Імміграція в Канаду і США менонітів Півдня України в 70-ті роки ХІХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський національний університет

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Імміграція в Канаду і США менонітів Півдня України в 70-ті роки ХІХ ст.

АТАМАНЕНКО Сергій Вікторович

Дніпропетровськ 2002

Анотація

Атаманенко С.В. Імміграція в Канаду і США менонітів Півдня України в 70-ті роки ХІХ ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 - всесвітня історія. - Дніпропетровський національний університет, Дніпропетровськ, 2002.

У дисертації досліджується процес імміграції до Канади і США менонітів Півдня України у 70-ті рр. ХІХ ст. Встановлено, що головною причиною, яка спонукала консервативну частину менонітів до переселення, було запровадження російським урядом обов'язкової військової служби.

Імміграція до Канади і США мала властиві лише тій чи іншій країні особливості. Уряд Канади, що прагнув до посилення інтеграції свого Північно-Західного регіону, надав менонітам гарантії, що за своїм змістом у багатьох випадках були подібні до тих, які надавались менонітам, виходячи з їхнього попереднього досвіду переселення до інших країн. Натомість поселення менонітів у США докорінно відрізнялось від поселення у Канаді, тому що цей процес відбувався без втручання федеральної влади, і цілком був здійснений на рівні приватної ініціативи менонітської громади США і керівництва земельних департаментів залізничних компаній.

Дисертація є першим у вітчизняній історіографії такого роду дослідженням, написаним на багатій джерельній базі.

Ключові слова: імміграція, меноніти, гомстедт, тауншип, поселення, США, Канада, Середній Захід, Манітоба.

Аннотация

Атаманенко С.В. Иммиграция В Канаду и США меннонитов Юга Украины в 70-е годы ХІХ в. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 - всемирная история. - Днепропетровский национальный университет, Днепропетровск, 2002.

В диссертации исследуется процесс иммиграции в Канаду и США меннонитов Юга Украины в 70-е годы ХІХ в. Установлено, что главной причиной, подтолкнувшей консервативную часть меннонитов к переселению, было введение российским правительством обязательной военной службы.

Иммиграция в Канаду и США имела присущие лишь той или иной стране особенности. Правительство Канады, стремившееся к усилению интеграции своего Северо-Западного региона, предоставило меннонитам гарантии, по своему содержанию сходные с теми, которые предоставлялись меннонитам, исходя из их предыдущего опыта переселения в другие страны. Тогда как, поселение в США разительно отличалось, так как данный процесс проходил без вмешательства федеральной власти, и полностью проводился на уровне частной инициативы меннонитской общины США и руководства земельных департаментов железнодорожных компаний.

Диссертация является первым в отечественной историографии такого рода исследованием, написанным на богатой исторической базе.

Ключевые слова: иммиграция, меннониты, гомстедт, тауншип, поселение, США, Канада, Средний Запад, Манитоба.

Annotation

Atamanenko S.V. Immigration to Canada and the USA the Mennonites of the South of Ukraine in 70-th years of the ХІХ-th century. - Manuscript.

Thesis for a candidate's degree in speciality 07.00.02 world history. - Dnepropetrovsk National University, Dnepropetrovsk, 2002.

The thesis is devoted to analysis of the immigration to Canada and the USA of the representatives of Mennonite communities of the South of Ukraine in 70-th of the XIX century, in a period when Canadian statehood and colonization of it's North-West territory, was in making, as well as developing of the region of the Middle West the Great Plains of the USA.

The subject of investigation is the process of the immigration the Mennonites of the South of Ukraine to Western regions of Canada and the USA, their settlement there, and first years of life on a new place.

On the basis of a wide complex research material, works of the domestic and foreign investigators is established, that among major reasons, which constrained Mennonites of the South of Ukraine to resettlement in 70-th years of XIX century it is necessary to refer the entering in Russia of an obligatory military service, that was at all unacceptable for pacifistic tuned Mennonites and the liquidation of activity in the South of Ukraine the Guardianship of Committee. Both these reasons though first more than second, but have provoked an exit out both those displeasure and difficulties, which all time accrued in middle of the Mennonite communities from the beginning of their settlement in the South of Ukraine.

To such it is necessary to refer shortage of free ground for settlement of the young Mennonite couples, that has entailed magnification of an amount landless in their environment. Desire to hold on to purity of religious views, that is to escape any simplifications and going out from established norms and rules of religion, the beginning of which was established yet by fathers-founders of their religious dogmas.

For the supporters of emigration in the Mennonite environment of the South of Ukraine and first of all to Yansen, one of the main tasks becomes the adjustment of the official links with governments of the Great Britain, Canada and the USA. Therefore, in these States more then one decade safely lived Mennonite communities.

Already during correspondence with the representatives of governments of these States has appeared, that Canada, in contradiction to the USA, tends to execute as much as possible and better all wishes of Mennonites and has exhibited large interest in further destiny of process of resettlement, that was visible from the fact of visit by the agent of government of Canada of W.Hespeler to the mennonite settlements in the South of Ukraine in summer and autumn 1872.

During stay of delegacy of twelve Mennonite representatives in the Northern of America in 1873 among its members, as then and among the adherents of resettlement, there was a split, which was aroused by that apart from desire the aiming to join up desire of holding the “purity" of a faith, and reaching of an economical health by more rapid temps. Therefore, more conservative part of Mennonites - settlers has selected Manitoba as a place of the settlement, whereas the majority have decided to search for the best conditions for settlement and Word, and simultaneously to save their religious convictions in territory of the Middle West of the USA on a trontier of the Great Plains.

The approaches of governments of Canada and the USA to settlement of the Mennonite settlers have appeared opposite.

The government of Canada tried in detail to take into account all particular conditions of Mennonites, which one they cited as a condition of the settlement; in the USA for Mennonites the settlement originated on completely diverse conditions.

Major acting faces in process in the USA were not the government officials, but representatives of the proprietary capital on behalf of the figures of land departments of the railway companies. Besides the organizational-financial functions in the USA on process of Mennonite resettlement were voluntarily taken on themselves by public Mennonite committees of the help, that in the issue has allowed Mennonites to move in the USA, resting to the help, which afforded them the proprietary capital and the iniative of the Mennonite public of the USA.

Key words: immigration, Mennonites, homestead, township, committee of the help, process of moving, settling, the USA, Canada, the Middle West, Manitoba.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми

Міграційні рухи в сучасному світі з розвитком і поглибленням зв'язків в економічній, інформаційній, а також у соціальній сферах лише набирають оберти. Глобалізація світової економіки, спрощення переїзду з країни в країну, з материка на материк сприятиме подальшому зверненню людей до імміграції, як засобу покращання свого матеріального і соціального стану, отримання освіти або роботи, просування по соціальних сходах.

Імміграція великих, окремо взятих груп населення, а тим більше об'єднаних однією релігійною конфесію, яка є виключно важливою для їх самоідентифікації, в наш час є майже неймовірним явищем.

Однак, саме це мало місце в 70-ті рр. ХІХ ст., і раніше, до цього, коли рівень розвитку суспільства був ще тільки на стадії переходу до стану вільної конкуренції з повагою прав приватної власності і ініціативи окремої особи. Красномовним показником цього явища стала імміграція до Канади і США менонітського населення Півдня України. Канада і США нині, як і в ХІХ ст. є світовими лідерами в процесі залучення до себе іммігрантів. Разом з тим 70-ті рр. ХІХ ст. були переломним періодом у розвитку імміграції до Північної Америки. Це було пов'язано з тим, що на той час переселення в ці країни починає набувати більш керованого характеру. Поступово в 70-ті рр. ХІХ ст. в обох країнах починає створюватися імміграційне законодавство, яке більш жорстко ставилося до прийому різноманітних груп переселенців.

Серед маси іммігрантів, які розглядались в обох країнах у якості цінних поселенців, були меноніти Півдня України.

Зв'язок роботи з науковими темами. Підготовка дисертації проходила в рамках науково-дослідницької програми Інституту українсько-німецьких досліджень при Дніпропетровському національному університеті: “Етно-політична історія Півдня України. Розвиток німецького та менонітського населення регіону”. НДР № 05-153-00.

Об'єкт дослідження. Об'єктом даного дослідження обрано історію освоєння і заселення західних регіонів Канади та США, а також імміграційну політику цих держав в 70-ті рр. ХІХ ст.

Предмет дослідження. Предметом даного дослідження є підготовка і перебіг імміграції до Канади і США представників менонітських громад Півдня України в 70-ті рр. ХІХ ст., заселення ними Північно-Західної території Канади і Великих Рівнин США та їхнє проживання на новому місці в перші роки після переселення.

Мета та задачі дослідження. Метою дослідження є аналіз історії імміграції в Канаду і США менонітів Півдня України в 70-ті рр. ХІХ ст. Дисертант має всебічно показати процес переселення менонітів, вибір ними місць поселення, діяльність різноманітних структур допомоги, залізничних компаній, державних, громадських, приватних структур в організації виїзду менонітів до Північної Америки та їх першопочаткове облаштування на новому місці.

Автор визначає такі основні завдання:

визначити комплекс причин, що спонукали менонітів Півдня України до переселення;

з'ясувати позиції урядів Великої Британії, Канади та США у питанні імміграції менонітів, а також дати розгорнуту характеристику економічного, природно-кліматичного положення Західних регіонів Канади і США напередодні і під час імміграції менонітів;

розглянути процес надання допомоги менонітам Півдня України з боку братів-єдиновірців у Північній Америці;

проаналізувати процедуру поселення в Манітобі, виявити загальне і особливе в процесі першопочаткового поселення, показати адаптаційні процеси перших років, відзначити те нове, з чим довелося менонітам зіткнутися в Канаді і те, що вони перенесли в Манітобу, а також простежити за процесом поселення в штатах Середнього Заходу на території Великих Рівнин;

Хронологічні рамки роботи охоплюють період з кінця 1871 р. і до початку 1880 р. Перша дата пов'язана з тим, що у цей рік менонітам стали відомі наміри уряду Росії увести загальний військовий обов'язок, який порушував релігійні права менонітів. З цього часу вони почали шукати вихід із ситуації, у яку могли потрапити після набуття чинності Статуту про військову повинність у січні 1874 р. З 1872 р. меноніти намагались досягти компромісу з урядом Росії, а також займалися пошуком ймовірних місць для майбутнього переселення і підготовки до імміграції.

1880 р. став кінцевою датою процесу імміграції, що відбувалась з 1874 р. Саме у цей рік закінчувався пільговий час, наданий менонітам у статті 156, пункту 2 Статуту про військову повинність, що діяв протягом шести років. За цей період меноніти мали визначитися чи залишитися їм у Росії і підлягати призову на військову службу, чи виїхати з країни.

Територіальні рамки дослідження обрані у відповідності з тим, що процес переселення проходив до Західних регіонів Канади і США. На початок 70-х рр. ХІХ ст. ця територія пролягала по Великим Рівнинам на захід від річки Міссурі. І окреслювалась на півночі межами провінції Манітоба (Канада), далі на південь (в межах США): територією Дакота, штатами Канзас, Небраска, а також південною частиною штату Міннесота.

Методологічною основою дисертації стали принципи історизму (вивчення політичних, соціальних, економічних проблем, інститутів, процесів у виникненні, становленні та розвитку, осягнення специфіки історичних ситуацій, розуміння загальних тенденцій розвитку і своєрідності конкретних обставин), об'єктивності (вивчення об'єктивних закономірностей, які зумовлюють процеси соціального, політичного, економічного розвитку; розгляд кожного явища як багатогранного та суперечливого; дослідження усієї сукупності фактів - як позитивних так і негативних) та системності (розгляд окремих складових явищ у нероздільній єдності з цілим). Крім того, використовувалися суто історичні методи: історико-генетичний, проблемно-хронологічний; порівняльно-хронологічний, а також метод періодизації.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній вперше у вітчизняній історіографії на основі аналізу і систематизації великої кількості джерел було проведено комплексне і всебічне дослідження своєрідного процесу імміграції в Канаду і США менонітів Півдня України в 70-ті рр. ХІХ ст. Це дозволило увести в науковий обіг значну кількість нової історичної інформації, що в кінцевому підсумку сприяло об'єктивному, глибокому дослідженню різноманітних аспектів переселення, включаючи господарське життя, збереження традицій, звичного способу життя менонітських громад.

Теоретична і практична значимість дослідження полягає в тому, що фактичний матеріал і висновки дисертації можуть бути використані в узагальнюючих працях українських і зарубіжних істориків, при підготовці загальноісторичних і спеціальних тем і курсів в учбових закладах, а також при вивченні імміграції в Північну Америку національно-релігійних меншин для написання спеціальних робіт з історії колонізації, міжнародних відносин, з історії менонітів, а також в курсах нової історії і працях з історії Канади і США в новий час.

Апробація результатів дослідження. Дисертацію було обговорено і була схвалена на засіданні кафедри всесвітньої історії історичного факультету Дніпропетровського національного університету. Її положення пройшли апробацію на першій міжрегіональній історико-краєзнавчій конференції, Дніпропетровськ, 8 - 9 жовтня 1998 р.; міжнародній науковій конференції: “Немцы России в контексте отечественной истории: общие проблемы и региональные особенности”, Москва 17 - 20 вересня 1998 р. міжнародній конференції “Хортица'99. Меноніти в Царській Росії і Радянському Союзі”, Запоріжжя, 27 - 30 травня 1999 р.; міжнародній конференції: “Немцы России: социально-экономическое и духовное развитие. 1871 - 1914”, Москва, 13 - 16 жовтня 2001 р.

Структура дисертації визначається метою і завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків; списку використаних джерел і літератури (503 позиції), що віддзеркалює джерельну базу дослідження, додатків, які складаються з документів та довідкового матеріалу, мап та таблиць.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

міграція історія переселення меноніт

У Вступі обгрунтовуються вибір теми та її актуальність, показується її зв'язок з науковими програмами, визначено об'єкт, предмет, мету та задачі дослідження, позначено методичну основу дисертації, викладено результати дослідження, визначено ступінь їх наукової новизни та практичної значимості.

У розділі 1 “Джерела та історіографія проблеми” проаналізовано основні види джерел, необхідних для її подальшого вивчення, та визначено ступінь наукової розробленості теми. Аналізу основних видів джерел по темі дослідження присвячений підрозділ 1.1. “Документальна база дослідження”. Джерела, що використані в даному досліджені, за своїм походженням можуть бути розділені на такі види: 1) документи дипломатичного листування; 2) діловодчі; 3) законодавчі; 4) публіцистичні; 5) наративні.

До першої групи джерел увійшли матеріали листування між представниками менонітів Півдня України, прихильниками переселення та консулами Великої Британії в Бердянську і США в Одесі, а також документи дипломатичного характеру, які були спричинені своєю появою саме зверненнями лідерів менонітських громад Півдня України. Другу групу документів склали матеріали федеральної виконавчої влади Канади і США. Загальна кількість матеріалів у цій групі поділяється на дві підгрупи. Перша - документи виконавчих органів, які стосувалися періоду підготовки до переселення менонітів Півдня України (перебування В. Хеспелера на Півдні України у 1872 р., його звіти міністру сільського господарства Канади, намагання окремих делегатів менонітської громади Півдня України переконати представників виконавчої влади США у необхідності запровадження в США заходів, які б надавали менонітським переселенцям пільги і привілеї аналогічні до тих, які вже надав менонітам уряд Канади). Друга підгрупа другої групи дозволяє провести аналіз того, як діяли органи виконавчої влади Канади і США безпосередньо на етапі процесу переселення і облаштування менонітів на Західних теренах обох країн (документи відносно вироблення тарифної політики Канадою для перевезення менонітів; звіти Я. Клотца - імміграційного агента Канади у Гамбурзі; звіти В. Хеспелера - який став уповноваженим уряду Канади із заселення Манітоби). До третьої групи джерел увійшли матеріали: Конгресу США, штатів Середнього Заходу, та Палати Громад Парламенту Канади (стенограма дебатів у Конгресі з приводу обговорення проекту закону, який би дозволяв у випадку його ухвалення оселитися менонітським переселенцям компактними групами на землях, що знаходились у володінні федерального уряду; Закон про гомстедт; Закон про пустовища; Закон про підтримку освіти; земельний Закон Домініону та закон про імміграцію в Канаду, а також стенограма обговорення проекту Закону про надання менонітам позики, та сам текст вже ухваленого закону). Четверту групу склали матеріали періодичної преси. В першу чергу матеріали, що були надруковані в щомісячному виданні менонітів США “Herald of Truth”, за період з 1870 по 1880 роки, редактором якої був Д. Функ. Крім цього, матеріали, які з'явились у загальнонаціональних виданнях Канади і США та окремих їх регіонів. Також до цієї групи віднесено матеріали, що були опубліковані у російських періодичних виданнях, та стосувались теми імміграції до Північної Америки. П'яту групу склали щоденники, спогади, листи людей, чиї долі були пов'язані з імміграцією менонітів Півдня України до Канади і США в цей період.

Стан вивчення теми розкриває підрозділ 1.2. “Стан наукової розробки теми”. Тема імміграції менонітів в Канаду і США в 70-ті рр. ХІХ ст. в працях вітчизняних дослідників дотепер не була вивчена достатнім чином. Відсутність комплексного і цілісного дослідження з цієї проблематики змушує автора звертати увагу на праці тих вчених, які в своїх роботах, вивчаючи інші питання, прямо, або опосередковано торкалися теми даного дослідження.

Поданий автором аналіз літератури є першою спробою здійснення ним у вітчизняній науці огляду історіографії за темою даного дослідження.

Хронологічно огляд літератури вітчизняних дослідників поділяється на чотири періоди: 1) кінець ХІХ ст. - 1917 р.; 2) 20 - 30 рр. ХХ ст.; 3) 40 - 60 рр. ХХ ст.; 4) 70 - 90 рр. ХХ ст. Ці періоди, які знайшли відображення у вітчизняній історіографії, відповідали всім політичним трансформаціям, що відбувалися у суспільстві.

Перший період характеризується тим, що всі праці дослідників, які працювали в той час можливо розділити на дві групи: першу групу склали роботи, автори яких розглядали лише причини, які спричинили еміграцію менонітів з Росії, не зачіпали безпосередньо питання, пов'язані з переселенням менонітів Півдня України в Канаду і США в 70-ті рр. ХІХ ст. Але серед робіт цього періоду є праці, що містять аналіз окремих сторін життя менонітської громади на Півдні України напередодні і в період еміграції (П. Фрізен; О. Веліцин). Окрім цих робіт, в зазначений період з'явилися праці, які можуть бути віднесені до другої групи. Головною рисою цих робіт є те, що їх автори безпосередньо не вдаючись до висвітлення теми менонітської імміграції, досліджували окремі аспекти процесу переселення до Північної Америки та змальовувати перебіг адаптації європейських іммігрантів до місцевих умов.

Другий період характеризується тим, що в цей час вітчизняні вчені, які досліджували історію імміграційних рухів не торкалися питання імміграції до Північної Америки, не тільки менонітського населення, але й інших представників національних груп, які мешкали на території як Російської імперії, так і СРСР. В цей період з'явились праці М. Кривохатьського; О. Реймаруса та Г. Фрізена; О. Клібанова, які концентрували свою увагу, головним чином, на дослідженні історії менонітів, їх релігійних поглядах і відмінностях їх віровчення від інших протестантських течій.

Третій період, характеризується тим, що саме в післявоєнний період відбувається зростання інтересу серед вітчизняної наукової громадськості до вивчення історії переселення населення до Канади і США, особливо це виразно простежується у другій половині 50-х рр., в часи “відлиги”. Серед найбільш визначних слід відзначити роботи: Л.А. Баграмова; В.Є. Чіркіна; А.М. Шлепакова. Цінність цих праць для досліджуваної дисертантом теми полягає в тому, що вчені вперше визначили напрямки, за якими в подальші роки стало відбуватися вивчення процесу імміграції в Північну Америку (юридичний, соціально-економічний, етнічний) у вітчизняній науці. Четвертий період характеризується тим, що в цей період можливо поділити всіх дослідників, які працювали з темами, що торкаються тематики даного дослідження, умовно на дві групи: до першої групи відносяться всі вчені, які в своїх працях вивчали, або продовжували вивчати історію становлення та розвитку менонітської громади в Росії та на теренах СРСР, зачіпаючи у такий спосіб і період 70-х рр. ХІХ ст., які стали логічними продовженням започаткованих, ще в 30-ті роки досліджень з історії менонітів та їх віровчення. У другій половині 80-х рр. ХХ ст. побачила світ праця С.В. Соколовського, що залишається єдиним дослідженням в радянській історіографії, яке цілком присвячене історії переселення менонітів до США в 70-ті рр. ХІХ ст. Другу групу четвертого періоду склали праці, які були присвячені, як і в попередні періоди дослідженню загальних імміграційних процесів в Канаді і США.

Спільним для всіх перелічених робіт був фактично їх “піонерський” підхід до теми. Кожний з дослідників вносив власне уявлення про проблему, не торкаючись поглядів своїх попередників. Тобто, мова йде про те, що слабка історична та історіографічна розробленість теми не дозволяла їм виокремлювати дискусійні проблеми.

Серед канадських і американських істориків тема імміграції до Північної Америки менонітів Півдня України в 70-ті роки ХІХ ст. досліджувалась в першу чергу вченими - вихідцями з менонітського середовища.

Однією з перших праць, в якій досліджувався переїзд менонітів до Північної Америки була робота К. Сміта. Цією працею К. Сміт, перш за все, намагався заповнити інформаційний вакуум, який існував на початку ХХ ст. стосовно менонітського поселення в 70-ті рр. ХІХ ст. в американо-канадській історіографії. В більш пізні часи з'являються праці дослідників, які підходять до вивчення не тільки процесу імміграції, але й поселення та облаштування менонітів на новому місці. До таких слід віднести праці Ф. Франсіса; Д. Варкентіна; Г. Вібе. Дослідники Г. Реймер і Г. Геддерт в фундаментальній праці про Корнеліуса Янсена дослідили весь період його життя і діяльності. І на цьому тлі показали не тільки процес переселення менонітів в 70-ті рр. ХІХ ст. до Північної Америки, але й визначили той внесок, який К. Янсен вніс у процес, особливо на початковому його етапі. В подальшому тема імміграції менонітів отримала свій подальший розвиток у роботах Р. Левена та узагальнюючій, фундаментальній праці Ф. Еппа.

Окрім дослідників менонітського походження тема переселення менонітів Півдня України знайшла своє відображення в роботах ряду американських і канадських вчених. Окрім цього, існує велика кількість праць, присвячених дослідженню проблем загальної імміграції, які є також дуже важливими з точки зору розроблюваної теми. Освоєння західних земель Північної Америки в 70-ті роки ХІХ ст. знайшли відображення в працях значної кількості американських і канадських вчених. Зміст цих робіт допомагає зрозуміти загальний хід розвитку Західних регіонів Канади і США у період, що вивчається.

Таким чином, узагальнюючи праці вітчизняних і зарубіжних дослідників проблеми менонітської імміграції можливо відзначити наступне: 1) вивчаючи загальносвітові тенденції міграційних процесів ХІХ - ХХ ст., вчені недостатню увагу приділяли регіональній специфікації, яка існувала в кожному конкретному випадку; 2) праці з імміграції, розглядаючи соціально-економічні параметри, які впливали на ці процеси, як на країну-донора, так і на країну-реципієнта, не зачіпають питань етно-конфесійних характеристик мігрантів та наслідків цього на всі сторони самого процесу міграції; 3) у переважній більшості праць мова йде про аналіз причин виїзду, характеристики соціальних груп від'їжджаючих, рівні їх матеріальної забезпеченості; але недостатня увага приділяється розгляду проблем адаптаційного характеру, з якими стикались іммігранти на нових місцях свого мешкання.

У розділі 2 “Історична обумовленість колонізації західних земель Канади і США та еміграція менонітів Півдня України в 70-ті роки ХІХ ст.” проведено аналіз передумов, які сприяли розвитку у 60-х - на початку 70-х рр. ХІХ ст. західних регіонів Канади і США, викладено причини, що спонукали менонітів до еміграції з півдня України до Канади і США. У підрозділі 2.1. “Розвиток західних регіонів Канади і США та активізація імміграційної політики урядів цих держав наприкінці 60-х - на початку 70-х років ХІХ ст.” аналізуються причини, які призвели до освоєння Західних регіонів Канади і США та їх активного заселення. У пункті 2.1.1. “Передумови колонізації Західної Канади” стверджується, що на початку 70-х років ХІХ ст. в Канаді склалися низка передумов, які сприяли тому, що ця країна мала змогу перейти до впровадження в життя активної імміграційної політики заселення своїх західних регіонів. Перш за все, серед цих умов слід виокремити діяльність федерального уряду, яка мала комплексний характер і концентрувалася на таких ключових напрямках: 1) юридичний (перехід від владу Домініону Північно-Західної території); 2) адміністративно-територіальний (розподіл Північно-Західної території та поступового виокремлення з її складу нових провінцій (Манітоби); 3) земельний (проведення топографічного межування західних земель та ухвалення земельного закону, який регулював способи її набуття включно з правом на гомстедт; 4) економічний, був обумовлений тим, що Земельний закон дозволив, за прикладом США, проводити фінансування будівництва залізниці за рахунок продажу земельних ділянок, які були спеціально відведені урядом для цієї мети; 5) експертний, який включав в себе проведення дослідів, експедицій, що сприяли трансформації суспільної думки відносно природно-кліматичних умов Заходу і Манітоби від непридатності цієї території для інтенсивного аграрного виробництва, до уявлень про місцевість, як потенційну “хлібну корзину країни”; 6) проведення першопочаткового заселення Заходу регіону включно з Манітобою шляхом внутрішньої міграції населення зі східних провінцій, зокрема з Онтаріо.

Крім того, Канада у цей час мала низьку щільність населення за наявності багатих природних ресурсів і величезної території.

У пункті 2.1.2. “Початок заселення і освоєння Великих Рівнин середнього Заходу” вказується, що серед основних факторів, що сприяли швидкому розвитку Великих Рівнин Середнього Заходу слід визначити наступні: 1) вичерпання фонду громадських земель в регіоні на схід від річки Міссурі та зміна суспільного погляду на Середній Захід, як на таку територію, що мала значний аграрний потенціал; 2) адміністративно-територіальні зміни, що виражалися в тому, що території Канзас і Небраска в цей період набули статусу штатів з усіма повноваженнями, які з цього випливали; 3) проведення земельного межування регіону Великих Рівнин за загальноамериканським зразком; 4) ухвалення законів, які надавали можливість отримувати безкоштовні земельні ділянки (Закон про гомстедт); 5) економічний, тобто фінансування будівництва залізниць урядом за допомогою земельних грантів, та проведення таким чином одночасного заселення і освоєння регіону; 6) ведення активної агітаційно-пропагандистської роботи зацікавленими в заселені земель на Середньому Заході залізничними компаніями на сході США та у Європі; 7) зростання попиту на збіжжя, через неврожаї, що спіткали основні зернові регіони Європи і сходу США; 8) політична нестабільність у країнах Європи.

У підрозділі 2.2. “Причини еміграції менонітів Півдня України” визначено головні причини, які вплинули на рішення менонітів розпочати переселення до Північної Америки. Причини, що сприяли цьому, слід розділити на внутрішні і зовнішні.

До внутрішніх відносяться ті, з них, які назрівали десятиліттями в менонітських громадах Півдня України, як то: нестача землі, тобто зростання кількості безземельних в умовах високого природного збільшення населення в менонітських селах, бажання дотримуватися “чистоти” релігійних настанов батьків засновників церкви.

До зовнішніх відносяться: введення закону про всестанову військову службу, який відіграв роль своєрідного каталізатора внутрішніх факторів і загострив їх; скасування діяльності Піклувального комітету, створеного на початку ХІХ ст. для управління поселеннями колоністів і виникнення. Не менш важливим був і психологічний фактор та історичний досвід попередніх поколінь. Маючи за плечима історію багаторазового переселення і позитивні результати облаштування на нових землях, частина менонітів виявилась внутрішньо здатною ще раз випробувати долю і почати все з початку в нових економічних умовах, що надавали їм Канада і США.

У розділі 3 “Підготовчий період імміграції менонітів Півдня України до Канади і США” викладаються особливості підготовчого періоду процесу переселення до Канади і США.

Підрозділ 3.1. “Пошук “землі обітованої” розкриває перебіг подій, які пов'язані з подіями вибору менонітами місць для свого поселення в Північній Америці, та проведення з цього приводу низки переговорів, як на дипломатичному рівні, так і на рівні візитів уповноважених осіб.

У пункті 3.1.1. “Вибір орієнтирів” стверджується, що аналіз інформації, яка надходила з Північної Америки, дала можливість К. Янсену, не вагаючись, обрати для себе самого і рекомендувати всім своїм братам по вірі зупинити свій вибір на Північній Америці, як регіоні, який найбільш відповідав вимогам, що висувалися менонітами відносно збереження їх релігійних свобод.

У пункті 3.1.2. “Етап дипломатичного листування” стверджується, що петиції, скеровані урядам обох країн, містили найбільш суттєві питання, від вирішення яких залежало прийняття менонітами остаточного рішення про своє переселення до Канади і США.

Відповіді урядів Канади і США базувалися виключно на діючих на той час в цих країнах законодавчих актах, як у відношенні до військової служби, так і у відношенні до придбання землі по фіксованим цінам. Намагання менонітів мати у виключному своєму володінні великі компактні ділянки землі, для поселення на них цілими громадами не могли бути виконані в США, тому що для цього потрібно було ухвалення Конгресом спеціального закону. В той же час, існувала можливість придбання земельних ділянок, які знаходились у володінні залізничних компаній в кредит і під незначні відсотки. Канада, навпаки, запропонувала менонітам можливість створення компактних поселень в Манітобі і Північно-Західній території. Таким чином, Канада, на відміну від США, дала можливість менонітам зрозуміти, що їх побажання компактного поселення є цілком здійсненними в цій країні. Це було видно вже з того, що Оттава погодилася профінансувати всі витрати пов'язані з перебуванням делегації менонітів в Канаді. Тоді як американська сторона залишилася відданою принципам рівних можливостей і рівних умов для всіх іммігрантів без винятку.

У пункту 3.1.3. ”Візити В. Хеспелера на Південь України та їх результати” аналізується діяльність В. Хеспелера на Півдні України влітку - восени 1872 р.”. Зокрема, стверджується що візити В. Хеспелера були необхідні як для уряду Канади, так і для менонітів, тому що: 1) Уряд Канади зміг оцінити реальність і корисність імміграції менонітів; 2) В. Хесплер провів агітаційно-роз'яснювальну роботу серед менонітів, внаслідок чого останні стали більш чітко уявляти стан речей в Канаді; 3) Канада на відміну від США потребувала таких візитів ще й тому, що не могла на рівних конкурувати зі своїм південним сусідом у питаннях залучення іммігрантів; 4) Уряд Канади не мав своїх дипломатичних представників в Росії, а інтереси офіційного Лондона не завжди збігалися з інтересами Домініону. До того ж меноніти, що мали інформацію про США, беручи її з газети “Herald of Truth”, з прибуттям В. Хеспелера одержали достовірну інформацію про стан справ у Канаді.

У пункті 3.1.4. “Поїздка групи з чотирьох менонітів в Північну Америку восени 1872 р.” стверджується, що значення поїздки молодих менонітів полягає в тому, що ці люди, по суті являли собою перше джерело інформації про реальний стан речей для своїх громад.

У підрозділі 3.2. “Завершальний момент підготовки до переселення” проаналізовано завершальний етап підготовки до переселення, що був пов'язаний з поїздкою делегації “дванадцяти” до Канади і США та опрацюванням остаточних умов переселення і облаштування з урядами обох цих держав.

У пункті 3.2.1. “Перебування делегації “дванадцяти” в Північній Америці в 1873 році” розглядається перебіг поїздки великої групи менонітських представників Півдня України та кількох представників від інших менонітських поселень у Європі територіями Канади та США. Саме під час цієї поїздки делегати найбільш консервативних течій менонітів: Кляйне Гемайнде і Бергталь обрали місцем майбутнього поселення Манітобу, тоді як інші члени делегації “дванадцяти” вирішили рекомендувати своїм громадам переселитися до США. Головною причиною цього було наступне: меноніти, що бажали перш за все отримати родючу землю, поїхали в США, тоді як ті, що понад усе цінували релігійну свободу, обрали Канаду. Ті меноніти, які обрали в якості місця свого поселення Манітобу свідомо погоджувалися на труднощі життя в цій провінції заради досягнення своєї мети - збереження недоторканими постулатів віри. Натомість, ті з менонітів, які обрали місцем свого поселення штати Середнього Заходу США не менш високо підносили захист віри і пацифістських поглядів, але також не менш високо вони цінували й своє економічне благополуччя, яке можливо було в США досягти більш швидкими темпами.

У пункті 3.2.2. “Домовленості з урядом Канади” стверджується, що канадський уряд в своїх пропозиціях і гарантіях, які він надав менонітам, керувався як існуючими законами, так і намаганням максимально врахувати специфіку південноукраїнських менонітів, їх етно-конфесійну особливість, елементи якої були вдало підмічені В. Хеспелером. Ретельне деталювання умов маршрутів переїзду в Канаду, фінансове забезпечення цього процесу, його організаційна підготовка - все це переконливо підтверджувало прагнення офіційної влади Канади отримати в якості своїх нових громадян менонітських переселенців і не допустити перемоги в конкурентній боротьбі на цій ниві з боку південного сусіда - США.

У пункті 3.2.3. “Особливість умов поселення менонітів в США” стверджується, що в США для менонітів склалися цілковито відмінні умови для їх поселення, ніж ті, з якими вони мали справу в Канаді. Серед головних особливостей слід відзначити такі: держава сповідувала принципи ліберальної економіки та вільної конкуренції, що виражалось у тому, що влада відігравала допоміжну роль в усіх сферах життя, в тому числі і в процесі заселення Середнього Заходу. Тоді як провідна роль в цьому належала приватним підприємницьким структурам (залізничним компаніям); менонітам в особі їхніх лобістів не вдалося домогтися ухвалення закону, який би дозволив створити компактні поселення на Середньому Заході; неприйняття закону призвело до зриву попередніх домовленостей з Північно-тихоокеанською залізничною компанією на виключне поселення менонітів на землях цієї компанії у Дакоті. Тим самим, відкривались можливості для інших залізничних компаній США активно залучати менонітських поселенців на свої ділянки землі на Середньому Заході.

У розділі 4 ”Переселення, облатушвання і адаптація менонітів на новому місці” проаналізовано заключний етап переселення менонітів, а саме, переїзд та перші роки життя на новому місці.

У підрозділі 4.1. “Процедура переїзду та організація допомоги в цьому процесі” розкриваються особливості створення менонітських комітетів допомоги в США та аналізується перебіг переїзду менонітів на новий континент.

У пункті 4.1.1. “Підготовка і створення менонітських комітетів допомоги в США” стверджується, що під час дискусії на сторінках газети “Herald of Truth” було розроблено методику надання фінансової допомоги для менонітів, що залишили Україну. Вона включала в себе способи збору матеріальних коштів, механізм повернення грошей, що надходили у вигляді позик. Було вироблено і оперативно реалізовано пропозиції зі створення спеціальних організацій, що брали на себе відповідальність за надання допомоги менонітам, що прибували в США. Ці організації отримали назви МПК та МВКДП, їх статус передбачав багатофункціональність діяльності: збір коштів, цільове їх використання, пошук найбільш прийнятних фінансових умов переїзду менонітів з Європи до США, співробітництво з пароплавними і залізничними компаніями, регулювання потоків в'їжджаючих в країну, створення елементарних умов проживання і медичного обслуговування, контроль за розподілом матеріальної допомоги. Активність менонітських комітетів допомоги в США, в першу чергу, була обумовлена відсутністю державної допомоги переселенцям.

У пункті 4.1.2. “Перебіг процесу переселення” стверджується, що головними чинниками, що сприяли успішному перебігу подій з переселення менонітів до Канади і США у 70-х рр. ХІХ ст. були наступні: створення як в Канаді, так і в США організаційних структур чи то державно-громадських, як у Канаді, чи цілковито громадських, як у США, які розробили і впровадили в життя процес переселення великої кількості людей. Процес переселення в обидві країни не міг бути успішним, якби він не був підкріплений раціональною фінансовою політикою, що дозволяла здійснювати всі заплановані заходи і сприяла тому, що переселенці мали змогу уникнути неприємностей і незручностей, які супроводжували процес переселення на значні відстані в той час; людський фактор, що був виражений в тому, що менонітські громади обох країн Північної Америки зробили проходження процедури переселення своїх братів-єдиновірців якомога безболіснішим.

У підрозділі 4.2. “Облаштування і адаптація в західних регіонах Канади і США” проаналізовано перебіг процедури поселення менонітів в Манітобу і регіони Середнього Заходу.

Пункт 4.2.1. “Поселення менонітів в Манітобі” характеризувалося такими основними факторами: уряд Канади створив певні умови для поселення і першопочаткового облаштування менонітів; під час поселення меноніти були змушені адаптуватися до природно-кліматичних і географічних умов в Манітобі; вони сприйняли місцеві технології будівництва за умови збереження власних традицій; в нових умовах вони відтворили традиційні для себе елементи побуту, трансформуючи прийоми агротехніки, вдосконалюючи, частково, елементи матеріальної культури; позика уряду і допомога Канадського комітету допомоги була великою підтримкою .

У пункті 4.2.2. “Освоєння менонітами Великих Рівнин Середнього Заходу” стверджується, що поселення менонітів в штатах Середнього Заходу відбувалося в умовах постійної конкуренції штатів та окремих залізничних компаній за поселенців. Менонітські поселенці, хоча й піддавались впливу агітації агентів залізничних компаній, але вони все ж намагались підходити до вибору місця поселення з урахуванням своїх вимог і побажань. Конкурентна боротьба залізничних компаній за поселенців була природною для США тих часів. Неприйняття закону про поселення менонітів в Конгресі в 1874 р. було тому красномовним підтвердженням. В США за допомогою агентів залізничних компаній і менонітських громадських організацій було здійснено процедуру поселення менонітів, аналогічну тій, що була розроблена урядом Канади. В той же час, обидві країни у питанні про переселенців разюче відрізнялись одна від іншої. Власті США дотримувались принципу невтручання в імміграційний процес, не йдучи на будь-які поступки, щоб не створювати прецедентів на майбутнє. Через це, громадські організації, створені менонітами США самостійно взяли до своїх рук процес організації матеріальної допомоги в поселенні і початковому етапі адаптації менонітів на новому місці проживання.

У Висновках сформульовані результати вирішення основної наукової проблеми дослідження. Встановлено, що процес переселення до Канади і США у 70-х рр. ХІХ ст. третини менонітського населення Півдня України став початком великої імміграційної хвилі, що накотилася на ці дві північноамериканські держави на зламі ХІХ - ХХ ст.

“Привабливість і спокуса” - такими словами можливо охарактеризувати бачення Канади і США в очах потенційних європейських переселенців. Родючі землі і потреба у кваліфікованих робітниках, перспектива швидкого збагачення і зміни свою соціального стану вабило до Північної Америки мільйони переселенців з Європи та інших континентів земної кулі. В цьому імміграція менонітів Півдня України не на багато відрізнялась від уподобань інших представників переселенського руху. Але, разом з тим, слід чітко усвідомлювати, що значною відмінністю, яка виокремлювала цю групу переселенців з поза усіх інших, є саме те, що переселення менонітів стало своєрідним прикладом у всій світовій історії імміграції того, як відбувався цей процес саме з точки зору врахування особливих і своєрідних принципів, що були стрижнем всього менонітського віровчення.

В період перебування делегації дванадцяти менонітських представників у Північній Америці в 1873 р. серед її членів, які потім і серед прихильників переселення, стався розкол, що був спричинений тим, що окрім бажання жорстокого дотримування постулатів віровчення було ще намагання поєднати, як прагнення до утримання “чистоти” віри, так і досягнення більш швидкими темпами економічного благополуччя. Тому то більш консервативна частина менонітів обрала для свого поселення віддалену від досягнень цивілізації канадську провінцію Манітоба, тоді як більша частина вирішила шукати кращих умов для поселення і праці, а також водночас і зберігати свої релігійні переконання в землях Середнього Заходу на рубежі Великих Рівнин.

Різко протилежними виявилися підходи урядів Канади і США до питання про імміграцію менонітів.

Уряд Канади, усвідомлюючи необхідність інтеграції всіх частин країни, та визначаючи той факт, що Манітоба не могла на рівних конкурувати у боротьбі за приваблення до себе переселенців, намагався будь-що врахувати всі специфічні умови менонітів, що вони висували, як передумови свого поселення у цій країні.

В США, головним дієвими особами у процесі заселення, на відміну від усіх попередніх країн, в яких меноніти оселялися раніше, в тому числі і в Канаді, були не чиновники, а представники приватного капіталу, які за допомогою земельних грантів здійснювали будівництво залізниць на Середньому Заході та одночасно проводили його заселення.

Особливістю умов поселення менонітів в США є те, що організаційно-фінансові функції з переселення менонітів були добровільно взяті на себе менонітськими комітетами допомоги (МПК та МВКДП). Таким чином, ініціатива менонітських громад США з утворення громадських структур з координації допомоги у переселенні своїх братів-єдиновірців призвела до здійснення ними в повному обсязі всіх функцій, які виконували в Канаді державні органи.

Колективна монографія

1. Иммиграция меннонитов Юга Украины в США в 70-е годы ХІХ в. и ее особенности // Гуманітарний журнал. - 2000. - № 2. - С. 87 - 94 (0,7 друк. арк.);

2. Первые шаги на пути иммиграции меннонитов в Канаду. // Вопросы германской истории. - Днепропетровск. - 2001. - С. 174 - 182 (0,7 друк. арк.);

3. Формирование переселенческой политики канадского правительства в отношении меннонитов в начале 70-х годов ХІХ в. // Гуманітарний журнал. - 2000. - № 3 - 4. - С. 89 - 97, (Спільно з С.Й. Бобилєвою) (0,8 друк. арк.);

4. Инструкция Экспедиции Государственного Хозяйства - как государственно-правовой документ в инспекционной поездке С.Х. Контениуса по немецким колониям Новороссии в 1798 - 1800 гг. // Збірник праць молодих вчених ДДУ. Історія. Випуск 1. - Дніпропетровськ. 1999. - С. 108 - 116 (0,4 друк. арк.);

5. Проблемы адаптации немецких колонистов Юга Украины и деятельность С.Х. Контениуса. // Питання аграрної історії України та Росії (ХVIII - ХIХ ст). Матеріали наукових читань, присвячених пам'яті Д.П. Пойди. - Дніпропетровськ. 1999. - С. 91 - 92 (0,1 друк. арк.);

6. Инспекционная поездка С.Х. Контениуса - первый этап его деятельности в Новороссии // Наддніпрянський історико-краєзнавчий збірник. Матеріали Першої міжрегіональної історико-краєзнавчої конференції, Дніпропетровськ, 8 - 9 жовтня 1998. - Дніпропетровськ, 1998 р. - С. 124 - 127 (0,3 друк. арк.);

7. Проблемы хозяйственной и социально-экономический адаптации немецких колонистов в начале ХІХ в. и С.Х. Контениус. // Немцы России в контексте отечественной истории: общие проблемы и региональные особенности. Матеріали міжнародної наукової конференції, Москва 17 - 20 вересня 1998 р. - М., 1999. - С. 24 - 32 (0,7 друк. арк.).

Размещено на Allbest.ru