Жінки Донбасу у громадсько-політичному житті у середині 50-х – першій половині 60-х років ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Новгородська Альбіна Вікторівна

УДК 94(477)”1955/1964”-055.2

ЖІНКИ ДОНБАСУ У ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНОМУ ЖИТТІ В СЕРЕДИНІ 50-х - ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ 60-х років ХХ ст.

07.00.01 - Історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

ДОНЕЦЬК - 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник - кандидат історичних наук, доцент

Крутова Любов Олексіївна

доцент кафедри історії України

Донецького національного університету

Офіційні опоненти - доктор історичних наук, професор

Стяжкіна Олена Вікторівна,

професор кафедри історії слов'ян

Донецького національного університету

кандидат історичних наук

Лисенко Алла Іванівна,

старший викладач кафедри історії України

Черкаського національного університету

ім. Б. Хмельницького

Провідна установа - Харківський національний університет

ім. В.Н. Каразіна

Міністерства освіти і науки України,

кафедра історії України

Захист відбудеться 03.11.2006 р. о 13_годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.051.02 у Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, ІІ корпус., ауд. 32.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Донецького національного університету (83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).

Автореферат розісланий 29.09. 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Крапівін О.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

Актуальність теми дослідження. З часу проголошення незалежності України в нашій державі утверджуються демократичні традиції, створюються умови для активної участі жінок у громадсько-політичному житті, формується нове усвідомлення суті жіночого питання як такого. Останнім часом дещо змінився політичний і громадський статус жінки в Україні, але через низку об'єктивних та суб'єктивних чинників вона залишається відчуженою від політики. Поступове відродження жіночого руху в незалежній Українській державі стимулює подальше зростання його ролі в сучасній політиці, інтерес до його історії, відбувається переосмислення місця і ролі жінки в суспільстві в цілому.

За радянської доби, зокрема, в роки хрущовської “відлиги” КПРС проводила політику залучення жінок до політичної та громадської діяльності, розширення їхнього представництва в партійних, державних і громадських структурах. Повноправна участь жінок у партійному житті, управлінні державою, профспілковому русі розглядалися як важлива складова вирішення так званого “жіночого питання”.

Нині ж в Україні на противагу ще донедавна пануючим стереотипам про повну громадсько-політичну рівноправність жінок і чоловіків у СРСР утверджується думка, що права радянського жіноцтва, особливо в сфері політики, обмежувалися. Тому вивчення та історичний аналіз радянського досвіду вирішення жіночого питання є актуальним завданням сучасних дослідників. Об'єктом конкретно-історичних досліджень, присвячених жіночому руху в Україні, повинні стати і різноманітні форми громадсько-політичної активності жіноцтва радянської доби.

Врахування реального історичного досвіду повинно сприяти подоланню ситуації відчуження жінки від політики, що спостерігається зараз. Це допоможе своєчасно вирішувати й інші численні проблеми жіноцтва: одержання освіти, умов праці, рівень соціального захисту, охорони здоров'я тощо.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дане дисертаційне дослідження пов'язане з реалізацією кафедрою історії України Донецького національного університету комплексної наукової програми “Актуальні проблеми історії України: регіональні аспекти” (номер державної реєстрації 0105U004466).

Об'єктом дослідження виступає громадсько-політичне життя трудящих у середині 50-х - першій половині 60-х років ХХ ст. Предметом наукового пошуку є механізми залучення жіноцтва Донбасу до громадсько-політичної діяльності, що застосовувались правлячою Компартією та радянським урядом з метою розв'язання жіночого питання в УРСР як складовій Радянського Союзу.

Географічні межі дослідження окреслюють територію південно-східних областей України - Донецької (до 1961 р. - Сталінська) та Луганської (до 1958 р. і з 1964 р. - Ворошиловградська). Донбас був і залишається великим промисловим регіоном з притаманними йому особливостями як соціально-економічного, так і суспільно-політичного розвитку.

Хронологічні межі охоплюють період лібералізації суспільно-політичного життя в СРСР - хрущовської “відлиги” - від розпочатої в 1954 р. десталінізації до її остаточного згортання в середині 60-х років. В цей час відбувалося часткове реформування і оновлення роботи партійного апарату, органів державної влади, громадських організацій, активне залучення до участі в їх діяльності широких народних мас.

Мета дослідження полягає в з'ясуванні реального місця та ролі жінок Донбасу у громадсько-політичному житті в середині 50-х - першій половині 60-х років ХХ ст.

Досягнення поставленої мети вимагає розв'язання таких завдань:

- визначити рівень наукової розробки теми;

- виявити, систематизувати й охарактеризувати основні групи джерел;

- обґрунтувати доцільність використання певної методології;

- на основі всебічного аналізу архівних та опублікованих документів виявити й охарактеризувати основні напрямки участі жіноцтва Донбасу у громадсько-політичному житті як на регіональному, так і на республіканському рівнях;

- прослідкувати вплив загальнодемократичних процесів хрущовської “відлиги” на активізацію участі жінок Донеччини та Луганщини у політичному та громадському житті, дослідити фактори, що впливали на цей процес у промислово розвинутому регіоні республіки;

- проаналізувати рівень представництва жіноцтва Донбасу у складі Компартії України та її обласних партійних організаціях;

- розкрити ступінь участі жінок Донецької та Луганської областей у складі та діяльності Верховної Ради УРСР і місцевих рад депутатів трудящих;

- з'ясувати місце та роль жінок Донбасу в профспілковому керівництві - в міжспілкових радах і галузевих комітетах профспілок різних рівнів;

- розглянути і проаналізувати діяльність жіночих рад на підприємствах і в установах Донеччини і Луганщини;

- визначити особливості вияву громадсько-політичної активності міських і сільських жінок у провідному промисловому регіоні України в умовах ліберальної політики М. Хрущова.

Наукова новизна роботи полягає насамперед у тому, що вона є однією з перших спроб дослідити участь жінок Донбасу у громадсько-політичному житті в середині 50-х - першій половині 60-х років. Розв'язання поставлених завдань зумовило залучення до наукового обігу такого широкого кола документів і матеріалів, особливо статистичних, які у радянській та сучасній історіографії дослідниками жіночої проблематики не використовувалися. Крім того, в роботі ці джерела використані у контексті ґендерного аналізу громадсько-політичного розвитку.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертантка одна з перших провела дослідження кількісного представництва жінок на всіх рівнях партійної ієрархії - як в цілому в Компартії України, так і в Донецькій і Луганській обласних організаціях, у Верховній Раді УРСР і місцевих органах влади Донбасу, в профспілковому керівництві республіки взагалі і, зокрема, Донеччини та Луганщини. Висвітлена діяльність суто жіночих громадських об'єднань - жінрад - у даному регіоні України. Авторка одна з перших спробувала переосмислити стереотипи радянської історіографії щодо громадсько-політичної активності жіноцтва. Робота суттєво доповнює існуючі уявлення про стан участі жінок одного з промислово розвинених регіонів республіки в політичному і громадському житті України у добу хрущовської “відлиги”.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її основні положення, висновки, а також уведені до наукового обігу документи і матеріали можуть бути використані при підготовці узагальнених праць з історії України, вивченні широкого кола проблем з історії Донбасу, краєзнавства, соціології, політології, у дослідженнях ґендерного напрямку, подальшій розробці обраної теми.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження знайшли відображення в авторських публікаціях та повідомленнях на наукових конференціях: ХVІ Міжнародній науково-практичній конференції “Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості” (Донецький державний інститут штучного інтелекту, Донецьк, 26 листопада 2004 р.), Міжнародній науковій конференції “Ґендерні дослідження у культурології, лінгвістиці та педагогіці” (Севастопольський національний технічний університет, Севастополь, 15-16 вересня, 2004 р.), Науково-практичній конференції “Ґендерний аналіз політико-владних відносин сучасного українського суспільства” (Запорізька державна інженерна академія, Запоріжжя, 20 вересня, 2004 р.), Науковій конференції Донецького національного університету за підсумками науково-дослідної роботи за період 2003-2004 рр. (Донецький національний університет, 2005 р.). Дисертація пройшла обговорення на засіданнях кафедри історії України Донецького національного університету.

Публікації. Основний зміст та результати досліджень дисертантки опубліковані в семи фахових наукових роботах загальним обсягом 5,2 др. арк.

Структура дисертації та послідовність викладення матеріалу зумовлені поставленою метою та відповідною логікою дослідження. Дисертація складається з вступу, чотирьох розділів, висновків, посилань, списку використаних джерел і літератури (327 назв), 30 додатків.

Загальний обсяг дисертаційного дослідження складає 285 сторінки, з них основна частина - 183 сторінки.

жінка донбас керівництво партійний

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт і предмет дослідження, окреслено його географічні та хронологічні межі, сформульовано мету і завдання, аргументовано наукову новизну та практичне значення дисертації, представлено апробацію одержаних результатів.

У першому розділі “Історіографія, джерельна база та методологія дослідження” аналізується стан наукової розробки теми, подається характеристика історіографічної та джерельної бази, визначаються методологічні засади дослідження.

Історіографія обраної теми досить багатоаспектна. Всю наявну літературу авторка умовно поділила на п'ять основних груп. До першої віднесені роботи, створені у досліджуваний період - в середині 50-х - першій половині 60-х років ХХ ст. У другій групі об'єднані наукові дослідження середини 60-х - першої половини 80-х років, у третій - праці другої половини 80-х - 1991 р. Четверту групу склали роботи, що з'явилися в умовах незалежної України. П'яту групу сформував доробок істориків української діаспори другої половини ХХ - початку ХХІ століть.

Для першої групи досліджень характерно використання даної проблеми як одного з засобів пропаганди радянського способу життя. Популяризація його в період “відлиги” свідчила про намагання влади “демократично”, використовуючи, зокрема, жіночій образ, насаджувати комуністичні ідеї. Автори монографії, присвяченої історії Компартії України, лише в загальних рисах відображали партійний курс на громадську активізацію населення республіки, в тому числі й жінок1.

Автори спеціальних праць з жіночої проблеми доводили рівність жінок і чоловіків у Радянському Союзі та, зокрема, в УРСР у всіх сферах життя, зростання ролі жіноцтва у громадсько-політичному житті, хоча й акцентували увагу на внеску жінок у соціально-економічну розбудову країни2. Певний інтерес викликають матеріали Міжнародного жіночого семінару “Рівноправність жінок в СРСР”, який відбувся в Москві у жовтні 1956 р.3

В умовах прискорення економічного розвитку країни в роки “семирічки” (1959-1965 рр.) розширилося коло досліджуваних питань з жіночої проблематики. Виявився науковий інтерес до роботи жіночих рад України і, зокрема, Донбасу4. Цікавий фактичний матеріал про роботу жінрад містили статті у періодичних виданнях5. Отже, у роки “відлиги” було розпочато вивчення лише окремих аспектів громадсько-політичної активності жіноцтва Донбасу в умовах десталінізації.

Аналіз літератури, віднесеної до другої групи, свідчить про зростання інтересу науковців до зазначеної проблеми. Місце і роль радянських жінок у громадсько-політичному житті знайшли відображення в багатотомних дослідженнях з історії СРСР та УРСР6, у наукових працях, де узагальнена історія Компартії України, її Донецької та Луганської обласних парторганізацій7. Досвід партійної роботи серед жінок вивчали також П.Є. Литвин, В.П.Онипченко, О.К.Митрофанова8. Однак, всім цим працям було притаманне пропагандистське навантаження, до того ж вони містили переважно загальні дані про жінок-комуністок.

Питання кількісного та якісного складу депутатів місцевих рад УРСР, зокрема в середині 50-х - першій половині 60-х рр. порушувалися в роботах В.М.Терлецького і Є.П.Талан9, хоча динаміку жіночого представництва як у депутатському корпусі, так і в керівництві рад вони не розглядали. На початку 80-х рр. розпочалося активне вивчення ще й такого напрямку громадсько-політичної діяльності радянських жінок як профспілкова робота. Дослідників цікавили, насамперед, питання ролі профспілок у покращенні умов праці та життя жінок, а участь останніх у профспілковій роботі, однак, не вивчалася. Певний інтерес, як перша спроба комплексного вивчення громадсько-політичної активності населення України, в тому числі - жіноцтва в роки “відлиги”, викликає колективна монографія “Суспільно-політичне життя трудящих Української РСР”11. Автори її, однак, не розглядали особливостей політичного та громадського розвитку окремих регіонів республіки, зокрема, Донбасу.

Серед спеціальних досліджень з означеної проблеми переважна більшість була присвячена питанням партійної та державної роботи серед жінок12. Варто підкреслити схильність їх авторів до поверхневого і фрагментарного аналізу такого аспекту жіночої проблеми, як громадсько-політична активність жінок, використання вузької джерельної бази, неспроможність уникнути пропагандистського навантаження.

Політичні події в СРСР другої половини 80-х рр., погіршення соціально-економічної ситуації в країні сприяло тому, що дослідники жіночого питання зосередилися головним чином на соціальній забезпеченості, умовах життя та праці жінок. Тому до третьої групи історіографічного огляду віднесені переважно роботи, присвячені історії існування та діяльності в СРСР жіночих громадських об'єднань - жінрад13. Окремі відомості про їх роботу в Україні містяться в книзі Голови Президії Верховної Ради УРСР В.С.Шевченко14.

До четвертої групи віднесені праці сучасних українських істориків. Для них характерна з одного боку - поява нових аспектів вивчення жіночої проблематики, з іншого - ослаблення наукового інтересу до вивчення радянського досвіду активізації громадсько-політичних позицій жіноцтва. В сучасних узагальнюючих працях з історії України досліджуються лише деякі сторони суспільно-політичного життя радянської доби15. Серед праць даної групи, присвячених означеній проблемі, небагато історичних досліджень. Переважна більшість з них виконана на стику історії, соціології, політології, філософії. Лише деякі автори аналізують успіхи та невдачі вирішення жіночого питання в радянській Україні, зокрема, у добу хрущовської “відлиги”16. Однак, спеціальних досліджень, присвячених вивченню громадсько-політичної діяльності жінок Донбасу в роки “відлиги”, не було створено.

У п'яту групу увійшли роботи істориків української діаспори - М. Богачевської-Хом'як, О. Козулі, І. Книш, І. Кузич-Березовського, Г. Янішевської17. Їхні оцінки громадсько-політичних прав жіноцтва принципово відрізнялися від тих, що були характерні для радянської історіографії. Аналізуючи жіночу проблему взагалі та конкретні жіночі образи через національно-патріотичну призму, зарубіжні дослідники прагнули висвітлити історію українського народу, а не вивчати історію жіноцтва України в певних історичних умовах.

Таким чином, історіографічний аналіз вивчення проблеми дозволяє авторці зробити висновок, що досліджувана проблематика з самого початку підпала під вплив партійної кон'юнктури і за певних об'єктивних обставин набувала ідеологічного та політичного забарвлення. Це дозволяє з принципово нових позицій висвітлити традиційно головні напрямки громадсько-політичної діяльності жінок Донбасу в роки хрущовської “відлиги”.

Основу наукового дослідження складає широка джерельна база. У класифікації джерел авторка застосувала принцип розподілу їх за походженням. До першої групи джерел належать законодавчі акти, що визначали організаційно-правовий статус державних установ, депутатів Верховної та місцевих органів влади, напрямки соціально-економічного та політичного розвитку країни: Конституція УРСР, постанови Верховної Ради та Ради Міністрів СРСР та УРСР18. Важливими є документи роботи рад депутатів трудящих Донбасу (4-10 скликань), їх виконавчих комітетів, виборчих комісій, різноманітні статистичні звіти, що зібрані в Центральному державному архіві вищих органів влади і управління України і обласних архівах Донецької та Луганської областей. Дані про роботу жінок-депутатів містять протоколи сесій, матеріали постійних комісій, протоколи зборів виборців та довідки про виконану депутатом роботу.

Другу групу джерел становлять матеріали партійних установ, накопичені в Центральному державному архіві громадських об'єднань України і місцевих архівах. Автором опрацьову-валися й опубліковані партійні документи, серед яких - рішення з'їздів, конференцій, пленумів ЦК КПРС і ЦК КПУ19. Вивчення протоколів проведення конференцій обласних, міських і районних парторганізацій Донбасу, пленумів їх комітетів дозволяють прослідкувати динаміку жіночого представництва серед делегатів, а також у складі обраного партійного керівництва. Стенограми нарад з питань роботи серед жінок, протоколи засідань бюро містять дані про здійснені відповідні заходи. Цінним джерелом інформації про практичну роботу комуністок Донецької та Луганської областей є матеріали первинних парторганізацій.

Третя група джерел містить документи професійних спілок. З опублікованих це, насамперед, постанови Президії та Секретаріату ВЦРПС20. Вивчення місця та ролі жінок Донбасу у діяльності цих громадських організацій здійснювалося на підставі матеріалів роботи міжспілкових і галузевих профспілкових конференцій України, Донецької та Луганської обласних рад і комітетів, їх пленумів, протоколів нарад профспілкового, господарського активу. Ці документи використовувалися авторкою також для вивчення роботи жінрад регіону.

До четвертої групи джерел віднесено документи жіночих об'єднань Донбасу. В обласних архівах регіону лише один фонд містить такі матеріали, серед яких - протоколи засідань, довідки про роботу ради жінок м. Жданова (зараз - Маріуполь) Донецької області (ДАДО, ф. 4623).

П'яту групу джерел складають різноманітні статистичні матеріали, що за своєю інформаційною насиченістю та вагомістю можуть бути виокремлені як найважливіші. Дисертанткою вивчені дані загального перепису населення 1959 р., матеріали ,статистичних збірок та довідників присвячених історії та діяльності КПУ, підсумки виборів у місцеві ради, дані обласних статистичних довідників про розвиток народного господарства регіону, щорічників “Жінки в СРСР” та “Жінки і діти в СРСР”25. Більш об'єктивну інформацію можна знайти в неопублікованих статистичних матеріалах, що зберігаються в республіканських і обласних архівах.

Шосту групу джерел складають матеріали періодичної преси. Відтворюючи суспільну атмосферу досліджуваного періоду і виконуючи роль засобів масової агітації та пропаганди, вони містять певну інформацію про участь жінок у виборчих кампаніях, практичну роботу жінок-депутатів, профспілкових активісток, виробничі досягнення жінок і діяльність жінрад.

Таким чином, представлена наявна джерельна база дає можливість з нових позицій, повно і об'єктивно розкрити обрану тему, досягти поставленої мети й вирішити завдання наукового пошуку.

Методологічну основу дисертаційного дослідження складає система наукових принципів і методів пізнання, спрямованих на всебічне висвітлення суспільних явищ, фактів і подій, об'єктивне відтворення й аналіз історичних реалій. Робота базується на таких методологічних засадах, як принципи історизму, об'єктивності, науковості, системності, плюралізму.

Для більш глибокого аналізу громадсько-політичної активності жіноцтва Донбасу в роки “відлиги” авторкою були використані також загальнонаукові та спеціальні історичні методи дослідження. Це, зокрема, методи пізнання, порівняльно-історичний, статистично-аналітичний, кількісний, дисциплінарного синтезу, хронологічний, логічно-аналітичний, ґендерної експертизи та комплексного підходу.

Другий розділ “Жінки Донбасу у складі та діяльності Комуністичної партії України” присвячений розгляду такого напрямку громадсько-політичного життя як місце та роль жінок регіону в КПУ, діяльності її місцевих організацій в середині 50-х - першій половині 60-х рр.

З початком хрущовської “відлиги” всупереч проголошеному КПРС активному залученню жіноцтва до лав партії число жінок серед членів і кандидатів у члени Компартії України зросло несуттєво і не перевищило п'ятої частини від загалу. На Донбасі ж питома вага комуністок збільшилася лише на 1,3%, а в середньому становила близько 15%. На фоні такої незначної кількісної динаміки, як було визначено авторкою, помітно змінилися якісні характеристики жіночого представництва в партійних організаціях регіону. Впровадження нових соціальних орієнтирів сприяло приходу до партії молодих робітниць і колгоспниць, які не завжди мали достатній рівень освіти і досвід громадської роботи. Виявилося, що це об'єктивно зменшувало їхні шанси в подальшому просуванні по сходинках партійної кар'єри.

В роки ліберальних перетворень керівництво КПРС проголошувало необхідність оновлення та зміцнення місцевого керівного партійного складу. Однак, лише серед секретарів первинних партійних організацій Донбасу, як і взагалі УРСР, зростання жіночого представництва було більш істотним (за підрахунками авторки воно зросло на 10-11%). Відсоток жінок-секретарів в середньому дорівнював 23-26% від загалу; при чому у невиробничій сфері він був в 3-6 разів більшим, ніж у промисловості та сільському господарстві. В цілому ж, низовий рівень партійної ієрархії Донецької та Луганської областей був представлений жінками у відповідності з їхньою часткою серед рядових комуністів.

У справі залучення жінок Донбасу до керівної партійної роботи на більш високих рівнях значних змін не відбулося. Зріс такий формальний показник їх участі в роботі партактиву регіону як відсоток делегаток партійних конференцій. В той же час істотного збільшення питомої ваги жінок у комітетах партії, ревізійних комісіях, секретаріатах Донецької та Луганської обласних партійних організацій, як і в Компартії України в цілому, не сталося (вона зросла на 2-3%), а число жінок серед інструкторів і завідуючих відділами навіть скоротилося. В середньому, як свідчать численні, опрацьовані автором документи, представництво жінок у загальному складі комітетів партії в Донбасі в роки „відлиги” не перевищувало сьомої частини.

В дисертації доведено, що ступінь залучення жінок до роботи на різних рівнях партійної структури була неоднаковою. У первинних організаціях Компартії України в Донбасі комуністки могли вирішувати багато питань, пов'язаних із організацією виробництва, проведенням масової та політико-виховної роботи. Вони активно працювали також на посаді секретаря в парторганізаціях лікарень, шкіл, підприємств легкої промисловості, торгівлі. Разом з тим коло питань, вирішення котрих доручалося жінкам, обраним на номенклатурні партійні посади, обмежувалося переважно координацією діяльності освітніх та медичних закладів, забезпеченням організації роботи низового активу. Активність жінок у роботі вищих керівних структур регіону була загалом невисокою.

Авторкою визначено, що динаміка жіночої частки як у складі рядових комуністів, так і в партійному керівництві в роки “відлиги” була однаковою. Періодом максимального зменшення питомої ваги жінок були 1956-1958 рр., і тільки починаючи з 1959 р. в умовах прискорення економічного розвитку, розширення сфери використання жіночої праці, активізації роботи партійного апарату цей показник почав зростати. Ступінь залучення жінок до роботи на тій чи іншій партійній посаді збільшувалася відповідно із зменшенням діапазону повноважень, якими вона була наділена.

Порівняння підрахованих дисертанткою загальних даних про жіноче представництво в Компартії України та Донецькій і Луганській обласних парторганізаціях свідчить, що питома вага жінок в партійних структурах регіону в середині 50-х - першій половині 60-х рр. була меншою і більше скоротилася, ніж на республіканському рівні. Проведений вперше аналіз складу міських та сільських районних комітетів партії дозволив показати, що рівень громадської активності сільського жіноцтва, порівняно з жінками міст регіону, був більш низьким.

У третьому розділі “Жінки в місцевих органах державної влади регіону” аналізуються показники участі жінок Донбасу у складі та діяльності місцевих рад депутатів трудящих.

Вже на етапі підготовки і проведення виборчих компаній жінки активно включалися в громадсько-політичну роботу. Їх відсоток в окружних комісіях по виборах депутатів Верховної Ради УРСР і місцевих органів влади у регіоні впродовж досліджуваного періоду збільшився на 1-2%. В роботі підкреслюється, що найбільше зросла питома вага жінок-секретарів (з 63 до 77%) і заступників голів виборчкомів (з 31 до 34%), на посаді ж голови - вона майже не змінилася, а серед членів комісій - скоротилася. Проголошене на ХХ з'їзді КПРС у 1956 р. піднесення творчої активності та ініціативи трудящих, широке залучення мас до управління державою в дійсності мало вплинуло на зростання ролі жіноцтва у процесі формування центрального і місцевих органів влади в Донбасі.

Більш позитивною була динаміка жіночої частки депутатського корпусу. Численні джерела свідчать, що всупереч тимчасовому скороченню відсотку жінок-депутатів місцевих рад усіх ланок в УРСР у 1955-1957 рр., на кінець досліджуваного періоду правляча партія домоглася його зростання в середньому на 5-8%, а по обласних радах республіки - на 11-13%. Більш істотним збільшення показника жіночого представництва було по районним обласного підпорядкування, сільським і селищним радам як на Донбасі, так і загалом в Україні. Питома вага жінок-депутатів по різних ланках місцевих рад у середині 60-х років, на відміну від показників початку досліджуваного періоду, була максимально зрівняна. Так, якщо серед депутатів IV скликання (1953 р.) у Донецькій та Луганській областях жінки складали від 29 до 38%, то за результатами виборів до місцевих рад регіону Х скликання (1965 р.) частка депутаток майже по всіх ланках органів влади дорівнювала 42%.

В роки хрущовської “відлиги” відзначалися також істотні якісні трансформації жіночої частки депутатського корпусу місцевих рад Донбасу. Розширення участі народних мас, у тому числі жінок, в управлінні державою проголошувалося в рішеннях з'їздів КПРС і постановах ЦК середини 50-х - першої половини 60-х років. Важливою серед них була постанова ЦК КПРС “Про покращення діяльності рад депутатів трудящих та посилення їх зв'язку з масами” (січень 1957 р.). Вона сприяла залученню в органи державної влади молодих депутаток “від верстата”, які, однак, не завжди мали достатній досвід громадської роботи.

В дисертації доведено, що активного залучення жінок до керівництва місцевими радами Донбасу в роки “відлиги” не відбулося. Зокрема, частка жінок серед голів постійних комісій зросла лише на 2% (від 18,5 до 20,5%), а в загальному складі комісій (серед заступників голів, членів і секретарів) - більш, ніж на 7% (з 40 до 48%). Позитивна динаміка жіночого представництва простежувалася лише в постійних комісіях з охорони здоров'я, освіти та соціального забезпечення. На відповідальних державних посадах - у керівництві викон-комів, серед завідувачів відділами і начальників управлінь місцевих рад як Донбасу, так і взагалі УРСР - відсоток жінок всупереч проголошеним партією закликам постійно скорочувався. Найвідповідальніші напрямки роботи рад залишалися прерогативою чоловіків, а жінкам доручалося керівництво такими сферами діяльності, як соціальна, медична, освітня.

В дисертації робиться висновок, що на різних ділянках роботи рад активність жінок була не однаковою. Більш плідно вони працювали по своїх виборчих округах, а в інших напрямках коло діяльності депутаток обмежувалося традиційними для жінок питаннями. На фоні істотних кількісних та якісних змін жіночої частки депутатського корпусу, які стали результатом впровадженого КПРС курсу, адекватної активізації діяльності жінок в місцевих органах державної влади Донбасу в середині 50-х - першій половині 60-х років не відбулося.

У четвертому розділі “Участь жінок у громадському житті Донецької та Луганської областей” аналізувалася динаміка представництва й участі жінок Донбасу в роботі такої громадської організації як професійні спілки, вивчалася діяльність жіночих об'єднань в регіоні - жінрад.

Прискорення економічного розвитку республіки в цілому і, зокрема, її великого промислового регіону в середині 50-х - першій половині 60-х рр., розширення сфери застосування жіночої праці сприяли зростанню відсотку жінок серед членів профспілок. Проведені авторкою підрахунки свідчать, що в низовому профспілковому керівництві (ФЗМК) Донбасу питома вага жінок збільшилася істотно - на 13-17%. Серед чинників її позитивної динаміки була загальна лібералізація роботи всього профспілкового апарату, проведена згідно з “генеральною лінією” партії. Так, у постанові Пленуму ЦК КПРС “Про роботу профспілок СРСР” (грудень 1957 р.) ставилося завдання покращити організаційну роботу в масах, добір і висування нових енергійних кадрів, в тому числі жінок, на профспілкову роботу.

В роки “відлиги” збільшилося число делегаток профспілкових конференцій Донбасу. Динаміка жіночого представництва у галузевому профспілковому керівництві регіону була в цілому позитивною, особливо на менш відповідальних посадах - серед членів, кандидатів в члени та в ревізійних комісіях. Авторкою з'ясовано, що найбільшою питома вага жінок була в комітетах профспілок медиків, працівників державних установ, освіти, культури, торгівлі. В їх складі жінки працювали більш активно, вони залучалися до вирішення багатьох питань по всіх напрямках профспілкової роботи.

Розширення сфери використання жіночої праці, зростання вимог до жінки-робітниці сприяли і деякому збільшенню жіночого представництва у вищому ешелоні профспілкового керівництва - в міжспілкових радах профспілок Донецької та Луганської областей. Це, однак, не зумовило значної активізації діяльності жінок у складі останніх: порівняно з нижчими ланками профспілок, вони залучалися до вирішення лише окремих питань. Таку тенденцію спричинила і якісна динаміка жіночого складу профактиву, що була простежена авторкою, а саме: скорочення рівня освіти, недостатній досвід профспілкової роботи жінок, які обиралися до комітетів профспілок різних рівнів і рад.

В дисертації проаналізовано, що особливу роль у справі активізації громадсько-політичної діяльності жіноцтва Донбасу в роки “відлиги” покликані були виконувати жіночі ради. Їх число в Україні зростало; зокрема, в Донецькій та Луганській областях воно перевищувало 2,5 тис. Кількість обраного до активу становила понад 17 тис. жінок. Діяльність жінрад мала кілька напрямків: виробничий, культурно-просвітницький, охорона здоров'я, благоустрій населених пунктів та виховання дітей.

Розв'язуючи поставлені в дисертаційному дослідженні завдання, авторка дійшла певних висновків, що виносяться на захист:

- в роки хрущовської “відлиги” були створені передумови для активізації громадсько-політичної діяльності радянського жіноцтва. На ХХ з'їзді КПРС у 1956 р. був проголошений курс на оновлення якісного складу та удосконалення форм і методів роботи партійно-державного апарату та народно-господарських структур. Особлива роль у ньому відводилася жінкам;

- важливим напрямком участі жінок Донбасу у громадсько-політичному житті було представництво в Компартії України. Зростання жіночої частки комуністів у складі Донецької та Луганської обласних партійних організацій було незначним. Соціальна переорієнтація під час добору партійних кадрів сприяла залученню до лав партії молодих робітниць і колгоспниць, які мали невисокий рівень освіти і невеликий досвід громадської роботи;

- значну роль жінки Донбасу приймали в роботі Верховної Ради України та місцевих рад депутатів трудящих. Вони працювали активно вже на етапі їх формування - у виборчій кампанії, в роботі виборчих комісій, хоча рівноправною з чоловіками їх участь визначити не можливо;

- динаміка жіночого представництва серед депутатів ВР УРСР і місцевих рад Донецької та Луганської областей була в цілому позитивною. Його зростання спостерігалося приблизно з 1959 р. Схожість показників різних ланок рад Донбасу, як і в цілому України, на середину 60-х рр. свідчить про існування квот на обрання жінок депутатами. Це дозволяло штучно урівнювати можливості жінок і чоловіків, а також сільського і міського жіноцтва. В роки “відлиги” відбувалося якісне оновлення жіночої частки депутатського корпусу: до роботи в органи влади часто залучалися молоді представниці робітничого класу і колгоспного селянства, які не були об'єктивно готові до виконання відповідальної адміністративної роботи;

- зростання питомої ваги жінок у керівництві місцевих рад Донбасу спостерігалося переважно на менш відповідальних посадах. На різних ділянках роботи ради жіноча активність відрізнялася суттєво: рядові депутатки залучалися до вирішення багатьох питань, коло ж діяльності обраних до керівного складу обмежувалося питаннями освіти, медичного і соціального обслуговування. Істотної активізації участі жінок в роботі місцевих органів влади на Донбасі в роки “відлиги” не було відзначено;

- у громадському житті регіону, зокрема, в діяльності профспілок, жінки також приймали активну участь. Економічний розвиток Донбасу, розширення сфери використання жіночої праці сприяли істотному збільшенню жіночого представництва на низовому рівні керівництва профспілок - у ФЗМК. Цей показник в регіоні був вищим за середньо-український;

- поширеною формою громадської діяльності жінок Донбасу в роки “відлиги” були жіночі ради. Вони залучали жінок до вирішення як загальних суспільних, так і безпосередньо жіночих проблем. Кількість жіночих рад і їх активу постійно зростала. Головні напрямки їх роботи складалася з виробничого, культурно-просвітницького, охорони здоров'я, благоустрою та виховання дітей;

- активізації діяльності жінрад в середині 50-х - першій половині 60-х років заважав тотальний контроль з боку партійних органів і водночас - відсутність практичної допомоги, зосередження на досягненні високих виробничих показників. Жінради перетворювалися з жіночих організацій в засіб роботи з жінками, набували характер громадсько-політичних об'єднань.

Таким чином, лібералізація суспільно-політичного життя в СРСР у середині 50-х - першій половині 60-х років ХХ ст. сприяла певній активізації громадсько-політичних позицій жіноцтва Донбасу. З іншого боку, офіційно проголошене КПРС прагнення збільшити жіноче представництво на керівних партійних, радянських і профспілкових посадах часто залишалося на папері. Вивчення громадсько-політичної діяльності жіноцтва Донбасу в роки “відлиги” показує менш активну політичну (партійна та державна) та більш активну громадську (профспілки, жіночі ради) позиції жінок регіону.

Виходячи з вище вказаного, автор вважає необхідним висловити такі рекомендації:

- створити державну програму сприяння розширенню участі жінок в громадсько-політичному житті сучасної України як на місцевому, так і на загальнодержавному рівнях;

- враховуючи радянський досвід, поставити на державному рівні питання щодо покращення умов життя і праці жінок, тим самим створити сприятливі умови для їх залучення до активної суспільно-політичної діяльності;

- відроджувати і використовувати в нових умовах досвід роботи таких організацій як жіночі ради, зосереджувати їх роботу на вирішенні найбільш важливих проблем охорони здоров'я, побуту жінок, виховання дітей;

- сприяти розвитку взаємозв'язку і взаємодії жіночих організацій з державними структурами, розширенню міжнародних контактів жінок;

- закласти традиції проведення всеукраїнських наукових конференцій, на яких обговорювалися б актуальні проблеми жіночого громадсько-політичного руху.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ АВТОРА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Діяльність жіночих рад в Україні під час „відлиги” як вияв громадсько-політичної активності жінок // Історичні і політологічні дослідження. - 2003. - № 5/6. - С. 128-134.

2. Жінка у громадсько-політичному житті радянської України (середина 50-х - перша половина 60-х років ХХ століття): історіографічний аспект // Наука. Релігія. Суспільство. - 2003. - № 3. - С. 143-149.

3. Жінки радянської України у складі місцевих органів державної влади (середина 50-х - перша половина 60-х років ХХ ст.) // Наука. Релігія. Суспільство. - 2004. - № 1. - С. 295-301.

4. Жінки у діяльності професійних спілок Донецької області у середині 50-х - першій половині 60-х років ХХ ст. // Наука. Релігія. Суспільство. - 2004. - № 3. - С. 241-246.

5. До питання про місце і роль жінок у діяльності Компартії України (середина 50-х - перша половина 60-х років ХХ століття) // Наука. Релігія. Суспільство. - 2004. - № 3. - С. 152-159.

6. Жінка у громадсько-політичному житті Донбасу (середина 50-х - перша половина 60-х років ХХ століття): джерельна база // Наука. Релігія. Суспільство. - 2004. - № 4. - С. 124-130.

7. Досвід вирішення “жіночого питання” в радянській Україні в середині 50-х - першій половині 60-х рр.: громадсько-політичні аспекти // Донецький вісник наукового товариства ім. Шевченка. Т. 12. - Донецьк: Український культурологічний центр, 2006. - С. 147-158.

АНОТАЦІЯ

Новгородська А.В. Жінки Донбасу у громадсько-політичному житті в середині 50-х - першій половині 60-х років ХХ ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України. - Донецький національний університет, Донецьк, 2006.

Ключові слова: громадсько-політичне життя, хрущовська “відлига”, Донбас, жіноцтво, “жіноче питання”, Комуністична партія України, партійні організації, місцеві ради, громадські організації, профспілки, жіночі ради.

АННОТАЦИЯ

На основе анализа широкого круга документов доказано, что сокращение процента женщин в составе партийного руководства Донбасса наблюдалось в середине - второй половине 50-х гг. На рубеже 50-60 гг. в условиях ускоренного экономического развития региона в годы “семилетки” необходимость активного включения женщин в борьбу за выполнение плана определила и повышение их роли в работе как хозяйственного, так и партийно-государственного аппарата. Сделан вывод о том, что уровень женского представительства как среди рядовых коммунистов, так и в составе партийной номенклатуры региона был меньшим, чем в среднем по Компартии Украины. Степень вовлечения городских и сельских женщин в партийную работу также различалась.

Ключевые слова: общественно-политическая жизнь, хрущевская “оттепель”, Донбасс, женский вопрос, Коммунистическая партия Украины, партийные организации, местные советы, общественные организации, профсоюзы, женские советы.

SUMMARY

Key words: social and political life, Khrushchev's “thaw”, the Donbass, womankind, “women's question”, Communist party of Ukraine, party organizations, local Soviet public organizations, trade union, women's Soviet.

Размещено на Allbest.ru