Размещено на http://www.allbest.ru/

Сірко Іван Дмитрович

Поводир запорізьких козаків у боротьбі проти турецько-татарської агресії в другій половині XVII ст. Кошовий отаман Запорізької Січі, Вінницький і Харківський полковник.

В 70-і рр. XVII ст. у всій Україні не було більш популярної людини, ніж славний кошовий отаман Запорізького козацтва Іван Дмитрович Сірко, пам'ять про якого збереглася до наших днів. Ця людина то служила московському цареві, то переходив на сторону польського короля, то підтримувала одного з гетьманів, то виступала на стороні його ворогів, а іноді билася проти царя разом з турецьким султаном і кримським ханом. "Нестаток закон міняє!" - була його улюблена приказка. Діяти так його змушували інтереси українського народу, якому він ніколи не зраджував.

До нас не дійшли відомості про точне місце й дату народження уславленого отамана. Можна тільки припустити, що родом він був з Поділля. Тільки в 1967 р. при перепохованні останків Сирка у зв'язку з будівництвом Каховського водоймища були зроблені судово-медичні й археологічні висновки про те, що він помер у віці 70-75 років. Отже, народився він приблизно в 1610 р. Не збереглося навіть словесного опису зовнішності героя. І тільки великий художник І. Рєпін створив його образ у своїй уяві в центрі знаменитого полотна "Запорожці пишуть листа турецькому султанові". Згодом експертиза останків отамана дозволила також зробити його скульптурний портрет.

Багато легенд оточують цю фігуру. Одна з них розказує про народження Сірка-малюка нібито вже з зубами, що було знаменням того, що йому суджено все життя гризти ворогів. Розповідали, що Сірко міг рукою спіймати на льоту кулю, перетворюватись на собаку та проходити до ворожого стану, битися навіть з нечистою силою, и нібито на честь однієї такої битви з чортом носить назву поселення в Січі - Чортомлин. Однак, ймовірно, самою відомою була легенда про листа-послання турецькому султанові Мухаммеду IV, у складанні якого приймав участь Сірко. Ця почесна місія була приписана отаману тому, що він відкарбувався в народної пам'яті як безстрашний та безкорисливий воїн, готовий покласти життя за батьківщину. Багато разів в його руки потрапляли величезні скарби, що біли загарбані в кримських то чорноморських походах або відняті у своїх же гетьманів-зрадників, проте ніколи ніщо не приставало до його рук. Незадовго до смерті Сірко писав: "Бог свидетель, на мою душу, что не приходил до разорения отчизны нашей Украины, не хвалюся, но истину реку, явне моя печаль и радение на неприятеля нашего всегдашнего бусурманина и ныне, при старости моей будучи, не о воинстве только одна мысль до остатних дней моих против того ж неприятеля нашего древнего противности чинити".

По свідоцтву українського літописця, ім'я Івана Сірка наводило панічний жах на татар, його називали не інакше, як "урус шайтаном", а історики порівнювали його з Чингисханом або Тамерланом.

Однак життя воїна, ненависть й жорстокість до ворога не вбили в душі отамана відчуття великодушшя, співчутливості і справедливості. В 1675 р. після битви під Сивашом й звільнення більш як семи тисяч невольників за наказом Сірка було пошматовано коло трьох тисяч з них, які побажали повернутися до кримського хана. Після чого отаман уклонився козакам та перепросив прощення за те, що обагрив їх душі кров'ю співвітчизників, а провину від Бога за те взяв на себе. Поряд з цим був випадок, коли він надав допомогу татарам, яких вражала страшенна чума. Він виділив їм вільні, не заражені запорізькі землі й води, сказавши при цьому: "Будемо людьми".

Жив Іван Сірко в суворий час, коли лівобережні та правобережні гетьмани-одноднівки, турецький султан, кримські хани та польські магнати зі шляхтою рвали та спустошували землі України так, що згодом цей період української історії отримав сумну назву "Руїни". Запорізька Січ була форпостом боротьби України проти Кримського ханства й султанської Турції, перебуваючи в той же час місцем скупчення всіх, незадоволених чинними порядками.

Вісім разів Запорізька Січ обирала Івана Сірка кошовим отаманом. Високі вимоги висувалися до цієї посади.

Кошовий повинен був мати здібності політичного діяча, принциповістю, глибоким знанням ситуації й здатністю обирати вірний шлях, так як, по суті, від позиції Січі, яку протягом багатьох років репрезентував Сірко, залежало доже багато в історичній долі не лише українського, але й інших народів. І отаман з честю виконував свою високу місію. Безстрашний, він водив козаків у довгу походи, головною метою яких були захист рідної землі та звільнення невольників з турецької та татарської неволі. На рахунку Сірка 55 битв та незліченна кількість дрібних сутичок - майже з усіх він виходив звитяжцем.

Вперше ім'я Сірка згадувалося в літописах як учасника морського походу козаків наприкінці 1620-х рр. Восени 1644 р. Богдан Хмельницький, тодішній військовий писар, зустрічався у Варшаві з французьким послом графом де Брежи. Вони вели перемови про наймання запорозьких козаків до французької армії. В той час в Європі йшла 30-річна війна. Перемови тривали, й у квітні наступного року Хмельницький та січовий отаман Іван Сірко виїжджали до Фонтенбло, де після зустрічі з представниками французького рейментарства була досягнута домовленість про наймання. В жовтні 1645 р. дві тисячі козаків на чолі з Сірком були перевезені морем з Гданська до Кале, де приймали участь разом з армією принца Конде в облозі та звільненні фортеці Дюнкерк від іспанців. Потому Сірко брав участь в Визвольній війні 1648-1654 рр.

Коли в 1654 р. Хмельницький заприсягнувся на підданство Росії, Іван Сірко був серед супротивників такого рішення та знов пішов за пороги. Але вже у 1659 р. він виступив проти польського короля, не забажавшого змиритися із втратою Малоросії що уклав союз із кримським ханом. За боротьбу з ордою на низу Бугу та Дністра цар подарував Сіркові на 300 карбованців соболів та 200 червонців золотом.

отаман сірко кошовий український

Восени 1660 р. гетьман Юрій Хмельницький під тиском пропольської старшині змушений був заприсягнутися польському королеві. Однак лівобережні козацькі полки не погодилися на це й відмовились підпорядковуватися Юрію. Так з цього року в Україні з'явились лівобережні й правобережні гетьмани. Сірко також розірвав відносини з Юрієм. "Сірко в Запоріжжі великому государеві служить вірно", - повідомляють про цей період документи, що дійшли до нас.

В той час кошовий діяв разом з російським полковником Г. Косачовим проти кримського хана. Дружба та спільна боротьба проти татарських грабіжників поєднувала їх протягом багатьох років. Запорізька Січ захищала Україну від зазіхань не лише Турції та її васала - Кримського ханства, - Але й від шляхетської Річі Посполитої. Польський король Ян III Собеський вимушений був визнати Сірка уславленим воїном та вмілим ватажком козаків.

В ці важкі для України часи тисячі мешканців Правобережжя, ховаючись від польського гніту, шукали кращої долі на лівому березі Дніпра, який був у той час Диким Полем. Неможна достеменно сказати, що примусило Сірка переселитися на Лівобережжя: посилення заможної верхівки козацької старшини, зорієнтованої на Польщу, Турцію та Крим, або бажання знайти більш спокійний пристанок для своєї сім'ї. Так чи інакше, але 1664-1668 рр. можна назвати харківським періодом його життя. Під Харковом, в двох верстах від Мерефи, уславлений отаман набув млина, слобідки Артемівку й оселив свою родину. Скупі відомості засвідчують, що його дружину звали Соф'єю, а скільки всього в них було дітей - невідомо: є згадка лиши про двох синів та двох дочок.

Поява на харківській землі такої видатної та відомої в Україні, Росії, Польщі та Турції постаті в багатьом допомагало становленню Харківського козацького полку як самостійної одиниці й міста Харкова як її центра. В 1665 р. Іван Сірко був обраним полковником цього полку. Тут він очолив селян та козаків, повсталих проти утиснення старшини та царських воєвод. Однак з міст Слобожанщини полковника підтримав лише Харків. Повстання зазнало поразки, та Сірко повернувся на Запоріжжя.

З цього зрозумілими є тісні стосунки з ватажком селянської війни в Росії Степаном Разиним. Скоріше за все, ці дві сильні особистості не були особисто знайомі, але посилений обмін листами, оперативною інформацією через таємних агентів, свідчив про підготовку сумісної акції проти царських воєвод. Однак цим планам не судилося скластися: незабаром Разин поклав голову на Болотній площі в Москві.

Царський уряд не міг залишити без уваги ворожі йому дії Сірка. Скориставшись сприятливим моментом, коли в квітні 1672 р. отаман приїхав до Лівобережжя лише з малим почтом, старшина заарештувала його та відіслала до Москви. Незабаром Сірко був висланий до Сибіру, в місто Тобольск. Запорожці протестували проти цього акту та клопотали про повернення із заслання їх отамана. До Москви з листом до царя було споряджене спеціальне посольство. Долею Сірка були занепокоєні й поляки, зацікавлені, аби Сірко і надалі, боронив від нападів Оттоманської імперії як Україну, так і Польщу. В цей час посилились татарські набіги на Україну. Нова загроза турецької навали примусила царський уряд прислухатись до голосу козаків; на початку 1673 р. Сірко був повернений із заслання і вже влітку очолив похід козаків на Кримське ханство.

Подальше життя Івана Дмитровича не поривно пов'язане із Запорізькою Січчю. Він не знав відпочинку: лише завершався один похід, як отаман рушав у інший, наводячи жах на ворогів.

В 1673 р. відбулася подія, що характеризує Сірка як людину, добре обізнану в політичному становищі та настроях широких козацьких верств. В той період на Січі з'явився самозванець "царевич" Симеон, який домагався підтримки запорожців. Його перебування Сірко вміло використав, аби відігратися за нещодавне заслання до Сибіру та приниження, які він зазнав через численні допити. "Царевича" запрошували на воєнні ради, його им'я згадувалося на перемовах у Москві, та лише після кількох вимог царя він був під вартою доправлений до Москви.

В 1675 р., перебуваючи вже в похилому віці, кошовий спрямував до московського царя прохання про звільнення. Однак досвідчений та уславлений воїн був потрібний для царської служби, та йому відмовили. Іван Сірко продовжував й надалі виконувати обов'язки оборонця рідної землі. Навесні 1675 р. козацький отаман, очолив запорізьких та донських козаків і калмиків, розбив ханські орди та загони турецьких яничарів, які вторглися в українську землю. А в наступні роки він провів ще декілька блискавичних воєнних операцій сумісно з руськими військами, які зупинили під Чигирином похід 200-тисячної турецько-татарської армади на Лівобережну Україну.

Величезна популярність й авторитет Сірка в народі могли забезпечити йому обрання гетьманом, але кошовий жодного разу не домагався булави. В силу свого положення він був знайомий з правлячою верхівкою України, а з багатьма гетьманами його пов'язували дружні стосунки. Проте, якщо отаман бачив, що хто-небудь з них переслідує лише свої власні інтереси, то одразу ж виступав проти.

Складністю політичної ситуації можна пояснити його стосунки з гетьманом Правобережної України П. Дорошенком, який 12 років намагався поєднати під своєю булавою всю Україну и з цією метою навіть уклавши союз з Турцією і Кримським ханством. А Іван Сірко, безкомпромісно воюючи з турецькими ордами, в той же час підтримував зв'язки з Дорошенком та допомагав в обранні його гетьманом. В свій час Сірко допоміг М. Ханенкові, що орієнтувався на Річ Посполиту, але з тієї ж причини розірвав стосунки з Юрієм Хмельницьким. Складні взаємовідносини були у отамана запорізьких козаків і з царським урядом та його креатурою - гетьманом Самойловичем, який відібрав у Війська Запорізького його власність і часто не допускав на Січ обози з провіантом.

В останній рік життя Сірка турки намагалися підкупити його або фізично знищити, організувавши закид. Були намагання укласти з ним сепаратний мир. Це останні відомості про Сірка. Стан здоров'я змусив отамана залишити Січ та повернутися у свої володіння на пасіку до села Грушівки. Там 1 серпня 1680 р., як писав літописець, він відійшов на вічний спокій. Тіло його було перевезено по Дніпру до Запорізької Січи і там поховано "всім Військом Низовим" с воїнськими почестями. Під час будівництва Каховського водоймища прах Івана Дмитровича був перенесений на могилу поблизу с. Капуловка (нині Миколаївський район Дніпропетровської області).

Протягом чверті століття уславлений кошовий незмінно стояв на південних рубежах української землі та невтомно протистояв завоюванню її турками та їх васалами, не даючи їм утвердитися на загарбаних землях, - і в цьому найвеличніша історична заслуга уславленого запорізького полководця Івана Дмитровича Сірка.

Размещено на Allbest.ru