Типи джерел та їх використання

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

МАРІУПОЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІСТОРИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА ІСТОРИЧНИХ ДИСЦИПЛІН

Реферат з дисципліни

«Історіографія»

На тему:

Типи джерел та їх використання

Маріуполь - 2011

План

Вступ

Розділ 1. Історичні джерела

1.1 Поняття історичних джерел

1.2 Основні властивості історичних джерел

Розділ 2. Класифікація історичних джерел

2.1 Класифікація джерел за формаційною ознакою

2.2 Класифікація історичних джерел за типами і видами

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Вступ

Об'єктом даного реферату є дослідження історичних джерел, а предметом - типи джерел та їх призначення.

Це питання досліджували як вітчизняні історики так і інші вчені (Бондаренко Г, Ковальський М.П., Підгаєцький В.В. та інші).

Мета даної роботи - на прикладі історичних джерел навчитися досліджувати історичний матеріал, існуючу специфічну літературу, систематизувати, узагальнювати та робити висновки; отримувати навички дослідження, вміти узагальнювати матеріал.

Завдання роботи:

1. Дослідити існуючу спеціальну літературу, присвячену вивченню історичних джерел та їх використанню;

2. Узагальнюючи існуючий історичний матеріал та дослідження, скласти класифікацію історичних джерел.

3. Розглянути види історичних джерел.

4. Визначити, яке з точок зору щодо класифікації історичних джерел є найдоцільнішою.

Актуальність цього дослідження полягає у тому, що вивчення історії ґрунтується на історичних джерелах. Джерело з історії України - це матеріальний носій інформації, які безпосередньо відображають усі сфери діяльності людей. Вилучити із джерел інформацію, реконструювати з її допомогою історичний процес допомагає розділ історичної науки - джерелознавство. Це наука про історичні джерела, теорію і практику їх використання в історичних дослідженнях.

1. Історичні джерела

1.1 Поняття історичних джерел

Всі науки вивчають об'єктивну реальність, тобто мають об'єкт І предмет вивчення. Фізика вивчає неживу природу, біологія -- живу, математика -- належності чисел , геологія -- будову Землі, географія -- поверхню Землі, у тому числі наслідки лемської діяльності, під впливом яких поверхня змінюється, мовознавство -- мови народів тощо.

Для пізнання об'єктивної дійсності вчені використовують безконечну кількість методів і експериментів їх кількість невичерпна, як невичерпна для пізнання сама об'єктивна дійсність.

На відміну від більшості наук, об'єктом і предметом вивчення яких є постійно існуюча дійсність, яку можна досліджувати повторно і проводити над нею безконечні експерименти, історична наука має за об'єкт дослідження те, чого нема. З огляду на це вона особлива Ця особливість випливає зі специфіки історичної реальності, всі елементи якої ( минулі формації, давні народи і держави, цивілізації та культури, політичні структури і війська, царі й полководці, вчені, пророки, мандрівники і засланці, оратори і поети, віча і суди, переговори і трактати, тюрми та інквізиції) належали лише до певного проміжку минулих часів. Ми кажемо про історичну реальність саме як реальність, оскільки свого часу вона була реальністю, але відійшла в минуле, а тепер існує інша реальність.

Насправді історик, подібно до дослідників з усіх інших наук, використовує реально існуючу дійсність. Для нього як науковця такою дійсністю слугують історичні джерела, реалії, створені в давнішому чи пізнішому минулому в процесі людської діяльності.

Історичні джерела збереглися у різноманітних видах і формах, у тому числі й такими, якими вони були створені. Збереглися джерела неушкоджені й цілісні. Але велика кількість історичних джерел дійшла до нас у фрагментах, руїнах, уламках, що, однак, при масовості таких уламків неодноразово дає змогу правильно реконструювати пам'ятку, як це простежуємо при археологічних дослідженнях.

Історичне джерело -- це певна якість артефактів минулого (старожитностей). Тому зміст цього поняття цілком залежить від комплексу уявлень епохи про залишки минулого.

Історичне джерело можна визначити як носій історичної інформації, що виник як продукт розвитку природи й культури та відображає той чи інший бік людської діяльності.

Отже, до історичних джерел належать руїни давніх міст і будов, археологічні городища, знаряддя праці від кам'яної сокири з палеоліту до рала часів Київської Русі, зброя з минулих епох від бронзових наконечників дерев'яних списів до "Катюш" періоду Другої світової війни, посуд трипільців і прикраси скіфських царівен, закони Хаммурапі та Литовські статути, "Повчання" Володимира Мономаха І, IV Універсал Центральної Ради, Житіє святої Єлени і документи Львівського церковного собору 1946 р., лист Лесі Українки до Івана Франка і біографії українських юнаків та дівчат, котрі були на примусових роботах у Німеччині, тощо.

Все назване --- історичні джерела. Вони реально існують. Вони є. Вони ніби знаходяться між тими, хто вивчає історичне минуле, та самим історичним минулим Тільки через ці реліквії минулого, і тільки через них, мов крізь призму, історик може вивчати минуле, тобто історичний процес. На жаль, кожне джерело окремо відображає лише певний фрагмент історичної дійсності й обмежене за обсягом історичної інформації. Але іншого засобу, окрім заглянути в минуле, реконструювати його обриси при посередництві історичних джерел, в історика нема. Всі підручники з історії, якщо й самі не написані безпосередньо на основі джерел, то з використанням наукових праць -- монографій, статей, створених на основі історичних джерел.

Отже, до історичних джерел належить все створене в минулому в процесі людської діяльності і збережене.

Речові, писемні, фольклорні, народно-звичаєві, лінгвістичні та інші реліквії з минулого ще прийнято називати історичними пам'ятками.

1.2 Основні властивості історичних джерел

Історичні джерела характеризуються спільними і відмінними властивостями. До спільних варто віднести: всі пам'ятки -- свідки своєї епохи, свого періоду і відображають певну грань буття минулого часу; оскільки творцями всіх пам'яток минулого були люди зі суб'єктивним баченням і сприйняттям реальності свого часу, остільки кожна пам'ятка, взята окремо, є обмеженою в об'єктивності відображення історичної дійсності (це, зокрема, стосується писемного виду джерел); кожне джерело (пам'ятка) є невичерпним за змістом історичної інформації; інформація джерел може мати відкритий і прихований характер, яка виявляється дослідником шляхом зіставлення багатьох джерел. Прихований характер інформації, що мають джерела, створює ґрунт для безконечності творчого пошуку історика навіть при вивченні тих проблем, до яких вже неможливо залучити нові джерела (Історія Риму, історія Київської Русі тощо).

Властивостями джерел, закономірностями їх формування та особливостями відображення ними історичної дійсності і займається джерелознавство. Тобто джерелознавство -- це наука про історичні джерела.

Іншим напрямом джерелознавства як науки є теорія і практика роботи дослідника над джерелами, пошуку, систематизації й аналізу джерел, послідовності у вивченні загальної та спеціальної літератури, видів джерел і т.п.

У системі історичних наук джерелознавство аж до початку XX ст. належало до спеціальних історичних наук, таких, як архівознавство, археографія, геральдика, дипломатика, нумізматика, палеографія, сфрагістика, генеалогія, хронологія тощо. Але вже в першій чверті XX ст. джерелознавство перетворилося у фундаментальну історичну науку. Розробка проблем цієї науки стала необхідною умовою вивчення будь-якої історичної проблеми. Сьогодні достатньо взяти будь-який автореферат докторської чи кандидатської дисертації, щоб переконатися, яку увагу приділяють дослідники джерелам. Фактично без вивчення джерел та їх джерелознавчого аналізу не обходиться жодне дослідження.

Серед сучасних наукових спеціальностей джерелознавство та історіографія виділяються окремою спеціальністю поряд з такими, як історія України, всесвітня історія, археологія, етнологія. Спеціальні історичні науки є складовими джерелознавства. Серед навчальних вузівських дисциплін історичного циклу джерелознавства як окремої спеціальності нема, а є історія України, всесвітня історія, археологія, етнологія, архівознавство, музеєзнавство і краєзнавство.

2. Класифікація історичних джерел

Особливі та відмінні ознаки історичних джерел розглядаються за класифікацією історичних джерел. В науці джерелознавства використовують кілька підходів до класифікації джерел:

Класифікація за формаційною ознакою була майже домінуючою в радянському джерелознавстві Це означає, що джерела згруповували за часом їх походження і відображення дійсності певного історичного періоду, епохи первісного суспільства (джерела археологічного, етнографічного, лінгвістичного походження), рабовласництва, феодалізму, капіталізму тощо.

Це був марксистський погляд на послідовність історичного розвитку людського суспільства Як відомо, він не є загальноприйнятим. Його основу становили характеристичні особливості суспільних відносин хто володіє засобами виробництва, якими є панівні й експлуатовані класи, в чиїх руках влада тощо.

Наука ХІХ-ХХ ст. висунула немало нових підходів до аналізу суспільства різної якісної та часової віднесеності. Згадаймо, наприклад, цивілізаційний підхід англійського історика і соціолога Арнольда Тойнбі, в основі якого рівень і якість розвитку суспільств залежить від комплексу цивілізаційних цінностей, властивих для суспільства.

2.1 Класифікація джерел за формаційною ознакою

На всеосяжне трактування аналізу людських суспільств на різних ступенях їх розвитку претендували теорії функціоналізму, започатковані Редкліфом Бравном і Броніславом Малиновським.

Зауважимо, що класифікація джерел за формаційною ознакою мала формальний характер, бо практично всі джерела з однієї формації неможливо звести до одного знаменника чи видати друком одним виданням, навіть серійним. Через те всередині кожної формаційної групи джерел завжди була ще своя тематична класифікація, або класифікація за певними історичними періодами чи великими подіями. Такими групами джерел періоду феодалізму в Україні можуть бути джерела

- з Історії Київської Русі,

-з періоду залежності українських князівств від татарської Орди,

-з Історії запорізького козацтва,

-з Історії Національно-визвольної війни середини XVII ст..

Видано, наприклад, два томи "Селянського руху на Україні, які охоплюють джерела з цієї теми з 1569 р до XIX ст., том "Гайдамацький рух на Україні у XVIІІ ст.", "Привілеї міста Львова (XIV-XVI1I ст.)" тощо.

Тематична класифікація джерел практикується і в наш час. За нею здійснюється багато видань документів, що є зручним для дослідників.

У теоретичному джерелознавстві, зокрема у західних країнах, джерела прийнято класифікувати на дві великі групи залежно від того, чи вони несуть безпосередньо історичну інформацію, чи опосередковано До першої групи джерел за цією класифікацією належать релікти історичної дійсності знаряддя пращ, зброя, посуд, прикраси, руїни міст і фортець, піраміди, храми, розкопані дороги, берестяні грамоти і пергаментні списки як такі, законодавчі акти, що для свого часу мали юридичну силу, історичні пісні, думи. Усі релікти були витвором свого часу, мали цільове призначення, відігравали певну функціональну роль. Отже, вони -- безпосередні свідки епохи.

Джерела, які подають історичну інформацію опосередковано -- це оповіді, розповіді про події минулого. В них між подією, явищем, фактом і сучасним дослідником стоїть автор джерела, хтось, хто описував свій час. До них у вітчизняному джерелознавстві слід відносити літописи, житія святих, описи іноземних авторів, які перебували в Україні, описи мандрівників, мемуарну літературу, в тому числі спогади, щоденники, біографи, некрологи, листування тощо.

2.2 Класифікація історичних джерел за типами і видами

Загальноприйнята класифікація історичних джерел за типами і видами. Перша стосується всіх джерел. Класифікація за видами має відношення тільки до писемних пам'яток.

Тип об'єднує джерела, які однаковим способом кодують і зберігають історичну інформацію. 3 цього погляду всі джерела поділяються на

* письмові,

* речові,

* етнографічні (можуть бути речові, письмові, усні),

* усні (дума, пісня, переказ, прислів'я, народні знання);

* лінгвістичні,

* фонодокументи,

* фотодокументи

Поділ джерел за типами засвідчує відмінності в їх походженні, формах і ознаках. Різні типи джерел формувалися не завжди. Найраніше виникли речові, лінгвістичні й етнографічні типи. З дуже давніх часів подають нам певну історичну інформацію такі лінгвістичні джерела, як гідроніми (назви рік і озер), топоніми (назви країв і місцевостей), етноніми (назви племен і народів), ононши (прізвища й імена). Ця інформація майже прихована і виявити її можна лише методом зіставлення і порівняння.

Знову ж таки, тип писемних джерел з'являється відносно пізно, на етапі формування держав і поширення писемності. Так, писемні джерела вітчизняного походження формуються в Україні, на жаль, тільки з XI ст. Про IX-X ст. дізнаємося лише з джерел вітчизняного походження Х1-ХІІ ст. та з Іноземних джерел (візантійських і європейських).

Щодо формування таких типів джерел, як фонодокументи і фото(кіно)документи, то вони з'являються лише від другої половини XIX ст. (фонограф винайшов Едісон у 1877 p., фотографію -- Дагер та інші у 1839 p., хоч її ширше застосування припадає вже на другу половину XIX ст.). Безсумнівно, ці типи документів відображають уже і відповідні пізніші етапи історії світу й окремих країн.

Під видом писемних джерел прийнято об'єднувати сукупність джерел, що характеризуються однаковістю своєї форми (структури). Це випливає з однакової мети, якою керувалися творці джерела при його створенні.

Види джерел -- явища певних історичних періодів. Одні з них існували триваліший, інші -- коротший час. Деякі відбивали весь період вітчизняної писемної історії (наприклад, законодавчі акти). Трапляються й такі, створення яких припинилось у XVIII ст. (наприклад, літописи). Інші є продуктом пізніших часів (періодика, статистика тощо).

Отже, у всьому корпусі писемних джерел з вітчизняної історії виділяють такі види:

* літописи;

* законодавчі акти;

* діловодна документація;

* приватні акти;

* статистичні джерела;

* періодична преса;

* документи особистого походження: мемуари, спогади, щоденники,

* листи, автобіографії;

* літературні пам'ятки;

* публіцистика і політичні твори;

* наукові праці з певних історичних періодів.

Виділяють ще джерела, яким властиві ознаки кількох видів одночасно. До них можна віднести економіко-статистичні, економіко-географічні чи військово-топографічні описи, що є одночасно і видами статистичних джерел, і науковими працями або й джерелом особистого походження.

Видова ознака не надає джерелу пріоритетності чи другорядності. Важлива історична інформація може міститись у різних видах джерел. Через це у дослідницькій праці історик, вивчаючи епоху, подію, хід подій, повинен прагнути до використання всіх доступних видів.

Нарешті, з-поміж писемних (та й інших джерел) виділяють ще масові й унікальні. Масовими джерелами називаються такі, які відображають однотипні, одноструктурні явища, що часто повторювалися свого часу (наприклад, соціальні структури середньовічних міст і сіл, форми оподаткування при капіталізмі, форми сім'ї, міграційні й еміграційні процеси, спосіб сільськогосподарського виробництва, матеріальний рівень життя). Як правило, кількість джерел, що відбиває такі масові явища минулого часу, є масовою. З XV-XVIII ст. такими джерелами стали писцеві книги, люстрації, інвентарі, матеріали ревізій і кампутів, статистичні джерела. Часто повторювані явища минулого знайшли відображення в масово повторюваних документах діловодного характеру, в періодичній пресі, а з доби XIV-XV1I ст. -- у приватних актах.

До унікальних історичних джерел належать пам'ятки, що містять інформацію про важливі історичні явища, події та процеси минулого і відкриті в одній або кількох редакціях. Наступне тиражування унікальної пам'ятки не впливає на її властивість як такої ("Повчання В. Мономаха, "Повість минулих літ”, "Слово о полку Ігоревім", Густинський літопис тощо).

Отже, класифікація джерел здійснюється під багатьма оглядами.

Висновки

історичний джерело реліквія інформація

Підводячи підсумок, можна вказати що історичне джерело - це певна якість артефактів минулого (старожитностей). Тому зміст цього поняття цілком залежить від комплексу уявлень епохи про залишки минулого.

Центральне місце серед історичних джерел займають письмові тексти - хроніки, документи, листи і т.п. - їх називають первинними історичними текстами (першоджерелами).

Історичні джерела виступають як свідчення, відображення, образи, сліди минулого, використання яких служить реконструкції історичного минулого. У ході такої реконструкції виникають історичні праці - статті, монографії, підручники - їх називають вторинними історичними текстами (або історіографією).

Писемні джерела, в свою чергу, можна поділити на дві основні групи:

документальні матеріали -- джерела, що є наслідком діяльності різних установ, організацій і офіційних осіб: грамоти, договори, протоколи, циркуляри, накази, статистичні дані, стенограми і т.п.;

оповідні пам'ятки -- літописи, спогади, щоденники, листи, записки, публіцистичні, економічні, літературні та інші твори.

Документальні історичні джерела відбивають окремі факти. Наприклад, в актах у формі певних юридичних норм зафіксовані економічні або політичні угоди, договори між приватними особами, приватною особою й державою й т.д. Такі джерела мають особливу вірогідність. Тільки сукупність актових, статистичних, законодавчих і інших джерел дозволяє відтворити картину суспільства в той або інший період.

З'ясування вірогідності оповідальних джерел (літописи, мемуари, публіцистика й т.д.) складається із трьох завдань: з'ясування умов, у яких виникла інформація; розкриття класових і політичних інтересів автора; перевірка конкретних звісток. Якщо джерело є повідомленням учасника або живого свідка подій, то з'ясовується обстановка, у якій він перебував при спостереженні, і можливості, якими він розраховував для відтворення історичної дійсності. Якщо автор повідомляє звістки про подію, очевидцем якого він не був, то встановлюються джерела запозичення, ступінь повноти й точності їхньої передачі.

Використана література

1. Бондаренко Г. В. Спеціальні (допоміжні) історичні дисципліни / Г. В. Бондаренко. Луцьк. ім. Лесі Українки., 1977. -- 248 с.

2. Галенко О. І. Документальні публікації з Історії Української РСР: Теорія та джерелознавчий аналіз. / О.І. Галенко. Київ : Наукова думка., 1991. -- 235 с.

3. Гарнай І.А., Єсенков Ф.П., Фояаній Г.П. Деякі питання комплектування архівів документальними матеріалами / І.А. Гарний. Київ. Історичні джерела та їх використання., 1964. -- 36 с.

4. Катакура Я. Джерелознавство в дослідницькій діяльності Українського Історичного товариства / Я. Катакура -- Київ. Український історик., 1995 -- 56 с.

5. Ковальський М.П. Актуальні проблеми джерелознавства історії України XVI-XVII ст / М.П. Ковальський -- Український археографічний щорічник. Нова серія. 1992. -- 273 с.

6. Пільмович С.Д. Головні етапи розвитку архівної справи на Україні / С.Д. Пільмович -- Істор джерела та їх використання., Вип. 3., 1968 -- 30 с.

7. Підгаєцький В.В. Теорія і методологія джерелознавства з історії України XX ст. / В.В. Підгаєцький. Конспект лекцій. -- Дніпропетровськ: Дніпропетровський держуніверситет., -- 1996. - 434 с.

8. Історія України з давнини до початку XXI століття. Навчальний посібник / Авторський колектив: канд. іст. наук В.Т.Британ, канд. іст. наук О.Ю.Висоцький, О.В.Михайлюк, канд. іст. наук Н.Г.Мосюкова, канд. іст. наук Л.С.Підлісна. -- Дніпропетровськ, 2007. -- 170 с.

9. Історія України: Посібник / За ред. Г. Д. Темка, Л. С. Тупчієнка -- К.: Видавничий центр «Академія», 2001. -- 480 с.

Размещено на Allbest.ru