Військове мистецтво козаків

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Організація козацького війська

1.1 Запорозьке військо

1.2 Козацька рада

1.3 Військова старшина

1.4 Корогви

2. Зброя і формація

2.1.Число війська

2.2.Реєстрові козаки

2.3.Зброя

2.4 Утримання війська

2.5 Військо в бою

2.6 Бій. Табор

2.7 Бій кінноти

Висновки

Список літератури

Вступ

Козак -- представник військового стану, воїн-найманець. Член самоврядних військових громад, що з 15 століття існували на теренах українського «Дикого поля», в районі середніх течій Дніпра та Дону, на межі християнського і мусульманського світів. Основним заняттям козака була війна: розбій і патрулювання торгових шляхів, піратство в Криму та Чорному морі, захист українських земель від татарських «полювань на рабів», участь у військових компаніях сусідніх володарів та захист кордонів сусідніх держав.

Достеменно відомо, найперші згадки про українське козацтво з`явилися в Західній Європі на рубежі XV-XVI ст. Одна з таких писемних згадок про козаків зустрічається в генуезькій хронічці за 1474 рік. За свідченням тогочасних літописців перші козацькі слободи розташовувались обіч сумновідомого татарського «Чорного шляху» вздовж річки Тясмин, що біля Чигирина, річки Ташлик, що біля Сміли, а також річок Конилка та Гірський Тікич неподалік Умані. Отож колиска всього козацтва знаходиться на території сучасної Київської, Черкаської та Вінницької областей України.

У 17 столітті козаки були організовані у дві воєнні державні формації -- Військо Запорозьке та Донське військо, які на початку 18 століття були інкорпоровані до складу російської монархії. Остання поступово ліквідувала козацькі автономії шляхом залучення козацької верхівки до дворянського стану, нищенням козацьких самостійницьких осередків, оросійщенням козацтва. На середину 19 століття в Росії існувало 11 козацьких військ, що були розташовані у прикордонних зонах Кавказу та Сибіру. Під час громадянської війни в Росії в акваторії Чорного моря виникло три козацькі державні утворення: Українська держава, Кубанська народна республіка та Донська республіка. Після створення СРСР комуністична влада фізично винищила козацький стан у ході репресій і голодомору. Залишки козаків воювали проти радянської влади на боці Німеччини під час Другої світової війни.

Козаки здійснили величезний вплив на формування українського народу - важливої етнічної спільноти Східної Європи.

1. Організація козацького війська

1.1 Запорозьке військо

Ідея окремого самостійного козацького війська зродилася на Запорожжі. Там, далеко поза межами людських осель, серед степів і диких піль, на недоступних Дніпрових островах добичники і вояки з України зорганізувалися у вільне, незалежне військо. Там повстав своєрідний козацький побут, витворилися нові способи воювання, повстала козацька ідеологія і козацькі змагання. Цим окремим, оригінальним життям козаччини-жила поверх трьох століть.

Суцільність козаччини спиралася на тому, що козаки були не тільки військом, але й суспільною верствою, зі своїми соціальними аспіраціями. Всі козацькі права и привілеї були відомі під назвою вольностей запорозького війська. За ці вольності, ”кровю добуті предками нашими”, “належні лицарським людям”, “надані князями руськими и королями”, козаччина вела вперту боротьбу ввесь той час, як була під польською владою. Ці домагання зводилися до таких пунктів: вільно вибирати військову старшину; мати власний незалежний суд; не платити ніяких податків; проживати в усіх державних і приватних землях; користуватися безплатним утриманням під час походів і постоїв війська: вести лови и риболовство на Низу; виробляти пиво и горілку без державник оплат; свобідно дідичити “відумерщйну”, тобто .спадщину по померлих козаках; ходити в походи “на полі и на морі”; найматися на службу чужоземним володарям. За ці “вольности” козаки вели вперту боротьбу з Польщею і в цих змаганнях розвинулося козацьке братерство і солідарність, витворились спільні ідеологічні основи запорозького війська. Повстання з 1648. р. дало козаччині широкі простори Наддніпрянщини, аж по “лінію” на Случі. На цій території зорґанізувалася держава, яка цілком забезпечувала всі “вольности” козацького стану. Пізніше витворилася старшинська аристократія, що почала використовувати козацькі вольності виключно для себе, а козацька “чернь” попала в залежність від неї. Але навіть і тоді запорозьке військо у своїх виступах назверх, особливо супроти Московщини, виходить як одноцільна, солідарна організація.

1.2 Козацька рада

Козаччина витворила в себе своєрідний демократичний устрій: всі важливі організаційні й політичні справи вирішувало все військо, зібране на раду. Козацька загальна рада мала різні назви: військова рада, генеральна, повна (“зуполна”), ч о р н а або ч е р н е ц ь к а. Всі ці назви означали більш-менш те саме, а власне, що право участи в раді мають усі козаки, так само старшина, як і “чернь”, тобто рядове військо. На раду з'являлися всі козаки, що тільки мали охоту чи змогу прийти на місце зборів. Так нпр., у славній ніженській раді 1663 р. мало бути 40.000 учасників. Розуміється, що тоді на раді мали перевагу козаки з тих полків, де рада відбувалася. Виговський думав перевести реформу, дати рівне представництво всім полкам і наказав, щоб на раду з'являлися тільки старшина і по 10 козаків із кожного полку. Але ця спроба репрезентаційної системи не повелася і козаки вважали це за порушення своїх прав.

Рада відбувалася за давніми військовими звичаями. На раду скликали, б'ючи в бубни, чи литаври. На Січі перший знак давав пушкар, стріляючи з найбільшої пушки. Тоді довбуш ізо свого куреня виносив палочки до літаврів, ішов до церкви, забирав звідтіля литаври, ставив на їх майдані й бив спершу дрібненько один раз. На це гасло виходив військовий осавул, виносив з церкви корогву і ставив її на майдані. Тоді вже довбуш бив далі в бубни і на майдані збиралося військо, полками чи куренями. На Січі був у ХVI в. звичай, що неохочих до ради силою зганяли на майдан. Пізніше нераз гетьмани давали наказ являтися на раду “під горлом”, тобто під загрозою смерти... Військо уставлялося у велике коло або півколо, відповідно до місця. Накінець приходив гетьман зі старшиною (aбо кошовий на Січі), з відзнаками влади в руках, з відкритими головами на знак пошани для війська, а довбуші віддавали їм честь, б'ючи в літаври.

На раді проводив гетьман (чи кошовий), а допомагала йому старшина. Особливу важливу роль мали о с а в у л и, що були посередниками між старшиною й радою. Вони обходили “коло” козаків, вияснювали справу и питалися їх, які їx погляди. Деколи старшина добирала собі визначніших козаків і спільно з ними обговорювали спірні питання. Формального голосування на раді не було. Козаки виявляли свою раду “гучком”, голосними окликами, кидаючи шапки догори. Перемагала сторона, що мала безсумнівну більшість. Коли партії були рівні, то не раз доходило й до гострої боротьби, просто на шаблі.

Військова рада мала широкі права. Вона вирішувала напрями державної політики, укладала умови з іншими державами, вибирала й скидала гетьмана й старшину, давала згоду на воєнні походи, рішала про те, які військові формації творити, деколи виконувала теж військове судівництво. Це був найвищий законодатний й орґанізаційний орган, йому мусили коритися всі інші установи запорозького війська.

1.3 Військова старшина

Командування над військом виконувала військова старшина різних ступенів. Головні козацькі уряди витворилися вже під кінець ХVІ. в., як тільки козаччина зорганізувалася в постійне військо. Пізніше загальна схема тільки ще поширювалася та розросталася в подробицях.

На чолі війська стояв г е т ь м а н. Він був головою и представником держави, мав повну адміністраційну владу, широку участь у законодавстві й судівництві, - але передусім він був найвищий полководець і організатор війська. Підчас війни його влада над військом була необмежена, він орудував усіма військовими силами й непослушних мав право карати на горло. В організаційних справах гетьман мусив рахуватися з думкою ради старшини, в основних державних питаннях -- також із генеральною радою, якій завдячував свій уряд. Підчас походу гетьмана міг заступити наказний гетьман, звичайно хтось із генеральної старшини або полковників.

При гетьмані помічні функції мала військова або ґ е н е р а л ь н а старшина, до якої належали генеральні обозний судді, підскарбій, писар, осавули, хоружий і бунчучний.

Генеральний обозний, як указує назва, мав передусім нагляд над військовим обозом. До нього, мабуть, належало й уставляти оборонний табір підчас воєнного походу, генеральний обозний заправляв також військовою артилерією, особливо ж тою, що була при гетьмані. Йому підлягали теж полкові обозні з полковою артилерією. генеральний обозний мав перше місце по гетьмані; у неприяві гетьмана головував на раді старшини, в поході бував наказним гетьманом. За Б. Хмельницького генеральний обозний Чернята списував козаків у реєстр.

Генеральні судді числом два, проводили в найвищому, генеральному суді.

Генеральний підскарбій кермував державним скарбом, генеральний писар був канцлером козацької держави, вів найважніші внутрішні й закордонні справи, кермував генеральною військовою канцелярією.

Генеральні осавули, числом два, мали передусім військові функції: обіймали командування над окремими частинами української армії підчас походу, переводили перегляд війська, мали провід над охотничими полками. На ґенеральній раді, як уже було згадано, стежили за ходом нарад та розвідувалися, яка думка у приявних. На гетьманському дворі осавули в імені гетьмана вітали чужосторонніх послів.

Генеральний хоружий (рідше “хорунжий”) доглядав військові корогви та мав провід над відділом надвірного гетьманського війська.

Генеральний бунчучний або бунчужний носив перед гетьманом бунчук і товаришив гетьманові підчас походу. Під його проводом стояли бунчукові товариші.

У полку була п о л к о в а старшина: полковник, полкові - обозний, осавули, хоружий, суддя та належні до них нижчі урядовці.

Полковник мав подвійну функцію: адміністраційну й військову. Він стояв на чолі території полку, мав під своєю рукою всі уряди, виконував гетьманські доручення, мав нагляд над фінансами, вів суд, одне слово -- сполучував у своєму уряді всі адміністраційні справи своєї округи. 3 військового погляду він був полководцем і орґанізатором полку, дбав про добрий стан війська, його боєздатність і дисципліну, старався за воєнні засоби, доглядав фортифікацій, а в часі війни вів полк у похід і командував ним. Полковника заступав наказний полковник, з полкової старшини, або зі знатних козаків.

Полковий обозний управляв полковим обозом і артилерією, а в неприяві полковника командував полком. При ньому були: полковий артилерійний о с а в у л, полковий артилерійний п и с а р, хоружий полкової артилерії та отамани.

Два полкові осавули доглядали ладу и дисципліни в полку, мали деякі поліційні обовязки, опікувалися полковою музикою. Осавула заступав підосавулій.

Полковий хоружий мав під своїм доглядом полковий прапор. Деколи бувало двох полкових хоружих, один із них доглядав полкової “корогви”, другий -- малого прапору, т. зв. значка. Під проводом хоружого стояли значкові товариші.

Полковий суддя вів полковий суд, мав свою канцелярію і урядовців.

Полковий п и c a p вів полкове діловодство.

Сотенні уряди були: сотник, сотенний осавул, хоружий і пиcap. Їх функції в сотні були аналогічні до функцій полкової старшини в полку.

Над частиною сотні, куренем, командував к у р і н н и й о т а м а н. Коли він мав іще й адміністраційну владу у своїм городі ч и місті, тоді його звали г о р о д о в и м отаманом. По селах бували с і л ь с ь к і отамани.

На Січі старшим над цілим військом був к о ш о в и й отаман, а при ньому старшинські уряди мали суддя, осавул, писар. Над відділом війська з паланки стояв полковник, осавул і писар.

Б у л а в а була відзнака гетьмана від найдавніших часів. Вже 1581. р. запорожці віддають новому гетьманові Самійлові Зборовському до рук булаву зі словами: “Подаємо тобі цю відзнаку перших гетьманів цього місця, що нам щасливо, з доброю славою наказували”. Гетьмани діставали булави від війська і від різних володарів, що хотіли собі приєднати козаків. Так нпр. Богданові Хмельницькому король Ян Казимир прислав був булаву, висаджувану туркусами; другу булаву надіслав цар Олексій. Як виглядала булава, це бачимо з портретів гетьманів від Сагайдачного до Розумовського. На врочистих виступах гетьман тримав булаву в руці; а так булава лежала перед ним на столі, або за гетьманом тримав її в руках гетьманський чура.

Бунчук це також відзнака гетьмана. Це був дрючок більш, ніж 3 метри завдовжки, закінчений металевим “яблуком”, зпід якого звисало кінське волосіння. Бунчук носив бунчучний над гетьманом, особливо, коли гетьман був між військом. Також ставили бунчук на майдані серед ради.

Комишина, палиця з комишу, правила також за відзнаку гетьмана в часах перед Хмельниччиною. Яків Собєський, що добре приглянувся козацькому війську під Хотином 1621. р., каже, що “гетьман за місць яких-небудь відзнак носить палицю з комишу”. В 1637. р., коли гетьман зрікався гетьманства, перед радою “поклав булаву и комишину”.

Це була відзнака й суддівської влади. Коли 1638. р. провинився був полковник Филоненко, його “скарали явно комишиною і ланцюг на шию заклали”.

Пізніше палиця судді звалася ліска. В XVIII :в. палиця була відзнакою кошового на Січі. Був це простий грубий ціпок, з “обох кінців оправлений сріблом, з тупим залізцем на кінці.

Печать запорозького війська була округла, спершу меншого, пізніше більшого розміру. Печаті Б. Хмельницького мали у промірі 32-37 мм., одна печать Розумовського аж 87 мм. Посередині був герб: козак у кунтуші, підперезаний поясом, у шапці; ліва рука підтримує рушницю, оперту на рамя, права спирається о бік; по лівому боці висить шабля. Тільки на печатях Брюховецького та Ханенка козак. у правій руці тримає спис. Довкола печаті йде напис. На найстарших печатях, до половини XVII, в., був напис “Копия Войска Запорозкого”; під польською владою -- “Печать Войска Єго Королевскої Милости Запорозкого”; під московською ,владою -- “Печать Царского Величества Малой Росіи Войска Запорозкого” (деколи в іншому порядку).

Окремі печаті мали деякі військові уряди, нпр. військова канцелярія та суд. Свою печать мав теж кожний полк, а деколи й сотня.

Запорожжя мало свою печать, теж із козаком на гербі, з тією різницею, що, побіч козака, стоїть спис, котрий “воїна знаменує, який сторожить”. Напис був: “Печать Славного Войска Запорозкого Низового”. Різні запорозькі паланки мали свої печаті, з різними знаками, такими, як: коні, олені, льви, птахи, шаблі, списи, стріли і ін.

1.4 Корогви

Були три роди корогов у козацькому війську: 1) корогва всього війська або гетьманська, 2) корогви полкові, 3) сотенні. Окрім цього, були ще значки, менші короговки, яких уживали нащодень.

У давніших часах козацьке військо вживало прапорів тих держав, що брали його на служби. Перший полк реєстрових козаків 1578. р. мав шовкову корогву з польським орлом. В 1594. р. запорожці були на цісарській службі й дістали австрійські прапори. Від польського короля Володислава IV. запорозьке військо мало блакитну корогву з орлом -- наполовину білим, наполовину червоним. Богдан Хмельницький 1649. р. дістав від Яна Казимира польський червоний прапор із білим орлом. Знову ж цар Олексій прислав гетьманові московський прапор, де були образи Спаса, Богородиці, Антонія и Теодосія печерських і св. Варвари. Сирійський подорожник Павло Алейський 1654. р. оповідає, що в Богуславі, де була кватира Хмельницького, “військо мало корогву христолюбивого й хороброго гетьмана Зиновія: з чорного і жовтого шовку, у смуги, з хрестом на ратищі”.

Дуже різнорідні були прапори різних полковників Хмельницького. Кривоніс, казали, мав корогву білу з червоним хрестом і такою самою обвідкою. Полковник Нечай мав корогву шовкову, “щирим золотом вигаптовану черницями київськими”.

Під Гомлем 1651. р. козацькі прапори були: один червоний із білим хрестом і білою обвідкою, один червоний, три білі, два чорні, два жовто-блакитні. Підо Львовом 1655. р. за Хмельницьким несли червону корогву, й другу -- з образом св. Михайла, що пробивав змія. “За цими корогвами”, писав польський міщанин, “ішли інші корогви, .більш-менш 34, на них видко було герби майже всіх дальших воєвідств і повітів -- окрім нашого білого орла в короні”..,

3 цих різних згадок видко, що в козацькому війську довго не було одного типу козацьких корогов, а панувала повна довільність, і щодо барв прапорів, так і щодо знаків, що на них були. Цю справу унормували щойно після Руїни, тоді, як уже козацька держава приняла постійніші орґанізаційні форми. У XVIII. в. вже на всіх військових корогвах був той самий знак, а саме “національний герб”: козак із шаблею й самопалом.

Знак або значок - звалася менша корогва, якої вживали нащодень замісць “великої” корогви. В 1649. р. під Збаражем один козацький відділ появився з таким гетьманським значком: “не державу два прапорці гусарські, один білий, другий червоний”. В 1727. р. на вибір нового гетьмана один старшина ніс корогву, другий -значок. I в полках були значки поруч із корогвами. Від значків пішла назва “значкові товариші”.

2. ЗБРОЯ І ФОРМАЦІЇ

2.1 Число війська

Чисельність козацького війська дуже змінялася протягом століть. 3 кінцем XVI. в., коли козаччина вперше виступила як окреме, зорґанізоване військо, рахували її від 2000 до 10.000. Так нпр., Косинський у 1593. р. мав коло 4000; на австрійську службу 1594. р. запорожці обіцяли дати до 6000 добірного війська; сили Наливайка нараховували на 12.000; у боях під Лубнями було 6.000 учасників, але між ними тільки 2.000 доброго війська.

Число війська зросло сильно в московських війнах, у двох перших десятиліттях XVII. в. 3 Дмитром Самозванцем ходило 12-13.000 козаків, під Смоленськом 1609-1611. р. мало бути 30.000, чи навіть 40.000, під Хотином 1621. р. --- понад 40.000. Але серед війська було багато челяді, джурів і всякої помічної служби. Один із тодішніх знавців воєнної справи, Старовольський, замічує 1628. р.: «Самих козаків буває 15.000, але з навиками виходить сорокатисячне військо».

В 1620-1630. pp. число козаків уже не збільшилося, а власне -меншало. В повстанні 1625. р. рахували козаків на 30.000, а з них у боях мало накласти головами 8.000; у переяславській кампанії 1630. р. налічували 37.000 повстанців; у московському поході 1633. р. було яких 30.000 козаків; у повстанні 1637. р. Павлюк мав 23.000.

Для тих часів замітне те, як поволі збільшилося число реєстрових козаків на королівській службі. В pp. 1575-1576. було реєстрових тільки 300, в 1580. pp. -- 600, в 1590-1591 р. - - 1000 козаків; у 1622-1623. р. пропоновано 2000 до 4000; у 1625. р. установлено реєстр 6000; 1630. р. збільшено число реєстрових до 8000; у 1635. р. зменшено до 7000; у новій ординації 1638. р. залишено тільки 6000. Коли почалося повстання 1648. р., сам Хмельницький жадав тільки 12.000 реестрового війська.

Хмельниччина дала зброю великим масам народу так, що число козацького війська зросло до нечуваної досі кількості. У пилявецькому поході військо Хмельницького налічували на 100.000, підо Львовом 1648. р. на 200.000, у зборівській кампанії на 300.000; а й сам Хмельницький говорив московським послам, що під Зборовом його військо доходило до 360.000 людей. Але в цій великій масі справжнього війська була тільки невелика частина. Це видко з того, що у зборівському мирі Хмельницький погодився на 40.000 реєстрового війська, а в переяславських переговорах із царем, де він міг свобідне ставити свої жадання - - не поставив вищого числа, як -60 000. Але й це військо, в порівнянні з арміями, якими розпоряджали на заході різні сильні держави, було вже дуже велике.

По смерті Хмельницького зачинається сильний занепад козацького війська, головно через те, що від Гетьманщини відпала правобережна Україна. Виговський хотів спершу вдержати реєстр 60.000, але в гадяцькій умові погодився на 30.000 реєстрового і 10.000 найманого війська. Юрій Хмельницький і Брюховецький, у переговорах з Московщиною, стояли за 60.000 реєстрового війська. Але Многогрішний у глухівській умові 1668. р. вдоволився 30.000 війська, і це число збереглося в пізніших умовах Самойловича1672. р. и Мазепи 1687. р. Але ж насправді козаків, що повнили військову службу, було куди більше; у XVІІI в. українська армія знову чисельно зростає. В 1723. р. нараховували 55.241 козаків і до 1000 охотничого війська. В описі 1777. р. нараховували аж 179.128 козаків, та не знати, чи все це були справді озброєні люди, чи тільки належні до козацького стану. В 1783. р., тобто останнього року перед скасуванням козацького війська, числили 176.886 виборних козаків і 198.296 козаків - підпомошників.

2.2 Реєстрові козаки

На Запоріжжі доступ до війська мав у теорії кожний, хто хотів козакувати; а проте до війська добирали здатніших. Доповнення війська звалося припис, а як справа йшла про наймане військо, то - затяг або набір. Дозвіл на це давала рада, набір проводив гетьман із полковниками, а на Січі кошовий.

Військо було списане в реєстр. Перші такі переписи запорозького війська зроблено на жадання польської влади, що хотіла мати контролю над козаками. Але пізніше реєстри введено для власного порядку, і так навіть полковник Скидан, під час повстання 1637. р., вів реєстр свого війська. Перепису доглядав спершу гетьман особисто, пізніше цей обов'язок перейшов до генерального обозного. Ревізія реєстру, т. зв. полис, відбувалася так, що козаки ставали у військовому порядку і старшина контролювала, чи кожний вписаний у реєстр, та чи хто інший часом, не став на його місце. Коли в реєстрі була »діра«, тобто число козаків було неповне, відбувався припис нових козаків. У часах, коли реєстр обіймав ледве кілька тисяч людей, до війська приймали найбільше заслужених, що вже відзначилися були в боях як охотники; першенство мали також сини козаків, -- місце небіщика-батька мав право в полку заняти син. Багато значило те, коли когось доручила старшина. Тим-то згодом стало звичаєм, що кандидат приєднував собі дарунками впливових старшин.

Коли треба було зменшити військо, відбувався в и п и с. Такий випис переводив, нпр., Богдан Хмельницький після зборівської і білоцерківської умови; це викликало велике невдоволення і »випищики« легко пускалися на всяку самоволю. У XVIII. в. на Гетьманщині часто проводили основні перевіри козацького війська для військових і податкових потреб. Упорядкований реєстр називався також компутом.

2.3 Зброя

“Зброя їх - рушниця і шабля, інші мають короткий спис і стріли, але рідше; залізної зброї ніхто не носить, навіть гетьман”, писав про козаків Старовольський 1628. р. Подібно характеризують козацьку зброю і інші мемуаристи. Папський посол Гамберіні 1584. р. пише: »зброя їх шаблі і кілька рушниць, із яких вони ніколи не хиблять«. Боплян розказує, що в похід на море козак бере дві рушниці та шаблю.

Найважнішою козацькою зброєю була безперечно рушниця. Під Хотином 1621. р. »було 30.000 рушничних козаків, що могли ставати пішо, бо шаблі не всі мали«. В 1651. р. під Берестечком: «шабля рідка, самопал у кожного». Тим-то козаків називали “рушничним військом”. Ще більше -- сучасники стверджують, що козаки в поході мали нераз і по дві рушниці, а то і більше. Козацькі рушниці мають звичайні назви: самопал, рушниця, мушкет. Рушниці і самопали згадують нераз одні поруч одних, отже ці назви не були ідентичні, але як їх відрізняли, не знаємо. Німець Вайнбер оповідає, що козаки під Смоленськом мали довгі рушниці »на зразок шотляндських«. В І637. р. є перша згадка про мушкет і у козацькім війську.

3 інших родів рушниць згадується яничарки (вперше 1638.р.).. В 1720. pp. «чудові» яничарки вироблювали в селі Кубиче коло Башлі на Слобожанщині. Рідше чуємо про булдинки чи ґульдинки. Запорожці свої рушниці звали фузіями. У XVIII. в. часто стрічаються пістолети або пістолі, нераз чудово прикрашені сріблом. Пістолі носили за поясом або у шкіряних кобурах.

Кулі козак носив у чересі або в ладівниці, чи ладунці, порох у звичайному розі або в порошниці.

Шабля до половини VIII в була в козаків майже поширена як рушниця, але пізніше стала почесною лицарською зброєю, улюбленою »ненькою рідненькою, панночкою молоденькою«. Хоч шаблі на Україні були спершу різного роду і походження, то пізніше витворився український тип »козацької« шаблі, на жаль, досі основно не просліджений. Навіть найславніший дослідник запорозької старовини, Дмитро Яворницький, не вміє сказати більше, як те, що »шаблі вживали не особливо криві і не особливо довгі, середньої довжини 5 чвертей« (цебто 1.30 м.). Зразки шабель, які бачимо на ілюстраціях, вказують, що козацькі шаблі були доволі тонкі та легкі, ручку мали оздобну, похви прикрашені різьбою.

Досить поширений був у козаків спис (списа). В 1628. р. гетьман Михайло Дорошенко в бою під Білою Церквою «сімох татар убив списом, одного так сильно вдарив, що не міг списа витягнути». У повстанні 1637-1638. р. значна частина козаків ішла у бій із рогатинами і козацький табор був «рогатинами добре обострожений». У XVІІI в. списів уживала козацька кіннота, особливо запорожці; була навіть приповідка: »козакові без ратища, як дівчині без намиста«. Запорозькі списи, що збереглися до нашого часу, є з тонкого і легкого дерева, З,5 м. завдовжки, з залізним наконечником на одному кінці та з дірками на ремінну петлю на другому; цю петлю закладали на ногу, щоб легше було спис тримати. Деколи на вістрі списа була ще перекладина, щоб деревце не входило за далеко в тіло пробитого ворога.

Рідше стрічаємо боєві сокири і молотки, чекани і келепи: «козак козачий звичай знає, келепом по ребрах торкає».

Охоронної зброї, а саме панцирів, шоломів і под., уживала тільки козацька старшина, і то більше в репрезентаційних виступах, ніж у боях.

У XVIII. в. козацький одяг складався з двох головних частин, спіднього каптана і верхньої черкески або кунтуша. Але відрізняли вже одяг військовий від цивільного.

Каптан у війську був із сукна, короткий, сягав тільки дещо нижче колін, щоб легше було вскочити на коня і марширувати вигідно; військові вправи відбували козаки у самих каптанах. Жупан був досить обтислий, поли заходили добре »а себе; застібали його на гаплик або ґудзик при комірі і перепоясували поясом. Щодо краски, то виборні козаки носили зразу червоні каптани, потім білі, компанійці червоні, пушкарі і жолдаки жовті. Старшина і цивільні люди носили жупани довільної довжини, різних красок і з різних матерій.

Поверх каптана військові носили черкеску, одяг досить обтислий, з фалдами позаду, з вирізаним комніром, підперезаний поясом; черкеска сягала нижче колін. Це був одяг, приписаний для війська нижчих ступенів. Старшина і цивільні урядовці носили кунтуш, значно довший від черкески з різноманітних матерій, з розрізаними рукавами, без пояса. Простим козакам аж до військового товариша взагалі не дозволяли вживати кунтушів.

Докладніші приписи про одяг «виборних» козаків видав гетьман Розумовський 1763. р.: каптан мав бути суконний, темно-синій, з червоними вило-гами, переперезаний :червоним поясом; під ним білий півжупанок і білі штани; шапка з чорною, смушевою околицею и низьким дном, в кожному полку іншої барви, плащ синій. Чоботи бували різної барви. Комнанійці носили зелену черкеску з червоними вилогами, під нею червоний жупан ;шаравари їх були .вузькі, а деколи штани, звані голянцями, чоботи короткі, шапки круглі.

2.4 Утримання війська

За польської влади реєстрове військо діставало плату з державного, скарбу так, як і інші наймані частини. . Коли ж зорганізувалася козацька держава, військова служба стала безплатна. Козаки позаймали великі простори давніх королівських і панських земель, порозводили на цих «займанщинах» свої господарства і мали з них достатній прожиток; маючи ці землі, вони були обов'язані повнити службу безплатно. Частину державних земель залишено на загальні військові потреби, так нпр. «ранґові» маєтності діставала старшина, що займала вищі уряди.

Плата, яку діставало військо, в різних часах була різна. За польських часів у 1570-1580. pp. козак-рядовик діставав 10 до 20 злотих річно, в часі миру менше, у війні більше; на початку XVII. в. Ілата доходила до 28 зол., в 1630. pp. знову спала до 10 зол. Окрім грошей, козак діставав каптан або сукно (5 ліктів). Коли козаки наймалися на чужу службу, то деколи могли добути і більше, нпр. татарський хан Шагін-ґерай 1628-1629. р. платив »на шаблю 10 червінців і давав по кожухові. За Хмельниччини 1651. р. семигородський князь Ракоцій хотів наняти сотню виборних козаків обіцяв платити по 4-5 угорських золотих. У XVIII. в. компанійцям платили по 4 карбованці річно, »а хто з молодиком служить, то і карбованців і, крім цього, »місячне« в натурі або грішми.

Наймані війська, а й московські залоги, діставали натурою т. зв. [Ордії и рації, тобто харчі для людей і поживу для коней. У ХVIII в. на »порцію« йшла чвертка муки, 2 фунти круп, 30 фунтів м'яса і 15 фунтів сала, - на »рацію« - 2 вози сіна, 60 гарнців вівса, 30 кулів соломи», 2 вози дров і 75 копійок грішми.

Військовими доходами орудувала генеральна скарбова канцелярія під проводом Генерального підскарбія. Інтендантурою в полках завідували комісарі, що їх не прираховували до старшини; вони діставали окремі доручення на час потреби; доставляли харчі, дбали про кватири для війська, а й займалися збором податків. До помочі їм ставали комісарські десятники.

2.5 Військо в бою

Але частіше гетьман висилав не тільки один універсал, але й другий і третій, назначуючи на кожний реченець частину приготовив. Полковники від себе передавали той наказ до сотень, а по сотнях давали ще знак трубами або літаврами. Початок походу звався вихід або в и г і н, бо нераз військо неохоче вибиралося в далекі походи, особливо з наказу царя. Андрій Маркович пише у своїм дневнику 1724. р.: «Післав я указ у всі сотні про скорий вигін козаків у низовий похід»..

Коли військо зібралося в означеному місці, відбувався «попис». для контролі, чи кожний козак як слід озброєний і приготований. Звичайно вимагали, щоб козак мав два сильні, добре відгодовані коні, добру рушницю, відповідну кількість пороху (2-5 фунтів) і куль (до 300), харчі та інше воєнне знадіб я.

Деколи, у ближчі походи, військо виступало «налегко», з малим вантажем, з самими «юками і саквами», як казав Хмельницький. У дальшу дорогу йшов важкий обоз, що мав часом і кілька тисяч возів.

Військо рушало в похід впорядковане на полки та сотні, що йшли під своїми корогвами, зі своїм обозом і артилерією. На ворожій території військо попереджували сторожі або ч а т и. Ціла армія розтягалася на великий простір, за Хмельницького навіть у лінію на 10 миль завдовжки. На відпочинок чи попас військо ставало там, де була вода і паша для коней. Тоді козацькі кашовари приготовляли їжу для своїх відділів. Коли військо залишалося довше на одному місці, ставили для прибутку намети або ку р е н і. Коли обоз по довгому постою залишав обозовище, козаки підпалювали те, що залишалося.

В війні панувала у війську сувора дисципліна. За давнім звичаєм козакам заборонено було пити горілку підчас походу. Але пізніше цей звичай, мабуть, не вдержався. Сторожі довкола обозу пильнували, щоб неохочі не втікали з війська і втікачів ловили.

В таборі відбувався не раз суд і винуватих карали військовими карами: приковували до пушки, карали киями, а за більші злочини присуджували і кару смерті.

Окремі санітарні установи в ці часи ще не існували. У козацькому війську бували лікарі і цилюрники, але тільки принагідно, не на постійному військовому утриманні. Похідних шпиталів не було; раненими опікувалися тільки люди доброї волі, або церковні братства по містах. Славний козацький шпиталь у Трехтемирові був не справжнім шпиталем, а захистом для калік та інвалідів. Тільки як появилася де-небудь яка пошесть, військо ставило застави і не пропускало людей з загрожених околиць.

Військо у поході мало своїх священиків-капелянів, а деколи й похідну церкву.

2.6 Бій. Табор

Козацьке командування старалося звести бій на місці, що заздалегідь було приготовлене на зустріч, щоб ворога відразу поставити у некорисну ситуацію. Це видно особливо у боях Хмельницького, під Корсунем чи під Зборовом, де гетьман заскочив поляків, неприготовлених до битви.

Базою для війська, що виходило у бій, був табор. Боротьба й оборона з табору була характерною особливістю козацької тактики.

Табором, називали поукладані разом обозові вози, за якими ставало військо. Такий спосіб оборони був відомий в українських степах уже за княжих часів; наше військо на безлюдному місці, де не можна було знайти захисту в терені, заставлялося від половців возами. Табір уславився був у XV в. в чеських гуситів, яких звали навіть таборитами, знали його и литовські й польські війська в (XVI. в. Але спопуляризували цей спосіб оборони козаки, довівши його до незвичайної вмілості.

Табір починали порядкувати тоді, коли військо сподівалося зустрічі з ворогом. Обозові вози ставали тоді по одному і другому боці війська, простою лінією, один за другим, у кілька рядів. В1596. р. Лобода під Білою Церквою мав табір з п'ятьох рядів возів, Пав люк 1637. р. ішов табором у шість рядів. Посередині ставало військо, піхота і кіннота. Перед і зад був теж забезпечений возами, там приміщували також артилерію.

Коли ворог надійшов близько, піхота з поза возів починала стрільбу з рушниць, так само відзивалася й артилерія. Чи треба було йти вперед, чи відступати, військо під охороною табору, за кількома рядами возів, було добре забезпечене від наступу. В 1628. р. під заслоною табору запорожці перейшли були цілий Крим, від Перекопу до Бахчисараю, хоч татари їх сильно обстрілювали. I так само пізніш верталися тим самим шляхом, теж «оборонною рукою». А коли в одній сутичці утратили були одну пушку, то другого дня пішли знову табором на те саме місце й гармату забрали. Під Дрижиполем 1655. р. козаки кілька днів відбивалися від польських військ, що їх переслідували, -- «а табор мали такий міцний і вогнистий, як який Мальборґ» (славна пруська твердиня).

Ворог старався все в якомусь місці табір розірвати і крізь цю діру вдертися до середини, між військо. Щоб утримати в порядку лінію табору, козаки прив'язували віз до воза, -- хоч воно не було легко й вигідно. А коли ворог табір «розірвав», або «урвав» його частину, старалася наново лінію возів замкнути. I тоді не раз мусіли залишати частину возів, а то й людей, щоб рятувати цілість, і табір наново справити, впорядкувати.

Нераз треба було спинитися на якомусь місці і тут готовитися до бою. Тоді випрягали коні і пускали, їх самопаш, -- запорозькі коні були привчені ходити табунами, -- а з возів будували кращий, оборонний табір. План такого табору бував різний. Нпр., 1625. р. на Цибульнику козацький табір мав вигляд півмісяця; в 1638. р. табір полковника Путивельця був овальний. Табір бував деколи дуже просторий. Під Берестечком 1651. р. табор Хмельницького мав мати по сім верстов уздовж і вшир. В оборонному таборі вози ставили близько один біля одного і зв'язували одне до одного їх колеса. Деколи звертали вози оглоблями до ворога. Так зробив бувПутивлець: «вози густо сполучив, оглоблі на подобу списів обернув, щоб і до возів самих пріиступу не було». Острянин обезпечив табор наїженими рогатинами. До возів насипували землі, а то й цілком обкопували їх валом, копали ще рови, шанці і всякі засідки. Добути таку земляну фортецю було дуже важко; завдяки таборові козаки оперлися туркам під Хотином 1626. р. і часто успішно боронилися від поляків. Боплян каже: «У чому проявляють найбільше зручности та вмілости, то це битися табором, заслоняючись возами. Можна сказати, що під охороною табору 100 козаків не боїться 1000 поляків і так само 1000 татар». А Старовольський додає: «Їх табір у злуці з польською кіннотою має величезну вагу, як це ми переконалися у війні з турками».

2.7 Бій кінноти

Табір служив не тільки для оборони, але й як опора для зачіпної акції, При своїй легкості й рухливості табір міг підійти близько під позиції ворога и військо могло в догідній хвилині почати бій.

До бою рушала наперед кіннота, а саме невеликі відділи, що викликали ворога на герць. «З-під полковничої корогви вискочило 40 коней», читаємо в описі бою під Гомлем 1651. р. , «Один із них виїхав на герць, викрикуючи по татарське»гала-гала«; але один із залоги влучив його коня в голову». Звичайно, з боку противника виїздили теж герцівники, і бій розгорався на цілій лінії.

З якою зброєю виступала кіннота до атаки, про це докладно історія не знає. У давніших часах козаки трималися татарської тактики, здалека обстрілювали ворога з луків, зблизька вдаряли списами. За Хмельниччини деякі козацькі відділи мали вже пістолі. Компанійці в XVIII в. мали короткі рушниці або пістолети. Але в остаточній зустрічі з ворогом вирішальною зброєю вершника була шабля і бій на шаблі акцію кінчав.

козацький рада військовий старшина

Висновки

Козацтво в Україні має свою велику і дуже цікаву історію. Козаки здійснили величезний вплив на формування українського народу - важливої етнічної спільноти Східної Європи.

Суцільність козаччини спиралася на тому, що козаки були не тільки військом, але й суспільною верствою, зі своїми соціальними аспіраціями. Всі козацькі права и привілеї були відомі під назвою вольностей запорозького війська. Козаччина витворила в себе своєрідний демократичний устрій: всі важливі організаційні й політичні справи вирішувало все військо, зібране на раду. Рада відбувалася за давніми військовими звичаями. Вона мала широкі права. Це був найвищий законодавчий й організаційний орган, йому мусили коритися всі інші установи запорозького війська.

Командування над військом виконувала військова старшина різних ступенів: гетьман, генеральні обозний судді, підскарбій, писар, осавули, хорунжий і бунчужний.

У козацькому війську були три роди корогв: 1) корогва всього війська або гетьманська, 2) корогви полкові, 3) сотенні. Окрім цього, були ще значки, менші короговки, яких уживали на щодень.

На Запоріжжі доступ до війська мав у теорії кожний, хто хотів козакувати; а проте до війська добирали здатніших.

Найважнішою козацькою зброєю була безперечно рушниця. Козацькі рушниці мають звичайні назви: самопал, рушниця, мушкет.

За польської влади реєстрове військо діставало плату з державного, скарбу так, як і інші наймані частини. Коли ж зорганізувалася козацька держава, військова служба стала безплатна.

В війні панувала у війську сувора дисципліна. За давнім звичаєм козакам заборонено було пити горілку підчас походу.

Таким чином, як показує історія, козацтво було дуже структурованою, дисциплінованою організацією, що мала свої традиції, закони, устрій. Існування козацтва серйозно вплинуло на розвиток історії України.

Література

1. Історія українського війська. Видання Івана Тиктора.

2. Історія України. Смолій В.А.

3. Історія України. Бойко О.Д.

Размещено на Allbest.ru