (Львів 1996), «Західно-Українська Народна Республіка: до 80-річчя утворення» (Львів-Івано-Франківськ, 1998), «800-річчя Галицько-Волинського князівства: історія та сучасність» (Львів, 1999).

В основу структури дисертації покладено проблемно-хронологічний принцип. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку джерел і літератури, переліку умовних скорочень. Всього у дисертаціі 167 аркушів. Список використаних історичних, літературних джерел містить 345 найменувань.

У вступі обґрунтовано вибір теми, актуальність, визначаються хронологічні рамки та об'єкт дослідження, сформульовано основну мету та завдання дисертаційного дослідження, розкриваються наукова новизна та практичне значення роботи, структура та основний зміст.

У першому розділі «Джерельна база дослідження та історіографія» подано загальну характеристику основних видів джерел до вивчення національно-визвольних змагань на східногалицьких землях у 1918-1921 рр.

Основними джерелами до написання дисертації послужили традиційні види історичних документів:

- опубліковані документи з історії ЗУНР,

- преса,

- виявлені автором нові документи з фондів українських архівів,

- мемуарна література.

Важливе значення для об'єктивного висвітлення досліджуваної проблеми мають документи Центрального державного історичного архіву України у м. Львові. Тут містяться дані про утворення молодіжної військової організації «Січ», створення її статуту і антипольський настрій організації, діяльність українських організацій - Союзу Визволення України (СВУ), Української Національної Ради (УНРади), Загальної Української Ради (ЗУР), Української Боєвої Управи (УБУ), Українського пресового Бюро - під час світової війни і в умовах окупації Східної Галичини російською армією. Проект організаційного статуту «Основи державного устрою Галицької Республіки» знаходиться у фонді Українського горожанського комітету м. Львова (ф.462). У фонді наукового товариства ім. Шевченка (ф.309) містяться документи про реакцію українських закордонних громадських організацій на рішення Паризької конференції від 25 червня 1919 р., за яким землі Східної Галичини були окуповані польськими військами.

Виявлено і залучено до наукового обігу документи Державного архіву Львівської області. Зокрема, документи дирекції поліції у Львові (ф.350) зберігають матеріали стосовно діяльності політичних та громадських організацій у переддень світової війни. Цікавий фактичний матеріал про діяльність українських галицьких партій напередодні Листопадових подій міститься у фонді Дирекції поліції у Львові (ф.350).

Багато матеріалів, що стосуються проникнення більшовицької ідеології на західноукраїнські землі у 1919 р., встановлення та проголошення Галицької Соціалістичної Радянської Республіки містяться в архівах міста Києва - Центральному Державному Архіві Вищих Органів влади та управління (ЦДАВО) та Центральному Державному Архіві Громадських об'єднань (ЦДАГО). У ЦДАВО можна знайти документи внутрішньої та зовнішньої політики УНР, щоденні зведення з вуличних львівських боїв у листопаді 1918 р., рукописні свідчення учасників переговорів з антантською комісією Бартелемі, відозви до галичан та документи, які підтверджують переговори між Добровольчою армією Денікіна та командуючими галицьким військом. Фонди ЦДАГО стосуються діяльності комуністичних осередків та Галревкому на території ЗУНР. Ці матеріали в своїй більшості розповідають про «святкову ходу» більшовизму по західноукраїнських землях, а також характеризують відношення українців до штучно створеної держави ГСРР її та уряду. Численні документи вказують на матеріальну та кадрову підтримку ГСРР Москвою та Харковом, де ретельно підбирали галичан для роботи в краї.

Важливий фактичний матеріал, який стосується історії виникнення та діяльності Галревкому, знаходиться у Тернопільському обласному державному архіві та Державному архіві Одеської області.

Дещо інший характер мали опубліковані документи, опубліковані у період радянської влади. Наприклад, в «Історії Львова в документах та матеріалах» подано дуже мало даних про період визвольних змагань на західноукраїнських землях. За період з 1918 по 1921рр. тут міститься лише шість документів, які розповідають про страйки залізничників та заворушення голодуючих. При цьому неможливо встановити походження документу та його автора. Набагато ширша документальна база стосується періоду «радянського будівництва». Такий тенденційний підхід не дозволяє широко використовувати це видання в дисертаційному дослідженні. Подібне становище займають «Документы и материалы по истории советско-польских отношений». Історичні факти, що стосуються історії ЗУНР, можливо розглянути лише через призму радянсько-польських інтересів.

Неабияку цінність при дослідженні створення та діяльності Галревкому мають матеріали, що містяться у підбірці документів «Під прапором Жовтня». В даному збірнику збереглися перші законодавчі акти, відозви та звернення до населення Галичини. Вагомими е матеріали, що характеризують втручання у внутрішні справи ЗУНР більшовиків, поширення розкладової роботи у Галицькій армії.

Дещо інший характер містять документи, опубліковані в Польщі. Вони висвітлюють українські домагання на міжнародній арені через призму польського бачення історії України. Детальний опис польських злочинів на українських землях Східної Галичини подає «Крівава книга», яка містить плани економічної і політичної окупації ЗУНР Польщею. Радник американського президента В.Вільсона полковник Хауз зібрав архів, в якому знаходиться детальна джерельна база міжнародної політики міжвоєнного періоду. Заслуговують на увагу й інші опубліковані документи, в яких міститься багатий фактологічний матеріал стосовно формування УГА, проголошення ЗУНР, її внутрішньої та зовнішньої політики.

Джерелом для вивчення політичного життя українців на землях Східної Галичини є мемуарна література. На особливу увагу заслуговують спогади учасників переговорів у Бересті-Литовському, де вперше країни Європи почули про Україну та її дипломатів. Про хід переговорів розповідають І. Кедрін, О. Севрюк, М. Залізняк, Е. Людендорф, О. Чернін. Детальний опис подій, що стосуються вироблення статуту Коронного краю Східної Галичини і Північної Буковини подає наймолодший учасник переговорів О. Севрюк. Особливо широко в роботі використані спогади учасників Листопадового зриву. Про вихід ЗУНР на міжнародну арену та її участь у мирних переговорах в Парижі згадують Л. Чикаленко та В. Кучабський.

На особливу увагу заслуговують розпорядження, закони та ухвали уряду ЗУНР, які були опубліковані у «Віснику державних законів і розпорядників» та у «Збірнику законів, розпорядків та обіжників, проголошених Державним Секретаріатом Західноукраїнської Народної Республіки у 1918-1919 рр. Ці збірки майже щоденно подавали всі нові закони та розпорядження, які запроваджувалися в молодій державі.

Важливу групу джерел дослідження складають тогочасні періодичні видання. В роботі використано часописи: «Діло», «Канадійський українець», «Календар товариства «Просвіта», «Вістник СВУ», «Український національний календар», «Календар Червоної Калини», «Літопис Червоної Калини», «Дзвони», «Український прапор», «Календар «Провидіння» та деякі інші. На своїх сторінках вони містять багато фактичного матеріалу про події на західноукраїнських землях 1918-1921 рр. Тогочасні часописи висвітлювали розвиток політичних подій з коментарями сучасників.

Події національно-визвольних змагань на західноукраїнських землях 1918-1921 рр. стали об'єктом дослідження відразу ж після їх завершення. Поряд з мемуарними працями, які друкувалися одразу ж по гарячих слідах подій, почали з'являлися праці учасників і очевидців подій дослідницького характеру. До таких праць можна віднести ґрунтовні дослідження М. Левицького, К. Трильовського, Л. Цегельського, А. Цукровського, М. Лозинського, О. Кузьми. В них акцентується увага на формуванні політичної свідомості галичан, досліджується діяльність суспільно-політичних процесів у Східній Галичині напередодні Листопадового зриву, висвітлюється питання організації української молоді та її згуртування, подаються нові деталі українсько-польської війни та проблеми розбудови молодої держави.

У 20-х роках з`являється ряд невеликих праць з історії західноукраїнських земель, які написані під враженням польської окупації і дають детальний опис повоєнної ситуації у Східній Галичині. Ці праці були швидше інформаційного характеру і містили заклики до боротьби проти поневолення, піднімаючи цим бойовий дух галичан. Деякі з них були підтверджені документальною базою і розповідали про міжнародні аспекти галицького питання та роль європейських великодержав у вирішенні долі Галичини. Ці праці, як правило, писалися здебільшого на основі особистих спогадів і тому не могли бути в достатній мірі об'єктивними. Проте це були перші спроби охарактеризувати і проаналізувати історичну роль ЗУНР та діяльність українських урядовців та дипломатів.

До окремої категорії слід віднести видання радянського періоду. Радянська історіографія як довоєнного, так і повоєнного періодів, описує так зване «становище трудящих західноукраїнських земель», грубо фальсифікує історію ЗУНР та діяльність її уряду. На окремих фактах, вирваних з контексту подій, висвітлювалася діяльність галицьких політиків, акцентувалася і перебільшувалася роль робітництва і селянства у Східній Галичині на початку століття.

В той час, коли радянська історіографія хотіла замовчати і, по суті, ігнорувала дану проблему, українські історики на еміграції в своїх працях приділяли багато уваги розвитку національної свідомості галичан та їх боротьбі за визволення з-під польського панування. Сюди входить низка робіт, які дають об'єктивну характеристику подіям в Україні взагалі і в Східній Галичині зокрема. Проте ці праці в основному базуються не на документах і матеріалах, а на особистих спостереженнях і враженнях. Винятком є праця під назвою «Українська суспільно-політична думка в 20 ст.», яка не містить коментарів, а лише подає основні маніфести, звернення, протести і закони, які впливали на долю українського народу.

Треба відзначити і окремі праці польських науковців, які в своїх дослідженнях певною мірою згадують важливість галицьких визвольних змагань. Але ці роботи, як правило, не позбавлені тенденційності. Зовсім по-іншому спробував виствітлити проблему українсько-польських відносин польський історик Станіслав Лось. У своїй праці він дав негативну оцінку польським зазіханням на західноукраїнські землі і довів, що Східна Галичина - це потенційно найближчий і найприродніший союзник Польщі.

На початку 90-х років, в зв'язку з відомими історичними подіями з'явилася низка наукових праць, в яких показані визвольні змагання на західноукраїнських землях у 1918-1921 рр. Сюди слід віднести праці Я. Малика, Б. Вола, В. Чуприни, В. Савинця, І. Танчина, М.Р. Литвина, К.Є. Науменка, О.А. Шишки, К.К. Кондратюка. Слід відзначити нове дослідження з історії українсько-польської війни М.Литвина. На основі багатого джерельного матеріалу автор розглядає основні етапи українсько-польської війни у листопаді 1918 - липні 1919 рр., аналізує військове будівництво ЗУНР, формування Галицької Армії. Велика увага приділяється висвітленню діяльності військово-дипломатичних місій у Східній Галичині.

По-новому показує значення Ризького миру для українських земель М.П. Гетьманчук. Автор вперше робить спробу об'єктивно висвітлити українсько-польські відносини періоду закінчення польсько-більшовицької війни 1920 р. та підписання Ризького договору. Особливо слід відмітити з огляду на широке використання джерельної бази працю С.А. Макарчука. На основі раніше недоступних архівних документів автор робить глибокий аналіз передумов галицької революції. В своїй праці дослідник висвітлює історію українського національно-визвольного руху в Австро-Угорщині, що призвів до створення у жовтні 1918 р. УНРади та проголошення ЗУНР.

Проблема консолідації галицьких політичних та громадських організацій, історія утворення та діяльності ЗУНР піднімаються на сторінках сучасних періодичних видань. Першими спробами таких досліджень стали статті у «Вільній Україні», які висвітлювали проблему згуртування західноукраїнських політичних сил та формування перших військових молодіжних організацій.

Одним з останніх досліджень історії українсько-польських відносини є праця О. Красівського. Автор, використавши велику кількість української та польської літератури, аналізує українсько-польські стосунки періоду боротьби за українську державність на теренах Східної Галичини і прослідковує вплив на них внутрішньо- на зовнішньополітичних факторів.

Таким чином, велика кількість нових джерел та літератури дає можливість всебічно висвітлити та проаналізувати визвольні змагання у Східній Галичині 1918-1921 рр.

Другий розділ дисертації «Активізація діяльності українських політичних організацій напередодні Листопадового зриву» присвячений аналізу політичного та громадського життя на східногалицьких землях.

Ще з минулого століття на землях Східної Галичини почався процес активізації політичного та громадського життя. Ці події дали поштовх до утворення перших політичних партій і молодіжних організацій, які стали основною силою в боротьбі за національні права галичан.

Незадовго до початку Першої світової війни зблизились позиції українських галицьких партій. За умов нестабільної політичної ситуації УНДП, РУРП та УСДП зійшлися на тому, що у можливій війні варто робити ставку на Австро-Угорщину та Німеччину. Підтримавши країни австро-німецького блоку у війні проти Росії політичні партії Східної Галичини сподівалися об'єднати Галичину з Наддніпрянською Україною і утворити самостійну державу. Проводячи таку політику, у Львові в серпні 1914 р. була утворена Головна Українська Рада (ГУР), до якої увійшли представники основних політичних партій. ГУР задумувалася як міжпартійна організація, яка б мала керувати напрямком загальноукраїнської політики під час війни, а також формувати добровольців - Українських Січових Стрільців.

У цей же час у Львові група політичних емігрантів з Наддніпрянщини створила Союз Визволення України (СВУ) як безпартійну політичну організацію для пропаганди ідеї самостійності України. Громадське та політичне життя українців під час війни значною мірою залежало від діяльності ГУР та СВУ. І хоча ці організації були покликані захищати інтереси двох часнин роз'єднаної України, діяли вони в загальноукраїнських інтересах. Їх діяльність була спрямована насамперед на пропаганду української ідеї незалежності серед західноєвро-пейських держав.

У травні 1915 р. була створена Загальна Українська Рада (ЗУР), яка об'єднала наддніпрянців, буковинців та галичан. Метою ЗУР щодо російських земель України була вільна незалежна держава. Що ж до галицьких земель, то йшлося про територіально-національну автономію в межах Австро-Угорщини.

Успіх німецько-австрійських військ у війні з Росією відкрив для українського політичного табору нові можливості. В ході переговорів з австрійським урядом ЗУР вимагала енергійних заходів для економічної відбудови Галичини, поділу її на Східну та Західну, заснування українського університету у Львові. Проте ці вимоги не знаходили підтримки в австрійського уряду. Після акту 5 листопада 1916 р. про утворення самостійного Королівства Польського і розширення автономії Галичини ЗУР саморозпустилася. Керівництво українським національним рухом перейняла Українська парламентарна репрезентація, яка залишалася на позиціях автономії східногалицьких земель.

Події 1917 р. на Наддніпрянщині - проголошення Української Народної Республіки та утворення Української Центральної Ради - не могли не вплинути на національний дух галичан. Ще більший ентузіазм серед українців Галичини викликало проголошення ІV Універсалом самостійності Української держави. Цей універсал відкривав дорогу наддніпрянцям до Берестя Литовського, де було заключено мир з Центральними державами. Не менш важливою була ця подія і для галичан, які через делегатів з Великої України представили свій проект майбутньої автономії східногалицьких земель. «Статут Галичини і Володимирії як австрійського коронного краю», складений галичанами, передбачав передання цього краю українському народові з метою самоуправління. Але справа поділу Галичини, остаточно обумовлена Берестейським миром, ніколи не була здійснена. До кінця свого існування віденський парламент не ратифікував такого важливого для України миру.

Таким чином, утворення на початку століття численних політичних партій та громадських організацій, які під час війни згуртувалися і проводили спільну політику, дало можливість заявити про українську націю та її волелюбні прагнення. Така політика допомогла підготувати галицьке населення до ідеї самостійності. Підтримка галичан давала змогу політикам впевненіше представляти українську справу серед європейських країн.

У третьому розділі дисертації «Розгортання національно-визвольної боротьби та проголошення ЗУНР після розпаду Австро-Угорської імперії» прослідковується процес загострення українсько-польських відносин напередодні Листопадового зриву та встановлення української державності на східногалицьких землях.

Підписання Берестейського миру і Таємного додатку з Центральними державами стосовно галицьких земель стало поштовхом до нової хвилі піднесення національно-визвольного руху у краї. Проте польські політичні доктрини щодо майбутнього України ще до часу створення польської держави базувалися на ігноруванні прав українського народу на самовизначення. Тому ні одна польська політична течія не була зацікавлена у підписанні Берестейського договору. Поступово український галицький провід, який покладав надії на австрійський уряд зрозумів, що необхідно самостійно готувати визвольну акцію в краї. За ініціативою С. Барана, В. Бачинського, І. Кивелюка, В. Панейка, Л. Цегельського у вересні 1918 р. у Львові було організовано гурток українських старшин, який називався «Центральний Військовиї Комітет». Цей комітет відповідав за оборону української Галичини і планував перебрання влади українцями у краї.

Таким чином, підготовка до перебрання влади у краї проводилася двома шляхами: збройним (революційним) - орієнтації на свої сили під керівництвом Народного та Військового комітетів та мирним (шляхом реформ) - за допомогою австрійської влади, який проводила Українська Парламентарна Репрезентація у Відні.

Утворення 18 жовтня 1918 р. Української Національної Ради стало новим етапом в українсько-польському протистоянні. Лише наміри Польської Ліквідаційної Комісії перебрати 1 листопада владу в краї підштовхнули український провід до рішучих дій. Наслідком стало зайняття Львова та проголошення 13 листопада Західно-Української Народної Республіки.

На основі багатого фактичного матеріалу прослідковано прийняття перших державних актів та законів молодої держави. До першочергових та необхідних належали Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії, Розпорядок про державну адміністрацію, закон про Виділ Української Ради та інші. Проте найнеобхідніший Закон про землю після довгих дискусій в уряді ЗУНР було прийнято лише 14 квітня 1919 р.

Питання об'єднання українських земель, яке неодноразово піднімалося до Листопадового перевороту, стало більш реальним після проголошення ЗУНР. Галичанам необхідна була підтримка наддніпрянців і для успішного вирішення українсько-польського конфлікту. З цією метою у Фастові в кінці листопада 1918 р. відбулися переговори між урядом ЗУНР та Директорією. Наслідком зустрічі стало підписання 1 грудня попереднього договору про об'єднання земель. 22 січня на Софіївській площі у Києві відбулася урочиста церемонія Злуки, яка проголосила єдність УНР та ЗУНР.

Таким чином українсько-польське протистояння, яке загострилося з підписанням Берестейського договору, призвело до перебрання влади у краї українцями у листопаді 1918 р. Для всього населення краю, для політиків та урядовців випала реальна нагода створити державу, яка б представляла іх інтереси на міжнародній арені і регулювала внутрішні закони у відповідності до волі народу.

У четвертому розділі «Українсько-польська війна та її наслідки для Східної Галичини» зосереджена увага на подіях українсько-польської війни 1918-1919 рр. та зовнішньополітичній діяльності ЗУНР.

Утворення УНРади та проголошення ЗУНР загострили українсько-польські відносини. Війна, яка розпочалася з львівських боїв, невдовзі поширилася по всьому краї. Загроза втратити військову перевагу підштовхнула українців до створення Української Галицької Армії, яка б змогла протистояти польській навалі. Проте численні затяжні бої та поступова втрата військових позицій змусили шукати галичан підтримки у міжнародної громадськості. Вирішенням питання повоєнного поділу Європи, а зокрема «східних кордонів Польщі», займалася Паризька Мирна конференція. Галицькі політики розуміли, що збройним шляхом вибороти незалежність для східногалицьких земель неможливо, так як світова громадськість, налякана більшовизмом, підтримувала польські домагання. Польща, на їх думку, могла стати єдиною державою, яка б зупинила просування більшовизму у Європу. Окрім цього, польські політики всіляко поширювали чутки про «безладдя» та «хаос», які панують в Україні, а отже, і у Східній Галичині.

Події Паризької конференції безпосередньо впливали на хід українсько-польської війни. У середині лютого 1919 р. УГА розпочала Вовчухівську операцію, щоб замкнути кільце навколо Львова. Цей наступ був припинений мирною конференцією, яка вислала до Львова для переговорів з урядом ЗОУНР комісію на чолі з генералом Бартелемі. На основі демаркаційної лінії, запропонованої комісією, Львів та Дрогобицький нафтовий район залишалися за Польщею. Такі мирні пропозиції уряд ЗОУНР відкинув. Наступна спроба порозуміння була зроблена за посередництвом Л.Боти, який очолив за ініціативою Найвищої Ради держав Антанти міжсоюзну комісію для укладення перемир'я. За новим проектом Дрогобицький басейн мав залишатися на українському боці. Проте такі мирні ініціативи відкинули поляки, які за допомогою дивізії Галлєра почали військову операцію проти УГА.

Рішення Паризької конференції від 25 червня 1919 р. про захоплення польськими військами української території аж по річку Збруч заставило галицьких політиків шукати військової підтримки. Так з'явилася угода з Добровольчою армією генерала Денікіна. Такі рішення військового командування не сприяли зближенню політичних позицій галичан та наддніпрянців. Підписання Варшавського договору остаточно розмежувало інтереси урядів УНР та ЗУНР.

Характерною для історії галицьких земель було утворення у липні 1920 р. Галревкому. Скориставшись невдоволенням польськими порядками більшовики спробували насадити свою ідеологію на галицьких землях. Деякі селяни, змучені непевністю, підтримували новий режим, проте лише для того, щоб позбутися польського панування. Утворення та існування штучно створеного Галревкому - яскравий приклад хаосу та безладдя, які охопили галицькі землі.

Особливе місце у подальшій долі східногалицьких земель відіграв Ризький договір, у якому питання Галичини трактувалося як внутрішнє питання Польщі. 27 вересня 1920 р. після приїзду у Ригу делегація вислала ноту, в якій говорилося, що вирішувати долю Галичини проти виявленої уже волі населення було б яскравим прикладом нехтування загального права самовизначення народів. Цю делегацію до участі у конференції не допустили.

Таким чином міжнародна громадськість своєю бездіяльністю остаточно закріпила східногалицькі землі за Польщею. Офіційно Східна Галичина була визнана за Польщею «з кордонами, встановленими Ризьким договором», 15 березня 1923 р. Радою послів держав Антанти.

У висновках узагальнено основні підсумки дисертаційного дослідження.

Дисертація присвячена національно-визвольним змаганням галичан, поштовхом до яких стало заключення у 1918 р. Берестейського миру та створення таємного договору щодо «Статуту Галичини і Володимирії як австрійського коронного краю». Цей «додаток» став основою домагань визначення західних кордонів України за етнографічним принципом.

Досліджено українсько-польське збройне протистояння, яке переросло в українсько-польську війну. У цей конфлікт, який з самого початку розглядався лише як локальний, були втягнуті і ціла Україна, і Польща, і міжнародна громадськість. Саме міжнародна громадськість покликана була стати арбітром між двома ворогуючими сторонами. Проте на об'єктивне вирішення проблеми українсько-польського кордону українцям розраховувати не доводилося. Адже в інтересах загальноєвропейської політики, на думку французьких, англійських та американських дипломатів, була підтримка польських домагань східногалицьких земель. Країни повоєнної Європи лише в Польщі вбачали ту силу, яка зможе зупинити поширення більшовизму. Україна, яка на червень 1919 р. уже воювали з більшовицькими російськими військами, видавалися неспроможними відвести загрозу від Європи. Паризька Мирна конференція знехтувала інтересами Східної Галичини, а отже і всієї України, санкціонувавши захоплення польськими військами української території аж по р. Збруч.

В дисертації досліджується рішенням конференції від 25 червня 1919 р., яким не закінчувалася дипломатична боротьба українських політиків. Вони своїми нотами та зверненнями опротестовували окупацію українських земель. Галичани вирішили самостійно відстоювати своє право на самовизначення. Заключення у жовтні 1919 р. договору між УГА та Добровольчою армією Денікіна остаточно зруйнувало основу галицько-наддніпрянських відносин. Після цих подій долі обох частин України залежали від різних держав. Уряд УНР, прагнучи відвернути більшовицькі війська, почав шукати підтримки у Польщі. Результатом переговорів стало підписання Варшавського договору 22 квітня 1920 р. В обмін на підтримку українських військ в боротьбі з більшовиками поляки отримували Східну Галичину, Західну Волинь, Полісся та Підляшшя.

Вдруге Східна Галичина опинялася, згідно міжнародного договору, під польським пануванням. І вдруге рішення щодо долі цих земель приймалося без галицької згоди.

Важливим при вивченні національно-визвольних змагань 1918-1921 рр. було утворення у липні 1920 р. Галревкому. Це стало наслідком наступу Червоної Армії та бажанням використати східногалицькі землі як плацдарм для поширення більшовицької ідеології у країни Східної Європи. Тому на окупованих українських землях більшовиками проводилася величезна робота. За допомогою численних закликів та звернень, організації хат-читалень по селах та нового земельного закону Галревком намагався зацікавити галичан в підтримці нового режиму.

Досліджено процес заключення Ризького договору між Польщею та більшовицькою Росією 18 березня 1921 р., який став ще одним етапом боротьби за українські землі. Ця угода ще раз закріпила східногалицькі землі за Польщею.

Хоча боротьба продовжувалася, надії на повернення української Галичини були втрачені. Остаточне рішення Ради послів держав Антанти від 15 квітня 1923 р. визнало Східну Галичину за Польщею з кордонами, встановленими Ризьким договором. Таким чином доля східногалицьких земель була визначена знову без участі галичан.

Визвольна боротьба на східногалицьких земелях, яка почалася з організації політичних партій, громадських та молодіжних організацій в краї на початку століття і переросла після розпаду Австро-Угорщини в українсько-польську війну, завершилася польською окупацією. Ця окупація, узаконена європейськими країнами, поклала початок новій боротьбі за національне визволення.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНО В НАСТУПНИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

національний визвольний рух галичина

1. Лісоцька І.Р. Політика Центральних держав щодо України в період Першої світової війни // Збірка науково-методичних праць. Відділення військової підготовки Державного університету «Львівська політехніка». - Випуск ІV. - Львів, 1998. - С.104-108.

2. Лісоцька І.Р. Українське питання в політиці Англії та Франції на Паризькій мирній конференції // Вісник Державного університету «Львівська політехніка». Держава та армія. - Львів: Вид-во ДУ «Львівська політехніка», 1998. - С.151-155.

3. Лісоцька І.Р.Ідеологічний наступ більшовизму на східногалицькі землі у 1919 р. // Українські варіанти. - Львів: Вид-во Інституту гуманітарних технологій, 1999. - №3-4. - С.98-100.

4. Лісоцька І.Р. До питання об'єктивного висвітлення проблеми кордонів ЗУНР (початок 1919 р.) в курсі вивчення історії України // Гуманітарна освіта у вищих навчальних закладах України. - Львів: Вид-во ВІ ДУ «Львівська політехніка», 1999. - С.91-95.

АНОТАЦІЯ

Лісоцька І.Р. Національно-визвольний рух у Східній Галичині (1918-1921рр.): військово-політичний аспект. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 20.02.22. - військова історія. - Державний університет «Львівська політехніка». Львів, 2000.

В дисертації досліджуються національно-визвольні змагання українців Східної Галичини у 1918-1921 рр. Значна увага в дослідженні звертається на військові дії УГА та на міжнародну діяльність ЗУНР. Зроблено акценти на участь делегації ЗОУНР в Паризькій Мирній конференції, на якій вирішувалося питання «східних кордонів Польщі». Автор прослідковує зв'язок між рішеннями конференції та подіями на українсько-польському фронті у січні-липні 1919 р. Вивчаються наслідки українсько-польської війни, які полягали насамперед у втраті галичанами краю.

Ключові слова: Східна Галичина, національно-визвольні змагання, Західно-Українська Народна Республіка, українсько-польська війна, Паризька Мирна конференція, Українська Галицька Армія.

ANNONATІON

Lіsotska І.R. Natіonal lіberatіon struggle іn the Easten Halychyna (1918 - 1921): Mіlіtary-poіtіkal aspect. - Manuscrіpt.

The Thesіs іs gіven for attaіnment of the scіetіfіc Degree - Candіdate of the Hіstorіcal Scіences. - Specіalіty 20.02.22 - Mіlіtary hіstory. - State Unіversіty «Lvіvska Polіtechnіka», Lvіv, 2000.

Іn the thesіs natіonal lіberatіon struggle of the Ukraіnіans іn the Eastern Halіchyna іn 1918-1921 іs іnvestіgated. The maіn attentіon іn the research іs paіd to the mіlіtary operatіons of WUPR. Emphasіs іs made on the partіcіpatіon of WUPR at the Parіs Peace Conference, where the іssue of «the eastern borders of Poland» had been solved.

The author retraces connectіon between the resolutіon of the Conference and events at Ukraіnіan-Polіsh front іn january-july 1919. The consequences of the Ukraіnіan-Polіsh war, whіch were bases fіrst and foremost on losіng the terrіtory by the Halychans, are studіed.

Key words: the Eastern Halіchyna, natіonal lіberatіon struggle, West-Ukraіnіan Peoples Republіc (WUPR), Ukraіnіan-Polіsh war, Parіs Peace Conference, Ukraіnіan Halіchyna Army.

AННОТАЦИЯ

Лисоцкая И.Р. Национально-освободительное движение в Восточной Галиции (1918-1921 гг.) - Военно-политический аспект. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук за специальностью 20.02.22 - военная история. - Государственный университет «Львовская политехника», Институт гуманитарного образования, Львов, 2000.

Диссертация посвящена национально-освободительному движению в Восточной Галиции (1918-1921 гг.). Анализирумые события рассматриваются с военно-политической точки зрения. Исследовано процесс возникновения и развития политических организаций с 1914 года, програмы и направления деятельности которых в большинстве послужили основой дальнейшего развития национально-освободительного движения в Восточной Галиции. Особое внимание уделено подписанию в марте 1918 г. Брестского мира и тайного договора о «Статуте Галиции и Володимирии как австрийской коронной земли». Этот документ стал основой требования определения западных границ Украины за этнографическим принципом.

Украинско-польское противостояние переросло в войну. В этот конфликт, который начинался как локальный, были втянуты и целая Украина, и Польша, и международная общественность. Именно международная общественность должна была стать арбитром между двумя враждующими сторонами. Но на объективное решение проблемы украинско-польской границы галичаны расчитывать не могли. В интересах общеевропейской политики, по мнению французских, английских и американских дипломатов, была поддержка польских требований восточногалицких земель. Страны послевоенной Европы только в Польше видели ту силу, которая сможет остановить распространение большевизма в Европе. Украина, которая на июнь 1919 г. уже воевала с большевицкими русскими войсками, казалась неспособной отвернуть угрозу от Европы. Парижская мирная конференция пренебрегла интересами Восточной Галиции, а значит и всей Украины, санкционируя захват польскими войсками украинской територии до р.Збруч.

В диссертации исследуется формирование и борьба Украинской Галицкой Армии, действия которой в 1919 г. были непосредственно повязаны с решениями конференции.

Значительное место в работе занимает определение последствий решения Парижской конференции от 25 июня 1919 г. Этим решением не заканчивалась дипломатическая бороба украинских политиков, которые своими нотами и обрашениями опротестовывали окупацию украинских земель. Галичане решили самостоятельно отвоевать свое право на самоопределение.

Важным при изучении последствий решения конференции стало исследование развития отношений между Надднистрянской и Надднипрянской Украиной. Подписание в октябре 1919 г. договора между УГА и Добровольной армией Деникина окончательно разрушило основание галицко-надднипрянских отношений. После этих событий судьбы украинцев зависели от разных государств. Правительство УНР, желая остановить большевицкие войска, начало искать поддержку у Польши. Результатом переговоров стал Варшавский договор от 22 апреля 1920 г. В обмен на поддержку украинских войск в борьбе с большевизмом поляки получали Восточную Галицию, Западную Волынь, Полесье и Подляшье.

Рижский договор между Польшей и большевицкой Россией, подписаный 18 марта 1921 г., стал еще одним этапом борьбы за украинские земли. Этот документ снова закрепил восточногалицкие земли за Польшей.

Хотя борьба продолжалась, надежды на возвращение украинской Галиции были утрачены. Окончательное решение Совета послов стран Антанты от 15 апреля 1923 г. признало Восточную Галицию в составе Польши с границами, установлеными Рижским договором.

В диссертации автор раскрывает причины возникновения национально-освободительного движения и перерастание его в войну. Большое внимание уделено последствиям войны для Восточной Галиции.

Ключевые слова: Восточная Галиция, национально-освободительное движение, Западно-Украинская Народная Республика, украинско-польская война, Парижская мирная конференция, Украинская Галицкая Армия.

Размещено на Allbest.ru