Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ВНЗ «УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

ІСТОРИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Реферат

Адміністративний поділ УРСР

Студента ІІI курсу Семи Юрія Юрійовича

Ужгород - 2010

Зміст

• Вступ
• 1. Адміністративно-територіальний устрій УРСР у постреволюційні та передвоєнні роки
• 2. Зміни в територіально-адміністративному устрої УРСР від років Другої світової війни до часів незалежності
• Висновки
• Список використаних джерел та літератури
• Вступ
• Актуальність теми. В сучасних умовах важливе значення має адміністративно-територіальний устрій держави - внутрішній поділ її території на частини з метою ефективного розв'язання питань соціально-економічного характеру у відповідності з яким формується структура і здійснюється функціонування органів управління. У стосунках між владними інституціями та соціумом, просторова організація суспільства виконує роль дієвого посередника, покликаного сприяти успішному практичному здійсненню економічних, соціальних, культурних та інших функцій держави.
• В зв'язку з актуальністю теми даного реферату потребує огляду історія адміністративно-територіальних перетворень на українських землях. Вивчення досвіду минулого засвідчує, що кожному історичному періоду притаманні специфічні державно-правові й організаційні механізми практичного розв'язання вказаних проблем. Творення нових та реформування існуючих адміністративно-територіальних структур розглядається як дієвий інструмент досягнення позитивних результатів у державотворчих процесах.
• Мета даного реферату полягає в об'єктивному висвітленні адміністративно-територіальних змін, ініційованої партійно-державним керівництвом СРСР та УРСР впродовж існування УРСР.
• Обрана мета зумовила постановку таких основних завдань:
• · дослідити хід і результати найважливіших змін в адміністративно-територіальному поділі УРСР протягом від 1917 -1990-х рр.;
• · відобразити типовість і специфіку загальнодержавної політики адміністративно-територіальних трансформацій, реалізованої в межах УРСР.
• Об'єктом реферату став адміністративно-територіальний устрій УРСР від 1917 -1990-х рр.
• Предметом визначено реформування адміністративно-територіального устрою республіки.
• Хронологічні рамки. Розглянутий період обмежується від 1917 р. до 1990 р. ХХ ст. Такий вибір обумовлений необхідністю охопити масив інформації, достатній для виявлення змін в адміністративно-територіальному поділі України.
• Географічні рамки охоплюють територію України в її сучасних адміністративно-територіальних кордонах. Назви регіонів, населених пунктів вживаються відповідно з чинним на той момент адміністративно-територіальним поділом.
• 1. Адміністративно-територіальний устрій УРСР у пост революційні та передвоєнні роки
• В складних воєнно-політичних умовах зберегти єдність української держави не вдалося. Влітку 1919 р. Польща захопила Західну Україну. Після боротьби з більшовиками у грудні 1919 р. остаточно встановилася більшовицька влада в Східній Україні і утворилась Українська Соціалістична Радянська Республіка. Шабельніков В. І. Реформування адміністративно-територіального устрою України в 1917-1940-му рр. / Віктор Ілліч Шабельніков. - Донецьк, 2006. - С. 15.
• Зрештою, до 1921 р. Україна в складі післяжовтневої Російської імперії в адміністративно-територіальному відношенні складалась з 12 губерній, 102 повітів та 1989 волостей. Цей поділ наведено в табл. 1.1. Нові адміністративні утворення виникали, як правило, завдяки місцевим ініціативам, що виходили від тих населених пунктів, які вважали себе здатними виконувати функцію організаційних центрів щодо прилеглих територіальних ареалів, без будь-якого економічного та наукового обґрунтування.
• адміністративний територіальний партійний трансформація
• Таблиця 1.1 Адміністративно-територіальний поділ України у 1921 р.

№	Назва губернії	Губернський центр	Кількість повітів	Кількість волостей
1.	Волинська	Житомир	7	94
2.	Донецька	Бахмут	10	304
3.	Катеринославська	Катеринослав	6	168
4.	Запорізька	Запоріжжя	6	130
5.	Київська	Київ	12	195
6.	Кременчуцька	Кременчук	6	139
7.	Миколаївська	Миколаїв	4	127
8.	Одеська	Одеса	5	123
9.	Подільська	Вінниця	12	143
10.	Полтавська	Полтава	11	202
11.	Харківська	Харків	11	229
12.	Чернігівська	Чернігів	12	135
	Всього		102	1989

• Захопивши владу, більшовики почали її зміцнювати по усій території Росії. Саме цим можна пояснити їх інтерес до адміністративно-територіального поділу та економічного районування, що проводилися в єдиному контексті - адже економічні райони також мали стати керованими і від суто науково-пізнавальної категорії перейти до розряду об'єктів директивного централізованого планування. Адміністративно-територіальний устрій України. Історія та сучасність. / За загальною ред. В.Г. Яцуби. - К. : Секретаріат Кабінету Міністрів України, 2002. - С. 52.
• Роботи з нового економічного районування України розгорнулись, виходячи з цих нових завдань, з 1922 р. До цього часу широкого визнання набуло положення, згідно з яким економічне районування мало служити об'єктивною основою адміністративно-територіального поділу. Слід визнати, що великі сподівання, які пов'язувалися з районуванням як одним із методів народногосподарського планування, з його перетворювальною функцією, дозволили залучити до цих робіт відомих на той час учених і фахівців, зосередитись на теоретико-методологічному аспекті проблеми. По суті, саме у 20-ті рр. були сформовані фундаментальні основи наукової теорії економічного районування.
• Щодо адміністративно-територіальної реформи, то головним її завданням стало зміцнення апарату радянської влади та його наближення до населення. Втім, адміністративні одиниці мали виділятись у такий спосіб, аби стати зрештою економічно цілісними утвореннями з потенціалом для подальшого господарського розвитку.
• В результаті робіт з районування в 1923 р. було прийнято новий адміністративно-територіальний поділ, у рамках якого в Україні стару ієрархічну структуру губернія - повіт - волость було замінено на систему губернія - округа - район. Округа и районы УССР. Утверждено президиумом ВУЦИКа в заседании от 7 марта 1923 г. - Издание Нар. Комиссариата Внутр. дел, 1923. - С. 16.
• Ознаки нового районування наводились у циркулярах з центру: природно-історичні (ґрунти, клімат, щільність населення, етнографічні особливості тощо); економічні (зосередження промисловості, сільськогосподарські особливості, тяжіння населення до торгово-розподільчих центрів тощо); адміністративні (навантаження території за чисельністю населення, зручність управління, умови зв'язку, конфігурація шляхів сполучення).
• Під час робіт, що велись одночасно як в центрі, так і на місцях, вибір пріоритетних ознак районування був за місцевими органами, що були краще поінформовані про конкретні регіональні умови. В Україні єдиним нормативом, доведеним центром, була чисельність населення територіальних одиниць. Нові округи повинні були нараховувати 400-600 тис. чол. і складатись по можливості з економічно однорідних територіальних ареалів.
• До районів висувалась вимога мати 25-40 тис. чол. населення та об'єднувати волості, однорідні у господарському відношенні, за природними умовами або зв'язані спільністю тяжіння до одного культурно-економічного центру.
• В різних регіонах враховувались додатково специфічні ознаки. Наприклад, у Чернігівській, Полтавській, Київській губерніях перевага надавалась сільськогосподарським особливостям, при районуванні Подільської, Одеської, Харківської губерній - вивченню торговельних та культурних зв'язків, у Катеринославській та Донецькій губерніях - зосередженню промисловості, на Волині - природно-історичним ознакам. Верменич Я.В. Адміністративно-територіальний устрій України: еволюція, сучасний стан, проблеми реформування / НАН України. Інститут історії України. - У 2-х чч. / Ярослава Володимирівна Верменич. - К. : Інститут історії України, 2009. - Ч. 2. - С. 94.
• Нове районування полягало насамперед в укрупненні масштабу адміністративно-територіальних одиниць. Серед аргументів щодо такого підходу були: економія коштів, підбір більш кваліфікованого адміністративного апарату, мобілізація та більш повне використання матеріальних ресурсів, забезпечення формування місцевих бюджетів. Проведене реформування надало можливість скоротити загальну чисельність управлінського апарату на 42,5 тис. чол., або на 46% попередньої чисельності. Це дозволило зміцнити адміністративний апарат новоутворених округів і районів.
• До районування 1923 р. в Україні налічувалось 102 повіти та 1989 волостей. Кількість новоутворених округів було скорочено до 53, або 52% колишньої мережі повітів. Одночасно 706 нових районів склали лише 35% попередньої кількості волостей. Було здійснено перебудову і первинної ланки територіально-господарських одиниць - сільрад. Останні могли бути організовані лише в населених пунктах з чисельністю населення не менше 1 тис. чол., а об'єднання декількох населених пунктів в один припускалось за умови, якщо відстань до центру не перевищувала п'ять верст. Кількість сільрад зменшилась з 15 696 до 9 307, або на 41%. Округа и районы УССР. Утверждено президиумом ВУЦИКа в заседании от 7 марта 1923 г. - Издание Нар. Комиссариата Внутр. дел, 1923. - С. 16.
• Хоч введена 1923 р. нова адміністративно-територіальна система розширила права місцевих органів влади, сприяла зближенню сіток адміністративного поділу та економічного районування, все ж у ній були і доволі серйозні вади. Ініціатори територіальної реформи не наважились на коригування старої губернської системи. До того ж укрупнення старих повітів і волостей відбувалось без перегляду їхніх кордонів, вони включались до нових адміністративних одиниць у старих своїх кордонах, повністю. Такий підхід далеко не завжди забезпечував раціональність районування, пріоритет критеріїв економічної цілісності.
• Жодна губернія, окрім Подільської, не пішла на ревізію волосних кордонів, побоюючись, щоб це не зруйнувало звичні господарські, побутові та адміністративні зв'язки. З 706 районів лише 267 були складені із роздрібнених волостей. При цьому було роздрібнено лише 325 волостей, або 17% їх загальної кількості. В умовах нестабільної політичної ситуації, економічної кризи, стислих термінів проведення районування новий поділ, ясна річ, був не здатний точно відобразити об'єктивні районоутворюючі процеси в Україні.
• Слід зважити також на ту обставину, що науковому підходу до районування не могли не заважати політизація та ідеологізація цього процесу. Це позначилось і на кадровій політиці, коли перевага надавалась не компетентності і професійності, а класовому походженню нових апаратників на місцях. Телешун С. О. Державний устрій України : проблеми політики, теорії, практики : Монографія / Сергій Олександрович Телешун. - Івано-Франківськ : Лілея, 2000. - С. 101.
• Вже в 1924 р. було внесено певні зміни в новий адміністративно-територіальний поділ (здебільшого в кордони округів, районів, у вибір райцентрів), що лише підкреслило ту квапливість, непослідовність, з якими було проведено нове районування.
• Водночас того ж 1924 р. в Україні було здійснено спробу національного районування. Для національно-адміністративних одиниць демографічні обмеження було пом'якшено. Зокрема, для сільради було встановлено мінімальну чисельність населення 500 чол., для районів - 10 тис. чол. Усього було виділено п'ять національних районів та 168 сільрад. В складі України було утворено Молдавську автономну республіку, скориговано деякі ділянки кордонів з Росією та Білорусією. Діброва О.Т. Географія Української РСР. / Олексій Тимофійович Діброва. - К. : Вища школа, 1958. - С. 211.
• Трансформації адміністративно-територіальних структур у постгубернський період. Наступний довоєнний період характеризувався численними експериментами в трансформації системи адміністративно-територіального устрою радянської України. В 1925 р. було ліквідовано губернії як такі, що швидше заважали, ніж сприяли зміцненню нових адміністративно-територіальних утворень. Натомість запроваджувалася система управління центр - округа - район - сільрада. Таким чином, найвищою адміністративно-територіальною одиницею стала округа. Станом на 01.08.1925 р. територія Української РСР складалась з автономної республіки (Молдавії) та 41 округи, що поділялись на 680 районів, 10 314 сільрад, 70 міських та 155 селищних рад. Одночасно розширились права, зміцнилась економічна база округ. Втім, деякі округи було ліквідовано.
• Зрештою до 01.10.1925 р. в Україні функціонували 41 округа та 636 районів (окрім Молдавської автономії). Верменич Я.В. Адміністративно-територіальний устрій України: еволюція, сучасний стан, проблеми реформування / НАН України. Інститут історії України. - У 2-х чч. / Ярослава Володимирівна Верменич. - К. : Інститут історії України, 2009. - Ч. 2. - С. 114.
• У жовтні 1925 р. спеціальною постановою ВУЦВК було скасовано таку категорію міських поселень, як містечко. Цю назву було замінено на «селище міського типу» - уніфікований термін для території всього СРСР, з одного боку - занадто громіздкий, з іншого - такий, що не враховує національних та історичних особливостей (містечка на українській землі існували з часів середньовіччя).
• Округова система адміністративно-територіального устрою проіснувала до вересня 1930 р., коли була здійснена спроба перейти від системи управління центр - округа - район до системи центр - район, з ліквідацією окружної ланки. З 15 вересня 1930 р. в УСРР запроваджувався такий поділ: 1 автономна республіка, 18 міст, що їх було виділено в окремі адміністративні одиниці, що безпосередньо підпорядковувалися центрові, та 484 райони. Україна та її нові адміністративні райони. - Х. : Господарство України, 1930. - С. 184. Протягом 1931 року було ліквідовано низку економічно малопотужних районів, таким чином їх кількість зменшилась до 365. Проте відразу ж виникли труднощі в управлінні великою кількістю районів з центру. Отже, ця спроба зазнала невдачі. Знову довелося визнати необхідність існування проміжної (між центром і районом) територіально-управлінської ланки. Такою ланкою стала адміністративна область. Формування сучасного обласного поділу України почалося в 1932 р., коли було утворено сім областей (табл. 2.1).
• Таблиця 1.2. Адміністративно-територіальний поділ України на 1.12.1933 р. Адміністративно-територіальний поділ УСРР. За станом на 1 грудня 1933 року. - Харків : Радянське будівництво і право, 1933. - С. 3-7.

№	Назва адміністративної одиниці	Територія, км	Населення, тис. чол.	Кількість районів
1.	АМРСР	8419,3	590,30	10
2.	Вінницька область	47867,0	4696,40	64
3.	Дніпропетровська область	73193,4	3857,07	44
4.	Донецька область	52208,5	4565,60	30
5.	Київська область	74834,9	6120,30	75
6.	Одеська область	68917,1	3411,40	50
7.	Харківська область	74937,1	6031,26	60
8.	Чернігівська область	42703,1	2915,40	35
	Всього	443080,4	32187,73	367

• В 1937 р. у процесі розукрупнення областей утворилися Житомирська, Кам'янець-Подільська, Миколаївська та Полтавська області. Ще через рік (1938 р.) Донецьку область було поділено на дві нові області: Сталінську і Ворошиловградську. В 1939 р. були утворені Кіровоградська, Запорізька і Сумська області.

2. Зміни в територіально-адміністративному устрої УРСР від років Другої світової війни до часів незалежності

На початку Другої світової війни після приєднання в 1939 р. до УРСР Західної України на цій території було утворено Львівську, Дрогобицьку, Станіславську, Тернопільську, Волинську та Ровенську області. В 1940 р. після приєднання Північної Буковини, що входила до складу Румунії, утворилася Чернівецька область. На території колишньої Південної Бессарабії - Ізмаїльська. В 1944 р. з частини Миколаївської та Дніпропетровської областей сформувалася Херсонська область. У результаті договору, укладеного з Чехословаччиною в 1945 р., утворилась Закарпатська область. Отже, практично відразу після закінчення Другої світової війни на території України сформувався доволі розгалужений адміністративно-територіальний поділ, що складався з 25 областей, 750 районів та 13 округів, (виділені у складі Закарпатської області), 81 міста республіканського й обласного підпорядкування, 16 435 сільрад, 451 селищної й 177 міських рад (табл. 2.1.). Українська РСР. Адміністративно-територіальний поділ на 1 вересня 1946 р. - К.: Укр. вид-во політичної літератури, 1947. - С. 148.

Завершилось формування сучасної території України у 1954 р., коли до її складу було введено Кримську область. Тоді ж було утворено Черкаську область; в подальшому Ізмаїльську область об'єднали з Одеською, Дрогобицьку - зі Львівською. Відтоді усі зміни в адміністративно-територіальному поділі відбувались лише на рівні низових районів та сільських рад.

Спроба кардинальної реорганізації управління територіями - організація радянських органів за виробничим принципом була здійснена в 1962-63 рр. У 19 (з 25) областей України було створено по дві (промислові та сільські) обласні ради депутатів трудящих. Райони було укрупнено, як правило, до меж виробничих колгоспно-радгоспних управлінь. Створено два промислових райони, які разом із містами обласного підпорядкування віднесено до компетенції обласних (промислових) рад, сільські ж райони підпорядковувалися обласним (сільським) радам. У Волинській, Закарпатській, Івано-Франківській, Ровенській, Тернопільській та Чернівецькій областях були збережені єдині обласні ради. Таким чином, станом на 1 квітня 1963 р. в Українській РСР було 25 областей, 2 міста республіканського підпорядкування, 251 сільський район, 2 промислових райони, 157 міст обласного підпорядкування, 8 578 сільрад, 822 селищних та 196 міських рад.

Таблиця 2.1. Адміністративно-територіальний поділ України на 1.09.1946 р.

№	Область	Територія, тис. км2	Дата утворення області	Обласний центр	Кількість районів
1.	Вінницька	27,5	27.02.32	м. Вінниця	44
2.	Волинська	19,9	04.12.39	м. Луцьк	30
3.	Ворошиловградська	26,7	03.06.38	м. Ворошиловград	31
4.	Дніпропетровська	32,6	27.02.32	м. Дніпропетровськ	28
5.	Дрогобицька	10,4	04.12.39	м. Дрогобич	27
6.	Житомирська	30,0	22.09.37	м. Житомир	34
7.	Закарпатська	12,9	22.01.06	м. Ужгород	1319
8.	Запорізька	26,9	10.01.39	м. Запоріжжя	23
9.	Ізмаїльська	12,4	07.08.40	м. Ізмаїл	13
10.	Кам'янець-Подільська	21,0	22.09.37	м. Проскуров	37
11.	Київська	41,1	27.02.32	м. Київ	53
12.	Кіровоградська	24,9	10.01.39	м. Кіровоград	31
13.	Львівська	11,1	04.12.39	м. Львів	31
14.	Миколаївська	19,8	22.09.37	м. Миколаїв	19
15	Одеська	27,9	27.02.32	м. Одеса	34
16	Полтавська	34,3	22.09.37	м. Полтава	44
17.	Ровенська	20,6	04.12.39	м. Ровно	30
18.	Сталінська	26,5	03.06.38	м. Сталіно	28
19.	Станіславська	13,9	04.12.39	м. Станіслав	36
20.	Сумська	24,4	10.01.39	м.Суми	31
21.	Тернопільська	13,7	04.12.39	м. Тернопіль	38
22.	Харківська	31,3	27.02.32	м, Харків	33
23.	Херсонська	27,5	30.03.44	м. Херсон	22
24.	Чернівецька	8,4	07.08.40	м. Чернівці	14
25.	Чернігівська	31,6	07.10.32	м. Чернігів	39
	Всього по Україні	576,6	25.12.17		763

Проте, така система управління територіями проіснувала лише до 1965 р. Потім було відновлено єдині обласні ради, ліквідовано поділ території на промислові та сільськогосподарські зони, ліквідовано промислові райони, переглянуто адміністративну підпорядкованість багатьох міських поселень, відновлено частину раніше ліквідованих районів. Як наслідок, мережа адміністративно-територіальних одиниць за станом на 1.07.1967 р. набула такого вигляду: 25 областей, 2 міста республіканського підпорядкування, 475 районів, 111 міст обласного підпорядкування, 8 555 сільрад, 762 селищних, 273 міських ради. Адміністративно-територіальний устрій України. Історія та сучасність. / За загальною ред. В.Г. Яцуби. - К. : Секретаріат Кабінету Міністрів України, 2002. - С.119.

Такий адміністративно-територіальний устрій з незначними змінами на рівні адміністративних районів і сільрад проіснував до початку нового етапу в історії України - розвитку її як незалежної держави. Зокрема, на дату проведення Всесоюзного перепису населення - 12.01.1989 р. територія Української РСР поділялась на 25 областей та 479 низових адміністративних районів. Райони складались з 8878 сільрад. Там само. - С. 120.

В умовах політичної нестабільності, послаблення керованості державою напередодні розвалу Радянського Союзу в Україні почали доволі активно створюватися шляхом подрібнення нові адміністративні райони і особливо сільські ради. Зокрема, за два роки (1989-90 рр.) було створено 6 нових районів та понад 620 сільських рад. Таким чином, на час проголошення незалежності в Україні було 25 областей, 2 міста республіканського підпорядкування (Київ та Севастополь), 605 районів (з них 485 сільських), 435 міст (з яких 151 - місто обласного підпорядкування), близько 9,5 тис. сільських і понад 800 селищних рад, близько 29 тис. сільських і близько 1 360 міських населених пунктів. Телешун С. О. Державний устрій України : проблеми політики, теорії, практики : Монографія / Сергій Олександрович Телешун. - Івано-Франківськ : Лілея, 2000. - С.92.

24 серпня 1991 р. в історії України відбулася доленосна подія - Верховна Рада УРСР проголосила незалежність України. На теоретичному рівні відразу ж поставало питання необхідності обґрунтування оптимальної схеми територіально-адміністративного поділу, яка повинна якнайкраще відповідати потребам розбудови української держави і узгоджуватися з об'єктивними економічними процесами.

Проте на практиці молода держава стикнулася з необхідністю вирішення величезної кількості політичних, економічних, соціальних, етнічних та інших проблем. Гостра економічна криза 90-х рр. минулого століття і необхідність якнайшвидшої розбудови інституційної системи держави, а також проблеми, породжені фактичним формуванням в державі олігархічно-кланової системи влади відстрочили вирішення питання нового адміністративно-територіального устрою майже на 14 років.

Висновки

Таким чином, головний районотвірний фактор у 20-ті рр. на Україні розглядались енергетичні бази Донбасу та Придніпров'я. Виробництво в районі являє собою певний господарський комплекс, де окремі галузі органічно поєднані в єдине ціле на основі загальної енергетичної бази, послідовності ступенів технічного процесу, обопільного обслуговування та доповнення, - для того, щоб найповніше використовувати природні ресурси та суспільні продуктивні сили і досягти максимальної продуктивності праці .

У 30-ті рр. задля наукових досліджень Україну було поділено на шість районів: Полісся, Правобережжя, Лівобережжя та три підрайони Степу - Хліборобський, Дніпровський, Гірничий. Однак ці райони не використовувались у господарській практиці, не стали об'єктами територіального планування. І хоч історія народногосподарського планування колишнього СРСР засвідчує про явне переважання відомчо-галузевих принципів, що давало змогу здійснювати за централізованими вертикалями жорсткий директивний контроль за випуском величезної номенклатури продукції, у певні періоди робилися спроби забезпечити комплексний розвиток економічних районів, пом'якшити міжвідомчу роз'єднаність управління.

З уведенням у дію раднаргоспівської системи управління (1957 р.) в Україні спочатку було утворено одинадцять економічно-адміністративних районів (Згідно із законом «Про подальше вдосконалення управління промисловістю і будівництвом в УРСР» від 31 травня 1957 р.), у тому числі п'ять одно-обласних (Сталінський, Ворошиловградський, Дніпропетровський, Запорізький, Одеський) та шість - групових: Київський, Харківський, Вінницький, Станіславський, Львівський і Херсонський. Організація раднаргоспів відбулась без руйнування обласного поділу та органів управління.

Вадою раднаргоспівської системи було надто сильне територіальне розосередження управління промисловістю, що не дозволяло проводити єдину технічну та технологічну політику в галузях. Вона вимагала деякого коригування. Тому 1962 р. по всій території колишнього СРСР відбулось укрупнення економічно-адміністративних районів. Відтак в Україні було сформовано сім укрупнених економічних районів: Донецький, Київський, Львівський, Подільський, Придніпровський, Харківський, Чорноморський. На жаль, ці реорганізації у часі збіглися з деяким гальмуванням темпів економічного розвитку

За схемою великих (основних) економічних районів, запровадженою союзним Держпланом з 1961 р., в Україні виділяли три райони: 1) Донецько-Придніпровський (у складі Ворошиловградської, Донецької, Дніпропетровської, Запорізької, Кіровоградської, Полтавської, Сумської і Харківської областей), 2) Пів-денно-Західний (Вінницька, Волинська, Житомирська, Закарпатська, Івано-Франківська, Київська, Львівська, Ровенська, Тернопільська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області), 3) Південний (Кримська, Миколаївська, Одеська і Херсонська області). Однак ця схема районування, по суті, перетворилась на звичайну формальність. Планові комісії економічних районів були скасовані, а показники територіальних планів виявились примітивним перегрупуванням територіальних розрізів відомчо-галузевих планів, не несучи ніякої нової синтезуючої інформації. Директивна сила планування залишилась саме в його відомчо-галузевому розрізі.

Після офіційного введення на території СРСР (1961 р.) сітки генеральних економічних районів всі подальші роботи з районування в Україні зводились, по суті, до пошуку найбільш раціонального підрайонного поділу на базі трьох районів, виділених на нашій території згідно з союзною сіткою. У 70-80-ті рр. в наукових дослідженнях для економіко-географічної характеристики України розглядалась сітка з дев'яти підрайонів.

Нова історія України, що розпочалась з 24 серпня 1991 р., відкрила нову сторінку і в історії економічного районування. На зміну старим критеріям районування прийшли такі, як наукове забезпечення державної регіональної політики, регулювання внутрішньо-українських територіальних пропорцій і поділу праці, формування збалансованої системи регіонів як одного з факторів політичної і соціальної стабільності суспільства. Сформована на основі цих та інших критеріїв нова схема економічних регіонів має стати і базою, опорним каркасом для нового адміністративно-територіального поділу України.

Список використаних джерел та літератури

І. Джерела

1. Адміністративно-територіальний поділ УСРР. За станом на 1 грудня 1933 року. - Харків : Радянське будівництво і право, 1933. - С. 3-7.

2. Низовое районирование (1 января 1924) : Материалы по районированию Украины : статистический материал / ЦСУ УССР; Государственная общеплановая комиссия УССР ; Предисл. С.Мазлаха, М.М.Владимирского. - Харьков : [б. изд], 1924. - 230 с.

3. Округа и районы УССР. Утверждено президиумом ВУЦИКа в заседании от 7 марта 1923 г. - Издание Нар. Комиссариата Внутр. дел, 1923. - С. 16.

4. Тимчасовий Основний Закон про державну самостійність Українських Земель бувшої Австро-Угорської Монархії, ухвалений Українською Національною Радою на засіданню 13 падолиста 1918 р. // Боєчко В., Ганжа О., Захарчук Б. Кордони України : історична ретроспектива та сучасний стан. / [В.Боєчкоа, О.Ганжа, Б. Захарчук]. - К. : Основи, 1994. - С. 113.

5. Українська РСР. Адміністративно-територіальний поділ на 1 вересня 1946 р. - К.: Укр. вид-во політичної літератури, 1947. - 1064 с.

6. Універсал Директорії Української Народної Республіки від 22 січня 1919 року, у м. Києві / Боєчко В., Ганжа О., Захарчук Б. Кордони України : історична ретроспектива та сучасний стан. / [В.Боєчкоа, О.Ганжа, Б. Захарчук]. - К. : Основи, 1994. - С. 113-114.

ІІ. Монографії, посібники, статті

7. Адміністративно-територіальний устрій України. Історія та сучасність/ За загальною ред. В.Г. Яцуби. - К. : Секретаріат Кабінету Міністрів України, 2002. - 270 с.

8. Адміністративно-територіальний устрій України: Проблемні питання та можливі шляхи їх вирішення. / За загальною ред. В.Г. Яцуби. - К. : Поліграфічний центр Укр. ДАГП Мінекоресурсів України, 2003. - 321 с.

9. Алаев Э.Б. Социально-экономическая география: Понятийно-терминологический словарь./ Энрид Борисович Алаев. - М. : Мысль, 1983. - 350 с.

10. Верменич Я.В. Адміністративно-територіальний устрій України: еволюція, сучасний стан, проблеми реформування / НАН України. Інститут історії України. - У 2-х чч. / Ярослава Володимирівна Верменич. - К. : Інститут історії України, 2009. - Ч. 2. - 370 с.

11. Вопросы экономического районирования СССР : Сб. материалов и статей (1917-1929 гг.) / Под ред. Г.М. Кржижановского. - М. : Гос. издательствово политической литерутуры, 1957. - 344 с.

12. Діброва О.Т. Географія Української РСР. / Олексій Тимофійович Діброва. - К. : Вища школа, 1958. - 527 с.

13. Колосовский Н.Н. Основные положения нового экономического районирования СССР. // Вопросы географии, сб. 75. Территориальная организация производительных сил СССР. - М. : Мысль, 1968. - С. 5-18.

14. Телешун С. О. Державний устрій України : проблеми політики, теорії, практики : Монографія / Сергій Олександрович Телешун. - Івано-Франківськ : Лілея, 2000. - 317 с.

15. Україна у цифрах у 1991 році : Короткий статистичний довідник. - К. : Техніка, 1992. - 215 с.

16. Шабельніков В. І. Реформування адміністративно-територіального устрою України в 1917-1940-му рр. / Віктор Ілліч Шабельніков. - Донецьк, 2006. - 108 с.

Размещено на Allbest.ru