Харків - українсько-радянська столиця

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харків - українсько-радянська столиця

Вступ

Харків (МФА: [x?rkiu?]) - найбільше місто на сході України, адміністративний центр Харківської області. Населення - 1,446 млн. чоловік ,площа - 356 км І.

Перша столиця України -- відоме означення Харкова, пов'язане з тим, що з 1919 по 1934 роки це місто було столицею Української Соцiалiстичної Радянської Республіки. Термін є популярним як серед харків'ян, так і в інших регіонах України і сусідніх країн. Попри це, історична правильність такого визначення ставиться під сумнів. Тим не менше, воно є однією з основних підстав сучасних столичних амбіцій Харкова, зокрема, ідеї перенесення в місто офісу Конституційного суду України.

Другий за чисельністю населення місто Україна; головний науковий, індустріальний, транспортний та студентський центр країни [12]. Був найбільшим центром танко-, тракторо-, турбінобудування [13] і третім за розмірами індустріальним, науковим та транспортним центром [12] СРСР після Москви і Ленінграда. У другій половині XX століття - головний транспортний вузол Південно-Східної Європи [14].

Заснований в 1654 році. У лютому-травні 1918 року столиця Донецько-Криворізької республіки, з червня по грудень 1919 центр Харківської військової області ЗСПР, в березні - червні 1919 року і з грудня 1919 року по червень 1934 року - столиця Української РСР.

У місті 60 науково-дослідних інститутів, 45 вищих навчальних закладів, включаючи Харківський університет (шостий в Російській імперії; заснований в 1805 році) і політехнічний інститут (другий технічний ВНЗ Російської імперії; заснований в 1885 році), 16 музеїв, міська картинна галерея, 6 державних театрів, 80 бібліотек.

Нагороджений орденами Леніна (4 грудня 1970 року) і Жовтневої Революції (23 серпня 1983 року), а також Премією Європи (29 квітня 2010 року [15]).

Сьогодні Харків - один з найбільших студентських і промислових міст України з унікальними заводами-гігантами, відомими на весь світ. Неповторний вигляд надають Харкову численні пам'ятники архітектури, промислові комплекси, архітектурні ансамблі Сумської вулиці, проспектів Леніна і Гагаріна, парк імені Горького, сад Шевченка, а також площа Свободи - одна з найбільших площ світу. Навколо площі піднявся перший у СРСР комплекс висотних споруд - Держпром, університет ім. Каразіна, Військова академія ім. Говорова, а також готель «Харків».

РОЗДІЛ 1. Iсторiя міста Харкова

Харків, місто, центр Харківської області Україна, до 1934 столиця УРСР. Великий індустріальний, культурний і науковий центр. Розташований при злитті рр.. Харків, Лопань і Уди (басейн Сіверського Дінця). Площа 303 км2. У Х. сходяться ж.-д. лінії, автомобільні магістралі та авіалінії, що сполучають західний, центральний і східний райони країни з Донбасом, Придніпров'ям, Кримом і Кавказом. Другий (після Києва) місто Україна за кількістю мешканців. Населення 1405 тис. чол. (1977; 417 тис. в 1926; 840 тис. в 1939; 953 тис. в 1959; 1223 тис. в 1970). Має 9 міських районів. Заснований близько 1655-56 українськими козаками, став фортецею на південних кордонах Російської держави для захисту від набігів кримських татар. До 1768 полкове місто Харківсько-Слобідського козачого полку. У 1765-1780 і 1797-1835 центр Слобідсько-української губернії (див. Слобідська Україна), в 1780-1796 - Харківського намісництва, у 1835-1925 - Харківської губернії. У 1-ій половині 19 ст. в Х. виникли перші промислові підприємства (міделиварний і металообробні майстерні, чавуноливарний завод). У 1805 був заснований університет. У 1856-58 Харківсько-Київське таємне товариство вело пропаганду проти самодержавства і кріпосництва. У 2-ій половині 19 ст. в місті розвивалася машинобудівна промисловість (завод с.-г. машин, паровозобудівний завод та ін.) Х. став великим вузлом залізниць, що з'єднали його в 1873 з Ростовом-на-Дону і Києвом, в 1875 - з Севастополем. До початку 20 ст. в місті було понад 130 промислових підприємств з 16,7 тис. робітників. У 70-х рр.. 19 в. Х. - Один з центрів руху народників. На початку 90-х рр.. тут виникли перші марксистські гуртки, в 1898 був створений комітет РСДРП, потім сталася Харківська маївка 1900. У 1905 утворилася група «Вперед», що оформився в більшовицький комітет РСДРП. У період Революції 1905-07 Х. - один з центрів революційного руху на Україну. Радянська влада встановлена 10-24 листопада (23 листопада - 7 грудня) 1917. 11-12 (24-25) грудня в Х. відбувся 1-й Всеукраїнський з'їзд Рад, що проголосив створення Української радянської республіки зі столицею в <Харкові>. У 1918 - початку 1919 був окупований німецькими військами, потім захоплений денікінцями. Звільнено Червоною Армією 12 грудня 1919 (см. Харківська операція 1919). До 1934 був столицею УРСР, з 1932 також і обласний центр. За роки Радянської влади був побудований ряд великих машинобудівних заводів (у т. ч. Харківський тракторний завод, 1931). У 1940 Х. давав значну частину продукції машинобудування УРСР. 24 жовтня 1941 був окупований німецько-фашистськими військами, які зруйнували майже всі промислові підприємства, спалили більшість житлових будинків. У період окупації в Х. діяли підпільні партійні та комсомольські організації на чолі з підпільним обкомом КП (б) У. У лютому - березні 1943 в районі Х. відбувалися запеклі бої (з 16 лютого по 15 березня місто знаходилося в руках рад. військ). Остаточно Харків звільнений Радянською Армією 23 серпня 1943 (див. Харківська операція 1943). У післявоєнні роки проведено великі роботи по відновленню міста і його господарства, розвитку економіки та культури. 4 грудня 1970 Х. нагороджений орденом Леніна. Основні галузі промисловості: машинобудування і металообробка, легка і харчова (на їх частку доводиться більше 85% випуску промислової продукції міста і близько 85% робітників, зайнятих у промисловості). Розвинена промисловість будівельних матеріалів, хімічна і хіміко-фармацевтична, деревообробна та ін. Харків - ведучий на Україну центр машинобудування. У Х. розміщуються великі підприємства енергетичного машинобудування, електротехнічна промисловості (заводи: Харківський турбінний завод ім. С. М. Кірова, «Електроважмаш» ім. В. І. Леніна, Харківський електромеханічний завод, електроапаратний, «Електромашина», «Південкабель» і ін.), С.-г. машинобудування, особливо тракторобудування (Харківський тракторний завод ім. Серго Орджонікідзе, ряд спеціалізованих заводів-суміжників, тісно пов'язаних з кооперування з ним, - моторобудівний «Серп і молот», тракторних самохідних шасі, тракторних пускових двигунів, «Поршень» і ДР.), Верстатобудування та інструментальної промисловості (заводи верстатобудівний ім. С. В. Косіора, агрегатних верстатів та ін), приладобудування (контрольно-вимірювальних приладів, «Теплоавтомат», маркшейдерських інструментів, «Точмедприлад» тощо), транспортного машинобудування ( заводи: ім. В. О. Малишева, велосипедний та ін.), Гірничо-шахтного, підйомно-транспортного і будівельно-дорожнього машинобудування (заводи: «Світло шахтаря», підйомно-транспортного обладнання імені В. І. Леніна, екскаваторний, дорожніх машин, бурового обладнання тощо.), Технологічного обладнання для підприємств торгівлі, комунального господарства («Кондиціонер», комунального та торгового машинобудування, холодильних машин, «Електробритва»); є заводи «Поліграфмаш», підшипниковий. Легка промисловість представлена ??підприємствами з первинної обробки вовни та виробництва вовняних тканин (вовняне об'єднання «Червона нитка»), бавовняно-паперових тканин (бавовняно-паперове об'єднання), з випуску трикотажних і панчішних виробів (трикотажне об'єднання, панчішна фабрика), З виробництва шкір і взуття (шкіряне об'єднання "Більшовик" та взуттєве об'єднання), хутряних виробів (хутряне об'єднання), швейних виробів (швейні об'єднання «<Харків>» і «Детодежда», «Комунар», фабрика ім. Є. Д. Тінякова). Харчова промисловість - м'ясомолочна, масло-жирова, кондитерська (фабрика «Жовтень»), пивоварна, парфумерна, тютюнова; завод шампанських вин та ін. Працюють домобудівний комбінат, понад 10 заводів залізобетонних конструкцій і виробів, велике виробництво облицювальних і метлахськіх плиток, стінових і покрівельних матеріалів, цементний завод, підприємства з виробництва гіпсу та сухої штукатурки, ізоляційних і азбестоцементних матеріалів. Хімічна промисловість представлена ??науково-виробничим об'єднанням «Монокристалреактив» і заводами «Харпластмас», медичних пластмас, автогеном, хімбитізделій, лакофарбовим «Червоний хімік», хіміко-фармацевтичним «Червона зірка» і, впливають деревообробний комбінат, лісопильний і тарний заводи, меблеві фабрики. В енергетичному господарстві міста головне місце займають теплові електростанції, що працюють на газі та вугіллі. Газопровід Шебелинка - <Харків>. Метрополітен. Житловий фонд на 1 січня 1977 становив 18,8 млн. м3.

Виникнення міста тісно пов'язане з визвольною війною українського народу (1648-1654гг.) і возз'єднанням України з Росією. Більше трьох століть тому, в 1654-1655 роках, рятуючись від гніту польських панів, на територію нинішнього міста, яка входила до складу Московської держави, прийшла велика група переселенців з Задніпров'я і влаштувалася на височині, біля злиття річок Лопані та Харкова (нині Університетська гірка). Переселенці побудували тут свої оселі і обнесли їх частоколом - острогом. Це поселення стало називатися Харковом під назвою річки, на березі якої воно було побудовано. Назва річки Харків було відомо до заснування міста і вперше вона згадується в 1627 році. Незабаром почалося будівництво фортеці. У 1656-1659 роках перші жителі поселення під керівництвом представника російського уряду в Харкові - воєводи Селіфонтова побудували дерев'яну фортецю, яка увійшла в систему укріплень, призначених для захисту південних руських земель від нападів кримських татар. Будівництво фортеці та інших оборонних споруд, які охороняли жителів від розбійницьких набігів, у свою чергу, сприяло збільшенню населення. З кожним роком число прибували сюди переселенців зростало, і незабаром, не маючи можливості розміститися в межах фортеці, вони почали селитися навколо укріплень. Так у другій половині XVII століття в Харкові з'явилися перші вулиці. Однією з перших з'явилися вулиць міста стала Московська (тепер - Московський проспект), по якій пролягав шлях на Москву. Потім з'явилися Сумська вулиця, вздовж річки Харків - Білгородська дорога (нині вулиця Шевченка), а в південній частині міста - Зміївська (зараз - проспект Гагаріна). Від фортеці через Холодну Гору пролягав шлях на Полтаву, а в кінці XVIII століття - на Катеринослав, тому ця дорога-вулиця довгий час називалася Полтавської, потім Катеринославської, при СРСР - вулиця Свердлова (нинішня назва - Полтавський Шлях). В кінці XVII століття навколо Харківської фортеці з'явилися селища, що отримали назву Підгородне слободами. Першою з них стала - Залопанська слобода. Наступними стали - Журавлівка, Панасівка, Гончарівка та інші. У 1765 році Харків став губернським містом - центром Слобідсько-Української губернії, а з 1835 року - центром Харківської губернії. Значне зростання Харкова починається з 60-х і особливо 80-х років XIX століття, коли у зв'язку зі скасуванням кріпацтва та розвитком капіталізму в Росії обезземелені селянство змушене було йти на заробітки в місто. У цей час у Харкові прокладається перша залізниця, будуються такі заводи, як Гельферіх-Саде (нині - "Серп і Молот"), паровозобудівний (тепер завод імені Малишева). У кінці XIX століття, з розвитком промисловості і залізничного вузла, Харків стає великим промисловим центром. З перемогою Жовтневої соціалістичної революції та утворенням Української Радянської Соціалістичної Республіки з 1917 по 1934 рр.. з невеликими перервами, Харків стає столицею УРСР. У цей час відбувається бурхливий ріст міста. Будуються нові великі заводи, розвивається машинобудівна і металообробна промисловість, розвивається залізничний транспорт. Так, машинобудування Харкова в 1940 році давало 40% продукції всієї машинобудівної промисловості України. Напад фашистської Німеччини в 1941 році перервало творче життя міста. Окупувавши місто, фашисти встановили в ньому режим кривавого терору і насильства, перетворили на руїни сотні промислових підприємств. 23 серпня 1943 війська Степового фронту при активному сприянні з'єднань і частин Воронезького і Південно-Західного фронтів звільнили Харків від фашистських загарбників. Почалася велика і напружена робота по його відновлення, проте місто було зруйноване настільки, що за словами делегацій ряду капіталістичних країн, що відвідали Харків після його звільнення, для відновлення міста необхідно в більшій мірі 50 років. Однак, всупереч цим прогнозам і завдяки самовідданій праці населення міста, вже в 1950 році випуск валової продукції перевищив довоєнний рівень на 21%, а в 1956 році - у 4 рази і Харків продовжував розвиватися. Виросли нові великі житлові масиви - Павлово Поле, проспект Гагаріна, Салтівський, Холодногірський, Олексіївський, Роганський та інші. Гордістю жителів став другою на Україну і шостий в СРСР - харківський метрополітен, відкриття якого відбулося 23 серпня 1975 року та лінія носить назву Холодногірсько-Заводська. Наступною стала Салтівська лінія метро (відкрита 10 серпня 1984), а в даний час добудовується вже третя лінія - Олексіївська (відкрита 6 травня 1995), що дозволить набагато швидше з'єднати практично всі великі житлові масиви міста. Місто кращає і упорядковується з року в рік. На зміну старим околиць приходять сучасні будинки. На сьогодні Харків налічує 9 адміністративних районів: Дзержинський, Київський, Московський, Червонозаводський, Жовтневий, Комінтернівський, Орджонікідзевський, Ленінський і Фрунзенський. Перші три є найбільш великими і населеними. Проте всі райони так чи інакше пов'язані з різними історичними подіями. Харків продовжує рости і розвиватись.

РОЗДIЛ 2. Перша столиця

харків столиця український

Попри критику, термін «Перша столиця» є усталеним, тому є причиною сучасних столичних амбіцій Харкова. Так, зокрема, з ідеєю перенесення в місто Конституційного суду України у 2009 році виступив спікер Верховної Ради України Володимир Литвин, що викликало неоднозначну реакцію в політикумі та суспільстві.

Формально Харківщина належала з поч. 17 ст. до Московської держави, але тут не було жодної влади й осілого населення. Московські царі розсилали сторожу й розвідувальні групи з служилих людей, будували укріплення й оборонні лінії проти кримських татар та ногайців: «білгородська», «ізюмська» та «українська» лінії. Поставали перші поселення -- слободи з російських поселенців, а ще численніші українські поселення втікачів з Гетьманщини й Правобережжя. У середині 17 ст. вони заснували ряд українських поселень на Харківщині (див. Слобідська Україна).

1655 року ватага українських козаків під проводом «осадчого» І. Каркача оселилася поблизу харківського укріплення. 1654-1655 pp. вважають датою заснування Харкова (Д.Багалій). Козаки збудували оселю довкола фортеці, що вже існувала раніше на височині між р. Харковом і Лопанню, оточеній лісами і болотами. Московський воєвода Селіфантов поширив на них свою владу, але у внутрішні справи козацьких поселенців не втручався, і вони рядили свої справи за «черкаським звичаєм». Українські поселенці допомогли збудувати нове укріплення та несли оборонну військову службу. 1655 р. в Xаркові жило бл. 600 служилих людей, а всього населення бл. 2000. Назагал Xарків у 17 ст. був військово-оборонним форпостом та хліборобським містом. Частина мешканців займалася ремеслом і торгівлею і жила на території укріплення, але більшість оселювалася в слободах навколо укріплення й займалася хліборобством. Селяни мали право користуватися землею, займалися ремеслами і зберігали козацькі вольності.

1660-1662 рр. -- добудовано нове приміське укріплення, а в старій фортеці постали нові військ. (башти, брами, порохівня) й адміністративні («государев» двір й ін.) споруди та церкви.

У 1670-х pp. фортеця занепала і почала називатися Старим містом, а острогом звалося нове укріплення, побудоване за воєводи Сухотіна. Xарків збільшувався навколо фортеці, а його міська територія на початку 18 ст. поширювалася за pp. Лопань і Харків.

За російсько-шведської війни, у зв'язку з виступом І. Мазепи й заворушенням донських козаків, Петро І доручив розбудувати харківське укріплення.

1724 року Xарків уже нараховував 61 вулицю і 1300 дворів.

Царський уряд почав також накладати додаткові грошові й службові обов'язки на населення, зокрема на козаків-підпомічників, поступово обмежено вибір козацької старшини. Внаслідок призначення царського бригадира при козацькому полку та втручання військового начальства полкова старшина зазнала обмежень. Повинності козаків на користь царської армії ставали щораз важчими.

1732 року була спроба замінити слобідські козацькі полки на армійські. Заснований 1659-1660, Харківський полк як адміністративно-військова одиниця належав до найбільших у Слобідській Україні. 1732 року він нараховував 135 осель, у яких жило 75 000 мешканців, у тому ч. 5870 козаків. У складі полку було 18 сотень.

Через малу кількість некозацького (російського) населення на території полку 1706 року тимчасово ліквідовано воєводське управління, а влада полкової старшини поширилася на все населення.

Бувши полковим містом, Харків став адміністративним осередком; тут діяли полкова канцелярія і суд. Старшину обирали на козацьких радах, але її затверджував царський уряд. До видатних полковників належали І. Сірко, І.Шидловський та ін. Xарків був осідком полку майже ціле століття (до 1765 р.).

Життя в давньому Xаркові відзначалося його оборонно-піонерським характером і положенням на степовому пограниччі. Це поступово змінювалося в міру того, як кордон російської держави посувався на південь. Але татари ще іноді нападали на Xарків і підміські поселення, грабуючи їхніх мешканців.

Харків'яни брали участь у російських походах на Крим, Азовське море та у Північній війні, як і в російсько-польських конфліктах. Участь у цих війнах поважно підірвала силу Харківського полку і матеріально ослабила харків'ян. Населення також потерпіло від пожежі 1733 р. та від чуми (1733, 1741).

У подібному стані були й інші полкові осередки Слобожанщини. Але Xарків почав серед них вибиватися на передове місце не так своїм адміністративним і військовим значенням, як завдяки вигідному економічному і торгівельному положенню. Водночас місто почало відогравати провідну культ. ролю у цьому прикордонному районі. У 18 ст. розрослися харківські ярмарки (4 рази на рік). Сюди привозили товари з балтицьких портів і центр. районів Росії, з Криму, Херсону, Києва, Польщі, Сілезії, Молдавії та нім. м.

1726 р. білгородський єпископ Є. Тихорський перетворив монастирську школу в Xаркові на колеґію, яка до заснування Харківського Університету була найвідомішим навчальним закладом Слобожанщини; одночасно поставали початкові і сер. школи.

1765 року царський уряд скасував полкову самоуправу Xаркова, козацьке населення перетворилося у своїй масі на військ. поселенців, і на нього накладено різні податки й інші повинності. З 5 слобідських полків утворено адміністративно-територіальну одиницю -- губернію з осідком у Xаркові.

1780-1796 -- замінено губернію на Харківське намісництво, потім знов на Слобідсько-Українську, а з 1836 р. -- на Харківську губернію. Якийсь час, крім губернатора, резидували в X. і генерал-губернатори, які очолювали кілька губерній: Харківську, Полтавську і Чернігівську.

1885 тимчасове генерал-губернаторство скасовано.

Населення Xаркова далі диференціювалося. Частина козацької старшини перейшла в стан російського дворянства, а рядове козацтво було закріпачене; у місті далі зростала верства ремісників і торгівців, поставали цехи.

Під наглядом губернатора і намісника Xарків поступово розбудовувався; за шаблонами рос. міськ. будівництва, визначуваними з Петербургу, зведено ряд урядових та приватних міщанських і торг. будинків. На території укріпленого м. збудовано Покровський монастирський собор (1689, зберігся досі), губернаторський будинок (1766 -- 77), кам'яний корпус «присутствених місць» (будівництво розпочато 1785), Успенський кафедральний собор (1783) з дзвіницею і забудуваннями. На кін. 18 ст. в X. було 10 церков, у тому ч. 4 дерев'яні. Значний вклад у розбудову X. вніс архітект П. Ярославський.

1799 постала окрема Харківська єпархія. Після суд. реформи 1867 X. став осідком суд. округи з окремою суд. палатою. З суспільнокульт. погляду переломовою подією в іст. X. було заснування 1805 заходами В. Каразина й укр. дворянства Харківського Університету, що змінив провінційне м. півд. Росії на важливий сх.-укр. осв. центр. При університеті застосувалися наук. установи, поставали нові вид., активізувалося культ. життя. У 19 ст. засновано у X. 4 хлоп'ячі гімназії та кілька дівочих сер. шкіл. 1873 відкрито ветер. інститут, що розвинувся з сер. ветер. школи, 1885 -- Технологічний Інститут, в 1916 -- Харківський комерційний інситут. На другу пол. 19 ст. припадає відкриття ряду фахових шкіл: торг., техн., залізничої, муз., рисувальної, земської акушерської тощо.

X. мав міськ. самоврядування. До 1870 чл… міської думи обирали за становим порядком, а пізніше за майновим цензом. Розбудова м. тривала далі; зведено будинки: дворянського зібрання (1815 -- 20, архітект Є. Васильєв), кадетського корпусу (1825 -- 28), дзвіницю Успенського собору (архітект А. Тон), міський театр (1840 -- 43), ряд торг. і приватних будинків. У стилі будівництва далі переважала приписана т. зв. «губернська архітектура». У другій пол. 19 ст. споруджено корпус технологічного інституту (1879 -- 85), будинок міської думи (1885).

Мапа Харкова 1887 року

У 1890-их pp. низку будинків збудував архітектор О. Бекетов. З'явився стиль модерн, (теперішній мед. інститут, купецький банк, житлові будинки). Архітект К. Жуков збудував в укр. стилі будинок школи живопису і малювання (1913). Проте впорядкування м. було занедбане. До 1830 вулиці не були забруковані і в дощову погоду робилися непроїжджими. X. мав славу «брудного м.». Потім вулиці почали мостити бруківкою; під кін. 19 ст. майже всі вони були забруковані. Вода з річок X. не була придатна до пиття, а водогін закінчено щойно 1881. 1912 -- 13 поширено водогін і побудовано водонапірну башту для центр. вулиць; другорядні вулиці й окраїни м. користувалися .. колодязями. Щойно 1912 почали будувати каналізацію. Газове освітлення застосовано в 1880-их pp., а з 1898, почавши від окраїн м., -- електричне. 1882 відкрито кінну залізницю, т. зв. конку, власником якої було з 1886 бельгійське акційне товариство; 1906 прокладено першу трамвайну лінію. Першу залізницю доведено до X. 1869, відтак прокладено через X. лінії: X. -- Ростов і X. -- Київ (1873), X. -- Лозова і X. -- Полтава (1875), X. -- Балашов і X. -- Вовчанське (1899).

Невпинно зростало ч. населення X., з 1800 до 1917 воно збільшилося в 30 разів: 1801 бл. 10 тис., 1837 -- 23, 1861 -- 50, 1881 -- 128, 1901 -- 198, 1917 -- 297. Зростання ч. меш. відбувалося не так у висліді природного приросту, як завдяки приєднанню до X. підміськ. осель та допливу нових меш., зокрема робітників. Крім ремесла і домашнього промислу, зростала промисловість. Уже 1810 почали діяти міделиварні та металообробні майстерні; 1820 відкрито фабрику сірників, а 1835 чавунно-міделиварний зав. В 1855 діяли в X. такі підприємства: 2 міделиварні, 2 чавунноливарні, 3 шкіряні, 4 вовномийні, 2 миловарні, 5 свічкових, 10 каретних, 3 цегельні, 5 тютюнових, 2 воскобійні, 3 ватні, одна кахельна, вироблення шроту, олійня. На всіх підприємствах працювало разом понад 2 000 робітників. За 1871 -- 1900 pp. ч. фабрик і зав. зросло з 79 до 259, серед яких переважали машинобудів. і металообробні (бл. 60). Ч. робітників 1900 доходило до 12 000. З великих пром. закладів постав зав. с.-г. машинобудування (теперішній Харківський зав. транспортного машинобудування ім. В. Малишева); у 1900-их pp. були збудовані чавуноливарний та машинобудів. (завод М.Ф.фон-Дітмара, теперішній «Світло шахтаря»); за першої світової війни перенесено з Риги до X. Рос. балтицький електромех. зав. (сучасний Харківський електромех. ім. 50-річчя Жовтневої революції),. 1904 в X. було понад 1 200 пром. підприємств з бл. 17 000 робітників, 13 чавуноливарних і машинобудів., 8 цегельно-черепичних і кахлевих, 12 миловарних, 4 свічкових, 5 кондитерських, 5 тютюнових, 3 броварні, 4 деревообробні, 4 вовномийні, 2 млини, 26 друкарень, З олійних фарб і лаків та ін. Крім того, були сотні кустарних підприємств. Ч. усіх робітників доходило 40 -- 45 000, у тому ч. 28 000 ремісників.

Лікувальних установ у X. було обмаль: 1878 -- 4 лікарні, 1904 -- 8, усіх лікарів у м. 390: Кредитно-фінансових установ (банків) 1901 було 13, з 1867 постійно діяла в X. біржа. Завдяки розбудові транспорту й торг. використанню Чорного й Азовського м. X. став важливим центром півдня Рос. Імперії.

Збільшення пром. робітництва відбувалося за рахунок приїжджих, гол. з неукр. губ. Рос. пролетаріат переважав над укр., як також торг. й ремісничий стан та класу урядовців і різночинців були в більшості неукр.

Українське життя Xаркова розвивалося переважно в осв., земських і кооп. установах. У 1820-их pp. Xарків був поважним осередком укр. культ. відродження (Харківська школа романтиків); тут появилися перші видання з мовознавства, етнографії, історії, літературні твори народною мовою. 1812 почав виходити перший пресовий орган в Україні під Росією, «Харьковскій ЕженедЂльникъ», а 1816 -- сатиричний журнал «Харьковскій Демокритъ», в якому деякі твори друкувалися українською мовою; тоді ж почав появлятися «Украинскій ВЂстникъ», 1817--1818 виходили «Украинскія извЂстія» А. Вербицького та «Украинскій Домоводъ» Ф. Пильгера; 1824--1825 видавався при Харківському Університеті «Украинскій Журналъ». У Xаркові працювали культ. діячі і письм. укр. відродження: Г. Квітка-Основ'яненко, П. Гулак-Артемовський, Л. Боровиковський, М. Петренко, О. Корсун, А. Метлинський, історик М. Костомаров та ін.; появилися неперіодичні зб. «Украинскій Альманахъ (1831), «Украинскій Сборникъ (1838), «Утренняя ЗвЂзда» (1839) і «Молодикъ» (3 кн., 1843 -- 44). З періодичної преси почали появлятися в Xаркові російські газети, які приділяли увагу й українським справам: «Харьковскія губерниальныя вЂдомости» (з 1838), «Єпархиальныя вЂдомости» (1866), «Харьковъ» (1877--1880), З 1880 А. Йозефович видавав впливову газету у відносно ліберальному дусі «Южный край»; з 1898 виходив «Харьковскій листокъ». Разом періодичних видань у Xаркові на початку 20 ст. було 19.

Поч. театрального життя в X. датується кін. 18 ст., але щойно 1842 збудовано окремий будинок для театру, заснованого 1790. У 1816 -- 21 у X. виступав М. Щепкин( також і в укр. п'єсах І. Котляревського), з 1832 І. Дрейсіґ, а згодом К. Соленик. 1870 почалися оперні вистави. У 1880 -- 90-их pp. у X. виступали зі своїми трупами діячі укр. театру М. Кропивницький, М. Садовський, П. Саксаганський, М. Заньковецька та ін. На поч. 20 ст. Г. Хоткевич організував роб. театр. На переломі 19 і 20 ст. у Xаркові роблено перші спроби в ділянці кіна; хронікальні фільми робив А. Федецький, а художні О. Олексіенко. Тут працювали укр. мистці: Д. Безперчий, С. Васильківський, М. Ткаченко, Марія Раєвська-Іванова, П. Любченко, М. Беркос, М. Самокиша та ін.

Заг.-рос. опозиційні рухи знаходили відгомін і в Xаркові. У 1850-их pp. тут діяла група активної антирежимно наставленої інтелігенції, що оформилася у т. зв. Харківсько-Київське таємне товариство, пізніше діяли народники, гуртки «Земля і воля», «Нар. воля». Були відкриті (з ініціативи X. Алчевської) недільні школи. У ділянках осв., госп. і суспільній працювали земства і кооперація; зокрема 1878 відбувся таємний земський з'їзд. З 1890-их pp. активізувалися марксистські соц. гуртки, а згодом РСДРП; особливо популярними серед робітництва на поч. 20 ст. та за революції 1905 були меншовики, вони організували страйки, сутички з поліцією, демонстрації. Укр. нац. інтелігенція гуртувалася навколо харківської громади (П. Лобко, О. Потебня, В. Мова, Ф. Павловський та ін.). У 1906 -- 16 pp. у X. діяв Клуб ім. Г. Квітки-Основ'яненка, згодом перетворений на «Просвіту». При «Союзбанку» існувало кооп. видавництво, що видавало книжки українською мовою. Багато спричинилися до розбудови м. укр. роди з кра традицією: -- Донець-Захаржевські, Шидловські, Алчевські та ін. У X. працював адвокат М. Міхновський, який 1900 на таємних зборах студентської громади оголосив свою програму «Самостійна Україна». Там таки закладено початки Рев. Укр. Партії (РУП). 1906 у Xаркові виходив часопис українською мовою «Поради». У кін. 19 -- на поч. 20 ст. в Xаркові працювали визначні вчені, культ.гром. діячі і письм.: Д. Багалій (ректор університету і гол. міської ради), М. Сумцов, І. Білоконський, Іван Манжура, Павло Грабовський, Борис Грінченко й ін.

Влада у Xаркові під час революції була в руках Тимчасового уряду та демократичних установ -- губ. комісара, міськ. думи, земств. Окремо творилися роб. совіти, в яких переважали неукраїнські елементи, що намагалися перебрати владу в свої руки революційним шляхом, особливо після листопада 1917. Українці Xаркова, репрезентовані в Українській Центральній Раді, гуртувалися в гром. і культ. товариствах, гол. з метою впливати на міські справи й укр. населення провінції. У X. засновано Укр. губ. раду (гол. Рубас), скликано з'їзди сел. та представників «Просвіти» Слобожанщини й створено товариство «Рідна Школа». У Xаркові появлялися 1917--1918 тижневик «Рідне Слово», соц.-дем. газ. «Робітник» (тричі на тиждень) та щоденник соц. напряму «Нова Громада». У двох перших універсалах Укр. Центральної Ради не говорилося ясно, чи її автономна влада поширюється й на Xарків, 3 універсал поширив її формально і на Харківщину без визначення кордонів. У Xаркові перебували й українізовані полки. Але близькість Росії, у якій владу перебрали большевики, і Донбасу, де фактично вони захопили владу також, та слабість поміркованих укр. і рос. сил вирішили долю Xаркова. Вже з кінця листопада 1917 до Xаркова прибули червоноґвардійці з Росії та збольшевизовані матроси з Прибалтики. Вони у спілці з місцевими большевиками роззброїли 13.12. війська Центральної Ради та рос. антибольш. сили; 24--25 грудня відбувся у X. з'їзд рад, який проголосив себе всеукр. та обрав сов. уряд України, т. зв. Нар. секретаріат на чолі з Є. Медведєвим. Після Берестейського миру нім. армія й укр. війська (серед ін. запор. полк під проводом П. Болбочана) 19. 4. 1918 звільнили X. від большевиків. За гетьманської влади губерніальним старостою в Xаркові був П. Заліський. Серед ін. тоді створено гімназію ім. Б. Грінченка, дир. якої був М. Плевако, українізовано кілька ін. шкіл. Уряд закрив опозиційну газ. «Нар. діло». У листопаді 1918 короткочасно владу в Xаркові захопили війська Директорії УНР, але 3.1.1919 місто знов опанували большевики, і тут діяв сов. уряд України до 25.6, коли місто зайняли рос. білі війська ген. А. Денікіна, які перебували тут до 11.12.1919. Після перемоги червоних над Денікіном до X. повернувся третій укр. сов. уряд, і Xарків став столицею УССР.

У Xаркові знайшли свій осідок Всеукр. Центр. Виконавчий Комітет і Рада нар. комісарів, центр. органи КП(б)У, профспілок, сов. респ. організацій. Працювали центр. кооп. установи: Українбанк, «Сіль. Господар», «Добробут», Українкустарспілка та ін. З кін. 1920-и.х pp. їх обмежено в діяльності і на поч. 1930-их pp. закрито. На поч. 1920-их pp. були відкриті деякі чужоземні дипломатичні місії та консульства. УАПЦ очолював архієп. О. Ярещенко (1923 -- 26). В Xаркові з 1921 появлялися «Вісті ВУЦВК», українізовано високі школи (Інститут Нар. Освіти, Інститут Нар. господарства, Ком. Університет ім Артєма й ін.). У зв'язку з частою реорганізацією високого шкільництва змінювалося ч. вищих шкіл: на поч. 1920-их pp. їх було бл. 10, у 1930 -- 23 інститути, 1940 -- 36 (понад 30 тис. студентів). 1926 реорганізовано давній технологічний інститут і на базі його факультетів створено окремі самостійні інститути: машинобудів., хіміко-технологічний, електро-техн. та ін. Лише після другої світової війни ці інститути об'єднано і створено Харківський Політехн. Інститут. 1932 відновлено університет. З 1920 року діяла в Харкові українська школа червоних старшин, яку закрито з розгромом українізації на початку 1930-их років.

З наук. установ працювали в X.: Наук. Комітет України, Сіль.-Госп. Наук. Комітет України, Іст. Архів, Центр. Статистичне Управління України, Центр. Архівне Управління УССР, Всеукр. Аґрономічне Товариство, Всеукр. Наук. Асоціація Сходознавства, Укр. Асоціація Марксо-Ленінських Інститутів та ін. Цінну українознавчу працю провадили Укр. Наук. Досл. Інститут Географії та Картографії. Н.-Д. кафедра Історії України, Інститут Літератури ім. Т. Шевченка тощо. З 1920 діяли музеї: Харківський Всеукр. Іст. Музей, Музей Слобідської України ім. Г. Сковороди, Харк. Художній Музей. Працювали видавництва: Держ. Видавництво України, «Пролетарій», «Радянський селянин», кооп. видавництва «Книгоспілка» і «Рух» (згодом ліквідовані). Широку діяльність розвинула Укр. Книжкова Палата. Тут постали літ. і мист. об'єднання «Плуг», «Гарт», «Вапліте», ВУСПП, Пролітфронт та ін. Після ліквідації літературних організацій (1932) у Xаркові створено 1934 єдину Спілку радянських письменників України. 1930 тут відбулася міжнародна конференція рев. письменників. Існувала низка мист. об'єднань. З театрів діяли: Харківський Театр Юного Глядача (заснований 1920), Укр. Драматичний Театр ім. І. Франка (1923 -- 26, згодом переведений до Києва), Харківський Держ. Укр. Акад. Театр Опери та Балету (українізований 1925), перенесений з Києва «Березіль» (1926 -- 33), Харківський Червонозаводський Держ. Укр. Драм. Театр (1927 -- 33), рос. Драматичний театр (1933); на противагу «Березолеві» засновано колами Всеукр. Спілки Пролет. Письм. Харківський Держ. Театр Революції під керівництвом М. Терещенка, що протривав у 1931 -- 37 pp. У 1940 в X. було 14 театрів, у тому ч. кілька аматорських. За сов. часів столичний Xарків далі розбудовувався інтенсивніше від інших міст. Новим центром Xаркова стала площа Дзержинського з комплексом будівель Держпрому (1925--1929; архітекти С. Серафімов, С. Кравець і М. Фельчер). На площі Повстання 1933-1938 постав палац культури електро-мех. зав. (будинок Червонозаводського театру з фресками М. Бойчука, В. Седляра й І. Падалки, пізніше знищеними); 1930--1934 збудовано кол. будинок проектів (нині університетський) та кол. будинок кооперації. Тоді ж збудовано нові та реконструйовано ряд старих зав.; закладено житлові комплекси «Новий побут», «Червоний промінь» і студентське м-ко. Тоді ж таки продовжено трамвайні лінії, впроваджено автобуси і тролейбуси. Після відбудови зруйнованої не так за війни, як за революції промисловості почалася прискорена індустріалізація Xаркова. 1931 дав першу продукцію Харківський тракторний зав., згодом верстатобудів. (1933), турбінний (1934) та ін. Збільшили продукцію довоєнні: електромех., металообробний, траспортного машинобудування та ін. зав. 1930 почала діяти Харківська районна електростанція, що давала електроенергію підприємствам м. Одночасно з новими забудовами Xаркова руйновано також іст.-культ. споруди. У 1930-их pp. зруйновано Миколаївський собор (УАПЦ), церкви -- Мироносицьку, Дмитріївську та Різдва Христового (церква-фортеця з козачих часів) та ін.

РОЗДIЛ 3. Руйнування i вiдбудова Харкова

Під час другої світової війни Xарків був значно зруйнований. Сов. влада перед наступом нім. війська частину заводів й установ евакуювала, інші зруйнувала. Нім. армійська група ген. К. Р. Рундштедта вступила до Xаркова 25.10.1941. Бувши в прифронтовій зоні, Xарків лишився під безпосереднім військовим управлінням. У місті діяла Міська управа (гол. ректор Політехнічного Інституту О. Крамаренко, якого пізніше німці розстріляли за неефективність врядування та за підозрою у саботажі; головою міста (обербургомістром) у 1942 став адвокат О. Семененко), почали творитися госп. установи (міський банк, обл. споживча спілка та ін.), «Просвіта» (гол. В. Дубровський), діяло націоналістичне підпілля, як також Гром. Комітет (гол. В. Доленко), виходила газета «Нова Україна», та журнал «Літ. Засів». До відновленої УАПЦ 1942--1944 приєднався митрополит Т. Будловський.

Упродовж 22-місячної окупації Xаркова німцями цивільне життя не унормувалося, населення терпіло від голоду і холоду; число мешканців Xаркова зменшилося до 160 000. Німці розстрілювали і вішали запідозрених у співпраці з радянськими партизанами та націоналістичних діячів. Перший радянський наступ на Харків відбувся у лютому 1943, і місто було короткий час у сов. руках. Під час нової німецької окупації міським головою спочатку був відомий хімік П. Козакевич, але вже за короткий час влада перейшла до військової адміністрації, багато жителів було виселено. Остаточно війська генерала І. Конєва здобули Xарків 23.8.1943.

Відбудова знищеного Xаркова почалася ще за війни і тривала за наступних років, одночасно з реконструкцією й розростанням міста. Відбудовано ряд заводів, стали до ладу нові. Відновлено і поширено житловий фонд побудовою нових кварталів (Салтівка, Павлове Поле, Рогань, Олексіївка, Холодна Гора, Червона Баварія). За повоєнного часу покращав благоустрій міста: розпочато газифікацію приватних помешкань (проведено газ з Шебелинки), прокладено новий водогін з Краснопавлівки, збільшено трамвайні (тепер 33) маршрути, тролейбусні (36) і автобусні лінії (понад 50); річки змеліоровані. 1975 відкрито, метрополітен (1978 розпочато другу лінію) довжиною 18 км з 13 станціями (заплановано 3 лінії, разом 43 станції). Поширено торгівельну мережу, освітні заклади та установи охорони здоров'я: відкрито кілька санаторіїв, будинків відпочинку в околицях Xаркова. 1976 у Xаркові діяло 70 лікарень з близько 60000 ліжок; лікарів -- близько 7 000.

1980 Xарків мав понад 2 500 вулиць і провулків та 26 площ; серед них площі Дзержинського, Радянської України, Р. Люксембурґ, М. Тевелева, Повстання, Театральна, Залізнодорожна; є кілька впорядкованих набережних. Xарків тепер добре озеленене місто, має 110 парків і скверів; найбільші -- Центральний парк ім М. Ґорького, сад ім. Шевченка, парк Артема, Лісопарк, Ботанічний сад.

Зросла роль Xаркова як транспортного центру, з нього розходяться залізниці у 8 напрямах; найбільша станція -- «Південна». Xарків сполучений авіалініями з рядом міст України, СНД і Європи. Сучасний аеропорт збудовано 1954 року. Приміська і міжміська автобусна мережа має 290 маршрутів.

Висновок

19 грудня 1919 року була проголошена Українська Соціалістична Радянська Республіка. На противагу Києва, який був столицею УНР, столицею УСРР було проголошено Харків. У 1934 році столиця була перенесена у Київ, однак, в Харкові продовжували залишатися деякі міністерства (наркомати).^.В часи Другої світової війни, під час другого визволення Харкова, з 16 лютого по 10 березня 1943 року місто тимчасово, до звільнення Києва, знову виконувало столичні функції. В Харків почали повертатися державні органи УРСР, почали працювати ЦК Компартії України та Раднарком УРСР. Однак, після того, як 10 березня 1943 року німецькі війська знову зайняли місто, центральні органи влади були терміново евакуйовані

Втім, критики вважають, що ці підстави не є достатніми для вживання такого терміну. Зокрема, йдеться про те, що, по-перше, не можна ототожнювати поняття «УСРР» зразка 1934 року та «Україна», оскільки станом на 1934 рік Радянська Україна мала значно меншу площу, ніж незалежна Україна після 1992 року. По-друге, наголошується на тому, що де-юре, сучасна Україна є спадкоємницею двох історичних держаних утворень: УРСР, з якої вона трансформувалася у незалежну державу, та УНР, президент у вигнанні якої передав свої повноваження першому президенту сучасної України Леоніду Кравчуку. На цьому ґрунтується думка про те, що першою столицею України слід вважати першу столицю старшої з цих держав. А столицею УНР Київ став раніше, ніж Харків став столицею УСРР. Тому, деякі видання вживають нейтральніший термін «Перша столиця Радянської України».

Факт, що Xарків був столицею України, помітно позначився на українізації міста. Щойно розгром української культури в 1930-их pp., голод, чистки і перенесення столиці до Києва (1934) змінили становище Xаркова, і він значно втратив з свого укр. характеру кін. 20-их -- поч. 30-их pp.

Список використаної літератури

Карпов В. Харьковская старина. X. 1900;

Гусев А. Харьков, его прошлое и настоящее. X. 1902;

Багалей Д., Миллер Д. История города Харькова за 250 лет существования (с 1655 p.), тт. І -- II, X. 1905, 1912;

Дяченко И. Улицы и площади Харькова. X 1974;

Размещено на Allbest.ru