Українські січові стрільці 1915-1916 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

УКРАЇНСЬКІ СІЧОВІ СТРІЛЬЦІ 1915-16 РР.

Бої за Галич і переправу через Дністер

XXV. Корпус завернувся з Болехова на схід у напрямі Калуша й Галича. Такого від Хиду від первісного північно-східного напрямку вимагала бойова ситуація. Південна Армія мусіла рятувати грізне становище 7 карпатської армії, проти якої москалі повели завзятий наступ.

УСС ішли в авангарді своїх бригад і наступали москалям на п'яти. Шлях II куреня вів із Болехова через Тростянець, Завадку, Верхню, Сапогів до Викторіова. Перший курінь із Лісович пішов через Чолгани, Слободу, Крехівці, попри Калуш, Комарів у напрямі на Крилос. Майже щодня УСС стрічалися зі задньою сторожею ворога, що завзято і вміло боронила відвороту карпатської армії. Другому куреневі під Слобідкою і під Комарниками, недалеко Крилосу, довелось промощувати шлях через сильні ворожі застави. І курінь легіону йшов із частинами 129 бригади, й тоді, коли II. курінь спинився у вікторівських лісах, він станув біля Крилосу.

Москалі усадовились на мостовому причілку на правому березі Дністра, на південь від Галича. Таким чином вони забезпечували протидії власних армій на північному заході та на південному сході. Тому, що чоловим наступом не можна було без великих жертв добути сильно закріпленого причілка, австрійський фронт під Галичем спинився до часу, аж розвинуться наступальні операції на півночі. Щойно опинились під загрозою окрилення з півночі, москалі покинули той бік Дністра й того самого дня сотня Вітовського Ввійшла до Галича. Дня 28 червня обидва курені переправились човнами і нашвидку справленим залізним мостом через Дністер. Дві сотні II куреня (Мельника й Будзиновського) зайняли села Семиківці і Тустань над устям Гнилої Липи. Москалі станули на її лівому березі, на горбах у Межигірцях і відтіль спинювали артилерією переправу відділів XXV корпусу. Коли частина 55 дивізії була вже на тому боці Дністра, москалі повели несподівано удар і зайняли села над Гнилою Липою. Треба було промощувати дальший шлях на схід наступом.

Він почався вночі, з 29 на 30 сильною артилерійською підготовкою. Гарматні стрільна запалили Семиківці і вогонь з небувалою швидкістю перенісся на обидва сусідні села, Тустань, і Хоростків. У світлі пожежі кинулись частини 130. бригади до наступу, спереду сотні II куреня. Бій тривав коротко. Завзятий спротив москалів зламано багнетами. До сходу сонця у становищах ворога не стало оборонців. Москалі подалися спішно на схід.

УСС втратили в боях коло Галича 10 вбитих, 30 ранених, і 27 попало в полон.

Бій під Заваловом

Незабаром УСС станули над Золотою Липою, І курінь коло Маркової, II недалеко Завалова. До половини серпня обидва курені стояли в запасі бригад, у другій половині перейшли на становища -- І коло Маркової, II до Завалова.

На фронті Південної Армії запанував довший спокій. Так само до кінця серпня не було поважніших дій у її сусідів, у 2 армії на півночі, в районі Бережан і Зборова і в 7 на півдні. Загс група Макензешї трощила противника на півночі. Дня 9 серпня впала Варшава, 26 -- Берестя. Нарешті 27 серпня 1 австрійська армія вдарила в напрямі Луцьк--Рівне, 2 на Підкамінь-Стоянів, і 7 армія форсувала на півдні Дністер.

Москалі, розбиті морально й матеріально, не мали снаги боронитись. Не багато бракувало і московська сила розпалася б, колиб не взялась була рятувати його Антанта.

Зближалася хвилина визволу всієї Галичини. Дня 27 серпня рушила з місця й уся Південна Армія. Хоч москалі були на її фронті дуже слабі, то проте вони встигли чудово закріпитися й могли успішно боронитися проти значної переваги. Перед Заваловом і Марковою, на відтинках 129 і 130 бригади вони висипали 3 ряди стрілецьких ровів, побудували міцні випадові гнізда й затягнули солідні дротяні перепони.

130 бригада вдарила 27 серпня на ворожі становища в Заставчіі. В бою брав участь II курінь УСС Завдання 129-ої бригади було -- лише вдавати напад. Ініціативу в наступі на Заставче перебрав зразу II курінь хоч побіч нього йшли також сотні 35. Під охороною сильного артилерійського вогню три сотні УСС перейшли річку й зайняли місце обабіч дороги, що веде із Завадова, побіч Заставча, до Яблонівки; ліворуч -- сотні Мельника й Віговського, праворуч -- сотня д-ра Левицького. У запасі стояла готова на допомогу сотня Будзиновського. Перший випад виконав чет. І. Балюк зі своєю четою і 2 четами 35 п. кр. об. на осередок московських укріплень, проти становищ сотні Вітовського. Відділ четаря Балюка вдерся в перші становища і погнав далі вгору. За ним рушили сотні У. С. С. Почалася рукопашна тяганина, в якій не раз москалі вибивали стрільців із добутих окопів. Головно важко прийшлось на правому крилі, де наступали мадярські курені. Стрілецькі сотні змагалися вже в московських становищах на узбіччі гори, коли мадярська армія лежала без роботи на долині. Щойно бічні удари стрільців із гори вибили москалів із правого крила. У армії УСС опанували всі ворожі становища над Заставчем і відігнали москалів до яблонівського лісу. Чет. І. Балюк заплатив за свою перемогу життям. Його поцілила московська куля на горі саме у хвилині, коли він добирався до останніх становищ ворога.

Курінь утратив у цьому бою 5 убитих, 16 поранених і 5 попало в полон.

Бої над Стрипою

Другого дня після перемоги коло Завалова ввесь XXV корпус рушив на схід у напрямі Стрипи. За п'ять днів (28. VIII.-- 3. IX.) обидві бригади 55 дивізії зайшли з боями до передових становищ ворога над Серетом, де він лагодився до удару. І курінь полку УСС пішов із 129 бригадою через Голгоче, Котузів, Бурканів, Пантелиху до Заздрости, II курінь із стягами 130 бригади -- через Підгайці, Маловоди, Семиківці над Стрипою до Настасова та Людвиківки.

Москалі, приневолені покинути Галичину, почали палити і грабувати людські оселі й завзято спиняли переможний похід союзних військ. Доводилося виборювати кожен метр. І курінь видержав 31. VIII. і 1. IX. наступ москалів на горбах між Буркановом і Гайворонкою. II курінь мав у тому самому часі кілька сутичок у околиці Маловід і коло Семиковець.

1 вересня тоді, коли УСС зайшли до Людвиківки (II курінь), Тютькова і Заздрости (І курінь) й, коли передні сторожі дійшли до ворожих становищ над Серетом, москалі кинулись на цілому фронті XXV. корпусу до наступу. До бою послали й кінноту, що на рівних чистих полях Поділля могла виявити своє бойове значення. Дня 3 вересня вона змірялась в бою також з відділом кінноти УСС під Брикулею.

Рідка лінія союзних військ подалася від першого удару назад. Відступу двох бригад 55 дивізії боронили також обидва курені УСС І курінь, оточений ворожою кіннотою, відступив дня 7 вересня, переслідуваний увесь час козаками, до Стрипи і зайняв становища на мостовому причілку в Соколові.

II курінь після 5-денних сутичок із москалями на полях Поділля, коло Насїасова, Юзефівки та під Купчинцями завернувся через Іщків на мостовий причілок у Семиківцях.

14 вересня москалям пощастило проломити праве крило 129 бригади коло Сокільник. У бою вони забрали цілий полк мадярів (1 зап. полк гонведів), захопили без труднощів правий беріг Стрипи, зайняли село Соколів і зайшли осаду мостового причілка, що на лівому боці Стрипи, від заходу. Рівночасно вони наступали на причілок із чола, зі сходу. Сотні І куріня УСС, оточені ворогом із трьох боків, не знаючи про події, що зайшли на півдні, найшлися, в матні. Останньої хвилини вирятував, курінь із кліщів ворога його курінний отаман Ґорук. Він вивів їх лівим берегом Стрипи на соснівський причілок, який був ще тоді в руках австрійців. Частина Стрільців кинулась до Стрипи і найшла смерть у багнистій річці або дісталася в полон.

Цей прорив москалів, що мав на меті. опанувати беріг Стрипи, скоро, зліквідували. Але полк УСС вийшов із цих боїв дуже ослаблений, перетомлений і з великими втратами в людях. Обидва й так малочисельні курені УСС змаліли на половину. Головно потерпів перший курінь, який лише в останньому бою втратив 170 боєвиків вбитими, раненими і полоненими.

Тим то команда 55 дивізії перенесла, після закінчення боїв, дня 21 вересня обидва курені на відпочинок, спершу до Вівся (яких 14 км. за фронтом), потім (27. IX.) до Соснова і Маловід як бойовий запас дивізії.

У Вівсі відбувалась реорганізація легіону в 1 полк Українських Січових Стрільців. Цю реорганізацію рішив формально наказ Начального Командування Армії вже 22 серпня 1915 р. Але перевести її можна було щойно тепер, після закінчення боїв. Тимчасовим командантом полку призначили от. Гр. Коссака. Зведення обох досі самостійних куренів легіону в одну цілу бойову одиницю було для стрілецтва великим організаційним досягненням. Кількаденний відпочинок і злука обох куренів поправили настрої перетомленого Стрілецтва.

Ось такі події на фронті і в житті УСС попередили той день, коли вони дали нові докази геройства.

український січовий стрілець антанта

Бій під Семикізцями

Після невдалої спроби союзних військ форсувати Серет і відбити решту Окупованої Галичини, ініціатива на фронті. перейшла в руки москалів. Вони підтягнули підчас відвороту не - абиякі запаси війська й воєнного матеріалу і приготовились до вирішного удару. Події у вересні були першою спробою цієї контрофензиви. Тим то австрійсько-німецька Південна Армія перейшла до оборони становищ над Стрипою, над якою побудувала вона по лівому боці ріки цілу низку заборол і мостових причілків.

Московська офензива почалася дня 7 жовтня на відтинку XXV корпусу між Семиківцями та Буркановом. Того дня полк УСС стояв у Соснові, в запасі 55 дивізії. Москалі спрямували головні атаки на обидва крила корпусу, на праве Бурканів--Гайворонка, і ліве, що його становища були в Семиківцях. Тут москалі без великого труду добули і так ще слабо закріплений мостовий причілок і другого дня засипали з кількадесятьох батарей становища над берегом Стрипи градом тисячі гранат і шрапнелів. Цей небувалий досі артилерійський вогонь тривав без угаву три дні, від 8 до 11 жовтня. Він знищив усі укріплення і вкрив землю залізом. Але московська піхота не змогла використати успіхів своєї артилерії. Австрійське командування підтягнуло за той час до фронту резерви й вони відбили всі атаки московської піхоти, що збиралася форсувати перехід через Стрипу.

Зате більше бойового щастя мали москалі на правому крилі корпусу. Там, між Буркановом і Гайворонкою, вони проломили фронт,, і їх кіннота загналася далеко на зади противника. Та й тут підтягнені резерви скоро зліквідували розгін москалів.

У цьому бою Стрілецтво не брало помітної участи. Лише дві сотні II куреня (Будзиновського, 3 чети сотень Вітовського й Мельника) боронили мостового причілка й переходу в Семиківцях. Решта куреня стояла над семиківським ставом. Сотні І куреня розмістили підчас бою на південь Семиківців між сотнями мадярських відділів. Вони мали піддержувати боєздатність мадярів. Дня 22 жовтня полк УСС перейшов до Маловід, знову в запас дивізії.

Як бачимо, в цьому періоді австрійське командування зберігало боєздатність Стрілецтва й лише у вирішальних хвилинах кидало їх на фронт. Незабаром знову прийшов день, коли стрілецька зброя урятувала загрозливе становище дивізії. Це був день 1 листопаду 1915 р.

Москалі, набравши віддиху після першого розгону, вдарили на Семиківці удруге, досвіта 1 листопаду. Цим разом вони розпочали бій без розголосу, без гарматної підготовки. Під охороною осінньої ночі підійшли до австрійських становищ, полонили кілька сотень мадярів і зайняли Семиківці. Рано, піддержані кріпким гарматнім вогнем, захопили становища в Раковецькому ліску і правим берегом семиківського ставу підсунулись на північ у сторону Іщкова. В деяких місцях вони зайшли на захід аж в долину Студийки.

Тоді кинули УСС Другий курінь, що був тоді в Тудинці, зайняв зараз після прориву оборонне становище на шляху напроти Раківця й раковецького ліска. І курінь, стривожений вночі, перейшов із Маловід над Студинку. Його дві сотні під проводом чет. Яримовича станули до бою на шляху,, на південь від точки 352 і зв'язалися з лівим крилом II. куреня. Дві другі сотні, під проводом от. Ґорука, пішли на ліве крило 130 бригади та уставилися недалеко точки 357 лицем до півночі і сходу, для охорони свого крила від сторони Іщкова. Між обома Групами І. куреня станули частини 35 полку кр. оборони. Так уставились запаси дивізії до наступу на Семиківці. На цій розмірно невеликій бойовій частині, що числила разом не більше як 1500 багнетів, ліг увесь тягар нерівної боротьби й відповідальність за вдержання ворожого розгону протягом першого дня бою.

Того дня положення було ще гірше. Під рукою не було ніяких більше запасів, які можна б кинути до наступу. Лише завдяки зусиллям оборони москалям не вдалося піти далі на захід. Тим часом москалі кидали, в бій щораз то нові стяги. Коли гинули одні, на їх місце приходили інші. Московська артилерія гриміла від ранку до пізнього вечора і зрила була ціле поле гранатами. Стрільці боролися по-геройськи та ішли до бою із запалом«пише -у своїх споминах усе дуже скупий на похвали от. Ґорук. На жаль, саме для цього кривавого бою, коли Стрільці потерпіли більш, ніж на Маківці, немає в записках точнішого опису змагань поодиноких сотень. Залишились лише неповні листи втрат і в пам'яті учасників деякі епізоди боротьби.

От. Гору к з двома сотнями на лівому крилі бригади загородив москалям дорогу з півночі. Один раз приступом добули ворожі становища. Другого дня бою, коли оборонці відбили становища перед самим селом, четар П. Франко вихопився за ворогом з кількома стрільцями і загнав їх до ставу. В раковецькому лісі скривавилася сотня Вітовського, що погнала за ворогом і попала в його засідку. Сотня пор. Мельника відкинула москалів, що прорвались були в долину Студинки, під Семиківці, і другого дня вона перша добула ворожі становища на південній окраїні Семиківців.

Успіхи оборони першого дня бою рішили перемогу на користь союзних військ. УСС спинили розгін москалів і держали їх на вихідних становищах. За той час надійшли підкріплення, які вже з другого дня почали ліквідувати прорив фронту. Стрільці виконали своє завдання і третього дня бою останки полку стягнули в запас над потік Студинку.

Після Маківки сємикіеський бій являється другим по величині величавим ділом українського Стрілецтва. В ньому згинуло 49 борців, 168 ранених відійшло до лікарень і 157 дісталось у ворожий полон. Це діло не удостоїлося признання австрійського командування, зате німецьке (пруське) командування подало в бойовому звідомленні до команди Південної Армії таку згадку про Стрільців: »3 нами ішли до наступу українські добровольці. Це, мабуть, найкращий відділ із усієї австрійсько-угорської армії«.

В Соснові й і на Веселій над Стрипою

Після більш, ніж двотижневого (5-21. XI.) постою в запасі 130 бригади, в землянках над потоком Студинкою, полк УСС перейшов спершу до Раківця і потім 26 листопаду на зимівлю до Соснова, як запас 129 бригади. Нею командував тоді полк. Ґійом. II курінь розмістився в присілку Тудинці, 1-ий -- у південному кінці Соснова. 21 листопада москалі залишили Стрипу й перейшли зимувати до приготованих становищ недалеко Серету.

Всю зиму 1915-16 р, УСС прожили в Соснові, де й виконували різні позафронтові праці: чистили й направляли дороги, приладжували домівки, будували оборонну греблю в долині Студинки, між Тудинкою й Хатками, ламали камінь, будували й обслуговували вузькошляхову залізницю. Сотні працювали на переміну. Ті, що залишались у селі, вправлялися й відпочивали. Хоч УСС пробували в запасі та в спокою, життя не було легке; праця виснажувала. Стрільці заздрили тим частинам бригади, що робили службу в окопах і не мали такої важкої праці. А проте кількамісячний побут усіх сотень разом дав Стрілецтву змогу впорядкувати внутрішнє своє життя та попрацювати над собою.

Передусім тоді налагоджено санітарні умови, які до того часу виявляли великі недостачі. Зорганізовано зразково санітарний персонал. Поставлено власну купальню та пральню. Виконав це відділ полку, що згодом перетворився в сотню. Завдяки поправі санітарних умовин і правильному харчуванню покращало і здоров'я стрільців.

Живо забило й духове, а то й товариське життя Стрілецтва. Часті товариські сходини, з живими дискусіями на політичні, культурні суспільно-національні теми, спонукували стрілецьких літописців, письменників та Мистців творити стрілецьку традицію. Завдяки цьому повстала стрілецька пісня, стрілецький літопис, розвинулося своє мистецтво.

Дня 16 березня перейняв команду над полком от. Ангін Варивода, австрійський дієвий старшина, якого приділили до полку на бажання стрілецтва на місце от. Г. Косака. Після приходу нового коменданта покращали внутрішні умови полку. В ньому запанував зразковий військовий лад і минулись міжусобиці, що панували за командування от. Коссака. З отаманом Вариводою прийшов до УСС ще один старшина з австрійської армії, сот. Омелян Лисняк.

Дня 13 травня II курінь, під проводом от. Торука, зі сотнями 5 -- чет. В. Кучабського, 6 -- пор. А. Мельника, 7 -- пор. О. Будзиновського і 8 -- пор. О. Семенюка перейшли на становища на »Веселій«, на лівому березі Стрипи, між мостовим причілком Соснів і Бенева. Перший курінь, під проводом сот. Лисняка, зі сотнями: 1 -- сот. Р. Дудинський, 2 -- пор. P. Сушко, 3 -- пор. О. Яримович, 4 -- пор. 3 Носковський перейшли на північний кінець Соснова, як запас бригади. В половині червня дві сотні цього куреня скріпили оборону Мостового причілка в Беневій.

Ворожі становища були далеко в степу, на лінії Пантелиха -- Заздрість -- Настасів. Напроти стрілецьких становищ стояли фінляндські полки, що вже не раз уславилися були великим завзяттям у боротьбі. Вони проявляли й тепер чималу активність. Випадали на заборола противника та їх стежі заодно бушували в передпіллі. Для забезпеки передпілля в полку УСС зорганізували окремий стежний відділ, т. зв. ловецький загін. Він виходив що ночі перед становища, виловлювати московські стежі й робити випади на ворожі заборола.

З переходом полку УСС змінилося життя і праця стрілецьких сотень. Крім стежної та вартової служби сотні справляли й розбудовували свої становища, а ті, що стояли в запасі, вправлялися. Тоді зорганізували перший підстаршинський курс і вислали старшин та стрільців на курси скорострільної і мінометної науки.

Вже з кінцем травня організовано при полку перший відділ мінометів, а у другій половині місяця полк одержав власний відділ скорострілів, зложений із трьох машинок. Цим відділом, що скоро перемінився на сотню, командував хор. Федір Черник; першим відділом мінометів хор. Іван Рогульський.

Підчас побуту над Стрипою, стрілецтво діждалось нарешті справи одностроїв і відзнак. Правда, стрільці почали вже перед тим самі вводити зміни у свої однострої, носили шапки-мазепинки, але урядового дозволу на це довго не було?

Щойно тепер, після двох років війни, і цю справу офіційно наладнано. Стрілецтво дістало таку організацію, як і інші австрійські стяги. Не треба і згадувати, що злука обох, колись самостійних куренів у єдину бойову одиницю й вивінування полку в технічні відділи та призвання окремого однострою -- підняли престиж і боєздатність полку. Це виявилось незабаром у кривавих змаганнях за Бережани.

Тимчасом загальне становище осередніх держав почало гіршати. Румунія покинула нейтральність і перейшла на бік Антанти. Також протиіталійський фронт, на якому Австрія повела в половині травня офензиву, ослабив східній фронт на кілька дивізій, на багато артилерії та на воєнний матеріал. В додаток навіть почали й німці офензиву на заході.

Щоб допомогти фронтам, держави Антанти відповіли контрофензивою, в якій скористалися москалями. І так у перших днях червня почалась відома офензива Брусилова. За червень москалі кількома могутніми ударами розторощили фронт осередніх держав на Волині та на південному сході. У наслідокцих змагань фронт цей відходить на півночі до лінії р. Стоходу, на півдні до буковинсько-мадярської границі й за Солотвинську Бистрицю.

Потерпів при цьому також фронт Південної Армії, а саме її праве крило, що 5 липня мусіло відійти на р. Коропець. Новий удар москалів із початком серпня (7 і 8) по 3 австрійський армії, що після невдалої оборони відступила до Галича, приневолив і Південну Армію відійти на лінію Маріямпіль -- Завалів -- Золота Липа -- Ценгвка і Зборів. XXV корпус залишив Стрипу без бою. Полк УСС покинув свої становища ввечері дня 11 серпня. Вночі через Антонівку, Вівся зайшов до Кривого і другого дня через Литятин до Потутор. На лінії річки Ценівки готовились УСС до нової зустрічі з ворогом.

Размещено на Allbest.ru