І Хрестовий похід як передумова до формування колоніальних імперій

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

МАРІУПОЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІСТОРИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН ТА ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ

І ХРЕСТОВИЙ ПОХІД ЯК ПЕРЕДУМОВА ДО ФОРМУВАННЯ

КОЛОНІАЛЬНИХ ІМПЕРІЙ

Курсова робота

Студента I курсу

спеціальності «Міжнародні відносини»

Кухалейшвілі Г. Р.

Науковий керівник:

старший викладач кафедри

міжнародних відносин та

зовнішньої політики

Черепченко А.А.

Маріуполь 2009р.

ПЛАН

Вступ

Розділ І. І Хрестовий похід як фактор поширення впливу європейських держав

Розділ ІІ. Порівняння методів християнізації і колонізації

Висновки

Список використаних джерел і літератури

Вступ

Колоніалізм є явищем при якому метрополія панує над окремими територіями, завдяки військовому, політичному, економічному пригніченню даних територій, економічне експлуатування підкорених територій. Колоніальною імперією є держава, яка має закордонні володіння (колонії), на яких поширюються закони даної держави, а також управління здійснюється представниками метрополії. Початком формування колоніальних імперій вважаються Великій географічні відкриття 15-16 ст. Період існування колоніальних імперій починається після появи Іспанської, Португальської, Османської колоніальних імперій. Саме з І Хрестового походу започаткувалась практика поширення впливу європейських держав на неєвропейські-нехристиянські території.

Початком формування колоніальних імперій в історіографії відноситься до Великих географічних відкритть 15-16 ст., колоніальних імперій першої формації (Іспанської, Португальської колоніальних імперій) 16-18 ст., колоніальних імперій другої формації (Англійська, Голандська, Французька колоніальні імперії) 18-20 ст. та визначається такими фактами як відкриття Америки Х. Колумбом в 1492 р., відкриття Васко да Гамою морського шляху до Індії в 1494 р., захоплення іспанцями держави ацтеків та інків в 1533 та 1532 рр., заснування Англійської Вест-Індської компанії в 1620 р. та Ост-Індської компанії в 1757 р.

Проте, можна вважати І Хрестовий похід 1095-1099 рр. передумовою до формування колоніальних імперій. І Хрестовий похід розглядався як релігійна експансія і фактично не аналізується як явище яке започаткувало практику до формування колоній як явища. Оскільки європейська цивілізація була християнською, світова політика є європоцентричною. І Хрестовий похід заложив основи релігійним, етнічним конфліктам між представниками Близького Сходу та європейської цивілізації. Доведення цієї позиції і визначає актуальність теми.

Важлива тема ще й тому, що І Хрестовий похід дав початок до Великих географічних відкритть, пошуку більш вигідного торгівельного шляху в обхід мусульманських держав, відкриттю Суецького каналу в сер. 19 ст. представниками Англійської колоніальної імперії і як наслідок формування колоніальних імперій.

Об'єктом дослідження є формування колоніальних імперій.

Предметом дослідження є формування практики колоніалізму в ході І Хрестового походу.

Метою дослідження є вивчити вплив І Хрестового походу на формування колоніальних імперій, а також дослідити зазначеного явища як передумови до колоніального руху.

Для досягнення поставленої мети треба вирішити ряд наукових задач:

· вивчити і класифікувати літературу та джерела за проблемою

· дослідити причини, з яких європейськи держави почали І Хрестовий похід та найбільші колоніальні експансії.

· порівняти методи християнізації і коланізації

Історіографію вивченого питання класифікуємо таким чином:

· Причини І Хрестового походу в своїх роботах аналізували Васильєв А. А., Успенский Ф. И., Заборов М. А., Мишо Г., Куглер Б.

· Причини колоніалізму окремих держав вивчалися Варкиним А., Здановичем Л., Черкасовим П. П., Фоксом Р.

· Особливості методів експансії під час І Хрестового походу аналізувалися Успенским Ф. И., Заборовим М. А., Мишо Г.

· Основні методи колонізації досліджувались Фоксом Р., Варкиним А., Здановичем.

· Хід основних подій та результати І Хрестового походу описувались в роботах Мишо Г., Успенскиого Ф. И., Заборова М. А., Куглера Б.

· Особливості формування та розвитку колоніальних імперій та вивчалися Варкиним А., Здановичем Л., Черкасовим П. П., Фоксом Р.

Джерела використані в дослідженні класифікуємо таким чином:

Офіційними джерелами використаними в дослідженні були договори колоніальних імперій про розділ сфер впливу в світі та про розподіли в колоніях.

Дані договори є важливими завдяки конкретному з'ясуванню напрямків різних колоніальних імперій.

Неофіційними джерелами використаними в даному дослідженні є листи написані під час І Хрестового походу. Дані джерела написані простими селянами, лицарями, членами родини візантійського імператора, відрізняються ємкістю викладених подій, дають подрібний опис взаємовідносин між учасниками І Хрестового походу описують стан хрестоносців під час важливих подій, які можна вважати передумовою до формування колоніальних імперій. Також в неофіційних джерелах описуються деяки методи християнізації, які вплинули на основні методи колонізації.

Таким чином історіографічну базу можна вважати достатньо вивченою. У дослідженні було використано 35 найменувань джерел та літератури.

Структура роботи. В першому розділі даного дослідження « І Хрестовий похід як фактор поширення впливу європейських держав» вдалося розглянути основні причини І Хрестового походу та колоніальної експансії європейських держав, встановити схожість їх характеру, розглянути І Хрестовий похід як фактор поширення впливу європейських держав. Релігійна причина під час І Хрестового походу та колоніальних експансій була номінальною. Під час І Хрестового походу сутністю її був захист християн Сходу від мусульманського гніту, якого не було, але під час колоніальної експансії вона мала месіанський характер, була направлена на окатоличування неєвропейських народів, формування європоцентричності. Головну роль відігравала економічна причина. Напередодні І Хрестового походу у захопленні майбутніх земельних володінь з плодючими почвами, матеріальних ціннощів були зацікавлені крупні феодали та католицька церква, немайнове лицарство. Під час формування колоніальних імперій важливу роль відігравав пошук дорогоцінних металів. Королівська влада, землевласники, військові, католицька церква були зацікавлені у розширенні земельних володінь, здобутті матеріальних цінностей. Близькою до економічної була торгівельна причина. Під час І Хрестового походу, вона полягала у тому, що італійські міста - держави бачили в І Хрестовому поході шлях до розширення морської торгівлі, встановлення контролю та монополії за торгівельними шляхами. Під час формування колоніальних імперій вона полягала у пошуці нових торгівельних шляхів в обхід Османської імперії, пошуці сировини, ринків збуту. Була соціальна причина. Під час І Хрестового походу, важливою була для феодально залежного селянства, для феодалів бажавших позбавитися від залежності від королів, створити на окупованих територіях власні державні об'єднання; для лицарства була можливость отримати привілеї від феодалів за військову службу. Під час колоніальної експансії вона полягала у бажанні чиновництва захопити керівні посади в колоніях, бажанні військової еліти здобути привілеї, створенні підготовчого ступеню для підготовки робітників держапарату, представників армії, використання рабів з місцевого населення. Демографічна причина була важливою. Напередодні І Хрестового походу існувала велика кількість населення тогочасних європейських держав. Напередодні колоніальної експансії необхідно було позбавитись від зайвих верств населення. Важливою була зовнішньополітична причина. Під час І Хрестового походу полягала у вигідності регіону Східного Середземномор'я як плацдарма для встановлення сфер впливу у регіонах Північної Африки, Малої Азії, частини Середнього Сходу, підпорядкування Візантії, встановлення впливу на мусульманські держави католицькими державами Європи. Візантія бажала за рахунок хрестоносців звільніти території Сирії, Палестини, Малої Азії. Для європейських держав під час колоніальної експансії було важливим сформувати опорні пункти важливих точках світу, заснувати колонії, як плацдарма для наступу на інші території, захоплення сусідніх колоній, контролювати пересування ворожого флоту, армій, встановити контроль за торгівельними шляхами інших метрополій,. встановити європоцентричність у світ. І Хрестовий похід слід розглядати як фактор розширення впливу європейських держав під час заснування колоній. І Хрестовий похід дав приклад можливості поширення військової експансії межами регіону Середземномор'я, досвід заснування держав хрестоносців сприяв заснуванню колоній, завдяки яким європейці змогли встановлювати та розширювати сфер впливу, сформував причини, які мали ідентичний характер під час проведення колоніальної експансії європейських держав в різні часи незважаючи на об'єкт експансії, відстань колонізуємих територій, сформував основні методи колоніальної експансії.

В другому розділі «Порівняння методів християнізації і колонізації» було порівняно методи християнізації і колонізації. В І Хрестовому поході, під час заснування колоній важливу роль відігравав військовий метод встановлення контролю над закордонними територіями, хоча хрестоносці не були організованими, не мали план наступальних дій, не розділилися на рівні, підпорядковані єдиному командувачу підрозділи, тому що кожен хрестоносець переслідував власні цілі. І Хрестовий похід вплинув на експедицію іспанських конкістадорів в державу ацтеків в 1519 р., хоча війська іспанців були організованими підрозділами, дисципліновані мали єдиного командувача у особі Кортеса. План Іспанської держави, як і інтереси папства та феодалів під час І Хрестового походу передбачав захоплення плодючих земель, матеріальних цінностей. Тактика використання перевалочного пункту під час І Хрестового походу (Константинополь) вплинула на проведення експедиції Кортеса (Велакрус), на освоєння португальцями Індійського океану, та узбережжя Індії у сер. 15 ст. (порт Кондішері), на колонізацію англійцями Північноамериканського континенту (форт-пост Джеймстаун). Тактика використання підтримки місцевого населення під час І Хрестового походу вплинула на використання підтримки деяких племен під час колоніальної експансії європейських держав. Дипломатичним прийомом вплинувшим на формування колоніальних імперій ( як у випадках з Монтекусумою, Атахуальпою) були спроби під час І Хрестового походу використання візантійським імператором хрестоносців у власних інтересах. Каральні заходи, дискримінаційна політика по відношенню до мусульманського населення на захоплених територіях хрестоносцями вплинула на аналогійне відношення іспанців до майя, інків, ацтеків, англійців до північноамериканських індійців, африканців.

Вдалося встановити, що І Хрестовий похід вплинув на формування колоній, як форми володінь підкорених метрополії, завдяки створенню Єрусалимського королівства на чолі з Готфридом Бульонським, Едеского князівства на чолі з Балдуїном, Антіохійського князівства на чолі з Боемундом, Тріпольського герцогства на чолі з Раймондом. І Хрестового похід вплинув на формування колоніальних імперій нової формації (Англійської, Французької завдяки колоніям Іспанії, Португалії), підмандатних територій (британський мандат в Палестині (1922-1948 рр.), французький мандат на територіях сучасної Сирії (1922-1946 рр.), Левану (1926-1946 рр.), територіях колишньої Османської імперії), завдяки заснуванню держав хрестоносців на території колишніх володінь Візантії.

Таким чином така структура викликана необхідністю вирішення поставлених задач.

Розділ І

І Хрестовий похід як фактор поширення впливу європейських держав

В даному розділі роботи розглядаються причини з яких європейські держави почали І Хрестовий похід та найбільшому колоніальну експансію. В даному розділі дослідження І Хрестовий похід розглядається як не від'ємний фактор поширення впливу європейських держав в різні кутки Земної кулі.

Розглядаючи причини І Хрестового походу можна простежити чітку схожість причин Великих географічних відкриттів, як початок формування колоніальних імперій та колоніальній експансії європейських держав, схожість причин формування колоніальних імперій нової формації. Відомо, що проведенню І Хрестового походу сприяли об'єктивні причини, які вникли к 1095 року. Офіційною причиною походу, проголошеною Папою Римським Урбаном ІІ на Клермонтському соборі 1095 року, було звільнення Гроба Господня в Єрусалимі. Приводом для розпочинання І Хрестового походу послугував захист інтересів християн Єрусалиму. Формальністю була окупація християн мусульманами, які однак не пригнічувалися з боку халіфів. Слід відзначити, що Святий Гроб, або Гробниця Христа, яка до захоплення Єрусалиму хрестоносцями, користувався повагою з боку арабів, не мав потреби у захисті з боку хрестоносців. Під час мусульманської окупації протягом половини тисячоліття, загарбники не проводили релігійної дискримінації християнського населення [30; с.9]. В Єрусалимі християнам дозволялося поклонятися Св. Гробу, ісповідувати християнський культ. Відносно актуальних потреб того часу, то релігійна причина не була головною, не була приводом до походу і тому носила номінальний характер. Незважаючи на формальність релігійної причини, вона в якомусь ступеню продовжувала відігравати номінальну роль і в подальшому, під час Великих географічних відкриттів та формуванні колоніальних імперій. Але якщо під час І Хрестового походу сутністю її був захист християн від пригнічень мусульман, то під час колонізації вона носила месіанський характер. Іспанських та португальських монархів і, безумовно, вабили ілюзії навернення невідомих народів до католицтва [16; с.20-23]. Можна відмітити, що формальна релігійна причина під час формування колоніальних імперій мала двозначний характер. Під окатоличуванням під розумувалася європеїзація неєвропейських народів, а під впровадженням європейської культури розумілося встановлення власної сфери впливу і як результат впровадження європоцентричності в колонізуємих регіонах та розширення сфери впливу в світі. Тим самим наявність релігійної причини та її формальність простежується як під час І Хрестового походу так і під час формування колоніальних імперій.

Вдалося прийти до висновку, що головну роль в проведенні І Хрестового походу 1095-1099 рр. та колонізації раніш невідомих регіонів відігравали економічні потреби. На передодні І Хрестового походу у Європі були потреби у плодючих землях. У захопленні майбутніх земельних володінь з плодючими почвами були зацікавлені крупні феодали та католицька церква. Території Сходу були корисними для розширення земельних володінь, вважалися необхідним джерелом матеріальних ресурсів. Слід підкреслити, що лицарство, як верства немайнового дворянства мало потребу в розширенні власного майна, в пошуках шляхів до збагачення. Лицарі не мали власних земельних володінь, наследство від батьків-феодалів отримували по-старшинству. Проведення І Хрестового походу було вигідним для немайнового лицарства як джерело збагачення, отримання власних земельних володінь. Зацікавленість Католицької церкви була основана на можливості заснувати нові єпархії, обратити в католицтво мусульманські народи. Відомо, що католицьке населення сплачувало багато церковних податей, які йшли в скарбницю Папи Римського, вищого духівництва. Як і в Європі, папство бачила в І Хрестовому поході можливість розширити кількість монастирських земель. Сільськогосподарська продукція яку отримували представники Папської держава з церковних земель в католицьких країнах давала змогу отримувати колосальні фінанси. В період формування колоніальних імперій можна побачити досить схожі ознаки економічної причини. Європейські монархи прагнули розширити королівські земельні володіння, формування та розвиток абсолютизму в Західній Європі в 15-16 ст. потребував коштів на утримання державних структур, апарату, війська. Крупним землевласникам потрібні були нові земельні володіння, захоплення матеріальних цінностей у вигляді потрібних на той час золота та срібла [16; с.25]. Європейські запаси дорогоцінних металів зменшилися із-за посилення ролі торговельних бірж та ускладнення грошового обігу. Дефіцит золота та срібла дає можливість вважати більш важливим фактором пошук дорогоцінних металів, хоча під час І Хрестового походу першу роль відігравав пошук плодючих земель, територій. Як під час І Хрестового походу так і під час колонізації католицька церква мала власні інтереси, хоча в період формування колоніальних колоніальних імперій католицька церква вже не відігравала першорядної ролі. Схожими були економічні потреби іспанських, португальських конкістадорів з потребами лицарства під час І Хрестового походу. Після закінчення Реконкісти португальські та іспанські дворяни, які були здатними тільки воювати стали боржниками морських постачальників. Тому необхідність матеріальних цінностей, пошуки швидкого збагачення сприяли участі дворянства в колоніальній експансії як представників національної армії метрополії. Католицька церква як і під час І Хрестового походу була зацікавлена у заснуванні нових єпархій, зборі церковних податків, оволодінні церковними землями.

Близькою до економічної була торгівельна причина. В проведенні І Хрестового були зацікавлені італійські міста - держави Генуя, Тарент, бачили шлях до розширення морської торгівлі, встановлення контролю за Великим шовковим шляхом на Сході, та торгівельними шляхами басейну Середземного моря. До проведення хрестового походу італійські міста-держави контролювали європейську частину Середземноморського басейну, а щоб переправити товари через Великий Шовковий шлях, італійці мали мати справи з візантійськими та арабськими посередниками. На той час арабськи держави та Візантія завдяки географічному розташуванню були транзитом морських та сухопутних шляхів зі сходу до Європи. Італійці не були зацікавлені у сплаченні торгівельних пошлін арабам, ставили головною задачею встановлення власної монополії на торгівлю у Середземноморському регіоні. Під час колоніальної експансії торгівельна причина також була важливою, але світова торгівля того часу з масштабів Середземного моря зросла до більших масштабів, центр європейської торгівлі перемістився з італійських держав до держав атлантичного узбережжя [16; с.26]. Важливим фактором важливості торгівельної причини під час формування колоніальних імперій була криза левантійської торгівлі, тому що з сер. 15 ст. були втрачені торгівельні шляхи (зв'язуючи зі Сходом). Золота Орда, через яку проходили торгівельні шляхи розпалася на окремі ханства, кожному правителю яких європейські купці повинні були сплачувати пошліну, що підвищувало вартість товару та приводило до росту цін на товари. На місті Візантії у 1453 році утворилася Османська імперія (закрита для міжнародних відносин), що стало причиною зміщення основних торгівельних шляхів. Таким чином все це призвело до пошуку нових торгівельних морських шляхів в обхід Османської імперії, для повернення торгівельної монополії до метрополій. Ми бачимо, що бажання італійських держав встановити монополію над середземноморською торгівлею призвело під час формування колоніальних імперій до прагнення європейських держав встановити монополію за світовою торгівлею. Також до торгівельної причини слід віднести пошук сировини. Прикладом може слугувати продаж експорт в метрополію рідкісних порід дерева, каміння, що давало великий фінансовий прибуток торгівельним факторіям в колоніях від метрополій. Також важливим був і пошук нових ринків збуту. Характерним для метрополій колоніальних імперій нової формації, на прикладі Англійської колоніальної імперії, був ввіз якісних товарів для власних переселенців, що також забезпечувало фінансовий прибуток [35; с. 53-55]. Таким чином розглянуті приклади дають можливість вважати економічну причину найбільш важливою під час І Хрестового походу та під час колоніальної експансії європейських держав.

Важливою була і соціальна причина І Хрестового походу та колоніальної експансії європейських держав. Під час І Хрестового походу в цій сфері було зацікавлено багато верств населення середньовічної Європи. Феодально залежне селянство приймало участь в цій військовій операції, щоб позбавитись від барщини, податків, персональної залежності, відміну якої феодали та влада обіцяли в обмін за поповнення війська [30; с.12]. Прикладом може послугувати Селянський похід 1095 року, як початок І Хрестового походу. Багато німецьких, французьких, італійських селян продавало маєтки, а на получені гроші покупало зброю для хрестового походу. Також на захоплених територіях деякі лицарі прагнули захопити владу, стати феодалами. Вигідним хрестовий похід був для феодалів, бажавших підвищити свій статус, користуватися аналогічними привілеями, як і лицарство. Важливим стимулом до активної участі феодалів і військовій операції слугувала можливість позбавитися від прямої залежності від королів, створити на окупованих територіях власні державні об'єднання. Для лицарства вигідним поход був завдяки можливості отримати привілеї від феодалів за військову службу. Привілеями визначалися звільнення від податків, отримання високих титулів. Можна простежити схожість соціальної причини для проведення колоніальної експансії європейських держав. Для тогочасних європейських чиновників з'явилася прекрасна можливість зайняти керівницькі посади в заснованих колоніях, тим самим підвищіти власний кар'єрний ріст привілеї [16; с. 30-35]. Також важливою соціальна причина була і для держапарату метрополії, тому що представники колоніальної адміністративної влади могли досить швидко здобути досвід в державних справах і таким чином стати кадровою базою для державних структур метрополії. Можна вважати заснування колоніального управління як особої стадії підготовки чиновників. Також у колоніальній експансії були зацікавлені представникі військової дворянської еліти. Для конкістадорів з'являлася прекрасна можливість здобути привілеї, підвищити свій статус в національній армії метрополії, здобути заслуг перед Батьківщиною. Для влади європейських держав важливою соціальна причина була і в можливості підтримувати власну армію в добрій готовності із-за частішій необхідності піддержання ладу в саміх колоніях. Особливістю соціальної причини для проведення колоніальної експансії європейськими державами була також потреба в безкоштовній робочої сили представленої етнічним населенням захоплених територій для непрестижних але суспільно важливих робіт. З цього ми можемо вважати, що в цілому соціальна причина проведення І Хрестового походу та колоніальної експансії європейськими державами мала багато спільних особливостей, але соціальні потреби колонізації мали більші масштаби.

Демографічна причина була досить важливою для проведення І Хрестового походу та для проведення колоніальної експансії європейськими державами. Автори вказують на велику кількість населення тогочасних європейських держав на передодні І Хрестового походу. І насправді перенаселення, особливо в сільських регіонах призводило до нехватки дільниць для реалізації селян, був перезбуток робочої сили. Це призводило до безробіття, росту кримінальних елементів жебрачих банд. Прикладом може послугувати той факт, що під час Селянського походу до селян приєднувалися банди жебраків метою яких було пограбування під час І хрестового походу [13; с.39]. Монархи різних держав Європи прагнули використанню власного населення в еміграції та осідленні на захоплених територіях Сходу. Це можна обґрунтувати тим, що власне населення стало б опорою для влади монархів, здійснювало остаточне вигнання мусульманського населення з захоплених територій. Під час колоніальної експансії, демографічний фактор також був однією з причин захоплення закордонних територій. Відомо, що переселенцями в колонії частіш за все були особи, які не змогли реалізувати власні здібності або вміння не витримавши конкуренції в метрополії. Переселенцями становилися немайнові, бідні верстви населення, які прагнули підвіщіти свій соціальний та фінансовий статус в колоніях [16; с.38]. Для релігійних меншин колонії повинні були стати місцем вільного проповідування власного культу (пізніше в колоніях Франції гугеноти, в колоніях Британії ірландські католики). Влади багатьох метрополій використовували колонії як місто збуту зайвих для добро порядкового суспільства верстви населення. Тому в'язні відправлялися до постійного проживання та праці до колоній. Таким чином демографічна причина привела до І Хрестового походу та колоніальної експансії, але якщо під час І Хрестового походу демографічна причина була пов'язана з перенаселенням Європи, то під час формування колоніальних імперій полягала у міграції зайвого для європейського суспільства населення.

Аналізуючи причини зовнішньополітичного характеру, можна прийти до факту, що в цілому вони полягали у розширенні сфери впливу європейських держав під час І Хрестового походу та колоніальній експансії європейських держав. Але незважаючи на це масштаби сфери впливу були різними. Для хрестоносців регіон Східного Середземномор'я був вигідним плацдармом для встановлення сфер впливу у регіонах Північної Африки, Малої Азії, частини Середнього Сходу в усі часи історії та сучасності, для багатьох розвинених держав. Для католицьких держав Європи з'явилась можливість підпорядкувати давнього економічного та політичного суперника та конкурента в усіх сферах Візантію, та як показують думки відомих авторів встановити власну сферу впливу на мусульманські держави Аморавідів (Марокко, Алжир), Фатимідського халіфату (Єгипет), Аббасідського халіфату (Аравійський п-в). З даних фактів стає зрозумілим, що територія Близькосхідних держав повинна була стати наступним об'єктом загарбницьких дій після захоплення Сирії, Палестини, частини Малої Азії. Не слід забувати, Візантія також була зацікавлена у проведенні І Хрестового походу, незважаючи на погляди достатньої кількості дослідників створивши облік даної держави як одній з постраждалих під час І Хрестового походу, та наступних походів хрестоносного руху. Під час дослідження вдалося прийти к висновку, що візантійський імператор Олексій Комнін передбачував погроми та фактичний розділ Візантії хрестоносцями, він також передбачував їх загарбницьки настрої не меншими ніж сельджукідськи. Її погрожував зі сходу Сельджукідський султанат, який до 11 ст. спрамогся захопити більшу територію Малої Азії. Вдалося дослідити, що з південного східу кордонам Візантії погрожувала держава Данішмендідів. Відносно експансіонистських прагнень Візантії, то Алексій ІІ вважав необхідним перш за все повернути раніш втрачені території Північної Африки, Східного Середземномор'я. В свою чергу він не мав бажання спиратися на власні сили та розраховував на вассалитет з боку хрестоносних вождів. Зустрічі з папою Урбаном ІІ обіцяла, Олексію ІІ повертання візантійської територіі в обмін на використання Візантіі як плацдарму для наступу. Щодо розширення сфери впливу Європейських держав, то для кожної колоніальної імперії були характерні спільні стратегічні завдання. Кожна європейська держава здатна до колоніальної експансії сформувати систему опорних пунктів в стратегічно важливих точках світу для досягнення більшій мобільності армій метрополій, а також здійснення впливу на ще не захоплені регіони. Необхідним було з зовнішньополітичної точки зору заснування колоній, які повинні були стати плацдармом для розгортання подальшого наступу на стратегічно важливі території, для захоплення колоній сусідніх колоніальних імперій. Також метрополії прагнули з найбільш вигідних опорних пунктів контролювати пересування ворожого флоту, армій [16; с.39]. Важливим було прагнення європейських держав встановити контроль за торгівельними шляхами контролюємих іншімі метрополіями. Важливим стратегічним прагненням європейських держав було впровадження власних методів управління в колоніях, доведення до власних стандартів усі сфери життя на захоплених територіях, встановлення європоцентричності у світі.

Таким чином зовнішньополітичною причиною І Хрестового походу та колоніальній експансії європейських держав було розширення сфери впливу держав Європи.

І Хрестовий похід слід розглядати як фактор розширення впливу європейських держав під час заснування колоній. І Хрестовий похід можна вважати однією з перших військових експедицій за межі Європи, він дав приклад можливості поширення військової експансії не тільки за межами Європи але й за межами регіону Середземномор'я яку пізніше європейські держави довели на практиці посланими експедиціями до усіх кутків Земної кулі. І Хрестовий похід також можна вважати фактором розширення сфери впливу європейських держав, тому що досвід заснування держав хрестоносців сприяв заснуванню колоній, завдяки яким європейці змогли надійно закріпитися на захоплених територіях, використовувати колонії як плацдарм до встановлення та розширення власних сфер впливу на різні регіони. Причини які сформувалися напередодні І Хрестового походу стали мати ідентичний характер під час проведення колоніальної експансії європейських держав в різні часи незважаючи на об'єкт експансії, відстань колонізуємих територій. І Хрестовий похід також сформував основні методи колоніальної експансії, сутність яких не змінилася під час усіх колоніальних експедицій, будь якої колоніальної імперії. Удачливий ісхід та виконання основних завдань поставлених І Хрестовому поході у наступні століття стали важливим поштовхом та стимулом до нових колоніальних захоплень. Територія Східного Середземномор'я, яка була захоплена хрестоносцями як результат І Хрестового походу, відзначила наступний напрямок колонізації європейських держав в Північній Африці, деяких регіонах Близького сходу, тому, що ще в часи І Хрестового походу була плацдармом для впровадження сфери впливу європейських держав у дані регіони. В цілому завдяки навединим фактам можна вважати І Хрестовий похід фактором розширення сфери впливу європейців.

Таким чином в даному розділі були досліджені основні причини І Хрестового походу та колоніальної експансії, І Хрестовий похід був розглянут як фактор поширення сфери впливу європейських держав.

Розділ ІІ Порівняння методів християнізації і колонізації

В даному розділі вдалося порівняти методи християнізації і колонізації.

І Хрестовий похід оказав значний вплив на методи проведення експедицій під час заснування колоніальних імперій. В І Хрестовому поході, як і під час заснування колоній важливу роль відігравав військовий метод встановлення контролю над закордонними територіями військовим методом. Кожна держава-учасниця І Хрестового походу мобілізувала власних лицарів, селян які представляли війська даної держави [30; с.43]. Хоча дані загони, на відміну від колоніальних військ, не були організованими, не змогли розробити стратегічний план наступальних дій та розділитися на рівні, дисципліновані, організовані та підпорядковані єдиному командувачу підрозділи, тому що кожен хрестоносець переслідував власні цілі, але групувалися навколо найбільш авторитетних хрестоносців. Розстановка європейських сил проходила таким чином - Нижня Лотарінгія (Готфрід Бульонський), Прованс (Раймунд Тулузський), Булонь (Балдуин Булонський, Євстахий ІІІ), Блуа (Етьен ІІ де Блуа), Луи-ан-Вєле (Адемар Мотейский), Вермандуа (Гуго Великий), Тарент (Боємунд та Танкред Тарентські), Генуя (Гуглирьєно Ембриако), Фландрія (Роберт ІІ Фландрський), Нормандія (Роберт Нормандський, Боємунд Тулузський). Яскравим прикладом впливу І Хрестового походу на формування колоніальних імперій є експедиція іспанських конкістадорів на чолі з Кортесом в державу ацтеків в 1519 р. [10; с. 53- 68] Як і в державах-учасницях І Хрестового походу, на території Куби іспанське керівництво сформувало експедиційну армію. Стратегічні помилки під час І Хрестового походу були передумовлені. Війська іспанців були розділені на організовані підрозділи, були дисципліновані та підкорювались єдиному командувачу у особі Кортеса, назначеному губернатором Куби Диего Веласкесом. План Іспанської держави був схожим на інтереси папства та феодалів під час І Хрестового походу. Важливим вважалось захоплення плодючих земель, матеріальних цінностей. Вплив на проведення експедиції Кортеса вказала тактика використання перевалочного пункту під час І Хрестового походу. Для хрестоносців таковим слугував Константинополь, куди в 1096 році прибули представники усіх держав-учасниць в загальній кількості 100 тис. лицарів, 600 тис. піхоти. Імператор Олексій ІІ надав хрестоносцям поповнення у вигляді 2000 візантійської кінноти та піхоти, забезпечив провіантом та усім необхідним до наступу до Нікеї [30; с.58].

Можна вважати, що використання Константинополю як плацдарму до наступу і привело до удачного розпочатку разгрому Сельджукідського султанату. Для іспанських військ на прикладі Константинополю роль перевалочного пункту відіграв Веракрус [10; с. 55]. Відомо, що у даному місті Кортесу вдалося поповнити запаси провізії, а також поповнити військо у вигляді 400 чоловік. Тактика перевалочного пункту використана під час проведення І Хрестового походу, забеспечіла не тількі вдале проведення експедиції Кортеса, але й відігравала суттєву роль під час освоєння португальцями Індійського океану, та узбережжя Індії у сер. 15 ст. ( порт Кондішері), використовувалась англійцями під час колонізації Північноамериканського континенту ( форт-пост Джеймстаун заснований у 1607 році).

Наступним прикладом впливу І Хрестового походу на методи захоплення закордонних територій під час формування колоніальних імперій відігравала тактика використання окремих груп населення як підтримки проти боротьби з вороже настроєними представниками колонізуємих територій. Під час І Хрестового походу опорою хрестоносців під час захоплення окупованими турками-сельджуками міст було християнське населення. Прикладом може послугувати захоплення Никеї. Никея мала стратегічне розташування на березі озера, її також оточували гори. Незважаючи на вигідне географічне розташування для оборони та товсті стіни гарнізон міста мав малу кількість, не був боєздатним. Також вдалося виявити, що мешканці міста були в більшості випадків християнами, греки та вірмени. Вони з релігійних поглядів підтримували хрестоносців, відмовлялися приймати участь в обороні. І хоча візантійцям вдалося першими взяти місто, завдяки грецькому стратигу, який зумів домовитися з представниками мусульманського гарнізону та пообіцяв помилування за здачу міста, дана підтримка християнського населення дала ефективний результат. Також підтримкою місцевого населення хрестоносці користалися під час захоплення Антиохії. Одному з авторитетних хрестоносців Боемунду Тарентському вдалося домовитися з офіцером-вірменом Фірузом, що захищав вежу антіохійської стіни [23; с.35]. Розраховуючи на підтримку христиан, Боємунд зміг спланувати штурм міста. Головний штурм був назначений на 2 червня. Ми бачимо, що завдяки цій тактиці хрестоносців очікував успіх. У ніч із 1 на 2 червня вежа була здана Фірузом та хрестоносці піднялися до неї. З другого боку в місто зайшли інші війська хрестоносців. Малочисельний гарнізон мусульман був знищений. Таким чином, 2 червня 1098 р. Антіохія була взята. Іспанцям під керівництвом Кортеса на прикладі хрестоносців вдалося використати ворожий до ацтеків народ у інтересах Іспанської колоніальної імперії. Після висадки на мексиканське узбережжя конкістадори зіткнулися з населенням Тлашкали, міста якому визволитися від ацтецького панування [10; с. 65]. Хоча військові підрозділи даного міста спромаглися напсти на іспанців, завдяки вогнестрільної зброї останнім вдалося перемогти мешканців Тлашкали. В свою чергу даний народ пам'ятаючи ворожнечі стосунки з представниками держави ацтеків, погодилися вказати іспанцям Кортеса шлях до ацтецьких позицій. Слід відмітити, що існують факти про допомогу Кортесу від індіанки Маріни яка змогла перевести з ацтецької мови важливу інформацію про плани правителя Монтесуми у відношенні іспанців, що безумовно сприяло захопленню територій ацтеків. Іншим прикладом використання досвіда хрестоносців було захоплення іспанцями південної території майя (Гватемали) в 1523р. на чолі з Педро де Альварадо. Він використовував військові підрозділи та перекладачів з ворожих до майя племен. Відомо, що в період переділу Іспанської, Португальської колоніальних імперій в 16 ст., англійці та голандці підкупами та інтригами переманювали на свій бік ворожі до голандських та португальських колоністів південноамериканські племена завдяки яким відбулося розширення Англійської, Голандської колоніальних імперій за рахунок раніш захоплених іспанцями, португальцями територій.

Таким чином використана під час І Хрестового походу тактика підтримки місцевого населення, стала важливою під час формування колоніальних імперій, а також під час формування колоніальних імперій нової формації.

Наступним дипломатичним прийомом вплинувшим на формування колоніальних імперій були спроби під час І Хрестового походу використання візантійським імператором хрестоносців у власних інтересах [33; с.49-52]. Дипломатичним прийомом візантійського імператора було заведення знайомств з малограмотними та недалекоглядними хрестоносцями. Завдяки цьому він намагався розкривати військові плани хрестоносців, мати вплив на хід походу, з вигідою для інтересів та завдань Візантії у І Хрестовому поході. Головною ціллю переговорів Олексія ІІ з хрестоносцями було добитися можливості переходу захоплених хрестоносцями територій у розпорядження Візантії. Відомо, що він також вимагав перед військовими діями клятви вірності серед хрестоносних керівників. Можна відмітити, що візантійський імператор прагнув узяти ініціативу контролю за хрестовим походом, перетворити Константинополь у своєрідний штаб хрестоносного руху замість Риму. Історичним фактом є те, що вперше переговори були розпочати Гуго Великим правителем Вермандуа. Візантійський імператор зостереженно чекав прибуття Гуго Великого. Навіть відомо те, що було наказано декільком судам грецького флоту крейсувати узбережжя, та супроводити кораблі Гуго до Константинополя. Буря сприяла підкоренню Гуго Олексієм ІІ. Сам Гуго Великий був знайдений візантійською вартою на беризі у не найкращому положенні. Після почесної зустрічі у грудні 1096 р. Гуго дав васальну клятву Олексію ІІ. Однак не всі хрестоносці погодилися на переговори з імператором. Прикладом є те, що Готфрид Бульонський, після зникнення Гуго вимагав через посольство звільнення Гуго. В знак протесту хрестоносці Готфріда спустошували місцевість де вони перебували. Армія на чолі з Готфридом за день до Різдва добралася до Константинополя. Готфрид відмовився від переговорів з Олексієм ІІ. Імператор ізолював хрестоносців з Готфрідом печенегськими та слов'янськими найманцями від відносин з іншими хрестоносцями. Ці факти показують нам про складність візантійсько-нижньолотарингських відносин. Слід відзначити, що 3 квітня 1097 р. Готфрід прорвався через оточення та його хрестоносці підійшли до Константинополя. Олексій ІІ вирішив підкорити Готфріда силою та зазнав війську хрестоносців поразки. Після цього Готфрид погодився дати клятву вірності та повернути Візантії всі захоплені території. Можна відмітити, що після клятви Готфрида, більшість хрестоносців погодилось на аналогічні відносини з імператором Олексієм ІІ. Досить складними залишалися візантійсько-тарентськи відносини. Один з авторитетних норманських хрестоносців Боемунд Тарентский мав до проведення І Хрестового походу поразку від візантійців в битві під Ларисою. Це означає, що участь в І Хрестовому поході розглядалася їм як своєрідний реванш. Відомо, що Боемунд вважав за необхідне завоювати Візантію та стати правителем Константинополя. Олексій ІІ в свою чергу передбачував наміри опонента, не давав привод до зіткнення розуміючи реальну загрозу Візантії від хрестоносців. Більш того імператор своєчасно снабжав хрестоносців провіантом. Відомо, що Боемунд мав наміри створити незалежне об'єднання на Сході, не виключаючи ідею допомоги Візантії. Боемунд прикинувся другом Олексія ІІ, він заздалегідь був готовий на всі поступки. Тому, щоб створити передумови реалізації плану Боемунд Тарентський погодився дати клятву імператору. Слід відзначити, що останні хрестоносці дійшли до Константинополя в травні 1096 року. Відомо, що маючи приклад Гуго, Готфрида, Боємунда Роберт Фландрський та Роберт Нормандський також дали клятву імператору. Однак в ході дослідження вдалося встановити, що складнощі з'явились тільки з нормандським графом Раймундом Тулузським від якого замість клятви вдалося добитися обіцянки не робити нічого проти візантійського імператора. Стосовно історичних подій [19; с.38-46] так звана присяга хрестоносців Візантії носила для них лише формальний характер, тому що окрім Малої Азії, яку по суті візантійці визволили власними силами, окрім Никеї та узбережжя, сфера впливу візантійського імператора не розповсюджувалась на східно-середземноморські території. Під час іспанської колонізації держави ацтеків конкістадорами на чолі з Кортесом був використан досвід Олексія ІІ. Бажаючи захопити владу в Теточитлані, підкорити ацтеків які мали чисельну перевагу зумів захопити правителя Монтекусуму та під загрозами викликати у нього суєвірний страх, призвело к фактичному підкоренню Монтекусоми та правлінню Кортеса від його особи [10; с.75]. Також у планах іспанців було умиротворення радників Монтекусоми, ацтецьких військових керівників, які не бажали погоджуватися з іспанською присутністю. Як і Олексій ІІ, Кортес не бажав провокувати ворожість ацтеків, недовіру іспанцям, вимогав дісціпліни від власних військ. Кортесу вдавалося вдачно використовувати даний дипломатичний прийом до повстання ацтеків в Теночитлані проти Альварадо. Незважаючи на це Кортесу вдалося виграти час до поповнення та посилення власної армії. Також використання правителя індіанцями відбувалося і під час колонізації імперії інків. Відомо, що Писсаро бажав захопити імперію інків завдяки захопленню у полон правителя інків Атахуальпу. Таким чином використавши непослідову авантюру Атахуальпи, який в 1532 р. бажав захопити у полон загін завдяки обеззброєним воїнам, іспанцям вдалося захопити Атахуальпу [10; с.128]. Завдяки цьому іспанцям без втрат вдалося заволодіти цінностями інків, які правитель пропонував за звільнення, а після його вбивства лишити інків лідера здатного організувати опір проти колоністів. Таким чином можна відмітити, що завдяки не зовсім вдалому дипломатичному прийому Олексія ІІ підкорити хрестоносців під час І Хрестового походу, представникам Іспанської колоніальної імперії вдалося підкорити індіанських вождів.

Наступним методом І Хрестового походу, який вплинув на формування колоніальних імперій та особливості колонізації нових територій слід вважати каральні заходи, дискримінаційну політику по відношенню до мирного населення на захоплених територіях. Дані заходи проводилися для остаточного підкорення мешканців, злому передумов опіру колоніальній владі, примушенню населення захоплених територій виконувати усі розпорядження колоністів. Під час І Хрестового походу заходи подібного роду виконувалися хрестоносцями по відношенню мусульманського населення захоплених міст. Прикладом можуть послугувати колосальні жертви серед мусульманського населення, після захоплення Єрусалиму 15 липня 1099 р. Відомо, що мусульманам заборонялось відправляти іслам, проходило насадження християнства. Можна побачити, що аналогійні заходи використовувались під час колонізації держави ацтеків іспанцями. Відомо, що під час від'їзду Кортеса до Веракруса у квітні 1533р., одним з його офіцерів Альворадо була ініційована різанина ацтеків під час церемонії та жертвопринесення в Теночитлані [10; с.86]. Даний заход привів до значного повстання ацтеків, що призвело до тимчасового витеснення іспанців з Теночитлана. Також під час колонізації імперії інків, Писсаро використав каральні заходи під час беззбройної демонстрації інків на чолі з правителем Атахуальпою [10; с.135]. В жорсткій ризанині було знищено 6000 інків. Як і хрестоносці, іспанці відкрито знищалися над релігійними культами інків, насильно окатоличували. Це також доводить, що як і під час І Хрестового походу, так і під час колоніальної політики іспанців під виглядом релігійної експансії відбувалося впровадження інтересів колонізаторів дискримінація і підкорення етнічного населення. Каральні та дискримінаційні заходи впроваджувались представниками Англійської колоніальної імперії. Під час колонізації Північноамериканського континенту в 17 ст., проводилося знищення індіанського населення, яке оказувало колонізаторам значний опір. В Африці окрім репресій проти непокірливих племен, англійцями була впроваджена система апартеїду - дискримінації темношкірого населення Африканського континенту. Таким чином з приведених прикладів І Хрестовий похід оказав вплив і на методи підкорення населення захоплених територій представниками колоніальних імперій.

Вдалося встановити, що І Хрестовий похід вплинув на формування колоній, як форми територіальних володінь заснованих представниками колоніальних імперій на закордонних територіях, підкорених метрополії. Відомо, що результатом І Хрестового походу було заснування держав хрестоносців - фактичних колоній авторитетних представників держав-учасниць І Хрестового походу. В 1099 р. було створено Єрусалимське королівство на чолі з Готфридом Бульонським, представником Нижньої Лотарингії. В даному об'єднанні встановлювалися феодальний устрій тодішньої Європи, васальні соціальні відносини, релігією слугувало католицтво. Практикувалось заселення європейського населення, яке слугувало підтримкою влади хрестоносців, а також витісняло мусульманське населення з території королівства. На території королівства були основані торгівельні факторії італійських купців, велося сільське господарство, папські легати в свою чергу засновували нові єпархії, що давало можливість збирати податки для збагачення Папи Римського. Для підтримки порядку в королівстві, та оборони від зовнішньої агресії були створені духовно-лицарські ордена. За аналогійному принципу існували інші держави хрестоносців такі як Едеске князівство на чолі з Балдуїном, Антіохійське князівство на чолі з Боемундом, Тріпольське герцогство на чолі з Раймондом. Можна відмітити, що завдяки даним державам хрестоносці встановили власну сферу впливу в регіоні Мусульманського Сходу, також дані держави могли виконувати роль як плацдарму для подальшого наступу. Щодо впливу на формування колоніальних імперій, то усі держави які вели колоніальну експансію скористалися досвідом хрестоносців. Прикладом колонії може послугувати засноване в 1544 р. віце-королівство Перу ( території Перу, Чилі). Як і в державах хрестоносців в даній іспанській колонії управління виконував представник метрополії, першим віце-королем став Бласко Нуньєс Вела. З 1519 - 1520 рр. усі колонізовані землі були проголошені власністю Іспанії. Організація управління була основана на іспанських догмах, проводилась аналогійна як і в державах хрестоносців економічна експлуатація колонії. Населення колоній обов'язково повинно було поквартально виплачувати подать золотом або хлопком. Ті хто були нездатні платити подать повинні були примусово працювати в колоніальних господарствах. З віце-королівства Перу як і з в іншіх колоній Іспанської та Португальської колоніальних імперій проводився вивоз золота, срібла, що збагачувало казну метрополій. На прикладі держав-хрестоносців, в іспанських колоніях практикувалася феодальна ієрархія. Вдалося встановити, що іспанським переселенцям земля давалася на правах феодального пожалування. Індіанці перебували в на пів рабській залежності. Як і в державах хрестоносців в колоніях розповсюдженою була релігія метрополії. Використаним був і досвід хрестоносців організації військових структур. Замість духовно-лицарських орденів, головну роль в підтримці ладу, та подавлені повстань місцевого населення в колоніях грали підрозділи національної армії метрополії розміщені на територіях колоній. Іншими колоніями Іспанської колоніальної імперії були Нова Іспанія (Мексика, Вест-Індія, Центральну Америку, південь Північноамериканського континенту), заснована в 1534 р., Нова Гранада ( Колумбія, Венесуела, Еквадор, Ла-Плата), заснована 1718 р. Можна додати, що на прикладі іспанських колоній, колоністам, як і хрестоносцям, вдалося використовувати колонії для подальшої колонізації Південноамериканського континенту. Вплив І Хрестового походу відбувся і на особливості формування колоніальних імперій нової формації, підмандатних територій. Прикладом є те, що після І Хрестового походу держави засновані хрестоносцями територіально співпадали з володіннями Візантії Сирії, Палестини до мусульманського захоплення. Фактично хрестоносці заснували держави на території Візантії. Даний метод заснування держав хрестоносців послугував прикладом для формування Англійської, Французької колоніальних імперій, які засновували колонії на територіях відвойованих іспанських та португальських колоній. На приклад, бажання Англії розширити ринки збуту призвело до зіткнення з Іспанією. Експедиції англійських піратів в кінці 16 ст. грабували іспанські колонії та кораблі з золотом, сріблом. В 1578 р. Френсіс Дрейк, пограбував поселення іспанців в Чилі, Перу [35; с.68]. Завдяки експедиціям 1589-1590 рр., вдалося захопити голандські «острови прянощів». Португальці були змушені відмовитися від контролю торгівельних шляхів, сфери впливу в Індійському океані в пользу англійців. Англійська колоніальна експансія спромоглася відвоювати у іспанців деякі острови Вест-Індії. Прикладу І Хрестового походу слідувала і Франція. Об'єктом французької колоніальної експансії вважалися колонії Іспанської, Португальської колоніальних імперій в Материковій частині Південноамериканського континенту. В 1555 р. французькі колоністи заснували поселення у Ріо-де-Жанейро в Бразилії.

Також французам вдалося заснувати на португальській території колонію в Парамбі в Бразилії. Однак Французська колоніальна імперія не була розвиненою. Не маючи військовій переваги для подальшої боротьби з іспанцями та португальцями втратила перераховані колонії в 16 ст. Як факт, південноамериканські колонії Франції повторили долю держав хрестоносців, які були відвойовані Османською імперію до кінця 13 ст. Що стосується підмандатних територій, то вони були засновані на територіях колишньої Османської імперії ( територія Візантії). В 1922 р. був заснован Британський мандат в Палестині (1922-1948 рр.). Головним чином даний мандат був створений для розвитку державності єврейської нації та в 1948 році був проголошений як незалежна держава Ізраїль. Також існував і французький мандат на територіях сучасної Сирії (1922-1946 рр.), Лівану (1926-1946 рр.), де базувались підрозділи французької армії для підтримки сфери впливу та безпеки у даному регіоні. З навединих прикладів можна побачити прямий зв'язок впливу І Хрестового походу на формування колоній, відвоювання підкорених територій у інших держав, заснування підмандатних територій, як окремої форми колоній під час заснування і існування колоніальних імперій.