Запорозький зимівник в соціально-економічному розвитку запорозьких вольностей 1734–1775 років

Размещено на http://www.allbest.ru/

Запорозький зимівник в соціально-економічному розвитку запорозьких вольностей 1734-1775 років

актовий запорізький січ зимівник

Анотація

Олійник О.Л. Запорозький зимівник в соціально-економічному розвитку Запорозьких Вольностей (1734-1775 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України. - Запорізький національний університет, Запоріжжя, 2007.

Дисертація присвячена комплексному вивченню місця і ролі запорозького зимівника в соціально-економічному розвитку Запорозьких Вольностей, а також його впливу на увесь спектр суспільно-політичних і правових відносин на Запорожжі періоду Нової Січі. Доведено, що зимівнича форма господарювання народжена колонізаційними процесами, швидко розвивалася і стала провідною економічною інституцією, яка мала значний вплив на формування внутрішньої політики. У дисертації вперше запропоновано методику обрахунку основних кількісних показників зимівників, їх мешканців, продуктивності господарської діяльності, а також визначено основні типи зимівничих господарств. Вивчено принципи локалізації зимівників, процес архітектурно-історичної і господарської еволюції. Проаналізовано соціальний склад мешканців зимівників. Встановлено основні напрямки господарської спеціалізації. Визначено місце і роль зимівника в територіально-адміністративному устрої та у військово-стратегічній доктрині Запорозьких Вольностей.

Ключові слова: зимівник, господарство, козаки, Запорозькі Вольності, запорожці, економіка, Запорожжя, Нова Січ, колонізація.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Невід'ємною складовою вивчення історії України виступає проблема становлення господарської системи запорозького суспільства часів Нової Січі. Базовою формою економічної діяльності на території Запорозьких Вольностей в той час був зимівник з домінуючим використанням вільної найманої праці, галузевою спеціалізацією та розвиненими торгівельними відносинами. Його існування сприяло накопиченню у певної частини запорожців значного капіталу - основи формування середнього класу, який швидко перетворювався на провідну політичну силу запорозького товариства. Тому актуальним для сучасного козакознавства є з'ясування місця і ролі зимівника в історії Запорозького козацтва.

Водночас слід зазначити, що запорозький зимівник з його земельними володіннями та господарським устроєм виробив універсальну модель поземельних відносин. Цей досвід і сьогодні не втрачає своєї актуальності при розробці та впровадженні аграрної реформи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до планів наукової теми історичного факультету Запорізького національного університету “Реконструкція демографічних та етнічних процесів на основі комп'ютерної бази даних “Населення Південної України XVIII - XIX століття” (номер державної реєстрації 0100U0017336). Особистим внеском автора у розробку даної тематики є вивчення ролі і місця зимівника в життєдіяльності Запорозьких Вольностей періоду Нової Січі.

Об'єктом дослідження є соціально-економічні, правові та суспільно-політичні процеси, що відбувалися на території Запорозьких Вольностей часів Нової Січі.

Предметом дослідження є зимівник як система господарювання, що відігравала помітну роль в соціально-економічному розвитку Запорозьких Вольностей.

Мета дослідження полягає у визначенні ролі і місця зимівничої форми господарювання в економічному, соціально-політичному та правовому аспектах існування Запорозьких Вольностей.

Меті роботи підпорядковані наступні дослідницькі завдання:

- з'ясувати причини і передумови появи, розвитку та історичного існування зимівничої форми господарювання;

- розкрити основні засади формування земельних відносин на Запорожжі;

- проаналізувати соціальний склад мешканців зимівників та особливості їх правових взаємостосунків;

- дослідити рівень продуктивності окремих галузей господарства і зимівничої форми господарювання в цілому;

- встановити кількісні показники розташування зимівників в окремих паланках і на всій території Запорозьких Вольностей;

- визначити типологію зимівничих господарств та перспективи їх розвитку;

- показати роль зимівника і його впливи на процеси внутрішнього військового та цивільного життя Запорозьких Вольностей.

Хронологічні рамки дослідження - період існування Нової Січі 1734-1775 років. Нижня межа відповідає поверненню запорожців під протекторат Російської імперії і заснуванню ними Нової Січі на річці Підпільна. Верхня межа позначена часом знищення царатом Запорозької Січі і включенням території Запорозьких Вольностей до загальноімперського державного механізму.

Територіальні межі дослідження охоплюють регіон, що визначався дипломатичною угодою - так званим “”Інструментом” 1742 року між Російською імперією та Портою Оттоманською”. За сучасним адміністративним поділом ця територія включає всю Дніпропетровську, значну частину Запорізької, Херсонської, частини Миколаївської, Кіровоградської, Донецької, Луганської та Одеської областей.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що дисертація є спеціальним дослідженням, яке присвячене комплексному вивченню проблеми запорозького зимівника в соціально-економічному розвитку Запорозьких Вольностей на основі залучення різних типів джерел: етнографічних, речових, писемних, лінгвістичних та зображальних. Вперше у вітчизняній історіографії дослідницька увага зосереджена на зимівнику як на унікальній системі господарювання, що відіграла важливу роль у становленні і розвитку аграрної культури Південної України.

Надано теоретико-методологічне обґрунтування причин і передумов виникнення зимівничої форми господарювання, як результату колонізаційних процесів Південної України та визначено основні етапи розвитку цієї інституції.

Ґрунтуючись на картографічних матеріалах та археологічних дослідженнях проведено локалізацію окремих зимівників. Запропоновано оригінальну методику обчислення кількісних показників об'єкту дослідження і його мешканців.

Показано розвиток та становлення системи землекористування на території Запорозьких Вольностей, окреслено господарські напрямки розвитку зимівників та запропоновано класифікацію зимівничих господарств.

Простежено еволюцію історико-архітектурних особливостей зимівника і доведено автохтонність цього типу житла.

Поглиблено проаналізовано соціальну структуру та правовий статус мешканців зимівників і встановлено, що всі вони знаходилися в межах правового поля Вольностей і будували свої стосунки з володарями зимівників на договірних засадах.

З'ясовано місце зимівника в територіально-адміністративному устрої. Показано, що в умовах все більшої економізації і демілітарізації Запорозьких Вольностей, зимівник прагнув розширити та зміцнити свою автономію. Це значно послаблювало авторитет Коша і загострювало стосунки між ним та зимівниками, тобто між центром та периферією, де концентрувалася не військова, а економічна міць запорозького козацтва. Також виявлено протиріччя між законодавчою владою Коша та виконавчою гілкою влади, що зосереджувалася в паланках.

Встановлено, що в оборонній доктрині та у військовій організації Запорозьких Вольностей, роль зимівників виходила далеко за межі постачальника продовольства, фуражу, комплектування військових команд людьми та кіньми. У тактичному плані він відігравав роль бойової і фортифікаційної одиниці. На зимівчан покладалися розвідувально-комунікативні функції, а на окремі зимівники - функції лікувально-реабілітаційних закладів для поранених козаків.

Практичне значення дослідження полягає у доцільності використання його результатів у викладацькій роботі для читання курсів та створення узагальнюючих праць з історії України, історії Запорозького козацтва та соціально-економічної історії Південної України. Висновки, сформульовані в дисертації, можуть бути враховані громадськими та державними інституціями при регулюванні аграрних відносин.

Апробація результатів дослідження відбулася у доповідях автора на наукових конференціях: 4-х міжнародних - “Проблеми історії національно-визвольного руху в Україні” (Запоріжжя, 1990 р.), “Міжнародні зв'язки народів Європи (Запоріжжя, 1996 р.), “Запорозьке козацтво в пам'ятках історії та культури” (Запоріжжя, 1997 р.), “Влада та культура” (Запоріжжя, 1999 р.); 2-х всеукраїнських науково-практичних конференціях - Українського товариства охорони пам'яток історії та культури (Київ, 1995 р. та 1998 р.), “Чортомлицька (Стара) Запорозька Січ в історико-культурній спадщині Нікопольського району” (Нікополь, 2002 р.); обласній історико-краєзнавчій конференції (Запоріжжя, 1991 р.) та у науково-практичному семінарі “Актуальні проблеми та перспективи дослідження історії козацтва” (Запоріжжя, 2005 р.).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано дві монографії, 18 наукових праць, із них 5 - у фахових виданнях.

Структура дисертаційного дослідження обумовлена поставленими метою і завданнями. Відповідно до цього робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (243 позиції), додатків (32 позиції). Основний обсяг дисертації складає 186 сторінок.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначаються об'єкт, предмет, мета і завдання дослідження, наукова новизна, хронологічні та територіальні рамки, практичне значення та апробація.

У першому параграфі розділу “Стан наукової розробки проблеми, джерела та методи дослідження”, який має назву “Історіографія проблеми”, з'ясовується ступінь вивчення питання запорозького зимівника. Наявні дослідження за проблемно-хронологічним принципом умовно можна поділити на чотири періоди. Перший - обіймає XIX - початок XX століття; другий - 20-30-ті роки XX століття; третій - початок 40-х - кінець 80-х років XX століття і четвертий період починається з набуттям Україною незалежності і триває досьогодні.

У наукових працях першого періоду прослідковується неоднозначне ставлення до запорожців, що стало наслідком боротьби двох історичних шкіл: загальноімперської і власне національної української, яка тільки торувала свій шлях. З одного боку, спостерігається певне захоплення історією Запорожжя та його ідеалізація, а з іншого - маємо відверто упереджені підходи, які повністю заперечують будь-який конструктивізм в історії Запорозького козацтва. З основних праць слід виділити роботу А. Скальковського “Історія Нової Січі, або останнього Коша Запорожського”, в якій наведені фрагментарні дані щодо розташування зимівників в окремих паланках, побіжно розглянуто засади оподаткування та описано окремі галузі зимівничого господарства. В іншій своїй праці - “Досвід статистичного опису Новоросійського краю”, автор детальніше зупинився на загальноекономічних питаннях, розглядаючи зимівник як статистичну одиницю. Він вперше спробував визначити рівень продуктивності окремих галузей господарства запорозьких зимівників.

Доробок А. Скальковського став поштовхом у появі студій з проблем колонізації Південної України. У цьому контексті особливе місце посідає праця Д. Багалія, в якій автор переконливо довів неперервність історичного розвитку степового краю, показавши, що подальший розвиток Південної України після зруйнування Січі став продовженням її економічної та культурної традиції.

Особливо заслуговують на увагу запропоновані Д. Яворницьким опис і реконструкція запорозького зимівника, здійснені на основі власних археологічних досліджень.

Важливим для усвідомлення проблеми стало концептуальне положення О. Єфименко про те, що зимівник, зі своїм розвиненим скотарством і відносно незначним землеробським господарством, заклав міцний фундамент приватної земельної власності, яка не встигла остаточно розвинутись.

У цей час з'являється спеціальне дослідження, яке вперше поставило питання про роль та місце запорозького зимівника в історії козацтва. У невеличкій за обсягом книжці В. Біднова були зібрані усі відомі на той час дані про зимівник.

Загальнонаціональне піднесення, характерне для другого періоду, сприяло появі кількох важливих праць з юридично-правових та соціально-економічних питань історії козацтва, де зимівнику приділялася значна увага. Серед них робота О. Рябініна-Скляревського “Запорозькі заколоти та керуюча верства Коша XVIII століття”. Автор дав характеристику еволюційних змін в козацькому суспільстві, що сталися завдяки значним економічним зрушенням, і в яких зимівник відігравав провідну роль.

З великої кількості описових праць цього періоду глибоким аналітичним аналізом якісно вирізняється монографія М. Кириченка. Науковець детально розглянув витоки і роль приватної власності, підкреслюючи, що зимівник виступав справжнім осередком запорозького сільського господарства. Автор стверджував, що запорозьке господарство не мало замкненого характеру, але й не становило якогось додатку до загальноімперського господарства. Тісно пов'язане з європейським господарством та ринком, воно мало можливість набирати прогресивніших форм.

Чільне місце в дослідженні правової бази Запорозьких Вольностей і зимівника належить М. Слабченку. Вчений дійшов висновку, що зимівчани своїм складом і залежністю від володаря зимівника перебували у фаміліятних стосунках. Економічно міцні і незалежні господарі зимівників відігравали все помітнішу роль у внутрішньому житті Запорозьких Вольностей, провокуючи загострення стосунків між паланкою та Січчю.

Вагомий внесок у вивчення зимівничого господарства зробила Н. Полонська-Василенко. Проаналізувавши описи майна, конфіскованого в зимівниках репресованих російськими військовими командами запорожців, дослідниця зробила ґрунтовні висновки стосовно рівня розвитку окремих галузей зимівничого господарства, окресливши при цьому можливі перспективи його розвитку.

У радянський період вивчення історії козацтва було максимально звужене та політизоване. Третьому періоду притаманні крайнощі: з одного боку, маємо “пролетаризоване” запорозьке козацтво з бунтівними, часто деструктивними характеристиками, а з іншого - постають капіталізовані козаки-зимівчани - фундатори так званого “українського буржуазного націоналізму.”

Втім, попри тиск марксистсько-ленінської ідеологеми В. Голобуцький у своїх роботах досить вдало змалював еволюцію зимівничого господарства, його продуктивність, галузеву спеціалізацію, організацію та устрій. Наголошуючи на приорітетному розвитку землеробства в зимівничих господарствах періоду Нової Січі, автор говорить про те, що великий зимівник все більше набирав ознак буржуазного господарства. О. Дружиніна не погоджувалася з його висновками і наголошувала на екстенсивності господарства запорожців з дуже слабким розвитком землеробства на території Вольностей.

У контексті заселення та освоєння територій Південної України питань зимівника торкався В. Кабузан. Дослідник робить висновок, що щільність заселення краю за часів Нової Січі, давала змогу запорожцям переходити до інтенсивного ведення господарства, а розвиток землеробства в північних паланках Вольностей, з початку 60-х років XVIII століття не тільки повністю задовольняв власні потреби в збіжжі, а й дозволяв експортувати значну його кількість до сусідніх країн.

Лібералізація суспільного життя 1990-х років, здобуття Україною незалежності, стають визначальними для четвертого періоду наукових студій. В цей час О. Апанович намагалася привернути увагу сучасників до проблем конструктивної діяльності запорожців, і перш за все до їхніх господарських здобутків. Авторка фактично дала відповідь радянській історіографії, яка заперечувала землеробство у запорожців. Вона переконливо довела, що саме особливий тип козака-аграрія став основою формування української нації.

Активізація джерелознавчих студій з проблем зимівника призвела до якісних зрушень. Зокрема, А. Бойком введено до наукового обігу значну кількість документів, серед яких унікальний картографічний матеріал, який допомогає вирішенню питання кількості та локалізації зимівників.

Роль і місце зимівника в заселенні сучасних Донецької та Луганської областей визначається в працях В. Пірка.

Правові основи поземельних взаємин на Запорожжі розглядалися в роботі І. Грозовського.

Серед нечисленних зарубіжних дослідників, що торкалися проблем запорозького козацтва, слід відзначити Л. Підгородецького. Він навів реалістичний опис зимівника, зробленого на початку XIX століття, який значно збагатив наше уявлення про архітектурні і оборонні особливості об'єкту дослідження.

Узагальнюючи історіографічний доробок, можемо констатувати, що попри суперечності в оцінках історії Запорожжя, заслугою попередньої історіографії є постановка проблеми та накопичення значного матеріалу щодо історії запорозького зимівника. Разом з тим, відсутність комплексного дослідження зимівника гальмує подальші студії з історії запорозького козацтва. Насьогодні невирішеними залишається низка питань ідеологічного, політичного та економічного характеру в історії розвитку зимівника.

У другому параграфі “Джерела та методи дослідження” аналізується джерельна та методологічна база дослідження. За формальною ознакою джерела з історії запорозького зимівника можна поділити на опубліковані та неопубліковані. Серед опублікованих документів важливе місце посідають законодавчі акти “Полного собрания законов Российской империи”.

Слід відзначити фундаментальну роботу Ф. Макаревського, який у 1880 році видав “Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской эпархии”. Значну кількість документів зібрав П. Іванов у XX томі “Записок Одесского общества истории и древностей” під назвою “Материалы по истории Запорожья в XVIII веке”. Збірка документів з історії Запорожжя 1715-1774 років вийшла у XIV томі того ж часопису завдяки А. Андрієвському. Доповнює цей перелік видання “До історії степової України” Д. Яворницького. Опубліковані в цих виданнях документи допомогли у вирішенні широкого спектру питань - від локалізації зимівників на окремих територіях, і до визначення розмірів податків та механізму вирішення правових колізій між суб'єктами господарювання.

Серед неопублікованих матеріалів головне місце посідають документи “Архіву Коша Нової Січі” Центрального державного історичного архіву України м. Київ (ф. 229). Інформативну цінність має комплекс документів Відділу рукописів Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського, зокрема “Архів фортеці Святої Єлизавети” (ф. 9). Важливі документи щодо історії запорозького зимівника перебувають у фондах Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького та Державного архіву Автономної Республіки Крим. Із закордонних архівних установ використано документи Російського державного військово-морського архіву (ф. 117, 212, 227, 233), Російського державного військово-історичного архіву (ф. 124) та Російського державного архіву давніх актів (ф. 13, 16).

За видовою належністю документи з історії запорозького зимівника часів Нової Січі можна поділити на актові, справочинні, статистичні та наративні (мемуари та епістолярія).

Актові джерела розподіляються на кілька груп: маніфести, накази, жалувані грамоти та положення. Їх аналіз дає змогу прослідкувати ставлення державної влади Російської імперії стосовно явищ та процесів, що впливали на розвиток зимівників і на загальний економічний та соціально-політичний стан козацтва.

Значну кількість справочинних джерел становлять ордери, накази, інструкції та пропозиції вищого керівництва російського цивільного і військового командування до Коша та відповідна до них звітна документація у вигляді рапортів і промеморій. У цих документах відображено переважно соціально-правові та зовнішньо-економічні колізії. Серед посвідчувально-інформаційних документів особливо слід наголосити на послужних списках (формулярах) окремих запорожців, в яких відображено їх майнові та господарські статки.

Джерельну базу дослідження розширило використання статистичних джерел, представлених різного роду реєстрами, списками, зведеними відомостями мешканців окремих поселень.

Наративні джерела складають щоденники мандрівників, зведена розвідінформація та різного роду письмові оповідання. Зокрема, свідчення російського військового інженера князя С. Мишецького та С. Зарульського доповнюють наші знання даними щодо занять запорожців окремими галузями господарства. Велике значення для розуміння стану зимівничих господарств і рівня розвитку їх окремих галузей в останні роки існування та вже після ліквідації Запорозьких Вольностей мають подорожні записки академіків І. Гільденштедта та В. Зуєва.

Епістолярні матеріали представлені приватним листуванням різних осіб з кошовим отаманом переважно у господарських та торгівельних справах. Важливе місце посідають перекази та оповідання, зібрані й опубліковані В. Антоновичем, Д. Дорошенком, А. Маркевичем, О. Полем, А. Синявським, А. Кащенком, Я. Новицьким та Д. Яворницьким.

Залученя картографічних пам'яток дозволило з'ясувати питання локалізації та кількості зимівників на окремих територіях. Зокрема, межові плани-описи та схематичні зображення меж застосовувалися для визначення розмірів садиби та земельних володінь, а також щільності розташування зимівників.

Розв'язання поставлених завдань стало можливим завдяки аналізу етнографічних джерел, а також матеріалів археологічних досліджень, проведених автором.

Таким чином, джерельна база дослідження характеризується достатнім ступенем репрезентативності і дозволяє реконструювати цілісну картину еволюції і життєдіяльності одної з головних інституцій Запорожжя - козацького зимівника.

Методологічною основою дослідження є принцип об'єктивності, що дозволив комплексно проаналізувати всю сукупність джерел, що стосуються основи економічної діяльності запорожців та врахувати різнобічні фактори, які впливали на становлення запорозького зимівника. Принцип історизму орієнтував на простеження динаміки історичних явищ та процесів, пов'язаних із зимівничою формою господарювання, вивчення взаємозв'язків між ними та їх взаємообумовленості. Зазначені принципи було реалізовано за допомогою загальнонаукового логічного, міждисциплінарного та спеціально-історичного методів.

Зокрема, методи бібліографічної евристики застосовувалися для опрацювання історіографічного доробку; архівна евристика - для виявлення комплексів джерел; археологічна - для локалізації зимівників та визначення можливостей реконструкції та музеєфікації досліджуваного об'єкту. Описовий метод залучено для висвітлення особливостей господарської діяльності та побуту зимівчан; історико-порівняльний - для відтворення розвитку господарської діяльності на території Вольностей та типологізації зимівників; діахронічний - для виділення етапів розвитку господарської діяльності запорожців та вивчення еволюції взаємостосунків між суб'єктами господарювання.

З-поміж дисциплінарних методів слід відзначити статистичний, який дозволив обрахувати кількісний склад зимівчан, принципи оподаткування та співвідношення соціальних груп населення Вольностей.

Перший параграф другого розділу “Історичні умови існування запорозьких зимівників”, який має назву “Передумови виникнення зимівничого господарства”, присвячено аналізу комплексу причин та передумов виникнення запорозьких зимівників. Наявність вільних неосвоєних територій, особливо на початковому етапі колонізації, приваблювали біднішу частину населення України. Їх матеріальне становище на фоні подальшого розвитку феодальних стосунків не залишало їм іншого вибору, крім спроби уникнути залежності за межами феодальних володінь у південних степах. І нарешті - стабільний попит на внутрішньому ринку на продукцію від промислів робив їх економічно доцільним зайняттям. В основі причин виникнення зимівників лежала необхідність забезпечення умов для господарської діяльності на колонізованих територіях. Для цього козаки створювали осередки стани (коші), які і були першими зимівниками. В них промисловці зберігали і обробляли здобуте та готували реманент до наступного промислового сезону.

Перша письмова згадка про зимівники датована 1576 роком, але аналіз документів, зокрема жалуваної грамоти Стефана Баторія, переконує в тому, що вони з'явилися набагато раніше і в ХV столітті були розповсюджені на значній території - від Самари до Дону.

Концентрація сил взимку в якомусь природно захищеному місці - на островах, річкових мисах та вибалках, гарантувала певну безпеку і успіх через поєднання економічних та військових зусиль членів окремої промислової ватаги в тимчасовому таборі - коші. Зовнішні виклики диктували необхідність боронити колонізовані території зі своїми базами - зимівниками. Екстенсивні форми господарювання вимагали розширення колонізованих територій. Просуваючись все далі в степ, ватаги промисловців спиралися на утворені ними осередки - коші-зимівники.

Промислові артілі формувалися окремими підприємливими людьми на різних засадах - від родинної - з близьких та далеких родичів, до найманої - з людей різних соціальних груп із визначеним принципом розподілу здобутого.

Процеси на Півдні України були абсолютно тотожні у часі й у формах так званому “третьому типу” західноєвропейської колонізації - освоєнню малодоступних земель, що зумовило організацію компактних малих поселень. Від більшості європейських країн, де внутрішня й зовнішня колонізація йшли паралельно, Україна відрізнялася домінуючою роллю останньої.

У другому параграфі “Формування мережі зимівників на Запорожжі” показано процес вибору місця розташування господарського осередку, еволюцію самого житла і садиби. Визначено розміри основних типів житла запорожців, їх архітектурно-конструктивні та планувально-декоративні особливості.

Встановлено, що в конструктивних деталях, матеріалах, розмірах великих відмінностей між слов'янськими землянками XІІ - XIV століть і запорозькими бурдюгами XVIII століття не спостерігається, а тому цей тип житла слід визнати автохтонним.

З'ясовано, що за досить короткий час свого існування запорозьке житло швидко розвинулося від архаічної однокамерної напівземлянкової форми - до наземної багатокамерної оселі вельми раціональної у всіх відношеннях каркасно-плетеної конструкції, з якої поступово складався південний тип житла українців, остаточно оформлений на початку XIX століття.

У третьому параграфі “Локалізація, типологія та кількість запорозьких зимівників” розглянуто одне з ключових питань, що визначає роль і місце зимівника не тільки в історії Запорозького козацтва, а й у загальній історії Південної України. Складність вирішення поставленого завдання обумовлювалася фрагментарністю і різночасовим походженням джерельної бази. Тому, для їхнього розв'язання запропоновано так званий “метод прогресії”, який дозволяє враховувати тенденції зростання кількості зимівників на кожній конкретній території. Встановлено, що не для всіх територій Вольностей цей показник зростання був однаковим. Щільність зимівників у тій чи іншій паланці різнилася і залежала від її наближеності до ринків збуту, наявності вільних робочих рук, розвитку комунікацій, наявності незайнятих земель і територій, необхідних для ведення окремих галузей господарства, а також від рівня безпечності та захищеності.

Запропонована методика підрахунків кількості і щільності розташування зимівників по окремим паланкам і загалом на території усіх Вольностей дозволила нарахувати приблизно 9 тисяч зимівників та визначити чотири основні їх типи:

Куговий - визначався наявністю примітивного житла землянкового чи напівземлянкового типу. Таке господарство можна назвати консервативним та самодостатнім, оскільки надлишок певного виду продукції, шляхом простого обміну, реалізовувався не заради прибутку, а задля придбання інших продуктів і знарядь. Через це його досить умовно можна вважати спеціалізованим - пасіка, рибний стан.

До класичного типу зимівничих господарств слід віднести новоутворені зимівники переважо одружених козаків. Рідко коли таке господарство обслуговувалося ще кимось крім родичів власників. Його міг заснувати один або кілька компаньонів, що разом зі своїми сім'ями проживали під одним дахом.

До фермерського типу господарств належали зимівники заможнішої частини неодружених запорожців. Спеціалізуючись, головним чином, на скотарстві, вони, крім родичів господаря, обслуговувалися десятком і більше найманих робітників, для яких будували окреме житло.

До поміщицького типу господарств відносилися крупні багатопрофільні господарства товарного спрямування, які широко використовували вільнонайману працю. За своїми розмірами, величиною торговельних оборудків і рівнем взаємостосунків вони скидалися на поміщицькі маєтки. Біля них осідало чимало сімей, перетворюючи такий зимівник в село чи невелике поселення з церквою. Таким великим господарством керував один чи кілька управителів. Основні прибутки йому давало не тільки розгалужене господарство, а й посередницька торгівля та лихварство.

У четвертому параграфі “Соціальний та кількісний склад мешканців зимівників” аналізується доволі складний і строкатий соціальний склад зимівників. Складність полягла в різноплановості взаємостосунків, що інколи виходили за межі єдиного правового поля Вольностей. Особливо це стосувалося великих багатопрофільних господарств поміщицького типу, де концентрувалася значна кількість робочих рук з різним соціальним статусом.

Власне господарі - співволодільці зимівника складали першу соціальну групу мешканців зимівника. До неї також відносилися і їх близькі родичі. В окремих випадках вони не підлягали Військовому праву, але у значній мірі залежали від господаря зимівника - суб'єкта і носія цього права. Він репрезентував інтереси своїх родичів та відповідав за них в правових питаннях.

До другої категорії можемо віднести аргатів. За Військовою регулою це були рівні володареві зимівника члени січового товариства, і, підлягаючи юрисдикції Коша, свої стосунки вони будували на договірній основі.

Третя категорія - поспольство Війська Запорозького. На відміну від аргатів, вони не належали до військового товариства, а складали основну частину недавніх переселенців з суміжних територій України і жили по селах, слободах та хуторах, сплачуючи щорічний податок до військової скарбниці. Влада Коша поширювалась на них через паланкову старшину, сільське чи слобідське поспольське отаманство, яке також обиралося мешканцями цих поселень. Посполиті поступалися козакам тільки в тому, що вони не могли брати участь у вирішенні суспільно-політичних та правових питань Запорозького Війська.

Наступна категорія - підсусідки, які не маючи власного житла в реєстрах рахувалися не по хатах, а по сім'ях.

Найближче за своїм соціальним статусом до володаря зимівника стояли молодики, або, як їх ще називали - малюки. Еволюція статусу молодика від вихованця-служника, стосунки з яким ґрунтувалися на доброчинності господаря-вихователя, до військового товариша, коли за Військовою регулою вони ставали рівними в козацькій корпорації і тоді їх стосунки з господарем базувалися на договірній основі, слід вважати найскладнішими і доволі гнучкими. В окремих випадках, при успадкуванні майна господаря, ці стосунки ставали родинними. Але жодного разу вони не виходили за межі правового поля Війська.

На договірних засадах базувалися взаємостосунки і з зайдами (передержіями) - відносно безправною і незахищеною, але вільною категорією мешканців зимівників, які перебували за межами правового поля Вольностей.

Встановлено, що на відміну від Січі, де постійно спалахували заколоти та бунти, власникам та управителям великих зимівничих господарств досить ефективно вдавалося врегулювати складні взаємовідносини між усіма соціальними групами їх мешканців.

У першому параграфі третього розділу “Військово-адміністративні функції зимівників в устрої Запорозьких Вольностей”, який має назву “Зимівник у військовій організації Запорозького Війська”, з'ясовано, що в більшості зимівників молоді вихованці проходили початковий морально-психологічний та фізичний вишкіл і тільки після його успішного проходження могли бути представлені січовому товариству на Січі.

У мирний час на купців-зимівчан, які мали широкі торгівельні контакти і добре знали мову, покладалися функції глибокої розвідки на території потенційного супротивника, з якими вони успішно справлялися.

В ході бойових дій зимівник виступав як тактично-фортифікаційна бойова одиниця і крім поставок до запорозьких військових команд вояків, продовольства, фуражу та коней, він виконував досить важливі завдання розвідувально-комунікативного і тактичного характеру.

Загони тактичної розвідки комплектувалися переважно з зимівчан і базувалися в прикордонних зимівниках, де свіжа розвідінформація аналізувалася і складала основу прийнятих оперативних рішень, що у вигляді наказів російського командування передавалася підрозділам запорожців і російським військовим командам. До кожного російського підрозділу відряджалося по кілька запорожців, переважно з зимівчан, що добре знали місцевість. Вони виконували роль перекладачів, кур'єрів, розвідників і провідників.

Крім того на окремі зимівники покладалися і функції лікувально-реабілітаційних закладів, куди для одужання направлялися поранені козаки.

У військово-стратегічному аспекті запорозький зимівник часів Нової Січі не тільки зберігав за собою традиційні оборонні функції, але й розвивав їх до меж, коли сам він ставав гармонійною складовою частиною оборонної доктрини Запорозького Війська і відігравав досить важливу роль у його військовій структурі.

У другому параграфі “Місце зимівника в територіально-адміністративному устрої Запорозьких Вольностей” висвітлюються взаємостосунки зимівчан з паланковою і січовою адміністрацією.

В умовах демілітарізації життя і подальшого стрімкого розвитку господарської діяльності все гостріше визрівав конфлікт між різними гілками влади Запорозьких Вольностей. Цілком усвідомлюючи необхідність проведення реформ, січова адміністрація намагалася модернізувати існуючі суспільно-політичні відносини. Об'єктивною реальністю ставало зміцнення і зростання авторитету місцевої влади. В досліджуваний період спостерігалося зростання влади паланок і занепад влади куренів. В окремих паланках, де кількість високопродуктивних зимівників була найбільшою, концентрувалася зростаюча економічна міць Запорозьких Вольностей і постійно зростав авторитет зимівчан. Зимiвник намагався зберегти i закрiпити за собою певну автономiю, перебрати на себе головні функції захисника i упорядника.

Розподіл цивільної і військової влади вимагав і управлінських змін. Кош намагався створити ефективну і гнучку управлінську вертикаль через паланкові центри, які безпосередньо проводили політику Коша щодо населення козацьких зимівників та хуторів поспольства.

Зимівник впливав на розвиток духовних начал на Запорожжі. Більше чверті культових споруд на території Вольностей існувало завдяки зимівчанам. Цей факт значно посилював не тільки духовний чи ідеологічний аспект значення зимівників, а і його помітну роль у церковному устрої Запорозьких Вольностей, що ще яскравіше підкреслювало значеня зимівника в адміністративній структурі Запорозьких Вольностей.

У першому параграфі четвертого розділу - “Зимівник в економічному житті Запорозьких Вольностей”, який має назву “Формування системи землеволодіння та оподаткування”, мова йде про формування земельної власності, податкової та митної політики.

Аналіз джерел дозволив прослідкувати основні етапи становлення системи землекористування. Процес займанщини, який з різною інтенсивністю тривав протягом усього існування Запорозьких Вольностей сприяв формуванню “ленної” системи землеволодіння виключно для членів січового товариства. Бурхливий розвиток орендного землекористування в часи Нової Січі для всіх категорій підданих Запорозького Війська значною мірою стимулював появу нових численних господарських осередків різного типу. Поєднання цих двох чинників зумовило фактичне існування приватної форми землеволодіння для заслужених - “абшитованних” козаків.

Окремі факти свідчили, що земля поступово набирала ознак товарності, але не була об'єктом купівлі-продажу. Правом користуватися землею мав будь-хто з військових підданих, але в різній формі і на різних умовах.

У часи Нової Січі активно відбувався процес фактичного оформлення земельної власності. Усі форми землеволодіння: займанщина для неодружених січовиків, практично приватна для “абшитованних” і орендна для усіх інших підданих Війська Запорозького Низового - існували разом, паралельно, взаємодоповнюючи i модернiзуючи одна одну.

Встановлено, що оподаткуванню пiдлягали майже всi категорiї населення вiд поспольства до козакiв, а також церковнi установи i окремi духовнi особи. Місцева паланкова адміністрація щорічно складала загальний майновий реєстр усього свого відомства і кожного одруженого козака. Податки з поселень збирали диференційовано і їх розмір прямо залежав від продуктивності кожного окремого господарства.

Для зимiвчан, як членів сiчових куренів, окрім традицiйної вiйськової повинності, існував обов'язок надавати притулок перехожим сiчовикам i кур'єрам вiд Вiйська. Крім того, для них встановлювалися господарські податки за загальним принципом. Їх розмiр залежав вiд заможностi господарiв, спеціалізації їхніх господарств та основного роду діяльності. Натуральне господарство дрiбних зимiвникiв, де частка найманої працi була незначна або і зовсiм вiдсутня, тимчасово звiльнялося вiд податкiв.

У другому параграфі “Розвиток основних галузей зимівничого господарства” з'ясовано, що зимівниче господарство пройшло три основні етапи розвитку: промисловий, в основі якого лежали виключно екстенсивні форми господарюваня; промислово-скотарський, коли переважало скотарство; скотарсько-хліборобський, який тривав дуже короткий час - до скасування Січі і не встиг розвинутися. Саме в цей час простежується тенденція перетворення окремих зимівників в багатогалузеві господарства фермерського і поміщицького типів.

У цей період рибальство залишалося популярним і прибутковим заняттям у рядового незаможного козацтва. Ця галузь поклала початок господарській спеціалізації на Запорожжі, де на територіях Бугогордівської, Прогноїнської та Інгульської паланок розташовувалися найбільші рибні заводи. Використання і збереження рибних ресурсів чітко реґламентувалося і контролювалося січовою та паланковими адміністраціями. Рибальські технології запорожців виявилися настільки досконалими, що зберігалися до 40-х років XX століття.

Скотарство утримувало за собою провідне місце в товарному виробництві, і не дивлячись на те, що його дещо потіснило землеробство, залишалося основою запорозького експорту. Головні прибутки в цій галузі давало конярство, яке мало значний внутрішній попит і, зважаючи на популярність запорозьких коней в сусідніх країнах, було найприбутковішим товаром на закордонних ярмарках.

Інтенсивному розвиткові скотарства в запорозькому зимівнику також сприяла і наявність сірої української породи крупної рогатої худоби, яка мала унікальні властивості, що якнайкраще відповідали вимогам степового господарства. Тому, для Запорoжжя, де був поширений не молочний, а м'ясний та робочий напрям скотарства, наявність такої породи крупної рогатої худоби визначала характер господарювання зимівчан. Розвиток рільництва сприяв збільшенню поголів'я волів, без яких використання важких українських плугів для оранки цілинних грунтів було б не можливим.

Доведено, що жило Запорозьке Військо, завдячуючи господарській діяльності зимівників, а не з мізерного царського жалування. Значні обсяги зберігання і продажу збіжжя, домінування землеробського реманенту в окремих зимівниках старшин не залишають жодних сумнівів стосовно спеціалізації та товарності землеробства. За даними посіяного збіжжя вдалося обчислити площі орних земель, які в окремих зимівниках сягали 150 гектарів при урожайності 6-7 сам, що за сучасними мірками дорівнювало б 20-25 центнерам з гектара. Зберігали зерно в загородах та спеціальних ямах, а необмолочене, щойно зібране - в копах і снопах.

Високий і стійкий попит на збіжжя при стабільних ринкових цінах сприяв швидкому збагаченню значної частини запорожців, до яких перш за все належала старшина. Рільництво посідало провідне місце в товарному виробництві і з початку 60-х років XVIII століття повністю забезпечувало внутрішні потреби Війська у збіжжі.

При сприянні кошового Петра Калнишевського, який власним прикладом пропагував впровадження землеробства серед запорожців, як єдиний засіб економічної незалежності від центру, землеробство мало всі підстави незабаром стати провідною галуззю господарства на Запорожжі.

У третьому параграфі “Розвиток ремесла та допоміжних галузей господарства” мова йде про те, що з подальшою еволюцією зимівничої форми господарювання, спостерігалася тенденція до концентрації окремих видів ремесел в зимівниках та поява мануфактурного виробництва у вигляді цехів кравців і шевців, що виготовляли одяг на продаж.

Товарний характер виробництва стимулював розвиток комунікацій і використання відповідних транспортних засобів. Значні обсяги перевезень обумовлювали появу транспортної спеціалізації. В оренду здавалися як окремі транспортні засоби, так і тяглова сила з обслуговуючим персоналом. Кошова адміністрація видавала дозволи на перевезення на визначений термін і район.

Швидкими темпами розвивалися і переробні галузі, зокрема - млинарство. На Запорoжжі використовувалися водяні або “лодійні” та вітряні млини для виробництва різних видів борошна, биття сукна та виготовлення олії, яка складала значну статтю експорту. Збільшення населення на території Вольностей стимулювало будівництво і сприяло швидкому розвитку усіх видів ремесел.

Але зрештою не ремесла, а лихварство і торгівля сприяли накопиченню значних капіталів провідною верствою козацтва, що дало можливість говорити про появу торгівельного капіталу і утворення запорозької буржуазії. Свої капітали запорожці-зимівчаки використовували для заснування нових та розширення старих господарств капіталістичного типу. Саме це і робило зимівничу систему господарювання запорожців прогресивнішою за загальноімперську. Несумісність двох різних економічних моделей і призвело врешті-решт до насильницької ліквідації Запорозьких Вольностей з їх господарською системою та її осередком - зимівником.

Основні результати дисертаційного дослідження

Зміна політичної ситуації у Північному Причорномор'ї протягом XVIII століття значно пожвавила економічні процеси, в яких провідна роль належала найдавнішій господарській інституції запорозького козацтва - зимівнику. Виникнення зимівничої форми господарювання запорожців тісно пов'язано з появою самого козацтва та викликано сприятливими соціально-економічними умовами, в основі яких лежала колонізація причорноморських просторів.

Аналіз джерел та археологічні дослідження дають підстави стверджувати, що зимівники виникли разом з першими ватагами колонізаторів-промисловців. Вони, для забезпечення власної життєдіяльності створювали відповідні осередки бази-коші, або зимівники, які являли собою примітивне житло землянкового типу. За час свого існування козацьке житло швидко розвивалося від архаічної однокамерної напівземлянкової форми - до наземної багатокамерної оселі вельми раціональної у всіх відношеннях конструкції, ставшої основою формування відомого південного типу житла українців.

Зимівник часів Нової Січі відігравав важливу роль в економічній діяльності Запорозьких Вольностей. Він зазнавав складних еволюційних змін, трансформувавшись від примітивного сезонного коша ватаги рибалок чи мисливців до багатопрофільного господарства фермерського чи поміщицького типу. Ці зміни помітно впливали не тільки на розвиток усіх без вийнятку інституцій Запорозьких Вольностей, а й на загальну суспільно-політичну ситуацію в Південній Україні. Формування зимівничої системи господарювання відбувалося переважно на ринкових засадах, що дало можливість запорожцям створити доволі ефективне господарство не пізніше інших європейських держав.

За часів Нової Січі почали створюватися складні спеціалізовані господарства, що сприяло утворенню торгівельного капіталу. Із старшин і так званих ”абшитованних” формувалася запорозька торгівельна буржуазія. Серед заможного козацтва помітно зростала і кількість рядових козаків - майбутнього середнього класу.

Соціальний склад мешканців окремих зимівників слід визнати доволі складним і строкатим, що пояснюється особливостями господарської діяльності, для забезпечення якої залучалися різні категорії населення. У соціальному плані зимівник відзначався суперечливими рисами. З одного боку, в зимівниках формувався середній клас запорозького суспільства, а з іншого - часто вони ставали своєрідними базами гайдамацького руху - опозиційного до політики царату та січової адміністрації.

Запорозькі Вольності періоду Нової Січі виявляли ознаки кризового суспільства. Існуючий архаїчний уклад військової демократії ніяк не відповідав тогочасним реаліям і вимогам подальшого економічного розвитку, який гальмувався відсутністю писаних законів, що мали б регулювати складні поземельні відносини та контролювати систему оподаткування. Функції провідника фіскальної політики поступово переходили від Січі до паланкових центрів, де водночас зосереджувалася виконавча влада і концентрувалася економічна міць Запорозьких Вольностей.

Розуміючи потребу в радикальних реформах запорозька старшина намагалася надати козацькому суспільству подальших перспектив для розвитку шляхом переведеня економіки на інтенсивні форми господарювання з відповідним правовим оформленням нових економічних відносин.

У часи Нової Січі кількість і щільність розташування зимівників в окремих паланках значно зросла. Висока щільність зимівників у найосвоєніших північних паланках призвела до необхідності створювати нові господарські осередки за межами Запорозьких Вольностей, просуваючи колонізацію все далі на південь до моря.

Визначена нами кількість зимівників у своїй масі була неоднорідною і мала низку відмінностей, які дозволили визначити типологію зимівничих господарств, серед яких переважав фермерський тип, орієнтований на скотарсько-землеробську спеціалізацію господарства.

Саме така спеціалізація в досліджуваний період була домінуючою, дещо потіснивши традиційне для Запорожжя рибальство та зробивши значний крок в бік гендлярства і збагачення, що значно прискорило подальшу капіталізацію запорозького товариства. Векселя, боргові розписки, грошові позики, торгівельні угоди, ціни та прибутки, а не військові походи і криваві битви все більше хвилювали значну частину запорожців. Небажання воювати за чужі інтереси і йти до війська викликали стурбованість Коша, який силоміць з погрозами смертної кари проводив мобілізацію серед зимівчан.

Досить важливим слід визнати і військовий аспект значення зимівника. Його, до певної міри, можна розглядати як початкову військову школу для багатьох запорожців, де закладалися основи козацького виховання. Зимівник був не тільки постачальником вояків, коней, провіанту і фуражу, а і військовою одиницею та фортифікаційним осередком, який мав неабияке значення, про що красномовно свідчить операція по захопленню Січі. У мирний час зимівчани активно залучалися до збору розвідданих, проникаючи під виглядом купців далеко вглиб території потенційного супротивника, вони здобували важливу інформацію про плани і наміри, військові приготування та економічний стан супротивника. Під час ведення бойових дій на них покладалися функції провідників, розвідників та зв'язківців.

Факт існування числених поштових станцій в зимівниках запорожців свідчить про його важливу роль в створенні комунікацій на території Вольностей. Значний відсоток релігійних споруд, які будувалися і утримувалися в зимівниках на кошти їх мешканців, переконує у значному впливі цієї інституції і на ідеологічні засади всього запорозького суспільства.

Вищезазначене спростовує твердження про те, що території Південної України почали освоюватися лише після їх завоювання Росією в кінці XVIII століття. Слід підкреслити, що пізніша російська колонізація мала мілітарний характер і спиралася на систему фортець, освоєння запорожцями цих територій носило самодостатній, природозберігаючий сільськогосподарський напрямок, опираючись на розгалужену мережу зимівників.

На Запорожжі творилася власна оригінальна господарська система, яка була настільки життєспроможною, що уряд Російської імперії не знайшов ніяких інших засобів її пристосування і адаптації до умов абсолютизму, окрім брутального знищення. В основі рішення царату про ліквідацію Вольностей лежали економічні та політичні чинники. Фактично ліквідовувалося не Військо, а прогресивніша економічна модель, на базі якої в зимівниках успішно розвивалися відмінні від імперської соціально-економічні і правові відносини.

Зимівник був не тільки основою господарської діяльності запорожців, а й базою виникнення усіх головних інституцій Запорозького козацтва. Тому, з'явившись набагато ранiше Сiчi, зимівники, як основна форма господарювання, набагато її пережили, значною мiрою вплинувши на створення загальної економiчної моделi господарства Південої України.

Ряд важливих аспектів роботи заслуговують на перспективне спеціальне вивчення. Зокрема, участь зимівчан у становленні і розвитку християнського світогляду, у виникненні чумацького промислу, у формуванні внутрішнього ринку, у гуманітарно-освітніх процесах та національно-визвольних рухах, особливо в гайдамацькому.

Література

1. Олійник О.Л. Запорозький зимівник. - Запоріжжя: РА “Тандем-У”, 1997. - 64 с.

2. Олійник О.Л. Запорозький зимівник часів Нової Січі (1734-1775). - Запоріжжя: Дике Поле, 2005. - 256 с.

3. Олійник О.Л. Ще раз про причини ліквідації Запорозької Січі // Український історичний журнал. - 1992. - № 2. - С. 33-39.

4. Олійник О.Л. Про локалізацію запорозьких зимівників // Український історичний журнал. - 1992. - № 10-11. - С. 14-25.

5. Олійник О.Л. Запорожці і татари - вороги чи сусіди? // Київська старовина. - 1995. - № 1. - С. 72-78.

6. Олійник О.Л. Місце зимівника в територіально-адміністративному устрої Запорозьких Вольностей // Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України Запорізького державного університету: Південна Україна ХVІІІ - XIX століття. - 1996. - Вип. 1. - С. 52-56.