Виникнення козацтва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Виникнення козацтва

В кінці XV ст. територія на південь від річки Рось аж до Чорного моря була спустошена татарами, за що її називали "Диким полем". Це була окраїна Великого князівства Литовського, яка в адміністративному відношенні поділялася на повіти: Канівський, Черкаський, Вінницький і Брацлавський.

Литовській уряд мало дбав про захист південних українських земель від нападів татар. Оскільки існувала постійна загроза ворожих нападів, більшість населення зосереджувалася в "острогах" при замках і поблизу замків Канева, Черкас, Вінниці, Брацлава, Бара, Хмільника.

У містах жили також урядовці та служилі люди - старости (намісники) й підстарости, бояри і земляни, які відбували військову службу. Феодали (князі, бояри, земляни) одержували землі від уряду чи місцевих старост і воєвод, або захоплювали пустощі.

Місцеві селяни до середини XVI ст. були вільними. Податки і повинності, що їх відбували на користь великокнязівського замку (подимне, пушкарівщина, стації) та на користь власника землі - держави чи приватних осіб (натуральний податок, грошовий або чинш), були порівняно легкими. Через часті набіги сусідів усе населення жило по-військовому, готове будь-якої години відбити ворожий напад

Саме територія південних українських земель - Подніпров'я і Побужжя - стала місцем, де виникло козацтво, яке посіло важливе місце в історії українського народу.

Головним джерелом, з якого формувалося козацтво, було місцеве населення, котре, незважаючи па постійну загрозу з боку татар, жило на території південної України і середнього Подніпров'я, та втікачі, переважно селяни, із західної та північної України, які, рятуючись від покріпачення, тікали в ці малозаселені місця, де ще не було панського гніту. До козацьких ватаг, які вирушали в степи для занять промислами або й для нападів на татар, входили також міщани і навіть дрібні бояри. Козацькі ватаги не були постійними, після повернення з степів додому, в населенні місця, вони розпадалися.

Виникнення січі

Козаки вели кочовий і військовий спосіб життя, здобували собі засоби до існування за допомогою війни і підсобних промислів (полювання, рибальства, пізніше торгівлі та землеробства). Козаки ставили «уходи» (займалися промислами), а рибу, хутра й мед вивозили звідси на продаж у державну територію Литви. Багаті угіддя за порогами Дніпра принаджували литовських та польських феодалів. Польські і литовські пани почали організовувати походи на низових козаків та силою відбирати прибутки.

Постійна загроза з боку польських та литовських шляхтичів, а також турецько-татарських вторгнень спонукали козаків до об'єднання у ватаги, громади і товариства. Вони будували укріплені поселення, городки, і невеликі січі перебуваючи в яких можна було відбити напади кримчан та шляхти. Проте час, коли ці поселення об'єдналися у велику Запорозьку Січ визначити не вдалося. Перша документальна згадка про Запорозьку Січ вийшла з під пера польського літописця М. Бельського. За його розповіддю, козаки за порогами Дніпра влітку займалися промислами (рибальством, мисливством, бджільництвом), а взимку розходилися до найближчих міст (Київ, Черкаси та ін.), залишаючи на острові в Коші велику кількість озброєних вогнепальною зброєю і гарматами козаків.

козацтво запорозька січ

Українська козацька держава

У середині XVII ст. спалахнула могутня Національно-визвольна війна українського народу, обумовлена всім попереднім ходом подій, явищ і процесів на українських землях, підвладних Польщі. Внаслідок швидкого збільшення панщини та посилення процесу ополячення і покатоличення український народ став перед вибором: або зникнути як етнічна одиниця, або скинути іноземний гніт і створити свою державу. Національного визволення прагнули всі стани українського суспільства (крім магнатів), хоча від нього в майбутньому кожен стан чекав різного. Знайшовся і вождь, який очолив визвольний рух,-- Богдан Хмельницький. Одночасно з визволенням від іноземного гніту відбувався процес творення української держави, передумови якої сформувалися раніше.

Українська козацька держава, створена в 1648 році, проіснувала до 1782 p., переживши за цей час значну еволюцію, яка визначалася, з одного боку, природним вдосконаленням законодавчої, виконавчої, військової та судової влади, а з іншого, -- протилежним процесом через договірні статті і ситуативної ліквідації спершу рівноправності, а потім і автономії в рамках Російської імперії

Правова база нової держави була синтезом давнього українського звичаєвого права, правових відносин Запорозької Січі та прав, які діяли на українських землях у литовсько-польську добу (Литовського Статуту, магдебурзького права). На неї впливали також договірні статті, які повинні були укладати новообрані гетьмани з царським урядом, і російське законодавство, бо від часів царювання Петра І тричі скасовувалося гетьманство і запроваджувалися не притаманні козацькій державі органи управління і суду, коли на Гетьманщині стали поширюватися окремі елементи російського права, а після знищення полково-сотенного устрою повністю впроваджено імперське законодавство та устрій.

Власне, існування Запорозької Січі як організованої бойової структури з державними ознаками та реєстрового козацтва, яке акумулювало в собі українську політичну еліту, уможливило не тільки виникнення й всенародний розмах Національно-визвольної війни середини XVII ст., а й утворення Української козацької держави. Ця держава в офіційних документах Російської держави, під протекторатом якої від підписання Березневих статей 1654 р. вона перебувала, мала назву «Мала Росія» (Малоросія), а напівофіційною назвою була «Гетьманщина».

Размещено на Allbest.ru