Кошовий отаман Іван Сірко

З давнини для нас цікава постать славетного запорізького отамана Івана Сірка. І тепер захоплення викликають деякі факти його особистого та політичного життя. Саме ця людина справляла великий вплив на внутрішнє політичне становище тогочасної України.

Рубрика История и исторические личности
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 06.12.2011
Размер файла 23,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www. allbest. ru

З давніх давен для нас цікава постать славетного запорізьського атамана Івана Сірка. До нашого часу захоплення викликають деякі факти його особистого та політичного життя. Саме ця людина справляла великий вплив на внутрішньополітичне становище Лівобережжя та Правобережжя. Вісім разів Запорозька Січ обирала Івана Дмитровича Сірка кошовим атаманом. За все понад кілька сторічне існування Січі жоден кошовий отаман не зажив такої любові й шани серед січового товариства. Україна-Ліваобережна,Правобережна,Слобожанщина-в 60-70і рр. 17ст. не знала людини,яка б могла зрівнятись популярністю з іваном Сірком. Загальне визнання і безмежну вдячність сучасників набула тоді очолена Іваном Сірком безперервна героїчна боротьба козацтва проти турецько-татарських агресорів,що загрожували геноцидом українському народові. Запорозький витязь вважав найпершою і найголовнішою метою кожного походу врятування бранців з полону,визволення невільників,що конали в тяжкому рабстві у султанській Туречині та Кримському ханстві. Великий талант полководця,особиста хоробрість,мужність і відвагапоєднувалися в ньому з безмежною відданістю народній справі. Відзначаючи ці якості,треба б наголосити і на суто людських рисах характеру Івана Дмитровича:розважливий і мудрий,демократичний,він був до аскетизму скромний у побуті і глибоко віруючий. На січі жив у курені,їв разом з козаками одного з казана,носив, як всі,простий одяг. Історики вважали,що за своїми спартанськими звичками нагадував кошовий київського князя Святослава. Ще за життя Івана Сірка про нього ходили легенди,про його подвиги звучали думи й пісн. Знаменитий лист-пародія запорозьких козаків султанові Оттоманської Порти,невідомо коли і ким створений,народна пам'ять пов*язала саме з цим легендарним кошовим. На всесвітньо відомій картині Іллі Репіна "Запорожці пишуть листа турецькому султану" відтворено образ Сірка, хоч про портретну подібність говорити важко--адже до нас не дійшла іконографія героя. Але й у сьогодення,віддалене трьома століттями від тих бурхливих часів,коли діяв Іван Сірко,він приходить героєм історичних романів і поем,легенд і переказів. Народився Іван Сірко на Поділлі,походив з родини дрібної православної української шляхти. Час цого народження,ймовірно,припадає десь на початок 18ст. Вісторичних документах зафіксована участь Івана Сірка у визвольній війні українського народу проти панування шляхетської Польщі,зокрема у битві під жванцем 1653р. Два с половиною десятиріччя Сірко боронив рідну землю від ханських орд і ніколи не знав поразки. Він провів близько ста походів козаків у крим і ногайскі улуси,давав відсіч ордам,що вдиралися нв теріторію України,намагався перешкодити грабіжницьким нападам. Запоріжці під його орудою вели розвідку в степу та пониззі Дніпра,влаштовували засідки біля переправ та обіч шляхів ,чатували на ,,морських,, розливах ,громили орди , які поверталися у крим з полоненими і здобиччю. Коли після смерті Богдана Хмельницького між між старшинами спалахнула жорстока боротьба за булаву,Іван Сірко, якого ніколи не вабили гетьманські клейноди і який не прагнув використати свою величезну популярність і любов народу для захоплення влади,не втручався у ці чвари, а залишався на боці простого люду. Тяжко переживаючи страждання України,що виникли внаслідок внутрішніх міжусобиць,добре розумів ті приховані мотиви ,якими керувалися гетьмани в боротьбі за владу. Згодом,у 1674р. ,він говорив: ,,Тепер у нас чотири гетьмани:Самойлович,Суховій,Ханенко,Дорошенко, та ні від кого нічого доброго нема ,вдома сидять і тільки християнську кров проливають за гетьманство ,за маєтності ,за млини,,.

Кошовий отаман Іван Сірко рішуче виступав проти тих гетьманів,які йшли на угоду з іноземними зайдами заради утвердження своєї особистої влади,запрошували на рідну землю татарські І турецькі війска , що несли спустошення й неволю. Так,разом з легендарним полковником Іваном Богуном він виступив на чолі козацько-селянського повстання проти Івана Виговського,який 8 вересня 1658р. уклав у Гадячи ганебну угоду з польськими панами. Виговський покликав на допомогу ординців. Іван Сірко тоді ж спрямував козаків проти спільників Виговського. Здійснюючи походи в Крим і ногайські улуси,змушував хана пришвидшувати повернення його військ з Украіни до Криму або виділяти частину орди для боротьби з козаками і дробити таким чином власні сили

Наприкінці 50-х -- на початку 60-х років Іван Сірко з волості, а також із самої Січі, з якою, навіть будучи кальницьким полковником, не поривав зв'язків, організовував походи проти турецько-татарських нападників. їавесні 1660 р. із Січі вийшло два козацьких загони. Перший спустився Дніпром до того місця, де обабіч ріки стояли турецькі фортеці, чатувала засада. Другий попрямував до Очакова, поблизу якого зосередилися турецькі й татарські війська. Ці загони завдали водночас два удари по фортецях Аслам-Кермень та Очаків. Загін, діями якого керував Іван Сірко, за свідченням ігумена Трахтемирівського монастиря Іосафа, "в Очакове посад высек и полон. . . поймал". Запорожці обох загонів благополучно повернулися на Січ, привели багато полонених татар для обміну на бранців.

У 1663 р. Сірко разом із командиром російського гарнізону на Запорожжі Григорієм Косаговим здійснив два походи на Перекопські укріплення. Це паралізувало головні орди кримського хана й унеможливило його вихід із півострова та об'єднання з польським військом. 8 січня 1664 р. Іван Дмитрович, здавши своє кошове отаманство Пилипчаті, повів загін запорожців до Дніпра, на Тягин, навколо якого стояли турецькі поселення, щоб зруйнувати їхні укріплення.

Того часу Польща зробила останню спробу відвою-ати Лівобережну Україну. Король Ян Казимир, який очолив шляхетське військо, що вдерлося на Лівобережжя в жовтні 1663 р. , марно чекав протягом усього грудня свого спільника -- кримського хана. Докладаючи зусиль, аби привернути на свій бік козацького ватажка, популярність якого дедалі зростала, король навіть послав йому із Шаргорода 300 золотих червінців і золотий ланцюг. Кошовий отаман, звичайно, не спокусився на це.

Польське військо з великими труднощами просувалося по Лівобережній Україні, вельми ослаблене й тим, що в його тилу -- на Правобережжі -- ширилося повстання народних мас проти панування Речі Посполитої та влади її ставленика -- правобережного гетьмана Тетері.

Основна бойова сила цього повстання -- селянство, козаки, міське населення. А його душею став Іван Сірко, чиї відозви до народу також зробили свою справу. Козаки й селяни до приходу запорожців самі створювали загони й нищили шляхту. Одне за одним повставали українські міста й села, відмовлялися визнавати владу польської шляхти. До запорозьких загонів Івана Сірка, що билися то під Тягином, то на Брацлавщині й Уманщині, вливалися нові сили, на які мусили зважати не тільки Польща, а й Туреччина і Крим. Уже 1 березня 1664 р. на території від Дністра до Дніпра владу Речі Посполитої було ліквідовано. Похід королівських військ на Лівобережну Україну закінчився цілковитим провалом.

Після Андрусівського перемир'я 1667 р. між Московією і Польщею, за яким Правобережжя України цар віддав Польщі, а над Запорозькою Січчю встановлювалося двовладдя цих двох держав, Іван Сірко займає антимосковську позицію. Водночас він продовжує активні воєнні дії проти татар, здійснює походи на володіння кримського хана. Один із найбільших відбувся восени 1667 р. , коли Іван Сірко та кошовий Іван Ріг, який замінив його на отаманстві, повели з Січі кількатисячне військо на Кримське ханство. Козаки пройшли через увесь півострів і перебували там понад тиждень. Полонені татари Єнакій-Атемаш, Чинасек та інші розповідали, що Сірко повів козаків від Кафи до Ширинбаївських улусів, тобто до володінь найвпливовіших феодалів-мурз. Із підходом свіжих сил хана, який стояв у Перекопі, готовий вирушити на Україну, почалася велика битва, що тривала три дні й дві ночі. Козаки зазнали значних втрат, а ще більших -- ханські орди. Літописець Самовидець записав про наслідки цього походу так: "Козаки орду зламали, і мусив хан уступати". Запорожці тоді визволили майже дві тисячі бранців, серед них -- українців, росіян, білорусів, силоміць навернутих у рабство. Півтори тисячі невільників пішли на Запорожжя. Дізнавшись про розгром ханських володінь, татарські війська одразу повернули до Криму.

Після походів 1667 р. Іван Сірко вирушив на Слобожанщину. Зиму 1667--1668 років він провів із родиною в слободі Артемівці (поблизу Мерефи), де жила його дружина Софія з синами Петром та Романом і двома дочками. У слободі й дійшла до нього звістка про народне повстання проти царських воєвод. Він одразу ж створює невеликий загін, з яким іде на об'єднання з повстанцями, а потім очолює їх.

Заклик козацького ватажка підтримали міста Цареборисів, Маячки, Зміїв, Валки і Мерефа. Українське населення й царські ратні люди, які теж терпіли від свавілля своїх військових начальників-воєвод, нищили представників царської воєводської влади й, захопивши боєприпаси гарнізонів, приєднувалися до повсталих, а Сірка обрали харківським полковником. Під час цих дій він заручився підтримкою козаків із Дону, а з Степаном Разіним мав особисті дружні стосунки.

У березні того ж року харківський полковник привів свій загін, який налічував уже три тисячі чоловік, до Харкова, де одразу ж вибухнуло повстання. Царський гарнізон виявився сильним, добре оснащеним арматою. Повстанці змушені були відступити, а під Охтиркою зазнали тяжкої поразки.

Іван Сірко перейшов на Запорожжя, де продовжив боротьбу з турецько-татарськими ордами. Маємо дані про чотири походи в Крим протягом 1668 р. Під час третього було знищено три тисячі ординців, а півтисячі захоплено в полон. Четвертий же знаменний тим, що запорожці разом із донськими козаками та калмиками дійшли до Бахчисарая, напали на ханську столицю.

Тим часом на Січі сталися деякі зміни: тут владу тимчасово захопив татарський ставленик Петро Суховій. Сіркові довелося з ним та його спільниками вести боротьбу, в якій його підтримав гетьман Петро Дорошенко, котрий згодом прийняв турецький васалітет.

Непереможний лицар. . . Той, кого не могли вловити турки, татари, шляхта. . . Зате це вдалося зробити своїм: у квітні 1672 р. Івана Сірка підступно схопив, закував у кайдани й видав царським властям полтавський полковник Федір Жученко, який із кількома генеральними старшинами висунув брехливі звинувачення проти уславленого запорозького полководця.

Мотив цього віроломства відомий -- боротьба старшинських угруповань за владу. Федір Жученко та його однодумці, змістивши з гетьманства Дем'яна Многогрішного, бажали бачити на його місці Івана Самойловича. Тому вони не бажали допустити на виборчу раду ні широких мас козацтва, ні тим паче запорожців, очолених Сірком, які мали величезний авторитет і могли рішуче вплинути на перебіг ради в небажаному для цієї старшини напрямі. Саме з намови Самойловича, який дуже боявся, аби замість нього гетьманом не обрали Івана Дмитровича, з Батурина Сірка спочатку відвезли до Москви. А далі царський уряд без суду й слідства заслав "державного злочинця" Сірка до Сибіру, в Тобольськ. Москва не бажала мати в Україні гетьманом таку енергійну, неспокійну, популярну, заповзяту людину. Не забули Сіркові й керівництво повстанням проти воєвод.

Для запорозьких козаків арешт і заслання улюбленого полководця були тяжким ударом. Січ одразу ж почала клопотатися про повернення свого отамана -- спеціальне посольство відбуло до Москви. "Полевой наш вождь добрый и правитель, бусурмана страшный воин должен быть отпущен, -- писали у своїй чолобитній запорожці, -- для того, что у нас второго такого полевого воина й бусурмана гонителя нет". Запорожці повідомляли: коли в Криму дізналися, що "страшного в Крыму промышленника и счастливого победителя, который их всех поражал и побивал и христиан из неволи освобождал", -- знаменитого Сірка -- забрали з України, то татарські мурзи дедалі частіше стали нападати на Січ.

Втрутився в цю справу коронний гетьман, а згодом польський король Ян Собеський, який наполягав на звільненні Івана Сірка, вказуючи царю на зрослу загрозу Росії та Польщі з боку Османської імперії.

Повернувшись із заслання, Іван Дмитрович очолив перший похід запорозьких козаків проти турецької фортеці на Дніпрі -- Аслам-Кермень, а потім -- проти турецької фортеці Очаків. Він не знав перепочинку: ледь завершивши один похід, виступав в інший. Оточений ореолом непереможності, славетний кошовий викликав у ворогів страх. Існує легенда, що султан видав спеціальний фірман, у якому розпорядився молитися в мечетях за загибель Сірка, а татари, налякані Сірковою хоробрістю, називали його "шайтаном". іван сірко отаман кошовий

Проте похилі літа й старі рани давалися взнаки. До того ж в одному з боїв під час походу в Крим 1673 р. загинув син Івана Сірка -- Петро. Народна дума ("Дума про вдову Сірчиху") розповідає про загибель Петра Сірка під Тором.

1675 р. кошовий надіслав цареві прохання про звільнення з військової служби. Він написав: "Много время, не щадя голови своей, промышлял я над неприятелем, а тепер я устарел, от великих волокит, от частых походов и ран изувечен, жена моя и дети в украинском городке Мерехве скитаются без приюта, от татар лошадьми и животиною разорился, а мне, Ивану, теперь полевая служба стала невмочь, присмотреть за стариком и успокоить его некому. Милосердный государь. Вели мне, холопу своему, с женишкою и детишками в домишке пожить, чтоби, живучи порознь, вконец не розориться й при старости бесприютно не умереть; вели мне дать свою грамоту, чтоби мне, живучи в домишке своем, утеснения ни от кого не было".

Не повинен дивувати невластивий узагалі для Сірка принизливий тон листа. За канонами тодішніх російських урядових канцелярій звернення до царя допускалися лише з такою лексикою й фразеологією.

Але Москва бажала й далі використовувати військовий талант і досвід кошового у війнах із кримським ханом. У своїй грамоті цар запевняв: коли "воинские дела станут приходить в успокоение", тоді лише, мовляв, "ми тебя пожалуем, в доме жить позволим". І Сірко продовжував виконувати високу життєву місію, висловивши своє кредо: "И ныне, при старости моей будучи, не о воинстве, только одна мысль -- до остатних дней моих против того неприятеля нашего древнего противность чинити и доставати готовым".

Навесні 1675 р. козацький отаман вирушив зі своїм військом проти ханських орд і турецьких яничарів Ібрагіма-паші, що вдерлися на українські землі. Нападники зазнали нищівного удару від об'єднаних сил запорожців, донських козаків та калмиків. А в наступні роки ним здійснено ще кілька блискучих операцій, які зупинили похід Оттоманської Порти на Чигирин.

Запорозькі козаки взяли участь у відсічі другого так званого Чигиринського походу стотисячного турецько-татарського війська, яке взяло в облогу Чигирин, плануючи після завоювання цього міста зробити його плацдармом для загарбання Правобережної, а потім й усієї України. Чигирин захищали 40-тисячна царська армія під командуванням Ромодановського й 20-тисячне козацьке військо на чолі з гетьманом Іваном Самойловичем. У 1677 р. після безуспішної тритижневої облоги турки й татари змушені були ретируватися з України.

У 1678 р. до Чигирина прийшло 200 тисяч турецьких і татарських військ, їм протистояли 70-тисячна царська армія й 50 тисяч українських козаків. І цей похід виявився безплідним для турецько-татарських військ, хоч вони й зайняли і зруйнували місто. Під час другого Чигиринського походу запорозьке військо мало завдати ударів по тилах турецько-татарських військ.

Основні сили запорожців, які очолював Іван Сірко, діяли над Лиманом. На військовій раді вирішили знищити великий морський транспорт із продовольством, котрий був відправлений із Константинополя. В Очакові хлібні запаси через мілководдя Дніпра були перевантажені з 15 каторг і 7 кораблів на 130 дрібних суден. Звідти паша рушив до Кизи-Керменя, котрий турецьке командування намагалося використати як продовольчу базу для постачання своїх військ.

Запорожці пропустили турецькі кораблі в Дніпро, а потім із тилу вдарили по них. Бій був короткий. Козаки знищили турків, а гребців каторг -- полонених -- визволили. У листі до Самойловича Іван Сірко писав: ". . . липня 12 числа проти Краснякова на гирлі Карабельном, ударив на ті всі судна, оволоділи єсми ними одне тільки судно вітрилами й многими гребці ушло". Було взято 500 полонених, а також захоплено 7 гармат, 20 прапорів і все продовольство. Для турецького війська, яке й до того терпіло від нестачі продовольства і фуражу, це була велика втрата.

Размещено на Allbest. ru


Подобные документы

  • Руйнівні походи татар на українські землі в 50-60-х роках ХVІІ століття. Завоювання турками Поділля. Роль у боротьбі проти татар і турків запорізького кошового отамана Івана Сірка. Історія життя та активної політичної діяльності кошового отамана.

    реферат [36,3 K], добавлен 29.09.2009

  • Деформуючий вплив сталінщини на суспільно-політичне життя України. Компанії проти "українського буржуазного націоналізму" і "космополітизму". Зміни в Україні після смерті Сталіна. Хрущовська "відлига". Демократизація суспільно-політичного життя країни.

    курсовая работа [24,7 K], добавлен 11.06.2009

  • Формування Запорізької Січі в українських степах у XVI ст. Легендарна фігура кошового отамана Івана Сірка, його полководницький талант. Відмова козацтва від жінок, воля як вища святиня і цінність. Практика покарання і страти у запорізьких козаків.

    презентация [395,8 K], добавлен 14.01.2014

  • Історія роду Мазепи. Життя та історія кар’єри Івана Мазепи, його походження з пропольської сім’ї, отримання досвіду в дипломатичній та воєнній справі за допомогою поляків. Державна діяльність гетьмана України Івана Мазепи, підтримання стосунків з Москвою.

    реферат [16,6 K], добавлен 23.11.2010

  • Дослідження життя та діяльності Івана Мазепи та його вплив на становлення державного ладу в Гетьманщині. Адміністративний поділ козацько-гетьманської держави. Входження Лівобережної Малоросії до складу Московського царства. Становище козацької старшини.

    курсовая работа [47,4 K], добавлен 23.09.2014

  • Короткий нарис життя та особистісного становлення Івана Богуна як великого полководця, його місце в історії України. Берестецька битва, в якій Іван Богун проявив себе розсудливим полководцем. Гадяцька угода з Річчю Посполитою та війна з Московією.

    презентация [459,5 K], добавлен 21.11.2011

  • Політичне становище в Україні в другій половині XVII ст. Гетьмани Іван Виговський, Юрій Хмельницький. Політика гетьманів України в період "Руїни" (П. Тетеря, П. Дорошенко, Ю. Хмельницький, І. Брюховецький, Д. Многогрішний). Іван Мазепа, оцінка діяльності.

    контрольная работа [18,6 K], добавлен 18.05.2010

  • Життя Петра Івановича Калнишевського та його діяльність - дзеркальне відображення історії Запорізької Січі, її успіхів, труднощів та протиріч. Зовсім не випадкові трагічні долі останнього кошового і самої Січі.

    реферат [129,7 K], добавлен 03.06.2004

  • Історична довідка про Івана Степановича Мазепу як найбільш відомого представника України. Дати життя та діяльності гетьмана. Особливості зорової поезії. Візуальна поезія (у формі колоколу), сповнена громадянського змісту "Дзвін гетьмана Івана Мазепи".

    презентация [1,6 M], добавлен 21.02.2016

  • Історія нещасливого для України гетьманування молодшого сина великого Богдана Хмельницького - Юрія: його біографія та влада. Зовнішнє політичне становище та внутрішні негаразди у лавах українського гетьманства, його розвиток за життя Ю. Хмельницького.

    реферат [28,6 K], добавлен 12.09.2008

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.