Українські землі під владою Польщі, Румунії та Чехо-Словаччини

Размещено на http://www.allbest.ru

Українські землі під владою Польщі

Після Першої світової війни, з розпадом могутніх імперій українські землі -- Західна Україна, Північна Буковина, Закарпаття і Бесарабія -- відійшли до Польщі, Румунії та Чехо-Словаччини. З 1919 р. Польщею було окуповано 125,7 тис. кв. км земель Східної Галичини та Західної Волині, що становило третину усієї території тодішньої Польщі. На цій території в 1931 р. проживало 8,9 млн осіб -- 5,6 млн українців, 2,2 млн поляків. Ці землі стали для Польщі новими джерелами сировини, дешевої робочої сили та ринками збуту. Водночас вони спричинили появу і загострення зовнішніх і внутрішніх проблем, що суттєво дестабілізувало ситуацію в польській державі. Впродовж 20-- 30-х років польська політика в українському питанні мала свої особливості. В 1919--1923 pp. Польща ще не цілком закріпилася в Західній Україні. У 1923--1926 pp. в Польщі при владі перебував уряд народної демократії, який в українському питанні відстоював "інкорпораційну" програму. Суть її полягала в окупації західних земель України, Білорусії та Литви. Уряд мав на меті домогтися визнання нових східних кордонів Польщі, а згодом шляхом примусової полонізації народів створити однонаціональну польську державу.

Економічна політика Польщі в українських землях переслідувала мету гальмування розвитку і перетворення їх на аграрно-сировинний придаток до корінних польських земель. Внаслідок такої політики економіка Західної України була доведена до катастрофічного стану. Надлишок робочої сили і малоземелля посилювали аграрне перенаселення. У 1921 р. питома вага малоземельних селянських господарств (до 5 га) становила в Західній Україні 81,1 %, а в центральній Польщі -- 53,7.Польська влада намагалася знищити самі поняття " Україна", "українець". Населення іменувалось "русини", а вся територія називалася "Східна Малополыца". Керівники Польщі заявляли, що ніякого українського, народу немає, що це вигадка комуністів. Передусім почали ліквідацію українських шкіл. Якщо в 1911/ 1912 навчальному році тут було 2 418 українських шкіл, то в 1926/1927 р. -- лише 845. Після приходу до влади Пілсудського у травні 1926 р. Польща стала на шлях відновлення держави "від моря до моря". Суть нової влади полягала у державній асиміляції національних меншин і у відмові від національної асиміляції, особливо мовної, шляхом примусу.

Українські землі під владою Румунії

На території Румунії у 1920 р. проживало майже 790 тис. українців, що становило 4,7% усього населення країни. Основними місцями їх зосередження були Північна Буковина, Хотинський, Акерманський та Ізмаїльський повіти Бессарабії. Неприхована колоніальна політика призвела до деградації народного господарства українських земель. На Буковині за 1922--1929 рр. було закрито 85 промислових підприємств і майстерень. Загалом кількість підприємств на Буковині до 1935 р. скоротилася наполовину, а в Акерманському та Ізмаїльському повітах -- більш ніж на чверть. Не кращою була ситуація у сільському господарстві. Розміри селянських наділів в українських повітах Бесса-рабії зменшилися майже в три рази. Внаслідок аграрної реформи було встановлено орендну плату за один гектар землі 1 160 лей, але незабаром плата зросла до 2000 лей.В 1932 р. українські селяни опинилися під загрозою голоду. В 1918--1928 pp. румунська влада запровадила воєнний стан у всій провінції. Українські землі активно роздавалися румунським офіцерам. Тривала прискорена румунізація краю. Було закрито всі українські школи, переслідувалася українська церква. До 1927 р. Буковина втратила залишки автономії, якою володіла за влади Австрії. В 1928--1937 pp. настав період лібералізації, він охоплював 1926--1933 pp., коли було дещо послаблено антиукраїнські дії. Однак уже в лютому 1933 р. на окупованих землях було запроваджено надзвичайний стан, а впродовж 1933--1935 pp. парламент Румунії прийняв кілька реакційних законів, в тому числі про реорганізацію і зміцнення поліції та сигуранци. Із середини 30-х років у Румунії почали набирати сили фашистські партії та організації ("Залізна гвардія", що діяла з 1935 р. під гаслом "Все для Батьківщини! ", Націонал-християнська партія та ін.

український земля польща румунія

Закарпаття під владою Чехо-Словаччини

Після падіння Австро-Угорської імперії гостро постало питання про долю Закарпаття. У червні 1918 р. на базі емігрантських організацій вихідців із Закарпаття було створено Американську Народну Раду карпатських русинів, яку очолив Г.Жаткович. Територія Підкарпатської Русі становила 5% усієї території Чехо-Словаччини, на якій проживало 9% населення і було розміщено лише 0,07% виробничих потужностей, що у 136 разів менше, ніж у Чехії та Моравії. Край був сировинним придатком економічно розвинутих чеських земель. Питома вага промисловості в економіці становила трохи більше 2%. Стан сільського господарства був кризовим. Майже 90% селянських господарств краю перебували у борговій кабалі банків та лихварів. Таке становище неодноразово викликало протести з боку закарпатців. За неповні два десятиліття чеська влада змушена була 91 раз збройною силою втихомирювати робітників і селян. Водночас позиція уряду Чехо-Словаччини до українців краю була більш поміркованою і виваженою, ніж у Польщі та Румунії. У 30-х роках тут діяло до ЗО політичних партій, які репрезентували широкий спектр поглядів на суспільний розвиток. У Закарпатті постійно зростала кількість початкових шкіл. Так, з 525 шкіл у 1914 р. вона збільшилася до 851 в 1938 p., кількість гімназій -- із 3 до 11. Було дозволено вибирати мову викладання. Тут вільно діяли різні українські суспільні організації: "Просвіта", Асоціація українських вчителів, "Пласт" та ін. Проте і в Закарпатті проводилася чехізація, зокрема за 20 років тут було відкрито 213 чеських шкіл, 191 чеський філіал при українських та угорських школах. Але вона була порівняно м'якою і без утисків українців.

Размещено на Allbest.ru