Ліквідація Катериною ІІ автономного устрою на території України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

на тему:

«Ліквідація Катериною ІІ автономного устрою на території України»

План

самодержавство ліквідація гетьманщина запорозька січь

Вступ

1. Наступ російського самодержавства на автономні права Гетьманщини

2. Скаcування гетьманства та роль малоросійсько колегії

3. Розвиток подальших подій після 1764 року

Список використаної літератури

Вступ

Після занепаду Правобрежної України все більшого значення набуває новий політичний центер, що зорганізувався на Лівобережжі й увійшов у наукову літературу під назвою Гетьманщина. Як окреме державне утворення у формі автономії у сладі Московського царства воно існувала із часу поділу Української держави на два гетьманства в 1663 р. до скасування 1674 р. самого інституту гетьманства, а на початку 1780-х років і полкового адміністративного устрою.

У гетьманщині майже в незміному вигляді збереглися ті атрибути національної державності, що склалися в роки Української революції. Вища влада продовжувала залишатись за гетьманом, що обирався на козацькій раді з числа осіб раніше визначених старшиною. Гетьманщина зберігала свою судову систему, мала власні збройні сили.

Водночас тут спостерігалося поступове зміцнення московської присутності та та послідовне обмеження компетенції місцевих органів влади. Головним провідником московської влади на наступ на автономні права Гетьманщини на перших порах були Малоросійський приказ, що відав українськими справами, та воєводи - представники останнього на місцях.

- 1 -

Із другої половини XVIII ст. посилився наступ російського самодержавства на автономні права Гетьманщини. Після смерті Данила Апостола вибори нового гетьмана не відбулися. Російський уряд, обмежуючи державність України, зобов'язав здійснювати владу в Лівобережній Гетьманщині Правління гетьманського уряду. Ця установа складалася з шести чоловік -- трьох українців і трьох росіян, але вся повнота влади належала російському князеві Олексію Шаховському. Правління у своїй діяльності мало керуватися «Рішительними пунктами» Данила Апостола, прийнятими в 1728 р., за якими були значно обмежені і без того урізані права і вольності України. Гетьман був позбавлений права провадити зовнішню політику, вищі військові посади затверджував імператор, він же вважався «головним суддею» Генерального суду. Росіяни знову отримали можливість купувати землі в Україні, хоч нібито і мали коритися місцевій адміністрації. За царським указом, Правління гетьманського уряду мало діяти до обрання нового гетьмана. Однак в указі не зазначалося, коли це обрання мало відбутися. Князь Шаховський отримав таємну інструкцію переконувати українців у тому, що всі їхні негаразди -- від гетьманів, і тому з виборами поспішати не треба. Також за цією інструкцією заохочувалися російсько-українські шлюби, що сприяло упокоренню козацької старшини. Правління гетьманського уряду проіснувало до 1750 р. і його влада ознаменувалася утисками українського населення, втручанням росіян у внутрішні українські справи, погіршенням економічного становища.

Деяке полегшення для України наступає в часи правління дочки Петра І Єлизавети Петрівни. Під час її перебування у Києві в 1744 р. козацька старшина звернулася до неї із проханням дозволити вибори гетьмана. Імператриця не заперечила, але й не дала дозволу одразу. Отже, 1744 р. імператриця Єлизавета Петрівна відвідала Київ та оголосила про наступне обрання гетьмана Кирила Розумовського, молодшого брата її фаворита О. Розумовського. 5 травня 1747 р. було видано царський указ „О бытии в Малороссии гетьману по прежним правам и обыкновениям”. 22 лютого 1750 р. в Глухові Кирило Розумовський став гетьманом (1750 - 1764 рр.). Отож останнім гетьманом України було обрано Кирила Розумовського, який походив з родини рядового козака і отримав хорошу європейську освіту. Гетьманство було відновлено в 1750 р. Вибори пройшли у Глухові і були зустріті українцями з патріотичним піднесенням. Вони відродили надію на відродження автономії України.

Новий гетьман народився в 1728 p., походив з сім'ї городового козака Г. Розума, з села Лемешів (тепер Козелецького повіту Чернігівської обл.), пас худобу в батьків і був звичайним сільським хлопцем. Коли виповнилося йому 15 років, його викликали до Петербурга, де він почав навчатися й виховуватися. До нього як наставника прикріпили ад'юнкта петербурзької Академії Григорія Теплова, який залишив «Записку про непорядки в Малоросії». Потім Розумовський побував у Німеччині, Франції, Італії, у 1743--1745 pp. навчався в університетах у Берліні, Кенігсберзі, Геттінгені й Страсбурзі. У 1744 р. удостоєний графського титулу. Після повернення до Петербурга в 1746 р. у 18 літ він був призначений президентом Петербурзької Академії наук. З волі цариці Кирило одружився з її племінницею Наришкіною.

Вихований при царському дворі в Петербурзі й за кордоном, Розумовський звик до розкішного й пишного життя столиці. Через це у тихому Глухові було йому нудно і він намагався надати йому характер маленького Петербурга. Там було споруджено ряд гарних будинків, зокрема будинок Генеральної канцелярії, прикрашений статуями, гетьманський палац з англійським парком та ін. Були кав'ярні, французькі пансіони для дітей старшин, влаштовувалися виступи італійської опери, гучні бенкети. Гетьман мріяв перенести свою резиденцію до Батурина над р. Сеймом, де планував відкрити університет. Але здійснити цього не вдалося через ліквідацію у 1764 р. гетьманства.

Хоча Розумовський перейнявся інтересами й звичаями столичного життя, він не забував і України, любив українську мову, пісню, побут. Використовуючи зв'язки при царському дворі, він домігся, що справи України були передані з Сенату у віданнях Колегії закордонних справ, владі гетьмана було підпорядковано Київ і Запорізьку Січ. Намагався він відстояти й фінансову автономію України, але це йому не вдалося. У 1754 р. царським указом гетьман був зобов'язаний подавати царському урядові відомості про прибутки й видатки українського державного скарбу. Того ж року були ліквідовані між Україною й Росією митні кордони і почалася між нимиn вільна торгівля.

Не зміг Розумовський домогтися і права вільних зносин з чужоземними державами. Україна мусила брати участь у війнах, що їх вела Російська імперія. Зокрема, значного напруження сил України вимагала її вимушена участь у Семилітній війні (1756--1762). Посилення Пруссії, претензії її агресивно настроєного короля Фрідріха II на гегемонію в Європі викликали протидію інших держав. У 1756 р. почалася війна між Пруссією і коаліцією держав у складі Австрії, Франції і Росії, а потім Швеції та Саксонії. У складі російських військ у боях брали участь лівобережні й слобідські козацькі полки. У 1757 р. 1000 козаків-компанійців брали участь у бою під Егерсдорфом у Пруссії. У 1760 р. на фронт було відправлено ще 2 тис. козаків. Доводилося посилати також тисячі погонщиків з волами, багато з них померли у далеких походах.

Тоді ж було завершено реформу судової системи, почату ще за часів Данила Апостола. У 1743 р. було закінчено складання кодексу законів «Права, за якими судиться малоросійський народ». Але царський уряд його не за твердив і в 1756 р. переслав на Україну Розумовському, який створив нову комісію для його перегляду, але й після цього кодекс не був затверджений. Однак у 1760 р. в Гетьманщині була проведена реформа судоустрою. До того часу в Українській козацькій державі діяли козацькі суди: Генеральний суд, полковий, сотенний і сільський (суд громади). За реформою 1760 р. замість цих козацьких судів заводилися нові, фактично станові шляхетські суди. Гетьманщина була поділена на 20 судових повітів, в кожному з яких засновувалися суд земський -- для справ цивільних і суд підкоморський -- для справ земельних. У кожному з полкових міст для розгляду карних справ створювалися гродські суди. Найвищою інстанцією був Генеральний суд. Усіх суддів обирала козацька старшина. Генеральна рада, яка відбулася у Глухові в 1763 p., затвердила реформу судової системи.

Розумовський впровадив ряд заходів щодо обмеження прав переходу селянина від одного поміщика до іншого, обмежив сваволю російських чиновників, які перебували на Україні. Він спробував реформувати українські військові частини, перетворивши козацькі полки на регулярні. Також Кирило Розумовський вдався до спроб встановити спадкоємне гетьманство, просивши імператрицю закріпити гетьманство за родом Розумовських. Заслуговують на увагу і плани останнього гетьмана щодо освіти: він планував відкрити в Україні два університети: це були б оновлена за західноєвропейськими зразками Києво-Могилянська академія і університет в гетьманській столиці -- Батурині.

- 2 -

Але великим задумам гетьмана став на заваді прихід до влади в 1762 р. Катерини II, яка завершила справу, розпочату в Україні Петром І. Кирило Розумовський був викликаний до Петербурга. Від нього вимагалося добровільно зректися гетьманської булави. Український гетьман впродовж 10 місяців вів нерівну боротьбу проти свавілля російської імператриці, але вона виявилася непохитною. 10 листопада 1764 р. імператорським маніфестом гетьманство було ліквідоване. Скасування гетьманства мало на меті не лише позбавити українські землі решток державності, а й взагалі знищити культуру і мову українського народу, перетворити його на меншого брата росіян -- малоросів.

Указом Катерини ІІ від 15 листопада 1764 року на Україні було ліквідоване гетьманство і створено Другу Малоросійську колегію (яка стала головним органом управління на українських землях) на чолі з генерал-губернатором Малоросії графом Петром Рум`янцевим, в руках якого зосередилася вся влада і перед яким російський уряд ставив завдання якнайшвидшої остаточної ліквідації автономії Гетьманщини та повного підпорядкування управління українськими землями загальноросійським державним органам (а також звичайно найкориснішого та найпродуктивнішого використання український земель на благо імператорського уряду).

З указу Катерини II про ліквідацію гетьманства та утворення Малоросійської колегії (1764 р.)

Після всемилостивішого від нас звільнення графа Розумовського, за його проханням, з чину гетьманського наказуємо нашому Сенатові для належного управління в Малій Росії створити там Малоросійську колегію, в якій бути головним нашому генералу графу Румянцеву і з ним чотирьом великоросійським членам. Великоросійських членів наймилостивіше ми тепер призначаємо: генерал- і майор Брандта і полковника князя Платона Мещерського; на останні ж дві вакансії, вибравши негайно кандидатів, Сенат повинен представити нам, малоросійських - генерального обозного Кочубея, генерального писаря Туманського, генерального осавула Журавку та хорунжого Данила Апостола... Нижчих канцелярських службовців вибрати йому, графу Румянцеву, на свій розсуд.

Ми, бажаючи, щоб між визначеними в цю колегію чинами ніякої різниці не було і щоб кожний своє місце міг зайняти за чином старшинства, наймилостивіше наділяємо цих малоросійських чинів зрівнюванням у класах з великоросійськими нижченаведеними чинами, а саме: генерального обозного Кочубея - генерал-майорським, генерального писаря Туманського - чином статського радника, генерального осавула Журавку і хорунжого Апостола - полковницькими.

А в судах, створених в Малій Росії в минулому 1763 р., на підставі нашого іменного указу - підкоморських земських в кожному полку по два, а в Ніжинському - три, до складу яких визначаються підкоморії, судді, підсудки і писарі з щорічними виборами як тимчасові, то наказуємо і цим, поки вони будуть мати після виборів такі звання, вважатися за урядами, а саме: підкоморіям - першим після малоросійського полковника, земським суддям з першорядними бунчуковими товаришами, по старшинству, підсудками з бунчуковими другорядними, писарям земським проти осавулів полкових, по старшинству, а возним бути першим під сотником малоросійським.

За відсутністю тепер гетьмана, призначеному від нас головному малоросійському командирові мати такі права як генерал-губернатору і президенту Малоросійської колегії, де він в справах суду і розправи має голос голови за генеральним регіментом, а в решті справ, як-от: підтримування в народі доброго порядку, загальної безпеки і виконання законів -- повинен він поступати як губернатор, тобто як особливий нам довірений в нашу відсутність.

Запорізькій Січі, яка була під управлінням гетьмана, бути тепер підвладною цьому малоросійському урядові.

Отже, колегія складалась із 4 російських представників, 4 українських старшин, прокурора, 2 х секретарів (росіянина і українця). Метою створення цієї колегії було прагнення Катерини ІІ до централізації та уніфікації державного управління, ліквідації залишків державної автономії українських земель, розповсюдження загальноімперських порядків і на українські землі. В адміністративному відношенні колегія підлягала канцелярії малоросійського генерал-губернатора (існувала до 1796). У «Секретній інструкції генерал-губернатору президенту Малоросійської колегії П.Рум`янцеву» (листопад 1764) Катерина ІІ описала (переважно в «чорних кольорах») становище українських земель (доречі, нібито цим тяжким становищем і прагненням до його виправлення і були обгрунтовані зміни, а також тим, що від родючих, багатих ресурсами українських земель царський уряд не отримує майже ніяких прибутків і це треба виправити) і окреслила питання, які мали бути вирішені в першу чергу. Це, наприклад, питання про перепис населення, про бажану заборону міграцій жителів, про перепис осіб купецького стану, про бажане збільшення прибутків від малоросійських земель, про вирішення питання розділення військової та цивільної влади, про нагляд за деякими «підозрілими» членами старшини тощо. Із доповіді генерал-губернатора Рум`янцева “О разных мероприятиях по управлению Малороссией» від 18 травня 1765 року видно наскільки широкою є сфера повноважень колегії (і наскільки влада колегії є не обмеженою ніким, окрім імператриці та Сенату). В цій доповіді Рум`янцев говорить про становище справ на українських землях та висуває свої ідеї щодо вирішення цих проблем. В ній описані (а потім затверджені Катериною ІІ) такі заходи, які потрібно було ввести в Малоросії:

1. Міста і містечки, які не були пожалувані царським наказом, повинні бути вилучені із приватної власності і передані у власність держави. (пункт 1,)

2. Ратушні села також мають бути повернені у власність держави (пункт 3,)

3. У всякому місті «...из числа бургомейстеров именовать одного полиции бургомистер, с определением ему некоторых полицейских слуг» - тобто створити поліцію (пункт 5, )

4. На території Малоросії мають бути створені заводи з переробки селітри в порох, щоб зменшити витрати на перевезення сировини. А щоб уникнути небезпеки «...в месте, где оный делан может быть, по способности надежный гарнизон расположить» (пункт 8,)

5. Створення щотижневої пошти у всій Малоросії (пункт 9,)

6. Ліси, що знаходяться у монастирській та іншій власності, намагатися відібрати «в казенное смотрение», а також виписати людей, які б навчали місцевих жителів лісовій справі (пункт 11,)

7. Створення митниць, утримання митних робітників, караул доріг. Введення акцизу. (пункти 12, 13,).

А також багато інших, які стосувалися зокрема освіти (створення початкових шкіл у всіх великих селах, містечках та містах, впорядкування вивчення «вышних наук» при монастирях, вирішення питання жіночої, воєнної (створення воєнної школи) та музичної освіти - пункт 17,), медицини та охорони здоров`я (побудування шпиталів - пункт 18,), геральдичних символів малоросійських земель (пунки 19, ) тощо.

До основних заходів, які були проведені на українських землях Другою Малоросійською Колегією відносяться, по-перше, генеральний перепис Малоросії (за наказом президента М.К П.Рум`янцева про проведення «Генеральной описи Малороссии» від 9 вересня 1765 року - «послать во всякий полк штаб-офицеров... Велеть им, начав от городов, до последнего хутора по данным им примерным формам описать»), введення рубльового податку (згідно з розпорядженням президента М.К. П.Рум`янцева «Про введення в Україні рубльового податку», який потім був скасований і замінений на подушний податок, поширення на Україну російського кріпосного права (за Указом Сенату «Про введення в Україні подушного податку та поширення на неї російського кріпосного права» від 3 травня 1783,), утворення на території Україні трьох намісництв - Київського, Чернігівського та Новгород-Сіверського (по 11 повітів кожний), які за територією і організацією були ідентичні решті з 30 губерній імперії (згідно з указами Сенату «Про утворення на території України-Гетьманщини трьох намісництв» від 16 вересня 1781 року,), скасування традиційного козацького полкового устрою і перетворення десяти українських козацьких полків та п`яти слобідських на регулярні кавалерійські російської армії (за Указом Воєнної колегії про перетворення 10 українських козацьких полків та 5 слобідських в регулярні кавалерійські російської армії від 28 червня 1783 року. І найголовніше, Маніфестом Катерини ІІ про ліквідацію Запорозької Січі від 3 серпня 1775 було проголошено, що «... Сечь Запорожская вконец уже разрушена», в цьому ж маніфесті також наводився перелік «преступлений, вынудивших … меры строгости». Це означало остаточну руйнацію традиційного українського устрою, та перетворення України на уніфіковану частину Російської Імперії.

Чинність Другої Малоросійської колегії була продовжена до 1785 року (для прослуховування справ, які залишились невирішеними; за Указом Сенату «Про продовження чинності Другої Малоросійської колегії до 1785 року» від 13 грудня 1783, а в 1786 вона припинила своє існування (Сенатський указ «Про скасування Другої Малоросійської колегії» від 20 серпня 1786).

Малоросійська колегія перетворила на свій департамент Генеральний військовий суд України. Те ж саме відбулося з Канцелярією малоросійського скарбу та Генеральною лічильною комісією. Таким чином, за фінансами Лівобережжя було встановлено пильний нагляд. З 1768 р. українські канцеляристи перетворювалися на російських службовців і потрапляли під дію російського військового статуту.

У 1775 р. ліквідовано Запорозьку Січ -- останній оплот української державності і захисту прав та свобод України.

У 1781 р. на землях Лівобережної України було утворено Малоросійське генерал-губернаторство, що складалося з трьох намісництв -- Новгород-Сіверського, Чернігівського й Київського. Глухів втратив статус столиці. У 1783 р. в Україні Імператорським указом остаточно було впроваджено кріпацтво. У цьому ж році було ліквідовано й козацьке військо: замість козацьких полків було утворено 10 регулярних кавалерійських карабінерних полків російської армії. Українській шляхті та старшині надавалися всі права російського дворянства.

Із втратою гетьманства і ліквідацією Запорозької Січі Україна остаточно втратила свою державність, перетворившись на колонію Російської Імперії.

- 3 -

Згідно з загальною інструкцією Румянцев мусів пильнувати, щоб не відчувалося різниці між росіянами та українцями, і взагалі вживати всіх заходів, щоб затерти між ними національну різницю. Румянцев одержав від цариці таємну інструкцію, в якій наказано обережно, але систематично нищити українські національні права та зольності і поступово підготовляти населення до загальноросійського ладу. Фактично вся влада була зосереджена в руках президента Колегії.

Здійснити таємну інструкцію Катерини II було тяжко. Економічний і соціяльний стан України був хаотичний. Протягом останніх років, за гетьманування Розумовського, з надзвичайною швидкістю величезні обшири державних земель, на яких мешкали вільні посполиті, переходили до старшини, а це створювало з неї упривілейований заможний стан людності; одночасно з тим вільні посполиті оберталися на залежних від землевласників селян. Це був уже великий крок до закріпачення селянства. Мобілізація земельної власности провадилася так швидко, що кадастри, укладені 1729 року -- « Генеральні слідства про маєтності в полках» -- вже не відповідали дійсному станові, внаслідок чого доводилося укладати час від часу додаткові.

У 1765 Румянцев наказав перевести генеральний опис усієї Гетьманщини: кількосте землі, людности, худоби, підприємств і т. д. Протягом трьох років переводили опис, викликаючи загальне хвилювання селян, які побоювались, що це погіршить їхнє становище. 1767 року ревізію закінчено. Наслідком й були кілька тисяч грубих томів, не використаних на практиці. Проте, цей «Румянцевський опис» має велике наукове значення, він дає докладні статистичні відомості про стан України. Обмеження свободи селян цілком відповідало бажанням старшини. На це вказує, між іншим, адрес, з яким у 1775 році звернулося до Румянцева шляхетство Миргородського, Прилуцького, Полтавського і Стародубського полків. В цьому адресі воно просило зрівняти його в усіх правах з російським дворянством і заборонити селянські переходи. Однак, треба сказати, що не вся українська старшина була солідарна в цьому питанні.

Надзвичайно важливою подією в історії не тільки України, але й цілої Російської імперії після скасування гетьманства було скликання Катериною II Комісії для укладення нових законів. Походження цієї Комісії було таке: цариця Катерина в перші роки правління утримувала тісні зв'язки з видатними письменниками та ученими Франції, т. зв. енциклопедистами, особливо з Дідро. Під впливом «просвітної філософії» XVIII ст. вона проголошувала в маніфестах, що ставить метою свого правління встановити в імперії лад, який забезпечував би добробут, свободу та щастя всіх підданих. Отже, одним із перших кроків для встановлення нового ладу і було скликання Комісії 1767 року.

Наперед Катерина видала «Наказ» Комісії, який надіслала для ознайомлення представникам просвітної філософії. «Наказ» викликав захоплення і Катерину ІІ прославляли, як високоосвічену, ліберальну, гуманну монархиню, як друга свободи. З такими авспіціями скликалося Комісію, до якої населення мусіло відрядити своїх депутатів, що мали виявляти недоліки, хиби сучасного ладу та побажання майбутніх реформ. Депутатів до Комісії обирала уся вільна людність, крім, звичайно, кріпаків, отже шляхта, духовенство, міщани та козаки. Це мав бути свого роду парлямент із законодатними функціями. Населення України поставилося до справи з зацікавленням, сподіваючися довести урядові про свої бажання. Відбувалися станові збори, на яких обирали депутатів та обговорювали давані їм «накази».

Виборчі права не були однакові для всіх: шляхетство, духовенство, міщани, козаки обирали депутатів безпосередньо, а військові обивателі переводили триступневі вибори. В Гетьманщині вибори позначилися кількома несподіваними інцидентами. Так, на зборах ніженського та батуринського шляхетства ухвалено просити про дозвіл обрати гетьмана. Лідером шляхетства був підкоморій Григорій Долинський.

Румянцев ужив різних заходів, щоб вплинути на автономістів, але не мав успіху. Тоді він відрядив бунчукового товариша (в майбутньому канцлера Російської імперії і князя) Олександра Безбородька та секретаря Малоросійської Колегії (в майбутньому міністра освіти, військового канцеляриста Петра Завадовського), які привезли інший наказ, нібито укладений цим шляхетством. Шляхетство одноголосно ухвалило стояти при старому наказі, і обрало депутатом Г. Долинського. Це викликало гнів Румянцева. Він скасував обрання Долинського, а на виборців наклав грошову кару в сумі 550 карбованців. Всіх виборців позбавлено урядових посад, наказано надалі не призначати їх на жадні посади. Крім того всіх обраних депутатів віддано під суд, який провадився найбрутальнішим способом. Вирок був жорстокий: 11 осіб присуджено до смертної кари, решту -- на довічне ув'язнення. Катерина 2 помилувала всіх засуджених, бо ці кари зовсім не пасували до її ліберального «Наказу».

Ця справа набула широкого розголосу по Україні, а протест Долинського та його товаришів проти поводження з ними російської адміністрації розходився у відписах по всій Україні. Зберігся він у багатьох рукописних збірниках XVIII століття.;

Гучна історія з ніженським та батуринським шляхетством не була вийнятком. У місті Погарі Стародубського полку війт Григорій Покас виступив на чолі місцевої старшини проти частини міщанства, умовляючи не погоджуватися на «новину» і триматися «старовини». Його заарештували, і хоч пізніше звільнили, він утратив війтівство. Козаки Прилуцького полку домагалися виборів нового гетьмана. 1767 року, коли в Москві почалися засідання «Комисии для составления нового Уложения», сталася несподіванка; замість із захопленням сприймати обіцянки цариці про створення нового ладу, українські депутати вимагали поновлення того козацького ладу, який нищила Катерина, і обрання гетьмана, саме ім'я якого хотіла вона пустити в непам'ять. Радником українських автономістів виступив депутат від шляхетства Лубенського полку Григорій Полетика, один із найбільш освічених людей свого часу. Українські депутати від Гетьманщини не були самітні в опозиції урядові: треба згадати депутата від Кременчука та Власівки, значкового товариша Павла Денисова (Денисенка), зв'язаного з канцеляристом Військової канцелярії Павлом Корабчевським. Серед російських депутатів знайшлися палкі противники кріпацтва, як тульський депутат Поленов та інші.

Звичайно, не можна уявляти собі цей «всеросійський парлямент», як зібрання ліберальних діячів. Поруч них було багато депутатів, які виступали з егоістично-становими наказами; багато було таких, що вимагали поглиблення кріпацтва, серед них українські депутата від шляхетства Гетьманщини, Слобожанщини, які просили заборонити селянам переходити з місця на місце.

Наслідком протиріч у Комісії виникали бурхливі дискусії. Це було несподіванкою для цариці, яка була певна, що її плянами всі захоплюватимуться. Вона охолола до Комісії, і під претекстом війни з Туреччиною, Комісію «тимчасово» -- нібито до закінчення війни -- розпущено. Але більше її вже не скликали.

Висновки

Отже, підсумовуючи вище викладений матеріал можна зробти наступні висновки. Протягом багатьх століть українська держава проходила складні етапи свого творення. Чільне місце серед багатозначних подій Української історії посідає скасування гетьманства та утворення Малоросійської колегії, як органу управління Малоросією.

Якщо до скасування інституту гетьманства Україна хоч у деякі мірі зберігала права та вольності, що були завойовані у ході визвольної війни Богдана Хмельницького то з кожним днем ближче до 1764 року російський уряд всіляко робив утиски українській державності.

10 листопада 1764 р. імператорським маніфестом гетьманство було ліквідоване. Скасування гетьманства мало на меті не лише позбавити українські землі решток державності, а й взагалі знищити культуру і мову українського народу, перетворити його на меншого брата росіян -- малоросів.

Фактично було скасовано найголовніші здобутки Національної революції: українську державність, економічну самостійність Гетьманщини, Слобожанщини та Запорожжя, відносну свободу козацького стану. В усьому обсязі відновилися кріпосницька залежність і обезземелювання посполитих. Реакційна самодержавна політика російського царату призвела до загибелі великої кількості фізично здорових, боєздатних і економічно спроможних українців.

Список використаної літератури:

1. Грушевський М. Історія України-Руси. - Київ, - 1993-1995 р.

2. Гуржій О. Українська козацька держава в другій половині XVII - XVIII ст. :кордони, населення, право. - Київ, - 1996 р.

3. Кульчицький В.С. З історії української державності. - Львів, 1992.

4. Горобець В.М. Малоросійська колегія та реформа державного устрою України. - К., 1993.

Размещено на www.allbest.ru