Увічнення та збереження історії козацтва в пам'ятках культури України (1945-2005 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

УВІЧНЕННЯ ТА ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСТОРІЇ КОЗАЦТВА В ПАМ'ЯТКАХ КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ (1945 - 2005 рр.)

07.00.01 - історія України

ДЕМИДЕНКО ОЛЬГА ОЛЕКСАНДРІВНА

Київ - 2006

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В умовах становлення незалежної Української держави, її активної інтеграції до світового співтовариства значно посилився інтерес суспільства до вітчизняного минулого, відродження пам'яті, джерел духовності українського народу. Важливий чинник розбудови суспільства - історико-культурна спадщина, яка є безцінною скарбницею нації, невід'ємною складовою світового культурного надбання. В Україні нараховується понад 130 тис. пам'яток археології, історії, монументального мистецтва, архітектури і містобудування, науки і техніки, які відображають всі періоди від часу появи людини на українських теренах до сьогодення.

Серед пам'яток культури на особливу увагу заслуговують об'єкти українського козацтва, яке відіграло важливу роль у формуванні та розвитку національної ідеї, у процесі державотворення. Вивчення козацької спадщини, узагальнення та проблемний аналіз пам'яткоохоронної діяльності з увічнення історії цієї доби дозволить розширити наше уявлення про козацтво, яке стало виразником національного духу.

Актуальність роботи обумовлюється і тим, що пам'ятки козацької доби: замки і фортеці, які здобували козаки, гетьманські резиденції, полкові скарбниці, монастирі і церкви, споруджені їх коштом, некрополі, одиночні поховання, місця Січей, козацьких рад, битв, дислокації військ тощо - уособлюють в собі знаковий період минулого українського народу. Для створення Державного реєстру національного культурного надбання і реалізації „Національної програми відродження та розвитку українського козацтва” важливим є відбір, ідентифікація і класифікація цих пам'яток, що сприятиме їх збереженню.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Написання дисертації здійснювалося в рамках „Національної програми відродження та розвитку Українського козацтва на 2002 - 2005 рр.”, підготовки 28-томного енциклопедичного видання „Звід пам'яток історії та культури України” (номер державної реєстрації (в Укр. ІНТЕІ) 0104 U003496), що включене до науково-дослідної тематики відділу історико-краєзнавчих досліджень Інституту історії України НАН України.

Мета наукового пошуку полягає у розкритті ролі державних органів влади, громадських організацій та наукових інституцій в увічненні козацтва та їх внеску у збереження пам'яток історії, археології та архітектури, пов'язаних з подіями козацької доби. В дисертації з'ясовано основні напрями, форми, методи цієї діяльності та виявлено особливості пам'яткоохоронної роботи впродовж окремих етапів у різних регіонах країни.

Реалізація зазначеної мети обумовила висвітлення таких завдань:

– розкрити стан наукової розробки теми та її джерельну базу;

– простежити особливості процесу розвитку законодавчої та нормативної бази охорони козацьких пам'яток та особливості її реалізації протягом 1945 - 2005 рр.;

- визначити специфіку увічнення та збереження історії козацтва в пам'ятках культури в певні періоди суспільно-політичного розвитку населення країни;

– систематизувати пам'ятки козацької доби: замки, фортеці, монастирі, церкви, некрополі, одиночні поховання, зимівники, лінії укріплень, місця Січей, битв, таборів, дислокації військ тощо - у різних регіонах України;

– з'ясувати основні напрями та особливості досліджень пам'яток козацької доби в наукових та державних пам'яткоохоронних установах;

- проаналізувати основні форми увічнення історії козацтва;

– визначити пам'ятки козацтва, які пропонується включити до Державного реєстру національного культурного надбання.

Об'єкт наукового дослідження - це політика держави, заходи громадськості та наукових інституцій в галузі увічнення історії козацтва та збереження культурної спадщини в Україні.

Предмет - визначення форм і методів увічнення історії козацтва та збереження культурної спадщини в Україні.

Географічні межі охоплюють сучасну територію України.

Хронологічні рамки - період з 1945 р. до 2005 р. Нижня межа обумовлена закінченням Другої світової війни, внаслідок якої Україна понесла значні втрати історико-культурної спадщини на своїй території. Верхня - визначається завершенням „Національної програми відродження та розвитку Українського козацтва”, яка стала знаковим етапом увічнення та збереження історії козацтва в пам'ятках.

Методологічна основа дослідження - принципи історизму та наукової об'єктивності. Застосування проблемно-хронологічного, порівняльно-історичного, ретроспективного, структурно-системного методів дозволило простежити динаміку процесів у сфері охорони пам'яток козаччини.

Наукова новизна дисертації полягає у постановці та розробці актуальної теми, яка не отримала всебічного та об'єктивного висвітлення в історичній науці. На основі введення у науковий обіг нових джерел, насамперед численних архівних документів, автор комплексно вивчає процеси охорони та збереження козацьких пам'яток в Україні протягом 1945 - 2005 рр. В результаті дослідження:

- розглянуто формування державної політики щодо розробки заходів з увічнення історії козацтва;

- показано розвиток громадського руху за збереження історико-культурної спадщини козацької доби;

- здійснено співставлення державних та громадських ініціатив у галузі збереження пам'яток козацької доби;

- охарактеризовано основні напрями, форми, методи та етапи увічнення і збереження пам'яток козаччини;

– розкрито специфіку увічнення козацької історії;

– визначено події і персоналії, які не були в достатній мірі увічнені в певний період історії;

– систематизовано 1174 виявлених пам'яток козацтва за типами та територіальним розташуванням.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання положень дисертації при підготовці праць з історії краєзнавства, пам'яткознавства, написанні посібників, плануванні роботи громадських організацій, у галузі охорони пам'яток, туризму тощо. Зроблено внесок у створення бази, каталогу наявних пам'яток козаччини, що сприятиме їх збереженню, популяризації, а також розширенню туристичних маршрутів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації обговорювались на таких наукових зібраннях: ІІ наукових читаннях „Біографічна некрополістика в контексті сучасної історичної науки. Джерела та результати досліджень” (м. Київ, 14 - 15 листопада 2004 р.); XIV науково-практичній конференції „Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні” (м. Київ, 23 - 24 березня 2005 р.); науковій конференції, присвяченій 150-річчю від дня народження Д. Яворницького, „Краєзнавство Великої Волині: здобутки, проблеми та перспективи” (м. Рівне, 24 - 25 листопада 2005 р.).

Публікації. Основний зміст дисертації викладено у 6 публікаціях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків (основний текст - 185 стор.), додатків (157 стор.), а також списку використаних джерел та літератури (49 стор., 436 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 391 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, її хронологічні та географічні рамки, наукову новизну і практичне значення роботи.

У першому розділі - „Історіографія проблеми увічнення і збереження пам'яток козацтва та аналіз джерел”, який складається з двох підрозділів, розкривається історіографічне та джерелознавче підґрунтя дисертації. У першому - „Історіографія теми” - всю спеціальну літературу класифіковано за проблемно-хронологічним принципом. До першої групи належать праці з історії козацтва, які слугували теоретичною базою дисертації. Насамперед, це історіографічний доробок М. Грушевського, В. Антоновича, М. Костомарова, І. Крип'якевича, П. Куліша, Д. Яворницького. Одним із надбань сучасних козакознавчих досліджень стала розробка вченими В. Смолієм та В. Степанковим Смолій В., Степанков В. Богдан Хмельницький. - К., 2003. - 400 с.; Їх же. Українська національна революція середини XVII ст.: проблеми, пошуки, рішення. - К., 1999. - 107 с.; Степанков В. Антифеодальна боротьба в роки Визвольної війни та її вплив на формування Української держави (1648 - 1654). - Львів, 1991. - 196 с. нової концепції Української національної революції 1648 - 1676 рр., її аналіз у контексті світового загальноісторичного процесу. Важливим підґрунтям для розуміння минулого козацтва стали праці В. Горобця, О. Гуржія, С. Леп'явка, Ю. Мицика, О. Путра, Т. Чухліба, В. Щербака Горобець В. Еліта козацької України в пошуках політичної легітимації: стосунки з Москвою та Варшавою, 1654 - 1665. - К., 2001. - 533 с.; Гуржій О. Українська козацька держава в другій половині XVII - XVIІI ст.: кордони, населення, право. - К., 1996. - 223 с.; Леп'явко С. Козацькі війни кінця XVI ст. в Україні. - Чернігів, 1996. - 286 с.; Мицик Ю. Козацький край: нариси з історії Дніпропетровщини XV - XVIII ст. - Дніпропетровськ, 1997. - 176 с.; Путро О. Левобережная Украина в составе Российского государства во второй половине XVIII века: (Некоторые вопросы социально-экономического и общественно-политического развития). - К., 1988. - 142 с.; Чухліб Т. Гетьмани Правобережної України в історії Центрально-Східної Європи: 1663 - 1713. - К., 2004. - 285 с.; Щербак В. Формування козацького стану в Україні. - К., 1997. - 180 c. та інших, які, на основі критичного переосмислення документальних джерел та опрацювання нового фактологічного матеріалу, проаналізували феномен українського козацтва та вітчизняного державотворення. Ці роботи дозволили виявити місця битв, рад, підписання договорів, розташування таборів, дислокації військ, а також з'ясувати обставини, в яких відбувались ці історичні події. Праці загального характеру, зокрема: „Володарі гетьманської булави: Історичні портрети”, „Історія України в особах. Козаччина”, „Полководці Війська Запорозького: Історичні портрети”, „Україна - козацька держава” „Українське козацтво: Мала енциклопедія” - сприяли уточненню відомостей про місця перебування козацьких ватажків, їх участь у будівництві сакральних та оборонних споруд тощо.

Другу групу складають комплексні праці, в яких висвітлюються окремі проблеми увічнення історії козацтва, ставлення до культурної спадщини козацької доби з боку державних органів влади та широкої громадськості. Відомості про те, які сторінки козацької історії набули увічнення в пам'ятках, що собою являють ці об'єкти містяться у виданнях: “Історія міст і сіл Української РСР”, „Визначні місця України”, „Памятники истории и культуры Украинской ССР: Каталог-справочник”, „Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР”, „Історичне краєзнавство в Українській РСР”.

Узагальнення, важливі для розуміння динаміки державного ставлення до історико-культурної спадщини, містять монографії „Охорона, використання та пропаганда пам'яток історії та культури в Українській РСР”, „Актуальні питання виявлення та дослідження пам'яток історії та культури”, „Історико-культурна спадщина України: проблеми дослідження і збереження”, „Пам'ятки історії та культури України. Каталог-довідник”. Цінністю цих робіт є аналіз як здобутків, так і прорахунків у сфері охорони пам'яток, звернення до об'єктів, які не потрапили до уваги попередників. Окремий блок становлять матеріали, в яких проблеми становища козацьких пам'яток аналізуються у контексті підготовки та написання „Зводу пам'яток історії та культури України” та дві частини першої книги тому „Київ”.

Чільне місце в історіографічній спадщині належить роботам П. Тронька, в яких узагальнено досвід охорони історико-культурної спадщини козацької доби Тронько П. Історичне краєзнавство: крок у нове тисячоліття (досвід, проблеми, перспективи). - К.: Б. м., 2000. - 187 с.; Його ж. Українське краєзнавство в XX столітті: (До 75-річчя Всеукраїнської спілки краєзнавців). - К., 2002. - 84 с.. Проблеми відображення в пам'ятках визвольної боротьби українського козацтва, збереження козацьких об'єктів в історичній ретроспективі та на сучасному етапі розглядаються в роботах В. Горбика, Г. Денисенко, С. Заремби, С. Кота, П. Скрипника Горбик В. Сучасний стан підготовки багатотомного “Зводу пам'яток історії та культури України” // Історія України. Маловідомі імена, події, факти. (Зб. ст.) - К. - Донецьк, 2001. - Вип. 17. - С. 298 - 303; Горбик В., Денисенко Г. Воєнна історія України в пам'ятках. - К., 2003. - 176 с.; Горбик В., Денисенко Г., Скрипник П. Пам'ятки України: проблеми збереження і дослідження. - К., 1994. - 43 с.; Заремба С. Українське товариство охорони пам'яток історії та культури: історичний нарис. - К., 1998. - 243 с.; Кот С. Витоки: з передчасів Українського товариства охорони пам'яток історії та культури // Пам'ятки України. - 2005. - №2. - С. 128 - 139.. Динаміку ставлення радянської влади до збереження козацьких пам'яток, суперечності законодавчої бази з охорони козацьких пам'яток розкрито в працях В. Акуленка Акуленко В. Охорона пам'яток культури в Україні (1917-1990). - К, 1991. - 274 с..

Висвітленню окремих аспектів увічнення та збереження історико-культурної спадщини козацької доби присвячена низка кандидатських дисертацій. Проблеми охорони та використання пам'яток впродовж 1970 - початку 1990-х рр. в Україні знайшли своє ґрунтовне дослідження у роботі В. Піскун. Збереження об'єктів козацької доби в контексті регіональних краєзнавчих рухів з'ясовано в дисертаціях Н. Бесєдіної (на Полтавщині), М. Ігнатенко (на Чернігівщині), А. Каньоси (на Поділлі), В. Павлухіної (в Донецькій області), М. Поставничої (на Черкащині), О. Савчук (по Україні в цілому).

До третьої групи належить ряд публікацій, безпосередньо присвячених різним типам козацьких об'єктів, їх дослідженню, збереженню, руху за увічнення козацької історії. Перші спроби систематизованого вивчення пам'яток козацтва, пов'язаних з подіями 1648 - 1654 рр., містяться в працях О. Апанович, В. Голобуцького, І. Шатилюка, Ф. Шевченка. Деталізоване вивчення регіональних пам'яток - в дослідженнях М. Брайчевського, О. Єрисова, Я. Іванюка, В. Жук, В. Лебединського, М. Киценка, Н. Кундієнка та ін. Різні аспектам виявлення та вивчення козацьких об'єктів розглядаються у розвідках І. Бялера, П. Горішного, С. Кілесси, В. Рєзніка, Б. Тимощука, Р. Юри тощо. Науковому аналізу пам'яток археології та історії українського козацтва присвячені збірки видань серії „Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні”, узагальнююча робота „Археологія доби Українського козацтва XVI-XVIII ст.”, а також публікації І. Сапожнікова, І. Свєшнікова, Д. Телегіна, В. Титова, О. Титової, Р. Шувалова та ін. Збірки „Козацькі Січі (нариси з історії українського козацтва XVI - XIX ст.)”, „Форпости козацької слави”, монографія В. Андрущенка, В. Федосова містять важливу інформацію стосовно розташування Запорозьких Січей. Проблемам дослідження пам'яток мiстобудування та архiтектури приділяли увагу В. Вечерський, В. Віроцький, О. Лесик, Є. Пламеницька, О. Пламеницька та ін. Громадський рух за увічнення історії козацтва вивчався О. Бажаном, Ю. Данилюком та О. Войналовичем.

До четвертої групи включено роботи, які мають переважно фактологічний характер: краєзнавча література, путівники.

Аналіз наукових публікацій дозволяє дійти висновку, що не створено узагальнюючих історичних праць, присвячених комплексному розгляду проблеми охорони пам'яток досліджуваної групи та увічненню історії українського козацтва в період 1945 - 2005 рр., що й обумовило вибір теми дисертації.

У другому підрозділі охарактеризована джерельна база дослідження. Офіційні державні підходи до проблем охорони пам'яток та увічнення козацької історії відбивають законодавчі акти СРСР, УРСР, Української держави, укази, постанови та інші нормативні документи центральних, обласних та місцевих органів влади. Матеріали громадських організацій, джерела особового походження, періодика дозволяють проаналізувати формування та розвиток руху за увічнення і збереження історії козацтва в пам'ятках. Значний масив джерел міститься у збірках опублікованих документів та матеріалів Законодавство про пам'ятники історії та культури. - К., 1970. - 464 с.; Збережемо тую славу: Громадський рух за увічнення історії українського козацтва в другій половині 50-х рр. ХХ ст. Зб. документів і матеріалів. - К., 1997. - 474 с.; Правова охорона культурної спадщини: Зб. документів. - К., 2004. - 320 c..

В структурі джерельної бази дисертації переважають архівні матеріали. Опрацьовано 21 фонд 11 архівів України. Більша частина виявлених там документів вперше вводиться до наукового обігу. Найважливішу тематичну інформацію містять документи, що зберігаються в Центральному державному архіві вищих органів влади і управління України. На основі матеріалів фонду Ради Міністрів УРСР (ф. 2), зокрема, постанов уряду республіки, доповідних записок міністерств і відомств з приводу стану пам'яток та заходів по їх упорядкуванню, можна проаналізувати процес розвитку нормативної бази з охорони об'єктів козацької доби та проблеми її реалізації. У фонді Міністерства культури УРСР (ф. 5116) виявлено комплекс постанов, розпоряджень, наказів щодо забезпечення обліку, охорони пам'яток; довідки про стан окремих об'єктів; матеріали про розгортання робіт з увічнення історії українського козацтва. В цілому, документи цього фонду дозволяють окреслити широке коло проблем, які розв'язувалися державними органами влади, простежити основні напрями та форми роботи в галузі увічнення та охорони козацьких пам'яток. Громадський рух за збереження історико-культурної спадщини козацької доби вивчався за справами фонду Українського товариства охорони пам'яток історії та культури (ф. 4760), де знаходяться організаційно-розпорядчі документи, стенограми пленумів, з'їздів, звіти про діяльність, листування з установами та приватними особами, які містять дані про пам'ятки історії козацтва та їх стан.

Документи фонду Центрального комітету комуністичної партії України (ф. 1) Центрального державного архіву громадських об'єднань України дозволяють прослідкувати взаємодію партійних, радянських органів влади та громадськості, суперечливий характер ухвалення та реалізації рішень зі збереження історико-культурної спадщини козацької доби та увічнення історії українського козацтва. Так, у фонді зберігаються матеріали з громадськими проектами щодо увічнення та охорони пам'ятних місць козацтва, затвердження яких підпадало під жорсткий партійний контроль. В результаті, як свідчать документи, навіть після ухвалення відповідних постанов, органи державної влади не завжди могли забезпечити їх виконання. Отже, наявна інформація дозволяє оцінити реальну ситуацію в країні, відношення партійних та радянських органів влади до збереження історико-культурного надбання козацької доби.

У Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України зберігаються документи особового фонду державного і громадського діяча, академіка АН УРСР П. Тичини (ф. 464), зокрема, зібрані ним матеріали по роботі в Комісії з охорони пам'ятників старовини при Верховній Раді УРСР, свідчення громадян про руйнування культурної спадщини козацької доби, а також власні міркування поета щодо недоліків системи збереження пам'яток.

Для дослідження регіональних аспектів охорони історико-культурної спадщини українського козацтва державними структурами та громадськими організаціями використано комплекс джерел державних архівів областей. Зокрема, матеріали виконавчих комітетів Дніпропетровської, Рівненської, Чернігівської обласних рад надають інформацію про ухвалення рішень щодо забезпечення охорони історико-культурної спадщини козаччини на місцях, організацію обліку пам'яток, хід реставраційних робіт. У звітах, довідках, актах обстежень, доповідних записках Рівненського, Хмельницького облвідділів у справах архітектури та будівництва, управлінь культури Дніпропетровської, Хмельницької обласних рад, Чернігівського державного історичного музею розкриваються складнощі реалізації проектів увічнення історії козацької доби та охорони пам'яток. Висвітленню процесу створення та функціонування Національного заповідника „Хортиця” сприяють матеріали особового фонду державного і громадського діяча М. Киценка Державного архіву Запорізької області та Наукового архіву Національного заповідника „Хортиця” у м. Запоріжжя. Документи фонду Кам'янець-Подільського історико-краєзнавчого заповідника у Державному архіві Хмельницької області дозволяють з'ясувати місцеві аспекти дослідження та збереження культурного надбання. Матеріали поточного архіву Українського товариства охорони пам'яток історії та культури та фондів Рівненської, Чернігівської обласних організацій Товариства дозволяють довести, що ця організація ініціювала заходи по вивченню та науковому дослідженню пам'яток козацької доби, сприяла проведенню реставраційних, консерваційних та охоронних робот, увічненню історії козаччини. Окремі свідчення громадськості про незадовільне становище у сфері охорони, реставрації пам'яток зберігаються в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського НАН України (ф. 49).

Аналіз і систематизація матеріалів періодичної преси сприяли вивченню громадського руху, що дозволило дослідити такі його прояви як критичні листи, петиції, звернення. Важливим джерелом інформації стали, насамперед, центральні газети „Радянська культура”, „Літературна Україна”, „Голос України”. Публікації регіональних видань дозволили висвітлити стан пам'яток козацької доби на місцях.

Співставлення інформації з різних видів джерел дає можливість критично і різнобічно охарактеризувати увічнення історії українського козацтва та збереження пам'яток культури. Таким чином, комплекс джерел і літератури, їх наукова інтерпретація та критичний аналіз дозволили аргументувати положення, що виносяться на захист.

Другий розділ - „Державні програми з увічнення історії українського козацтва та охорони пам'яток культури” складається з трьох підрозділів, в яких висвітлюються підходи державних органів влади до охорони та збереження козацьких пам'яток. У першому підрозділі - „Внесок державних структур України в увічнення та збереження пам'яток козаччини у другій половині 1940-х - першій половині 1960-х років” - з'ясовано, що, після звільнення України від німецької окупації, заходи по організації державної системи охорони пам'яток здійснювались у контексті загальної відбудови народного господарства, об'єктам козацької доби приділялась епізодична або випадкова увага. Зростання державного опікування пам'ятками козаччини припадає на 1953 - 1954 рр., коли відбувалась підготовка до святкування 300-річного ювілею Переяславської ради. Увага зверталася на пам'ятні місця, пов'язані з подіями 1648 - 1654 рр., що не суперечило офіційній радянській історіографічній концепції, згідно з якою договір 1654 р. вважався „возз'єднанням в єдиній державі двох братніх народів” і виявом „торжества історичної справедливості”. Отже заходи по виявленню, обстеженню та увічненню пам'ятних місць мали ідеологічне забарвлення і стосувалися тільки окремих об'єктів.

Друга половина 1950-х рр. стала часом лібералізації суспільно-політичного життя, водночас у пам'яткоохоронній сфері вона ознаменувалася проголошенням державного нігілізму зі значним скороченням переліку об'єктів, що підлягали охороні, та широкою антирелігійною кампанією, в ході якої закривались та руйнувались культові споруди козацької доби.

У другому підрозділі - „Державні заходи з охорони пам'яток козацької історії у другій половині 1960-х - на початку 1990-х років” - висвітлено, як саме політична реакція, боротьба з „українським буржуазним націоналізмом” початку 1970-х рр. призвели до того, що постанова Ради Міністрів УРСР „Про увічнення пам'ятних місць, зв'язаних з історією Запорізького козацтва” (1965 р.) залишилася не реалізованою. Розкрито, як ідеологічний диктат тоталітарної держави обумовив значну вибірковість у постановці пам'яток на облік, в результаті чого значна кількість цінних об'єктів козаччини була позбавлена охорони і перебувала у загрозливому становищі.

З'ясовано ефективні засоби захисту історико-культурної спадщини, закріплені Законом УРСР „Про охорону і використання пам'яток історії та культури” (1978 р.). Доведено, що, в зв'язку зі значною затримкою ухвалення механізмів їх реалізації, законодавство набуло декларативного характеру. Відсутність стабільної координації дій між пам'яткоохоронними органами влади, недостатнє фінансування, низький рівень реставраційно-консерваційних робіт, невиконання планів досліджень стали недоліками у вирішенні питань по увічненню і збереженню історії козацтва в пам'ятках. Наголошено, що впродовж 1970-х рр. головна ініціатива в галузі збереження історико-культурної спадщини козацької доби належала представникам громадськості.

Третій підрозділ - „Роль державних органів влади у відзначенні пам'яті козацтва в умовах незалежної України” - присвячений аналізу проблеми формування сучасного законодавчого поля, в якому здійснюється правова охорона козацьких пам'яток, зокрема, Закону України „Про охорону культурної спадщини” (2000 р.), який визначив основні норми охорони, збереження та використання об'єктів культурної спадщини. Розкриваються програми увічнення історії козачини, утворення історико-культурних заповідників та складнощі їх функціонування. На основі наведених фактів, їх аналізу зроблено висновок щодо недостатньої ефективності державних заходів зі збереження історико-культурної спадщини від занепаду та руйнування.

Третій розділ - „Громадські ініціативи з увічнення та охорони пам'ятних місць, пов'язаних з історією запорозького козацтва” - складається з трьох підрозділів, в яких висвітлено роль окремих діячів громадськості в активізації суспільної та державної уваги до долі досліджуваних пам'яток. У першому підрозділі - „Рух громадськості за увічнення історії козацтва та збереження пам'яток козацької доби в Україні у другій половині 1940-х - першій половині 1960-х років” - з'ясовано, що вказаний громадський рух набув значного розмаху у другій половині 1950-х рр. в умовах нігілістичного ставлення до історико-культурної спадщини, піднесено до рівня державної політики. Доведено, що найбільш поширеною і доступною формою інтелектуального спротиву стало написання критичних листів, петицій, звернень до республіканських та місцевих органів державної і партійної влади, громадських організацій, засобів масової інформації. Громадськістю оскаржувались дії місцевої адміністрації, піднімались проблеми законодавчого забезпечення охорони об'єктів козаччини, доводилась необхідність відкритого обговорення проектів будівництва з метою запобігання руйнації ще не досліджених пам'яток. Науковою та творчою інтелігенцією розроблялись власні комплексні схеми покращання пам'яткоохоронної системи в Україні, пропозиції з увічнення історії козацької доби.

У другому підрозділі - „Громадські заходи з увічнення козаччини в другій половині 1960-х - на початку 1990-х років” - доведено, що важливим досягненням громадського руху стало створення у 1966 р. Українського товариства охорони пам'яток історії та культури (далі - УТОПІК) на чолі з академіком П. Троньком. Проаналізовані здобутки Товариства, яке активно виступило на захист пам'яток козаччини, сприяло їх дослідженню, а також дозволило більш широко розгорнути діяльність в сфері увічнення історії козацтва. Зазначено, що підготовка енциклопедичного видання „Історія міст і сіл Української РСР” стала важливим фактором суспільного життя, який сприяв обстеженню козацьких пам'яток. Однак, з об'єктивних причин його написання здійснювалось за канонами радянської історіографії, в результаті чого увага приділялась обмеженому колу об'єктів. В дисертації з'ясовано, що, під час розгортання у 1970-х рр. боротьби з так званим „українським буржуазним націоналізмом”, репресіях представників інтелігенції, активному прагненні держави до контролю всіх сфер суспільного життя, збереження та увічнення пам'ятних місць, пов'язаних з козацтвом, спиралося здебільшого на зусилля громадськості. Висвітлено тенденцію зростання уваги до історико-культурної спадщини козаччини в другій половині 1980-х рр. у зв'язку з демократизацією суспільного життя. Це виразилось в організації експедицій і обстеженні об'єктів козацької доби.

Третій підрозділ - „Сучасний етап громадського руху в Україні за увічнення історії козацтва та охорону пам'яток культури” - присвячений висвітленню процесу зростання суспільної уваги до історико-культурної спадщини козацької доби. Окреслено основні пам'яткоохоронні заходи, здійснені УТОПІК і створеного при ньому Науково-дослідного центру „Часи козацькі”, Українським фондом культури, Всеукраїнською спілкою краєзнавців, об'єднанням Українського козацтва тощо. Наведені результати експедицій, оглядів пам'яток козаччини, матеріали виступів проти актів вандалізму. Досліджені громадські ініціативи по упорядкуванню і захисту пам'ятних місць, пов'язаних з українським козацтвом, відзначенню їх пам'ятними знаками. Водночас розглядається вплив цілої низки негативних факторів: погіршення економічної ситуації, послаблення державного управління та відсутність фінансування системи охорони пам'яток, самозахоплення територій, на яких розташовані козацькі об'єкти, безкарне перепланування та знищення цінних пам'яток тощо. Наголошується, що в таких умовах громадським організаціям у центрі і на місцях необхідно об'єднати свої зусилля на захисті історико-культурної спадщини, реставрації, впорядкуванню всіх пам'яток, в тому числі українського козацтва.

У дисертації підкреслено, що рух за збереження та увічнення козацької історії став тією справою, яка об'єднала різні покоління небайдужих до історико-культурної спадщини представників української громадськості на чолі з науковою, творчою інтелігенцією, що виступала носієм національної самосвідомості та гідності, стаючи ініціатором вивчення пам'яток, обстеження їх реального становища та влаштування заходів по їх врятуванню від загибелі.

У четвертому розділі - „Розробка науковими установами України концепції збереження пам'яток козацької доби на сучасному етапі” - окреслено еволюцію в процесі поцінування козацьких пам'яток протягом різних періодів. Цей розвиток пов'язаний зі зміною оцінок самого феномену козацтва, усвідомленням його значення в сфері українського державотворення. У розділі розглянуто діяльність наукових осередків з вивчення козацтва та пам'яток козацької доби, з'ясовані основні напрями виявлення та дослідження історико-культурної спадщини. Підкреслено значення підготовки 28-томного енциклопедичного видання „Звід пам'яток історії та культури України” в організації та розгортанні цих процесів. Таким чином, наукові інституції проводять експедиції з вивчення козацьких пам'яток, влаштовують конференції, семінари, наукові читання, які сприяють вивченню вказаних об'єктів. Водночас доведено, що цілий ряд пам'яток козацької доби залишається недостатньо вивченим, зокрема, козацькі некрополі, місця зимівників, битв та дислокації військ, котрі визначені як найперспективніші об'єкти подальших досліджень.

У додатках зібрано і систематизовано дані про 1174 виявлені нерухомі козацькі пам'ятки України. Матеріал представлено у вигляді таблиць в розрізі областей.

ВИСНОВКИ

1. Стан наукової розробки увічнення та збереження свідчить, що комплексне всебічне висвітлення історії козацтва в пам'ятках у 1945 - 2005 рр. відсутнє. Аналіз джерельного забезпечення: архівних матеріалів, опублікованих документів, періодики - дозволяє висвітлити обрану тему.

2. Досліджено формування системи охорони козацьких пам'яток та вироблення форм і методів увічнення пам'ятних місць, пов'язаних з історією козацтва. Характерною рисою стала неоднозначність державної уваги до цієї групи об'єктів. Переломним моментом стало ухвалення постанови Ради Міністрів УРСР „Про увічнення пам'ятних місць, зв'язаних з історією Запорізького козацтва” (1965 р.), яка залишилася не реалізованою. В цілому, за радянської доби весь комплекс історико-культурної спадщини козаччини не отримав належної уваги на рівні ухвалення спеціальних нормативних документів. Постанови вищих органів державної влади, що стосуються увічнення та збереження історії козацтва в пам'ятках, затверджені тільки після здобуття Україною незалежності. Урахування недоліків, що існували, має сприяти використанню набутого досвіду об'єднання зусиль державних органів влади, широкої громадськості та науковців для розробки цільових програм подальшого дослідження, захисту і збереження історико-культурної спадщини козацької доби.

3. Встановлено, що протягом досліджуваного періоду існувало 5 етапів увічнення та збереження пам'яток історії козацтва: 1) середина 1940-х - початок 1950-х рр. - налагодження діяльності пам'яткоохоронних органів в умовах повоєнного часу; епізодична та випадкова увага державних органів влади до козацьких пам'яток; 2) 1950-ті - перша половина 1960-тих рр. - формування громадського руху за увічнення історії українського козацтва та збереження пам'яток козацької доби в умовах панування державного нігілізму щодо охорони історико-культурної спадщини; 3) друга половина 1960-х - початок 1970-х рр. - державна підтримка громадських ініціатив; активне піднесення громадського пам'ятоохоронного руху в зв'язку з виникненням УТОПІК; в цілому, досить плідне та органічне поєднання державних та громадських заходів щодо увічнення козацьких пам'яток; 4) 1970-ті - початок 1990-х рр. - зростання ідеологічного тиску та диктату з боку держави в 1970-х рр., що призвело до гальмування рішень щодо увічнення пам'ятних місць козацтва, епізодичності заходів з їх охорони, які спирались здебільшого на зусилля громадськості; 5) 1990-ті - поч. ХХІ ст. - суперечливий етап одночасного зростання громадської та державної уваги до дослідження, увічнення та збереження, перш за все, пам'яток українського козацтва, разом з тим паралельно існує нігілістична тенденція ставлення до історико-культурної спадщини в цілому.

4. Проведено систематизацію 1174 виявлених козацьких пам'яток за типами: замки, фортеці, монастирі, церкви, некрополі, одиночні поховання, зимівники, лінії укріплень, місця Січей, козацьких рад, битв, таборів, дислокації військ тощо. Здійснено аналіз пам'яток козацької доби в географічному вимірі: найбільша концентрація об'єктів припадає на пов'язане з воєнними діями козацьких військ Подніпров'я.

5. Виявлено неоднозначні підходи до вивчення пам'яток козаччини: поруч із добре обстеженими комплексами існує значна кількість маловідомих. Найменш дослідженими об'єктами залишаються козацькі некрополі, зимівники, пам'ятні місця, пов'язані з діяльністю більшості ватажків, насамперед, гетьмана України І. Мазепи. Потребують топографічної локалізації місця козацьких дислокацій та битв.

6. Встановлено форми увічнення пам'ятних місць, пов'язаних з історією козацтва. В цілому, найбільш відзначеною в пам'ятках є постать гетьмана України Б. Хмельницького, але переважна кількість його скульптурних зображень - це тиражовані копії масового виробництва. Порівняно мало існує авторських робіт як Б. Хмельницькому, так і іншим козацьким діячам.

7. Визначено пам'ятки, що мають бути включені до Державного реєстру національного культурного надбання та взяті під відповідну охорону. Запропоновано створення єдиного каталогу, а згодом - „Зводу пам'яток українського козацтва” для систематизації відомостей про історико-культурну спадщину, пов'язану з козацькою добою.

козацький пам'ятка археологія архітектура

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Основні положення та результати дисертації викладено у таких авторських публікаціях:

1. Дослідження пам'яток історії та культури України у часописі “Киевская старина” (1882 - 1906 рр.) // Український історичний збірник: Зб. ст. / Національна академія наук України, Інститут історії України, Рада молодих вчених. - К., 2004. - Вип. 6. - С. 377 - 390.

2. Увічнення та збереження пам'яток козаччини: громадські та державні заходи (1970 - 1980-і роки) // Праці Центру пам'яткознавства. Зб. ст. / Центр пам'яткознавства НАН України та УТОПІК. - К., 2005. - Вип. 7. - С. 267 - 282.

3. Внесок державних структур в охорону та увічнення пам'яток українського козацтва в 1956 - 1980-х рр. // Український історичний збірник. Зб. ст. / Національна академія наук України, Інститут історії України, Рада молодих вчених. - К., 2005. - Вип. 8. - С. 321 - 336.

4. Громадський рух за збереження пам'яток козацької доби в Україні у другій половині 1950-х - 1960-х роках // Історія України. Маловідомі імена, події, факти. Зб. ст. / Національна академія наук України, Інститут історії України, Головна редакційна колегія науково-документальної серії книг „Реабілітовані історією”. - К., 2005. - Вип. 30. - С. 44 - 58.

5. Охорона пам'яток козацької доби у Хмельницькій області (1940 - 1960-і роки) // Праці Центру пам'яткознавства. Зб. ст. / Центр пам'яткознавства НАН України та УТОПІК. - К., 2005. - Вип. 8. - С. 188 - 197.

6. Діяльність української інтелігенції в сфері збереження пам'яток козацтва (друга половина 1950-х - 1960-ті роки) // Еліти і цивілізаційні процеси формування націй. Т. 1. - К.: Національна академія наук України, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень, НАН України імені І.Ф. Кураса, Українська академія політичних наук, Інститут політичних наук, 2006. - С. 385 - 392.

АНОТАЦІЇ

Демиденко О.О. Увічнення та збереження історії козацтва в пам'ятках культури України (1945 - 2005 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Інститут історії України Національної академії наук України. - Київ, 2006.

Дисертацією виведено на новий науковий рівень дослідження увічнення та збереження історії козацтва в культурній спадщині України. На підставі комплексного вивчення джерел і літератури розглянуто форми та методи роботи державних пам'яткоохоронних органів зі збереження об'єктів козацької доби. Показана роль громадських організацій у процесі формування критеріїв поцінування історико-культурної спадщини козаччини. Здійснено порівняння державних та громадських ініціатив у сфері збереження пам'яток козацької доби. Висвітлено основні напрями її досліджень у наукових та державних установах. В дисертації виділені етапи увічнення і збереження пам'яток козацтва та проаналізовані їх особливості. Здійснено систематизацію історико-культурної спадщини козацької доби по типах та територіальному розміщенню. Розроблено пропозиції по включенню об'єктів до Державного реєстру національного культурного надбання. В результаті пошукової роботи створено „Каталог пам'яток козацької доби” в розрізі областей України, до якого увійшло 1174 виявлених об'єкта.

Ключові слова: культурна спадщина, українське козацтво, пам'ятки культури, увічнення історії козацтва, охорона пам'яток.

Демиденко О.А. Увековечение и сохранение истории казачества в памятниках культуры Украины (1945 - 2005 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Институт истории Украины Национальной академии наук Украины. - Киев, 2006.

Диссертация выводит на новый научный уровень изучение увековечения и сохранения истории казачества в культурном наследии Украины. На основе комплексного анализа широкой документальной базы рассмотрены формирование системы охраны памятников казачества и выработка методов увековечения памятных мест, связанных с историей этого периода. Доказано, что в советский период весь комплекс историко-культурного наследия казачества не получил необходимого внимания на уровне принятия специальных нормативных документов. Только в 1990-х гг. увековечение и сохранение истории казачества в памятниках культуры стало осуществляться в рамках необходимой нормативной базы, которая смогла охватить все типы объектов.

В диссертации проведено сравнение государственных и общественных инициатив в сфере охраны памятников указанного периода. Исследовано формирование общественного движения за сохранение и увековечение истории казачества, которое возглавила научная и творческая интеллигенция. Проанализированы его различные формы, доказано, что наиболее распространенной и доступной из них стало написание петиций, критических писем, обращений в республиканские и местные органы государственной и партийной власти, общественные организации, средства массовой информации.

Освещены основные направления исследований историко-культурного наследия казачества в научных и государственных организациях. Показано значение подготовки 28-томного энциклопедического издания „Свод памятников истории и культуры Украины” в процессе выявления и изучения объектов.

Выделено 5 этапов увековечения и сохранения памятников казачества, проанализированы их особенности. Доказано, что в течение 1940 - начале 1950-х гг. внимание к этому виду объектов было эпизодическим и проявлялось преимущественно структурами государственной власти. Во второй половине 1950-х - первой половине 1960-х гг. произошло формирование общественного движения за увековечение и сохранение памятников казачества в условиях доминирования нигилистического отношения к историко-культурному наследию, закрепленного на государственном уровне. Вторая половина 1960-х - начало 1970-х гг. - это период плодотворного сотрудничества государственных и общественных организаций в указанной сфере. Освещено, что возрастание идеологического диктата со стороны государства в 1970-х гг. привело к приостановке выполнения памятниковедческих программ и переходу в 1970 - 1980-х гг. инициативы в вопросах охраны культурного наследия казачества к общественности. Доказано, что с 1990-х гг. длится противоречивый этап одновременного возрастания государственного и общественного внимания к исследованию, увековечению, сохранению истории казачества в памятниках культуры, вместе в тем параллельно существует нигилистическая тенденция в отношении к культурному наследию в целом.

Произведена систематизация памятников периода казачества: замков, крепостей, монастырей, церквей, некрополей, линий укреплений, мест Сечей, битв, расположения лагерей, дислокации войск и т. д. - по типам и территориальному расположению. Определены объекты, которые не вошли в Государственный реестр национального культурного наследия, однако, нуждаются в подобной защите. В результате научного поиска был создан „Каталог памятников периода казачества” в разрезе областей Украины, в который вошло 1174 выявленных объекта.

Ключевые слова: культурное наследие, украинское казачество, памятники культуры, увековечениe истории казачества, охрана памятников.

Demidenko O.A. Perpetuating and preservation of history of Cossacks in the cultural heritage of Ukraine (1945 - 2005). - Manuscript.

Thesis for obtaining a scientific degree of a Candidate of Historical science of speciality 07.00.01 - History of Ukraine. - The Institute of History of Ukraine of the National Academy of Sciences of Ukraine. - Kyiv, 2006.

The Dissertation is devoted to the investigation of problem of immortalization and preservation of history of the Cossacks in a cultural heritage of Ukraine. On the basis of complex study of sources and literature the different methods of working of public organizations as for protection of heritage of Cossack's period have been scrutinized. The role of public initiatives in formation of criteria of estimation of the historical and cultural heritage of the Cossacks was shown. The basic directions of studying of Cossack's period by scientific and public organizations have been also reflected. Systematization of the objects of heritage of Cossack's period under the type and location was carried out.

Keywords: cultural heritage, Ukrainian Cossacks, cultural monuments, immortalization of history of the Cossack's, protection of heritage.

Размещено на Allbest.ru