Історія фашизму в Європі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство аграрної політики України

Вінницький національний аграрний університет

Кафедра Історій України та філософії

Реферат на тему:

Історія фашизму в Європі

Виконав:

студент групи 32ФК

Флора Д.В.

Перевірив:

Левчук К.І.

Вінниця 2011

Зміст

Вступ

1. Виникнення фашизму

2. Механізм фашистської диктатури, державний устрій та політичний режим

Висновки

Вступ

"Третій рейх", залишивши такий помітний слід в історії 20 століття, як це не парадоксально, проіснував лише 12 років, з 1933 по 1945 рр. в країні, що дала світові Лютера, Гете, класичну філософію, Ніцше, Планка, Ейнштейна. В цей незначний навіть для одного покоління строк Німеччина перетерпіла жахливу метаморфозу.

"Третій рейх" - офіційна нацистська назва режиму правління, що існував у Німеччині з січня 1933 по травень 1945 років. В епоху становлення нацистської держави верховенство Гітлера було абсолютним. Гітлер розцінював нацистське правління як логічне продовження двох попередніх Німецьких імперій. Перший рейх - Священна Римська імперія німецької нації - існував з 962, з часу коронації у Римі Отто Великого, другого правителя із Саксонської династії, до його покорення Наполеоном у 1806 році. Другий рейх був заснований Отто фон Бісмарком у 1871 році і проіснував до 1918 року. У 1923 році німецький письменник-націоналіст Артур Мєллєр Ван ден Брук використав термін "Третій рейх" для назви своєї книжки. Гітлер з наснагою сприйняв цю назву для визначення нової імперії, яка, на його думку, проіснує тисячу років. Ця назва приваблювала його ще й тому, що мала якийсь містичний зв'язок з середньовіччям, коли "третє царство" вважалось тисячорічним.

Одним з гірких уроків революції у листопаді 1918 року було усвідомлення того, що існує неясний взаємозв'язок між демократією та анархією, що хаотичні стани і є власним, непідробленим виразом істинного народовладдя, а сваволя - його законом. Звідси неважко витлумачити сходження Гітлера як останню спробу утримати стару Європу в умовах звичної величі. Не складає праці, розширивши ці уявлення до глобального рівня, розпізнати в них ситуацію раннього етапу знаходження фашизмом своїх прихильників: це ті маси середнього прошарку, які - на фоні загального панічного настрою - бачили себе у повільно задушливих їх обіймах, з однієї сторони, профспілок, а з іншої - універсальних магазинів, в обіймах комуністів і анонімних концернів. І, врешті решт, появу Гітлера можна розуміти і як спробу затвердження свого роду третьої позиції - між обома пануючими силами епохи, між лівими та правими. Хоча третя позиція, до якої прагнув Гітлер, і повинна була загарбати весь континент, але її енергетичним ядром повинна була бути Німеччина: сучасна місія рейху заключалась в тому, щоб дати Європі нові стимули і використати її як резервуар сил для світового панування Німеччини. Гітлер рвався надолужити втрачене на імперіалістичній стадії німецького розвитку та виграти головний із можливих призів - гарантоване гігантською експансією влади на Сході панування над Європою, а завдяки цьому - над всім світом. Звісно, більш пізніше вже з 1918 року в Німеччині відбувався процес гострих змін. В той же час цей процес проходив половинчасто і дуже нерішуче. І тільки Гітлер надав йому ту радикальність, яка і зробила цей процес по суті революційним і кардинально змінила застиглу і утримувану в рамках визначених авторитарних соціальних структур країну. Тільки тепер, під дією домагань фюрерської держави, рухнули ушановані інститути, були вирвані із звичних зв'язків люди, усунуті привілеї і зруйновані усі авторитети, які не виходили від самого Гітлера або не були санкціоновані ним. При цьому йому вдалось чи згасити страхи, які супроводжують звичайно розрив з минулим, чи перетворити їх в енергію на користь суспільства, тому що він вмів достатньо достовірним чином піднести себе масам в якості загального авторитету, але головним тут є те, що він ліквідував найбільш конкретну форму виявлення страху перед революційним майбутнім.

фашизм диктатура німеччина

1. Виникнення фашизму

Фашизм зародився на початку ХХ ст. в молодіжному середовищі - спершу як культурно-мистецьке явище, як форма протесту проти наявного на той час буржуазного конформізму. Базою для виникнення фашизму стали вчення Сореля та Ніцше. Нонконформізм залишався однією з основних рис фашизму у подальшому його розвитку. Б. Муссоліні наприкінці 20-х років, відповідаючи на запитання швейцарського журналіста: “Чи можна охарактеризувати фашизм єдиним гаслом?”, подумавши, прорік: “Ми проти комфортного життя”. В цьому був mоdus vivendi послідовників фашистського руху.

Іншою відмінною рисою фашизму була його антиінтелігентність. Інтелігенція на початку ХХ ст. сприймалася як неодмінний атрибут буржуазного суспільства. Люди розумової праці, на думку того ж Муссоліні, як правило, народжували одну-дві дитини, у той час як сильна нація потребувала багатодітних родин. Згодом режим Муссоліні створював спеціальні штучні села (напр., Саббатію під Римом) і культивував культ села. Сам Муссоліні гордився титулом “дуче-селянин”. Один з предтеч фашистського руху, поет і художник Марінетті, висунув гасло “Смерть інтелігенції!”, маючи на увазі не смерть окремих індивідів-представників інтелігенції, а смерть суспільного прошарку. Хоча у той же час чимало видатних мислителів початку століття опинилися у лавах фашистського руху (серед них - Ґабріель д'Аннунціо, Юліус Евола, винахідник радіо Ґуґльєльмо Марконі, Езра Павнд та ін.). Симпатії до руху фашистів виявляли Лоуренс Аравійський, авіатор Ліндберґ та король Великої Британії Едвард.

Варто відзначити, що фашизм у ідеологічному плані найбільше запозичив від класичного консерватизму ХIХ століття. Нюанси розвитку фашистської ідеології чудово відчув та інтерпретував у алегоричній формі італійський кінорежисер Б. Бертолуччі у фільмі “ХХ століття”: фашист Атіла - виходець з низів, слуга поміщика - намагається копіювати у поведінці старого господаря-аристократа. Тенденція, висловлена в українській приказці “Не дай, Боже, з Івана пана”, є панівною, коли поглянути на біографії лідерів більшості фашистських рухів: амбітні молоді люди, переважно з сільської місцевості, які намагаються опанувати аристократичні манери і жити як аристократи.

За методами політична доктрина націонал-соціалізму (А. Гітлер, А. Розенберг) і фашизму (Д. Джентіле, А. Рокко, Б. Муссоліні) була близька до більшовизму. Спільні характерні риси цих доктрин такі: 1) встановлення однопартійної системи, єдиновладдя однієї партії; 2) будівництво тоталітарної держави (політична диктатура, зрощення партапарату з держапаратом, примусова регламентована праця, безальтернативність прийняття політичних рішень); 3) уніфікація всього громадського життя, єдність усіх громадських об'єднань; 4) авторитарний спосіб мислення, панування ідеології, ідеологізація всього суспільного життя, крайня його політизація Аналогічні підходи можна побачити і у японських націонал-соціалістів, лідером яких вважають Іккі Кіта, який написав "План реконструкції Японії" (1919), згідно з яким експансія Японії в регіоні тлумачилася як визволення Азії від "білого імперіалізму". Так само, як у Німеччині та Італії, японська версія націонал-соціалізму містифікувала японські духовні традиції, зокрема ідею шанування імператорської влади, яка походить від потомка богині Сонця Аматерасу -- великого Дзимму.

Змістовний аналіз концептуальних засад націонал-соціалізму та фашизму дає підстави характеризувати його як відкриту терористичну диктатуру реакційних шовіністичних, імперіалістичних елементів фінансово-промислового капіталу. Предтечі фашизму напередодні Першої світової війни епатували публіку ніцшеанськими ідеями і закликали переробити світ і людину засобом відкинення моральних принципів. Після 1918 року фашисти почали базувати свою ідеологію на патріотичних та реваншистських почуттях, використовуючи загальну образу і невдоволення, економічну кризу та інші негативні суспільні моменти. У той же час окреслюються намагання фашистів використовувати у своїй ідеології два чинники, які згодом стали визначальними - історичну традицію (загострену настільки, що вона часто перетворювалася на псевдоісторичну традицію або історичну псевдотрадицію) та фактор релігії. Якщо протофашисти не надто ладнали з християнством (книги Ґ. д'Аннунціо були навіть заборонені Церквою), а історію вони воліли починати з себе (скажімо, відома декларація російських футуристів - мистецької течії, найближчої до фашизму, - яка закликала “викинути за борт корабля історії Достоєвського, Пушкіна, Толстого”), то у 20-х роках ситуація кардинальним чином міняється. Ю. Евола одним з перших усвідомив роль традиціоналізму для суспільного руху. Задля справедливости варто зазначити, що фашизм відрізнявся від традиційного консерватизму однією деталлю, на якій часто наголошують і яку адепти консерватизму використовують, аби заперечити приналежність фашизму до консервативних течій: традиційний консерватизм не визнавав революційної боротьби і революційних процесів. Фашизм же задекларував (іноді на повен голос, іноді - не надто афішуючи своїх дій) консервативну революцію. Однак цей момент дає нам підстави віднести фашизм до ультраконсервативних течій. Не так давно У. Еко, говорячи про спорідненість різноманітних тоталітарних течій, наводив такий приклад. Візьмемо низку символів:

Як бачимо, перший та останній символи кардинально відмінні - у них немає нічого спільного. Але символ cde має риси, притаманні іншим трьом символам. Італійський фашизм став саме отим символом cde стосовно інших тоталітарних течій. У. Еко запропонував назвати його ур-фашизмом, тобто первісним фашизмом . Особливо хочеться наголосити на тому, що, погоджуючись із У. Еко і визнаючи, що фашизм є витвором власне італійського народу (“продуктом не для експорту”, як вважав Б. Муссоліні), а також усвідомлюючи, що необхідно розглядати явище ширше, виходячи за рамки звичайного фашизму, ми пропонуємо вживати термін “ультраконсерватизм”, який може стати до певної міри компромісним. Протофашизм і фашизм справили неабиякий вплив на формування ультраконсервативних течій у Европі, але при цьому ультраконсерватизм не варто ототожнювати виключно з фашизмом. Кожен народ витворив свій варіант чи аналог “фашизму”, це не дивно. Я. Оршан у 30-х роках твердив, що існує різне вираження єдиного духа - націоналізму. В Італії він знайшов свій вияв у формі фашизму, в Німеччині - націонал-соціалізму, в Україні - інтегрального націоналізму. Будь-яка ідеологія несе у собі національний характер, оскільки кожна нація має свої пріоритети та свої завдання. Ідеологія, яка претендує на те, аби стати загальнонаціональною, не може ігнорувати цих завдань - навпаки, вона повинна дати рецепт їх вирішення. “Кожна нація має свій соціалізм”, - констатував на початку 20-х років один з ідеологів ультраконсерватизму А. Мюллер ван ден Брук. Те ж саме можна сказати і про фашизм як різновид ультраконсерватизму.

2. Механізм фашистської диктатури, державний устрій та політичний режим

"С первых дней прихода к власти Гитлер начал осуществлять свою программу, в соответствии с которой Германия должна добиться нового величия. Ее осуществление предполагалось провести в два этапа. На первом - ставилась задача сплотить немцев в некую "народную общность", на втором - превратить ее в "общность боевую". Для сплочения немцев в единую общность необходимо было очистить арийскую расу от "чужой крови", преодолеть классовые, конфессиональные, идеологические противоречия, что достигалось путем устранения политических партий, кроме НСРПГ, чуждой идеологии, общественных организаций, кроме нацистских, верных "фюреру и рейху", а также путем "унификации государственного аппарата" и пр. Проделав эту "внутреннюю работу", Германия, по плану Гитлера, могла приступить к работе "внешней", важнейшей задачей которой являлось завоевание жизненного пространства, вытеснение живущих там народов, главным образом народов Восточной Европы, путем беспощадной, кровопролитной войны". Уряд та НСРПН до 1935 року займалась вирішенням задач першого етапу. З того часу почалась тотальна підготовка до війни, а потім і сама війна. Почались зміни в законодавстві та в механізмі фашистської диктатури. 24 березня 1933 року вступив у дію закон "Про захист народу та рейху", що надавав Гітлеру надзвичайні повноваження і конституційні основи для режиму диктатури, по суті анулювавши Веймарську конституцію. Уряд отримав законодавчі права, у тому числі з питань бюджету. Допускалось, що норми законів, що прийняті урядом, можуть прямо відхилятись від норм Веймарскої конституції. У статті 4 закону підкреслено, що договори рейху з іноземними державами та їх виконання не потребують затвердження рейхстагом, уряд є уповноваженим видавати необхідні постанови для виконання цих договорів. Формально закон був прийнятий як тимчасовий до 1 квітня 1937 року, фактично він став постійно діючим основним законом фашистської держави.

Функції партійних і державних органів були тісно пов'язані. Управлінський апарат фашистської Німеччини був багаточисельним, громіздким, він перебудовувався за волею Гітлера, котрий поєднував функції президента, рейхсканцлера, фюрера фашистської партії та верховного головнокомандуючого. Так, поряд з існуванням імперського уряду в фашистській Німеччині були створені Рада міністрів з питань оборони імперії (урядовий орган, який займався питаннями переозброєння та підготовки до війни), Таємний кабінет (заснований Гітлером 4 лютого 1938 року особливий кабінет міністрів, на котрий покладались питання зовнішньої політики, в його склад входили командуючі трьома родами військ та начальник штабу верховного головнокомандування Вермахт), колегія трьох уповноважених (входили начальник партійної канцелярії, начальник імперської канцелярії та начальник штаба верховного командування збройних сил, в завдання входило проведення тотальної мобілізації та вирішення великого кола економічних та військових питань). Всі ці установи, що підпорядковувались безпосередньо Гітлеру, мали законодавчі повноваження. "Германия была разделена на 32 партийные области во главе с партийными гауляйтерами, но сохранилось и старое административное деление на земли и провинции, администрация которых продолжала существовать и играть большую роль в проведении в жизнь нацистских планов".

Важливою ланкою механізму фашистської диктатури стали органи, що здійснювали широкомасштабну обробку німецького народу. Впроваджуючи політику держави та партії, нацисти уніфікували не тільки партії, але і пресу. Органи друку, крім нацистських, чи ліквідовувались, чи включались в систему фашистської пропаганди, якою керував міністр народної освіти та пропаганди Геббельс. Міністр пропаганди підкорив своїй владі всі сфери ідеологічного впливу на свідомість мас - пресу, радіомовлення, літературу, музику, кінематографію, театр, образотворче мистецтво, комерційну діяльність, туризм. Особливу увагу приділяли обробці в дусі мілітаризму, шовінізму та расизму молоді, контроль над умонастроєм котрої здійснювався фашистськими молодіжними організаціями - Юнгфольк (молодша вікова група організації "Гітлерюгенд", складалась з хлопчиків від 10 до 14 років), "Гітлерюгенд" (молодіжна нацистська організація воєнізованого типу, створена декретом від 1 грудня 1936 року, складалась з хлопчиків з 14 до 18 років) та іншими. Після 1937 року участь в гітлерівських молодіжних організаціях стала обов'язковою. Ці організації включались в розгалужену систему різноманітних нацистських організацій, що охоплювали всі сторони життєдіяльності держави.

Юридична система "Третього рейху" повністю відповідала особистим уявам фюрера про юстицію. Ставши канцлером Німеччини, він прагнув не допустити контролю чи обмежень своєї влади з боку закону. Прийшовши до влади, Гітлер приступив до перегляду німецької юридичної системи. Його мало цікавили розділи цивільного права, він дозволив залишити їх фактично без змін. "Основополагающим принципом проекта нового гражданского кодекса, работа над которым была начата в 1938 г., стала формула: "право - это то, что полезно народу и рейху". В соответствии с этим пересматривались понятия "собственность", "юридическое лицо", отвергалась такая его форма, как "общество с ограниченной ответственностью", непременным условием деятельности акционерного общества становилось его партийное руководство и партийный контроль. В ст. 70 Закона "Об акционерных обществах", принятого в 1937 г. прямо указывалось, что правление акционерного общества "должно руководствоваться сознанием ответственности перед общим благом народа и рейха"".

Однак велику увагу він приділив карному праву, як базовому моменту для збереження власної диктатури. За ініціативою Гітлера була видана ціла серія драконівських законів, направлених проти всіх, хто опирався, чинив опір чи намагався організовувати змови проти його держави, і в першу чергу Закон "Про надзвичайні повноваження", який зробив владу фюрера безмежною. Судові процеси проходили постійно протягом всіх років існування "Третього рейху". Одною з головних турбот Гітлера було звільнити німецьку юридичну систему від євреїв. Практикуючі адвокати, правознавці, судді єврейського походження були звільнені. Конституційна система Німеччини була змінена в умовах "Третього рейху" структурою, заснованою на особистих уявах Гітлера про юридичну систему. Була відмінена виборність та незалежність суддів, усунутий інститут присяжних. Всі судді призначались нацистським міністром юстиції. Їх патріотичним обов'язком було прийняття судових рішень, виходячи з принципів нацистського світогляду. Роль прокурорів у судових процесах була підсилена, в той же час коли роль суддів та адвокатів послаблена. Адвокатські групи на карних процесах затверджувались прокурором. Судові процедури та вердикти на місцях знаходились під повним контролем місцевого керівництва або керівництва СС. Ввійшло в практику призначати на ключові юридичні посади молодих недосвідчених нацистів, котрі вважалися надійними. Студенти університетів, що вивчали право, знаходились під постійним контролем і проходили обробку нацистською ідеологією. Суди "Третього рейху" набули сумної слави внаслідок насильству та свавільству. Політичних звинувачених часто засуджували до примусового ув'язнення в психіатричну лікарню. У 1937 році був виданий наказ міністерства юстиції про те, що побиття арештованих у процесі слідства вважається припустимим в інтересах справи. У 1939 році було засновано особливий підрозділ Верховного суду, котрий здійснював подання позову в обхід судів нижчих інстанцій. Після початку 2-ої світової війни нацистська юридична система набула ще більшої жорсткості. Число страт збільшилось, причому не було ніякої різниці між дорослими і підлітками; починаючи з 1941 року смертні вироки могли бути винесені хлопчикам у віці 14-16 років. До 1942 року зникла остання ознака незалежності суддів, коли стало стандартною прцедурою визначати вихід справи до початку суду. Для захисту власного режиму від якого-небудь посягання Гітлер у 1942 році заснував Народний трибунал, що займався особливо небезпечними державними злочинами і став пародією на законність. Уникнути смертного вироку в цьому суді не було ніякої можливості. В зв'язку з заснування Народного трибуналу юридична система нацизму повністю відкинула останні ознаки якої-небудь законності.

Агресивні цілі встановлення світового панування вимагали зосередження всіх матеріальних ресурсів країни, що могло бути досягнуто тільки шляхом безпосереднього втручання фашистської держави в економіку. У липні 1933 року була створена Генеральна рада німецької економіки з метою мілітарізації економіки "Третього рейху". В її склад входили представники провідних монополій країни. Це був перший крок до встановлення тоталітарної форми правління у сфері економіки, що проіснувала з середини 30-х до середини 40-х років. "Закон "О подготовке органического построения народного хозяйства" от 27 февраля 1934 г., воплотивший нацистские идеи "фюрерства" и "самоуправления" в промышленности (как и в других сферах экономики), предписывал образование хозяйственных объединений, которые становились единственными представителями соответствующих отраслях хозяйства. Все отрасли хозяйства были разделены на "имперские группы", число которых сначала было 12, а затем сократилось до 6: промышленности, банков, торговли, страхования, энергетики, ремесленного производства. Параллельно создавалась территориальная структура управления хозяйством - окружные группы промышленности в хозяйственных округах. И отраслевые, и территориальные промышленные группы возглавлялись "фюрерами" - представителями монополистического капитала, которые были наделены широкими полномочиями. Общее руководство промышленностью осуществлялось сначала Министерством имперского хозяйства".

Таємним законом від 21 травня 1935 року "Про імперську оборону" була заснована Рада імперської оборони і особливе відомство - Управління генерального уповноваження по військовій економіці. Німеччина використовувала на озброєння колосальні суми. Кошти для цього витягалися шляхом експлуатації мільйонів людей, бесперервного зросту податків, використання фондів страхування по безробіттю, інвалідності та старості, примусових зборів. У вересні 1936 року на черговому з'їзді фашистської партії Гітлер проголосив чотирирічний план, який повинен був забезпечити самозадоволення німецької економіки. На чолі цього плану був поставлений Геринг. Централізоване планування торкалось розподілення ресурсів, обмежувало підприємницьку свободу та створення нових підприємств, усувало конкуренцію. Дуже напруженим було становище в сільському господарстві, котре з метою підготовки до війни було поставлене під безроздільний контроль головного органу фашистської держави по регулюванню сільськогосподарського виробництва. Таким чином, мілітаризація народного господарства призвела до того, що значний зріст виробництва мав результатом не збільшення, а скорочення споживання. Економіка країни набувала все більш потворний характер. Виникла загроза економічної кризи небувалої сили.

Висновки

Майже без переходу, немов одна мить змінила іншу, зі смертю Гітлера і капітуляцією зник і націонал-соціалізм, ніби він був лише рухом, станом оп'яніння та катастрофою, який він же й породив. Ще раз з'ясувалось, наскільки націонал-соціалізм - та і фашизм взагалі - по своїй суті залежав від переважаючої сили, амбіційності, тріумфу, і яким непідготованим він був, по суті, на момент поразки. Недарма ж вказувалось на те, що Німеччина була єдиною країною, що не породила ніякого руху Опору. Ця відсутність не в останню чергу наглядно простежується в поведінці провідних діючих осіб і функціонерів режиму. Насамперед хід Нюрнберзького процесу продемонстрував явні спроби ідеологічно дистанціюватися від того, що відбувалось, а злочинні діяння зменшити чи оспорити, щоб в кінцевому результаті все - насильство, війна, геноцид - набуло характеру якогось страшного і прикрого непорозуміння. Все це допомагало створенню враження, нібито націонал-соціалізм зовсім не був явищем, що охоплювало цілу епоху, а був породженням жаги влади у одної конкретної людини, а також комплексу почуттів заздрості та зневаги у одного неспокійного, що прагнув завоювань, народу, бо якщо б націонал-соціалізм мав глибші корені в свій час і був одним з неодмінних рухів його, то воєнна поразка на змогла б усунути і так круто витіснити його в забуття. Але ж він всього лиш за якісь-то дванадцять років надав світові новий вигляд, і вочевидь, що такі потужні процеси не можуть бути достатнім образом пояснені капризом одиночки, котрий дорвався до влади. В такому вигляді ще раз постає роль та значення Гітлера по відношенню до оточуючих його сил: існував гігантський, невпорядкований потенціал агресивності, страху, самовіддачі та егоїзму, що лежав у спокої і потребував тільки того, щоб якесь владне явище збудило, сфокусувало та використало його. Однак Гітлер був не тільки фігурою, що б'єднувала так багато тенденцій часу; в ще більшій мірі він і сам надавав подіям їх напрямок, масштаби та радикальність. Сприяло йому при цьому ще й те, що його думки не були обтяжені якими-небудь попередніми умовами і що буквально все - антагонізми супротивників, партнерів по спілці, нації, ідеї - він також холоднокровно, як і маніакально підкоряв своїм цілям. Його екстремізм відповідав тій внутрішній дистанції, котрі він зберігав по відношенню до всіх сил. Змісту та правоти того, що здійснилося, він не усвідомлював зовсім. Саме таким чином йшов він на здійснення своїх замислів. В той же час як інші державні діячі враховували реальність існуючого співвідношення сил, він відштовхувався від чистого місця: саме так, як почав він не дивлячись на існуюче проектувати новий мегаполіс Берлін, планувалась і ним повна перебудова Європи та всього світу. Не звертаючи увагу на кордони на географічній карті Європи, що закріплені в результаті війн та зміни співвідношення сил, він переробив цю карту на свій лад, зруйнував держави та допоміг піднятися новим силам, визвав революції та поклав край століттю колоніалізму. Оскільки фашизм занурюється своїми коренями в почуття кризи епохи, він бере свій кінець тільки разом з епохою. Так як він значною мірою являє собою реакцію та відчайдушний оборонний рефлекс, то його природі належне, що передумови, на яких він базується, і є всього лиш передумовами, тобто фашистські рухи потребують більше, чим інші політичні угрупування, видатного вождя. Саме він акумулює всі негативні емоції, називає по імені ворогів, перетворює депресію в оп'яніння та призводить безсилля до усвідомлення ним своєї сили. До найбільш значних досягнень Гітлера і відноситься як раз те, що він зміг вгадати великі перспективи в кризі нерві та використати їх; як ніхто інший, зумів він підкорити собі ідеологічні та динамічні можливості міжвоєнних років. Але з його кінцем все це неминуче рухнуло, і зведені в ступінь, сфокусовані та цілеспрямовано введені у дію почуття негайно повернулись до свого розслабленого, невпорядкованого початкового стану.

Размещено на Allbest.ru