Размещено на http://www.allbest.ru/

Місце древньої Греція і її культури у світовій історії

Зміст

• Вступ
• 1. Виникнення та розвиток культури древньої Греції епохи Еллінізму
• 2. Місце древньої Греція і її культури у світовій історії
• Висновок
• Список використаної літератури

Вступ

Древня Греція і її культура займають особливе місце у світовій історії. У високій оцінці античної (тобто греко-римської) цивілізації сходяться мислителі різних епох і напрямків. Французький історик минулого століття Эрнест Ренан назвав цивілізацію древньої Еллади “грецьким чудом”. Найвищі оцінки грецької цивілізації не здаються перебільшеними. Але що породило думку про “чудо”? Грецька цивілізація -- не єдина, та й не сама древня. Коли вона з'явилася, деякі цивілізації древнього Сходу вимірювали свою історію вже тисячоріччями. Це відноситься, наприклад до Єгипту і Вавилона. Думка про чудо грецької цивілізації викликана швидше за все її надзвичайно швидким розквітом. Суспільство і культура Древнього Єгипту вже на початку третього тисячоріччя до нашої ери знаходилася на тій ступіні розвитку, що дозволяє говорити про перехід від варварства до цивілізації. Створення грецької цивілізації відноситься до епохи “культурного перевороту” -- VII - V ст. До н.е. Протягом трьох століть у Греції виникла нова форма держави -- перша в історії демократія. У науці, філософії, літературі й образотворчому мистецтві Греція перевершила досягнення древніх східних цивілізацій, що розвиваються вже більш трьох тисяч років. Хіба не було це чудом? Звичайно, ніхто не мав на увазі надприродне походження грецької цивілізації, але вказати історичні причини появи “грецького чуда” виявилося зовсім непросто. Виникнення і розквіт грецької цивілізації, що учинилися фактично протягом життя декількох поколінь, складали загадку вже і для самих греків.

1. Виникнення та розвиток культури древньої Греції епохи Еллінізму

еллінізм культура греція рабовласництво

Переломним моментом в історії Древньої Греції стали греко-перські війни. Перемога греків, остаточне оформлення класичного рабовласництва, розвиток демократії сприяли підйомові економічного і політичного життя Греції в V ст. до н.е. і розквітові грецької культури, центром якої стали Афіни, особливо під час правління Перикла.(ок.495-429 до н.е.)

У класичний період метою виховання громадянина стала його фізична і духовна досконалість. У систему утворення входили гімнастика, музика, танці, лист. Велику роль у розвитку інтелектуального утворення зіграли софісти - мандрівні філософи, що за плату навчали бажаючій граматиці, математичним дисциплінам, риториці, діалектиці й ін.

Софісти славилися своїм умінням переконувати і доводити. У класичну епоху наука ще тісно зв'язана з натурфілософією, але зі збільшенням обсягу знань деякі напрямки починають оформлятися як самостійні дисципліни. Наприклад, у V ст. до н.е. спостерігається прогрес у медицині, зв'язаний з ім'ям Гіппократа. Хвороби він пояснює цілком реальними причинами, що не залежать від божественних сил. Гіппократ вважав, що лікар повинний дотримувати особливі етичні норми, насамперед - не шкодити пацієнтові.

У літературі V ст. до н.е. основними жанрами стали трагедія і комедія. Творцем класичної грецької трагедії є Есхіл. Він оживив драму, ввівши в неї другого актора, зробив театральну дію більш динамічним, цікавим, крім того, з його ім'ям зв'язане застосування декорацій масок.

Один з основних мотивів творчості Есхіла - прославляння цивільних чеснот, патріотизму, особливо характерна в цьому відношенні трагедія "Прометей прикутий".

Творцем психологічної драми був Еврипід. Основний конфлікт у його добутках - боротьба розуму і пристрастей, що також неминуче, як і доля, приводять людини до загибелі. Особливо виділяються серед трагедій Еврипіда "Медея" і "Федра".

Чудовим комедіографом був Аристофан, що додав комедії політичну гостроту і злободенність. У його творчості (комедії "Мир", "Вершники", "Лисистрата" і ін.) відбилися політичні погляди античного селянства.

Усе життя афінських громадян у V в. до н.е. була зв'язана з колективними інтересами, проходила в постійному спілкуванні.

Більшість громадян - чоловіків - брало участь у роботі народних зборів, органів керування, судів. Чимало часу проводилося в гімнасіях і палестрах, де займалися фізичними тренуваннями. У гімнасіях, крім того, вели бесіди софісти, Сократ, виникали політичні і філософські суперечки. Особливим місцем спілкування був ринок, де, роблячи покупки, обмінювалися новинами. Досить часто влаштовувалися симпосіони - дружні гулянки, на яких пекли пісні, іноді змагались у красномовстві, поезії, вели філософські суперечки. Брали участь у симпосіонах тільки чоловіки, але нерідко для розваги бенкетуючих запрошувалися флейтистки, інші музиканти, гетери. Повсякденний одяг афінян був скромний, їжа - досить убога: в основному овочі, риба, ячмінні коржі, пили звичайно розведене вино, воду, молоко.

Великий інтерес громадян викликала історія рідного поліса. Грецька історіографія V ст. до н.е. бурхливо розвивається і згодом стає зразком для наслідування. Ще древні "батьком історії" називали Геродота. Він написав закінчене, прекрасно викладене добуток - "Історію", основним сюжетом якої були греко-перські війни.

Головною задачею мистецтва V ст. до н.е. було правдиве зображення людини, сильного, енергійного, повного достоїнства і рівноваги щиросердечних сил - переможця в перських війнах, вільного громадянина поліса, у якому моральна краса невіддільна від фізичної.

У цей час досягає розквіту реалістична скульптура, що виконувалася в основному з мармуру, що, як і в архаїчну епоху, розфарбовували, і бронзи. Монументальність, прагнення до гармонії, пропорційності, створенню ідеальних образів богів і людей відрізняють творчість великих скульпторів V ст. до н.е.

Серед грецьких живописців V ст. до н.е. слід зазначити Полігнота й Аполодора, якому приписується відкриття гри світлотіні, уміння давати перспективу. Їхньої картини до нас, на жаль, не дійшли, і основним пам'ятником живопису цього періоду для нас залишається прекрасний вазовий розпис, що продовжував реалістичні традиції архаїчної епохи.

V ст. до н.е. ознаменувався чудовими архітектурними будівлями в різних кінцях Греції. У цей час створюються найбільш зроблені комплекси, після руйнувань під час греко-перських воєн відновлюються міста й окремі пам'ятники. Основним типом суспільного будинку як і раніше залишається храм. Особливе місце в історії античної архітектури займає комплекс споруджень на Афінському Акрополі. Зруйнований персами в 480 р. до н.е., він заново відбудовується протягом усього V ст. до н.е. під загальним художнім спостереженням скульптора Фідія. Тут же піднімався і головний храм Афін - Парфенон. Прекрасно знайдені пропорції, тонке ліплення архітектурних деталей, чудове сполучення архітектури і скульптурного оформлення роблять Парфенон одним із шедеврів світової архітектури.

2. Місце древньої Греція і її культури у світовій історії

Древня Греція і її культура займають особливе місце у світовій історії. У високій оцінці античної (тобто греко-римської) цивілізації сходяться мислителі різних епох і напрямків. Французький історик минулого століття Эрнест Ренан назвав цивілізацію древньої Еллади “грецьким чудом”. Найвищі оцінки грецької цивілізації не здаються перебільшеними. Але що породило думку про “чудо”? Грецька цивілізація -- не єдина, та й не сама древня. Коли вона з'явилася, деякі цивілізації древнього Сходу вимірювали свою історію вже тисячоріччями. Це відноситься, наприклад до Єгипту і Вавилона. Думка про чудо грецької цивілізації викликана швидше за все її надзвичайно швидким розквітом. Суспільство і культура Древнього Єгипту вже на початку третього тисячоріччя до нашої ери знаходилася на тій ступіні розвитку, що дозволяє говорити про перехід від варварства до цивілізації. Створення грецької цивілізації відноситься до епохи “культурного перевороту” -- VII - V ст. До н. Э. Протягом трьох століть у Греції виникла нова форма держави -- перша в історії демократії. У науці, філософії, літературі й образотворчому мистецтві Греція перевершила досягнення древніх східних цивілізацій, що розвиваються вже більш трьох тисяч років. Хіба не було це чудом? Звичайно, ніхто не мав на увазі надприродне походження грецької цивілізації, але вказати історичні причини появи “грецького чуда” виявилося зовсім непросто. Виникнення і розквіт грецької цивілізації, що учинилися фактично протягом життя декількох поколінь, складали загадку вже і для самих греків. Вже в V ст. до н.е. з'явилися перші спроби пояснення цього феномена. Прабатьком багатьох досягнень грецької культури був оголошений Єгипет. Одним з перших був тут “батько історії” Геродот, що надзвичайно високо цінував культуру Древнього Єгипту. Знаменитий Ритор і Сократ затверджував, що Піфагор сприйняв свою філософію в Єгипті, а Аристотель називає цю країну батьківщиною теоретичної математики. Родоначальник грецької філософії Фалес був фінікійцем по походженню. Приїхавши в Єгипет, він учився в жреців, запозичав у них представлення про воду як першооснові всього сущого, а також знання по геометрії й астрономії.

Такого ж зведення ми знаходимо в древніх авторів відносно Гомера, Лікурга, Солона, Демокрита, Герокліта й інших видатних представників грецької культури. Що ж змушувало греків шукати східні корені своєї власної культури? Сучасна наука вказує кілька причин. По-перше, греки, знайомлячи з єгипетською культурою і культурою інших країн Древнього Сходу, дійсно, багато чого запозичали, а в інших випадках виявляли риси подібності між своєю культурою і культурами сходу. Знаючи про велику стародавність східних цивілізацій, греки схильні були пояснювати походження того або іншого явища грецької культури запозиченнями еллінів на Сході, що здавалося логічним. По-друге, цьому сприяв консерватизм життєвих підвалин, характерний для всіх древніх суспільств. Греція не складала виключення в цьому відношенні. Древнім грекам була властива глибока повага до старовини. От чому греки були готові щедро віддати іншим народам свої власні досягнення.

Сучасна наука дає й інші пояснення походження давньогрецької цивілізації. Ренан убачав причину “грецького чуда” у властивостях, нібито властивим арійським мовам: абстрактності і метафізичності. Виділяли особливу обдарованість греків у порівнянні з іншими народами стародавності. Різні гіпотези розглянуті в книзі історика А. І Зайцева “Культурний переворот у Древній Греції VIII - V ст. до н.е.”. Їм приведені конкретні зведення, що спростовують расистські гіпотези. Багато істориків дійдуть висновку, що причини величі грецької цивілізації варто шукати не в расовій передісторії Греції, а в конкретній історичній дійсності першого тисячоріччя до н.е.

Відомий швейцарський вчений Андре Боннар у соєю книзі “Грецька цивілізація” затверджує, що грецька цивілізація й антична культура базувалися на античному рабстві. Грецький народ пройшов ті ж етапи розвитку, що й інші народи. Боннар затверджує, що грецького чуда не існує. У центрі його книги люди, що створили грецьку цивілізацію і створені нею. ”Відправною крапкою й об'єктом усієї грецької цивілізації є людина. Вона виходить з його потреб, вона має на увазі його користь і його прогрес. Щоб них досягти, вона зорює одночасно і світ, і людини, один за допомогою іншого. Людина і світ, у представленні грецької цивілізації є відображенням один іншого -- це дзеркала, поставлені друг проти друга і взаємно читаючі одне в іншому”.

Література, мистецтво і філософія Древньої Греції дали поштовх розвиткові європейської культури. Древня Греція відкрила людину як прекрасний і зроблений утвір природи, як міру всіх речей. Чудові зразки грецького генія проявилися у всіх сферах духовного і соціально-політичного життя: у поезії, архітектурі, скульптурі, живописі, політику, науці і праві. Греки створили науку, що деякі дослідники називають “мисленням по способі греків”. У джерел європейської культури знаходиться микенська цивілізація.

Відмітною рисою микенської цивілізації є наявність палаців-цитаделей, могутніх архітектурних комплексів, що містять великі комори, приміщення адміністративного і культурного призначення. Такого роду палац -- осередок складного економічного військового і релігійного життя. “Палац тримав на найсуворішому обліку реальні і заплановані надходження (в основному продукцію ремесла і сільського господарства), палац відав організацією робочої сили, військової справи, видачею продовольства особам, що виконують яку-небудь роботу”. Очолював діяльність такого палацу цар-жрець (ванака). Основна функція пануючи полягала в збереженні “священного порядку в природі”. Людина в такій системі був залежний від релігійного світогляду. До речі, ідея божественного походження кожної професії довго зберігалася в древніх греків. І в Гомера зустрічається докладний опис багатьох ремесел, а в якості їхніх творців указуються Гефест і Дедал. Міфологічний світогляд було типово для микенської цивілізації. Катастрофа палацевої системи допомоглася протиборчим силам: родової аристократії і сільській громаді. І в гомеровськом епосі замість царя -- “басилевс”, скоріше військовий проводир. “Басилевси” вели свій родовід від богів. Звичайно Гомер говорить про них напередодні бою, щоб підкреслити значимість двобою. Цікавий у цьому відношенні діалог Діомеда і Головкому: “Тщиться інших перевершити, безперестану палати відрізнитися, Роду батьків не безчестити, що славою своєю Були відмінні в Ефірі й у царстві ликийском великому”. Нормами життя людини в микенської цивілізації й у гомеровських героїв були честь, слава, сором. Платон називав Гомера “вихователем Греції”.

Характерною ознакою давньогрецької цивілізації був демократизм. Антична класична демократія розглядалася як форма державного устрою, в основі якого лежить воля. Гарантією особистої волі громадянина було право приватної власності на засоби виробництва (і, насамперед, на головне з них -- землю) з можливістю продажу її або передачі в спадщину, право вільного розпорядження зробленими товарами (тобто вільний ринок), право безпосереднє впливати на формування внутрішньої і зовнішньої політики держави й антимонопольних законів, що перешкоджали концентрації економічної і політичної влади в руках однієї особистості, родини, стану, класу. Недоліком класичної античної демократії було те, що волею в кожній із грецьких держав (а них було близько 2 тисяч) володів тільки повноправний громадянин саме цієї держави і тільки в межах своєї держави. Всі інші особисто вільні жителі цієї держави -- іммігранти і жінки -- цивільними правами не володіли і приватною власністю (особливо нерухомої) володіти не могли. Не говорячи вже про рабів, що не мали навіть особисту волю й у саму категорію людей уключалися тільки окремими вільнодумними греками і римлянами.

Одним з видимих результатів розвитку грецької цивілізації стала антична скульптура. Запозичена греками з древньої і рафінованої, але безособової деспотичної цивілізації Єгипту, вже в архаїчну епоху вона відрізняється від покляклих і схематичних грецьких фігур більшою м'якістю, жвавістю і більшою індивідуалізацією обрисів. А з початком класичної епохи, що характеризується масовим ростом самосвідомості вільних громадян демократичних полісів, скульптура здобуває специфічні античні оригінальні риси. Вона перестає служити застиглої в дерев'яній позі символом непорушності привілеїв родової знаті і починає відбивати динамікові відносин повноправних громадян поліса.

Грецька архітектура також була зрощена з динамічними суспільними процесами. До епохи еллінізму царських палаців не будували через відсутність царської влади. Головними будинками міст спочатку були будинку божества, заступників міст, -- храми. В міру росту добробуту і розвитку демократії інший найважливіший центр поліса -- агора, площа, де збирався народ для рішення як політичних, так і економічних проблем (зокрема, для товарообміну), початку оббудовуватися будинками, призначеними для різних суспільних нестатків -- різного роду урядових закладів, збор і т.п. Цей будинок міської ради -- булевтерий, театр, палестра, стадіон. Грецька архітектура зробила ряд оригінальних розробок, зокрема, як форми храмів, так і їхніх окремих деталей. І незважаючи на монументальний характер грецької суспільної архітектури класичного часу, почуття пропорції не дозволяло створювати спорудження, що служили цілям придушення і приниження почуттів вільного громадянина вільної держави, на відміну від архітектури древніх східних деспотій, елліністичного і римського часу, де індивідуалістично-монополістичні тенденції заохочували гіпертрофовану монументальність і колосальність споруджень. (З елліністичного ж часу в грецькій архітектурі з'являються палаци царів і вілли царських вельмож і заможних людей.) Приватні будинки разом з ростом добробуту загальної маси населення демократичних полісів також упорядковувалися. Міста забезпечувалися водопроводом і каналізацією. Знову побудовані міста (наприклад, Пирей) створювалися уже відповідно до грецької філософії архітектури, найбільш видатним представником якої був Гипподам з Милета. Антична цивілізація виникла як цивілізація міст-держав і залишалася до свого кінця такий, незважаючи на втрату містами права на проведення самостійної зовнішньої політики, підкріпленої власними незалежними збройними силами. Але в процесі усе більшого настання імператорської центральної влади на права муніципального самоврядування (плоть до драконівського оподатковування Юстиніан) міста терли джерела не тільки розвитку, але і регенерації і занепадали.

Разом з античним містом формувалася і грецька, а потім і римська література, усі ті її жанри і літературні зразки, що у значній мірі будуть визначати розвиток європейської і світової літератури. В архаїчну епоху виробляється запис створеного в темні століття епосу, зокрема “Іліади” і “Одиссеї” Гомера, що стали предметами шкільного утворення не тільки в гімнасіях античності, але й у гуманістичній (класичної) гімназії нового часу. Живий епос уже не створюється, а лише пародії на нього, оскільки його природне середовище -- аристократична громада -- уступає свої позиції демократії. Особистість, що емансипується, здійснює свою потребу у вираженні й усвідомленні почуттів і переживань в іншому роді літератури -- у лірику. Саме в епоху архаїки виникає ціле сузір'я майстрів різних ліричних форм -- Алкей, Сапфо, Анакреонт, Архілох і багато хто інші. У класичну ж епоху ведучим жанром стає драма, а обов'язковим атрибутом архітектури кожного міста -- театр. Найбільші драматурги трагедії -- Эсхилл, Софокл, Эврипид, комедії -- Аристофан. Исэгория (рівна воля слова для всіх громадян) і ісономія (політичну рівноправність) викликають розквіт ніколи аристократичного мистецтва -- ораторського, для прояву якого було достатнє приводів на засіданнях народних зборів, ради, суду, на народних святах і навіть у побуті. Особливими майстрами цього мистецтва й одночасно політичними діячами були Демосфен і Сократ. І крім них можна назвати десятки імен, оскільки ораторське мистецтво не вмирало в античності ніколи, хоча з падінням грецької демократії і римської республіки воно, скоріше, перетворилося в красномовство.

Розвиток суспільної самосвідомості послужив причиною виникнення літератури, що описує держави в процесі розвитку, тобто історіографії, найбільш видатними представниками початкового етапу якої були Гекатей Милетский, Геродот і Фукидид. Взаємовідношення суб'єкта й об'єкта, особистості і навколишнього світу, тобто проблеми, що з'явилися разом із грецькою волею, за допомогою різних підходів намагається осмислити народжена разом з нею грецька філософія, на відміну від інших сфер грецької духовної культури так і не одержала дійсного розвитку в римській культурі.

Висновок

Таким чином, у тісному зв'язку з філософією розвивається і грецька наука, вже в класичний час, котра мала великі досягнення, -- математика, геометрія, астрономія, медицина, продовженням яких і є сучасні відповідні наукові дисципліни. Високого рівня досягла і техніка. Однак в античності вона не утворить тісного зв'язку з науковими розробками, оскільки усе більш розпоширений в посткласичний час рабська праця була дешевше техніки. Стабільний розвиток мала тільки військова техніка. Разом з тим за тисячу років від епохи класики і до кінця античності інженери і техніки дали порівняно сильний поштовх розвиткові продуктивних сил, розширили асортимент товарів споживання, підвищили їхню якість, збільшили їхню кількість. Технічні новинки крім військової області використовувалися в піднімальних механізмах, суднобудуванні, гірській промисловості (включаючи каменоломні і металургійні підприємства), водному господарстві (трубопроводи, водяне колесо). Застосовувався тиск пари і повітря. Незважаючи на гальмуючу силу рабської праці, ще в античності починають застосовуватися прогресивні конструкції плугів, косарки, жниварки, і водяники млина. До четвертого століття до н.е. загалом у Греції склалася система утворення -- загальне утворення або енциклопедичне утворення, що у своїй основі не було відкинуто ні Римом, ні християнським середньовіччям, ні християнсько-демократичним новим часом (гуманістична або класична гімназія, гуманітарне утворення). Класичні мови -- давньогрецький і латинь -- у формі так називаної інтернаціональної лексики увійшли в усі європейські і неєвропейські мови і, будучи міжнародною мовою науки і культури, зв'язують воєдино, живі нерви і кровоносні судини, сучасну цивілізацію з її живлющими джерелами -- історичним досвідом і досягненнями минулого.

Список використаної літератури

Енциклопедичний словник юного історика М.,”Педагогіка-прес”,1993

Казимеж Куманецкий Історія культури Древньої Греції і Рима М., “Вища школа”,1990

Лев Любимов Мистецтво Древнього Світу М.,”Освіта”,2001

Андре Боннар Грецька цивілізація Ростову-на-Дону,”Фенікс”,1999

Культурология (навчальний посібник і хрестоматія для студентів) Ростову-на-Дону, “Фенікс”,1997

Размещено на Allbest.ru