Наймане козацьке військо: ідеологія, організація та військове мистецтво

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чернівецький державний університет

імені Юрія Федьковича

ФЕДОРУК АНДРІЙ ВАСИЛЬОВИЧ

УДК: 947.7 "15/16"

НАЙМАНЕ КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО:

ІДЕОЛОГІЯ, ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ВІЙСЬКОВЕ МИСТЕЦТВО

07.00.01 - Історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Чернівці - 2000

Дисертацією є рукопис

військовий найманство козак

Робота виконана на кафедрі історії України Чернівецького державного університету імені Юрія Федьковича

Науковий керівник:

доктор історичних наук, професор Ботушанський Василь Мефодійович, завідувач кафедри історії України Чернівецького державного університету імені Юрія Федьковича

Офіційні опоненти:

· доктор історичних наук, професор Чернівецького державного університету імені Юрія Федьковича Михайлина Павло Васильович

· доктор історичних наук, професор Щербак Віталій Олексійович, декан гуманітарного факультету, завідувач кафедри історії та політології Національного університету "Києво-Могилянська Академія"

Провідна установа - Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С.Грушевського НАН України (м.Київ)

Захист відбудеться 29 вересня 2000 р. о 10 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д76.051.03 у Чернівецькому державному університеті імені Юрія Федьковича за адресою: 58012, Чернівці, вул.Кафедральна 2, корп.14, ауд.18.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Чернівецького державного університету імені Юрія Федьковича (м.Чернівці, вул. Лесі Українки, 23)

Автореферат розісланий 28 серпня 2000 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доцент Карпо В.Л.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

У наукових історичних дослідженнях особливе місце належить висвітленню закономірностей процесів перехідних періодів розвитку людського суспільства. Саме до таких часових відрізків і належить ХVІ - середина ХVІІ ст., в якому досить тісно переплелись долі держав Західної та Східної Європи. Одним з впливових факторів міжнародного значення у даний період були великі за своїми масштабами воєнні конфлікти. Війни епохи Відродження та доби бароко, в яких усе - середньовічне і нове, традиціоналізм та державний інтерес, конфесіоналізм і раціоналізм - переплелося у багатоформену та загадкову композицію, яка склала нову зовнішність тодішньої Європи.

Якщо в цей період з'являлася й економічно зростала нова європейська держава, в якій за влучним висловом Ф.Броделя, "оселявся сучасний капіталізм, то знаряддям цього часто-густо була війна". "Війна - всьому мати (bellum omnium pater)" - говорить латинське прислів'я, якого дотримувалась та категорія людей, що завдячувала їй своєю появою. Найманці - новий професійний прошарок людського суспільства, який був породжений війною, що грунтувалась на новій економічній основі. Поширення найманства і поступове витіснення ним феодального ополчення в арміях більшості західноєвропейських держав у ХVІ - середині ХVІІ ст. стало вже доконаним фактом. Не була винятком в цьому загальноєвропейському процесі й Україна, територія якої тоді була складовою частиною Польсько-Литовської держави (з 1569 р. - Річ Посполита), де розвиток військового найманства поступово також набрав рис об'єктивно вмотивованого процесу, одним з головних рушіїв якого тут стало українське козацтво.

Актуальність теми. Проблема виникнення, організації та розвитку козацького військового найманства протягом ХVІ - середини ХVІІ ст. є досить складною у військово-політичній історії Центральної та Східної Європи, зокрема України, і водночас недостатньо вивченою у вітчизняній історіографії. Складність її полягає, по-перше, в особливостях виникнення та військово-політичному розвитку найманства козаків в період пізнього середньовіччя; по-друге - у тому, що донедавна на даний військово-політичний процес у тодішньому українському суспільстві науковці звертали недостатньо уваги. Саме поняття "найманець" набуло певного негативного відтінку. Вважалося, що прикладання його до козацтва могло нібито дискредитувати останнє. Але ж це було досить поширеним явищем серед козацтва. Відомо, що козаків часто наймали на службу монархи різних країн (Польща, Австрія, Італія, Франція тощо). Воюючи в складі різних іноземних армій, козаки брали активну участь у багатьох європейських воєнних конфліктах, зокрема П'ятнадцятилітній (1591 - 1606) і Тридцятилітній (1618 - 1648) війнах.

Крім того, питання, пов'язані з еволюцією козацького військового найманства, важливі не лише для самої України. Без їх грунтовного дослідження і детального вивчення важко збагнути ті події, які відбувалися в процесі розвитку держав Центральної, Південної та Східної Європи, в тому числі, як України, так і всього регіону в цілому. А саме військове найманство стало тим важливим військово-політичним процесом, який перетворив козацтво на організовану збройну силу, що в кінці ХVІ - першій половині ХVІІ ст. відігравала провідну роль у народних повстаннях проти влади Речі Посполитої на українських землях, а згодом склала організаційне ядро війська Б.Хмельницького в роки Визвольної війни українського народу (середина ХVІІ ст.). Отже, актуальність дослідження даної проблематики є не заперечною.

На нашу думку, в сучасній українській історіографії відсутні роботи, у яких на широкому, належним чином опрацьованому фактичному матеріалі, розкривалися б причини виникнення, організації, озброєння та особливості військового мистецтва (тактика, стратегія) в різних воєнних конфліктах найманого козацького війська впродовж ХVІ - середини ХVІІ ст.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дане історичне дослідження виконане в руслі наукової проблематики кафедри історії України Чернівецького державного університету ім.Ю Федьковича (номер державної реєстрації - 0199U001874).

Мета роботи: на основі комплексного дослідження значної кількості історичних документів та матеріалів всебічно проаналізувати процес виникнення, організації та розвитку найманого козацького війська у ХVІ - середині ХVІІ ст.

Предмет та мета роботи обумовили такі завдання:

охарактеризувати і узагальнити існуючу наукову літературу та історичні джерела, що стосуються досліджуваної проблеми;

розкрити причини найманства козаків;

визначити ідеологічні засади козацького найманства, їх місце, роль і вплив на відносини в тодішньому українському суспільстві;

висвітлити організаційну структуру найманих козацьких підрозділів у ХVІ - середині ХVІІ ст.;

з'ясувати, які види і типи ручної вогнепальної, холодної, метальної зброї, а також захисне спорядження мали на озброєнні козаки-найманці;

проаналізувати, з чого складалося оснащення найманого козацького війська в досліджуваний період;

дослідити питання, пов'язані з використанням найманих козацьких загонів;

дати характеристику військовому мистецтву (стратегія і тактика) найманих козацьких підрозділів у тих воєнних конфліктах, в яких вони брали активну участь.

Об'єкт дослідження - військово-політична історія українського козацтва ХVІ - середини ХVІІ ст.

Предмет дослідження - процес військового найманства козаків у ХVІ - середині ХVІІ ст.

Методологічну основу дисертації складають принцип історизму, наукової об'єктивності висвітлення різнобічних аспектів проблеми. Під час аналізу документального матеріалу автор застосовував методику дослідження французької історичної школи ("Аннали"), основи якої були розроблені такими її представниками як М.Блок, Ф.Бродель та Ж.Дюбі. До найважливіших її принципів належить відмова від штучного перенесення на попередні періоди, особливо середньовіччя, понять, властивих мисленню новітнього часу, а також побудова повної типології суспільних зв'язків при висвітленні подій та явищ феодальної доби. Останній дає можливість розкрити механізм функціонування суспільства епохи феодалізму із врахуванням соціальної поведінки людини, що визначалося належністю до певного стану чи професійного прошарку. Для розв'язання завдань, пов'язаних з військовими аспектами, використано методику дослідження німецької позитивістсько-еклектичної школи, основи якої було закладено Г.Дельбрюком, і сутність якої полягає у всебічному глибокому та скрупульозному критичному аналізі окремих фактів, вибраних з історичних джерел і дає можливість реконструювати подію максимально наближено до епохи, особливо, коли це стосується середньовіччя.

Територіальні рамки дослідження охоплюють землі Західної (Франція), Центральної (Священна Римська імперія германської нації), Південної (Молдова, Валахія, Трансильванія) та Східної (Річ Посполита, Московська держава, Кримське ханство) Європи, тобто ті регіони, які в ХVІ - середині ХVІІ ст. стали ареною найбільших воєнних конфліктів, в яких брали участь козаки як найманці, воюючи на боці різних коаліцій. Дані територіальні рамки включають і Україну, оскільки в період пізнього середньовіччя її землі були складовою частиною інших європейських держав і не залишались осторонь тих військово-політичних процесів, що в них відбувалися.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період пізнього середньовіччя - ХVІ - середину ХVІІ ст., тобто з моменту, коли в історичних джерелах фіксуємо перші значні вербунки козаків на службу приватними особами, і до остаточного оформлення системи комплектування найманих козацьких підрозділів в роки Тридцятилітньої війни.

Для повнішого висвітлення питань, пов'язаних з особливостями військового мистецтва козаків-найманців, бойові дії розглядаються з 70-х років ХVІ ст., бо тільки з цього часу історичні джерела дають можливість чітко прослідкувати їх тактичні прийоми і стратегічні принципи.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що в дисертації розглядається важлива і актуальна проблема, яка в такій постановці й хронологічних рамках практично не розроблялася раніше в українській історіографії. Автор вперше зробив спробу цілісного, комплексного дослідження організаційних форм та ідеологічних засад козацького військового найманства у ХVІ - середині ХVІІ ст.

На основі широкого кола історичних джерел сформульовано ряд важливих положень і висновків, що стосуються ідеологічних засад, принципів вербування та військової організаційної структури, методів збройної боротьби найманого козацького війська. До наукового обігу залучено значну кількість нових історичних джерел.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що дисертація дає можливості їх використання у процесі написання узагальнюючих праць з історії українського козацтва, українського військового та воєнного мистецтва України, історії українського війська при читанні нормативних і спеціальних курсів з історії українського козацтва, України, загальної історії цивілізації в Європі доби пізнього середньовіччя і нового часу у вузах на історичних факультетах.

Апробація результатів дисертації. Робота апробована на засіданні кафедри історії України Чернівецького державного університету імені Юрія Федьковича, а також на декількох міжнародних, всеукраїнських і краєзнавчих конференціях. Серед них: Наукова конференція викладачів, співробітників та студентів, присвячена 120-річчю заснування Чернівецького університету. - Чернівці, 4-6 травня 1995 р.; ІІІ Історико-краєзнавча конференція молодих дослідників, студентів та науковців "Буковина - мій рідний край". - Чернівці, 17 травня 1998 р.; Всеукраїнська науково-практична конференція "Проблеми історії та сучасного розвитку українського козацтва, концепція українського козацтва як державотворчої інституції". - Черкаси, 23-24 квітня 1999 р.; ІІІ Міжнародна наукова конференція "Українське питання в Росії ( середина ХVІІ ст. - кінець ХХ ст.)". - Москва, 23-25 серпня 1999 р.; Міжнародна науково-практична конференція "35-річчя Збаразької облоги". - Збараж, 17 вересня 1999 р.; Міжнародна наукова конференція "Середньовічна Європа: погляд з кінця ХХ ст.". - Чернівці, 16-18 березня 2000 р.; Міжнародний Науковий Конгрес "Українська історична наука на порозі ХХІ століття". - Чернівці, 16-18 травня 2000 р.

Публікації. Основні положення дисертації розкрито у восьми статтях в журналах і наукових збірниках та одних тезах конференції.

Предмет, мета і завдання роботи обумовили її структуру.

Вона складається з переліку умовних скорочень, вступу, чотирьох розділів, поділених на 9 параграфів, висновків (разом 185 сторінок) списку джерел та літератури (41 сторінкa, 521 назви), додатків (66 сторінок, 12 таблиць, 36 ілюстрацій).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовуються актуальність обраної теми, її територіальні та хронологічні рамки, визначаються мета і завдання, об'єкт, предмет і методологія дослідження, показується його зв'язок з науковими програмами, а також наукова новизна і практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі "Історіографія та джерельна база дослідження" аналізується стан наукових досліджень проблеми та характер документальної бази, яка використана при написанні роботи.

Незважаючи на те, що в цілому існує значна кількість досліджень з історії козацтва, у тому числі, з історії його військового мистецтва, в них рідко і лише фрагментарно зачіпаються проблеми найманства.

В українській історіографії вже склалась певна традиція розглядати проблему найманства в Україні у зв'язку зі збройними силами Гетьманщини (середина ХVІІ - ХVІІІ ст.), а саме однією з їх складових - охотницькими полками. У працях І.Крип'якевича, В.А.Дядиченка, О.М.Апанович, В.М.Заруби та О.Г.Сокирка на певній джерельній базі висвітлюється бойовий шлях охотницьких полків, починаючи з Визвольної війни українського народу і до скасування їх царським урядом в 70-х роках ХVІІІ ст., проте питання досліджуваної тематики зовсім не зачіпаються.

У ХІХ ст. проблема козацького військового найманства теж не стала предметом широкого дослідження українських істориків. Лише у працях М.І.Костомарова та П.О.Куліша, які ввели в науковий обіг ряд історичних джерел, фрагментарно висвітлюються події, пов'язані з втручанням козаків у внутрішні справи Молдови, а також було покладено початок дискусії щодо участі Б.Хмельницького та запорожців у боях за фландрське місто Дюнкерк в роки Тридцятилітньої війни.

На початку ХХ ст. з'явилося ряд наукових розвідок, пов'язаних з проблемою служби козаків у Польсько-Литовській державі. Проте, в працях А.В.Стороженка, В.М.Доманицького,А.Яковліва, І.П.Крип'якевича в основному акцентується увага на причинах і початках виникнення реєстрового козацького війська та процесу легітимації українського козацтва у Великому князівстві Литовському та Речі Посполитій, а також дається грунтовний аналіз так званої "Баторієвої реформи", доводиться безпідставність теорії про реформування козацтва за часів правління короля Стефана Баторія.

Плідний доробок нової української історіографії було узагальнено у фундаментальній праці М.С.Грушевського "Історія України-Руси". Події, пов'язані з найманством козаків, висвітлюються у 7, 8 та 9-му томах. Проте сам процес військового найманства козаків чітко не виділяється, хоча сам автор писав, що запорожці "продають свою службу сусіднім володарям, як польському королеви так і іншим".

Декілька фрагментів, які стосуються перебування козаків на іноземній службі, висвітлено в роботі В.Січинського.

Українська радянська історіографія кінця 1930-70-х років у трактуванні подій історії козацтва звертає увагу в основному на посилення класових суперечностей, розгортання народно-визвольних і соціальних рухів у тогочасній Україні (К.Г.Гуслистий, В.О.Голобуцький, П.В.Михайлина) та у контексті боротьби проти турецько-татарської агресії (М.А.Алекберлі, Г.А.Василенко). Однак питання козацького військового найманства в усіх цих подіях, окрім декількох слів, які стосувалися Дюнкеркської проблеми, у зв'язку з тим, що вони не вписувалися у нав'язану радянську схему, не розглядалися.

На відміну від радянської, українська зарубіжна історіографія (О.Баран, Ю.Гаєцький) при дослідженні тематики козацтва основну увагу приділила проблемі його участі в подіях Тридцятилітньої війни, а також висвітленню його контактів з Сефевідським Іраном в першій чверті ХVІІ ст. При цьому слід зауважити, що в них вперше чітко виділені моменти, які стосуються найманства козаків.

У сучасній українській історіографії з'явився ряд робіт, які з того чи іншого погляду розглядають аспекти, пов'язані з досліджуваною темою. Зокрема, Д.С.Наливайко та В.І.Сергійчук торкаються питань найманства при вивченні міжнародної діяльності українського козацтва в ХVІ - середині ХVІІ ст.

Окремі аспекти, пов'язані з найманством козаків у Речі Посполитій, розглядаються в працях С.А.Леп'явка та В.О.Щербака.

Наймане козацьке військо, зокрема його участь в Тридцятилітній, польсько-московських, польсько-османських, польсько-шведських, П'ятнадцятилітній війнах частково ставали предметом дослідження зарубіжної іноземної історіографії. Зокрема цією проблемою займалися польські (В.Конопчинський, К.Гурський, В.Томкевич, З.Вуйцик, В.Серчик, Л.Підгородецький), російські (О.Л.Вайнштейн, Б.Ф.Поршнєв, О.Л.Станіславський, Б.М.Флоря), молдавські (Н.А.Мохов, Е.М.Руссев), румунські (Н.Йорга, І.Ністор, Б.П.Гаждеу, К.Д.Джуреску, В.Атанасіу), французькі (Ш.Лемерсьє-Келькеже), англійські (Ф.Лонгворт) науковці. Проте, і в їхніх працях питання, що стосуються причин, організації, внутрішньої структури та військового мистецтва найманого козацького війська знайшли лише побіжне висвітлення.

Аналіз наукової літератури свідчить, що проблема козацького військового найманства ХVІ - середини ХVІІ ст. не була предметом спеціального комплексного дослідження в історіографії, а тому потребує ґрунтовної розробки і вивчення.

Джерельну базу дисертації складають неопубліковані та археографічні публікації. Окремі матеріали, що стосуються досліджуваної теми, знаходяться у справах "Баворовських" (ф.4) та "Оссолінських" (ф.5) відділу рукописів Львівської державної наукової бібліотеки НАН України. В основному це документи, що пов'язані з основною темою дослідження безпосередньо, в них подається інформація про військову діяльність козаків-найманців, які служили в роки Визвольної війни українського народу середини ХVІІ ст. у польському (коронному) війську. Особливо, ці документи яскраво ілюструють активну військову діяльність найманих козацьких підрозділів напередодні Берестецької битви (червень-липень 1651 р.).

Серед опублікованих документів найбільш цінні для розробки зазначеної теми містяться у 1, 2, 3, 10, 11 томах "Актов, относящихся к истории Южной и Западной России", у 1 томі "Актов Московского государства", у декількох частинах "Архива Юго-Западной России" та у 8-у томі "Жерел до історії України-Руси".

Ряд важливих документів з даної проблематики зібрали та опублі-кували Г.Н.Анпілогов, В.І.Буганов, В.Б.Антонович, М.С.Грушевський, І.П.Крип'якевич, Ю.Целевич, Ю.А.Мицик, О.А.Бевзо, О.Баран, Ю.Гаєцький, В.Демболецький, П.Панаітеску, Ш.Штефанеску, А.Іларіану, І.Корфус, С.Кутжеба.

Існує також ряд археографічних видань, у яких опубліковано багато документів з окремих аспектів дисертаційного дослідження, зокрема:

"Briefe und Akten zur Geschichte Wallensteins (1630-1634)" (4 т.); "Calatori straini despre Tarile Romane" (Т.4.);"Documente privind istoria Romaniee" (15 т.); "Documente privitoare la istoria Ardealului, Moldovei si Tarii Romanesti" (10 т.); "Documente privitoare la istoria Romanilor" (Т.2-15); "Documente Romaniae Historica" (Т.2-25); "Documente turcesti privind istoria Romaniei" (Т.1.); "Ispisoare si zapise (Documente slavo - romane)" (Т.1-3); " Volumina legum" (Т.2-3).

Крім актів, документів приватно-публічного змісту, реєстрів, приватного листування, у дисертації також використовувались наративні джерела: щоденник австрійського посольства 1594 р. на Запоріжжя, складений послом Е.Лясотою; записки капелана коронного війська Ш.Окольського про каральну експедицію на Придніпров'я проти Запорозького війська в 1637-1638 рр.

Важливими джерелами, використаними при підготовці дисертації, були літописи та хроніки вітчизняних (Ф.Софонович, Самовидець, Г.Грабянка, С.Величко, Л.Боболинський), турецьких (Е.Челебі), польських (М.і І.Бєльських, Р.Гейденштейн, П.Пясецький), трансільванських (Валзер, Г.Краус), молдавських (Г.Уреке, Н. і М.Костіни, Р.Попеску) літописців. Ці джерела цінні, у першу чергу, тим, що в них подано докладну інформацію про активну участь найманих козацьких підрозділів у подіях антиосманських повстань в Молдові (70-ті роки ХVІ ст.), "Довгій" (П'ятнадцятилітня) (1591-1606), Тридцятилітній (1618-1648), польсько-османських, польсько-московських та польсько-шведських війнах. Недоліком усіх хронік і літописів є суб'єктивність їх авторів в оцінках подій, а тому наведені в них факти слід по мірі можливості перевіряти іншими документами.

Для реконструкції військового одягу козаків-найманців та з'ясування, якими видами зброї були озброєні їхні підрозділи, автор використовував ряд іконографічних джерел, зокрема малюнки, зроблені Г.Л.де Бопланом під час його перебування в Україні, а також картину голландського художника ХVІІ ст. Рембрандта Харменса ван Рейна "Легкоозброєний вершник", яка ще відома у польській військовій історіографії під назвою "Лісовчик".

У другому розділі "Історичні та ментальні витоки козацького військового найманства" висвітлюються причини козацького військового найманства. В розділі подається зв'язок між процесом генезису козацької верстви як соціального прошарку пізньосередньовічного українського суспільства і виникнення найманства. Розглянувши стосунки козацтва зі станом селянства, міщанства, шляхтою з'ясовано, що саме остання помітно вплинула на його військово-політичний розвиток і стала каталізатором початку найманства. Останнє чітко обгрунтовує і "боярська теорія" походження козацтва, яка веде його коріння до давньоруського боярства, одним з головних привілеїв якого було займатися військовим ремеслом. Автор вважає, що одним з вагомих чинників розвитку козацького військового найманства були так звані порубіжні території, на яких жили козаки, і таким чином мали постійні військово-політичні контакти з межуючими іноземними державами, які в свою чергу при необхідності мали можливість наймати козацькі загони для вирішення своїх проблем збройним шляхом. Останнє призвело до потреби легалізації козацького військового найманства, що частково було виконано під час реформ 70-х років ХVІ ст., в результаті яких польським урядом було створено реєстрове козацьке військо. Проте незавершеність реформ у соціально-правовому відношенні породила появу так званого "вільного козацтва", яке являло собою вільнонайману військову суспільну верству.

Розглядаючи питання, що стосуються ментальних витоків військового найманства козаків, слід виділити, в першу чергу, чинники, пов'язані з поняттям "рицарства", яке займало одне з чільних місць у світоглядній системі козацтва. Рицарський ідеал ХVІ - ХVІІ ст., яким користувалось козацтво, являв собою вульгаризацію первісної (класичної) рицарської ідеі, яка вже втратила своє значення через зміну історичної реалії, і бралась на озброєння станами з сильними соціальними амбіціями. Отже, претензії козацтва на статус окремого стану виросли саме під оболонкою рицарських амбіцій, хоча нова військово-політична реалія вже не зв'язувала його з архаїчною первісною ідеєю. Військове ремесло з привілею, наданого народженням (як в часи класичного рицарства), перетворилося в ХVІ ст. на професію, за яку платили гроші. Обравши її, козацтво фактично за тодішніми критеріями відповідало західно-європейським найманцям, зокрема італійським кондотьєрам та німецьким ландскнехтам. Суперечливість існування рицарського ідеалу в нових історичних умовах знайшла відгомін навіть у народній творчості (польська шляхта заявляла запорожцям: "Ми воюємо за честь, а ви за гроші", на що вони відповідали: "Кому чого бракує - за те і воює"). Це була ідеологія нового стану - служилої аристократії, соціального оформлення у вигляді якої домагалося козацтво від офіційної влади. З цією козацькою ідеологією був пов'язаний термін "товариство", який означав повноправних членів, у даному випадку, військової корпоративно-професійної групи, головною ознакою якої було право на "службу".

В розділі відзначається, що нова козацька ідеологія містила явний релігійний лібералізм (часом, може, навіть індиферентизм), як в межах різних відгалуджень християнства, про що свідчить участь козаків-найманців в Тридцятилітній війні майже виключно на боці католиків, так і по відношенню до інших релігій, зокрема ісламу, останнє підтверджується їх військовою активністю в роки П'ятнадцятилітньої війни, в якій вони іноді билися на боці турків, а також під час кримських усобиць 20-х років ХVІІ ст., в яких вони підтримували різних претендентів на ханський престол.

Водночас зазначається що найманська ідеологія козацтва не сприяла розвитку національної свідомості та консолідації українців. Про це свідчать поразки, яких зазнали народно-визвольні рухи в кінці ХVІ - першій половині ХVІІ ст. в Україні, а також розбіжності в поглядах керівної верхівки та рядових учасників у таборі Б.Хмельницького в роки Визвольної війни українського народу (середина ХVІІ ст.), які змушували військово-політичний провід Війська Запорозького вживати заходів для реорганізації наявної реєстрово-козацької або навіть створення нової, альтернативної військової системи держави.

В третьому розділі "Внутрішня організація, озброєння та оснащення найманого козацького війська" розглядаються питання, що стосуються організації та внутрішньої структури найманих козацьких підрозділів. Організація найму козаків на іноземну військову службу в ХVІ - середині ХVІІ ст. відбувалася у формі вербування, яке було як легальним (при допомозі офіційних осіб та наявності спеціальних патентів), так і нелегальним (за посередництвом таємних агентів).

Найголовнішою ознакою військової служби за наймом був договір, який укладався між обома сторонами і в якому зазначалися умови, в першу чергу - питання платні. Тривала несплата грошей або заміна їх недостатньою кількістю захоплених трофеїв призводили до розриву договору, який часто супроводжувався військовим бунтом найманців.

Важливого значення надавалося також процедурі передачі-прийняттю прапора того чи іншого володаря, який наймав козаків на службу, і суть якого полягала у визнанні стосунків володарства-підданства і носила характер міжнародно-правового акту.

В розділі на базі різного виду історичних джерел висвітлюються аспекти, пов'язані з чисельністю найманих козацьких підрозділів, які наймалися, і доводиться, що вони складали 10-30, а в поодиноких випадках навіть 50-60 % від загальної кількості найманих контингентів. Внутрішня організаційна структура найманих козацьких військ до середини ХVІІ ст. залишалася невнормованою, що пояснюється розвитком найманих військ у більшості держав Європи, який завершився в другій половині ХVІІ - ХVІІІ ст. створенням постійних, регулярних армій.

В цьому розділі дається широка характеристика озброєння найманих козацьких підрозділів. Найманці були озброєні різноманітними видами ручної вогнепальної зброї, яка складалась з мушкетів, аркебузів, карабінів та бандолетів польської, голландської, турецької, можливо французької та московської роботи. Деякі види її, зокрема мушкети, протягом другої половини ХVІ - першої половини ХVІІ ст. значно вдосконалилися, вони стали коротшими і легшими, а отже й більш зручними у використанні. Ці зміни у зручності використання були досягнуті також завдяки зміні в кінці ХVІ ст. гнотового і колісного замків на ударно-кремінний, проте як свідчать археологічні знахідки, на озброєнні козаків у середині ХVІІ ст. і надалі залишалися види ручної вогнепальної зброї й попередніх модифікацій. У цей час з'являються також окремі зразки рушниць, які заряжалися з казенної частини і були нарізними, що підвищувало їх пробивну силу. Для ефективного використання всіх видів ручної вогнепальної зброї в козацькому війську застосовувались спеціальні західноєвропейські шикування (караколювання), про що свідчать проаналізовані дані з писемних та іконографічних джерел.

Широкі військові контакти зі Сходом викликали появу на озброєнні козаків шабель турецького та іранського типу, які виготовлялися з великою майстерністю. Дані археологічних розкопок дозволяють стверджувати, що серед козаків-найманців, особливо лісовчиків, у першій половині ХVІІ ст. набула найбільшого поширення шабля польсько-угорського типу, окремі зразки якої виготовлені в Західній Європі. З іншої холодної зброї на озброєнні "грошових" козаків були чекани й келепи, які призначалися для розбивання захисних обладунків ворога, з метального - використовувались лук і стріли та списи. Молдавські та трансильванські литописці часто згадуються про наймані загони козаків-лучників на службі господарів Молдови та Валахії в другій половині ХVІ ст.

В розділі окрему увагу приділено захисному озброєнню та військовому одягу козаків-найманців. Грунтуючись на фактах історичних джерел, а також результатах археологічних розкопок, автор доводить, що у ХVІ - середині ХVІІ ст. в козацькому війську захисні обладунки, переважно східного типу, використовувались не тільки командним, але й рядовим складом. У ХVІІ ст. існував навіть вид кільчастого панциря, який називали "черкаським". На основі аналізу писемних та іконографічних джерел висвітлюються питання, пов'язані з деталями козацького військового одягу ХVІ - першої половини ХVІІ ст.

Стосовно оснащення найманого козацького війська, в розділі подається інформація про обозні вози, в якості рухомих фортець, які часто застосовувались у боротьбі з противником, в якого головним родом війська була кіннота, а також різні види човнів, що використовували, як для проведення військово-морських операцій, так і для транспортних функцій. Для облоги та штурму ворожих тимчасових і стаціонарних укріплень козаками використовувались "гуляй-городи".

Четвертий розділ "Особливості військового мистецтва козаків-найманців". Постійна боєготовність найманих козацьких підрозділів дозволяла використовувати їх для виконання різноманітних військових акцій. Вони виконували завдання по охороні кордонів та міст тих держав, в яких перебували на службі. Окремі приватні особи, в першу чергу представники української шляхти, зокрема магнатські роди Острозьких, Вишневецьких, Корецьких та інші, використовували наймані козацькі корогви для вирішення приватних справ збройним шляхом. В роки Тридцятилітньої війни австрійський уряд використовував маневрені наймані козацькі загони для втілення планів "економічної" війни, проведення якої призводило до економічного занепаду цілих регіонів, які виступали проти Габсбургів.

Головним призначенням охотницьких козацьких підрозділів було брати участь у воєнних кампаніях проти збройних сил ворога, у яких вони виробляли свої методи збройної боротьби проти супротивників різного типу. Озброєні ручною вогнепальною, холодною і метальною зброєю, наймані козаки вміли вести затяжний вогневий і рукопашний бій. Ставка на нього гарантувала перемогу над кількісно переважаючим противником, особливо якщо це стосувалося турецько-татарського війська. Значення сильної у вогневому відношенні козацької піхоти продемонструвала її участь в антиосманських війнах молдовських господарів в 70-х роках ХVІ ст., де вона відіграла вирішальну роль в перемогах над турками (Тягинь, 1574; Доколин, 1577).

Відзначено також, що на початку ХVІІ ст. з розвитком в арміях Західної Європи нових тактичних прийомів бою ("лінійна тактика"), козаки, наймаючись до них на службу, запозичували їх і творчо застосовували в битвах з ворогом.

У розділі на базі історичних фактів доводиться, що на іноземну військову службу наймалися не тільки підрозділи козацької піхоти, але й кінноти, на що раніше не зверталася увага у вітчизняній історіографії.

Вперше військове мистецтво козацької кінноти було продемонстровано в П'ятнадцятилітній війні, у якій її підрозділи воювали на боці валаського господаря Мигая Хороброго проти турків (Келугерени, Тирговішти, 1595), трансільванців (Шеллембере, 1599; Гореслеу, 1601), австрійців та угорців (Миреслеу, 1600), поляків (Плоєшти-Буковер, 1600). Під час бойового зіткнення з супротивником козацька кіннота завдавала по ньому потужного фронтального або флангового удару, який іноді суттєво впливав на загальний перебіг бою. Відзначимо також, що запорожці часто запозичували різні прийоми кавалерійського бою у своїх сусідів, зокрема кримських татар. Так, в роки Тридцятилітньої війни козацька кіннота наводила жах на супротивника своїми східними тактичними прийомами бою (так звані атаки-суїми), завдяки яким вона завдала нищівних поразок трансільванським (Гуменне, 1619), та гессенським (Сест, 1636) військам.

У розділі окремо звертається увага на те, що здобутий військовий досвід козаків-найманців ефективно використовувався під час народно-визвольних рухів в кінці ХVІ - першій половині ХVІІ ст. в Україні, особливо в галузі польової фортифікації. Про останнє свідчать потужні польові укріплення С.Наливайка (Солониця, 1596), Т.Федоровича (Переяслав, 1630), Д.Гуні (Стариця, 1638). Стосовно стратегії найманих козацьких підрозділів, то в розділі цьому аспекту приділяється менше уваги, оскільки у більшості випадків воно повністю підпорядковувалось військовим планам верховного командування. Лише деякі західноєвропейські полководці, зокрема Валленштайн, намагалися розробляти стратегічні плани наступних кампаній, зважаючи на військовий характер наявних найманих контингентів. Деякі стратегічні принципи ведення війни, запозичені свого часу на Заході, були творчо застосовані Б.Хмельницьким у боротьбі проти Речі Посполитої за визволення України.

У висновках узагальнено основні результати дисертаційного дослідження. Вони зводяться до наступних положень, які виносяться на захист:

1. У ХVІ ст. процес козацького військового найманства тісно пов'язаний з генезисом козацтва як соціально-правової верстви і став каталізатором його розвитку у військово-політичному відношенні.

2. Важливе значення для процесу формування козацького військового найманства відіграли реформи польських королів 70-х років ХVІст., які не вирішили соціально-правових питань стосовно козацтва, проте надали можливість легально найматися на військову службу до монархів іноземних держав.

3. Найманство суттєво вплинуло на формування козацької ідеології в ХVІ - середині ХVІІ ст., яка фактично дорівнювала світогляду нової служилої аристократії, в якому знайшли своє відображення ідеї ранньобуржуазного суспільства, з характерним для нього проявами релігійної терпимості та лібералізму. Однак, козацька найманська ідеологія негативно вплинула на формування національних цінностей пізньосередньовічного українського суспільства та яка призвела до його деконсолідації в кінці 50-х років ХVІІ ст.

4. Військове найманство суттєво вплинуло на внутрішню організаційну структуру козацького війська, яка вдосконалювалася протягом ХVІ ст. і остаточно сформувалась, перетворившись на військову систему Козацької держави - Гетьманщини в середині ХVІІ ст. Паралельно цьому відбувався процес технічного вдосконалення озброєння та оснащення найманих козацьких формувань.

5. Постійна боєготовність найманих козацьких підрозділів давала можливість використовувати їх в різноманітних за масштабами та видами військових акціях, в яких козаки збагачували свій бойовий досвід.

6. Участь у численних воєнних конфліктах в Європі сформувала особливе військове мистецтво найманого козацького війська, в якому знайшли своє логічне поєднання тактичні принципи різноманітних військових систем держав Європи та країн Сходу.

7. Узагальнений військовий досвід, здобутий козацтвом в численних воєнних конфліктах Європи, творчо був використаний козацькими ватажками в подіях національно-визвольної боротьби кінця ХVІ - середини ХVІІ ст. проти влади Речі Посполитої.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:

1. Федорук А.В. Українське козацтво і європейська військова тактика ХVІ ст. (Доколинська битва 1577 р.) // Питання історії України. Збірник наукових статей. - Чернівці: Золоті литаври, 1998. - Т.2. - С.19-28.

2. Федорук А. Військо та військове мистецтво запорозьких козаків за відомостями діаріуша Ш.Окольського (1637-1638 рр.) // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології. Збірник наукових статей. - Чернівці: Золоті литаври, 1999. - Т.2. - С.99-108.

3. Федорук А. До проблеми участі козаків у боях за Дюнкерк 1646 р. // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології. Збірник наукових статей. - Чернівці: Золоті литаври, 1999. - Т.3. - С.87-98.

4. Федорук А.В. Військо Тараса Федоровича в повстанні 1630 р.: деякі аспекти виникнення та організації // Питання історії України. Збірник наукових статей. - Чернівці: Золоті литаври, 1999. - Т.3. - С.65-74.

5. Федорук А.В. "Затяжне" військо Гетьманщини в 50-60-х роках ХVІІ ст.: деякі аспекти виникнення та організації // Наукові записки з української історії. Збірник наукових статей. - Переяслав-Хмельницький, 1999. - Вип.9. - С.40-49.

6. Федорук А. Конотопська битва 1659 р. (До 340-річчя події) // Буковинський журнал. - 1999. - Ч.3-4. - С.185-207.

7. Федорук А. Військове мистецтво козацького війська в Переяславській битві 1630 р. // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології та етнології. Збірник наукових статей. - Чернівці: Золоті литаври, 2000. - Т.1. - С.237-243.

8. Федорук А. Про участь українського найманого (охотницького) війська у битві під Конотопом 1659 р. // Питання історії нового та новітнього часу. Збірник наукових статей. - Чернівці: Рута, 2000. - Вип.7. - С.58-68.

9. Федорук А. Козаки в контексті військового мистецтва Тридцятирічної війни (1618-1648 рр.) // Середньовічна Європа: погляд з кінця ХХ ст. Матеріали Міжнародної наукової конференції. - Чернівці: Золоті литаври, 2000. - С.116 - 120.

АНОТАЦІЯ

Федорук А.В. Наймане козацьке військо (ХVІ - середина ХVІІ ст.): ідеологія, організація та військове мистецтво. - Рукопис.

Дисертація на здобуття науковго ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України. - Чернівецький державний університет імені Юрія Федьковича. - Чернівці, 2000.

У дисертації комплексно досліджуються причини виникнення процесу козацького військового найманства в ХVІ-середині ХVІІ ст. Визначено місце і роль соціально-станової, релігійної самосвідомості у найманській ідеології козаків та її вплив на формування в них національної свідомості. Подається розвиток організації та внутрішньої структури найманих козацьких підрозділів, що входили до складу різних європейських військових систем. Значну увагу приділенщ характеристиці видів і типів ручної вогнепальної, холодної та метальної зброї, артилерії, захисного спорядження, яким були озброєні козаки-найманці. Міститься інформація про оснащення козацьких загонів, які наймалися на іноземну службу. Висвітлюються аспекти, що стосуються видів військової служби, яку виконували наймані козаки, і використання їх під час ведення "приватних" та "економічних" воєн. Охарактеризовано військове мистецтво (тактика і стратегія) козаків-найманців в тих воєнних конфліктах, в яких вони брали активну участь.

Ключові слова: українське козацтво, найманство, військово-політична історія, Тридцятилітня війна.

АННОТАЦИЯ

Федорук А.В. Наёмное казацкое войско (ХVІ - середина ХVІІ вв.): идеология, организация и военное искусство. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - История Украины. - Черновицкий государственный университет имени Юрия Федьковича. - Черновцы, 2000.

Диссертация посвящена комплексному исследованию причин, организации и развитию казацкого военного наёмничества в период позднего средневековья. Это имеет особую историческую ценность, исходя из того, что данный военно-политический процесс, проходивший в контексте развития позднесредневековой Западной, Центральной, Южной и Восточной Европы, отображал те глубокие изменения, которые происходили в общественной жизни государств, расположенных на этой территории, и в значительной мере определили направления и специфику их исторической эволюции.

Проанализированная историография развития казацкого военного наёмничества дала возможность убедительно доказать, что данная проблема до настоящего времени оставалась в украинской исторической науке мало исследованной. Основу базы источников настоящей диссертации составили документы из фондов отдела рукописей Львовской государственной научной библиотеки Национальной Академии наук Украины. Использовано также значительное количество документов, опубликованных в различных тематических сборниках. При написании отдельных разделов диссертации автор пользовался сведениями из летописей, хроник, дневников.

Проанализированы причины возникновения процесса казацкого наёмничества, причины, которые непосредственно воздействовали на его генезис и развитие в ХVІ - середине ХVІІ веков. Определены место и роль социально-сословного и религиозного самосознания в наёмнической идеологии казаков. Выяснено, что влияние наёмнического сознания отрицательно сказалось на формировании национального сознания украинского казачества и впоследствии - на процесс образования независимого государства - Гетьманщины.

На основе сведений из значительного количества исторических источников исследован процесс организации военного найма казаков на иностранную службу. Большое внимание уделено освещению вопросов, связанных с внутренней организационной структурой наёмных казацких подразделений, приводится их численность. Определено, что в конце ХVІ - первой половине ХVІІ вв. наёмные казацкие части составляли от 10 до 30 %, а иногда даже 50-60 % от общей численности действующих полевых армий, в частности, как это было в Хотинской битве 1621 г.

Значительное внимание уделено характеристике различных видов и типов ручного огнестрельного, холодного и метательного оружия, которым были вооружены казаки-наёмники. Также необходимо подчеркнуть, что вопреки устоявшимся в научной литературе взглядам, что казаки пренебрегали защитным вооружением, на основе сведений из источников доказывается - во второй половине ХVІ - середине ХVІІ вв. они достаточно широко применяли его во время военных действий.

Рассмотрены вопросы оснащения наёмных казацких подразделений, состоявшего из боевых возов и челнов, и использовавшегося в зависимости от характера и условий ведения военных действий.

Внутренняя организационная структура, вооружение и оснащение наёмников влияли и на задачи, которые выполняли казацкие подразделения. Так, они несли сторожевую и разведывательную службу, использовались частными лицами, особенно украинской шляхтой и духовенством для решения своих собственных проблем вооруженным путем, а также для ведения "экономической" войны, направленной на подрыв экономической базы вражеского государства.

В диссертационной работе охарактеризованы основные тактические принципы, которыми руководствовались казаки-наёмники во время ведения боевых действий в различных частях Европы в период военных конфликтов, в которых они принимали активное участие. Исследованы место и роль наёмных казацких подразделений при разработке верховным командованием стратегии ведения будущей кампании.

Ключевые слова: украинское казачество, наёмничество, военно-политическая история, Тридцатилетняя война.

ANNOTATION

Fedoruk A.V. Mercenary Cossack Forces (the XVI - middle of the XVII c.): Ideology, Organozation and Military Art. - A manuscript.

The thesis on the award of the scientific degree of Master of Historical Sciences, speciality 07.00.01 - Histori of Ukraine. - Chernivtsy, 2000.

The thesis deals with a complex investigation of the causes of the phenomenon of the Cossack mercenary in the XVI - middle of the XVII cc. The aim of the research is to define the place and the mercenary ideology of the Cossacks and its influence upon the formation of their national consciousness. A special attention has been paid to the history of organozation and inner structure of the mercenary Cossack troops which formed integral parts of different Eurorean military systems. A great emphasis has been made on the characteristics of types and kinds of manual arms, artillery, difensive construction, wchich were used by the mercenary Cossacks. There is also special information about the armament of Cossacks units which were hired for foreign military service. The investigation also deals which such aspects as the kinds of militatry servicees carried out by the mercenary Cossacks and the way the Cossacks were used during so-called "private" and "economic" wars. There is also the characherestic of the military art (strategy and tactics) of the mercenary Cossacks in the militatry conflicts where they took an active part.

Key words: Ukrainian Cossacks, mercenary, martial-political history, the Thirty years War.

Размещено на www.allbest.ru