Земські природничо-історичні музеї Півдня України: організація та природознавча діяльність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

центр досліджень науково-технічного потенціалу

та історії науки імені Г.М. Доброва

Земські природничо-історичні музеї Півдня України: організація та природознавча діяльність

(60-ті роки ХІХ ст. - початок ХХ ст.)

07.00.07 - історія науки і техніки

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

ГРЕБІННИК Тетяна Олексіївна

Київ - 2002

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу і трьох розділів, розбитих на підрозділи, висновків та списку використаних джерел і літератури. Загальний обсяг дисертації 210 сторінок, з них. 170 сторінок основного тексту. Список використаних джерел і літератури охоплює 368 назв.

Актуальність дослідження. Кожна історична епоха, як правило, висуває свої форми організації процесу пізнання навколишньої дійсності. Діалектика їх становлення є однією з складових історії науки. У перебігу тих чи інших наукових та культурологічних процесів важливу роль завжди відігравала і музейна справа Прогрес у розвитку природознавчих наук в Україні був неможливим без вивчення її регіонів. З цією метою складалася система дослідницьких структур, у яких своє певне місце займали природничо-історичні музеї, зокрема Півдня України.

Необхідність відтворення об'єктивної історичної картини природознавчих досліджень в Україні, процесу виникнення і діяльності природничо-історичних музеїв Півдня України, історико-наукового аналізу їх внеску у розвиток вітчизняного природознавства (як теоретичного, так і практичного) зумовлює актуальність даного дослідження.

Актуальність дослідження випливає і з того, що до останнього часу увага дослідників зосереджувалась в основному, на ролі музеїв у розвитку наук гуманітарного циклу. У той же час природничо-історичні музеї, які набули значного поширення у Російській імперії лише у ХІХ ст., надалі не були об'єктом широких досліджень. Між тим подібні установи відігравали важливу роль у пізнанні навколишнього природного середовища. З діяльністю природничо-історичних музеїв тісно пов'язано використання досягнень природознавства для потреб сільського господарства, вони відігравали значну роль у процесі нагромадження і систематизації матеріалів місцевих фауни, флори та неорганічної природи. Вони виступали сполучною ланкою між “чистою” наукою та практичними регіональним потребами.

Актуальність даного дослідження зумовлена й тим, що недостатнє вивчення цієї теми призвело до неточного, а інколи й невірного висвітлення процесу виникнення та інституціалізації деяких музеїв, розгляду їх діяльності відірвано від загального контексту природничих досліджень в Україні.

Актуальність дослідження зумовлена також тим значенням, яке надається проблемам місцевого самоврядування, його взаємовідносинам з організаціями регіону. Історичний досвід, набутий в Україні з цього питання, на прикладі взаємовідносин з природничо-історичними музеями, може бути корисним і в сучасності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснювалось у процесі науково-дослідної роботи кафедри фізики Дніпропетровського національного університету, одним з напрямків якої є дослідження за темою: “Розвиток природознавства і техніки в Україні в ХІХ - першій пол. ХХ століття”. Ця тематика лежить у руслі досліджень з історії природознавства і техніки в Україні, що здійснюються у ЦДПІН НАН України.

Мета і завдання дослідження. Основна мета полягає в історичній реконструкції процесу виникнення та інституціалізації земських природничо-історичних музеїв Півдня України, визначенні змісту і особливостей їхньої наукової, організаційної та просвітницької діяльності в галузі природознавства, історико-науковій оцінці їх внеску у розвиток природничих наук. Необхідно було розв'язати наступні наукові завдання:

§ з'ясувати ступінь вивченості поставленої проблеми і стан джерельної бази;

§ розкрити причини створення земських природничо-історичних музеїв і дослідити процес їх формування на Півдні України, визначити його особливості;

§ простежити взаємовідносини музеїв з органами місцевого самоврядування;

§ висвітлити основні етапи і напрямки природознавчої діяльності земських природничо-історичних музеїв Півдня України;

§ визначити роль, яку відіграли музеї у формуванні наукових підходів до вирішення практичних питань господарювання у вищеназваному регіоні;

§ виявити організаційні форми наукової діяльності музеїв та визначити їх місце в системі наукових установ України;

§ з'ясувати роль відомих вчених-природознавців, співробітників музеїв у розвитку їхньої діяльності;

§ висвітлити науково-просвітницьку та популяризаторську діяльність музеїв на теренах України.

Об'єктом дисертаційного дослідження є процес становлення і розвитку організаційних форм наукової та науково-практичної природознавчої діяльності та процес становлення й розвитку досліджень з питань практичного природознавства України у пореформений період.

Предметом дисертаційного дослідження є процес виникнення, інституціалізації і природознавчої діяльності природничо-історичних музеїв Півдня України (Таврійського, Херсонського та Катеринославського земств), як складової системи природознавчих установ України і Російської імперії в цілому.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з 60-х років ХІХ ст. до 1920 р., що відповідає періоду правового стану музеїв як земських.

Стан наукової розробки теми. Питання створення і діяльності природничо-історичних музеїв перебуває на стику регіональних досліджень, досліджень з історії природознавства, організації науки, музеєзнавчих проблем тощо, що зумовлює складність вивчення даної теми.

При висвітленні питань діяльності земств дослідники наводять факти створення науково-практичних та просвітницьких установ при земствах, але природничо-історичні музеї лише згадуються[1]. Питанням історії різноманітних музеїв присвячений ряд робіт, але мережа природничо-історичних земських музеїв також не знайшла у цих дослідженнях необхідного відтворення[2]. Природничо-історичні музеї згадуються лише у контексті загальної характеристики музейної мережі.

Спроби проаналізувати діяльність земських музеїв зустрічаємо у радянській історіографії [3]. У цих працях розглядався процес їх створення та роль, яку вони відіграли у загальноекономічному розвитку Російської імперії.

Свій внесок у розробку проблеми зроблено Л.О. Гаврилюк[4], яка звернула увагу на діяльність природничо-історичних музеїв України, але розглядала її з надто загальних позицій, або діяльність музеїв висвітлювалась з точки зору музеєзнавства.

Сучасні дослідники розглядали також можливість створення подібних установ у теперішній час[5], наводили загальний огляд музеїв на всьому просторі імперії, виокремлюючи інколи сільськогосподарські та промислові музеї[6]. Серед земських музеїв особливу зацікавленість викликала діяльність Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького, яка вивчалася через призму історико-етнографічних досліджень[7].

Епізодично діяльність природничо-історичних музеїв розглядається в працях окремих дослідників, однак, як правило, це або науково-популярні статті, або короткі інформаційні повідомлення, або роботи, які торкаються окремих фрагментів діяльності таких музеїв[8].

Цікаві спостереження з питань виникнення музеїв на Півдні України містять дореволюційні історичні нариси, написані діячами місцевого самоврядування, сучасниками тощо [9].

Фрагментарну інформацію про деякі музеї природничого профілю можна отримати в історіографічних працях сучасних дослідників[10] та узагальнюючих працях з історії природознавства України[11].

При розгляді дослідниками організаційних форм наукових досліджень, природничо-історичні музеї згадуються завжди як надзвичайно важливі, ал їх роль і наукове значення практично залишаються нез'ясованими [12].

Такий стан характерний і для історії природничо-історичних музеїв України.

Заслуговують уваги публікації, присвячені аналізу наукової спадщини окремих дослідників, проте часто не акцентується, що їхнє становлення як вчених відбувалося в музеях і саме з ними були зв'язані перші наукові досягнення і досвід роботи[13].

Наведений історіографічний огляд свідчить, що проблема виникнення, становлення і розвитку природничо-історичних земських музеїв Півдня України у пореформену добу та їх природознавча діяльність не були предметом спеціального дослідження. На сьогоднішній день не існує історико-наукової праці, присвяченої комплексному аналізу цього процесу як цілісного явища, що органічно вписується в контекст природознавчих досліджень України в цілому.

Джерельна база роботи. Дослідження ґрунтується на широкому колі опублікованих і неопублікованих джерел. Опубліковані джерела складають звіти та праці природничо-історичних музеїв Півдня України, журнали, протоколи засідань та постанови повітових, міських та губернських дум, зборів, управ; протоколи засідань Катеринославського наукового товариства тощо. Окрему групу опублікованих джерел складають листи наукових діячів, спогади, автобіографічні матеріали. Значна група джерел - оригінальні наукові праці відомих вчених, що розкривають їх основні види діяльності у природничо-історичних музеях. Важливим джерелом є періодичні видання: газети, журнали, збірники тощо.

Неопубліковані матеріали - архівні матеріали, що зберігаються у фондах Центрального державного історичного архіву Російської федерації (м. С.-Петербург), Центрального державного історичного архіву України (м. Київ), Республіканського архіву республіки Крим (м. Сімферополь); Херсонського і Дніпропетровського обласних державних архівів, Інституту рукописів Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського (м. Київ), краєзнавчих музеїв міст Херсону, Одеси, Кримського республіканського краєзнавчого музею.

За походженням їх можна розділити на: 1) документи урядових установ; 2) офіційне листування наукових товариств та навчальних закладів; 3) приватне листування тощо.

Теоретико-методологічну базу дисертації складають фундаментальн принципи історизму, об'єктивності та системності. Крім методів загальнонаукового характеру (аналіз, синтез, індукція та ін.) були використані і спеціально-історичні методи: хронологічний, історико-генетичний, порівняльно-історичний та історико-типологічний. Важливим стало застосування історико-наукового аналізу як оригінальних праць вчених, так і діяльності музеїв, які вивчалися.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що:

§ Вперше у взаємозв'язку, комплексно реконструйовано і вивчено процес виникнення та інституціалізації природничо-історичних земських музеїв Півдня України, що дозволило по новому трактувати основні етапи і результати цього процесу (в першу чергу для Херсонського і Катеринославського музеїв);

§ У джерелознавчому контексті новизна дисертації полягає у запровадженні до наукового обігу значної кількості опублікованих і неопублікованих матеріалів з різних архівів України та Росії;

§ Докладно досліджено динаміку кадрової, фінансової та матеріальної забезпеченості природничо-історичних музеїв Півдня України, простежено взаємовідносини музеїв та органів місцевого самоврядування;

§ Вперше проведено комплексний історико-науковий аналіз природознавчої діяльності природничо-історичних музеїв земств Півдня України, з'ясовано регіональну специфіку їх функціонування, дано оцінку внеску музеїв у розвиток біологічної та сільськогосподарської науки України;

§ Вперше висвітлено форми організації природознавчих досліджень та їх особливості у кожному з досліджуваних музеїв в галузі природознавства, виявлено їх роль у становленні Таврійського природничо-історичного музею, як єдиної сухопутної біологічної станції на Півдні України;

§ До наукового обігу введено невідомі раніше факти з історії природознавчих досліджень на Півдні України;

§ Широко проаналізовано науково-дослідницьку та науково-практичну діяльність окремих вчених-природознавців у досліджуваних музеях, визначено їх внесок у розвиток вітчизняного природознавства;

§ Вперше висвітлено комплекс науково-просвітницьких та популяризаторських заходів природничо-історичних музеїв Півдня України з питань практичного природознавства;

§ Доведено, що формуванню земських природничо-історичних музеїв Півдня України і розвитку їх діяльності сприяла їх активна співпраця з органами місцевого самоврядування.

Теоретичне значення роботи полягає у тому, що отримані в ній результати дозволяють розв'язати деякі спірні питання щодо сутності і змісту виникнення й інституціалізації Катеринославського обласного музею ім. О.М. Поля (нині Дніпропетровський історичний музей ім. Д.І. Яворницького) та Херсонського природничо-історичного музею, дати більш достовірну інтерпретацію окремих історико-теоретичних питань розвитку природознавства на Півдні України, організації системи наукових досліджень з природознавства та їх практичного використання у пореформений період.

Практичне значення дослідження і реалізація результатів. Результати проведеного дослідження можуть використовуватися при створенні узагальнюючих праць з історії загальних та окремих проблем природознавства (ентомології, ґрунтознавства, ботаніки, зоології), історії аграрної науки, організації науки в Україні тощо. Висвітлені у дисертації питання знайдуть застосування у лекційній роботі з історії природознавства, а також відповідних курсах з історії сільськогосподарської науки. Матеріали дослідження можуть стати в нагоді при підготовці біографічних нарисів, вивченні внеску представників польського народу у культурний розвиток України пореформеного періоду. Отримані результати вже набули і практичного втілення. За ними прийнято рішення про присвоєння імені О.М. Поля музею національного гірничого університету (м. Дніпропетровськ).

Апробація роботи. Результати досліджень, основні положення і висновки дисертаційної роботи доповідались на науковій конференції молодих вчених та істориків науки (Київ,1995); Міжнародній конференції: “Украина - Германия: Экономическое и интеллектуальное сотрудничество” (Дніпропетровськ, 1997).; науковій конференції,присвяченій 140-річчю з дня народження Браунера (Одеса, 1997); Міжнародній науково-методичній конференції “Заселення Півдня України: проблеми національного і культурного розвитку” (Херсон, 1997); V Міжнародній науково-практичній конференції “Пилигримы Крыма - осень 2000” (Сімферополь, 2000); Міжнародній конференції “Фальц-Фейновські читання” (Херсон, 2001); міжвузівському семінарі з історії науки і техніки (Дніпропетровськ, 2001); Міжнародній науковій конференції “Внесок поляків у соціально-економічний та культурний розвиток Південної України” (Херсон, 2001); Х Всеукраїнській науковій конференції з історичного краєзнавства “Історія міст і сіл України в контексті регіональних досліджень” (Донецьк, 2001), ІІ Міжрегіональній історико-краєзнавчій науково-практичній конференції “Історичне краєзнавство Наддніпрянщини” (Дніпропетровськ, 2002), конференції “Історія освіти, науки та техніки України”(Київ, 2002), а також у конференціях Дніпропетровського національного університету з наукової роботи.

Публікації. Матеріали дисертаційного дослідження викладено у 14 публікаціях, серед яких 7 фахових. Одноосібних - 12 праць.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦЇЇ

У Вступі наведені дані про структуру роботи, обґрунтовано вибір теми й актуальність дослідження, сформульовані мета й задачі, визначені хронологічні межі, охарактеризовано стан наукової розробки теми дослідження, історіографічну і джерельну базу роботи, висвітлено наукову новизну, теоретичне і практичне значення дослідження, наведені відомості про апробацію дисертаційної роботи.

Перший розділ дисертаційного дослідження “Становлення і розвиток земських природничо-історичних музеїв на Півдні України” містить у собі два підрозділи.

У підрозділі 1 “Соціально-економічні передумови створення земських музеїв і місцеве самоврядування” розглянуто зміни у соціально-економічному розвитку Півдня України та їх вплив на соціально-культурні процеси в регіоні. Особливістю розвитку Півдня України було те, що цей регіон був приєднаний до імперії значно пізніше ніж інші українські землі, а тому процеси колонізації, розвитку аграрних відносин відбувалися своєрідно. Колонізація краю вимагала накопичення природничо-наукової інформації, необхідність якої була викликана і змінами державного устрою.

Внаслідок проведення земських реформ (1864) виникло місце самоврядування. Діяльність земств сприяла швидкому розвитку всіх галузей місцевого господарства та економічному піднесенню губерній. Розширення товарного виробництва у сільському господарстві викликало необхідність наукового обґрунтування вирощування, захисту та переробки сільськогосподарської продукції. Земства шукали можливості використання найбільш придатних для їх цілей наукових установ, роблячи ставку на науково-практичні структури. Серед таких, у першу чергу були природничо-історичні музеї. Процес створення подібних музеїв різного спрямування особливо поширився у другій пол. ХІХ століття.

Ідея всебічного вивчення регіонів у природничому відношенні, що поступово оформилася у другій половині ХІХ ст., поставила на порядок денний питання про організаційні засади відповідних музеїв. Місцеві (регіональні) музеї переслідували різні цілі, мали різноманітне спрямування, створювалися різними установами, їх діяльність не базувалася на зразкових статутних документах тощо. Та й самих музеїв було ще не так і багато. Одним з програмних документів стала праця В.В. Докучаєва. “Примерный устав земского естественно-исторического губернского музея”(1886). Провідником ідеї створення системи природничо-історичних музеїв у регіонах виступили земства, як представники місцевого самоврядування. Першим з таких музеїв виник Нижегородський (1886), а в Україні - Полтавський природничо-історичний музеї (1889).

Другий підрозділ “Виникнення та інституціалізація земських природничо-історичних музеїв на Півдні України”. У ньому приділено велику увагу особливостям виникнення та інституціалізації у контексті розвитку економічної діяльності земств, реконструкції процесу формування музеїв на Півдні України. Першим виник Таврійський природничо-історичний земський музей. Його створенню передувала організація Кримського комітету при С.-Петербурзькому товаристві дослідників природи (1883), метою діяльності якого було всебічне дослідження природи Криму. До розгляду питання про комітет та земські природничо-історичні музеї проф. В.В. Докучаєвим, кримський натураліст О.Х. Стевен у 1877 р. вніс до губернського земства пропозицію про створення музею, у якому б збиралися природничо-історичні колекції з фауни, флори та геологічного минулого Криму і таврійських степів. На той час це питання не було розв'язане.

Новий період почався з затвердження посади губернського ентомолога і запрошення на цю посаду відомого вченого-ентомолога, поляка за походженням, С.О. Мокржецького. При підтримці земського діяча О.Х. Стевена С.О. Мокржецький у 1894 р. вніс до губернських зборів пропозицію спочатку про створення ентомологічної станції. За підтримки земства у 1894 р. при губернській управі було створено ентомологічний кабінет, який став родоначальником природничо- історичного музею. У 1896 році С.О. Мокржецький подав до Губернської управи “Докладную записку” про необхідність організації місцевого природничо-історичного і сільськогосподарського музею, розробив його детальний план і проект статуту.

Аналіз процесу створення Таврійського музею свідчить при активну підтримку цього питання місцевим самоврядуванням. Обговорення на всіх його рівнях визначило взаємовідносини між майбутнім музеєм і губернським земством на підґрунті статуту, розробленого В.В Докучаєвим. Губернське земство з самого початку погодилося з пропозиціями С.О. Мокржецького, щодо широких зв'язків музею і планів його наукової діяльності.

12 грудня 1899 року відбулося урочисте відкриття музею. Його основні наукові завдання були окреслені С.О. Мокржецьким у промові та подальших роботах, проаналізованих у дисертації. Таврійський природничо-історичний музей з самого початку своєї діяльності розглядався як різнобічна науково-практична установа і користувався цілковитою підтримкою органів місцевого самоврядування.

Створення Херсонського природничо-історичного музею також почалося з введення посади губернського ентомолога у1897 році, яку обійняв відомий вчений-біолог польського походження Й.К. Пачоський. Оскільки Херсонське земство надавало найбільші кошти на утримування Одеської ентомологічної комісії, то після ліквідації її майно стало надалі основою ентомологічного кабінету у Херсоні. Й.К.Пачоський одразу ж поставив перед земством питання про розширення обов'язків практичного ентомолога до таких меж, які б давали право фактично бути “губернским натуралистом”, діяльність якого б охоплювала всю природу Херсонщини.

Ідея заснування природничо-історичного музею у Херсоні торувала шлях через різні початкові форми її здійснення. У 1898 році на підставі природничо-історичних досліджень гуртка Херсонських натуралістів було створено природничо-історичний повітовий музей. У той же час Й.К. Пачоський, після відрядження до Таврійського музею, ставить питання про організацію ентомологічного кабінету, подібного до такого ж у Сімферополі, який і було створено у 1897 році. Поряд зі згаданими у Херсоні на той час існувала ще одна природничо-історична структура, а саме - музей при громадській бібліотеці міської управи. Таким чином, на початку ХХ ст. (1901р.) у Херсоні було три різні природничо-історичні структури повітового, міського і губернського підпорядкування. Земство виступило у 1901 році ініціатором заснування одного “общего музея в Херсоне”.

Пропозицію створення єдиного музею одночасно висунули відомі земці і громадські діячі Г.Л. Скадовський і К.Е. Фальц-Фейн. Після розгляду на губернських земських зборах в 1902 році і було прийнято рішення про створення єдиного музею для вивчення флори і фауни степу шляхом об'єднання вже існуючих установ. Це рішення стало визначальним для початку роботи Херсонського природничо- історичного музею.

Останнім на Півдні України виникає Катеринославський обласний музей ім. О.М. Поля. Аналіз наукової літератури дає підстави стверджувати, що і досі відсутня конструктивна схема процесу виникнення та інституціалізації цієї установи. Щодо Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького

(колишнього Катеринославського обласного музею ім. О.М. Поля) створився стереотип, певний міф, за яким музей був таким завжди і засновувався як історичний. Дослідження проблеми заснування й інституціалізації музею дозволяє вперше достовірно реконструювати цей процес. Він був складним і суперечливим.

Виникнення обласного музею ім. О.М. Поля має своїми витоками звернення Бахмутського земства і губернатора Ф.Е. Келлера (незалежно один від одного) у 1900 р. до Катеринославського земства з пропозицією увічнити пам'ять О.М. Поля. Як один з варіантів - пропонувалося створення музею. Катеринославські губернські земські збори (КГГЗ) у 1900 р. прийняли рішення про заснування музею ім. Поля при Катеринославському вищому гірничому училищі (КВГУ). Усі відповідні документи були підготовлені і передані до Міністерства внутрішніх справ на затвердження.

6 травня 1901 року розпочало свою діяльність Катеринославське наукове товариство (КНТ), яке одразу ж поставило питання про необхідність “открытия в Екатеринославе областного музея им. А.Н. Поля как хранилища природных богатств края, памятников его прошлого и сведений его настоящей культурной жизни”.

Заснування музею мало два чітко визначених напрямки. Перший - створення матеріальної бази музею, який врешті решт звівся до справи спорудження власного будинку. Другий - оформлення його правового статусу. Перший напрямок розвивався досить складно, але в межах компетенції Катеринославського земства; другий вимагав створення статуту, який би надавав правові підстави діяльності музею і затвердження його в С.- Петербурзі.

Питання про створення обласного музею кінець-кінцем отримало позитивне рішення на місцевому рівні на черговій (ХХХVI) 1901 сесії КГЗЗ, але не було враховано, що ніхто не відміняв рішення про створення музею ім. О.М. Поля при КВГУ.

Місцева влада припустилася надалі формальної помилки, ініціюючи проходження статуту обласного музею ім. О.М. Поля, не повідомивши МВС, що питання створення музею ім. О.М. Поля при КВГУ знято з порядку денного. Це на роки затримало затвердження статуту. У дисертації детально досліджено і реконструйовано всі етапи нелегкого процесу складання і затвердження статуту, які свідчать про певні пріоритети планованої діяльності.

Пріоритети музею в процесі його виникнення та інституціалізації були змінені і розширені. Він перестав розглядатися як вузькопрофільний репрезентуючий, в основному Криворізький гірничорудний басейн, як це мислилося в проекті заснування музею при КВГУ.

Музей за своїм задумом і статутом був інституціалізований як природничо-історичний, у якому передбачалося як детальне і повне вивчення природних багатств області та їх використання, так і дослідження історико-археологічних і етнографічних матеріалів, характеризуючих як минуле, так і сучасне регіону.

Створення земських природничо-історичних музеїв на Півдні України мало свої особливості. Таврійський і Херсонський музеї виникли з ентомологічни кабінетів, якими керували відомі вчені-природознавці С.О. Мокржецький та Й.К. Пачоський. Їх наукові інтереси і практичні інтереси земства збігалися. З самого початку у цих музеях було прийнято рішення про відокремлення гуманітарного й історико-археологічного напрямків від природничого.

Катеринославський обласний музей ім. О.М. Поля виник як пам'ятник видатному громадському діячу. За статутними положеннями він мислився як природничо-історичний, у якому об'єднувалися б гуманітарний і природничий напрямки досліджень. Велике значення для визначення пріоритетів музею у подальшому мало запрошення на посаду директора музею ім. О.М.Поля Д.І. Яворницького - історика за фахом.

Другий розділ “Основні напрямки та форми природознавчої діяльності земських природничо-історичних музеїв” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1 “Кадрове, фінансове та матеріальне забезпечення” розглянуто фінансове та матеріальне забезпечення кожного з музеїв у динаміці, починаючи з моменту виникнення музеїв як самостійних установ, до формування їх як науково-практичних закладів в окремих будівлях.

Процес становлення матеріальної бази природничо-історичних музеїв, детально розглянутий у дисертаційному дослідженні, був тривалим і непростим і відбувався протягом усього часу їх діяльності. Мала свої особливості кадрова і фінансова політика. У Таврійському музеї кадровий склад постійно зростав, у той же час Херсонський музей мав тільки дві штатні одиниці протягом всіх років існування. Фахівці підбирались відповідно до спрямованості діяльності музею, яка обумовлювалася перш за все потребами сільського господарства. Відзначається досить значна плинність кадрів у Таврійському музеї, яка пов'язана з багатьма причинами (зокрема політичного характеру).

Аналіз кошторису, матеріального та кадрового складу природничj-історичних музеїв Півдня України довів, що вони виникли як земські установи, підтримувалися земством й існували на кошти земства.

У другому підрозділі “Проблеми природознавства в діяльності природничо-історичних музеїв” розглядаються напрямки наукової діяльності музеїв по конкретним природознавчим галузям.

Обласний музей у Катеринославі кардинально відрізнявся спрямованістю наукової діяльності від Херсонського та Таврійського музеїв. Наукові інтереси Д.І. Яворницького не збігались з попередніми намірами земства щодо розвитку природознавчих студій. Наше дослідження показує, що Д.І. Яворницький, опікуючись більш за все історичним напрямком розвитку музею, питання, пов'язані з природничо-історичним відділом намагався вирішити за рахунок додаткових асигнувань земства, на що те не йшло. При відсутності відповідного фахівця- природознавця у музеї увага всіх, хто опікувався розвитком природничо-історичного музею, була зосереджена на формуванні колекцій фауни, флори, неорганічної природи (колекцій ґрунтів), заснуванні дендрологічного скверику з представників місцевої й позамісцевої флори за строго науковою систематизацією тощо.

Невідповідність ставлення до розвитку природознавчих досліджень і те, що у музеї накопичилась значна кількість природничих колекцій, спонукали Катеринославське земство нарешті визнати, що музей набрав іншого наукового спрямування у порівнянні з статутними завданнями і розвивається у фактично прийнятому (історичному) напрямку. Земство підняло питання про окреме “устройство естественно-исторического и сельскохозяйственного музея” (1910), але дійшло висновку, що фінансово здійснити це стало практично неможливим.

У радянські часи музей став суто історичним, а фауністичні колекції були передані до зоологічного музею Дніпропетровського університету (тоді Інституту народної освіти). Таким чином, плани і реалії розвитку природничо-історичного музею у Катеринославі не збіглися і він в основному займався комплектуванням колекційного фонду з різних питань природознавства.

В інших природничо-історичних музеях значного розвитку набула перш за все прикладна (сільськогосподарська) ентомологія. Після відкриття Таврійського і Херсонського музеїв ентомологічні дослідження залишалися головними в їхній діяльності. С.О. Мокржецький та Й.К. Пачоський обіймали посади і губернських ентомологів і завідувачів музеїв, одночасно виконуючи величезний обсяг роботи, пов'язаної не тільки з науковими дослідженнями, але і зі збиранням матеріалу і польовими експедиціями.

Обидва музеї, почавши з організації ентомологічної служби й ентомологічних кабінетів при земствах, за короткий час змогли стати своєрідними практичними центрами, які допомагали вирішувати нагальні проблеми з використанням значної бази даних. Кропітка робота співробітників музеїв сприяла науковому вивченню Таврійської і Херсонської губерній з одного боку, та наданню допомоги місцевому господарству (в першу чергу) з питань захисту рослин, з іншого.

Систематизація даних з ентомології особливо проглядається у “Звітах губернських ентомологів” С.О. Мокржецького і Й.К. Пачоського. За 20 років їх діяльності повно і вичерпно розглянуті питання біології шкідників сільського господарства і заходи боротьби з ними. Звіти мали керівне значення не тільки для ентомологів, працюючих у Криму та на Херсонщині, але і для ентомологів інших районів Росії та України і становили цінний вклад в ентомологічну літературу.

Ентомологічні колекції у природничо-історичних музеях складали окремий відділ і на їх базі розгорталися широкі дослідження з сільськогосподарської ентомології. Перш за все, це було вивчення видового складу шкідливих комах, їх життя і стадії перетворення, способи і час боротьби з ними тощо. Дуже важливим було визначення нових видів шкідливих комах і опис маловідомих.

Колекції ставали основою для їх подальшої наукової обробки. З них формувались музейні колекції спеціального призначення. Крім того, у музеях проводились і відповідні лабораторні дослідження з життя шкідливих комах. У Таврійському музеї з цією метою був улаштований інсектарій, який став науково-експериментальною базою, що дозволяла у контрольованих умовах вивчати усі стадії життя комах-шкідників. Дослідження були новими як за методикою, так і за результатами.

Протягом усього часу діяльності Таврійського музею вивчались шкідники, в першу чергу найголовніших культур регіону: зернових, садів та виноградників, технічних. Під час першої світової війни особливого значення набули дослідження шкідників харчових запасів. Досвід організації ентомологічних досліджень у Таврійському і Херсонському музеях та втілення їх результатів у сільськогосподарську практику дозволив працівникам музеїв (в першу чергу С.О. Мокржецькому, Й.К.Пачоському, І.М. Щеголєву та ін.) виступати з пропозиціями щодо створення різноманітних ентомологічних служб та установ (наведені у дисертації).

У музеях поряд з завідувачами в галузі прикладної ентомології працювали інші вчені: Ф.С. Щербаков, Л.О. Молчанов, О.А. Яната, О.М. Шугуров, С.В. Меркулов, І.М. Щеголєв та інші, які надалі стали відомими дослідниками зокрема і в галузі ентомології. Усі результати вивчення шкідливих комах впроваджувалися в практику сільського господарства. Уже на другий і третій рік діяльності музеїв, результати, здобуті на підставі вивчення шкідників, були зажадані рядом повітових земств. Крім земств у музей зверталися й інші організації. Були роки, коли запити надходили з 37 губерній Російської імперії і складали декілька сотень на рік.

Як результат уже в 1909-1910рр. відомий американський ентомолог проф. Говард відзначав, що в Криму “урожаи садов в таком хорошем состоянии, в каком едва ли возможно видеть в самых лучших местностях Северо-Американских Соединенных штатов”.

Не менш важливими стали фауністичні дослідження природничо-історичних музеїв Півдня України. По-перше, це було викликано практичними потребами освоєння краю, по-друге, мало велике наукове значення у процесі інвентаризації фауни Півдня України, і по-третє, фауністичні експозиції завжди привертали увагу відвідувачів і займали в усіх музеях чільне місце.

Одним з найголовніших напрямків вивчення фауни Півдня України було створення колекцій. Останні несли на собі різноманітне навантаження: від чисто виставкового до наукового, коли вони ставали основою досліджень науковців. Якщо ентомологічні дослідження були розвинутими тільки у Таврійському та Херсонському музеях, то фауністичний напрямок розвивався і в Катеринославі. Так, у музеї ім. О.М. Поля фауністичні колекції природничого відділу були самими розвинутими на тлі мінералогічних та ботанічних. Серед фауністичних досліджень у Таврійському і Херсонському природничо-історичних музеях особливо виділялись дослідження з проблем орнітології, вивчення яких принесло ряд нових результатів.

У Херсонському природничо-історичному музеї вивчення орнітофауни переслідувало, в першу чергу, практичні цілі, зв'язані з захистом рослин від шкідників. Увага у цих дослідженнях зверталася на виявлення того “асортименту їжі”, який давав підстави зробити висновок щодо корисності чи шкідливості того чи іншого птаха для сільського господарства.

На підставі вивчення біології птахів Херсонщини Й.К. Пачоський розділив їх на три категорії за станом корисності для сільского господарства. Порівняльний аналіз птахів, розподілених за цією класифікацією, виявляє деякі розбіжності у поглядах Й.К. Пачоського та деяких інших відомих дослідників, зокрема О.О. Браунера. Аналогічні дослідження здійснювалися й у Таврійському природничо-історичному музеї.

Значний внесок було зроблено в інвентаризацію орнітофауни. У Херсоні вже до 1909 р. було представлено 273 види птахів губернії, у Таврійському музеї у 1903 р. було зібрано 238 видів птахів з 300, які значилися у Криму.

Таким чином, перший з напрямків фауністичних досліджень передбачав збір і виготовлення опудал птахів, що мешкали в регіонах, формування колекцій, визначення видового складу, кільцювання птахів для відстеження перельотів, виявлення рідкісних видів; другий був пов'язаний з практичними потребами господарства.

У перші роки діяльності Таврійського музею у ньому широко розвивалися іхтіологічні дослідження. Започатковані за дорученням земства, ці дослідження виникли з практичних проблем рибальства. Ряд експедицій за участю зберігача музею С.О. Зернова приніс досить значні результати (як практичні, так і наукові), які були використані для вироблення правил рибальства на Чорному морі.

Вивчення фауни, таким чином, розвивалося за наступними основними напрямками: 1) створення фауністичних колекцій різноманітного характеру як для освітянських, так і наукових цілей; 2) орнітологічні дослідження як загально-наукового так і науково-практичного характеру; 3) іхтіологічні дослідження. Інші напрями досліджень, проведених безпосередньо співробітниками музеїв, такої ваги не мали.

Широкого поширення як у Херсонському, так і Таврійському природничо-історичному музеях набули дослідження флори за багатьма напрямками.

Перш за все це вивчення місцевої флори і рослинного покрову губерній. Особливо вказана спрямованість простежується у Херсонському музеї. Гербарні матеріали, зібрані у Херсонському природничо-історичному музеї за час роботи там Й.К. Пачоського, охоплювали практично всю флору регіону і налічували більш ніж 22 тис. гербарних листів. .На підставі цих зборів Й.К. Пачоським були підготовлені і видані праці з флори Херсонської губернії та північної частини Таврійської губернії, що межувала з Херсонською. Саме на Херсонщині, займаючись флористичними дослідженнями, широко опрацьовуючи численні флористичні матеріали, що знаходилися в першу чергу в Херсонському природничо-історичному музеї, Й.К. Пачоський висунув новий підхід до вивчення флори взагалі. Цей підхід був пов'язаний з введенням нового поняття у ботаніці - “растительное сообщество”.

Флористичні дослідження у Таврійському музеї спочатку не набули значного розвитку, але ситуація докорінно змінилася з 1910 р., коли посаду зберігача обійняв О.А. Яната. У руслі складених ним ботанічних програм він розпочав широкі дослідження рослинності Таврійської губернії і цей напрямок досліджень став одним з важливих у музеї. Флористичні дослідження у музеї продовжили М.С. Очан, О.С. Дойч, І.М. Щеголєв.

Важливим напрямком діяльності Херсонського (Й.К. Пачоський) та Таврійського музеїв (О.А. Яната) стало вивчення бур'янової флори. Зацікавлені в цих дослідженнях були і земства, які фінансували їх. Серед праць з захисту рослин відзначається новий спосіб позакореневого живлення (“внутренняя терапия”), розроблений С.О. Мокржецьким на початку ХХ століття, дослідною перевіркою якого займались співробітники Таврійського музею.

Флористичні дослідження проведені у Таврійському і Херсонськом природничо-історичних музеях дали суттєві результати в галузі інвентаризації флори Півдня України (квіткової, деревної, бур'янової, чагарникової тощо). Було вивчено і систематизовано багато нових видів, розвинуто такий напрямок геоботанічних досліджень як вивчення рослинних співтовариств, зроблено вагомий внесок у вивчення біології бур'янової флори та засобів боротьби з нею. Науковий доробок дозволяє порівняти сучасний стан флори з станом флори тих часів, що дає можливість правильної оцінки загальних змін різноманітних елементів флори, в першу чергу синантропної.

Не останню роль займали в природничо-історичних музеях геологія і ґрунтознавство. Одним з головних напрямків цих досліджень були гідрогеологічні.

Ця проблема мала велике практичне значення, її вивчення підтримувалося земством. До цієї роботи були залучені як місцеві, так і приїжджі геологи: М.І. Каракаш, К.К. Фохт, П.О. Двойченко. Головним в цих дослідженнях було вивчення геологічної будови місцевості у зв'язку з умовами залягання артезіанських вод. Результатом стала повна картина “життя” артезіанських колодязів: відомості про десятки тисяч колодязів у губерніях, а також гідрогеологічні профілі місцевості. Останнє, враховуючи гостру потребу Криму у воді, мало найважливіше значення для проведення бурових робіт на нові колодязі.

Значними були і колекції мінералів, вивчення яких дало змогу діагностувати і нові види мінералів Криму.

З ініціативи музеїв були проведені і вагомі ґрунтові дослідження, які знайшли відображення у колекціях ґрунтів, ґрунтових картах повітів тощо.

У Таврійському музеї геологічні дослідження були заплановані заздалегідь, Херсонський і Катеринославський музеї створювали колекції з геології, ґрунтознавства, мінералогії досить випадково.

У підрозділі 2.3. “Наукове співтовариство Російської імперії в системі природознавчих досліджень земських природничо-історичних музеїв Півдня України” розглянуто особливості організації наукових досліджень. Колекційна база мала два позамузейних джерела надходжень: за рахунок пожертвувань вчених, що приїздили до губерній з науковими цілями, та місцевих натуралістів; збори тих, хто, не перебуваючи формально у штаті музеїв, працював за їх безпосереднім завданням відповідно до програм діяльності.

Накопичення цінних колекцій і необхідність їх наукової обробки обумовили ще одну особливість організаційно-наукової діяльності - залучення до природознавчих досліджень представників наукового співтовариства Російської імперії та України. Воно відбувалося у формі надання колекцій для наукової обробки відомим вченим і спеціалістам, серед яких були М.О. Холодковський, І.А.Порчинський, А.А. Ячевський, О.О. Браунер, С.І. Огнєв, М.О. Мензбір, М.В.Курдюмов, П.П Сушкін, А.О Сапєгін і ін. Другий напрямок залучення вчених до наукової обробки колекцій - запрошення їх до роботи безпосередньо у музеях.

У 10-х роках ХХ ст. остаточно визначилась роль Таврійського музею як єдиної у Криму сухопутної біологічної станції, яка стала науковою та практичною базою для всіх дослідників Криму.

Працюючих у Таврійському музеї можна поділити на такі групи:1. Студенти вищих навчальних закладів. 2. Спеціалісти-стажери в основному від Департамента землеробства. 3. Відомі вчені, які працювали за своїми науковими інтересами. За нестачею місця в авторефераті, вкажемо тільки на деяких представників останньої групи: І.А. Порчинський, В.Г. Плігінський, О.О. Шугуров, Є.М Павловський та ін. (ентомологи), О.О.Браунер, М.П. Розанов та ін. (зоологи), М.М. Перовський, О.М.Зайцев та ін. (геологи) тощо.

Результати, досягнуті за рахунок такої організації науково-дослідницьких робіт, були вагомими. Серед них описи нових видів, вивчення морфологічних і функціональних особливостей представників фауни та флори; дослідження питань географічного розповсюдження тварин і т.п.

Ще одним напрямком організаційно-наукової роботи музеїв (в першу чергу Таврійського та Херсонського) було те, що вони надавали професійного спрямування багатьом майбутнім вченим та природоохоронцям: серед них відомий польський ентомолог, професор К. Стравінський; відомий природоохоронець М.П. Розанов, майбутній завідувач ентомологічного відділу Салгірської плодівничої станції О.П. Брагіна та інші.

Співставлення напрямків розвитку організаційно-наукової роботи музеїв дозволяє дійти висновку, що роль, хоч і невеликої, але необхідної для вчених України та Росії сухопутної біологічної станції, виконував Таврійський природничо-історичний музей. Елементи кожного з напрямків такої організації дослідної роботи простежуються і у Херсонському музеї.

У 3 розділі “Науково-просвітницька та популяризаторська діяльність земських природничо-історичних музеїв Півдня України” аналізується процес зростання інтересу населення до природничих музеїв з одного боку і діяльність співробітників музеїв у справі розширення знань різних верств населення з природних багатств Півдня України.

Природничо-історичні музеї розглядалися, насамперед, як такі, що повинні мати перш за все науково-практичне значення для місцевого населення. З одного боку, це сприяло науковому вивченню своєї губернії, а з іншого - здійснювалась вагома щоденна робота по допомозі місцевому господарству.

Способом реалізації такої настанови на засадах загальності і доступності було відкриття для публіки зібраних колекцій з відповідними поясненнями спеціалістів. Кількість відвідувачів у цих музеях постійно зростала, зменшуючись лише під час політичних та революційних потрясінь. У Таврійському музеї вона у деякі роки перевершувала 30 тис., у Херсонському - 11 тис., у Катеринославському - 9 тис.

Причому, населення все більше прагнуло ознайомитися не просто з колекціями, але й з практичною стороною використання отриманих знань. За допомогою колекцій музеї знайомили населення з життям і розвитком головних шкідників сільського господарства і садівництва та засобами боротьби з ними.

У дисертації розкриваються такі напрямки популяризаторської діяльності як лекції, виставки для населення, консультативна робота, підготовка фотознімків, організаційна діяльність у справі наукового просвітництва тощо. Читання мали два основних напрямки: перший - для майбутніх і вже працюючих спеціалістів сільського господарства, другий - для широких верств населення.

Важливе місце займала видавнича діяльність: видання популярної літератури з природничо-історичних і сільськогосподарських питань, створення брошур для населення, підготовка наочних посібників у вигляді плакатів. Значна кількість статей та настанов для населення створювалася і друкувалася українською мовою, були такі публікації в Криму і татарською мовою.

Надзвичайно плідною була науково-просвітницька діяльність природничо-історичного музею Таврійського земства в Сімферополі. Більш того, ті ідеї, які розробив його засновник С.О. Мокржецький, стали програмними для інших музеїв, в першу чергу для Херсонського і частково для Катеринославського.

У ході діяльності музеїв завдання з наукового просвітництва розширювалися, з'являлися нові ідеї. Серед таких - виготовлення шкільних колекцій, а також колекцій для повітових земств та агрономічних служб. Колекції складалися, в першу чергу, з біології найбільш шкідливих для регіону комах, вони були цілеспрямованими і відзначалися повнотою відомостей про того чи іншого шкідника. Запити на такі колекції поступали з багатьох місцевостей України та імперії в цілому, колекції були визнані фахівцями кращими у порівнянні зі звичайними, що знаходились у продажу.

Оскільки Південь України був житницею держави, тут були розвинуті різні галузі сільського господарства. Їх функціонування викликало багато питань, пов'язаних з захистом рослин, боротьбою зі шкідниками садівництва тощо, тому ініціативи і діяльність земських природничо-історичних музеїв у науково-просвітницькому та популяризаторському напрямах відігравали важливу роль у соціально-економічному та культурному житті.

Результати проведеного дослідження узагальнені у висновках, основні з яких виносяться на захист:

1. Зміна соціально-економічних умов, у першу чергу розвиток товарного виробництва у сільському господарстві та нового устрою системи управління з опорою на органи місцевого самоврядування, призвела до усвідомлення необхідності щонайбільшого використання здобутків природознавства в практичній діяльності. Серед найбільш придатних для цих цілей на Півдні України установ виявилися такі практично-наукові структури, як природничо-історичні музеї.

2. Таврійський і Херсонський природничо-історичні музеї виникли як логічний підсумок розвитку ентомологічних служб (ентомологічних кабінетів), створених земствами для вирішення практичних проблем сільського господарства. Катеринославський обласний музей ім. О.М. Поля виник як пам'ятник видатному громадському діячеві О.М. Полю. Відповідно до територіального поділу України ці музеї охоплювали величезний район, на землях якого було розвинуто вирощування зернових, технічних культур, плодівництво і виноградарство.

3. Статутні завдання всіх музеїв передбачали значний розвиток природознавчих досліджень з практичним їх використанням. Програма діяльності музеїв формувалася у тісній взаємодії з земствами. У Таврійському та Херсонському природничо-історичних музеях вже при їх створенні було прийнято рішення про зосередження у них лише природознавчих досліджень, окремо від гуманітарних. У Катеринославському обласному музеї статут передбачав гармонійний розвиток як гуманітарного, так і природознавчого напрямків. Однак волею директора музею, історика за фахом, Д.І. Яворницького, музей набрав в основному історичного спрямування. Надалі в історичній та історико-науковій літературі цей музей розглядався як історичний з початку заснування, що не відповідає згідно з нашими дослідженнями початковій інституціалізації цієї установи.

4. Таврійський і Херсонський природничо-історичні музеї стали на Півдні України центрами природознавчих досліджень та їх практичного використання, в першу чергу, в галузі ентомофауни, захисту рослин, вивчення флори, фауни. Таврійський музей, з огляду на поєднання у губернії різноманітних природних умов, успішно розвивав інші напрямки досліджень, зокрема геолого-мінералогічні та гідрогеологічні. Катеринославський обласний музей зосередився переважно на комплектуванні колекцій з фауни, флори та неорганічної природи.

5. Найзначніших результатів безпосередньо у природничо-історичних музеях Півдня України було досягнуто з питань: ентомологічних - вивчення біології життя шкідників сільського господарства та їх ворогів, застосування різноманітних (у тому числі і біологічних) засобів боротьби (Таврійський та Херсонський природничо-історичні музеї); інвентаризації та систематизації фауни, в першу чергу в таких її складових, як орнітологія (Таврійський та Херсонський музеї) та іхтіологія (Таврійський музей); вивчення деревної, квіткової, чагарникової і бур'янової флори (Таврійський та Херсонський музеї); захисту рослин (Таврійський та Херсонський музеї); геолого-мінералогічних та гідрогеологічних (Таврійський музей); ґрунтознавчих (Таврійський та частково Херсонський музеї).

6. Херсонський і Таврійський природничо-історичні музеї спромоглися широко поставити наукову і науково-практичну діяльність за рахунок особливої форми організації наукової праці - широкого залучення до досліджень на базі музеїв місцевих сил і дослідників з усіх наукових центрів Російської імперії та України. Серед них - такі відомі вчені як А.А. Ячевський, І.А. Порчинський, М.В. Курдюмов, С.В. Яцентковський, О.О. Шугуров, М.О. Холодковський тощо (ентомологія), О.О. Браунер, С.І. Огнєв, М.О. Мензбір, П.П. Сушкін, та ін. (фауна), В.А. Ротерт, М.І. Голєнкін, В.А. Траншель, А.О. Сапєгін (флора), М.М. Клепінін, О.Е. Ферсман, О.М. Зайцев (геологія) та ін.

7. Таврійський природничо-історичний музей у другому десятилітті ХХ сторіччя перетворився у сухопутну біологічну станцію - єдину на той час у Криму, яка характеризувалася усіма атрибутами наукової установи - науковими дослідженнями високого рівня, науковою продукцією, науковим обміном, тісним співробітництвом з науковим співтовариством України, Російської імперії, Європи, Америки, власним періодичним науково-практичним виданням тощо.