Виникнення та розповсюдження фільварків

Размещено на http://www.allbest.ru/

10

Размещено на http://www.allbest.ru/

Виникнення та розповсюдження фільварків

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Виникнення та розповсюдження фільварків

Розділ 2. Причини росту барських фільварків

Розділ 3. Вплив фільваркової системи на соціально-економічний розвиток України

Висновки

Список використаних джерел та літератури

ВСТУП

На економічний розвиток України XVI -- першої половини XVII ст. визначальний вплив справила зміна економічної ситуації в Європі. На XVI ст. виробничі можливості країн Центральної та Південної Європи були суттєво підірвані. Зникли великі масиви лісів, сільське господарство житниці Європи Іспанії занепало. Одночасно з відкриттям Америки й морського шляху в Індію небувале зростає попит на сільськогосподарську та промислову продукцію. Втягуючися в торгівлю із Західною Європою, шляхта проявляла щодалі більшу зацікавленість у багатих українських землях. Найбільші можливості для розвитку товарного господарства мали магнати. Щоб поширити фільваркову систему й збільшити продуктивність панських господарств, у 1557 р. була проведена аграрна реформа, відома під назвою “Устава на волоки”. Спеціально призначені ревізори переміряли землі й поділили їх на так звані волоки, ділянки землі розміром 16--21 га. Під фільварок відводилися кращі землі й в одному місці. Селянам виділялися три смуги на різних полях; передбачалося ведення трипільної системи господарювання. Володільник волоки мав відробити два дні на тиждень у фільварку, платити щорічно грошовий чинш у розмірі 12 грошів, давати данину продуктами не менш як на 18 грошів. За селянами залишалися також “мостова”, “візницька”, “сторожова” та інші повинності.

Об'єктом дослідження є українські землі у складі Литви та Польщі в XV - XVІI ст.

предметом - фільваркова система на українських землях в XV - XVІI ст.

Територіально робота присвячена території України в межах адміністративно - територіальних змін протягом XV - XVІI ст.

Хронологічно робота охоплює період XV - XІVI ст.

Стан наукової розробки теми. Розробкою даної проблеми займалося багато науковців, представники різних галузей науки: Грушевський М.С., Вичанський, Крип`якевич І.П.

Метою роботи є дослідження впливу фільваркової системи на соціально-економічний розвиток України у XV-XVI ст.

З цією метою були поставлені такі завдання:

- Дослідити процес виникнення та розповсюдження фільварків;

- Вивчити причини росту барських фільварків;

- визначити вплив фільваркової системи на соціально-економічний розвиток України.

У даній роботі були використані методи:

- науковий метод - полягає в аналізі і синтезі наукових джерел, створення загального уявлення про тему;

- Абстрагування, який полягає у виділенні аспектів даної проблеми;

- Метод дедукції, що полягає в узагальнені фактів, що мали місце в дослідженні;

- Логічний метод, який проявляється у логічному зв'язку усіх розділів, завдяки чому робота виступає як єдине ціле.

- типологічний - застосовується при досліджені внеску даних установ в світову культуру.

Практичне значення роботи полягає в тому, що її матеріали можуть бути використані студентами вузів при підготовці до семінарів; викладачами при підготовці до лекцій.

Структура роботи:

Робота складається зі вступу, переліку умовних скорочень, 3 розділів та списку використаних джерел та літератури.

РОЗДІЛ 1. ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗПОВСЮДЖЕННЯ ФІЛЬВАРКІВ

Ця традиція строго дотримується в документах. Але джерела, у які проникала розмовна мова, свідчать про те, що в побуті фільварком (praedіum) називалося все панське володіння, маєток у цілому, тобто двір і все до нього що ставилося. Тому під "фільварком" будемо розуміти особисте володіння феодала, що включало резиденцію або його заступника, двір з усім, що на ньому перебувало, його сади, городи, а також панську запашку, полючи.

Володіння середньої ( що мала по одному селу) і дрібної шляхти, як би малі вони не були, майже, всі мали фільварки, тобто панський двір і панське поле. Кількість фільварків не відповідало числу дрібних власників тільки в тому випадку, якщо серед останніх було кілька братів, що ще не відокремилися.

У володіннях середньої шляхти, що мали по кілька сіл, а тим більше у великих землевласниках, світських і духовних, фільварки перебували тільки в деяких селах, поєднуючи навколо себе інші, причому не обов'язково найближчі.

І при організації нових панських полів, і при розширенні старих шляхи були ті сам. Одним зі способів, що застосовувалися, було заняття селянських наділів, що супроводжувалося виселенням селян. Так в XV ст. в Малій Польщі Енджейовський монастир через територіальну близькість, а також родючості полів села Ляскув виселив їх і обернув поля в панські. [5, c. 123]

Польські історики схиляються до думки, що в XVІ в. заняття селянських земель, виселення селян рідко практикувалося. Історик Вичанський вважає, що виселення селян не було потрібно фільварку при наявності порожніх ланів, за рахунок яких він міг розширюватися: виселення позбавляло фільварк робітників рук. Але феодали в XV ст., особливо світські, ще не цілком це розуміли й, прагнучи збільшити свої поля, ішли по лінії найменшого опору й приєднували до своїм уже оброблені селянами поля. Із плином же часу, переконуючись на досвіді, як невигідно губити постачальників ренти й робочу силу, вони воліють звертатися до інших засобів збільшення фільварочних полів.

Але й прибігаючи до заняття селянських ланів і виселенню селян, феодали навряд чи зовсім виселяли селян з їхніх ланів і повністю захоплювали останні. Очевидно, у селян відбиралася тільки частина їхньої землі, і в такий спосіб наділи їх скорочувалися. А може бути, їх переселяли на інші лани, гірші, а вже оброблені ними ділянки феодали займала під свої поля. Така думка знаходить підтвердження в деяких джерелах. У селі Хоронговиці власник забрав собі "кращі поля в кметя...і загородника".

Іноді з метою утворення своєї запашки або розширення її феодали прибігали до такого способу, як примусовий викуп землі й обіг його у свій фільварк, користуючись відомою постановою Вартського статуту 1420-1423 р. "Про некорисному й перекірливому солтисе".

У першій половині XVІ в. зустрічаються й випадки розширення запашки вже існуючої. Так Лендський монастир ліквідував солтиство в селі Скоженіци й виселив п'ятьох людей з наділів, а все поле, що звільнилося таким чином, перетворив у панське. [6, c. 211] Відносно рідкий обіг феодалів до такого способу пристрою свого фольварка могло б бути пояснене тим, що викуп солтиств був дорогим заходом, і феодал волів звертатися до способів, що не вимагали грошей. Феодали в цей час намагалися приєднати до своїх полів або забирати під свої поля вже оброблені селянські лани, не з огляду на ще, що вигідний, з одного боку, цей спосіб обертається невигодою й просто збитком - з іншої: скорочується рента, зменшується кількість робочих рук.

Але досвід, що накопичується із часом, переконує феодалів у неспроможності подібної політики, і вони звертаються до освоєння порожніх ланів, що не мають хазяїв. Для світських володінь Познаньського воєводства на початку XVІ сторіччя виявлений 21 випадок такого обігу, 13 для володінь Гнезненського воєводства в цей же час й 11 для 1534-1539 р. по володіннях Гнезненського капітулу.

РОЗДІЛ 2. ПРИЧИНИ РОСТУ БАРСЬКИХ ФІЛЬВАРКІВ

фільварок барський господарство

Проблема розквіту барщинно-фільварочного господарства в Польщі в XVІ в. є проблемою не тільки польської, але й загальноєвропейської. Приблизно такої ж зміни відбулися в цей час в аграрному ладі сусідніх з Польщею країн - у северо-східній Німеччині й Данії, у Чехії, в Угорщині, Румунії й у прибалтійських країнах, аж до Фінської затоки. Зате в країнах Західної Європи в цей же час продовжував зберігатися чиншевий лад, причому феодальні відносини усе більше губили своє значення. Проблема виникнення подібного дуалізму в аграрному ладі Європи наприкінці середніх століть може бути дозволена тільки шляхом порівняльного методу на основі дослідження загальноєвропейського розвитку. Тільки виходячи з такого дослідження, можна визначити, які з факторів, що зробили вплив на розвиток панщинного господарства, були головними й були неодмінною умовою розквіту панщинного господарства. А які побічними й лише прискорювали процес розвитку, але самі по собі, без участі головних факторів, не могли викликати перевороту в аграрному ладі.

Було два головних фактори: можливість легкого збуту продукції сільського господарства, насамперед хліба, і відповідно до цього посилення процесу покріпачення селян. Вивіз продукції на ринок є головною метою великого виробництва. Можливість легко збувати сільськогосподарські продукти - неодмінна умова виникнення великого сільськогосподарського підприємства. Тільки наявність міського населення може забезпечити фільваркам необхідний збут. Але однієї тільки можливості легкого збуту ще недостатньо для виникнення барщинно-фільварочних господарств. Слід зазначити той факт, що барщинно-фільварочні господарства розвилися не по сусідству з великими західноєвропейськими міськими центрами, а в Центральній Європі, розташованої від них на досить значній відстані. Це явище намагалися пояснити, виходячи з того, що широка експортна торгівля хлібом повинна опиратися на велике виробництво, оскільки закупівлі великої кількості хліба малими партіями в селян, які легко можуть знайти збут своєї продукції в найближчі до них містам, представляють більші труднощі. Однак, таке тлумачення. Власне кажучи говорячи, не дозволяє питання про генезис аграрного дуалізму. Тому що в Західній Європі в той час теж існували досить великі території. Такі, наприклад, як Бретань й околиці Орлеана у Франції, Сицилія, Апулія й Анконська Марка в Італії, звідки хліб експортувався в досить віддалені міські центри й де панщина, проте, не одержала ніякого поширення.

Для виникнення панщинного фільварка обов'язковим була наявність другого зі згаданих вище факторів - посилення процесу закріпачення селян, прикріплення селян до землі, обмеження прав селянина на землю й розширення сфери вотчинної юрисдикції. Покріпачення селян дозволяло зменшити основний капітал, необхідний для створення фільварка. Рівне як й оборотний капітал, необхідний для ведення господарства. Для створення фільварка по більшій частині не потрібно було купувати землі, її можна було відібрати в селянина, якщо ж її купували, то за цінами нерозмірно низьким. При зведенні будівель можна було користуватися панщинною працею. [5, c. 122]

Не потрібно було купувати й інвентарю, оскільки кріпаки обробляли фільварочні землі за допомогою власного інвентарю. Кріпаком робітником грошова винагорода не видавалася, не доводилося витрачати грошей і на покупку різних допоміжних матеріалів, необхідних при виробництві, - їх вимагали із селян у вигляді різних податей.

Великі землевласники поспішали використати господарські можливості, що відкриваються перед ними, тим більше, що панська система, основана на праці кріпаків, гарантувала їм, особливо спочатку, за інших рівних умов більші доходи, чим система чиншевая. При чиншевой системі селянин користувався досить великою економічною самостійністю, він сам вів своє господарство, а після того, як були сплачені побори на користь пана, церкви й держави, вона вирішував, яку частину валового доходу треба виділити на подальше ведення господарства, яку на споживання. Якщо пан підвищував повинності, селянин обмежував своє споживання, однак урізувати його безмежно він не міг. Після того як була досягнута межа, подальше підвищення повинностей лягало непосильним тягарем на господарство, доводячи його до повного руйнування. При панщинній системі господарство вів сам пан, воно було джерелом його доходів, тут вироблялися продукти, які він продавав місту. Внаслідок цього поміщик міг знижувати життєвий рівень селянина в значно більшому ступені, чим це було можливо при чиншевой системі, не боячись розорити господарства. [6, c. 67]

РОЗДІЛ 3. ВПЛИВ ФІЛЬВАРКОВОЇ СИСТЕМИ НА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ

У ХVI-XVII ст. в Україні сільське господарство, як і раніше, залишалось основною галуззю господарства (за кількість зайнятих і вартістю виробленої продукції).

Користуючись безсиллям королівської влади, магнати захопили найважливіші державні посади і здійснювали повний контроль над основним джерелом прибутків - земельним фондом. З кінця ХVI ст. Головним місцем дій став південь України, де зосереджувались їхні маєтки. Експансіоністський рух магнатів і шляхти набрав особливої сили з 1590 року після прийняття сейму постанови про роздавання «пустель» на Східному Поділлі», Південній Київщині, півдні Лівобережної України, хоча на справді ці землі були давно заселені і освоєні українськими селянами і козаками.

Зосередженні в Східні Україні латифундії становили економічну базу магнатів в їх боротьбі з центральною владою. Спираючись на свій воєнно економічний потенціал, магнати визначали політичний розвиток України.

Разом з магнатами численні володіння захопила польсько-литовська шляхта. Замість колишніх князівських і боярських земельних володінь ХІV-XV ст. на українських землях в середині XVI ст. було понад 100 магнатських і тисячі шляхетських маєтностей.

Зростання феодального землеволодіння в ХVI - першій половині XVII ст. супроводжувалося концентрацією земельного фонду і селян у руках магнатів. Магнатські латифундії інтенсивно витісняли середнє і дрібне шляхетське землеволодіння. [7, c. 211]

Одночасно з концентрацією земельної власності відбувався також інтенсивний розвиток фільваркової системи, тобто розгортання феодалами власного господарства, заснованого на праці поневоленого селянства. Виникла ця система в першу чергу внаслідок розвитку товарно-грошових відносин. Спираючись на свою політичну могутність, шляхта намагалася збільшити доходи шляхом розгортання власної підприємницької і торгової діяльності, придушувала діяльність купців і підприємців не шляхетського походження. Однак у сфері товарного обігу шляхта змушена була поступатися перед новим, що лише почав народжуватись, класом - буржуазією. Основним джерелом доходів залишалося, як і раніше, сільське господарство. Отже, перед шляхтою постало питання про підвищення його прибутковості. Інтенсивна перебудова господарства феодалів найбільш характерна для періоду кінця ХVI-XVII ст. Реорганізація панських господарств вилилась у створення фільварків.

Широке розповсюдження фільваркової системи почалося із запровадженням волочної реформи 1557 р. короля польського і князя литовського Сигізмунда ІІ. Була переміряна і поділена на волоки вся земля, якою користувалися селяни. Фільваркове господарство мало комплексний характер. Поряд із землеробством у фільварках розвивалося скотарство, осново якого було розвинене зернове виробництво. Фільваркова система призводила до обезземелювання селян, посилювала владу феодала над селянином. Але впровадження фільварково-панщинної системи не сприяло консервації феодальних виробничих відносин. Навпаки, її повсюдне поширення в Україні означало початок руйнування феодального, натурального у своїй основі господарства, перехід до нових, більш прогресивних буржуазних відносин.

У ХVI-XVII ст. в сільському господарстві дещо підвищився рівень агрикультури: на більшості українських земель міцно закріпилася передова для того часу трипільна система сівозміни. Майже всюди застосовували сортове насіння, добрива. [1, c. 66] Зростання продуктивності сільського господарства - основи феодальної економіки - здійснювалося за рахунок жорстокої експлуатації селян польськими та українськими феодалами. Особливо погіршилося становище українського селянства з розгортанням панщинно-фільваркової системи. З організацією фільварків на перший план висунулася відробіткова рента. Юридичне оформлення панщини почалося в кін ХV ст., коли за рішення Красноставського сейму на Холмщині була запроваджена щотижнева панщина в розмірі 1 дня з лану. Остаточному закріпаченню селян і дальшому збільшенню панщини сприяла аграрна реформа 1557 р. Найбільшого поширення панщина набула в землеробських районах з відносно розвиненими товарно-грошовими відносинами.

Подальшим кроком у посиленні визиску селян було впровадження поряд з регулярною урочної панщини. При останній селянин повинен був виконати певну роботу у наперед визначений строк. Поряд з панщиною, натуральною і грошовою рентою селянина дуже обтяжували різні разові або сезонні додаткові повинності, додаткові підсобні роботи під час оранки, сінокосу, жнив. Крім того, існували так звані дарові дні, в які селяни повинні були робити на панських городах, чесати льон і коноплі, ловити рибу, чистити ставки, гатити греблі, стригти овець. Поширеними були також шарваркова, гужова і сторожова повинності. Велику роль в історичній долі українського народу відіграла його складова і невід'ємна частина - козацтво з його військово-політичним центром - Запорізькою Січчю. Виникнення козацтва - це один із найважливіших результатів народної колонізації спустошених у минулому південно-східних районів України, яка особливо посилилася після встановлення в країні влади королівської Польщі. Втікаючи від зростаючого феодального гніту, пауперизовані селяни і ремісники засновували на незайнятих землях нові поселення. Втікачі займалися полюванням, рибальством, збиранням у лісах меду, поступово переходячи до землеробства. [3, c. 155]

ВИСНОВКИ

Розв'язавши поставлені завдання можна зробити такі висновки.

Щоб виробляти продовольство ефективніше й у більшій кількості, феодали стали перетворювати свої володіння на комерційне орієнтовані господарства, що називалися фільварками. Прагнучи поставити селянські землі під свій безпосередній контроль, вони включали їх до своїх маєтків і замість оброку вимагали від селян ще більшої відробіткової праці. На відміну від Польщі, де фільваркове господарство швидко набуло значного поширення, на Україні це відбувалося повільніше. Для існування таких господарств суттєво необхідними були доступ до ринків та значна робоча сила. Хоч ці умови існували почасти в Галичині, на Волині та Поділлі, завдяки чому там незабаром виникли подібні господарства, вони були відсутніми у Центральній та Східній Україні. Перш ніж створювати там господарства, належало освоїти ці землі.

Фільваркове господарство на кріпосній праці й елементи мануфактурного виробництва прискорили економічний розвиток України. Частина одержаної продукції йшла як на внутрішній, так і на зовнішній ринок. Магнати й шляхта вивозили свої товари переважно до Західної Європи, де вони коштували значно дорожче. Крім власної продукції, шляхта торгувала також товарами своїх підданих, скупленими в них за безцінь

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Грушевський М.С. Ілюстрована історія України. - К.: 1990. - 525 с.

2. Грушевський М.С. Очерк истории украинского народа. - К.: Лыбидь, 1991. - 400 с.

3. Крип`якевич І.П. Історія України. - Львів: Світ, 1990. - 520 с.

4. Мішина І.А. та ін. Всесвітня історія: Епоха становлення сучасної цивілізації (кінець XV -початок ХХ ст.ст.). - К.: Генеза, 1994. - 352 с.

5. Роман Є. Собор. 1596. Хроніка. // Світ молоді. - 15-21 листопада 1996 р. - С.3.

6. Субтельний О. Україна: історія. - К.: Либідь, 1993. - 720 с.

7. Швидько Г.К. Історія України. XVI-XVIII століття. - К.: Генеза, 1997. - 384 с.

Размещено на Allbest