Історія міста Фастова

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історія міста Фастова

Фастів протягом усієї своєї історії був західним форпостом, містом-супутником Києва. Історичний шлях міста тісно пов'язаний з долею "матері" міст руських". У стародавні часи саме територією нинішньої Фастівщини проходили кордони Київської землі. А ще раніше - тут межували території двох великих східнослов'янських племен - князівств древлян і полян. Навкруги міста розкопано декілька курганів Х-ХІІ століть. А знайдені на березі річки Унава кам'яні знаряддя праці із стоянок стародавнього камінного віку яскраво свідчать - ці землі заселялись ще стародавньою людиною 40-30 тис. років тому. Городища та кургани скіфської доби, поселення римського періоду, давньоруські поселення - ці оригінальні матеріали археологічних розкопок стали наступними сторінками стародавньої історії краю.“Уперше в історичних документах Фастів згадується під 1390 роком, коли київський князь Володимир Ольгердович підтвердив право роду Рожиновських на володіння Фастовом (проте, є більш ранні літописні свідчення, за якими назва поселення могла виникнути за часів київських князів Олега та Ігоря, коли будувалась київська держава й Олег " почав города ставити"...). Отже, наприкінці XIV ст. поселення Фастів уже існувало, але через наскоки татар на початку XV ст. жителі залишили його.На початку XVI ст. тут знову почали селитися люди.

В середині століття поселення належало Івашенцевичам, головний маєток яких знаходився в Макарові (тому їх називали ще Макаровичами). Один із спадкоємців, Андрій Макарович, у 1561 році заставив Фастів київському римсько-католицькому єпископові М.Пацу, а в 1568 році поселення у числі інших, відомих під назвою “Глібова на Рпені”, Сигізмунд Август пожалував “вічним дідичним правом” єпископу Б.Гулькевичу. Це призвело до тривалої і впертої суперечки між Макаровичами та їх спадкоємцями і католицькими єпископами. Справа розглядалась у судах різних інстанцій. Нарешті Люблінський трибунал вирішив її на користь єпископів.За час судової тяганини Фастів знову занепав. Лише після того, як єпископ Й.Верещинський пообіцяв звільнити жителів від податків і надати інші привілеї, населення почало зростати.

Й. Верещинський намагався перетворити Фастів на один із центрів католицизму на Україні. Він заснував тут друкарню, побудував костьол. Навіть перейменував село на “Новий Верещин”. Наступник його єпископ К.Казимирський повернув селу попередню назву. На його клопотання король Сигізмунд ІІІ у 1601 році надав Фастову права ї привілеї містечка (маґдебурзьке право). За К.Казимирського єзуїти зміцнили свої позиції. Фастів став резиденцією єпископів.

У 1612 році в містечку був відкритий єзуїтський колегіум, а в 1638 році - засновано монастир бернардинів”.Жителі Фаcтова бpали активну учаcть у визвольній війні 1648-1654рр.Під час війни Хмельницького з Польщею в 1648 р. Фастівський маєток єпископа О. Соколовського був захоплений українськими козаками, шляхта та католицьке духовенство було перебите, а всі релігійні заклади єзуїтів та бернардинців знищені.Фастів стає сотенним містечком Білоцерківського полку. В 1654 році тут перебували разом Богдан Хмельницький й Василь Бутурлін.Після Андрусівського перемир`я Фастів знову переходить під владу польської корони.З cеpедини 80-x pоків XVІІcт. Фаcтів - полкове міcто Фаcтівcького полку.Друга половина XVII століття відзначена частими нападами татар на південь Київщини. Це приводить до спустошення і занепаду Фастова. Ну, сказати, що життя вмирає, не можна. Місто все ж живе, а може й животіє. Але ось, в 1684 році, Семен Палій отримує королівський універсал, який дає йому право сформувати козацький полк й оселитись в Фастові.А тепер короткий історико-біографічний відступ про Палія.Кінець XVII століття.

Польське королівство, до складу якого входить Фастів, витримує важке протистояння з Туреччиною на своїх південних кордонах. Кам`янець взятий турками. Місцевий Петропавлівський кафедральний собор перетворений на мечеть. Поляки спішно будують нові фортеці для блокади Кам`янця.З другого боку, на півночі насідає Швеція, яка перебуває на вершині своєї військової могутності. Хоча вона більше зайнята боротьбою з Росією, але, хто знає, що прийде в амбітну голову шведського короля.Лівобережна Україна Польщею втрачена. Після приєднання тих земель до Росії, лівобережні гетьмани й запорожці створюють відносно сильний заслін проти татарських набігів на південь Лівобережжя. Адже, на боротьбу з Польщею вже не потрібно відволікатисьНа Правобережній Україні після гетьманувань Євстафія Гоголя, Юрія Хмельницького, Григорія Дуки, Стефана Куницького та Андрія Могили, коли козаки займались війною під прапорами польського короля й турецького султана, а не обороною власної землі, настав розлад й запустіння. Татари, що не мислили своє існування без спустошливих походів на Україну, рушають в незахищений коридор між Дніпром й Дністром. Правобережжя знелюднюється. Та й Бахчисарайський договір 1681 року підтверджує умову не заселення Правобічної України.

Але такі родючі землі довго без доброго господаря бути не могли.Микола Аркас пише, що у 1685 році Ян ІІІ Собеський “видав таку сеймову ухвалу, що він приймає під свою батьківську опіку усіх козаків, котрі оселяться на землях давніших полків Чигиринського, Черкаського, Корсунського, Канівського, Білоцерківського та Уманського та будуть узнавати за гетьмана того, кого настановить Польський уряд... Ті з них, котрі одержували од короля “приповідні листи” на те, щоб набирати це охоче військо, звалися полковниками; з них одразу визначилися полковники: Іскра, що оселився у Корсуні, Самусь - у Богуславі, Абазин - у Брацлаві на Поділлю, а найбільш - Семен Пилипович Гурко, або “Палій”. Як його прозвали Запорожці. Він оселився у Хвастові”.Більшість істориків сходиться на думці, що Семен Палій народився в містечку Борзна на Чернігівщині. Його батько був козаком Ніжинського полку. До того ж полку був записаний й Семен. Дехто вважає, що він навчався в Києво-Могилянській колегії. Достовірного підтвердження цьому немає, але людиною він був справді освіченою. Мав брата та сестру. Сестру забрали в ясир, і в полоні вона вийшла заміж за турецького мурзу.Прізвисько “Палій” він отримав дійсно від Запорожців. Після смерті першої дружини, в кінці 70-хроків він відправляється на Січ. Приймає активну участь у козацьких походах й швидко висувається у кошові ватажки Запорожців.

В 1683 році С.Палій очолює один із загонів запорожців, що воює під началом Яна ІІІ Собеського проти турок, в Угорщині. В тому поході й помітив польський король талановитого козака Семена Палія.Повертаючись з того походу, влітку 1684 році Палій вирішує залишитись зі своїм загоном на Правобережній Україні. Але через конфлікт з правобережним гетьманом Андрієм Могилою, все ж вертається на Запорожжя. Вертається, але не надовго. Вже осінню того ж року він знову з`явився на Правобережжі . Оселяється Палій у Фастові.

На Правобережжя почали повертатись люди. Фастівський маєток Палія міцніє й перетворюється на сильну фортецю. Чисельність його полку перевищує 3000 козаків.Саме при ньому козацький устрій на правому боці Дніпра набув, за свідченням істориків рис державного утворення, а ця територія з чітко означеними кордонами мала назву " Палієва держава".На 1654 рік по описам виглядав так: "Фастів -- замок “рублений городнями”, одна башта проїзжа, з вартовою вишкою, і 3 башти глухі. Кругом міста стіна теж рублена городнями; одна башта з ворітьми, 4 глухі. 10 гармат, але без припасу. 84 козаків (сотник, отаман, осавул, хорунжий, писар), 76 міщан (війт і 4 бурмистри)" (Акти П. З. Р. Х с. 790)

Населення беззаперечно підтримує полковника. Авторитет серед козаків росте. Росте також невдоволення місцевої шляхти через авторитарне керівництво Палієм краю. До Варшави посипались скарги, що у Фастові будується “удільна” держава де не поважаються польські закони. Але Палій був не тільки чудовий вояка й адміністратор. Він був, також, добрий дипломат. Йому вдається запевнити короля у своїй вірності. Й справді він активно боронив південно-східні рубежі королівства.Боронити то боронив, але почав також зносини з Московщиною про приєднання Правобережжя до Російської держави. Але ні цар, ні Мазепа не підтримали його. Між Польщею й Росією був підписаний “вічний мир”. А шляхта тим часом почала наступ на території контрольовані Фастівським полком, південну Волинь, східне Поділля, Правобережну Київщину. Були навіть спроби витіснити Палія з Фастова. Ціною велетенських дипломатичних зусиль Палій залишався фактичним володарем величезної території й навіть умудрявся отримувати гроші з Варшави на утримання козацьких з`єднань. Але в 1699 році сейм прийняв постанову про заборону утримування “козацької міліції” - так називали поляки козацькі полки Правобережжя.

Київський католицький єпископ Я.Гомолінський присилає у Фастів двох ксьондзів, щоб вони від його імені прийняли маєток. Але Палій, не був би Палієм, якби не послав тих ксьондзів куди подалі.Почалось відкрите протистояння з Варшавою.Т.Чухліб пише:“У 1701 р. Польща розпочала широкий наступ на козацьку державність Правобережної України, а Палій припинив усілякі політичні відносини з королем та його підопічними, оголосивши свої володіння “вільною козацькою областю”.

На землях Київщини, східної частини Поділля та Волині влітку 1702 р. розпочалося всенародне повстання проти влади Речі Посполитої, яке сучасники порівнювали з революційними подіями середини XVII ст. Палій разом з іншими правобережними полковниками відмовився від протекції польського монарха і заявив про присягу “наймогутнішому Пану царю Московському і Вельможному Й.М. Пану Гетьманові Мазепі”.3 вересня 1702 р. Козаки під керівництвом С,Палія облягли головну польську фортецю Правобережжя Білу Церкву. Тільки 10 листопада її було відбито у польської залоги, після чого полковник переніс сюди свою резиденцію з Фастова. Інші козацькі полки під керівництвом Самуся та А.Абазина оволоділи Немировом, Бердичевом, Баром, Бушею, Рашковим, Старокостянтиновом та іншими містами.

Навесні 1704 р. Влада козацької старшини поширилась майже на все Правобережжя.Однак цей виступ був жорстоко придушений спільними польсько-російськими силами, і чи не вперше у практиці міжнародних відносин один із пунктів Нарвського договору між Річчю Посполитою та Московщиною (19 серпня 1704 р.) присвячувався одному з керівників визвольного руху. Виходячи з домовленості між обома державами, полковник С.Палій “або добрим, або злим способом мав повернути фортеці і міста, які в нещодавнім українськім замішанні взяв” до володінь Корони Польської.У зв`язку з тим, що Палій не припинив військових дій проти Польщі, його було заарештовано лівобережним гетьманом І.Мазепою.

У 1702-04рр. він керував народним повстанням, зробивши Фастів опорним пунктом своїх військ. Мав стратегічний талант, який допоміг йому з'єднати свої загони з військом сатрапа Петра І. За що колись і поплатився: доля пам'ятає все. За наклепом про шпигунство на користь Карла ХІІ (кажуть, доносчиком був І.Мазепа) Палія відправили до Сибіру. От тобі і маєш єднання...Майже рік перебував славетний козацький полковник у батуринській в`язниці. У 1705 р. за наказом Петра І його було відправлено на заслання до сибірського містечка Тобольська. Але коли І.Мазепа у 1708 р. Виступив проти Москви, Палія знову ж таки за особистим наказом царя повернули з далекого Сибіру. Він ще брав участь на боці російських військ у полтавській битві, однак підірване у засланні здоров`я давалося взнаки.Повернувшись до Фастова, де жила його друга дружина Феодосія, він знову зайняв уряд полковника і продовжив боротьбу з польською шляхтою за право володіти Правобережною Україною. Лише смерть перервала багаторічні зусилля Семена Палія звільнити правобережних українців від польської влади і об`єднати Україну. А потім віддалився від метушливого світу у келью межигірського унівського монастиря. Про С. Палія Т. Шевченко написав свою поему "Чернець".

У січні 1710 р. його з почестями поховали на території старовинного Межигірського монастиря”.Ось такий був Семен Палій. Людина справді непересічна.300 років тому Фастів був фактично прикордонним містом, це зараз він тихо й спокійно гріється поблизу столиці. Статус прикордоння приносить з собою масу неприємностей у вигляді війн, збройних нападів та повстань.“Під владою лівобережних гетьманів Фастів перебував до 1712 року - часу, коли після невдалого Прутського походу Петро І змушений був повернути Правобережні землі Польщі. За умовами миру ці землі мали залишатись пусткою, а жителі - переселитися на Лівобережжя.

Протягом 1712 - 1714 рр. жителі Фастова переселилися в район Василькова, який був тоді у складі Російської держави. Містечко знову стало власністю католицьких єпископів... Щоб швидше заселити опустілі землі, польський уряд надавав переселенцям “слободи”, звільняв їх від повинностей на 5 років. протягом 1715-1730 рр. містечко знов заселилось”. (Історія міст та сіл УРСР, Київська обл.)В 1750-60-их роках прокотились гайдамацькі повстання, що вибухнули Коліївщиною.Ватаги М.Швачки та А.Журби, які були на чолі великого гайдамацького загону, в 1768 році захопили Фастів, зробили його своєю резиденцією й місцем страти шляхти, єзуїтів та євреїв. Був повністю зруйнований костел.

Польща за допомогою царських військ вже влітку 1768 року придушила повстання. Журба загинув в бою, а Швачка був засланий до Сибіру.Після приєднання частини Правобережжя України до Російської імперії, Фастів входить до складу Васильківського повіту Київської губернії.В 1779-1781 роках будується дерев`яна Покровська церква з Дзвіницею. Вона внесена до державного реєстру культурного надбання українського народу.Місто спочатку залишалось власністю єпископів. Але в 1843 році єпископів бере на утримання російська казна, а містечко зараховано до державних маєтностей. Фастів стає волосним центром зі стандартним набором - ґуральня, броварня, торгівля.Значний поштовх до розвитку економіки Фастова дає відкриття в 1870 році залізниці Київ - Одеса. Стають до дії залізничні майстерні, завод по виготовленню шпал та котельно-механічний завод Брандта (на базі котельно-механічного заводу утворюється Акціонерне товариство Брандта". ).Фастів залишається досить крупним католицький центром України. З другої половини 18ст. Фастів належав коронному гетьману Польщі Ксаверію Франтішеку Браницькому, який був одружений на племінниці князя Потьомкіна - Олександрі Енгельгардт. Завдяки спадкоємиці цього фантастично багатого роду - графині Браніцькій - у 1910 році тут будується дуже красивий Костел Св.Миколая.

На високому (в місцевому розумінні цього слова) пагорбі за проектом польського архітектора В. Домбровського зводиться помпезна, багато прикрашена скульптурами та вітражами споруда з високою баштою, увінчаною шпилем з хрестом. Під час 1917 -1920 років у Фастові багато разів змінювалась влада. Фастовом володіли представники всіх політичних сил, що були тоді на Україні (Центральної Ради. Директорії, гетьмана Скоропадського, більшовиків).

Залізничний вокзал у Фастові весь обліплений меморіальними дошками, присвяченими подіям тих часів.Але найбільш цікава історична подія відбулась тут в грудні 1918 року. Тоді в спеціальному ешелоні на коліях Фастівського вокзалу представниками Директорії Володимиром Винниченком, Симоном Петлюрою та іншими був підписаний попередній текст Договору про злуку Української Народної Республіки та Західноукраїнською Народною Республікою. фастів

Цій події присвячена велика експозиція у музеї-вагоні, що встановлений біля залізничного вокзалу Фастова.Не лише ім'я Кобзаря вплелося в рядки історії краю. З Фастовом і Фастівщиною ХІХ - середини ХХ століття тісно пов'язані імена відомого українського композитора Кирила Стеценка, письменників Степана Васильченка, Семена Чередниченка, видатного вченого-винахідника Миколи Бенардоса, відомого скрипаля Павла Бондаренка та інших.Римо-Католицький костел

Внаслідок військових конфліктів 17ст костьоли, що існували на той час, були пограбовані і знищені. Єпископ Каспер Казимир Цецишовський побудував в 1791 р новий дерев'яний костьол Воздвиження св. Хреста. На 1903 рік костьол вже не міг вмістити всіх, хто приходив до храму, тому тогочасний настоятель парафії ксьонз Станіслав Шептицький розпочав будівництво нового костьолу. Будівля костьолу була спроектована архітектором Владиславом Домбровським разом з Федором Туп'ярським.Висота вежы - 43м, довжина храму- 34,75, ширина 21,75м. Стіни побудовані з білої київської цегли, цоколь із граніту з Шептівки, маєтку графа Юзефа Потоцького, а дерево на дах парафія отримала з славутицьких лісів князя Сангушки. Зелену глазуровану черепицю Станіслав Шептицький замовив у Влоцлавку.

Великою благодійницею для новопобудованого костьолу була графиня Браницька з Білої Церкви, що встановила в ньому орган. Храм був освячений 18 вересня 1911року. Після його освячення настоятелем парафії у Фастові став Леон ЗеленськийРадянська влада у 1934 роцы закрила костьол, а найактивніші члени парафіяльної громади були в 1937 році або страчені, або вкинуті у в'язницюна багато років.

Останнім настоятелем перед 2-ою світовою війною формально був Францішек Андрушевич, якого також було засуджено на багаторічне ув"язнення. Незважаючи на репресії, меси продовжували відправлятися вдома у довірених парафіян. Після 2-ої світової війни в костьолі кільканадцять років діяла православна церква.У 1989 році до Москви на ім'я жінки-космонавта Валентини Терешкової був надіслний лист з проханням про повернення костьолу, підписаний 600 особами. Численні петиції до влади все ж таки привели до поверення костьолу. У червні 1990 храм було знову освячено. В 91 розпочався ремонт.

Размещено на Allbest.ru