Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Голод в СРСР 1946-1947 років: ретроспективний аналіз

ДОЛИНЯНСЬКА

Тетяна Василівна

Чернівці - 2006

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Народ, який не знає своєї історії, не може мати майбутнього. Країна, яка забуває свою історію, забуває і про помилки, прорахунки, що призвели в минулому до трагічних наслідків, приречена на повторення цих помилок. Саме тому необхідно пам'ятати, знати про такі сумні події, як, наприклад, голод 1946-1947 рр.

Відомо, що потужні, індустріально розвинені країни прагнуть, насамперед, забезпечити себе розвиненим аграрним комплексом. Проте не так складалося в колишньому СРСР. Прагнучи бути сильною промисловою, військовою і навіть ракетно-ядерною державою, Радянський Союз нехтував сільським господарством, виходячи з принципу вторинності аграрного сектору порівняно з індустріальним. Особливо згубною така політика виявилася у післявоєнні роки, коли найбільший занепад переживало саме сільське господарство, в якому склалася кризова ситуація, що сприяла поширенню голоду в країні, а на його ґрунті - масового мору, тобто голодної смерті людей.

Необхідність вивчення цієї теми полягає і в тому, що декілька десятиріч тема голоду 1946-1947 рр. знаходилася поза увагою дослідників. Замовчуваний Й. Сталіним, тоталітарною “партією-державою”, суворо утаємничений, офіційно голод не існував і навіть не був відомий світовій громадськості. Як свідчать новітні публікації, та спеціальні парламентські слухання з цієї проблематики, проведені в лютому, травні 2003 р. в парламенті України, тема голодоморів вимагає більш ґрунтовного і всебічного вивчення як по регіонах, так і в цілому по колишньому СРСР. Тим більше, що цього року виповнюються сумні 60 роковини з початку останнього радянського голоду.

Звязок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках комплексної наукової теми „Актуальні проблеми історії нового та новітнього часу країн Західної Європи та Північної Америки”, яка розробляється кафедрою історії нового та новітнього часу Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.

Об'єктом дослідження є економічна і соціальна політика радянського уряду, місцевих органів влади повоєнного часу та її наслідки.

Предметом дослідження є комплекс причин та наслідків повоєнного голоду в Радянському Союзі, діяльність голодних людей по самозабезпеченню продуктами харчування, а також діяльність державних і партійних органів влади у цій ситуації.

Мета і завдання дослідження. Виходячи з актуальності теми та наявної джерельної бази і історичної літератури, автор ставить собі за мету вивчити характерні особливості економічного становища та соціальної напруженості в Радянському Союзі в перші повоєнні роки, а також вплив державних і партійних органів влади на ситуацію в країні цього ж часу.

Для досягнення мети було поставлено такі завдання:

-Розкрити вплив наслідків Другої світової війни та несприятливих кліматичних умов на становище в господарстві радянської країни.

-Зясувати яку роль відіграли державні заходи у виникненні та поширенні повоєнного голоду.

-Простежити боротьбу голодних людей за своє власне виживання.

-Розкрити економічні та соціально-демографічні наслідки даної трагедії.

Методи дослідження грунтуються на принципах історизму, пріоритету фактів та об'єктивного підходу до висвітлення теми. Для досягнення поставленої мети були використані загальнонаукові та спеціальні історичні методи дослідження а саме: історичний, порівняльний, ретроспективний, хронологічний, статистичний, методи узагальнення, аналізу, а також системний метод вивчення політичних, соціально-економічних явищ у їх розвитку та взаємозвязку.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1946-1947 роки, на які припадає пік голоду. Однак, для глибшого розуміння причин, які привели до даної трагедії, та її наслідків, в окремих випадках виходимо за межі цих рамок.

Географічні межі дослідження охоплюють здебільшого Україну, Молдавію та Центральну Чорноземну зону Росії, тобто ті регіони колишнього СРСР, котрі були охоплені посухою та голодом.

Наукова новизна одержаних результатів зумовлена як сукупністю поставлених завдань, так і засобами їх розвязання. Зокрема, вперше у вітчизняній історіографії:

- здійснено дослідження повоєнного голоду як цілісної проблеми в масштабах Радянського Союзу;

- для грунтовного розгляду теми дослідження використано широке коло історіографічного та джерельного матеріалу, значну частину якого складають як опубліковані так і раніше невикористовувані архівні матеріали;

- охоплено комплекс основних причин, що призвели до голодування в країні та доведено вирішальну роль субєктивного чинника у виникненні голоду;

- розкрито питання виживання населення країни під час голоду та показано роль західних областей Радянського Союзу в цьому процесі;

- висвітлено питання опору населення голодуючих регіонів країни здійснюваним заходам радянської держави;

- зясовано та проаналізовано ряд наслідків спричинених голодом як в соціально-демографічному, так і в економічному аспекті.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що автор вперше на сучасному етапі розвитку української історіографії намагається комплексно дослідити таку історичну проблему, як голод в Радянському Союзі в перші роки відбудови. Розробка даної теми дає змогу глибше зрозуміти економічні та соціальні процеси, що відбувалися в радянській країні після Другої Світової війни, надає можливість краще дослідити еволюцію настроїв радянських громадян того часу. Фактичний матеріал, положення і висновки дисертаційного дослідження можуть використовуватися при написанні загальних праць, навчальних посібників з історії Радянського Союзу, України, Росії, Молдови та інших республік пострадянського простору. Зібраний у дисертації матеріал буде доречно використати у навчальному процесі вищих навчальних закладів при підготовці лекційних курсів з новітньої історії країн пострадянського простору та з історії Радянського Союзу, при проведенні семінарських та практичних занять, а також при розробці спеціальних курсів з історії селянства.

Апробація результатів дисертації. Матеріали даного дослідження апробовані на кафедрі всесвітньої історії та міжнародних відносин, на кафедрі історії нового та новітнього часу Чернівецького національного університету, на щорічних студентських наукових конференціях (2001-2003рр.), на Всеукраїнському конкурсі студентських наукових робіт в грудні 2001 р., на Всесвітньому конгресі україністів у серпні 2002 р., на Другій науково-практичній конференції „Черезовські читання” (Чернівці, 29 березня 2003 р.), на „Круглому столі”, що відбувся на Чернівецькому обласному радіо в листопаді 2002 р. та на студентському зібранні ЧНУ, приуроченому 60-й річниці пам'яті жертв голодомору 1932-1933 рр. в Україні (березень 2003 р.), на міжнародній політологічній конференції „Україна - Молдова - Румунія” (Чернівці, 24 вересня 2004 р.), на науковому семінарі, присвяченому 60-річчю завершення Другої світової війни (Чернівці, 20 квітня 2005 р).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження висвітлені у шести статтях, з яких чотири опубліковано у фахових збірниках наукових праць, що входять до переліку ВАК України. Структура дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, які поділені на параграфи, висновків та списку використаних джерел і літератури (371 позиція). Загальний обсяг дисертації - 178 сторінок.

Основний зміст дисертації

повоєнний голод трагедія державна

У вступі обгрунтовано вибір теми, її актуальність, показано ступінь її наукової розробки, визначено мету, завдання, предмет і обєкт, а також методи дослідження, наукову новизну, практичне значення роботи, наведено дані про апробацію отриманих результатів.

Перший розділ “Історіографічний огляд та джерельна база дослідження” розкриває стан наукової розробки теми, містить огляд джерельної бази дисертаційного дослідження.

В радянській історіографії, в силу відомих причин, термін повоєнний голод, а тим більше інформація про смертність на його грунті, не фігурує. Все ж, окремі праці цього часу являють певний інтерес тим, що у них висвітлено деякі питання становища господарства країни після завершення війни, в певній мірі показано складність економічної та соціальної напруженості в радянському суспільстві (І.Волков, І.Зеленін, М.Вилцан тощо).

Інтерес до історичного минулого в радянській країні та до його правдивого висвітлення зростає в період „горбачовської перебудови”. Так, російські дослідники розкривають проблеми перших мирних років в масштабах всього СРСР. У більшості випадків вони не акцентують особливої уваги на самому факті голоду. Лише поодинокі статті стосуються саме аналізу подій 1946-1947 рр. (І.Волков, В.Попов). Значна ж кількість українських публікацій стосується безпосередньо висвітлення теми голоду саме на території України (І.Кожукало, В.Пахаренко, Ю.Пилявець, І. Воронов тощо). Значну цінність для розкриття досліджуваної теми становить опублікована в роки перебудови праця молдавського дослідника Б.Бомешка „Засуха и голод в Молдавии. 1946-1947 гг.”, який одним із перших вживає термін голод стосовно подій 1946-1947 рр. у Молдавії.

Після розпаду СРСР вивчення теми голоду 1946-1947 рр. значно активізується. Особливо активно зайнялись її розробкою українські дослідники у звязку з проведенням перших наукових конференцій, присвячених висвітленню питань радянських голодоморів в Україні. Вони дали поштовх до вивчення проблеми голоду на регіональному рівні (О.Єрмак, М.Шитюк, О.Нікілєв, С.Герасимова, В.Холодницький, І.Романюк тощо).

Слід відзначити також праці В.Сергійчука, І.Біласа, П.Панченка, Ю.Шаповала, В.Калініченка та В.Марочка які розкривають події голоду в масштабах України. Проте найбільший вклад у розгляд проблеми повоєнного голоду в Україні внесла О.Веселова. У своїх численних публікаціях дослідниця детально аналізує ситуацію, що склалась у повоєнному українському селі.

Значна увага до перших років повоєнної відбудови спостерігається і в Росії. Так, проблеми того часу розкривають роботи В.Попова, О.Зубкової. Особливе ж значення для розкриття досліджуваної теми мала серія публікацій В.Зими, які присвячені висвітленню питань голоду 1946-1947 рр. у Росії. Більш повно дану проблему він розкриває у монографії „Голод в СССР 1946-1947 гг. Происхождение и последствия”. Хоча велика кількість вміщених тут данних стосується всього Радянського Союзу, все ж, як стверджує сам автор, основна частина праці, стосується висвітлення даної проблеми саме на території Російської Федерації.

Обєктивне наукове вивчення питання голоду 1946-1947 рр. на території СРСР вимагало залучення та критичного осмислення комплексу архівних джерел, опублікованих документів, преси, мемуарної літератури.

Особливий інтерес викликають архівні матеріали, що представлені в Державному архіві Російської Федерації, зокрема у фонді Ради Народних комісарів СРСР містяться документи, що характеризують стан заготівель продукції у 1946-1947 рр. як по окремих республіках, так і по СРСР в цілому. Окремі справи фонду містять листи до керівних органів від населення. Вони дають можливість оцінити дійсний стан справ у сільському господарстві країни та ставлення громадян до заходів, що проводились радянським керівництвом.

Цінна інформація міститься в Російському державному архіві економіки і, зокрема, у фонді Центрального Статистичного Управління при Раді Міністрів СРСР, де містяться звіти статуправлінь союзних республік про кількість населення на перше число кожного місяця. Важливим було також залучення матеріалів фонду Ради у справах колгоспів при Уряді СРСР, зокрема тих матеріалів, що розкривають земельну проблему в 1946-1947 рр. і те, як вона вирішувалась.

Великий масив документів знаходиться у фондах Російського державного архіву соціально-політичної історії. Так, у фонді Загального відділу Центрального Комітету КПРС заслуговують на увагу справи, що містять доповідні записки, листи місцевих партійних органів та уповноважених Комісії Партійного Контролю при ЦК ВКП(б) за 1946-1948 рр. Саме з них можливо почерпнути важливі дані щодо втілення в життя постанов ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР. Корисним було також використання матеріалів фонду Уповноваженого ЦК ВКП(б) і РНК СРСР по Молдавській РСР. Вони характеризують становище в республіці у звязку з поширенням голоду.

Досить цінна інформація міститься у Центральному державному архіві громадських обєднань України, зокрема у фонді Центрального комітету Комуністичної партії України. Його справи містять доповідні записки, довідки, листи, телеграми, що розкривають внутрішнє соціально-економічне становище в республіці в голодні роки.

Значна інформація була почерпнута також з фондів Державного архіву Чернівецької області. Незважаючи на те, що даний архів є обласним, певні матеріали, що знаходяться в ньому стосуються не лише України, але й містять інформацію загальносоюзного характеру.

Важливим джерелом послугували збірники документів, що були видані в радянський час. Зрозуміло, що вони мали ряд недоліків, та, все ж, окремі їх матеріали допомагають краще зрозуміти суть та закономірність заходів, що проводились у сільському господарстві країни повоєнного часу.

Більш вартісним інформативним джерелом стали документи опубліковані в збірниках, виданих після розпаду СРСР. Наприклад, документальна збірка „Крестьянство и государство (1945 - 1953)” (Париж, 1992 р.) розкриває стан справ у повоєнному російському селі. Цінний матеріал знаходимо у збірниках документів „Голод в Молдове. 1946-1947 гг.” (Кишинів, 1994 р.) та „Голод в Україні. 1946-1947 рр.” (Київ, 1996 р.) тощо. Вони містять документи, що розкривають не лише хід голоду, але й його причини та наслідки для даних республік.

Важливим для написання роботи стало також залучення спогадів безпосередніх учасників і свідків тих подій. Зокрема, ще у 1988 р. про голод в Україні 1946-1947 рр. фрагментарно розповів публіцист О.Аджубей у спогадах про М.Хрущова. Більш цінні відомості черпаємо з безпосередніх спогадів М.С. Хрущова. З них дізнаємося про стан сільського господарства республіки тощо.

Свідчення, підготовлені П. Панченко та О.Веселовою, спогади очевидців, що були зібрані І.Погребняк, Н.Чипігіною, В.Стариком, В.Бєлкіним, З.Філером тощо, доносять до нас розповіді людей, що зазнали голодного лиха в Україні, Росії та Молдавії.

При написанні роботи використано ще одне важливе джерело - статистичні збірники. Вони містять матеріал, що характеризує економічний стан СРСР загалом і становище у сільському господарстві країни зокрема.

Матеріали загальносоюзної, республіканської та обласної преси, що виходила в ті роки, також містять цікаві факти, які розкривають чимало сторінок досліджуваної теми.

Отже, незважаючи на розосередженність матеріалів по різних архівних установах та фрагментарність джерельної бази, вона є цілком достатньою для аргументованого висвітлення питання голоду в СРСР у 1946-1947 рр. Застосування наявної джерельної та історіографічної бази в комплексі дало можливість повно та всебічно висвітлити досліджуване нами питання.

У другому розділі “Причини повоєнного голоду” грунтовно проаналізовано комплекс причин, що призвели до повоєнної трагедії.

Голод 1946-1947 рр., на відміну від голодоморних 30-х років мав у своєму підгрунті також ряд обєктивних причин, а саме наслідки Другої світової війни та несприятливі кліматичні умови.

Друга світова війна позбавила життя десятки мільйонів радянських громадян. Основну частину жертв становили жителі сільської місцевості, що призвело до значного зменшення кількості працюючих у сільському господарстві. Одночасно скоротилась і матеріально-технічна база колгоспів. Нестача техніки не могла компенсуватися і живим тяглом, а тому переважно вручну скопувалися і засівалися значні земельні площі, що знижувало якість польових робіт. Слід мати на увазі й те, що посівні площі під час війни теж значно скоротилися, що поряд із низьким рівнем агротехніки вело до зниження кількісних і якісних показників сільськогосподарського виробництва.

Війна важко позначилася і на кадровому забезпеченні колгоспів, що теж мало негативні наслідки, адже малокваліфіковані керівники погано орієнтувалися у господарстві і не могли задовольнити основних вимог по його відновленню.

Становище ослабленого війною сільського господарства ускладнювали і несприятливі кліматичні умови. В 1946 р. майже всі основні хліборобні райони СРСР охопила посуха. Загальна площа зернових культур колгоспів, що загинули від негоди склала 4,3 млн. га. На площах, які не вважалися повністю загиблими, було зібрано врожай, що ледве перевищував витрати насіння на посів.

Невисокі врожаї призвели до нестачі продовольства. Країні загрожував голод. Проте, це не збентежило вище керівництво, яке в цей час проводило грабіжницькі хлібозаготівлі на селі. Хоча з початком хлібозаготівельної кампанії керівники колгоспів, радгоспів, областей, республік, охоплених посухою, зверталися з проханнями про зниження планів заготівель, що до певної міри було зроблено для Молдови та деяких регіонів Росії. Водночас, було збільшено плани заготівель для областей, що знаходились поза зоною посухи, а також для України, незважаючи на те, що вона була вражена негодою.

При розробці планів хлібозаготівель застосовувалась т. зв. „видова” оцінка врожайності. Вона давала уявлення про максимум можливих зборів врожаю і тому дозволяла витягнути із виснаженого села все наявне зерно.

Негативно впливали й методи командування та дрібної опіки по відношенню до колгоспів та індивідуальних господарств. Багатьма постановами та розпорядженнями встановлювалися точні строки початку і завершення сільськогосподарських робіт і т.п. Республіканські обласні та районні керівники вимагали від колгоспів обов'язкового виконання цих постанов за будь-яких обставин.

Великої шкоди завдавав і спосіб керівництва колгоспами через уповноважених. Перед ними стояло завдання будь-якими шляхами і методами домогтися виконання планів заготівель. Задля цього широко застосовувалися карально-репресивні заходи.

Ускладнювала ситуацію й мізерна оплата трудодня. Колгоспів, що не розподіляли зерна на трудодні в 1946 р., було більше 10%, а в 14,2% - видавали менше, ніж 100 г хліба. У багатьох колгоспах зовсім не видавали картоплі, овочів, фуражу. Близько 37,5% колгоспів виплачували за один трудодень до 60 коп., 29,4% - не виплачували жодної копійки.

До того ж, в 1946 р. було розпочато кампанію по боротьбі з “розбазарюванням колгоспної землі”. У селян в 1946 р. було відібрано і передано колгоспам близько 5 млн. га земель, а до 1950 р - ще 5,9 млн. Даний захід різко знизив рівень матеріального благополуччя населення.

Важким тягарем на плечі жителів міст і сіл лягали також державні позики, підписка на які була обов”язковою. Вони, разом із податками, забирали 30-40% заробітку населення, спустошували і без того мізерний бюджет сільських жителів.

В умовах загострення соціальної напруженості у вересні-жовтні 1946 р. було прийнято ряд постанов, спрямованих на скорочення контингенту населення, яке постачалося за картками. В разультаті зимою 1946-1947 рр. хлібом постачалося на ј населення менше, ніж у кінці війни, а сільського населення - в 4 рази.

І все ж, міські жителі знаходились у кращому становищі ніж селяни, адже жодне з використовуваних міщанами джерел продовольства їм було не доступне. Колгоспники виявилися повністю залежними від своїх, обкладених надмірними податками, ділянок, з яких вони повинні були сплачувати податок за землю, поставляти державі з господарства певну, часто надмірну, кількість м'яса, яєць, овочів тощо, що також знижувало їхній рівень статку.

До поширення голоду спричиняло і загальне ставлення влади до селян. На них не поширювалося пенсійне забезпечення, їм не видавали паспортів, що позбавляло їх можливості переходу у більш благополучні райони тощо.

Слід згадати, що в цей час розгортається “холодна війна”. Тому Радянське керівництво все більше приділяє уваги військово-промисловому комплексу, на розвиток якого залучались величезні кошти, що переводились сюди із сільського господарства. Крім того, протягом перших повоєнних років Радянський Союз надавав велику продовольчу допомогу ряду Європейських держав. До Франції, Фінляндії, Польщі, Угорщини, Чехословаччини, Болгарії та до інших країн у 1946-1947 рр. було вивезено 2,5 млн. т зерна. У такий спосіб уряд СРСР прагнув зміцнити міжнародний вплив, авторитет країни, допомогти зміцненню нових режимів у Східній Європі. Проте ціна такої допомоги виявилась надто високою.

У третьому розділі “Боротьба голодуючого населення за власне виживання” розглянуто різноманітні шляхи виживання людей в умовах голоду, висвітлено форми опору населення державній політиці заготівель.

У боротьбі за виживання вдавалися до приховування продовольства, а також масових крадіжок його як в державному, так і в кооперативному та індивідуальному секторах. Інколи голови колгоспів та сільських рад намагалися різними способами підтримати приречених державою на голодне вимирання односельчан, за що притягалися до кримінальної відповідальності. Щоб вижити, використавши останні запаси продовольства, селяни включали в свій раціон жолуді, кору дерев, кісточки слив, собак, кішок і т.п. Весною 1947 р. почали вживати лободу, кропиву, бруньки дерев тощо.

Велика кількість голодного люду знаходила порятунок у Західних регіонах СРСР, які не були ще повною мірою охоплені колгоспами, а тому мали певні запаси продовольства. Селяни цих регіонів співчували й допомагали злиденному люду чим могли та врятували багатьох українців, росіян, молдован, представників інших національностей від голодної погибелі.

У повному відчаї люди зверталися з листами до представників радянських та партійних органів влади, до районних, обласних та республіканських керівників, сподіваючись, що ті зможуть їм допомогти. Звертались і до самого Сталіна, з проханнями про допомогу. Надсилали голодні люди листи до своїх рідних, що знаходились на роботі за межами голодних регіонів, або перебували на службі в збройних силах, повідомляючи їм про своє лихо, просили зарадити горю. Та, як правило, листи з такою інформацією вилучались і не доходили до адресата, а, отже, голодні люди були позбавлені підтримки навіть з боку своїх близьких та рідних, які знаходились в районах відносного продовольчого статку.

Широко практикувалися відкриті й сміливі виступи селян на зборах, у колі односельців, чи в розмовах з представниками радянської влади. Подібні виступи кваліфікувалися радянськими владними структурами як антирадянські, незважаючи на справедливість докорів з боку злиденного селянства.

Одним з проявів опору голодуючого населення стало написання та поширення листівок антирадянського змісту як на периферії, так і в центрі країни - в Москві. В таких листівках звучали заклики до протистояння діям радянської влади, до зриву хлібозаготівель, крадіжок зерна тощо.

Ще з осені 1946 р., коли хліб швидко відправлявся на державні заготівельні пункти, в різних місцевостях почали зявлятись народні месники, або, за визначенням МВС, бандитські групи, що чинили перешкоди вивозу хліба з сіл, здійснювали напади на колгоспні зерносклади. Часто такі дії супроводжувались замахами на колгоспний актив, уповноважених, які вважались основними винуватцями страждань населення.

Разом з тим, на нашу думку, слід визнати й те, що селянство, гнане перспективою голодної смерті, виходячи із власного гіркого досвіду, переважно інстинктивно вдавалось до активних чи пасивних форм опору. В цілому цей опір не мав організованого характеру і легко придушувався органами радянської влади.

Не можна сказати, що державні органи влади стояли осторонь трагедії. Враховуючи слабкий урожай 1946 р., було вжито ряд заходів для пом'якшення соціальної напруженості. Так, керівництво СРСР не пішло на відміну карткової системи в 1946 р. Був посилений облік і зберігання продовольства, введено сувору економію у його витрачанні. Урядом було розброньовано частину державних продовольчих резервів, надана певна насіннєва, продовольча і фуражна допомога голодним регіонам. Та навіть ця допомога була недостатньою і запізнілою. Відкриття додаткових харчувальних пунктів також не вдовольняло потреб голодуючого населення.

Враховуючи зростаючі потреби населення в лікарській допомозі, радянськими органами вживалися заходи по розширенню кількості лікарень та ліжкомісць в них. В селах активно працювали санітарно-епідемічні загони Червоного Хреста. Однак внаслідок нестачі медикаментів, кваліфікованого медперсоналу і, найголовніше - продуктів харчування, врятувати життя вдалось не всім.

Для голодного населення важливою була і міжнародна допомога, по лінії ЮНРРА, Червоного Хреста та інших міжнародних організацій. Таку допомогу СРСР отримував як постраждала під час війни країна, а не як така, що потерпає від голоду. А в 1947 р., саме в пік загострення продовольчої проблеми, з ідеологічних мотивів радянський уряд відмовляється і від подібної іноземної допомоги.

Крім того, Радянський уряд всіляко прагнув приховати масштаби трагедії 1946 - 1947 рр. не лише від власного народу, але й від світової громадськості. Ціною такого обману стала голодна смерть сотень тисяч радянських громадян.

Отже, як бачимо, з поширенням голоду населення вдається до різних форм боротьби за власне виживання. Державна ж допомога голодуючим, була запізнілою і недостатньою. Саме тому такими важкими й трагічними були наслідки трагедії, про що мовиться у четвертому розділі - “Наслідки повоєнного лихоліття”.

Не маючи змоги купити продукти харчування, голодний люд вдається до жебрацтва, що стало масовим явищем в голодні роки. Наслідком голоду став небувалий раніше ріст злочинності по країні. Не отримуючи належної допомоги від держави, населення голодних регіонів вдається до крадіжок, грабунків не з метою збагачення, а саме для того, щоб отримати продукти харчування. Голод призвів до того, що на злочини йшли люди, 70% яких ніколи раніше не здійснювали їх.

Замість продовольчої допомоги держава посилювала репресії. За неповними даними тільки в листопаді 1946 р. по СРСР було притягнуто до кримінальної відповідальності за крадіжку зерна 5407 колгоспників. А голод тільки розгорався. 90% кримінальних справ, що розглядалися судами в 1947 р. по всій країні, становили саме справи рядових колгоспників, що займались збиранням колосків. Всього по СРСР за крадіжку суспільного і особистого майна, в тому числі й хліба, в 1947 р. було засуджено більше 1,3 млн. осіб. Поряд з дорослими, в 1946-1947 рр. було засуджено за крадіжки та відбували строк понад 20 тис. підлітків до 16 років.

В умовах голоду спостерігається ріст дитячої безпритульності. Сотні тисяч дітей внаслідок голодних років стали сиротами. Важким було становище дітей-сиріт, що були свого часу взяті на патронат та опіку в сільські родини. Не маючи змоги прогодувати своїх утриманців, опікуни часто намагались віддати дітей назад до притулків. Окрім того, дитячі установи теж погано постачалися продовольством. Дрібні крадіжки персоналу дитбудинків були повсюдними і, як правило, покривалися місцевим керівництвом, якому теж щось перепадало. За таких умов діти не доїдали, опухали, гинули від голоду. Тому, щоб якось уникнути такої долі, діти часто втікали з переповнених дитячих установ, тим самим поповнюючи ряди безпритульних.

Загалом за оцінкою відділу по боротьбі з дитячою безпритульністю і бездоглядністю МВС СРСР, в 1948 р. кількість дітей, що втратили батьків і були взяті на облік в Центральному адресно-довідковому дитячому столі, складала 2,5 млн. осіб. Сюди не входили діти, яких вдалося здати матерям-одиначкам та багатодітним батькам, в дитячі установи, сироти, що зберегли зв'язки з родичами та ряд інших категорій. Ймовірно, загальна кількість дітей, що були позбавлені батьківської опіки, наближалась до 3-х млн.

Голод штовхав людей на скоєння страшних злочинів - людоїдства та трупоїдства. Внаслідок голоду зростає кримінальна злочинність: вбивства та крадіжки з метою заволодіння продуктами харчування. Не бачачи виходу із ситуації, голодні люди вдавалися також до суїциду.

Велика кількість голодуючих потерпала від дистрофії. Кількість хворих з кожним місяцем зростала. Так, якщо в грудні 1946 р. в Молдавії було зареєстровано 69 тис. осіб вражених дистрофією, то вже в квітні 1947 р. їх кількість перевищувала 300 тис. В Росії в квітні 1947 р. зареєстровано понад 372 тис. хворих на дистофію, а в травні того ж року їх кількість зросла до 508 тис. Щодо України, то на 20 червня 1947 р. по республіці нараховувалося 1154374 особи, вражених дистрофією. В подальшому кількість хворих на дистрофію продовжувала зростати. Поширення отримали епідемічні захворювання, серед яких особливо великого розмаху набули паразитарні тифи.

Із збільшенням масштабів голоду зростала і смертність людей від нього. Чітко простежується ріст смертності в 1946 р. порівнянно з 1945 р. Разюче зросла смертність і в наступному - 1947 р. На зменшення чисельності населення в 1947 р. вплинула і висока смертність серед дітей віком до 1 року. Найвищою дитяча смертність відмічалась по УРСР: в Ізмаїльській обл. 319 смертей, в Чернівецькій обл. - 211,5 та в Запорізькій - 177 смертей на 1 тис. дітей віком до одного року.

Загалом, аналіз документів дає підстави стверджувати, що дана трагедія забрала в УРСР понад 1 млн. життів, третину яких становлять діти і підлітки. Кількість померлих від голоду по Молдавії за документальними даними коливається в межах 150-250 тис. осіб. В Росії жертвами голоду стало близько 500 тис. осіб. Проте наведені цифри є не остаточними. Далеко не всіх померлих від голоду, особливо зимою 1946-1947 рр. вдалося зафіксувати. До того ж, харчове виснаження різко загострювало протікання туберкульозу, запалення легень, дизентерії та ще цілого ряду хвороб, які і ставали безпосередньою причиною смертних випадків. Іноді смертні випадки навмисно приховували з метою зберегти продовольчий пайок і, таким чином, самим не померти з голоду. До того ж, слід враховувати і тих, кого смерть наздогнала за межами рідних республік. Пам'ять про них не зберегли ніякі офіційні документи.

В цілому, за наближеними даними в Радянському Союзі з 1946 по 1948 рік включно, від голоду і викликаних ним хвороб, в тому числі й епідемій тифу, загинуло біля двох мільйонів осіб. Крім того, мільйони людей стали каліками внаслідок вживання в їжу сурогатів.

Значні збитки нанесені були також і сільському господасртву країни, особливо тваринницькій галузі. Чимало тварин загинуло від нестачі кормів. Велика кількість худоби була свідомо винищена як з метою споживання м'яса в їжу, так і для здачі в рахунок виконання планових поставок. Відновлення тваринницької галузі затягнулось на десятки років, а це означало, що колгоспне виробництво не могло протягом багатьох років достатньо забезпечуватися живим тяглом, органічними добривами, що в свою чергу мало вплив на загальну продуктивність сільського господарства.

Голод був основним аргументом, що змушував сільське населення західних голодних регіонів СРСР (Бессарабія та Північна Буковина) вступати до колгоспів, оскільки колгоспам першим надавалась продовольча допомога. Одночасно наслідком голоду став зворотній процес - вихід селян з колгоспів східних і центральних областей СРСР та посилена міграція сільського населення в міста, індустріальні центри, на промислові підприємства. В цілому по країні в районах, що були охоплені голодом, в результаті відтоку населення в більш благополучні місця, недораховувалось ще близько 3 - 4 млн. селян.

Голод призвів до зниження трудової дисципліни в колгоспах, оскільки люди не хотіли працювати задурно. У свою чергу, не вдаючись до зясування істиних причин такого становища, уряд вдається до радикальних заходів, здійснюючи виселення у віддалені райони осіб, що „злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському господарстві”. Такі дії, на думку вищого радянського керівництва, змусили б селян ефективніше працювати в колгоспах. Проте не було враховано того, що виселення „порушників” також завдавало збитків трудовим ресурсам села, що негативно відбивалося й на його продуктивності.

У висновках подано основні результати та узагальнюючі положення проведеного дослідження. Війна наклала важкий відбиток на становище в господарстві країни. Вона виснажила людські та матеріальні ресурси села, на якому, власне, й трималась вся країна. Ситуація в господарстві погіршилась ще й у звязку з несприятливими кліматичними умовами. Проте ні посуха, ні наслідки війни не стали вирішальними у поширенні масового голоду. Визначальною в цьому плані стала повоєнна державна економічна політика, інакше ніяк не можливо пояснити чому голод збирав свої жертви в районах, що не були охоплені посухою та які не були безпосередньо втягнуті у війну (Сибір, Кубань, Казахстан). Саме дії радянського керівництва призвели до поширення голоду в країні та масової смертності від нього.

Сміливо можна сказати, що голод став першим наслідком „холодної війни”. В умовах її розгортання радянський уряд, бажаючи збільшити свої запаси продовольства, вдався до прямого пограбування села, встановлюючи надмірні плани заготівель, обкладаючи господарства селян надмірними податками, змушуючи їх працювати в колгоспах, не забезпечивши навіть мінімальної оплати праці. При цьому СРСР прагнув показати себе як сильну економічно розвинуту державу, що може не лише самостійно подолати спричинені війною труднощі, але й надати допомогу ряду європейських країн. Надаючи продовольство зарубіжжю, СРСР допоміг уникнути голоду населенню ряду держав, проте забезпечити власне населення хлібом йому не вдалося. Радянське керівницто не спромоглось навіть організувати належну допомогу населенню постраждалих від стихії регіонів. Можна було б мобілізувати всі наявні резерви, звернутися по термінову допомогу до громадськості, в тому числі й до зарубіжної, до міжнародних організацій. Проте СРСР відмовлявся приймати іноземну допомогу. Голодний люд змушений був, аби вижити, йти на злочини, жебрати, покидати власні домівки та вирушати у пошуках продовольства до більш благополучних в економічному відношенні західних регіонів країни тощо.

Не вдалось радянському керівництву передбачити масштаби наслідків голодного лиха. Голод призвів до посилення спричиненої війною демографічної кризи в країні. Саме він сприяв виходу з села великої кількості молоді, що призвело до поступового зміцнення тенденції „старіння” сільського населення, збільшенню в ньому частки осіб похилого віку за рахунок скорочення молоді, підлітків та дітей. І, що найгірше, окрім посилення міграційних процесів, голод потягнув за собою велику кількість жертв. Виснажений голодом людський організм був не в змозі опиратися різним інфекційним хворобам та дистрофії. Внаслідок нестачі продовольства мільйони людей загинули жахливою смертю. Особливо трагічним було те, що від голоду постраждало майбутнє країни - її діти. Мільйони дітей втратили батьків і тисячі були позбавлені можливості просто жити.

Значні збитки нанесені були також і сільському господасртву країни. Голод показав неефективність колгоспної системи господарювання, що виражалося у небажанні колгоспників працювати на колгоспних полях та масовому віддтоку їх до міст, де була можливість отримати реальний заробіток за свою працю. Вихід із сіл людей працездатного віку призводив до зменшення кількості працюючих у сільському господарстві, що утруднювало процес відбудови та розвитку господарства країни. Післявоєнна кризова ситуація в сільському господарстві показала неефективність командного управління економікою, вимагала серйозного перегляду аграрної політики, перегляду характеру заготівель, підвищення матеріальної зацікавленості праці селян у колгоспах. Проте керівництво країни не зробило для себе таких висновків і свідомо пішло на виголодженння власного населення.

Дана трагедія показує наскільки згубними можуть бути наслідки непродуманої та невиваженої державної політики. Вивчення голоду 1946-1947 рр., знання його причин та наслідків повинно служити пересторогою для нинішніх і прийдешніх поколінь з тим, щоб ніколи не допустити подібної трагедії в майбутньому. Для цього, крім всього іншого, в школах і вузах необхідно активніше вивчати проблеми радянських голодоморів і викривати основних ініціаторів голодних трагедій.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях

1. Холодницька Т. До питання про субєктивні причини поширення повоєнного голодомору (1946-1947 рр.) в СРСР // Історико-політологічні проблеми сучасного світу: Збірник наукових статей. - Чернівці: Рута, 2002. - Т.9. - С.312-324.

2. Долинянська Т. До питання про становище дітей в умовах голоду 1946-1947 рр. в СРСР // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип.173-174. Історія. Політичні науки. Міжнародні відносини. - Чернівці: Рута, 2003. - С.348-357.

3. Долинянська Т., Холодницький В. До питання про безпритульність в умовах повоєнного голоду в СРСР // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології. Збірник наукових праць. Том.1(15). Чернівці: „Прут”, 2003. - С.50-53. (Особистий внесок аспіранта складає 60%).

4. Долинянська Т.В. Санітарні наслідки великої Вітчизняної війни та їх вплив на загострення соціальної напруженності в радянському суспільстві // матеріали наукового семінару, присвяченого 60-річчю Перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.: Збірник наукових статей. - Чернівці: Рута, 2005. - С.77-86.

5. Яценюк П.І., Холодницька Т.В., Голод 1946-1947 рр. і преса Буковини // Матеріали У конгресу Міжнародної асоціації україністів. Історія: Збірник наукових статей. Частина 3 - Чернівці: Рута, 2005. - С.250-257. (Особистий внесок аспіранта складає 70%. - 0,6% др.арк).

6. Долинянська Т.В. Санітарні наслідки війни та їх вплив на загострення соціальної напруженності в радянському суспільстві. // Память століть. - 2006. - №2 (59). - С.85 - 94.

Анотація

Долинянська Т.В. Голод в СРСР: ретроспективний соціально-політичний аналіз. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук зі спеціальності 07.00.02 - Всесвітня історія. - Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. - Чернівці, 2006.

У дисертації подано аналіз соціально-економічного становища Радянського Союзу після завершення Другої світової війни. Паказано комплекс причин, що призвели до голоду в радянській країні та доведено, що вирішальну роль у його виникненні відіграла повоєнна економічна політика держави. В подальшому розкрито яким чином населенню вдавалось виживати в тих скрутних умовах та визначено основні наслідки трагедії, якими, на думку автора, стали зубожіння населення країни, занепад сільського господарства та поглиблення демографічної кризи.

Ключові слова: голод, економічна політика, наслідки трагедії, зубожіння, сільське господарство, демографічна криза.

Размещено на Allbest