Місця військових історичних подій Тернопілля

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Місця військових історичних подій Тернопілля

Вперше Тернопіль згадується у 1541 році коли польський король Сигізмунд I видав краківському каштелянові, великому коронному гетьману Янові Амору Тарновському грамоту на заснування міста та володіння землею навколо нього. Будівництво фортеці на березі Серету в урочищі Сопільче (Топільче) тривало вісім років. Замок мав охороняти південно-східні кордони королівства від набігів татар.

Однак люди селились тут значно раніше. Їх приваблювали родючі землі на лівому березі Серету, дрімучі ліси, в яких можна було сховатись від нападників. В Тернополі та околицях виявлено сліди стоянок первісних людей, тому припускають, що територія міста була заселена вже в Х тис. до н.е. Давньоруське укріплення Топільче (Сопільче) було зруйноване під час зимового 1240-1241 рр. походу Батия до Карпат.

З чого ж почати? Може, з того, що лежить місто посеред Кременецьких гір. Природа тут, як і в наших Медоборах, львівських Гологорах - просто чудова. Схили гір укриті старим густим лісом, з вершин їх відкриваються неповторні пейзажі.

Перше, на що ви звернете увагу при під`їзді до Кременця, - це стрімка Замкова гора з руїнами фортеці, що здійнялася над рівнем моря на 397 метрів. Саме місто наче заховалося в природньому каньоні річки Ікви, біля якої височіють гори Хрестова, Воловиця, Куличівка, Дівочі скелі, Черча.

Назва міста походить від слова «кремінь» - мінералу, якого бгато в Кременецьких горах. Форма «Кремінець» - взагалі-то ополячений варіант старої, української назви міста - Крем`янець. Чому прижився саме такий вріант - не треба пояснювати, думаю.

За переказами, в давнину правив тут князь, у якого була вродлива дочка Ірва. На край дулібів напали кочівники-авари і облягли городище. Аварський ватажок відправив послів з вимогою віддати Ірву за нього заміж.

- У слов`ян жінки самі вибирають собі наречених, - відповів князь і покликав доньку.

Аварські свати піднесли Ірві шовкову хустку. Та дівчина розірвала її навпіл і сказала:

- Коли ця хустка стане цілою, тоді я буду дружиною чужинця.

Розлючений вождь зайд наказав здобути місто, а Ірву силоміць привести до нього. Хоробро бились дуліби, та сили були нерівними - і всі захистники загинули. Тоді Ірва вихопила меч з рук убитого бтька і продовжувала бій. Оточена ворогами з усіх боків, вона наважилася кинутися з високої скелі на гостре каміння. Померла, та не далася чужинцям. З її очей потекли сльози, утворивши річку Ірву.

Після утворення в 9 ст. Київської держави Кременець ввійшов до її складу. За Шимоном Окольським, перша згадка про місто відноситься до 1073 р., та відомості ці не підтвержені даними літописів. У 1199 р. галицька та волинська землі об`єднуються в одне князівство. Коли в 1226 р. під місто прийшли угри, руські війська вщент розбили їх, а король Андрій, як стверджує Іпатіївський літопис, «смятясь умом і поиде із землі борзо». Власне, тоді-то Кременець і був вперше згаданий в літописі.

Кременець у той час швидко розвивався, багатів. 1240 року орди монголів підійшли до міста, хоча не змогли його здобути.

1255 р. під Кременцем війська Данила Галицького розбили татарські загони Куремси. Через 6 років, за умовами миру з ханом Бурундаєм, фортецю в Кременці довелося знищити. Лише в кінці 13 ст., за часів правління Мстислава Даниловича, укріплення було відбудоване.

1438 року місто добилося самоуправління. Війти та радники засідали в ратуші на ринковій площі, а в замку була резиденція старости - представника князівської влади.

У середньовіччя Кременець рахувався одним з найбільших міст Волині. В 16 ст. тут мешкало понад 6 тис. людей. Розвивалися різні ремесла, торгівля. на близькій річці Іква було збудовано кілька млинів.

З роком 1500 пов`язана одна легенда. Татари гнали в ясир групу дівчат і зупинилися перепочити в горах. Темної ночі полонянки втікли. Варта підняла тривогу і пустилася за ними. Не бажаючи знову потрапити до рук ворогів, дівчата піднялися на скелі і кинулися в прірву (традиція тут така, чи що…) Відтоді ці скелі народ називає Дівочими.

1536 р. Сігізмунд І подарував Кременець і околиці своїй дружині Боні Сфорці. Вона укріпила замок, який мав високі стіни, 3 вежі, казарми, господарські споруди, порохівні, гармати та іншу зброю.

Управляючи краєм через своїх старост, Бона запровадила систему грошових і натуральних податків. Від`їжджаючи в Італію по смерті чоловіка, вона вивезла з міста 70 возів різного добра. Згодом навіть іспанський король позичав у неї гроші.

1633 р. при православному Богоявленському монастирі засновано братство, яке відкрило школу вищого типу і заснувало друкарню. Серед викладачів школи був відомий письменник та освітянин Кирило Ставровецький (Транквіліон). У 1637 р. петро могила видав фундаційну грамоту для монастиря і братства.

У вересні 1648 р. Максим Кривоніс підійшов з військом до Кременця і обложив замок. Півтора місяця тривали запеклі бої, нарешті, в жовтні фортецю було здобуто і зруйновано. З того часу твердиня вже не відбудовувалася. На П'ятницькому кладоищі до наших днів біліють вапнякові хрести на козацьких могилах.

КОЗАЦЬКИЙ ЦВИНТАР

На цьому цвинтарі поховані козаки загону Максима Кривоноса, що загинули під час штурму Кременецького замку у 1648 році. Цвинтар називають ще П'ятницьким через те, що до 1633 року тут стояла церква Параскеви П'ятниці. У 90-х рр. ХХ ст. тут був встановлений пам'ятник загиблим козакам.

Знайти цвинтар дуже легко. До нього веде дорога, яку вам покаже будь-хто з місцевих мешканців.

Тернопіль

У XVI столітті Тернопіль займав невелику територію. Місто охороняли Шевська, Кушнірська вежі та Кам`янецька брама. Разом із замком, синагогою, церквою Різдва та Воздвиженським храмом вони входили у фортифікаційну систему давнього Тернополя.

Місто з трьох боків оточувало озеро та болота, а зі сходу воно було укріплене широким сухим ровом з валами, частоколом і двома вежами в кутках. Поза центральною частиною простяглися передмістя: Заруддя - на півночі, Збаразьке - на північному сході, Смиковецьке - на сході та Микулинецьке - на півдні.

У 1548 році місто отримало Магдебурзьке право, згідно з яким Тернополю надавались деякі привілеї. А саме: його жителі на 15 років звільнялися від податків, на 20 років від сплати мита, а також право влаштовувати три ярмарки на рік та щотижневі торги і мати склади на товари для закордонних купців.

Ян Тарновський будучи коронним гетьманом Речі Посполитої не часто бував у Тернополі. Проте місто добре адмініструвалося, його економіка зростала і приносила гетьману значні прибутки. Вже в 1548 році місто отримало Магдебурзьке право. Мешканців заохочували до зведення власних садиб. Розмір будинків не повинен був перевищувати 10,5 на 23,5 м. До кожної будівлі прилягав більший або менший земельний наділ. Будинок і город складали неподільну власність і не могли бути проданими окремо. Згодом поселенці виплачували за садиби по 18 грошів і 2 пів мірки вівса. Крім оплати, городяни відробляли на панському полі 2 дні щотижня, складали данину медом і свининою. За користування правом ловити рибу в ставу треба було брати участь в ремонті греблі та лісопилок. Згодом, з 1559 р., повинність була замінена грошовою оплатою.

Право на володіння територією сучасного міста та спорудження замку надав король Сигізмунд І (Зиґмунт) короному гетьманові Яну Тарновському. Одночасно із замком у долині Серету насипали дамбу та звели греблю-міст, у результаті чого річка розлилася й утворився став.

Із півночі замок та місто захищала річка Рудка з болотистою заплавою (нині вул. Соломії Крушельницької), з півдня - великий став В. Баворовського (нині його нема). Від міста замок був відділений вузьким сухим ровом - «фосою» й обнесений земляним валом із дубовим частоколом, підмурований зсередини; по краях висчіли муровані (з тесаного каменю) прямокутні вежі з бійницями. В'їхати до нього можна було зі сходу через кам'яну браму з підйомним мостом на ланцюгах.

Основною замковою спорудою був житловий палац, який із огляду на природне розташування замку звели різноповерховим: окрім 3-х основних поверхів, які було видно з боку міста, - ще 2 підземних, що відкривалися з крутого берега ставу 2-а рядами бійниць.

Перший запис у біографії Тернополя - 15 квітня 1540 року - пов'язаний із королівським дозволом на спорудження замку над Серетом Краківському каштеляну Яну Тарновському. Ця фортифікаційна споруда мала перекрити шлях наїзникам на широких просторах від Теребовлі до Буська, де на той час не було жодного великого укріплення, хоча були такі природні умови, які забезпечували захист місцевості. Будівництво замку тривало 8 років і завершилося у 1548 році. У привілеї 1566 року згадуються тернопільська фортеця (як діюча) та її фундатор. У зв'язку із значними витратами на будівництво місто звільняється від багатьох податків. Замок було згодом укріплено і добудовано сином Яна Тарновського - Христофором. Немало коштів у добудову і розширення замку також Томаш Замойський, який отримав місто як придане дружини Катерини, дочки відомого українського культурного діяча і мецената князя Костянтина Острозького. У першій половині XVII століття фортечні укріплення Тернополя мали форму прямокутника. З боку міста замок був захищений глибоким ровом і валом та укріплений дубовим частоколом. Із заходу його омивали води штучного ставу, створеного у 1548 році. Вали проходили в районі сучасних вулиць Танцорова, Багатої, Руської, Валової, Грушевського і замикалися на став. На відрогах валу стояло дві оборонні вежі: Кушнірська - над ставом, неподалік Воздвиженської церкви, і Шевська - на краю заплавних лугів, приблизно в районі теперішнього парку ім. Тараса Шевченка. До замкового палацу існувало сполучення через навісний міст і в'їзну браму. Розташування замку над ставом спричинило його різноповерховість. Із заходу він мав додаткові поверхи казематів та складів, у підмуровках були бійниці. Тут також знаходилася в'язниця. Поруч знаходилися інші споруди? пекарня, кухня, стайні. Замковий арсенал, який розміщувався в оболронних вежах, мав гармати, гаківниці, мушкети, порох, ядра, олово. Для оборони замку утриувався невеликі залоги. Крім того, обширний дитинець, використовувався також для вимуштровування солдат. До кінця XVII століття всі мешканці міста платили від кожного дому по 10 грошів.

Впродовж всієї своєї історії Тернопільський замок часто піддавався різним нападам і руйнаціям. Ще під час будівництва, у 1544 році, татари вже намагалися напасти на місто, проте завдяки захисту міського ополчення, яке очолювали Бернард Претвіч, Ян Гербурт, Олександр і Прокіп Синявські, вдалося стримати татарську навалу аж до підходу лицарських сил з-під Сандомира. Серйозних руйнувань зазнав замок у 1575, 1589, 1672 рр. У 1675 році паша Ібрагім Шишман отаборився біля Тернополя і взяв місто в облогу.

Під час нападів татар і турків (1544-1675) міщани ховалися в підземеллях замку, пристосованому до тривалої оборони. Підземні ходи зв'язували замок із Надставною, Середньою і Монастирською церквами, костьолами оо. Домініканців та Єзуїтів, синагогами; можливо, під ставом - із Загребеллям.

1621 власник Т. Замойський реставрував замок і приймав тут королевича Владислава ІV Вазу.

Відомості про замок, місто і став відом із «Щоденника подорожі» німецького мандрівника У. фон Вердума, який подорожував територією сучасної Тернопільщини у липні 1671 - січні 1672.

1675 турки спалили замок, зруйнувалм укріплення, підірвали обидві вежі (їх більше не відбудовували).Замок відбудовувався вкінці 17 - на початку 18 ст.

Власне, ці стародавні споруди, що збереглися для наших сучасників (церква Воздвиження Чесного Хреста, що була споруджена на початку XVI ст. на фундаменті древнього храму, історія якого сягає часів України-Русі; друга церквав - Різдва Хрестового, як засвідчує фундаційний напис, почали мурувати 15 червня 1602 р. і закінчили 4 серпня 1608 р. під орудою відомого муляра Леонтія; а у 1636 р. було зведено дерев'яну Монастирську церкву (Успення Пречистої Діви Марії), згодом, в 1836 р., на цьому місці - нову, муровану церкву, що знаходилась у Микуленецькій частині міста; Почаївська Лавра і т.д.), були німими свідками нападів та Тернопіль і область татар і турків, які у 1544-1698 рр. чотирнадцять разів спустошували місто, вбивали чи забирали у ясир його жителів. У 1544 році тернополянам довелося стати на захист ще недобудованої фортеці. Навальний штурм татарам не вдався, й вони взяли поселення в облогу. Його мешканці та жителі навколишніх сіл стояли на смерть і змогли утримати замок до приходу Сандомира з польськими військами. Проте у 1575 році повторили свої напади. Вони спалили села навколо Тернополя, увірвалися на його околиці, захопили багато полонених. Озброєні городяни відмовилися дати викуп і почали оборону міста. Через кілька днів татарська армія була розбита у бою поблизу сусіднього міста Збараж.

тернопільщина козаччина бойовий край

Козаччина. Руїна (1648-1694)

Національно-визвольний рух під проводом Богдана Хмельницького знайшов у Галичині живий відгомін. Осередками революційного зриву на Тернопільщині стали Теребовля і Тернопіль. Козацькі агенти

Б. Хмельницького створили тут таємні гуртки для допомоги визвольній справі. Як свідчать судові акти, Ярема Концевич на тортурах зізнався, що він організував такі гуртки в Тернополі та Бродах.

Тернополяни підтримували козацьке військо у часі його походу на Львів (1648) і наступного року, коли Б. Хмельницький узяв в облогу Збараж. Тернопіль та його околиці були місцем гуртування, таборування і боїв польського та українського військ. 1649 року під Тернополем загинув козацький сотник Бинюга. Його поховали біля Збаразької дороги в улоговині неподалік джерела - витоку річки Рудки (тепер парк Національного відродження). На могилі до 1970-х років стояв кам'яний козацький хрест із написом.

Після проведення успішної військової кампанії 1648 року українська сторона, як і польська, готувалась до наступальних операцій. Богдан Хмельницький навесні 1649 року оголошує мобілізацію до українського війська, надсилає послів на Дон та у Крим з проханням про допомогу в боротьбі з поляками.

Український люд, окрилений першими перемогами під Жовтими Водами, Корсунем та Пилявцями, охоче йшов у його ряди. Одночасно польський король Ян II Казимир оголошує у Кракові поклики до посполитого рушення.

Сили противників оцінюються сучасниками тих подій по-різному. Загальна чисельність польських військ під час літньої кампанії 1649 року не перевищувала 50-60 тисяч чоловік. Вони складалися з двох армій і одного корпусу. Першою армією, яка була сформована на території коронних земель Речі Посполитої і нараховувала перед Зборівською битвою від 20 до 40 тисяч чоловік, командував король Ян II Казимир. У межах Великого князівства Литовського перебувала друга армія литовського польного гетьмана Януша Радзивіла чисельністю до 15 тисяч чоловік. Корпус белзького каштеляна Анджея Фірлея, який був призначений на той час польським сеймом виконувати обов'язки гетьмана у зв'язку з тим, що обидва гетьмани - коронний та польний - були в цей час у татарському полоні, був чисельністю близько 15 тисяч. Польський командувач змушений був під тиском обставин та відповідно до поради князя Ієремії Вишневецького відійти з-під Старого Костянтинова під стіни Збаразького замку.

2 липня 1649 року польське військо під орудою регементарів підійшло до міста. Загальну кількість цього корпусу дослідник початку минулого століття Людвік Кубаля визначав у 6000 чоловік. І тільки 9 липня до них приєднався Ієремія Вишневецький зі своїм загоном у 3 тисячі вояків. Руський гонець Григорій Кунаков також визначає загальну кількість оточених у Збаражі у 9000 чоловік. Про подібну кількість військ під орудою Анджея Фірлея, які перебували в місті, твердить і француз П'єр Шевальє.

Українська армія, яка брала участь у Збаразько-Зборівській операції, нараховувала 60-80 тисяч чоловік, що поділялися на 17 полків, хоча на початок 1649 року існувало вже 30 територіальних полків. Сам Богдан Хмельницький вважав, що в нього під булавою було на той момент 360 тисяч озброєних козаків і селян, хоча окремі історики доводили їх чисельність аж до 400 тисяч. Звичайно, остання цифра не відображала реального стану і є просто фантастичною. Артилерійський парк складався із 70 гармат.

Згідно з попередньою угодою, на допомогу гетьману прибув кримський хан Іслам-Герей III разом з братами, мурзами та беями, з кримською, акерманською, білгородською, азовською, ногайською ордами чисельністю 60-70 тисяч вершників. Розпочинається «война Збаражская» - так вона названа у літописі Самовидця.

10 липня (за новим стилем) 1649 року армії союзників підійшли до Збаража і «осадили тое войско под Збаражемъ на святыхъ апостолъ Петра и Павла, и напотомъ таборъ пришолъ, и доставали того войска, которое мусtло, зоставивши окопи, вколо замку и в мtстt тtсно стати, которихъ в облеженю ажъ до Успенія Богородици держали». Збаразький замок-фортеця, побудований у 1626-1631 роках голландськими інженерами, перебувала на домінуючій висоті, яка становить 352,8 метра (за Балтійською системою висот) та здіймається понад 38 метрів над долиною річки Гнізни. Укріплення цитаделі замку, які відображали на той час найновіші досягнення європейського фортифікаційного мистецтва, складалися з валів з ескарпами, чотирьох п'ятигранних белюардів (бастіонів) і глибокого й широкого рову, який оточував замкову цитадель і мав 40 метрів завширшки. Поляки побудували додаткові укріплення у вигляді насипних валів, на яких була розміщена артилерія. Людвік Кубаля зазначає, що загальна чисельність війська разом з обозом сягала 15000 чоловік, але піхота становила лише 2000 вояків, а І. К. Свешников вважав, що оточений гарнізон сягав лише 10000 вояків.

Облога Збаража тривала з 10 липня по 20 серпня 1649 року (всі дати подані за новим стилем). За цей час українсько-татарські війська довели обложених до найскрутнішого становища. Полякам та їх німецьким найманцям доводилося вживати в їжу м'ясо коней, собак і навіть мишей. В окремі дні обложені витримували по кілька атак козацької піхоти як удень, так і вночі. П'єр Шевальє стверджує, що одного дня оточені відбили до 17 атак козаків. Уперше під час облоги міста козаки побудували гуляй-городи (16-24 шт.), копали тунелі для закладання мін. З обох сторін супротивники намагалися захопити «язиків», що їм і вдавалося.

За час облоги втрати з обох сторін були значними. Польська сторона, як про це повідомляють анонімний автор «Щоденника Збаразької облоги 1649 року» та шляхтич К. Ржепневський, втратила вбитими відомих шляхтичів: колишнього польного писаря Сіраковського, новгородського воєводича Хрептовича, ротмістра Ратовського, брата малгосцького старости Лянцкоронського, шляхтича Збровського. «Про інших не пишу, - лаконічно стверджує автор згаданого «Щоденника…», - так як мені б не переписати їх імена на чотирьох листах». В українському війську під час штурмів загинули гадяцький полковник Кіндрат Бурляй та корсунський полковник Станіслав Мрозовицький (Морозенко), був важко поранений Іван Богун. У татар загинув ще на початку облоги «фортеці Ізбараж» Азамат-мурза - син знаменитого Гази-бека.

Облогу Збаразької фортеці можна умовно поділити на два етапи. Перший тривав з 10 липня по 6 серпня. В цей час Богдан Хмельницький за будь-що намагався штурмом оволодіти замком, але на той час українська армія ще не була готова проводити довготривалі облоги, що дало можливість королю зібрати армію - недарма окремі польські історики називають збаразьку облогу «Польськими Фермопілами». Під час цих подій хану повідомили, що «в гяурськой фортеці Тирнапул (Тирнапул - татарська назва сучасного Тернополя. - Автор), є дві потужні осадні гармати, надзвичайно великі і боєздатні, здатні крушити гори». Ці гармати були привезені під стіни Збаража. Але їх застосування не принесло бажаного результату.

На початку серпня гетьман зрозумів усю безперспективність лобових атак і марну трату живої сили й вирішив голодом заморити оточених.

Другий етап тривав з 7 по 20 серпня. Козацько-татарська армія припиняє активні військові дії і готується до генеральної битви з військом Яна II Казимира, яке швидко наближалося. Здійснивши непомітно для ворога надзвичайно вдалий маневр у напрямку на Старий Збараж та Озерну, гетьман і хан залишили під Збаражем незначну частину військ під керівництвом генерального обозного Івана Чарноти та Кари-мурзи і підійшли з військом до Зборова. У складі союзної армії, за твердженням П'єра Шевальє, було 60 тисяч татар і 80 тисяч козаків. У найближчому оточенні Богдана Хмельницького були брацлавський полковник Данило Нечай, корсунський полковник Лук'ян Мозиря, прилуцький полковник Філон Джалалій.

Одночасно в суботу, 14 серпня, авангард польської армії із заходу увійшов у місто. Ось як описує середньовічний Зборів український дослідник Євген Яцкевич: «Давній Зборів, де теперішній центр з ринком, був розташований на горбку. З північного і південного сходу обмивала його ріка Стрипа з великим ставом. З північного заходу біля церкви був другий став, а з південного заходу - досить стрімкий горб. Чотирикутне місто було обведене валами з частоколом і парканами. До міста вели тільки одні ворота від південного заходу». 15-16 серпня відбулася головна битва військової кампанії 1649 року. Перед битвою гетьман звернувся до війська з палкою промовою: «Молодці! Батьки, діти ваші простягають до вас руки і просять вас звільнити їх від фараонського лядського ярма; душі закатованих ляхами молять про помсту за кров їх, безнаказано пролиту! Церква наша поляками зганьблена і зневажена - взиває вас, синів своїх, постояти за неї! Але не дерзайте підняти вбивчої руки на його милість короля, помазаника Божого! Ми воюємо проти панів наших мучителів, які послали його на нас».

Польський король та його найближче оточення допустили значну тактичну помилку: вони розпорошили свої сили і розосередили їх між Метеновим та безпосередньо Зборовом. Дали себе знати і безпечність та польська зухвалість, відсутність належної розвідки. Тому саме на польському королеві, коронному канцлерові та їх радниках лежить вся відповідальність за «трагедію Зборівську», як її влучно назвав польський історик ХІХ століття Фр. Равіта Гавронський.

У неділю, 15 серпня, нічого не підозрюючи про близьке перебування українсько-татарських військ, польська армія у складі 7 полків у кількох місцях по заздалегідь зведених мостах розпочала переправу через річку Стрипу. В її складі були і найманці - волохи та німці. Польське військо розтягнулося на цілу милю. Кримська та азовська орди на чолі з Артемір-беєм, непомітно в кількох місцях форсували річку поблизу села Метенова, раптово атакували з півночі ар'єргард польської армії. Отримавши наказ від хана полонених не брати, татари майже повністю в районі села Метенова винищили з'єднання в 1200 шабель полковника князя Самуїла Корецького. Останній тільки втечею врятував собі життя. Перемишльський полк, який розташовувався поблизу в сусідніх Грабківцях і в цей час снідав, не прийшов вчасно на допомогу своїм сусідам і був розсіяний кримчаками. Ян II Казимир, нарешті збагнувши ситуацію, вирішив розвернути проти татар кілька полків, але вже було запізно.

Унаслідок цього на першому етапі битви, згідно з повідомленням польського «Діаріуша», написаного під Зборовом, загинуло понад 3 тисячі поляків. Польські війська почали відходити до Зборова. Поступово цей відступ перетворився на панічну втечу до польського табору. Величезний обоз із амуніцією, провіантом та фуражем потрапив до рук татар.

Одночасно польський король наказав будувати укріплення. Загальна кількість військ, які вдалося зібрати Яну II Казимиру, становила близько 20 тисяч. Він вишикував їх перед недобудованими укріпленнями табору в такому порядку: правий фланг, до складу якого входили королівська кіннота, кіннота подільського воєводи Станіслава Потоцького, кінноти бидгошського та сокальського старости полковника Зигмунда Денгофа, хоругви белзького воєводи та інші з'єднання, очолили коронний канцлер Єжи Оссолінський та Станіслав Потоцький.

У центрі був король з півтисячним загоном гусарів, німецькі полки під командуванням генерал-майора шведа за походженням Кшиштофа Убальда (Хубальда) та краківського губернатора Вольфа; лівий фланг, де були ескадрони кінноти, хоругви добровольців та ополченців з внутрішньої Польщі, очолив великий коронний маршалок краківський староста Єжи Себастьян Любомирський, його помічником був призначений князь Самуїл Кароль Корецький. Серед знатних осіб були Ян Собєський, майбутній король Речі Посполитої, і Стефан Чарнецький, який у 1655 році був призначений великим коронним гетьманом Речі Посполитої.

Татарська кіннота спочатку атакувала полк князя Самуїла Корецького. Поляки не витримали навали і почали тікати до табору. Ян II Казимир з оголеною рапірою в руці, як про це повідомляє галицький стольник Анджей-Войцех Мясковський, намагався зупинити втікачів. Просив, благав та погрожував розправою. В анналах історії залишився відомий вислів короля: «Не залишайте мене, панове, і Вітчизни всієї! Пам'ятайте про славу предків ваших». Але все було марно. Окремі хоругви покидали знамена, які пізніше знаходили в коноплі, та втекли під захист валів.

Настав вечір, і військові дії було припинено. Війська розійшлися по місцях дислокації. Втрати поляків сягали 2000 чоловік. У ніч з 15 на 16 серпня, після наради з найближчим оточенням, король надіслав до хана листа, благаючи миру. Протягом ночі окремі хоругви на чолі з ротмістрами Белжецьким та Гідзиньським втекли з табору. Поляків охопив панічний жах.

Уранці, виходячи з розробленої диспозиції, ударна група, яку очолив брацлавський полковник Данило Нечай, форсувала південніше Зборова річку Стрипу й із заходу мала намір вибити поляків з містечка і захопити переправи з метою відрізати шлях відступу польської армії. В Зборові було сконцентровано 400 драгунів та частини обозу польських військ. Незважаючи на допомогу піхоти і артилерії, перший наступ козаків було відбито. Але в ході другого штурму козаки знищили залогу драгунів. Першим у містечко ввірвався миргородський полк Матвія Гладкого. Козаки здобули церкву Різдва Богородиці, «яка височіла над полем бою, поставили там батареї і пострілами змусили відступити оборонців цього місця». Одночасно інші козацькі частини штурмували польський табір, їх підтримувала артилерія із Зборова. Окремі козацькі підрозділи двічі вривалися в польський табір. Король, розуміючи, що ситуація стала безвихідною, вислав до хана послів просити перемир'я. Під тиском Іслам-Герея III Богдан Хмельницький змушений був укласти Зборівський мирний договір.

Битва під Зборовом показала всю повноту військового таланту гетьмана. Поетапне знищення спочатку ар'єргарду, обозу і нарешті оточення сил польської армії мали привести до її повного розгрому. Поляків врятувала тільки позиція кримського хана.

Втрати польських військ оцінюються сучасниками подій по-різному. Наприклад, за свідченням Петра Литвинова вони становили понад 7 тисяч, а на думку македонського митрополита Галактіона, який перебував на той час у таборі української армії, вони обчислюються в 10 тисяч. Про це він повідомляє в листі до московського царя Олексія Михайловича від 27 серпня 1649 року. Польський шляхтич, який був очевидцем тих подій, писав: «Упродовж кількохсот років Польща і король не були так стиснуті, як у цей рік і день 15 серпня, коли мало не повторився той самий розгром, який стався під Варною або під Лігніцом, коли татарський хан Батий кілька тижнів жив у Кракові, однак і цей день Польща, скільки вона буде існувати, буде зі сльозами згадувати про різню і загибель наших братів, трупи яких покрили зборівські поля».

Втрати українсько-татарських військ, за твердженням московського гінця Григорія Кунакова, сягали також близько 10 тисяч чоловік. Значно меншими оцінюють втрати армії союзників окремі польські джерела. Зокрема «Щоденник експедиції і переговорів під Зборовом 1649 року» повідомляє, що 16 серпня татар загинуло 3500, а козаків 4000 чоловік.

Розпочався переговорний процес. У листі до короля козацька старшина висунула вимоги щодо Війська Запорозького у 18 пунктах, написаних польською мовою. На жаль, значна їх частина в процесі переговорів була або відхилена, або значно пом'якшена. Згідно з умовами Зборівського договору, який король Ян ІІ Казимир підписав «RekeswaPanskaiPieczeciakoronnastwierdzil», укладеного 18 серпня 1649 року, вперше у складі Речі Посполитої була утворена автономна козацька територія, яка згодом отримала назву Великого князівства Руського за часів гетьманування Івана Виговського, у складі трьох воєводств: Київського, Чернігівського та Брацлавського. На теренах останніх вся повнота військової, адміністративної та судової влади була сконцентрована у руках гетьмана та козацької старшини. Вперше під булавою Богдана Хмельницького, відповідно до другого пункту Зборівського договору, було зосереджено 40-тисячне реєстрове козацьке військо, яке поділялося на 16 полків. Проголошувалася повна амністія учасникам військових дій, ліквідація унії та повернення церков і церковного майна православному духовенству. Заборонялося проживання на козацькій території єврейського населення та інше.

Звичайно, Зборівський мир не приніс ні такої очікуваної та жаданої незалежності України, ні звільнення широких народних мас від польського поневолення. Богдан Хмельницький не хотів, щоб до затвердження Зборівського договору польська шляхта поверталася у свої маєтки на Україні. Гетьман у грудні 1649 року відправляє до Варшави посольство на чолі з корсунським полковником Максимом Нестеренком і ставить йому завдання домагатися визнання підписання умов Зборівського договору. Незважаючи на гострі протести депутатів, зокрема папського нунція, проти поступок православним польський сейм, який працював у Варшаві протягом грудня 1649 - січня 1650 років, затвердив «декларацію ласки», а Ян ІІ Казимир надав нові привілеї Війську Запорозькому і православній церкві. І хоч сейм під тиском обставин змушений був в основних рисах підтвердити договір, але депутати категорично відмовилися внести його у сеймову конституцію.

Під час згаданих подій землі сучасної Тернопільської області зазнали значних спустошень. Підсумки руйнувань на теренах Трембовельського повіту зробила польська дослідниця Ельжбета Горнова. За її підрахунками, у 1648-1649 роках у містах і містечках на землях Трембовельського повіту було зруйновано 3143 житлові будинки. У місті Тернополі залишилося лише 4 великі будинки, а решта малі.

Не краща ситуація склалася і в окремих селах поблизу Гримайлова, наприклад, у Глібові в 1649 році було спалено 47 господарств, які через це запустіли, в Новосілці Гримайлівській - 10, у Раштівцях і Постолівці - 48 господарств, село Паївка було знищено так, що не залишився жоден господар.

Кількість спустошених будинків у містах Трембовельського повіту в 1648-1649 роках(за даними Ельжбети Горнової)

На кінець 40-их років XVII століття економіка краю була настільки підірвана, що потрібний був певний час для відновлення як матеріальних, так і людських ресурсів. І все ж, незважаючи на численні людські жертви, такої бажаної незалежності не було досягнуто. Україна після підписання Зборівського миру готувалася до продовження боротьби під орудою гетьмана Богдана Хмельницького.

Під час Зборівської битви (1649) місто і замок були спалені. Мешканців

Б. Хмельницький наказав виселити на схід, щоб уберегти їх від помсти поляків.

18 травня 1651 р. на південно-західній околиці Тернополя відбулася сутичка між козаками і поляками. 28 травня Б. Хмельницький приймав під Тернополем послів Семигородського князя Ф. Ракоці й протягом чотирьох днів вів з ними переговори про спільні дії проти поляків. У червні, перед початком битви під Берестечком, головні козацькі сили збиралися між Збаражем, Тернополем і Зборовим. Стояли тут півтора тижня, очікуючи приходу татар.

1653 р. Б. Хмельницький, вирушивши назустріч польському війську, стояв табором під Тернополем. У місті тоді перебувало турецьке посольство. Султанський посол запропонував гетьманові просити заступництва в турецької Порти, на що козацька рада рішуче заперечила. Про цей епізод докладно описує Проспер Меріме:«Щоб визнати думку народу, (Б. Хмельницький) скликав у Тернополі Велику раду, на яку разом з козаками Прибуло багато селян руських провінцій. Більшість з них була погано настроєна проти гетьмана й, обізнана з тим, що він відправив послів до Константинополя, звинувачувала його в тому, що він хоче зробити їх залежними від Порти. Рада розпочалася запальним словом Хмельницького, в якому він, окресливши похмуру картину становища країни, хотів показати, що порятунок існує лише в захисті з іншу могутньої держави. Хто має бути цією державою - Московія, Туреччина, Польща?

Більшість селян-русинів і навіть козаків віддала перевагу цареві; усі з огидою висловилися про те, щоб стати підлеглим султана. Лише один полковник Богун подав голос за угоду з Польщею за умови, що вона гарантуватиме шанобливе ставлення до віри та привілеїв Війська Запорізького».

Наприкінці липня 1653 р., коли поляки збиралися вирушити в похід, із грізним ультимумом прибуло московське посольство. Цар вимагав скарати на смерть тих польських магнатів, які у своїх листах виявили «невихованість», бо допустили пропуски титулів. Цар міг би вибачити правопорушників за умови, що Польща припинить воювати проти козаків, поверне захоплені церкви і суворо дотримуватиметься статей Зборівської угоди. Російський цар вперше, хоч і формально, виступив на захист України. Це було результатом рішення ради в Тернополі.

Прибувши до Переяслава, Б. Хмельницький розіслав звідти універсали, в яких писав, що поляки керуються почуттям помсти, висувають неприйнятні умови миру. «Ми хочемо цьому запобігти і вже були рушили з невеликою частиною козацького і ординського війська до Глинян на поляків, однак, зловивши під Тернополем Польських «язиків», дізналися, що в Глинянках не тільки зібралося безліч лядського війська, а й сам королівська величність перебуває там. Отож мусили ми повернути від Тернополя назад…».

Після смерті Б. Хмельницького(1656), на підставі Переяславської угоди, доля Великої України стала нерозривно пов'язана з Московією, а доля Тернопілля продовжувала залежати від Польщі.

Настала доба громадянської війни відома як Руїна. В 1663 р., йдучи проходом на завоювання Лівобережної України, через Тернопіль проходило польське військо коронного гетьмана С. Потоцького.

У часи Руїни відновилися спустошливі набіги «бусурманів». У 1667 році на місто знову напали кримські татари. Наприкінці ХVII ст. до татар приєдналися турки. У 1672 році, після короткого опору, місто здалося на милість турецької армії Ібрагіма Шишмана-паші й тому не постраждало.

Протягом 1809 року Тернопільщина кілька разів переходила з рук у руки. У квітні в Галичину вступило французько-галицьке військо - польський легіон князя Юзефа Понятовського, який перебував на службі в Наполеона. Тернопіль капітулював без бою. У 1809 році Наполеон Бонапарт подарував Тернопільщину Російській імперії. 15 грудня 1809 р. російська армія князя Сєргєя Голіцина, залишивши Львів, зайняла Тернопільський округ. Місцеве населення, як не дивно, прагнуло позбутися австріяків. Проте по закінченню війн за умовами Віденського конгресу 1815 року Тернопільщину було повернуто до Австрійської імперії.

1831 року з півночі до Галичини наближалася війна. 27 квітня того ж року в околицях Клебанівки (повіт Збараж) польський корпус був оточений австрійським військом і роззброєний. Гармати, зброю і коней поділили між собою австрійці та росіяни. Повстання, хоч і зазнало поразки, проте виявило великий вплив на формування самосвідомості поляків. Слідом за цим повстанням були і ряд інших.

У складі Австрії. «Весна народів» (1848-1866)

Напередодні польського повстання 1863-1864 рр., відомого як Січневе, Тернопілля вкрилося сіткою підпільних груп. У Петриківському лісі ховалися добровольці, які чекали початку повстання. Австрійці ввели війська в прикордонні райони, а тернопільські вулиці цілодобово патрулювала жандармерія та угорські гусари. Через декілька днів австрійське військо оточило і розбило польське.

У складі Австро-Угорщини (1867-1913)

Ці роки були мирними і економічно стабільними, тільки напередодні війни ситуація погіршується.

Перша світова війна (1914-1918)

v 1914 - серпень - у місто ввійшли війська царської Росії.

v 1914 - серпень-вересень - Тернопіль стає губернським та повітовим містом.

v 1917 - 30 березня-командування Південно-Західного фронту, щоб запобігти розвиткові революційних дій в армії та серед населення, визнає буржуазний Тимчасовий уряд і створює в Тернополі Тимчасовий виконавчий комітет.

v 1917 - 1 травня-під керівництвом армійського комітету 11-армії (голова - М. Криленко) на центральній площі міста відбувся багатотисячний мітинг.

v 1917 - 11 липня-російські війська покинули місто і ввійшли німецькі.

v 1919 - лютий-серед солдатів Тернопільського гарнізону почалися заворушення.

v 1919 - лютий - у місті було випущено тернопільські гроші «Бони» вартістю дві і десять гривень.

v 1919 ?21 листопада - Тернопіль залишається у складі Польщі, тимчасово на правах Територіальної автономії.

v 1918 - 21 листопада - 1919 ?2січня - Тернопіль тимчасово стає столичним містом ЗУНР.

v 1920 - липень-серпень - Тернопіль був столицею Галицької Соціалістичної Радянської Республіки.

v 1920 - 26 липня - прославленна 8-ма кавалерійська дивізія Червоного козацтва під командуванням залізного лицаря В.М. Примакова визволила Тернопіль.

v 1920 - 15 серпня - в Тернополі почав працювати перший у Галичині Український радянський драматичний театр, яким керували актори І. Демчук і М. Крушельницький.

Під владою Польщі (1920-1939)

v 1921 - 18 березня - 1939 - 14 березня-місто входить до складу Польської держави.

v 1921 - вересень-створене Тернопільське воєводство, у склад якого входить 17повітів.

v 1925 - Тернопіль був невеликим безладно забудованим торговим містом, яке «прикрашали» сіра триповерхова в'язниця, що стояла в центрі, та три церкви і три костьоли. На вузеньких брудних вуличках тулилися одно - та двоповерхові будиночки; на кожному кроці зустрічалися вивіски дрібних крамничок, шинків, кравецьких, столярних майстерень. Із 45 000жителів одну третину складали польські урядники, офіцери, торгівці, підприємці, службовці і маклери, які займали кращі помешкання в центрі міста. Напівпідвальні приміщення та околичні халупи були заселені трудовим людом. Лише третина житлових будинків мала електроосвітлення, а водогін був підключений до 68 будинків багатіїв та високопоставлених урядовців. Найбільшими підприємствами були м'ясокомбінат, цигаркова фабрика, друкарня, електростанція, пивний та цукровий заводи. З 12 міських шкіл у десяти навчання проводилось польською, а в решті двох основні предмети читалися польською мовою, другорядні - українською. У міській лікарні працювало лише сім лікарів та десять медичних сестер. Лікування обходилось дуже дорого: за добу перебування в лікарні треба було платити від 5до8 злотих, а за операцію-200-300 злотих, не існувало жіночої та дитячої консультацій.

v 1925 - грудень-село Загребелля офіційно приєднали до Тернополя.

v 1929 - застрайкували будівельники і кравці.

v 1930 - за офіційними даними в місті налічувалось 1476 безробітних.

v 1930 - масовий мітинг протесту проти безробіття, зниження зарплати та обмеження прав трудящих. Демонстрація безробітних пройшла вулицями міста.

v 1930 - археологи розкопали в Тернополі могильник так званої висоцької культури (VIII-V ст. до н. е.), що відноситься до скіфо-сарматської епохи.

v 1930 - засновано музично-драматичний театр імені Т.Г. Шевченка.

v 1936 - травень-масова демонстрація жителів міста, де вони вимагали роботи, хліба, звільнення всіх політичних в'язнів, гнівно засуджували поліцейське свавілля.

v 1937 - за офіційними даними в місті налічувалось 7 000 безробітних.

Друга світова війна (1939-1944)

Однією зі складних і недостатньо вивчених сторінок історіїзазначеного періоду, яка потребує неупередженого аналізу та всебічного вивчення, є період бойових дій на Західній Україні, особливо на Тернопільщині, де в 1944 році Червоною Армією були проведені широкомасштабні наступальні операції.

В ході весняної та літньої кампаній Червоної Армії Тернопільщина в стратегічному відношенні стала ключовим елементом проведення низки наступальних операцій, включаючи глибинні операції та ліквідацію оточених угрупувань.

Визволення Західної України від німецької окупації становить значний інтерес для дослідників Другої світової війни. Події Другої світової війни на Тернопільщині певною мірою відзеркалено в історіографії, хоча тема ця іще не стала об'єктом комплексного дослідження. В узагальнюючих працях події, пов'язані з темою, подаються в контексті суспільно-історичних процесів, а не в окремому ракурсі, що нерідко призводить до спрощених трактувань, які недостатньо передають складність та суперечливість військових дій на Тернопіллі.

З погляду географії військових операцій, Тернопільщину було визволено від німецької окупації в ході двох наступальних операцій - Проскурівсько-Чернівецької та Львівсько-Сандомирської. Після завершення Корсунь-Шевченківської наступальної операції в результаті зимового наступу (грудень 1943 р.) на захід від Житомира, 1-ий Український фронт під командуванням генерала Ватутіна досяг Шепетівки, Рівного та Луцька. Таким чином, 13-тій і 60-тій арміям 1-го Українського фронту вдалось створити клин завширшки 100 км між двома німецькими арміями: 1-ю та 4-ю танковими.

В такій ситуації Тернопільщина здобула величезне стратегічне значення в силу своїх географічних особливостей. На невеликій відстані від виступу проходила стратегічна залізниця Львів - Тернопіль - Проскурів - Жмеринка - Одеса, надзвичайно важлива для німецької сторони. Все забезпечення німецьких груп армій 129 «Південь» та «А» проходило завдяки цій магістралі. Перерізання такої важливої транспортної артерії стало б фатальним для угрупування вермахту в Правобережній Україні.

Враховуючи обстановку на ділянці дії 1-го Українського фронту, 18 лютого Ставка Верховного головнокомандування дає наказ про розробку плану березневої наступальної операції. Задум Ставки полягав в одночасному ударі трьох фронтів у чернівецькому, уманському та новобузькому напрямках для того, щоб розколоти угрупування німецьких сил на Правобережній Україні та ліквідувати групи армій «А» й «Південь». Стратегічною перспективою такого наступу був вихід до Карпат, що створювало сприятливі умови для наступу на Захід та на Балкани. Таким чином, Тернопільська область ставала ключовим елементом в операції, що потенційно могла завдати серйозної поразки Німеччині на Східному фронті. Командування вермахту теж оцінювало небезпеку можливого наступу радянської армії в напрямку на Тернопіль та південь Тернопільщини. Зокрема на нараді в ставці ОКВ 10 лютого 1944 р. було прийнято відповідні рішення. Для посилення оборони в район Тернопіль - Проскурів додатково перекинули 1-шу, 7-му танкові дивізії, дивізію СС «Лейбштандарт Адольф Гітлер».Головного удару березневої наступальної операції мали завдати війська 1-го та 2-го Українських фронтів. Зокрема 1-ий Український фронт (командувач - Ватутін В.Ф., пізніше - Жуков Г.К.) отримав завдання силами трьох загальновійськових та двох танкових армій ударити на ділянці Дубно - Шепетівка - Любар і розгромити німецькі сили в районах Кременця, Старокостянтинова, Тернополя. В смузі дії 60-ї армії, за рішенням Ставки Верховного головнокомандування, вводились у наступ дві танкові армії: 4-та і 3-тя гвардійська. При цьому напрямки наступу для них розподілялись так: 60-та армія - на Тернопіль; 4-та танкова - на Волочиськ; 3-тя гвардійська танкова - на Чорний Острів, Проскурів.

Проскурівсько-Чернівецька операція в частині її проведення на Тернопільщині відбувалась у два етапи. Перший визначався наступальними діями на в північно-східній частині області й тривав з4 до 21 березня 1944 р. Наступальні дії на Тернопільщині характеризувались украй важкими умовами. Місцевість, де 1-й Український фронт проводив наступальну операцію, вкрита густою мережею ярів та річкових видолинків. Форсування річок у цей час ускладнювалось їхніми весняними розливами. Недостатньо розвинута мережа автошляхів ускладнила рух військ, які наступали, та полегшила німецьку оборону. Нечисленні шосе використовувались для руху автотранспорту та артилерії на автотракторній тязі. Піхота й артилерія на кінській тязі мали користуватись ґрунтовими дорогами, які навесні відразу стали непридатними до перевезень. У надзвичайно скрутних умовах частини Червоної Армії визволили північно-східну частину області, перерізали важливу залізничну магістраль Львів - Тернопіль - Проскурів. Починаючи з 8 березня, підрозділи 336-ї та 322-ї стрілецьких дивізій неодноразово намагалися взяти Тернопіль, який вважався ключовим елементом німецької оборони. Лише перекидання на цю ділянку 357-ї, 359-ї та 69-ї дивізій вермахту не дало можливості взяти цей стратегічний вузол оборони. Другий етап перебігу Проскурівсько-Чернівецької операції на Тернопільщині (21 березня по 17 квітня 1944 р.) було зумовлено проведенням глибинних наступальних операцій. На цьому етапі Червона Армія здійснила широкомасштабні атаки в загальному напрямку на південь та південний захід. 21 березня, після перегрупування, в смузі дії 60-ї армії на Тернопільщині відновилися наступальні дії. На рубежі с. Романівка - м. Підволочиськ було зосереджено значні сили 4-ї танкової та 1-ї гвардійської армій. Внаслідок удару Червоної армії 21-22 березня 1944 р. німецьку оборону глибоко пронизав наступальний клин, утворений 1-ю та 4-ю танковими арміями.

Особливого успіху в наступі досягли частини 1-ї танкової армії генерал-лейтенанта танкових військ М.Е. Катукова. Зранку23 березня вони оволоділи м. Чортків, а на ранок наступного дня вийшли на берег р. Дністер: у районі Заліщиків - 20-та гвардійська механізована бригада полковника Бабаджаняна; в районі Устечка - 1-ша та 21-ша гвардійські танкові бригади. Отже, потужним ударом з рубежу с. Романівка - м. Волочиськ, радянські сили 60-ї та 1-ї гвардійської загальновійськових армій, 1-ї та 4-ї танкових армій розкололи фронт групи армій «Південь» на дві частини. 4-та німецька танкова армія відійшла на лінію Озерна - Козлів - Маріампіль, 1-шу німецьку танкову армію було оточено в районі м. Кам'янець-Подільський. У той самий період сили 60-ї армії оточили німецькийгарнізон м. Тернопіль. Атакувальні дії Червоної Армії на Тернопільщині протягом21-25 квітня характеризувались високою динамікою, сміливістю тактичних задумів та стрімкістю виконання. За короткий час танкові підрозділи змогли далеко просунутись у напрямку наступу, форсувати значну природну перешкоду - р. Дністер. З моменту оточення 24 березня розпочалися штурмові дії частин 60-ї армії генерала Черняховського, спрямовані на ліквідацію оточеного гарнізону в м. Тернопіль. Бої за Тернопіль тривали майже безперервно з 24 березня по 16 квітня. В цих боях зафіксовано вкрай запеклий опір німецької оборони та використання радянським командуванням тактики штурмової боротьби, що раніше застосовувалась лише у вуличних боях Сталінграда; артилерії великої потужності; нестандартного використання авіації.

В результаті наступальних дій Червона Армія здійснила два успішних оточення частин і з'єднань вермахту: під Тернополем та Кам'янець-Подільським. Через це на Тернопільщині в 1944 р. були характерними військово-тактичні операції вермахту, спрямовані на деблокування оточених частин та з'єднань. Зокрема на півдні Тернопільщини на початку квітня командування вермахту провело успішну операцію виведення з оточення 1-ї танкової армії вермахту під командуванням генерала Хубе, до складу якої входила 21 дивізія, середних - дві дивізії СС. Оточення 1-ї танкової армії вермахту в районі м. Кам'янець-Подільський створило можливість поставити німецьку армію на межу катастрофи. Знищення такого угрупування в умовах весни 1944 р. відкривало Червоній Армії прямий шлях до Європи - в Румунію, Угорщину і на Балкани. Командувач групи армій «Південь» фельдмаршал Манштейн розробив план виходу армії з оточення. Для деблокади армії було створено фронтову групу, в яку включили новосформований 2-ий танковий корпус СС (9-та танкова дивізія СС «Гогенштауфен» і 10-та танкова дивізія СС «Фрундсберг»), 100-ту легкопіхотну (гірськострілецьку) дивізію, 367-му піхотну дивізію вермахту. Коли активність радянських військ на зовнішньому фронті оточення, що проходив на рубежах Озерна - Підгайці - Маріампіль, зменшилася, німецька сторона перегрупувалася і підготувалася до прориву. 27 березня, відповідно до плану Манштейна, оточена 1-ша танкова армія Хубе завдала раптового удару на захід у загальному напрямку на Бучач. В авангарді прориву були дві елітні дивізії СС: «Лейбштандарте Адольф Гітлер» і «Дас рейх». Скориставшись несподіванкою, передові підрозділи, до яких входили ці дві дивізії СС, захопили переправи через Збруч на північ від м. Скала-Подільська.

Отримавши від генерала Хубе звістку про успішний початок прориву, командувач групи армій «Південь» фельдмаршал Манштейн дає наказ про зустрічний удар з району м. Підгайці у південно-східному напрямку на м. Бучач. 9 квітня німецькі війська, які рухались на зустріч між собою, з'єднуються в районі м. Бучач. 1-ша танкова армія, що втратила більшу частину техніки, значну кількість особового складу, але зберегла структуру, зайняла місце в німецькій обороні на північ від Карпат. Причинами, що не дали радянським військам змоги знищити оточену 1-шу танкову армію вермахту, стали помилки в оцінці напрямку німецького прориву, незадовільна діяльність армійської та фронтової розвідок. Незважаючи на майже двотижневий термін, передислокування танкового корпусу та піхотних дивізій вермахту не було виявлено, тому воно стало повною несподіванкою для керівництва 1-го Українського фронту. Радянська винищувальна авіація мала перервати «повітряного моста», що забезпечував оточену групу пальним, проте незадовільно справилася з цим завданням. Таким чином, оточення німецької 1-ї танкової армії в районім. Кам'янець-Подільський не стало повторенням Сталінграда, хочапотенційно могло справити величезний вплив на розстановку сил на Східному фронті й, можливо, пришвидшити закінчення війни.