Размещено на http://www.allbest.ru/

1

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра філософії, історії та політології

Реферат

з історії України

на тему: Нестор Махно

Одеса 2011

План

Вступ

Початок політичної діяльності (до 1917)

Діяльність після Лютневої революції (1917-1921)

В еміграції (1921-1934)

Висновки

Список літератури

Вступ

Махновщина до тепер є, мабуть, наймасштабнішою “білою плямою” на карті історії України періоду революції та громадянської війни. І безперечно, залишається сповненою загадки протиріч фігура Н.І. Махно. Більшість матеріалів раніше було недоступним не тільки масовому читачу, але й історику. У нових джерелах з'явилася можливість вивчати особистість Махна об'єктивно, без будь-якого ідеологічного диктату. А вивчати є що.

Махно наділений в народній уяві фантастичними рисами і якостями, а в офіційній історіографії радянського періоду - це постать ворога, політичного авантюриста, бандита. Обидва підходи створюють спотворений образ не лише однієї людини, а й такою соціального явища, як махновщина.

Нестор Махно народився 26 жовтня 1889 року. Походив з родини колишнього селянина, був молодшим, п'ятою за рахунком дитиною. З його народженням пов'язана дуже цікава легенда, після хрещення Нестора по його рідному селі пішла чутка, що під час обряду хрещення у священика загорілася ряса; це означало, що народився «розбійник, якого світ не бачив». Сім'я Махно рано втратила батька. Він навчався у церковно-приходській школі. До другого класу ходив з півроку - вигнали. З семи років ходив у підпасках, наймитував. Спочатку працював у фарбувальній майстерні, а потім у літієвому цеху.

Початок політичної діяльності (до 1917)

махно анархістський політичний український

У 1905-1906 роках Нестор сприяв українським соціал-демократам зі «Спілки» - і навіть розповсюджував їхню літературу та листівки. Проте для нього цього було замало, він прагнув до активних дій: у 1906 став членом анархістської організації «Спілка бідних хліборобів», що діяла на Катеринославщині.

Анархісти вважали, що гроші, захоплені під час експропріації, потрібні на революцію. Виручені гроші анархісти використовували на придбання зброї, на створення нових груп, на пропаганду і особисті потреби. З кінцем 1906 року Махна уперше заарештовано за звинуваченням у тероризмі: він потрапив під нагляд поліції, але за браком доказів незабаром його звільнено. Далі слідував випадок, якого можна вважати скоріше побутовим: Махно вирішив допомогти своєму товаришу та службовцеві лікарні Михеєву позбутися суперника, відкривши на вулиці стрілянину, але промахнувся.

Після цих подій у Гуляйполі почалися арешти і обшуки, було запроваджено комендантську годину, до села прибув каральний загін під командуванням пристава Караченцева. Були заарештовані анархісти В. Антоні, Н. Зуйченко, К. Кириченко, С. Заблодський, О. Бондаренко. Але слідство не змогло довести, що група Антоні вчинила напад на пошту, і через місяць хлопців було звільнено. 27 серпня 1908 Махно був заарештований знову. Йому інкримінували вбивство провокатора Андрія Гура, хоча Махно і не мав до того причетності (провокатора вбив О. Семенюта). Збереглася поліцейська картка Нестора Махна, в якій констатувалося, що Махно мав зріст 2 аршини і 4 вершки, карі очі, темно-русяве волосся, шрам на лівій щоці, що він розмовляє українською та російською мовами, православний, на час арешту грошей та цінних речей не мав. Махно та його товариші перебували півтора року в Олександрівській в'язниці (камера №8) і у Катеринославській губернській в'язниці. В новорічну ніч 1909 року Махно з товаришами зробили спробу втекти, але їх схопили.

1911-1917 - Махно був ув'язнений у Бутирській тюрмі в Москві.

Діяльність після Лютневої революції (1917-1921)

Після Лютневої революції 1917 у Росії Махно повернувся у березні 1917 р. на Катеринославщину, де розгорнув широку діяльність як політик і військовий діяч. Став одним із ініціаторів заснування Селянської Спілки, очолював місцеву раду робітничих і селянських депутатів та профспілку деревообробників та металістів. Створена Махно місцева адміністрація провела розподіл маєтностей великих землевласників серед селянства, примусила місцевих підприємців значно підняти заробітну плату робітникам.

У кінці 1917 р. - початку 1918 р. Махно сформував «селянські вільні батальйони», які розпочали боротьбу проти козачих частин з Південно-Західного і Румунського фронтів, які намагалися через територію України пробитись на Дон і приєднатись до військ генерала О. Каледіна.

Наступ в березні 1918 р. німецько-австрійських військ (після укладення Берестейського миру 1918 р.) примусив Махна виїхати з України. Деякий час він перебував у Таганрозі, Ростові-на-Дону, Царицині, Астрахані, Саратові і Москві.

У літку 1918 р. Махно повернувся в Україну, де організувавши невеликий повстанський загін під назвою Чорна Гвардія, розпочав боротьбу проти влади гетьмана П.Скоропадського.

В середині грудня 1918 р. Махно уклав угоду з керівництвом Директорії УНР, але вже того ж місяця загони Махна перейшли на бік більшовиків і захопили разом з ними Катеринослав (вже 31 грудня 1918 р. частини Армії УНР під командуванням Самокиша визволили місто).

З початку січня 1919 р. Махно розпочав боротьбу проти денікінців, військ Директорії та Антанти. Його армія увійшла до складу бригади червоної Першої Задніпровської дивізії (командувач П. Дибенко), до складу якої входила частина отамана М. Григор`єва.

Ідейне обґрунтування махновського руху в 1918-1920 рр. здійснювала українська анархістська організація «Набат» (створена 1918 року), що висунула лозунг проведення «третьої соціальної революції». Махно, перебуваючи під впливом ідей анархізму виступав проти будь-якої влади (ідея «вільних рад» та «безвладної держави»), забезпечення життя трудівників на основі безпартійності та безвладдя.

Махно в умовах протиборства двох сильних противників в Україні намагався стати «третьою силою» поряд з Директорією і більшовиками. Спроба більшовицьких органів влади втілити «політику воєнного комунізму», проводити продрозкладку, насильно створити перші колективні господарства та комітети бідноти, викликала опір серед українського селянства і привела до антибільшовицьких настроїв у махновських військах.

У червні 1919 р. Махно відкрито виступив проти радянської влади. На початку вересня 1919 р. Махно завершив переформування своїх загонів, які було перейменовано в «Революційну повстанську армію України» (махновців; нараховувала біля 80 тис. бійців). З літа 1919 р. Махно вів переговори з С.Петлюрою про спільну боротьбу проти більшовицької влади та денікінців в Україні, що завершились укладенням 20 вересня 1919 р. у Жмеринці договору між командуванням Армії УНР і махновцями.

Протягом вересня-жовтня 1919 р. війська Махна вели бої проти армії А. Денікіна, знищуючи окремі частини та руйнуючи тилові комунікації. Повстанські загони зайняли Катеринослав, Гуляйполе, Олександрівськ, Маріуполь, Нікополь, Мелітополь, Бердянськ. Проти Махна денікінське командування було змушене кинути найкращі сили на чолі з генералом Я. Слащовим і отаманом А. Шкуром.

За військові дії проти Денікіна в 1919 році в Приазов'ї, що уповільнили просування Добровольчої Армії на Москву, Нестор Махно був нагороджений орденом Бойового Червоного Прапора №4.

В кінці 1919 р. - на початку 1920 р. проти повстанців стягнули великі сили радянських військ під командуванням Й. Якіра, які не тільки вели бойові дії проти загонів Махна, а й провадили каральні операції проти місцевого населення, яке співчувало махновцям. Махно відповідав знищенням окремих червоноармійських підрозділів, ліквідацією комнезамів і місцевих органів більшовицької влади.

Під час наступу військ П. Врангеля у вересні - жовтні 1920 р. Махно знову пішов на зближення з більшовиками і 2 жовтня 1920 уклав у Старобільську воєнно-політичну угоду з командуванням їхнього Південного фронту (командувач М. Фрунзе). В ході Перекопсько-Чонгарської операції Червоної Армії махновські загони першими форсували Сиваш. Відразу після розгрому військ Врангеля, радянське командування, порушуючи підписану угоду, розпочало ліквідацію частин свого недавнього союзника. З кінця листопада 1920 р. до серпня 1921 р. Махно вів виснажливу і запеклу боротьбу проти більшовицької влади, здійснивши ряд повстанських походів по Азовському побережжі на Дон і у Поволжя. Весь 20-й рік Радянська влада воювала з махновщиною. З Криму йшов Врангель, і Червона Армія знову була змушена звернутися по допомогу до Махна. Махно пішов на Союз, рахуючи, що в першу чергу він повинен боротися з контрреволюцією, але прохав випустити з в'язниць усіх анархістів. Радянське командування не прийняло його умов. Почалася боротьба Махна з Червоною Армією.

В еміграції (1921-1934)

Загін на чолі з Махно перетнув Радянсько-румунський кордон. Деякий час Махно жив у Бухаресті, згодом у Варшаві. У вересні 1923 був заарештований польською владою. Під час судового процесу в грудні 1923 був звинувачений у веденні переговорів з радянськими дипломатичними представниками, на яких обговорювалися питання про можливість підняття повстання в Західній Україні з наступним приєднанням цієї території до УРСР. У кінці 1923 Махна «за неясністю доказів» звільнили. Махно з сім'єю спочатку оселився в Торуні, згодом - у Данцігу (тепер Гданськ, Польща), де постійно перебував під наглядом поліції. У квітні 1925 переїхав до Парижа, де жив у Венсені, працював теслярем та робітником сцени паризької «Ґранд Опера» та в кіностудіях. Підтримував активні зв'язки з міжнародним анархістським рухом, друкувався в «Анархическом вестнике» та «Деле труда». У передмові до своїх спогадів "Русская революция на Украине" Нестор Махно пише наступне: «Об одном лишь приходится пожалеть мне, выпуская этот очерк в свет: это - что он выходит не на Украине и не на украинском языке. Культурно украинский народ шаг за шагом идет к полному определению своего индивидуального своеобразия и это важно. Но в том, что я не могу издать своих записок на языке своего народа, вина не моя, а тех условий, в которых нахожусь».

Помер Махно у Парижі. Урну з прахом Махно замуровано в стіні комунарів на кладовищі Пер-Лашез.

Висновки

Н. Махно цікава особистість. Він - людина-легенда. Людина - суперечлива, людина про яку ведуться суперечки до нашого часу. Він зумів поставити на свої чорно - малинові знамена селян України проти німів, проти більшовиків, проти білогвардійців - за себе, за свою землю і волю. Нагороджений найвищим більшовицьким орденом - Бойового Червоного Прапора. Махно - вождь народного повстання, яке жахало і білих, і червоних. Він головнокомандувач Першої Української повстанської армії, з якими рахувалися, і якого боялися. Широким українським степом минула слава про Махно. Полонений ідеєю свободи, невисокий на зріст, якого змогли вбити ні багаторічна каторга, ні велика кількість ран. Він притягував людей, наче магніт. Нерідко військо Махна сягало чверті мільйона чоловік. Махно - це унікальна і складна постать Української національної історії. Він приніс і славу Українському селянству, і завдав колосальних жертв.

Хочеться вірити, що постать Махна нашими істориками буде ґрунтовно переосмислена й він зображуватиметься не як авантюрист, а як представник широких селян. Слід детально вивчити феномен махновщини як соціального явища. Махно і махновщина не піддаються одномірним оцінкам, це - суперечливе і трагічне явище в історії громадянської війни.

Список літератури

1. Волковинський В.М. Нестор Махно: проти усіх влад і режимів. // У кн.: сторінки історії України: ХХ століття. - К., 1992. - 289 с.

2. Голос України. - 1996. - 3 грудня. - 16 с.

3. Краткая биография. Н. Махно. // Социс. - 1991. - №3. - 129 с.

4. http://www.makhno.ru/st/6.php.

5. http://www.zadachi.org.ru/?n=74397.

Размещено на Allbest.ru