Організація Українських січових стрільців

Размещено на http://www.allbest.ru/

Організація УСС

український січовий стрілець

Розвиток організації УСС. Із 2500 людей, що залишились після «реєстру» в Стрию, створено на Закарпатті 10 сотень по 220 людей у кожній. Вони ввійшли в два і пів куренів, що ними командували до часу перших боїв: І - Григор Коссак, II. - д-р Михайло Волошин, III півкурінем - д-р Степан Шухевич. Всі вони були запасові четарі (лейтенанти) австрійської армії. Першими командантами сотень стали: Василь Дідушок, Осип Семенюк, Осип Букшований, Іван Коссак, Роман Дудинський, Дмитро Вітовський, Осип Будзиновський, Сень Ґорук, Ераст. Коник та Іван Баран.

Після перших боїв у жовтні розформовано сотню Семенюка та її старшин і стрільців приділено до інших сотень. Зате тоді створено нову сотню, що під проводом Клима Ґутковського 2 жовтня відійшла до Хусту і згодом на фронт під Вишків.

У жовтневій офензиві 1914 р. бере участь уже лише 9 сотень, і після неї залишаються в полі вже лише 2 курені, один під проводом Г. Коссака, другий - д-ра Ст. Шухевича. Підчас важких карпатських походів, коли легіон утратив найбільше людей через недуги, число сотень впало на якийсь час до 6. Але вже в січневій офензиві 1915 р. легіон доповнено знову до 8 сотень і від бою на Маківці до 1916. р. він числить постійно 8 сотень. Після реорганізації легіону 1916 р. в 1 полк Укр. Січових Стрільців при ньому повстає ще сотня піонірів і скорострільна сотня; крім цього ще й окремі відділи мінометів і світильників.

Після розгрому в боях за Бережани, коли полк УСС утратив понад тисячу людей убитими, раненими й полоненими, залишилось у Коші так мало стрільців, що з Вишколу вийшло в поле 6 слабих сотень, які злучено в один курінь, з чотирма піхотними сотнями, 1 технічною, 1 будівельною і 1 скорострільною сотнею. Такий стан організації фронтової формації. УСС залишився до листопадового зриву.

Чисельний стан бойових формацій змінявся доволі сильно, залежно від утрат у боях і припливу доповнення. Напр. чисельність II куреня (Коссака) впала від 8 до 30 жовтня 1914 з 807 до 401 людей (без старшин); На основі збережених у Музеї Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові станових виказів найменша чисельність полку була після боїв у Потугоpax (30 вересня 1916,.) і під Конюхами: 9 старшин і 444 стрільців. Найсильніший був полк УСС перед боями за Бережани. Дня 25 травня 1916 р. полк числив загально 47 старшин і 1683 стрільців бойовиків - 37 старшин і 1361 стрільців. Зі збережених актів годі усталити загальну кількість Стрілецтва. Можна лише з певністю ствердити, що на початку 1917 р. в головній книзі записано 7000 людей. До того самого часу у втратах записано кругло 350 вбитих, 1200 ранених, 1500 полонених).

Командантом легіону УСС числився до 14 березня 1915 р. от. Михайло Галущинеький До того часу також «Воєва Управа» у Відні сповняла роллю, правда, лише формальну, верховного проводу УСС Після реорганізації 1915. р. бойову формацію й Кіш підкорено команді корпусу Гофмана, інші формації підлягали безпосередньо місцевій військовій,владі. Іншими формаціями командували: до березня 1915. р. от. Григор Ко с сак, обома самостійними куренями - до серпня 1915. р. от. Коссак і сот. Василь Діду шок, полком - от. Г. Коссак і пполк. Антін Варивода (до ЗО. IX. 1916. р.)-, врешті польовими формаціями УСС в 1917. і 1918. проводили пполк. Франц Кікаль, (до 30. VI. 1917. р.), пор. Дмитро Крєнжаловський підчас походу до Збруча, от. Мирон Тарнавський, до 6. І. 1918, і сот. Осип Микитка до листопадового зриву.

До легіону УСС належали ще такі помічні формації в етапі дієвої армії: Кіш УСС, Збірна Станиця УСС у Львові, Побогрова Станиця УСС у Станиславові, 3 комісаріяти УСС на Волині і Збірна Станиця УСС в Мармароському Сиготі на Закарпатті в 1916 р. В запіллі - у Відні Боєва Управа УСС і середня Збірна Станиця.

Організація бойових формацій. Піхотні частини. Полк УСС поділявся від серпня 1915 р. на 2 курені. Третього куреня не вдалось поставити до кінця війни. На це не дозволила команда корпусу. Кожний курінь мав 4 сотні. Сотні складалися з 4-чет, чети з. 4 роїв по 10-15 людей. Пересічний загальний стан сотні хитався між 100-150 людей. Боєвиків було все на кільканадцять менше, тобто тільки, скільки припадало на обслугу сотенного обозу, ремісників і санітарів. Кожна сотня мала 2 ремісників (1 кравець і 1 швець), сотенного писаря і його помічника. Крім цього кожна сотня мала 2 телефоністів, які сповняли в потребі також службу посильних сотенної команди.

Командантами куренів числились до березня 1914 От. Григор Коссак, д-р Степан Шухевич, від серпня 1915 р от. Сень

Ґорук і дат. Василь Дідушок; 1916 р. командував І куренем cor. Омелян Лисняк, II - от. С. Ґорук; в 1917 р. легіон складався лише з 1 куреня і його комендантами були передше названі старшини.

Командантами сотень були звичайно сотники в IX. ранзі або поручники в X. ранзі. Винятково заступали їх довший час четарі, старшини в XI. ранзі. Першими командантами сотень були призначені Начальною Командою Армії в березні 1915 р. сотники: Роман Дудинський, Василь Дідушок, Дмитро Вітовський, Осип Букшований; поручники: Зенон Носковський, Осип Семе- нюк, Іван Коссак та Осип Будзиновський; на додаток сотнею командували перед цією номінацією Володимир Сроковський та Клим Ґутковський. Дальшими командантами сотень стали в 1915 р. пор. Андрій Мельник, пор. Роман Сушко, пор, д-р Омелян Левицький, пор. Осип Яриїмович, чет. Іван Чмола; в 1916. р. чет. Василь Кучабський; в 1917. р. пор. Володимир О рза, пор. Іван Бужор; в 1918. р. чет. Осип Іванович і чет. Григор Голинський.

Старшин, що командували четами було около 85.

Сотня скорострілів. До весни 1916 р. легіон УСС не мав власних скорострільних відділів. У часі боїв куреням УСС приєднували в разі потреби скоростріли з чужих полків. Тому, що австрійські стяги самі мали обмаль скорострілів, стрілецьким відділам доводилось не раз воювати без помочі цієї мізерної зброї.

Перший відділ скорострілів із 3. машинками системи «Шварцльозе» дістав полк УСС щойно 16 червня 1916 р., над Стрипою. Незабаром доповнили його ще одним скорострілом і так повстала сотня, зложена з 2 відділів-чет, по два скоростріли кожна. Такий стан скорострільної формації УСС залишився до кінця світової війни, хоч інші полки одержали по кілька сотень легких (піхотних) і важких скорострілів.

Обслуга скорострільної сотні складалася з команданта сотні, 2 комендантів чет, 4 передовиків і 32 людей обслуги. Сотня мала 12 в'ючих коней (4 під скоростріли, 4 на амуніцію і 4 на охоронні панцирі та знаряддя), 2 амуніційні вози, 2 харчеві та 1 з кузнею і слюсарнею. Загальний стан сотні числив 3 старшин і бл. 80 людей.

Сотнею командували: хор. Федір Черник у 1916 р., хор. Василь Соловчук| в 1917 р. під Конюхами, після нього чет. Осип Квас і нарешті (на Буковині) чет. Кость Третяк.

Чета «боротьби зблизу» мала два відділи легких і важких мінометів, Гранатометів і відділ світильників -вогнеметів. Все це була новітня оборонна зброя, що нищила ворога на близьку віддаль. Відтіль і назва відділу. Цю зброю введено до легіону УСС щойно у травні 1916. р. Чета боротьби зблизу залишилась до кінця світової війни й відіграла помітну роль під час вуличних боїв у Львові і в боях за Львів.

Командантами чети числились - першим хор. Іван РоТульський, в 1917. р. - хор. О. Квас, нарешті після Конюхівського бою - хор. Никифорук.

Зв'язок. У карпатських походах відділи УСС послуговувались для передачі звідомлень пішими та кінними вістовими. Такого зв'язку вживали тоді майже всі менші частини; лише вищі команди послуговувались польовим телефоном.

Перший телефонічний апарат одержав І. курінь у березні 1915 р. в Головецьку. Щойно в літі 1915 р. дістали сотні та обидві команди куренів телефонічне влагодження. Деякі сотні мали вже восени й по два апарати.

Зв'язок ішов від сотні до курінної осередні і звідтам до полку. Через курінні або полкові осередні можна було зв'язатися зі всіма сусідніми боєвими Групами. Телефонічним зв'язком при сотні завідували 2 телефоністи, при курінних і полковій осередніх повнили службу телефонічні стежі, що їх завданням було закладати, справляти і провіряти сполучення.

В 1917 р. організавано при легіоні ще відділ, протигазової служби, яким проводив чет. Іван Іванедь.

Технічна і будівельна сотня. Зав'язком технічної сотні був відділ, що повстав у жовтні 1915 р. Зимою 1916 р. відділ розгорнувся у сотню з 4 четами, в яких гуртувались фахівці різних ділянок технічних робіт. Завдяки енергійному та вмілому проводові коменданта сотні чет. д-ра Івана Сі яка і його помічника хор. Василя Клима, вона дійшла до такої справності, що числилась найкращим технічним відділом XXV корпусу.

В 1917 р. повстав на фронті ще один відділ, призначений головно до земляних і будівельних робіт - т. зв. будівельна сотня. Проводив нею спершу чет. Михайло Гнатюк, в 1918 р. чет. Іван Цяпка

Обі сотні числились бойовими формаціями і як запас піхотних куренів, не раз виручали в бою другі відділи легіону.

Кіннота УСС Зав'язок кінного відділу УСС повстав; у жовтні .1914. р. при окремому кінному загоні (пізніше дивізіоні) сот. кінноти, мадяра Фаркаша. В березні 1915 р. відділ доповнено вибраними зі стрілецьких сотень добровольцями - до сотні. На жаль, через брак коней до кінця світової війни не вдалось поставити бодай одної повної сотні. Все залишалось багато кіннотників без коней. Стан сотні з 10. XII, 1915. р. хоч числив 4 старшин і 112 Стрільців, виказує лише 52 коні. Сотня кінноти УСС проіснувала до травня 1917 р., коли то ввесь дивізіон розв'язали.

Після розгрому австрійської кінноти з початком війни і з переходом до позиційної боротьби, кіннота втратила колишнє бойове значіння. Тим то останки чисельних колись полків зведено у невеликі загони, приділено їх до вищих команд і вони робили, здебільшого, стежну і зв'язкову службу. Це й було головне завдання кінноти УСС підчас карпатського походу і в часі великої офензиви 1915 р. Лише один раз під кінець офензиви, 3 вересня 1915. р. змірялися кіннотники УСС з ворожою кіннотою на подільських степах коло Брикуді.

Сотнею командував увесь час пор. Роман К а мінський, що згинув в бою під Конюхами.

Помічні формації. До них зачислялись: санітарна служба, господарський відділ і обоз.

Санітарна служба. її зорганізовано доволі пізно. Перші сотні відійшли в поле, не то що без санітарів, але й без перев'язок, які діставав кожний вояк. До лютого 1915 р. курені УСС не мали своїх лікарів, поміч раненим і хворим давали лікарі з інших стягів. Щойно в лютому приділили легіонові 2 лікарів, до І. куреня лік. чет. дра Івана Рихла, до II. - лік. чет. дра Августина Бел я я. Вони обидва зорганізували незабаром санітарну службу так, як по інших полках.

Кожна сотня одержала санітарну стежу, зложену 4 людей і 1 підстаршини. Вона мала 2 пари ношів, перев'язовий матеріал і санітарне приладдя. При команді куреня була санітарна станиця т. зв. перша поміч із лікарем 2 медиками і 8 людьми; вона мала спершу 2 вози для перевозу санітарного матеріалу, приладдя, ліків і в потребі хворих, чи ранених. Разом санітарний персонал куреня налічував яких 40 людей.

Після реорганізації легіону н полк один із курінних лікарів робив службу полкового сан. шефа. Ним був в 1916 р. д-р Беляй Пізнішими лікарями бойової формації легіону були: в 1917 р. лік. чет. д-р Кость Воєвідка і після нього лік. чет. д-р Вол. Щуровський, пізніший сан. шеф бригади УСС. Довший час курінним лікарем у полі (від травня 1915 р. до весни 1916 р.) був лік. чет. д-р Володимир Білозор. Медиків, що повнили санітарну службу в полі було 7.

Обоз. Сотенний обоз складався з 4 возів і 1 польової кухні. Вози були призначені: 1 - до перевозу сотенної канцелярії і старшинських клунків, 2 - для харчів і 1 - під амуніцію. Амуніційний віз і польова кухня залишались поблизу сотенної стоянки - це був т. зв. боевий обоз; решта возів держалась дальше фронту і входила у склад харчової валки куреня, що підвозила на фронт із магазинів харчі або воєнний матеріал. Усім обозом куреня, до якого входили ще підводи курінної команди та її канцелярій, завідував молодший старшина, або підстаршина.

Після злуки обох самостійних куренів у полк і після організації нових відділів, увесь обоз полку зведено в одну полкову обозну валку, що числила яких 70 возів і коло 150 коней.

Господарський відділ - складався з інтендантури й ліквідатури. Інтендант побирав (або купував) і видавав сотням харчі, одяг і озброєння, старшина-ліквідант завідував касою і проводив розрахунки; побирав гроші з корпусної каси й виплачував побори старшинам, командам куренів і сотень на платню для стрільців, канцелярійні видатки та інтендантам на харчі. Спершу кожний курінь мав свого окремого інтенданта і рахункового старшину; в полку завідували цими господарськими справами 1 інтендант і 1 ліквідант. В сотні доручення інтенданта виконував сотенний справник, веденням рахунків займався сотенний писар, що й провадив також діловодство сотні.

Формації УСС в етапі і запіллі дієвої армії.

Вишкіл УСС Організація. Протягом двох літ 1914-1916. вишкіл новобранців належав до Коша й відбувався в окремому відділі - походній сотні. До цього відділу приділяли виздоровців і новобранців. Їх перевчивали й відсилали по якомусь часі в поле на доповнення фронтових частин легіону. До червня 1915 р. справами вишколу новобранців завідував сот. др. Михайло Волошин, після нього - nop. Володимир Стафиняк.

В листопаді 1915 р. справу вишколу новобранців виділено від обов'язків Коша і створено окрему формацію з комендантом та адміністрацією; лише в господарських справах вона була зв'язана з Кошем. На його команданта призначила команда корпусу на весну 1916 р. з 35 п. стрільців от. Мирона Тарнавського Хоч такі організаційні зміни введено, вишкіл УСС так само, як і інших австрійських стягів підчас війни, виявляв великі недостачі. Причина цього була - погана система тогочасного австрійського воєнного навчання, якої УСС самі змінити не могли. Щойно в літі 1916. р. німецьке командування Південної армії взялось в основному за зміну цієї системи. Воно силкувалося зробити зі свого союзника партнера. Насамперед організаційно перевели відділи новобранців усіх австрійських стягів із Кошів у етап і там для кожного полку створили вишкільну групу. Полкові вишкільнї Групи зв'язались у корпусну, чи дивізійну вишкольну групу, нарешті всі вони підлягали Вишкільній Групі Південної Армії. Нею командував підполк. принц Оскар Гогеяцоллерн, один із синів німецького цісаря Вільгельма. Вишкільні частини творили запас фронту й підсилювали його новобранцями. Організація груп була та сама, що й бойових відділів так, що їх все можна було кинути на фронт.

Вишкільна група полку УСС складалася з кількох сотень, мала свою власну господарку і власне постачання. Лише рахункові справи (ліквідатура) належала до Коша УСС Вишкіл УСС був поділений на сотні й на курені, коли сотень назбиралось більше, як 4. Так напр. з початком 1917 р. було 3 курені (з них 2 відійшло в березні на фронт) і з початком 1918. р. назбиралось 2¹/₂ курені. Кількість сотень, і їх чисельний стан змінявся залежно від приходу новобранців і відходу сотень у поле.

Вишкіл УСС перебував постійно поблизу Коша, бо й Кіш УСС мав свою стоянку все в етапі XXV корпусу, якому підлягав.

Командантами Вишколу Українських Січових Стрільців були після от. Тарнавського, коли той виїхав в серпні 1917 р. на фронт, пполк. Кость Слюсарчук, опісля на Наддніпрянщині - от. Г. Коссак, на Буковині чет. Северин Краснопера, який і залишився його командантом підчас польсько-української війни в Галичині.

Методи вишколу УСС До літа 1916 р. методи вишколу не різнились нічим від тих, що їх уживали в інших австрійських полках. А були вони куди гірші, як за мирних часів, бо для цього не ставало добрих інструкторів, часу і бракувало зброї. В УСС справа вишколу новобранців терпіла ще й тому, що до весни 1916 року, себто до приходу отамана Тарнавського, вишколом проводили старшини, що не були на фронті, а інструкторам, молодим стрілецьким старшинам, хоч вони й мали деякий воєнний досвід, не доставало потрібного ні теоретичного, ні практичного знання. Життя новобранців по селянських хатах ї матеріальні недостачі не дозволяли навіть завести як слід військової дисципліни. Тим то в поле приходило доповнення погано вишколене і не забезпечене як слід. Коли матеріальні недостачі можна було доповнити в полі, то брак воєнного знання й дисципліни залишились надовго. Через те в боях і гинуло найбільше новобранців.

Справа відразу змінилась, коли німці взялися за реорганізацію навчання тих частин, що належали до Південної Армії. Щоб увести свої методи праці, вони до кожної групи приділяли на деякий час своїх старшин і підстаршин.

Метода німецького вишколу була дуже проста тим, що вчила воєнного ремесла безпосередньо, практично і скоро, без зайвого баласту теорії. Наука тривала 6 до 8 тижнів. За той розмірно короткий час новобранець засвоював собі не гірше, як за мирного часу, головно практичне знання всіх ділянок воєнного ремесла. Навчання майже всіх дисциплін ішло рівиорядно. Через дотепний розподіл предметів вишкіл був живий і цікавий. Хоч до нього введено відомий прусський „Drill,» який вимагав скорого, справного та докладного виконування найдрібнішої вправи, але вояки його не відчували, бо він ніколи не доводив до перевтоми. Він був до дрібниць продуманий.

Метою нового вишколу було, згідно з вимогами новітньої війни, навчити новобранця стати самостійним бойовиком, тим то найбільше часу присвячено науці одинцем. Цілоденне заняття тривало недовго, 6-7 годин, з того чотири до обіду, дві рідко, три - після обіду. Зате крім кількахвилинного відпочинку «на папіроску», між поодинокими годинами заняття, кожна хвилина була присвячена інтенсивній праці.

Вишколена сотня ставала до перегляду - іспиту, який переводив звичайно сам командант армійської групи, полк, принц Оскар. І не була це звичайна нарада, що обмежувалась на переході сотні перед фронтом начальників, а іспит справності кожного стрільця в усіх дисциплінах воєнного ремесла. Коли сотня добре здала іспит, відходила в поле, або, залишаючись у Вишколі, повнила сторожеву службу, доповнювала знання бойовими вправами, бойовим стрілянням іт. п. ІІдстаршини й кандидати підстаршин мусіли покінчити 2-мйсячний підстаршіинський курс, старшини, до сотників включно, засвоювали собі німецькі методи ви» школу й доповнювали військове знання на старшинському курсі, під командуванням німецьких старшин.

Хоч яка інтенсивна була праця, хоч які великі вимоги поставлено до стрільців та інструкторів, завдяки зразковому порядкові й раціональному поділові праці, всім¹ залишалось доволі часу на відпочинок і розвагу. Тим то можна було новобранцями повести й доволі інтенсивну національно-свідому працю. При Вишколі був курс для неписьменних, курс німецької мови, улагоджено виклади з історії й географії України, розмови на політичні й суспільні теми, тощо. Тим то з рядів Стрілецтва виходили не лише добрі вояки, але і свідомі українські громадяни, щирі патріоти.

Ця майже дволітня школа під умілою, досвідною рукою німецьких (мілітаристів, виробила стрілецький стяг і на добірну бойову одиницю. її пройшло яких 7000 людей. З неї вийшло також чимале число добірних інструкторів, старшин і підстаршин. Для пацифістично настроєнно галицької частини українського народу був це великий добуток. Шкода, що в визвольних змаганнях не вжито цього добірного стягу для організації й виш колу українських армій.

Кіш УСС Кожний австрійський полк мав у запасі «кадру» - доповнюючу формацію. В кадрі збирались новобранці та виздоровці. Там їх вишколювали, чи перевчали й посилали в поле для доповнення полків. Там «висуджували» (звільняли зі служби) неспроможних до воєнної справи.

Легіон УСС спершу своєї кадри не мав. Не мав, бо насправді в Ґоронді та у Страбичеві залишилось після виходу сотень в поле трохи стрільців, нездатних до бойової служби й кілька старшин. Після перших боїв у Карпатах та після зимового карпатського походу, в стоянці Стрілецької кадри збиралось що раз більше таких, що потратили здоров'я, що поверталися з лікарень після недуг і ран та нарешті таких, що з еміграції зголошувались у ряди Стрілецтва. І так повстав силою подій зав'язок Коша УСС, збірний пункт нових добровольців, виздоровців і воєнних інвалідів, що не могли вернутися додому. Він, хоч невизнаний ніким, сповняв для Легіону УСС ту саму, роль, що кадри австрійських полків. Формальне, себто урядове існування Коша датується від 14 березня 1915 р., коли вийшов перший наказ верховного командування армії про реорганізацію УСС Тоді Кіш УСС дістав урядову назву «Доповняльна сотня» УСС. На її команданта призначили сот. дра Никифора Гкрняка, що і мав цей уряд до 1. XI. 1918. р. Його помічником був призначений сот. Теодор Рожанковський.

Кіш УСС був подібно зорганізований і виконував ті самі обов'язки, що й кадрові формації австрійських полків. Лише його зверхником являлось не міністерство війни, а команда XXV. корпусу . та його осідком був усе етап, прифронтова смуга цього корпусу. Тим то стоянки Коша УСС раз-у-раз змінялися, залежно від пересуву бойового фронту.

Кіш поділявся на кілька відділів, цього вимагала його різна праця.

Евіденційна канцелярія - провадила списи всіх приналежних до легіону. Всі вони були вписані до т. зв, головної книги, яка, на жаль, у Києві пропала.

У відділі новобранців - збиралися новоприбулі новобранці; він був до осені 1915 р. рівночасно вишколом. Коли влітку 1916 р. справи вишколу відділено від обов'язків Коша, цей відділ гуртував новобранців.

У відділі виздоровців - гуртувалися інваліди й ті, що після ран або недуг потребували довшого відпочинку.

При Коші існував захист для недужих. Лікарями Коша були др. Іван Рихло, др. Кость Воєвідка в 1914 р., др. Володимир Білозор 1915 р. і 1917 р., др. Володимир Щуровський 1916 р.

Порядку у стоянці Коша пильнували стаційна команда з малим відділом польової жандармерії.

Всіма господарськими справами, не раз дуже чисельного Коша, завідував харчовий старшина та ліквідант (рахунковий старшина).

Найбільше праці, труду й заходів завдавала команді Коша справа бранки новобранців. Легіон УСС, як добровольча організація, мала право вербувати лише тих, що не були зобов'язані до воєнної служби, себто юнаків до 18 років, старших людей понад 50 років і немічних. Очевидячки, що коли б Кіш не подбав був різними легальними й нелегальними способами дістати до рядів легіону здатних воювати людей, він був би умер природною смертю так, як цього собі бажав полк. гр. Лямезан, начальник булави XXV. корпусу, або в найкращому разі був би перемінився на якийсь відділ до легкої служби поза фронтом, чи в запіллі. Але, хоч труднощі щодо набору новобранців були величезні, легіон не то що не згинув, але все мав потрібний запас людей. До УСС раз-у-раз молоді й поборові люди самі, безпосередньо після звільнення нових частин Галичини, або з місць, у яких стояли частини УСС крім цього, працювали постійно вербункові і збірні станиці, які теж різними способами добували собі право праці. Роль мобілізаційного апарату виконував кожний стрілець, що появлявся дома, чи в рідних околицях. Таким чином до початку 1917 р. назбиралося в евіденційній книзі понад 7000 добровольців.

Перше доповнення до легіону дали табори інтернованих у Вольфсберґу і Фелітієнталю зимою 1915 р. Далі з поступом офензиви приплив добровольців раз-у-раз збільшувався.

Вимоги австрійських приписів, з якими команда Коша мала чимало клопотів, обходила різним способом поборових вписувала, як добровольців перед війною, чимало ховала перед комісіями або нарешті призначувала для них молодший вік. Із цього приводу команда Коша мала не раз клопоти і тяганину, а то й дисциплінарні доходження.

Признаних військовою владою поборових станиць було в Галичині 2-у Львові, Станиславові і на Волині 3.

Із них найбільше добровольців завербувала станиця в Станиславові (командант чет. др. Михайло Новаківський). Збірна станиця у Львові - її командантом був сот. др. М. Волошин - дала теж чимало новобранців.

Зате комісаріати УСС на Волині, з яких найкраще працював комісаріат у Володимирі Вол. під проводом чет. Миколи Саєвича, сповняли головно роль культурно-освітніх станиць. Вони оснували понад 50 народних шкіл і вели національно-свідому працю.

Пресова кватира і Боєва Управа Своєрідною формацією УСС являлись літературно-мистецькі гуртки, що повстали в полі, Коші і Вишколі і прозвали себе Пресовою Кватирою. До гуртка в полі належали м. и. такі молоді поети і письменники: Роман Купчинський, Лев Лепкий, Іван Ба люк Василь Дзіковський мистці - Іван Іванець, Осип Курцлас, Лев Ґец, ІОліян Назарак і та Осип Сорохтей; музик, орудник оркестру УСС, Михайло Гайворонський та світливці Теофіл Мойсейович | і Василь Горобець.

В пресовому гуртку Коша працювали письменники д-р Осип Назарук та Микола Голубець, Юра Шкрумеляк (поет), музик Антін Баландюк і Микола Угрин-Безгрішний.

Завданням цих гуртків було зберегти традицію УСС І дійсно всі тривалі пам'ятки з життя і праці УСС, що залишилися в літературі, споминах, пісні, музиці, штуці і фотографії, завдячуємо творчості членів Пресової Кватири. Також стрілецький однострій - прапор дістав легіон УСС головно завдяки проектам і заходам її співробітників (Л. Лепкого та І. Іваиця).

Всій праці пресових гуртків помагала матеріально і морально Боєва Управа у Відні. Коли з реорганізацією УСС в березні 1915 р. від завдань Боєвої Управи відпали теж формально справи військового характеру - фактично первісну провідну роль, як Генеральна булава, втратила з переїздом УСС на Закарпаття, - тоді вона взялась головно за пропагандистську працю. Видала кілька публікацій про УСС, багато листівок, різних відзнак. улагоджувала виставки та зберігала пам'ятки, головно твори мистецтва і світлин. Очевидно Б. У. залишилась і надалі експонентом справ УСС, головно політичного характеру, на запілля. Провідником і душею цією широкої і важної праці був проф. Іван Боберський.

Загальна характеристика. Не раз в історії українського народу, у хвилині, коли східнім землям загрожувала небезпека упадку, їм на допомогу приходили західні українці, культурною, чи збройною інтервенцією. Так воно й було на порозі XX ст. В часі, коли Наддніпрянщина пропадала в московській неволі, південно-західні українці збудували забороло культурного й політичного відродження нації. Його завершив збройний виступ української молоді на початку світової війни.

Дрібна краплинка у бурхливому морі світових змагань, але сильна своїми ідеалами й готовістю на жертви.

В чотирилітній боротьбі виробилась вона на першорядну бойову одиницю, яку і влада цінила і вороги шанували. її існування було найнадійнішою сторожею політичних прав галицьких українців, а її праця і змагання найкращою пропагандою ідеї збройної боротьби за незалежність нації. Вже в 1917 р. частина УСС станула на допомогу Центральній Раді, в 1918. УСС започаткували листопадовий зрив, щоб з'єднати весь український народ до боротьби за Українську Державу.

Размещено на Allbest.ru