Академік Олекса Петрович Новицький як історик культури, організатор пам’яткоохоронного та музейного руху

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. В.Н. КАРАЗІНА

БОНЬ ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ

УДК - 929: 94(477)

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Тема: АКАДЕМІК ОЛЕКСА ПЕТРОВИЧ НОВИЦЬКИЙ ЯК ІСТОРИК КУЛЬТУРИ, ОРГАНІЗАТОР ПАМ'ЯТКООХОРОННОГО ТА МУЗЕЙНОГО РУХУ

Харків-2000

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження обумовлена необхідністю глибокого і всебічного дослідження діяльності, великого та багатогранного творчого доробку діячів української культури і науки, які своєю самовідданою працею сприяли збереженню самобутності українського народу, доводили його непересічність на тлі світової історії і культури.

Яскравою постаттю в літопис української науки увійшов академік Олекса Петрович Новицький, автор цілого ряду оригінальних праць, один із керівників краєзнавчого і пам'яткоохоронного руху, послідовний поборник розвитку вітчизняного музейництва. Навіть в умовах шовіністичної політики в період Російської імперії, реального обмеження інтелектуальної свободи в процесі формування тоталітарної системи він доклав чимало особистих зусиль для осмислення і популяризації унікальної за своїм змістом спадщини, виробленої талантом і розумом минулих поколінь. Академік О.П.Новицький зумів сказати своє вагоме слово в розробці проблем давньоруського мистецтва, визначити і охарактеризувати основні етапи національної художньої культури наступних століть, закласти наукові основи шевченкознавства, розробити нові підходи і шляхи їх реалізації у пам'яткознавстві і музеєзнавстві.

З погляду на це, дослідження найрізноманітніших аспектів діяльності академіка О.П. Новицького, опрацювання на сучасному рівні результатів його багаторічного пошуку має виняткове як наукове, так і практичне значення. У своєму кінцевому результаті воно відкриє можливість відтворення маловідомих сторінок науки і культури, висвітлення механізму функціонування ряду структурних і неструктурних підрозділів Всеукраїнської академії наук, культурно-освітніх закладів, громадських організацій, дозволить виробити конкретні рекомендації щодо застосування кращого досвіду, набутого в кінці ХІХ - першій третині ХХ ст. в умовах державної незалежності України.

Предметом дослідження дисертації є наукова спадщина академіка О.П. Новицького, його діяльність на теренах краєзнавства, музеєзнавства, пам'яткознавства. Тому спеціально розглядатимуться пам'яткознавча та пам'яткоохоронна діяльність ученого до обрання дійсним членом ВУАН та зусилля О.П. Новицького по дослідженню і збереженню Софії Київської в контексті краєзнавчого і наукового руху в Україні та Росії.

Об'єктом дослідження є комплекс проблем, пов'язаних з визначенням внеску академіка О.П. Новицького у вітчизняну науку та практику охорони та студіювання рухомих і нерухомих пам'яток.

Хронологічні рамки охоплюють період кінця ХІХ - першої третини ХХ століття - період активної наукової та творчої праці ученого.

Стан наукової розробки проблеми. Аналізуючи наявну літературу, можна стверджувати, що останнім часом українська та зарубіжна історіографія поповнилась цілим рядом праць, у яких на основі широкої джерельної бази розкриваються головні віхи життя та діяльності багатьох відомих діячів, які зробили помітний внесок у розвиток української науки і культури. Йдеться, перш за все, про праці В. Афанасьєва, О. Богданова, А. Боткіної, І. Верби, М. Веркальця, В. Верстюка, В. Вороненко, І. Гирича, Л. Кістерської, Л. Матвеєвої, І. Усенка. Характерною їх рисою стало введення в науковий обіг нових документальних матеріалів, відсутність заідеологізованості в оцінці подій і фактів, спроба об'єктивно розібратися в складних і суперечливих тогочасних процесах у науковому і культурному житті України. З цих же міркувань увагу як фахівців, так і широкого загалу привернули також роботи М. Дмитрієва, В. Кравченка, С. Кілієвич, С. Кіржаєва, Д. Макаренка, О. Рубльова, П. Соханя, Г. Стрельського, В. Павловського, Л. Падун-Лук'янової, А. Трубайчука, В. Ульяновського, В. Юрчука, які доклали чимало зусиль, щоб повернути українському народові незаслужено забуті імена творців його духовної спадщини, сприяли узагальненню і донесенню до сучасників яскравих прикладів їх подвижницької діяльності, безцінного творчого доробку тощо. Характерною їх рисою стало введення в науковий обіг нових документальних матеріалів, оприлюднення біографічних фактів, які в силу ідеологічних причин невиправдано замовчувались.

Нові підходи поступово стали домінуючими і в працях Національної академії наук, яка вже протягом кількох десятиріч традиційно видає бібліографічні збірники, присвячені провідним ученим.

Суттєве розширення джерельної бази біографічних досліджень відкрило широкі можливості для видання документальних збірників, спогадів, епістолярної спадщини окремих учених і діячів культури, які до цього часу в силу як об'єктивних, так і суб'єктивних причин були недоступними для дослідників і широкого загалу. Наприклад, щоденники академіка С.О. Єфремова близько шести десятиріч перебували в архівах радянських спецслужб. Були віднайдені і введені в науковий обіг щоденники і листи А.Ю. Кримського, М.І. Яворського та багатьох інших. У контексті цього слід особливо відзначити праці В. Пристайка та Ю. Шаповала, побудовані на матеріалах колишніх спецслужб. Ґрунтовне опрацювання останніх дозволило авторам звернутися до тих моментів біографії академіка М.С. Грушевського, які дають всебічне уявлення про цю непересічну особистість, розкривають його діяльність з невідомих досі сторін. Все це дало можливість сучасникам краще уявити духовний світ цієї непересічної постаті, охарактеризувати його найближче оточення, зрозуміти коло його інтересів. Характерно, що біографічний аспект поступово посідає все помітніше місце в узагальнюючих працях, присвячених історії української науки і культури, місцю і ролі інтелігенції в тоталітарній системі, інших аналогічних працях. Звернення до біографічних матеріалів у даному випадку служить не просто ілюстрацією досліджуваних процесів, а і спробою відобразити їх через призму свідомості окремо взятого індивідуума.

Таким чином, наявність різнобічних за своїм характером праць дає підстави ствердити, що на кінець 90-х рр. в українській історіографії сформувався окремий історико-біографічний напрямок зі своїми характерними особливостями, методами і підходами. У зв'язку з цим, не можна не погодитись із доктором історичних наук В.С. Чишком, який у своїй монографії відзначав: “Біографія як вид творчості та біографічні описання як історіографічна форма репрезентації історичного матеріалу виникають практично одночасно з виникненням державності як явище і є результатом осмислення ролі особистості в суспільних відносинах та її співвідношення з колективними формами існування людської спільноти”.

Розширення діапазону історико-біографічних досліджень, розробка їх теоретичних засад дозволяють здійснити класифікацію наявної літератури, присвяченої безпосередньо життю та діяльності академіка О.П. Новицького. Зокрема до окремої групи слід віднести наукові праці, спогади, які дають уявлення про його родовід на тлі української історії XVII-XX століть. Причому, доцільно відзначити особливу увагу дослідників до постаті охочекомонного полковника І.Ф. Новицького, який став одним із найближчих сподвижників гетьманів І.Самойловича та І.Мазепи, уславив себе численними ратними подвигами. Цілком очевидно, що без зазначених праць не можна з'ясувати шляхів формування світоглядних переконань О.П. Новицького, зрозуміти щире і послідовне прагнення ученого служити національній ідеї.

До другої групи літератури доречно, на нашу думку, віднести праці, які тією чи іншою мірою торкаються багаторічної праці О.П. Новицького у Всеукраїнській академії наук. Позитивно оцінюючи сам факт їх публікації, не можна не відзначити, що переважна більшість робіт носить загальний характер, розглядаючи внесок О.П. Новицького у розвиток української науки лише побіжно. До того ж, більшість із згаданих праць не позбавлені ряду суттєвих неточностей і помилок. Так, серйозні розбіжності спостерігаються у визначенні дати народження ученого, публікації його окремих розвідок.

Значно повніше і всебічніше висвітлена пам'яткоохоронна діяльність О.П. Новицького, його зусилля по збереженню унікальної пам'ятки - Софійського собору, інших історико-культурних об'єктів, участь у роботі державних і громадських пам'яткоохоронних органів тощо . Безперечна заслуга в ньому належить О.О. Нестулі та С.І. Нестулі, що залучили в своїх роботах документальні масиви центральних та місцевих архівів України, архіву Служби безпеки України, особистий фонд ученого в Інституті рукопису Національної бібліотеки ім. В.І. Вернадського НАН України. Все це дозволило згаданим дослідникам відтворити хроніку пам'яткоохоронного руху, опублікувати маловідомі документи, уточнити окремі важливі факти. Серед іншого привертають увагу висвітлення зусиль О.П. Новицького по збереженню унікальних церковних цінностей, які, на думку тогочасного вищого політичного керівництва, розглядались як важливе джерело надходження коштів для розв'язання народногосподарських і соціальних програм. Винятково важливу роль, як видно із згаданих праць, відіграв він у створенні умов для охорони кращих зразків зодчества, які в умовах войовничого безвірництва і нігілізму 20-30-х рр. бездумно знищувались як в центрі, так і на місцях.

Цікавий за своїм змістом фактичний матеріал, пов'язаний із музейницькою діяльністю О.П. Новицького, міститься також в працях В.Василька, П. Руліна, тогочасних музейних звітах. Як правило, вони охоплюють участь ученого у створенні експозицій Українського театрального музею, залишаючи поза увагою аналогічну роботу в Музеї українських діячів науки і мистецтва, ініціативи О.П. Новицького по розширенню музейної мережі Києва та ін.

Шевченкознавчі розвідки ученого, його участь в популяризації творчості Великого Кобзаря розкривають роботи М. Гехтера, О.Сидора, З. Тарахан-Берези, Г.Черінь та ін.. Водночас відзначимо, що їх автори, акцентуючи увагу на позитивних моментах, не дають достатнього уявлення про ті багаточисельні труднощі, які виникали з підготовкою та проведенням шевченківських виставок, виданням літературно-мистецької спадщини Великого Кобзаря, іншими аналогічними заходами.

Таким чином, незважаючи на наявність ряду праць, що висвітлюють окремі аспекти життя та діяльності О.П. Новицького, в українській історіографії до цього часу відсутні комплексні узагальнюючі дослідження, присвячені особистості ученого, його широким та багатогранним інтересам, творчим звершенням.

Джерельну базу дисертації складають документальні матеріали з близько 4300 справ 46 фондів 9 центральних та місцевих архівів України. Особливу цінність для осмислення проблем, пов'язаних з діяльністю О.П. Новицького як історика, музеєзнавця, пам'яткоохоронця, мають документи особистих фондів відомого українського ученого в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського (ф. 279) та Музею історії Києва. Наявні в них документи дозволили внести ряд уточнень до біографії О.П. Новицького, проаналізувати основні напрямки його роботи, довідатись про нереалізовані плани і задуми, глибше зрозуміти ті винятково складні умови, в яких довелося працювати досліднику.

Важливі фактичні дані про особисте життя та оточення О.П. Новицького містять матеріали, надані в розпорядження автора кандидатом історичних наук Л.Д. Федоровою. Належним чином простежити діяльність О.П. Новицького в системі Всеукраїнської академії наук стало можливим на основі документів фондів історичної літератури (ф. І), історичних матеріалів (ф. ІІ), листування (ф. ІІІ), НАН України (ф. Х) Інституту рукописів Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського.

Організаційно-розпорядчі документи, листи окремих осіб і організацій, звіти яскраво демонструють діяльність структурних і неструктурних підрозділів ВУАН, пов'язаних з іменем О.П. Новицького, серед них Музею українських діячів науки і мистецтва, Українського театрального музею, Українського наукового товариства у Києві, Музичного товариства ім. М. Леонтовича тощо. Творчі зв'язки О.П. Новицького з рядом відомих діячів науки і культури рельєфно проглядаються на основі особових фондів М. Біляшівського (ф. 31), А. Кримського (ф. 36), А. Лободи (ф. 37), М. Василенка (ф. 40), В. Щавинського (ф. 68), А. Середи (ф. 70), Г. Житецького (ф. 86), В. Ляскоронського (ф. 90), С. Таранушенка (ф. 278), П. Попова (ф. 285), В. Зуммера (ф. 291), Інституту рукописів НБУ, А. Руліна (ф. 90), Д. Гордеєва (ф. 208), М. Новицької (ф. 1164) у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України, Ф. Ернста (ф. 13), В.Василька (ф. 14-к3) та Є. Спаської (ф. 48) у Рукописних фондах Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології, фонду М. Грушевського в Центральному державному історичному архіві України у м. Києві (ф. 1235), а також фонду Ф. Вовка (ф. А), С. Гамченка (ф. 3), П. Смолічева (ф. 6), Д. Щербаківського (ф. 9), М. Рудинського у Науковому архіві Інституту археології НАН України.

Важливий документальний масив опрацьовано дисертантом у Центральному державному архіві вищих органів влади і управління України. Особливу цінність представляє фонд Народного комісаріату освіти України (ф. 166), який зберіг чимало необхідних свідчень щодо реалізації численних ініціатив, започаткованих ученим. Аналогічні комплекси документів виявлені у фондах Головного управління мистецтва і національної культури Міністерства народної освіти і мистецтв Української держави (ф. 2457), Генерального секретарства освіти Української Центральної Ради (ф. 2581) тощо.

Про місце і роль О.П. Новицького у діяльності пам'яткоохоронних органів дають уявлення фонди Всеукраїнського археологічного комітету ВУАН у Науковому архіві Інституту археології НАН України (ф. ВУАК), Всеукраїнського комітету охорони пам'яток мистецтва і старовини в Державному архіві Харківської області (ф. Р-4365).

Глибше усвідомити ті умови, в яких доводилось працювати діячам української науки і культури, дають фонди Центрального комітету Компартії України (ф. 1), архівно-слідчих справ репресованих (ф. 263) Центрального державного архіву громадських об'єднань України. У процесі роботи над дисертацією активно залучалися російські та українські органи періодичного друку кінця ХІХ - першої третини ХХ ст. Серед них “Вісті”, “Діло”, “Життя і знання”, “Курьер”, “Литературное обозрение”, “Пролетарська правда”, “Промінь”, “Рада”, “Русский художественный архив”, “Современные известия” тощо.

Загалом, наявна і використана джерельна база дала можливість реалізувати поставлені в дисертації мету і завдання.

Мета роботи - проаналізувати особистий внесок О.П. Новицького в розробку проблем історії та культури України, формування нових напрямків досліджень, становлення та розвиток пам'яткознавства та музеєзнавства.

Для реалізації вказаної мети дисертант поставив перед собою такі завдання:

- з'ясувати шляхи формування світоглядних переконань ученого, прослідкувати вплив на нього різних вітчизняних та зарубіжних наукових шкіл;

- розкрити творчі взаємозв'язки академіка О.П. Новицького з окремими науковими колективами, ученими, передовими діячами української та російської культури;

- систематизувати науковий доробок ученого, визначивши його місце і значення в окремих галузях знань;

- дослідити науково-організаційну роботу О.П. Новицького по створенню окремих наукових колективів системи ВУАН, музеїв, пам'яткоохоронних органів;

- на прикладі життя та діяльності О.П. Новицького висвітлити проблему особистості в тоталітарному суспільстві, яка стала визначальною для багатьох поколінь українських дослідників.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що автор вперше в українській історіографії зробив спробу проаналізувати творчу спадщину відомого українського ученого, розкрити діяльність О.П. Новицького в контексті соціальних, політичних і культурних процесів досліджуваного періоду, дати загальну характеристику як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів, які відповідним чином впливали на результати його роботи, здійснити класифікацію його праць, які лягли в основу нових, перспективних напрямків у галузі історії України, української культури, мистецтвознавства, літературознавства, пам'яткознавства, музейництва тощо.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її матеріали, положення і висновки можуть бути використані в процесі підготовки узагальнюючих праць з історії української науки і культури, розробки нормативних і спеціальних курсів у вищих учбових закладах, вироблення поточних та перспективних програм збереження історико-культурної спадщини, розгортання музейних експозицій.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Дисертаційне дослідження виконувалось у відповідності з Державною програмою підготовки науково-документальної серії книг “Реабілітовані історією”, обумовленої постановами Президії Верховної Ради України (№2256-ХІІ від 6 квітня 1992 р.) та Кабінету Міністрів України (№513 від 11 вересня 1992 р.), а також науково-дослідної тематики відділу регіональних проблем історії України Інституту історії України НАН України, що здійснювалась у 1995-2000 р.

Апробація роботи. Дисертація обговорена і рекомендована на засіданні відділу регіональних проблем історії України Інституту історії України НАН України. Положення та висновки дисертаційної роботи викладені в доповідях на VIII Всеукраїнській науковій конференції з історичного краєзнавства (Харків, 1997 р.), на ІХ Всеукраїнській конференції “Історичне краєзнавство на межі тисячоліть” (Дніпропетровськ, 1999 р.), VIII Міжнародному круглому столі “Історія релігій в Україні”, Міжнародній конференції, присвяченій 120-річчю П.Скоропадського (Київ-Чернігів-Тростянець, 1998 р.), та двох регіональних наукових конференціях, надруковані у 10 публікаціях, в т.ч. у наукових журналах і збірниках, 2 - у збірниках матеріалів наукових конференцій.

Структура дисертації відповідає її меті та завданням. Вона побудована за проблемно-хронологічним принципом і складається із вступу, чотирьох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел та літератури, що налічує 545 найменувань архівних матеріалів та публікацій, а також двох додатків. Загальний обсяг дисертації - 160 сторінок, з урахуванням списку джерел та літератури і додатків - 228 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

новицький історик музейний спадщина

У вступі обґрунтовується вибір теми, визначається її актуальність, ступінь дослідженості, сформульовано основну мету та завдання дослідження, вказуються його хронологічні рамки, висвітлюється новизна і практичне значення, подаються відомості про апробацію дисертаційної роботи.

У першому розділі “Історіографія та джерельна база” підсумовуються здобутки вітчизняної історіографії у галузі наукової біографії, вивчення епістолярної та мемуарної спадщини видатних науковців та діячів культури, взаємовідносин наукової еліти з державою. Аналізуються також публікації, що висвітлюють окремі моменти біографії та діяльності академіка О.П. Новицького. На основі цього робиться висновок, що життя, наукова, пам'яткоохоронна та музейницька діяльність О.П. Новицького до цього часу ще не стали предметом спеціального дослідження.

У другому розділі “Постать Олекси Петровича Новицького у контексті українського наукового і культурного життя кінця ХІХ - початку 30-х рр. ХХ століття” визначається місце і роль ученого в розвитку наукового руху, розкриваються основні етапи діяльності ученого.

Старовинні козацькі корені О.П. Новицького багато в чому визначили його наукові інтереси, спрямування популяризаторської роботи. Працюючи в Історичному музеї в Москві, Олекса Новицький став відомим фахівцем у галузі історії мистецтва, налагодив плідні контакти з І.Є. Забеліним, М.С. Тихонравовим, В.В. Стасовим та Г.Г. Достоєвською.

Одночасно О.П. Новицький випробовує свої сили у редакторській діяльності - видає у 1892-1894 рр. мистецький журнал “Русский художественный архив”. Сприяв науковому зростанню і перехід у вересні 1898 р. на посаду бібліотекаря Московського училища живопису, скульптури і архітектури - одного з найкращих і найдемократичніших навчальних закладів мистецького профілю в Російській імперії.

На початку ХХ століття О.П. Новицький активно включається в український рух у Москві. Саме він намагався в рамках Товариства слов'янської культури налагодити діяльність української секції та її наукової підсекції, де працювали В. Вернадський, А. Кримський, С. Петлюра та інші.

Одночасно учений налагоджує тісну співпрацю з НТШ та УНТ, М.Ф. Біляшівським, М.С. Грушевським, О.С. Грушевським, А.Ю. Кримським. У січні 1909 був обраний дійсним членом Чернігівської ученої архівної комісії та у вересні того ж року в аналогічному статусі його затвердили загальні збори УНТ, а згодом, у березні 1914 р., НТШ.

Перебуваючи у Криму в 1918-1922 рр., О.П. Новицький зміг налагодити діяльність Феодосійської фундаментальної бібліотеки, народного університету та бібліотеки в Коктебелі. Дієву допомогу в цьому йому надавали В.В. Вересаєв та М.О. Волошин. Відновивши контакти з київськими ученими, Олекса Новицький мав намір переїхати до Києва для роботи у ВУАН. Ф. Шміт на засіданні історично-філологічного відділу академії 11 травня 1922 р. запропонував обрати дослідника дійсним членом ВУАН. Згадана пропозиція була одноголосно підтримана відділом 1 червня і затверджена Спільним зібранням ВУАН 26 червня 1922 р.

У Києві академік О.П. Новицький активно включився в наукову та організаційну роботу академії. Невдовзі він перебрав на себе обов'язки голови Комітету по охороні пам'яток старовини та мистецтва, був кооптований до Археологічного комітету ВУАН, обраний головою Секції мистецтв, професором Київського археологічного інституту, згодом виконував обов'язки його проректора. У згаданих інституціях його виважена позиція зняла конфліктну ситуацію, яка існувала між київськими ученими та академіком Ф.І. Шмітом. Помітне становище займав академік у ВУАН у 20-х рр.

Найбільш успішною була діяльність реорганізованого О.П. Новицьким Всеукраїнського археологічного комітету, який став найавторитетнішою пам'яткоохоронною установою. ВУАК координував археологічні дослідження та роботу музеїв. Академік О.П. Новицький так організував роботу Кабінету українського мистецтва ВУАН, що той був науково-дослідною лабораторією мистецтвознавчих досліджень на терені усієї України. Гурток “Studio”, заснований ученим при кабінеті, готував наукові кадри у згаданих галузях.

Після реорганізації відділів ВУАН та її ідеологічної перебудови, цькування учених у 1930 р. О.П. Новицький попав також до числа опальних академіків. Як особисту трагедію переживав О.П. Новицький припинення існування ВУАКу у 1933 р. Одночасно каральні органи збирали компрометуючі матеріали на академіка під час допитів Ф.Л. Ернста, П.П. Курінного, С.А. Таранушенка. Все це та невиліковна хвороба зробило свою справу і 24 вересня 1934 р. Олекси Петровича Новицького не стало.

Далі в розділі аналізуються основні напрямки наукових досліджень ученого. Почавши з публікацій в періодичних виданнях, він стає одним із найавторитетніших мистецтвознавців Москви, що засвідчила перша велика оригінальна робота - “Художня галерея Московського Публічного і Румянцевського музею”. Одним з основних напрямків його досліджень було висвітлення творчості російських художників ХІХ ст. - О.А. Іванова, передвижників, опис Третьяковської галереї тощо.

Першою узагальнюючою працею в тогочасній науці стала “Історія російського мистецтва з найдавніших часів” у двох томах, яка, попри певні недоліки, отримала схвальну оцінку фахівців. Недоступні іншим дослідникам матеріали використав О.П. Новицький у біографічних роботах про М.І. Костомарова, Ф.П. Толстого, цілому ряді нарисів до “Російського біографічного словника”.

Предметом постійного наукового зацікавлення ученого були студіювання та популяризація мистецької спадщини Т.Г. Шевченка. Близько тридцяти років він збирав твори Кобзаря, у чому йому допомагали найвідоміші науковці того часу. Саме О.П. Новицький вперше оцінював мистецьку творчість Т.Г. Шевченка на одному рівні з поетичною. Цьому слугували і дві шевченківські виставки, організовані у 1911 р.

Результатом плідної роботи ученого було видання у 1914 р. НТШ монографії “Тарас Шевченко як маляр”. І в 20-30 рр. академік О. Новицький активно займається шевченкознавством. Ним опубліковано низку робіт, підготовлено том академічного видання мистецької спадщини Кобзаря.

У третьому розділі “Пам'яткоохоронна діяльність академіка О.П. Новицького” простежується зусилля ученого по збереженню та популяризації української історико-культурної спадщини. У Москві він був членом цілого ряду пам'яткоохоронних інституцій - Московського архітектурного та Московського археологічного товариств. На завдання останнього О.П. Новицький дослідив та визначив найневідкладніші заходи по збереженню Серпуховського кремля. Жваву дискусію фахівців викликала його доповідь “Риси самобутності в українській архітектурі” на ХІV археологічному з'їзді в Чернігові.

Виключну вагу для української культури мали зусилля ученого по складанню списку пам'яток української старовини в Кремлі, Успенському соборі Кремля, багатьох храмах, бібліотеці Синоду у кінці 1917 - першій половині 1918 р. Перебуваючи у 1918-1922 р. в Криму, Олекса Новицький намагався рятувати мистецькі цінності, організував їх вивчення та фотофіксацію.

Окремо в розділі розглядається діяльність академіка О.П. Новицького як голови Софійської комісії ВУАКу. Саме він відновив та налагодив результативну роботу інституції. Це дозволило провести реставраційні роботи найдавніших зразків українського іконопису. До цієї роботи залучались професори М. Бойчук, М. Касперович, ленінградські фахівці Д. Кіплік та М. Сичов. Закріплення відреставрованих у 1928 р. фресок виявило протилежні підходи згаданих учених. Тому виважена позиція академіка О.П. Новицького дозволила прийняти правильне рішення та зберегти всесвітньо відомі зразки давньоруського мистецтва - “Іподром”, “Полювання на вепра” тощо. Під керівництвом академіка від пізніших нашарувань було відкрито стародавні зображення. Олекса Новицький пропонував оголосити Софію Київську історико-культурним заповідником. Саме він домігся асигнування необхідних коштів для дослідження та реставрації частини мозаїк і фресок собору у 1930 р.

У четвертому розділі “Місце і роль О.П. Новицького в становленні українського музейництва 20-30-х рр. ХХ ст.” розкриваються перші кроки О.П. Новицького в сприянні діяльності та формуванні фондів Історичного музею та Московського політехнічного музею.

Не дивлячись на матеріальну скруту, ученому вдалося відкрити для відвідувачів Феодосійський археологічний музей, директором якого він був призначений у квітні 1922 р. Разом із місцевим відділом народної освіти Олекса Новицький організував екскурсійну і фондову роботу музею.

Вже в Києві О.П. Новицький впритул займався формуванням концепції українського музейництва, запропонувавши розділити їх на публічні, учбові та наукові. З іменем О.П. Новицького нерозривно пов'язана реалізація ідеї створення Музею історії Києва. У 1925 р. учений звернувся до Київського окрвиконкому з пропозицією створити муніципальний музей, використавши для установи митрополичий будинок у садибі Софійського собору. Хоча в той період музею створити не вдалося, все ж ініціатива академіка О.П. Новицького сприяла приверненню уваги владних структур та наукової громадськості до згаданих проблем.

Чимало особистих зусиль доклав він, як голова ВУАКу, до створення Археологічного музею ВУАН. У січні 1931 р. президія академії доручила йому прийняти експонати від Всеукраїнського музею та систематизувати їх. На його прохання у 1924 р. було передано мюнц-кабінет університету, на основі якого у 1927 р. створено Український музей нумізматики.

Найактивнішу участь брав О.П. Новицький у поверненні в Україну унікальних колекцій П.П. Потоцького та В.О. Щавинського у 1925-1926 рр. Та найбільш значущим проектом академіка було створення та розгортання діяльності Музею українських діячів науки і мистецтва. На основі невеликої меморіальної збірки Музею УНТ він зміг створити установу, яка координувала роботу місцевих музеїв по увічненню пам'яті видатних українців. Велику зацікавленість викликали виставки, присвячені М. Лисенкові, І. Нечую-Левицькому.

Ще однією установою, що не мала аналогів у тогочасному українському музейництві, керував О.П. Новицький - Українським театральним музеєм. Він розвинувся на базі збірки, започаткованої В. Васильком при театрі “Березіль”. Очоливши музей з 1926 р., академік зміг забезпечити його приміщенням та провести велику організаційну і науково-методичну роботу. На початок 30-х рр. фонди музею налічували близько 100 тис. одиниць зберігання.

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що виявляється в дослідженні найрізноманітніших аспектів діяльності академіка О.П. Новицького, опрацювання на сучасному рівні результатів його багаторічного творчого пошуку. Це має велике як наукове, так і практичне значення. У своєму кінцевому результаті воно відкриє можливість відтворення маловідомих сторінок науки і культури, висвітлення механізму функціонування ряду структурних і неструктурних підрозділів Всеукраїнської академії наук, культурно-освітніх закладів, громадських організацій, дозволить виробити конкретні рекомендації щодо застосування кращого досвіду, набутого в кінці ХІХ - першій третині ХХ ст. в умовах державної незалежності України.

У висновках підводяться підсумки дослідження, на основі яких можна стверджувати:

- у контексті національно-культурного відродження діяльність О.П. Новицького сприяла збереженню самобутності українського народу. Визначили це його широкі творчі та особисті взаємини з найвизначнішими українськими науковцями - Д.І. Багалієм, М.Ф. Біляшівським, Ф.К. Вовком, М.С. Грушевським, О.С. Грушевським, С.О. Єфремовим, А.Ю. Кримським, Д.І. Яворницьким та іншими;

- вагомим є внесок ученого у вивчення творчості російських художників XVIII-XIX ст. та архітектури, де він одним із перших залучив потужну джерельну базу, виробив нові підходи до оцінки історико-культурної спадщини. Якісно новий етап у вітчизняній історії культури започаткувала фундаментальна праця О.П. Новицького - “Історія російського мистецтва з найдавніших часів”;

- центральною темою його досліджень стає мистецька спадщина Т.Г. Шевченка. О.П. Новицький протягом тридцяти років збирав як найповніші відомості про малярські твори Кобзаря. Загалом підготовлений ним реєстр мистецьких творів Т.Г. Шевченка та коментар до них заклали фундамент подальшій праці дослідників;

- найбільш плідним і динамічним періодом діяльності О.П. Новицького був час його перебування у Києві. Завдяки виваженості і толерантності , йому вдалося згуртувати зусилля українських мистецтвознавців, пам'яткознавців і археологів, у середовищі яких були серйозні протиріччя. Поступово він очолив більшість академічних установ згаданого спрямування;

- вагомі результати мали зусилля академіка О.П. Новицького по реформуванню і налагодженню діяльності Всеукраїнського археологічного комітету. Учений перетворив маловпливову інституцію з вкрай обмеженими матеріальними і організаційними можливостями у всеукраїнський координаційний центр не тільки археологічних досліджень, охорони пам'яток, а і роботи музеїв. Завдяки наполегливості ученого відновила свою діяльність Софійська комісія ВУАКу. Кращим науковим силам, що об'єднав О.П. Новицький, вдалося не тільки зберегти унікальну пам'ятку світового значення, а і здійснити найневідкладніші заходи по її ремонту, реставрації та дослідженню;

- працюючи у ВУАН, учений всіляко сприяв розвитку мережі музейних закладів Києва, що були структурними підрозділами академії. Виключно важливе значення для української культури мала діяльність ученого на посаді директора Музею українських діячів науки і мистецтва;

- іншим оригінальним музейним закладом, яким керував О.П. Новицький, був Український театральний музей. Завдяки його зусиллям музей став всеукраїнським центром наукового дослідження національного театрального мистецтва. Ученому вдалося реалізувати ідею, коли Український театральний музей не тільки збирав матеріали, потрібні для вивчення історії українського театру, а і слідкував за театральним життям республіки.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПРАЦЯХ

1. Академік О.П. Новицький і діяльність Музею українських діячів науки і мистецтва // Київська старовина. - 1999. - №6. - С. 123-132.

2. Олексій Петрович Новицький як історик, краєзнавець, дослідник національної культурної спадщини // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. - 1997. - №1-2. - С.272-274.

3. О.П. Новицький і діяльність української громади в Москві / Історія України: Маловідомі імена, події, факти. - К.: Рідний край, 1997. - Вип. 2. - С. 61-79.

4. Олексій Петрович Новицький в українському пам'яткоохоронному русі в 20-ті роки ХХ ст. / Історія України: Маловідомі імена, події, факти. - К.: Рідний край, 1998. - Вип.3. - С. 21-30.

5. Діяльність Музею українських діячів науки і мистецтва по збереженню нерухомих пам'яток (20-30-і рр. ХХ ст.) / Історія України. Маловідомі імена, події, факти. - К.: Рідний край, 1999. - Вип. 8. - С. 184-191.

6. Академік О.П. Новицький: матеріали до біографії / Проблеми історії та методології історичної науки. Харківський історіографічний збірник. - Харків. - Вип. 3. - 1998. - С.157-160.

7. Внесок академіка Олекси Новицького в дослідження та збереження замку князів Острозьких у Старокостянтинові // Краєзнавство. - 1999. - №1-4. - С. 39-41.

8. Внесок академіка О.П. Новицького в збереження та дослідження Софії Київської // Краєзнавство. - 2000. - №1-2. - С. 123-131.

9. О.П. Новицький і шевченківський ювілей 1911 року в Москві / Наукові записки. Інститут політичних і етнонаціональних досліджень. - Київ, 1999. - Вип. 9. - С. 67-71.

10. О.П. Новицький і дослідження української церковної старовини // Матеріали VІІІ Міжнародного круглого столу “Історія релігії в Україні”. - Львів, 1998. - С. 27-29.

11. Академік О.П. Новицький - історик, краєзнавець, дослідник української національно-культурної спадщини // VІІІ Всеукраїнська наукова конференція “Історичне краєзнавство і культура”. - Київ-Харків: Рідний край, 1997. - Ч. 1. - С.152-154.

Размещено на Allbest.ru