Громадсько-політична та культурно-просвітницька діяльність Софії Русової (1870-ті рр.-1940 р.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Гонюкова Лілія Василівна

УДК 929(477)”18/19”Русова

Громадсько-політична та культурно-просвітницька діяльність Софії Русової (1870-ті рр.-1940 р.)

Спеціальність 07.00.01 - Історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ - 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі новітньої історії України

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Миронець Надія Іванівна, професор кафедри новітньої історії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Ківшар Таісія Іванівна, професор кафедри бібліотекознавства Київського національного університету культури і мистецтв;

кандидат історичних наук Верба Ігор Володимирович, старший науковий співробітник відділу джерел історії України ХІХ - початку ХХ ст. Інституту української археографії та джерелознавства імені М.С.Грушевського НАН України.

Провідна установа: Інститут історії України НАН України, відділ історії України ХІХ - початку ХХ століття.

Захист відбудеться “18” вересня 2000 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці імені М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (вул. Володимирська, 58).

Автореферат надісланий “16” серпня 2000 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат історичних наук, доцент О.І. Божко

Загальна характеристика роботи

Структура дисертації зумовлена її метою та завданнями. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, додатків. Загальний обсяг дисертаційного дослідження - 220 с., список використаних джерел та літератури - 23 с. (323 найменування), 5 додатків (20 с.)

Вступ. Актуальність теми дослідження. Аналіз діяльності видатних особистостей у контексті загально-національного розвитку допомагає адекватно реставрувати перебіг історичних подій, адже за певними явищами та ситуаціями стоять конкретні люди. У зв'язку з цим значної уваги заслуговують історичні постаті кінця ХІХ початку ХХ ст., чільне місце серед яких належить Софії Федорівні Русовій (1856-1940 рр.). Дослідження на основі широкої джерельної бази становлення її суспільно-політичних поглядів, формування громадських і наукових пріоритетів дозволить глибше вивчити діяльність людини, яка зробила вагомий внесок у будівництво демократичної Української держави, у створення системи національної освіти, у розвиток української науки, стояла біля витоків українського жіночого та професійного педагогічного рухів. Діяльність громадських об'єднань (Української Національної Жіночої Ради, Всеукраїнської Учительської Спілки тощо), керованих С. Русовою, відігравала важливу роль у суспільно-політичному житті України. Визначення внеску цих організацій у розвиток українського суспільства неможливо без встановлення ролі С. Русової у їх створенні та роботі. У сучасних умовах становлення відкритого демократичного суспільства вивчення досвіду громадської діяльності С. Русової є актуальним, адже вона змогла чітко визначити її напрями та інтегрувати український громадський рух у світовий. Аналіз внеску просвітницьких організацій у боротьбу за вирішення українського питання в царській Росії не може бути достатнім без дослідження діяльності С. Русової, яка не тільки концептуально розробила шляхи його розв'язання, а й втілювала на практиці. У контексті Державної національної програми “Освіта” (“Україна ХХІ століття”) Державна національна програма “Освіта”: “Україна ХХІ століття”. - К.: “Райдуга”, 1994. - 62с. використані ідеї децентралізації та демократизації органів управління освітою С. Русової, а також стосовно джерел фінансування освітньої справи. Подальше реформування сучасної системи освіти будується саме на принципах демократизації та децентралізації. Таким чином, зацікавлення громадсько-політичною та культурно-просвітницькою діяльністю С. Русової значною мірою зумовлено високою практичною цінністю її досвіду, наявністю широких можливостей його використання на сучасному етапі національно-державного будівництва.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема розглядалася згідно з планом науково-дослідних робіт історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка за темою “Історичні та етнічні засади розвитку української нації у ХХ столітті” (державний реєстраційний номер 97173).

Об'єктом даного дослідження є особа Софії Федорівни Русової, її науково-практичний доробок.

Предметом дисертаційного дослідження обрано її громадсько-політичну та культурно-просвітницьку діяльність, систему наукових поглядів щодо відродження національно-культурного та активного громадського життя української нації.

Мета дисертаційного дослідження: визначити місце та роль С. Русової у суспільно-політичних процесах України, з'ясувати значення її концептуальних розробок для розвитку українського громадського руху. Для реалізації цієї мети автором були визначені основні завдання:

проаналізувати стан і ступінь дослідження проблеми в українській та зарубіжній історіографії, визначити рівень і повноту її джерельного забезпечення;

виявити основні чинники формування суспільно-політичних та просвітницьких поглядів С. Русової, проаналізувати процес їх становлення та трансформації;

дослідити напрями та охарактеризувати суть діяльності С. Русової у суспільно-політичному та культурно-просвітницькому русі кінця ХІХ - початку ХХ ст.;

визначити внесок С. Русової у процес українського державотворення, створення та становлення системи органів управління національною освітою;

охарактеризувати її діяльність щодо створення професійного учительського руху;

проаналізувати значення наукової діяльності С. Русової поза межами України для створення демократичної української держави;

дати аналіз роботі С. Русової в українському жіночому русі.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють роки активної громадсько-політичної та культурно-просвітницької діяльності С. Русової, починаючи з 1870-х рр. по 1940 р., а також, враховуючи специфіку дослідження персоналії, роки її життя.

Методологічною основою дослідження є принцип історизму, об'єктивності та логічності. При написанні дисертації використовувались проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, аналітичний, синтетичний та описовий методи. Комплексне застосування різноманітних способів пошуку, аналізу та синтезу забезпечило можливість оптимально використати архівні матеріали, опубліковані джерела, наукові праці тощо.

Наукова новизна дослідження полягає у постановці та розробці актуальної проблеми, яка не отримала всебічного та об'єктивного висвітлення в історичній науці. На основі широкого масиву джерел, насамперед архівних документів, дисертант здійснила спробу комплексно проаналізувати громадсько-політичну та культурно-просвітницьку діяльність С. Русової, а також значення її праці для розвитку українського громадського руху. До наукового обігу вперше введено джерела, що дозволили виявити та заповнити деякі прогалини і неточності в біографії С. Русової, визначити фактори, що впливали на формування та еволюцію її поглядів. Доведено послідовність їх розвитку. Проаналізовано значний масив документів, щодо участі С. Русової в діяльності українських громад, а також “Просвіти”, Всеукраїнської Учительської Спілки (ВУС), Української Національної Жіночої Ради (УНЖР), відділу позашкільної освіти та дошкільного виховання Міністерства народної освіти України, Українського Громадського Комітету в Празі (УГК), Української Господарської Академії у Подебрадах, Педагогічного Інституту ім. М.Драгоманова у Празі та Соціологічного інституту в Празі. Вперше досліджені розроблені С. Русовою концептуальні засади побудови УНЖР і ВУС, Педагогічного інституту (Прага), напрями та зміст їх діяльності. Це дозволило з необхідною повнотою виявити внесок С. Русової у розвиток суспільно-політичного життя України кінця ХІХ - початку ХХ ст. Дістало подальшого розвитку вивчення питання про значення діяльності С. Русової у формуванні та становленні національної системи освіти. Доведено її провідну роль у створенні професійної учительської спілки, УНЖР. Глибоке вивчення епістолярної спадщини С. Русової дало можливість уточнити окремі аспекти діяльності М.Грушевського, М.Шаповала, О. Русова та інших видатних громадських і політичних постатей, діячів української науки та культури. Доповнена та уточнена бібліографія праць С. Русової. Вперше введено до наукового обігу понад 60 її друкованих робіт.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні положення дисертації, фактичний матеріал, висновки можуть бути використані при написанні узагальнюючих праць, розробці лекційних нормативних та спеціалізованих курсів з історії України, з історії та теорії українських громадських рухів та організацій, з управління освітою. Узагальнений в дисертації доробок С. Русової у громадсько-політичному та культурно-просвітницькому русі можуть бути взяті на озброєння сучасними громадськими об'єднаннями. Значний досвід С. Русової зі створення системи національної освіти може прислужитися при подальшому її реформуванні.

Апробація результатів дослідження здійснювалась у формі обговорення на засіданнях кафедри новітньої історії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Результати дослідження знайшли відображення у статтях та доповідях на наукових конференціях: “Велетень науки” (Всеукраїнська науково-практична конференція, присвячена 115-річчю від дня народження Івана Огієнка - Митрополита Іларіона, м. Київ, 1997 р.); “350-річчя Української держави Богдана Хмельницького” (Міжнародна наукова конференція, м. Київ, 1998 р.); “Симон Петлюра та доба Директорії УНР” (Міжнародна наукова конференція, м. Київ, 1999 р.).

Основний зміст дисертації

У першому розділі “Історіографія та джерела” аналізується стан наукової розробки даної проблеми, міститься характеристика джерельної бази дослідження.

Історіографія. Громадсько-політична та культурно-просвітницька діяльність С. Русової досі комплексно не вивчалась. Окремі статті, присвячені її діяльності, з'явились за життя діячки у періодичних виданнях, що видавалися за межами Радянської України. Ці статті були приурочені, до святкування її ювілеїв11 Омельченко М. Українські жіночі організації в ЧСР // Жіноча доля.-Коломия. -1926.-№2.-С.3-6; Її ж. З життя дітей української еміграції у Празі // Нова Хата. - Львів. - 1926. - №2.-С.8-10; Її ж. Ювілей проф. С.Ф.Русової // Нова Хата. - Львів. - 1931. - №6.-С.4; Її ж. Софія Русова // Нова Хата. - Львів. - 1931. - №7-8.-С.1; Довгаль С. Софія Русова // Пчілка. - Ужгород. - 1931. - №4-5.-С.13-14; Дорошенко Н. Софія Русова як педагог // Шляхи виховання і навчання. - Львів. - 1936. -№2.-С.35; Лукачова О. Софія Русова як педагог // Наша школа. - Ужгород. - 1936.- №2.-С.3 та ін.. Першими науковими дослідженнями особистості С. Русової стали соціологічний нарис “Софія Русова” М.Шаповала та його доповідь “Свято Матері” (1931 р.)22 ЦДАВОУ, ф.3563, оп.1, спр. 75, арк.30-37, 26-28., що була проголошена на святкуванні 75-літнього ювілею С. Русової у Празі. У названих працях М.Шаповал зробив спробу проаналізувати доробок Софії Федорівни та визначити її місце у громадському і науковому житті України. Він справедливо наголошував на тому, що її працю треба розглядати не розгалужено за напрямами, як педагога, письменника, громадського діяча, ученого, а вивчати комплексно. Саме такий підхід до вивчення постаті С. Русової прагнув застосувати дисертант.

Ґрунтовну оцінку міжнародної діяльності С. Русової дав у статтях С.Петлюра11 Петлюра С. Статті, листи, документи. - Нью-Йорк: Вид-во Укр. Вільної АН у США, 1956. - С.316. .

Зацікавленість особою визначної діячки була і в подальші часи серед української наукової та культурної еміграції. Діяльності С. Русової присвятили статті голова Світової федерації українських жіночих організацій О.Залізняк, поетеса та малярка О.Лятуринська, педагог і онука видатної просвітительки О.Русова-Базилевська, публіцист А. Жук, історик Н. Полонська-Василенко22 Жук А. Михайло Русов і його батьки // Сучасність. - 1963. - №9 (33). - С.102-112; Його ж. Михайло Русов і його батьки // Сучасність. - 1963. - №10 (34). - С.79-93; Залізняк О. З давно минулого. Спогади про Софію Русову // Наше життя. - 1957. - №.5-6. -С.3-4; Лятуринська О. Софія Федорівна Русова // Там само. - 1957. - №2. - С.3; Полонська-Василенко Н. Видатні жінки України. - Вінніпег-Мюнхен, 1969. - С. 125, 133, 136, 145-147; Русова-Базилевська О. Через Збруч // Наше життя. - 1960. - № 2. - С.7-8; Її ж. Моя Бабуня // Жіночий світ. - 1960. -№. - С. 5.. Так, Н. Полонська-Василенко проаналізувала окремі аспекти діяльності С. Русової у контексті загальнонаціонального розвитку. Ці праці доповнюють відомі факти, викладені у попередніх статтях, що дозволило глибше розкрити суть діяльності такої непересічної особистості, як С. Русова. В той же час недоліком інших робіт є висвітлення культурно-просвітницької і громадської діяльності С. Русової без належного взаємозв'язку та аналізу.

У радянській історіографії життя і діяльність С. Русової спеціально не досліджувались, на ній лежало тавро буржуазної націоналістки. У першому виданні УРЕ про неї була написана заідеологізована стаття, де, зокрема, говорилося, що вона виступила проти “нової, соціалістичної системи виховання, підтримувала буржуазно-націоналістичні лозунги “автономії школи щодо держави”, “українського національного напряму виховання”33 Українська Радянська Енциклопедія: У 16 т. - К., 1963. - Т. 12.- С. 443.. У другому виданні УРЕ було зроблено спробу дати об'єктивну оцінку діяльності С. Русової, зазначалося, що вона “піонер жіночого демократичного руху на Україні 70-80-х рр., автор ряду праць з питань мистецтва, літератури (про творчість Т.Шевченка, Г.С.Сковороди, Р.Тагора), шкільних підручників, досліджень з педагогіки, історії, географії тощо”44 Українська Радянська Енциклопедія: У 12 т. - 2-ге вид. - К., 1983. - Т.9. - С.522.. Але інформація про роботу С. Русової у жіночих організаціях 70-80-х рр. не відповідає дійсності.

З проголошенням незалежної України починається новий період у вивченні праці видатної просвітительки, педагога, громадської діячки. У 1990-1991 рр. з'явились перші науково-популярні статті про неї (“Український освітній журнал”, “Українська мова і література в школі”, “Вісник АПН України (з 1995 р. - “Педагогіка і психологія”), “Жінка”, “Голос України”, “Витоки”, “Независимость”, “Деснянська правда”, “Хрещатик”) таких авторів, як Г. Дацюк, О. Замлинська, О. Козуля, М. Палієнко. Початком наукової розробки даної теми стали науково-практичні конференції (Київ, 1991 р.; Пряшів, Свидник, 1991 р.; Чернігів, 1996 р.). У доповідях науковців С. Філоненко, Т. Куценко, М. Зеленської, Н. Копиленко, З. Нагачевської та О.Реги було висвітлено окремі аспекти громадської та культурологічної діяльності С. Русової, наводилися цікаві маловідомі факти її біографії, були оприлюднені окремі документи, раніше не опубліковані, зокрема, з чернігівського та львівського архівів, бібліотек, музеїв11 С.Русова - видатний педагог, державний, громадський діяч України // Матер. Всеукр. пед. читань: У 4 кн. - Чернігів, 1996. - Кн. 1. - 59 с., що становлять науковий інтерес. Разом з тим, громадсько-політична та культурно-просвітницька праця С. Русової не стала предметом спеціальної уваги. На цьому наголошувалося у статті Н. Копиленко22 Копиленко Н. Участь Софії Русової у роботі громадських просвітительських об'єднань кіцнця ХІХ - початку ХХ століття // Педагогічна спадщина Софії Русової і сучасна освіта: Наук.-метод. посіб. - К.: ІЗМН, 1998. - С.40 - 41..

Діяльність С. Русової в галузі позашкільної освіти, її роль в організації видання та поширення української книги знайшли своє відображення в працях Т.Ківшар33 Ківшар Т. Український книжковий рух як історичне явище. - К.: Логос, 1996. -344 с.; Її ж. Просвітянська спадщина Софії Русової // Праці Центру пам'яткознавства. Вип. 2 -К., 1993.-С.173-187; Її ж. Культурно-просвітницька діяльність Софії Русової у 1917-1918 рр. // Матер. конф. “Українська дем. революція 1917-1918 років”.-К., 1992.-С.24-27.. Дослідниця українського жіночого руху Л.Смоляр зробила свій внесок у вивчення ролі С. Русової в українському жіночому русі44 Смоляр Л. Минуле заради майбутнього. Жіночий рух Наддніпрянської України ІІ пол. ХХ - поч. ХХ ст. Сторінки історії: Монографія. - Одеса: Астропринт, 1998. - 408 с..

Значним внеском у розкриття науково-педагогічної діяльності видатної просвітительки стали статті О.Проскури. Нею здійснено спробу упорядкувати науковий доробок діячки, на жаль, ця праця не могла бути повною, оскільки була першою і потребує доопрацювання55 Проскура О. Бібліографія праць Софії Русової // Русова С. Вибрані педагогічні твори. - К.: Освіта, 1996. - С.301-303..

Дослідженню педагогічної діяльності С. Русової присвячені праці українських педагогів, зокрема, проблеми освіти дорослого населення висвітлені у монографічній праці Л.Вовк. Роль С. Русової в історії української педагогіки дослідила О. Сухомлинська. Окремі напрями педагогічної діяльності просвітительки досліджували О. Губко, Н. Дичек, О. Локшина, О. Лахтадир, М. Мельничук, Л. Студньова та ін.

Значну роль у розкритті педагогічного доробку С. Русової відіграли спеціальні дисертаційні дослідження, зокрема, І.Пінчук; В.Сергеєвої. Педагогічні погляди С. Русової детально розглядає у своїй монографії І.Зайченко. У 1998 р. вийшла книга “Освітня діяльність і педагогічні погляди Софії Русової” у співавторстві Є.Коваленко та І.Пінчук.

Таким чином, історіографічний аналіз свідчить, що педагогічна діяльність Софії Русової висвітлена більш ґрунтовно, а її громадсько-політична та культурно-просвітницька робота розглянута фрагментарно. Тому дана дисертація присвячена комплексному дослідженню громадсько-політичної та культурно-просвітницької діяльності видатної громадської діячки, просвітительки, полум'яної патріотки свого.

Для розкриття теми було залучено дослідження української історичної наукової думки, що допомогло реконструювати перебіг суспільно-політичних та культурно-просвітницьких процесів в Україні кінця ХІХ - початку ХХ ст. Це праці В.Верстюка, В.Дорошенка, Д.Дорошенка, Р.Іванченко, А.Катренка, В.Онопрієнка, Н.Полонської-Василенко, А.Пижика, О.Пилипчука, О.Реєнта, С.Сірополка, О.Субтельного, М.Стахіва, колективні роботи11 Українські політичні партії кінця ХІХ - початку ХХ ст.: Програм. і довід. матер./ Упоряд. Шевченко В. та ін. - К.: Консалтинг; Феникс, 1993. - 336 с.; Україна в ХХ столітті: Зб. док. і матер. (1900-1939)/ Упоряд. Слюсаренко А. та ін.-К.: ІЗМН,1997. - 448с.; Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради. Бібліограф. довідник. - К., 1996.-254 с.; Українська суспільно-політична думка в 20 ст. Док. і матер.: У 3 т./ Упоряд. Гунчак Т., Сольчаник Р. - Мюнхен: Сучасність, 1983. - Т.3. - 381 с.; Нариси з історії українського національного руху /Ред. В.Сарбей; НАН України Ін-т історії України- К., 1994. - 189 с.; Нариси історії української інтелігенції: перша половина ХХ ст.: У 3 кн./. НАН України Ін-т історії України. Від. іст. культ. укр. нар. - К.,1994. - Кн. 1. - 138 с.; Українське наукове товариство 1907 - 1921 рр. / В.Онопрієнко, О.Реєнт, Т.Щербань; НАН України. Ін-т історії України. - К., 1998. - 234 с. , дисертаційні дослідження22 Балицька О. Громадсько-політична діяльність української інтелігенції (березень 1917 р. - квітень 1918 р.): Дис. … канд. іст. наук: 07.00.02. - К.,1993 - 266 с.; Доморослий В. Діяльність української Парламентської громади в І та ІІ Державних Думах (1906-1907): Дис. … канд. іст. наук: 07.00.01.-К.,1994.-215 с.; Зайченко І. Проблеми української національної школи в пресі другої половини ХІХ-поч. ХХ ст.:Дис. … док. пед. наук: 13.00.01.-К.,1996.- 414 с.; Коломієць Т. Харківське товариство поширення в народі грамотності (1863-1920): Дис. … канд. іст. наук: 07.00.02.-Харків,1995.-378 с.; Кравчук Л. Культуротворча діяльність та просвітницький рух в період Української державності 1917-1920 рр.: Дис. …канд. іст. наук: 07.00.01.-Тернопіль,1996.-178 с.; Масюк С. Діяльність товариств “Просвіта” в Україні (березень 1917-1920 рр.): Дис. … канд. іст. наук: 07.00.01.-К.,1997.-147 с.; Ротар Н. Діяльність українських національно-демократичних урядів в галузі освіти (1917-1920): Дис. … канд. іст. наук: 07.00.01. - Чернівці,1996.-227с.; Сініцький А. Антиукраїнська політика російського самодержавства (1900-1914): Дис. … канд. іст. наук: 07.00.01.-К.,1997.-207 с. та ін. Для глибшого розуміння діяльності української еміграції були використані праці М.Богачевської-Хомяк, С.Наріжного, В.Трощинського33 Богачевська М. Дума України - жіночого роду.-К.: “Воскресіння”,1993.-108 с.; Богачевська-Хомяк М. Білим по білому. Жінки в громадському житті України 1884-1939. --К.: Либідь,1995.-424 с.; Наріжний С. Українська еміграція: культурна праця української еміграції між двома світовими війнами.-Прага,1942.-Ч.1.-336 с.; Трощинський В. Міжвоєнна українська еміграція в Європі як теоретичне і соціально-політичне явище / Ін-т соціології НАН України.-К.:Інтел,1994.-259 с.. Названі автори повно та об'єктивно розкривають процеси суспільно-політичного життя України, сприяють визначенню місця в ньому С. Русової.

З огляду на недостатню історіографічну розробленість проблеми при її дослідженні головну увагу довелось зосередити на опрацюванні документальних джерел. Основу джерельної бази дисертаційної роботи становлять праці С. Русової, архівні неопубліковані та опубліковані документи.

До важливого масиву джерел щодо діяльності С. Русової належать матеріали особистісного походження. В першу чергу - це наукові, науково-популярні та публіцистичні роботи самої С. Русової. Неопубліковані твори зберігаються у Центральному державному архіві вищих органів державної влади і управління України (далі ЦДАВОУ) серед матеріалів Інституту громадознавства у Празі (ф.3793), Педагогічного інституту ім. М.Драгоманова у Празі (ф.3972), а також Українського видавництва "Пробоєм" (ф.4017) та серед матеріалів її особового фонду (ф.3889). Багато наукових праць були опубліковані ще за життя автора.

Одним із найважливіших джерел вивчення громадсько-політичної та культурно-просвітницької діяльності С. Русової є її автобіографічні роботи, більшість з яких опублікована. Це її мемуари та матеріали автобіографії44 Русова С. Спогади (18661-1879)// За сто літ.-К.,1928.-Т.28.-Кн.2.-С.135-175. Її ж. Спогади (1879-1915)// Там само.-К.,1928.-Т.29.-Кн.3.-С.147-207. Її ж. Мої спомини. - Львів, 1937. - 280с. Ківшар Т. Недруковані матеріали автобіографії С. Русової // Київська старовина. -1994. -№1. - С.105-108..

З не оприлюднених матеріалів даного циклу слід виділити щоденники 1919 - 1934 рр. Інформація зі щоденників для нас цінна тим, що автор відтворює середовище, яке її оточувало, дає особисті оцінки історичним діячам та подіям, розкриває свій внутрішній світ11 ЦДАВОУ, ф.3889, оп.2, спр. 12-18.. На жаль, щоденники більш раннього періоду, як і останніх років, нами не знайдено.

Важливим джерелом дослідження стала епістолярна спадщина С. Русової. Листування з громадськими діячками О. Кисілевською і X. Кононенко знайомить нас з проблемами, що стояли перед українськими жіночими організаціями в 20-30-х рр. ХХ ст. та поглядами С. Русової на шляхи їх розв'язання.22 ЦДАВОУ, ф.3889, оп. 1, спр. 22. З дореволюційного періоду привертає увагу листування С. Русової з Б.Грінченком.33 Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім В.І.Вернадського, ф.ІІІ, №39301, 39302, 39303, 39304, 39305, 39306, 39307. Деякі аспекти співробітництва С. Русової з М.Грушевським знайшли відображення в їх листуванні, що зберігається у Центральному державному історичному архіві України у м.Києві (далі ЦДІАУ у м. Києві) (ф. 1235), та у ЦДАВОУ (ф.3889).

Ще одну групу джерел, при роботі над якими необхідно враховувати авторський суб'єктивізм, становлять спогади сучасників С. Русової. Серед них слід виділити спогади О.Лотоцького, О. Русова, Є. Чикаленка, С. Шамрая, М. Беренштам-Кістяковської, О. Рябініна-Скляревського, що доповнюють наші знання достовірними фактами про діяльність С. Русової в контексті розвитку національного, громадського та революційного руху. Спогади Д.Дорошенка і Н.Суровцової44 Беренштам-Кістяківська М. Українські гуртки у Києві другої половини 1880-их та початку 1890-их років // За сто літ. - К., 1928. - Кн.З. - С.206-225; Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле (1914 - 1920): У 4 ч. - Львів, 1924. - 543 с.; Дорошенко Д. Мої спомини про давнє минуле (1981-1914). - Вінніпег, Манітоба: Тризуб, 1949. - 167с.; Лотоцький О. Сторінки минулого: У 3 ч. - Варшава, 1932-1934; Рябінін-Скляревський О. З життя Одеської Громади 1880-х років // За сто літ. - К., 1929. - Кн. 4. - С. 161-180; Суровцова Н. Спогади. - К: Вид-во. ім. Олени Теліги, 1996. - 432 с.; Чикаленко Є. Щоденник (1907-1917). - Львів: Червона калина, 1931. - 496 с.; Його ж. Спогади (1861-1907). - Нью-Йорк: Українська Вільна Академія Наук у США, 1955. - 502 с.; Шамрай С. Спомини Ол. Ол. Русова // За сто літ. - К., 1927. - Кн. 1. - С. 236-258. про С. Русову хоч і становлять певний інтерес, на жаль, епізодичні та передають тільки ставлення авторів до її особи.

Важливим комплексом джерел для вивчення громадсько-політичної та культурно-просвітницької діяльності С. Русової стали матеріали державних органів влади та офіційних установ, що зберігаються у ЦДІАУ у м. Києві та ЦДАВОУ. Листування та списки неблагонадійних з фондів Управління попечителя Київського навчального округу (ф.707) та Харківського охоронного відділення (ф.304) виявляють ставлення С. Русової щодо української школи та її вчителів, засвідчують, що офіційна влада оцінювала її як політично неблагонадійну. Справа з фонду Київської судової палати (ф.318) доповнює характеристику її політичних поглядів, уточнює її позицію як співробітника журналу “Світло”. У названих фондах даного архіву матеріали, хоч не значні за обсягом, проте вони висвітлюють маловідомі епізоди діяльності С. Русової. Цінні матеріали зберігаються у фонді Київського міського жандармського управління (ф.274). Документи цього фонду: листи, циркуляри, справи тощо, дають фактичний матеріал стосовно її революційної діяльності, роз'яснюють причини арештів, що дозволило уточнити та участь С. Русової у роботі революційних та громадських організацій.

Документи з фондів Міністерства освіти Української держави 1917 - 1918 рр. (ф.2201), Міністерства народної освіти УНР 1917 - 1918 рр. (ф.2581) та Міністерства освіти УНР 1918 - 1921 рр. (ф.2582) такі, як листування, анкети, звіти, плани роботи, законопроекти, що зберігаються у ЦДАВОУ, дали можливість відтворити державотворчу діяльность С. Русової, розкрити її роботу зі створення системи національної освіти в Україні. Дані матеріали поглибили відомості про організацію нею бібліотек, клубів, музеїв, дитячих садків, про діяльність товариств “Просвіта”, допомогли уточнити напрями державницької та просвітницької роботи С. Русової.

Додаткову інформацію, що підтверджує політичну діяльність С. Русової під час української революції дають протоколи засідань УПСФ, що зберігаються у ЦДАГОУ (Центральний державний архів громадських організацій України) у фонді Української партії соціалістів-федералістів (ф.44).

Відомості про празький період діяльності С. Русової знаходимо у ЦДАВОУ серед матеріалів фонду Української Господарської Академії в Чехословацькій республіці (м. Подєбради) (ф.3795). Протоколи засідань професорської Ради засвідчують її високий авторитет серед української еміграції, висвітлюють її наукову діяльність, політичні погляди. Особливу цікавість становлять матеріали, що зберігаються у фонді Українського Педагогічного Інституту імені М. Драгоманова в Празі (ф.3972). Звіти ректора, плани роботи інституту документально засвідчують організаторську та наукову діяльність С. Русової. А звіти про роботу Міжнародних педагогічних конгресів свідчать про популяризацію С. Русовою української педагогічної думки. Матеріали фонду Українського Інституту Громадознавства в Празі (ф.3793) - документи про роботу педагогічного семінару, опубліковані та неопубліковані праці співробітників інституту широко висвітлюють її наукову діяльність.

Різноманітні документи: наукові статті, листування, звіти, особисті документи, спогади, щоденники тощо зберігаються в особовому фонді професора С.Ф. Русової (ф.3889). Матеріали з'їздів та конгресів, звіти про діяльність Української Національної Жіночої Ради разом зі звітами, відозвами, протоколами загальних зборів Українського Громадського Комітету (УГК), планами роботи з великою часткою достовірності характеризують діяльність С. Русової в УНЖР, у секції допомоги жінкам та дітям УГК (ф.3801 - Українського Громадського Комітету в Празі). Аналіз названих документів допомагає з'ясувати значення діяльності С. Русової та визначити її місце в українському жіночому русі.

Особовий фонд М.Ю. Шаповала (ф.3563) вміщує листування С. Русової з родиною Шаповалів, де йдеться про громадську роботу, достовірно висвітлюються її політичні погляди. Протоколи зборів з Колекції окремих документальних матеріалів українських емігрантських установ і осіб (ф.4465) доповнюють наші знання про співпрацю С. Русової з Громадою української студентської жіночої молоді у Празі.

Всього в дисертаційному дослідженні використано матеріали 23 фондів з 3 архівів та Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського. Всі названі документи дають можливість достовірно встановити загальну картину громадсько-політичної, організаторської та наукової діяльності С. Русової.

Цінним джерелом вивчення праці С. Русової є і періодичні видання, з якими вона працювала протягом всього життя. Статті в таких газетах та журналах, як "Одесский вестник", "Елисаветградский вестник", "Русская Мысль", "Русское Богатство", "Украинский вестник", "Вестник воспитания", "Украинская жизнь", "Світло", “Літературно-Науковий Вісник”, “Рада”, “Нова Рада”, ”Книгар”, “Вільна українська школа”11 Русова С. До вчительської української спілки у Петербурзі // Громадська думка. - 1906. - 19 травня; Її ж. Украинцы на съезде Всеросийского Союза учителей по народному образованию // Украинский вестник. - 1906. - №5. - С.318 - 322; Її ж. О национальной школе // Украинская жизнь.-1916.-№1.-С.10-13 та ін. - це важлива база дослідження інтересів С. Русової в дореволюційний період і під час української революції. Статті в таких виданнях, як "Нова Україна", "Пчолка", "Українська хата", "Нова хата", "Життя і знання", "Жіноча доля"22 Русова С. З Відня до Гааги // Нова Україна. - 1922. - № 6,7; Її ж. Рецензія на твір К.Шерідан // Нова Україна. - 1928. - №1-3. - С.72-73;Її ж Дитяча “Ялинка” в Празі // Жіноча доля. - 1935. - №3. - С.9-10;Її ж. ІХ Конгрес Ліги Миру та Свободи // Жіноча доля. - 1937. - №11. - С. 12 та ін. дозволяють глибше зрозуміти її діяльність в еміграції.

У цілому, оцінюючи стан джерельної бази досліджуваної проблеми, варто зауважити, що ступінь її документального забезпечення є достатнім. Наявні історичні джерела хронологічно охоплюють період з кінця 70-х рр. ХІХ ст. до 1940 р. Тематично документальний матеріал є досить різноманітним, має різні джерела походження, що дає можливість повністю і достовірно реконструювати картину практично всіх періодів громадсько-політичної та культурно-просвітницької діяльності С. Русової. Порівняння документів, їх аналіз та синтез дозволяють визначити її внесок у розвиток громадської думки, охарактеризувати не тільки як видатного українського педагога і просвітителя, а і як талановитого науковця, організатора, публіциста, оцінити її роль у науковому та громадському житті, державному будівництві України.

У другому розділі “Формування світогляду С. Русової. Громадсько-політична і просвітницька діяльність до 1917 р.” подано аналітичний огляд раннього періоду біографії С. Русової та її діяльності до 1917 р., досліджуються витоки формування політичних та наукових поглядів, визначаються чинники формування її світогляду та ідеологічних переконань; обґрунтовується трансформація її політичних поглядів.

Аналіз документальних матеріалів доводить, що поштовхом до активного громадського життя С. Русової (Ліндфорс) стало родинне виховання, де служінню народу надавалось велике значення. Зміни в економічному та суспільно-політичному житті країни у 2-й половині ХІХ ст. значною мірою вплинули на формування її світогляду. Її суспільні, політичні та наукові погляди сформувались під впливом київської громади, що була провідником політичного життя України 60-70 рр. ХІХ ст. та демократично-федералістських ідей М.Драгоманова. Доленосною була для неї зустріч з Олександром Русовим, відомим статистиком і

громадським діячем. З 16 років вона активно допомагала у роботі київської громади. Продовжуючи справу М.Драгоманова, вона стала справжньою просвітителькою свого народу та пропагандистом ідеї української незалежності перед світовою громадськістю.

С. Русова брала участь у створенні громадської бібліотеки Чернігова. Проводила просвітницьку роботу серед селян Борзнянського повіту (1878-1879 рр.). Співпрацювала з гуртком революційних народників, допомагала Мартину Лангансу та Миколі Маковіїву. За переховування революціонерів відсиділа три місяці у Лук`янівській в`язниці (Київ, 1879 р.). Невдовзі її знову заарештували (Одеса, 1882 р.) за організацію таємної типографії для робітничого гуртка. Сучасники дали високу оцінку роботі С. Русової в одеській громаді, вважали, що її діяльність надала політичного забарвлення справам української громади.

Помірковані погляди О.Русова, який був прихильником поступової демократизації та українізації суспільства через земства, утримали С. Русову від активної участі в революційних гуртках. Вона намагалася уже на початковому етапі своєї діяльності поєднати інтереси українських громад і російських революційних гуртків.

На Херсонщині (1883-1889 рр.) С. Русова продовжила просвітницьку діяльність і двічі притягувалась до відповідальності за зв'язки з народниками та проукраїнські погляди. Саме тут почалась її журналістська практика.

Надзвичайно насиченим був харківський період життя Русових (1889-1894 рр.) С. Русова стала ініціатором створення видавничого комітету (1891 р). Думки про діяльність комітету серед української громадськості не були однозначними, разом з тим він відіграв значну роль у розвитку української культури на Харківщині. Комітетом щороку видавалось понад 10 найменувань книжок. Його співробітники бачили в цьому велику заслугу С. Русової. Серед видань комітету були і її твори, де у популярній формі викладалися наукові знання. Таким чином відбулося становлення С. Русової як публіциста і видавця.

С. Русова співпрацювала з братством “Тарасівців” та українською громадою Харкова і була заарештована за розповсюдження книг українською мовою.

Після арешту Русових 1902 р. у Полтаві за проукраїнську діяльність, їх вислали за межі України і дозволили жити у Петербурзі.

У Петербурзі (1902-1908 рр.) С. Русова активно сприяла створенню Всеросійської та Всеукраїнської учительських спілок на демократичних засадах з метою захисту прав учителів і учнів на навчання рідною мовою. Діяльність спілок вона висвітлювала через пресу, роблячи її таким чином прозорою для громадськості.

С. Русова працювала над розробкою Декларації про автономію України та законопроектом “Про мови”, що готувалися Українською Парламентською Громадою в І Думі. Підтримувала тактичну співпрацю української думської фракції з федеративною фракцією всіх націй і партією кадетів. Говорячи про політичні симпатії С. Русової того періоду, необхідно наголосити на їх трансформації у бік поміркованості, на що частково вплинула реакція 70-90 рр. ХІХ ст. в країні, а також неконструктивна позиція російських революціонерів, які не брали до уваги національні інтереси. Вона схвально зустріла проголошення “Маніфесту”, висловлювалась на підтримку федеративного устрою Російської імперії, залишаючись вірною ідеям М.Драгоманова, використовувала всі можливі легальні способи боротьби для вирішення українського питання. С. Русова підтримувала О.Русова у гуртуванні політичних сил, які відстоювали принципи демократії та боролись за автономію України, взяла участь у роботі Товариства Українських Поступовців (ТУП). Живучи у Петербурзі, С. Русова підтримувала зв'язки з Україною: розповсюджувала часопис “Рідний край”, залишаючись членом чернігівської “Просвіти”, представляла її інтереси на з'їзді “Просвіт”(1906 р.).

С. Русова продовжила громадську працю у київській “Просвіті”, працювала у Київському товаристві народних дитячих садків. Громадськість високо оцінила вклад С. Русової у розвиток та популяризацію науки, обравши її до Українського наукового товариства у Києві.

Одним із найважливіших своїх завдань С. Русова вважала видання першого українського педагогічного журналу “Світло” (1910-1914 рр.). На шпальтах цього часопису було надруковано понад 100 її власних робіт. В них вона відстоювала право народу на навчання рідною мовою, інформувала громадськість про стан справ української освіти. Це призводило до порушення проти неї судових справ.

У цей період вона активно знайомила світову громадськість з українськими проблемами (з'їзд преси у Брюселі, журнал “Аннали національностей”).

Під час Першої світової війни С. Русова виступала з її засудженням. Перебуваючи в евакуації у Саратові, вона, крім викладацької роботи, організувала допомогу евакуйованим українським селянам.

Дослідження діяльності Софії Русової у період з 1871 до 1917 рр. переконливо доводить, що вона пройшла складний і послідовний шлях розвитку, сформувалася як політик, громадський діяч, талановитий організатор, журналіст, науковець. Своєю працею вона сприяла розвитку громадського руху в Україні на демократичних засадах, пробудженню політичної свідомості народу та його боротьбі за соціальне, політичне і національне визволення, заклала підвалини створення системи національної освіти в Українській державі.

У третьому розділі “Діяльність Софії Русової у 1917-1921 рр.” досліджені напрями професійної та громадсько-політичної діяльності С. Русової за часів української революції. На базі аналізу її роботи у період творчого та професійного піднесення визначений внесок С. Русової у будівництво національної держави на демократичних засадах.

У квітні 1917 р. на Українському Національному конгресі С. Русову обрали до Української Центральної Ради від просвітніх організацій Києва. Після створення Генерального секретаріату народної освіти вона теоретично обґрунтувала необхідність закладення відділу дошкільного виховання та позашкільної освіти,

сформувала й очолила цей відділ, працювала в ньому за всіх українських урядів з 1917 р. до 1920 р.

У цей час на місцях почали створюватись шкільні ради, комітети з народної освіти, “Просвіти”, народні будинки. У цих умовах гостро постала проблема пошуку нових форм організації та управління освітньою справою. С. Русова вважала, що це питання треба винести на колективне обговорення нарад і з`їздів та ініціювала їх проведення. Вона була прихильницею децентралізації управління освітою.

Структурою, що мала цілеспрямовано проводити політику українізації освіти, стала така громадська організація, як Всеукраїнська Учительська Спілка (ВУС), очолювана С. Русовою. Спілка діяла на розроблених нею засадах в основу яких були покладені демократичний та національний принципи.

У цей період С. Русова, як директор Департаменту дошкільного виховання та позашкільної освіти докладала багато зусиль для створення місцевих відділів дошкільного виховання та позашкільної освіти. У доповідній записці до міністра освіти С. Русова писала, що неграмотність (20% населення грамотні) дає можливість кожному ворогу України знайти слухачів і послідовників. Головну роль у роз`ясненні політичного та соціально-економічного стану України вона відводила інструкторам позашкільної освіти, для підготовки яких були організовані 6-тижневі курси.

Для кращої підготовки дітей до школи та виховання їх в національному дусі, а також з метою допомоги працюючим батькам департамент С. Русової ініціював створення дитячих садків, захоронків (ясел), майданів. Семінаріум з дошкільного виховання, що діяв за програмою, розробленою С. Русовою, готував вихователів.

На нараді для Вищих педагогічних шкіл України під головуванням С. Русової (19-20 червня 1918 р.) обговорювались питання організації вищої і середньої педагогічної освіти та українізації всіх освітніх закладів. С. Русова виступила з доповіддю “Про українізацію педагогічних шкіл”. Саме з її ініціативи і під її керівництвом уже в 1918 р. був введений паралельний виклад предметів українською мовою у Фребелівському (педагогічному) інституті Києва.

С. Русова брала участь у роботі комісії по створенню “Проекту єдиної школи на Вкраїні”. Підготувала законопроекти про дошкільне та позашкільне виховання, ініціювала прийняття закону про загальне обов`язкове дошкільне виховання дітей (1918 р.) , закону про шкільні підручники (1919 р.) та ін.

Водночас С. Русова продовжила роботу з організації часописів та видавництв. Журнал “Вільна українська школа”, до редколегії якого вона входила, зробив суттєвий внесок у розвиток української педагогічної думки. Видавництво “Українська школа”, що організувалося за участю С. Русової, видавало українські підручники, серед яких були і її нові книги та вийшли друком перевидання (Про колективне та групове читання.-К.,1917; Дошкільне виховання.- Катеринослав,1918; Позашкільна освіта. Засоби її переведення.-К.,1918 тощо).

За часів Гетьманату вона продовжувала працювати у Міністерстві освіти, відстоюючи свої громадсько-політичні погляди та принципи демократизації і децентралізації в освітній справі. Виступила в опозиції до політики уряду, брала участь у роботі “Національного союзу”, до якого належала і ВУС, керована нею, і партія соціалістів-федералістів, членом якої вона була.

С. Русова вітала встановлення Директорії УНР. Міністерство освіти знову повернулося у своїй діяльності до принципів, закладених Українською Центральною Радою в управлінні освітою.

С. Русова продовжувала і активну політичну діяльність. Від УПСФ її було обрано кандидатом у делегати на Всеросійські Установчі збори, вона також брала участь у роботі Конгресу трудового народу України (січень 1919 р.). У Кам'янці-Подільському, куди вона виїхала разом з Міністерством освіти УНР (1919 р.), на її квартирі проводилися партійні збори, випрацьовувалася стратегія діяльності партії соціалістів-федералістів. У тому ж році був утворений Союз українок Наддніпрянщини, Галичини та Буковини, який Н.Полонська-Василенко назвала “символом соборності України” С. Русова очолила секцію з організації шпиталю. У цей же час вона працювала професором Кам'янець-Подільського університету.

Під час встановлення радянської влади С. Русова продовжувала викладати в університеті, але не могла змиритися з порушенням демократичних свобод і у кінці 1921 р. емігрувала до Західної України.

Період становлення української державності був коротким, але дуже важливим для С. Русової. Її політичні погляди принципово не змінились, хоча і трансформувалися від вимог автономії до незалежності України, відповідно вимогам часу. Вона відіграла вирішальну роль у зібранні з'їздів товариства “Просвіта”; учительської організації на яких були вироблені засади створення національної системи освіти. С. Русова особисто доклала значних зусиль для розвитку дошкільної та позашкільної освіти: викладала на педагогічних курсах, читала загальні лекції з методології, підготувала закони та законопроекти. Її теоретичний доробок сприяв виробленню концепції дошкільного виховання та позашкільної освіти на засадах культурної спадщини українського народу. Базуючись на своїх теоретичних дослідженнях вона створила систему органів державного управління позашкільною освітою та дошкільним вихованням в Україні, що дозволило значно підвищити рівень освіти та політичної свідомості населення. Її праця у Всеукраїнській учительській спілці сприяла розвитку національної освіти та її демократизації.

У четвертому розділі “Громадська, педагогічно-організаторська та наукова робота в еміграції” розглядається наукова діяльність С. Русової, її робота по згуртуванню українського жіноцтва у Чехословаччині та представництво його у світовому громадському русі, робота з підготовки кваліфікованих кадрів для майбутньої незалежної Української держави.

З перших днів еміграції С. Русова включилася у громадську діяльність: брала участь у роботі Всеукраїнського жіночого з'їзду (Львів, 1921 р.), працювала у представництві Українського Червоного Хреста у Відні.

У 1922 р. вона переїхала до Чехословаччини, де викладала французьку мову в Українській Господарській Академії у Подєбрадах, але залишила роботу через гострий конфлікт між Господарською Академією та Українським Громадським Комітетом (УГК), її засновником. Вона постійно відстоювала ідею злагоди в діяльності всіх українських організацій та політичних партій. С. Русова вдало поєднувала науково-практичну діяльність з громадською роботою. У середині 1922р. вона очолила секцію допомоги жінкам і дітям при УГК, головною метою якої була матеріальна підтримка жінок та дітей, опікування вихованням та навчанням українських дітей. За дорученням УГК вона розробила концепцію Українського педагогічного інституту, що почав роботу у травні 1923 р. у Празі. Головним завданням у цей період, на її думку, стало підняття української культури, національного “Я” українського народу. С. Русова очолила кафедру педагогіки. Були видані її книги “Теорія педагогіки на основі психології”(1924 р.), “Дидактика”(1925 р.) та ін. С. Русовою виховане ціле покоління українських патріотів, серед яких О.Ольжич, О.Теліга та ін.

Вона знайомила світову громадськість з розвитком української науки, співпрацюючи з педагогічною Лігою “Нова ера” у Женеві, брала участь у роботі педагогічних з`їздів у Римі (1923 р.), у Гейдельберзі (1925 р.), у Женеві (1929 р.).

З 1924 р. С. Русова зосередилась на науковій роботі в Українському інституті громадознавства (з 1929 р. Український соціологічний інститут) у Празі. Вона проводила дослідження в галузі соціальної педагогіки, вивчала розвиток шкільної справи в Україні та національних шкіл різних народів, передовий досвід сучасної їй зарубіжної педагогіки, з 1927 р. вела педагогічний семінар. У 1929 р. визначній діячці присвоїли звання доктора соціології. Своєю науковою діяльністю С. Русова зробила значний внесок у справу щодо з'ясування реальних перспектив розвитку України та підготовки національних кадрів. Її теоретичні розробки були покладені в основу просвітницької праці в Галичині.

Протягом 20 років (1920-1939 рр.) С. Русова очолювала Українську Національну Жіночу Раду (УНЖР), хоча вважала, що жіноче питання треба розглядати в контексті загальнолюдських проблем, а не окремо. Свою працю в жіночих організаціях (Міжнародна Жіноча Рада, Міжнародний суфражистський Союз, Міжнародна жіноча Ліга Миру та Свободи) С. Русова спрямовувала на привернення уваги світу до становища України. Серед важливих напрямів діяльності УНЖР, розроблених С. Русовою, було згуртування всіх українців навколо національної ідеї, збереження свого культурного надбання та виховання дітей в українському дусі.

У 1934 р. був створений Всесвітній Союз Українок, який продовжив роботу УНЖР з об`єднання жіночих українських організацій та представництва нашого народу перед світовою громадськістю. Почесним Головою ВСУ обрали С.Ф. Русову, досвід роботи якої в громадських організаціях, вміння переконувати людей були незаперечними і знайшли визнання не тільки українського, а й світового товариства.

Визнанням її значного внеску у розвиток науки, публіцистики, громадського життя було святкування ювілеїв, до яких прилучилися представники різних політичних течій, діячі культури та науки, громадські організації. Завдяки широкій освіті, організаторському таланту, вмінню працювати з людьми та невичерпній енергії С. Русова стала однією з найвідоміших діячок українського жіночого руху. Її діяльність в еміграції сприяла згуртуванню українців навколо національної ідеї та розгортанню широкого суспільно-політичного руху за відновлення незалежної Української держави. Своєю працею вона визначила напрями подальшого розвитку українського жіночого руху та просвітянського руху в Галичині.

У висновках дисертації містяться підсумки проведеного дослідження, які виносяться на захист:

Громадсько-політична та культурно-просвітницька діяльність С. Русової не була предметом спеціального вивчення історичної науки, однак в архівних та опублікованих джерелах є достатня кількість документів, що дозволяють повною мірою охарактеризувати її працю та визначити місце в суспільно-політичному житті України.

Світогляд С. Русової формувався на ґрунті кращих традицій ліберального дворянства. Чинниками формування її суспільно-політичних та просвітницьких поглядів були ідеї М.Драгоманова і О. Русова та діяльність київської громади. Вона не тільки сприйняла ідеї федералізму та європейської інтеграції М.Драгоманова, а й пропагувала їх протягом життя. Під впливом поступово-демократичних ідей О. Русова вона стала справжньою просвітителькою свого народу. Політичні погляди С. Русової розвивалися разом з еволюцією українського громадсько-політичного і культурно-просвітницького руху. У національних, політичних, соціальних питаннях вона займала послідовно демократичні позиції і керувалась інтересами українського народу.

С. Русова своєю працею поєднала активну політичну роботу з культурно-просвітницькою діяльністю українських громад, чим, певною мірою, визначила напрямок їх роботи. Вона збирала навколо себе проукраїнські сили і активізувала їх працю. Це знайшло свій вияв у організації нею бібліотек, створенні видавничого комітету, що випустив сотні загальнодоступних книг з популяризацією наукових знань. Її статті відрізнялись гостротою поставлених питань та публічним резонансом. Її виступи, безпосередня участь у роботі громадських організацій (Всеросійська учительська спілка, Всеукраїнська учительська спілка), українського політичного клубу, де готувались думські законопроекти, демократичних видань (“Світло”, “Украинская жизнь”, “Рада” тощо), послідовне відстоювання національних прав українського народу спрямовувало передову інтелігенцію до інтересів народу, спонукало народні маси до політичного життя.