Культурно-просвітницька діяльність Києво-Печерської лаври в другій половині XVII-XVIII ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

Кагамлик Світлана Романівна

УДК 947.05 (477)

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Тема: Культурно-просвітницька діяльність Києво-Печерської лаври в другій половині XVII-XVIII ст.

Київ - 2000

Загальна характеристика роботи

Актуальність проблеми. Визначення особливого місця і ролі Києво-Печерської лаври, як однієї з головних інституцій Української Православної Церкви, в духовному житті українського народу і, зокрема, періоду козацької доби, набуває сьогодні особливої актуальності і наукової важливості з огляду на зазначені далі головні обставини. Значення Лаври як культурно-просвітницького центру України практично залишалося поза увагою історичної науки. Радянська історіографія, керуючись відомим класовим підходом, замовчувала дану проблему, а роль Лаври в житті народу висвітлювала тенденційно і упереджено. Дослідження з історії українських монастирів загалом, і Києво-Печерської лаври зокрема, за останні десятиліття розглядалися переважно в контексті соціально-економічних і політичних відносин, місця в мистецькому житті Києва і України Роль українського чернецтва, зокрема його високоосвіченої частини, як духовної та інтелектуальної еліти суспільства часів середньовіччя, не знайшло поки-що достатнього висвітлення. Між тим, його кращі представники відіграли важливу роль не тільки в церковному, а й суспільно-політичному та культурному житті народу. Варто зазначити й те, що Києво-Печерський монастир (лавра) мав неабиякий вплив на всі верстви населення України, виступаючи духовно-ідеологічним центром та провідником «душеспасительних шукань» як для всього кліру - білого духовенства та братії окремих чернечих громад, так і для веденої ним пастви. Поширювачем печерської ідеології був і знаменитий «Патерик печерський». Недаремно Петро Могила в своїй літературній діяльності значного місця надає інформативному доповненню життєписного складу попереднього Патерика. При цьому ідеологічне пропагування Києва і Лаври, як аналогічного Афону осідку, покладалося на високоосвічене чернецтво, зокрема на його просвітницьку та видавничу діяльність.

Стан наукової розробки проблеми. Дослідження культурно-просвітницької діяльності Києво-Печерської лаври зазначеного періоду обмежувалося в історіографії вивченням переважно видавничої справи в Києві. Найбільш суперечливим у цьому плані було питання початку книгодрукування в Лаврі, яке намагалися вирішити більшість дослідників української та російської культури і Церкви. Водночас просвітницька роль печерського чернецтва практично не досліджувалася. У наукових розробках різного плану розглядалися лише окремі питання, повязані з даною тематикою. Виходячи з комплексу проблем, заявлених у дисертації, їх розвязання в історіографії можна поділити на кілька напрямів.

Література про видавничу діяльність Києво-Печерської лаври

Перші відомості про діяльність Лаври, як видавничого осередку, зявилися в історичних описах монастиря. Зокрема, виданий у 1791р. київським митрополитом Самуїлом Миславським на основі бібліотечних зібрань лаврських вчених короткий історичний опис Лаври відводив певне місце друкарні, повязуючи її діяльність з князем Костянтином Острозьким. Фундаментальна праця митрополита Євгенія Болховітінова 1826 р. видання, яка категорично заперечувала дану версію, давала більш докладний огляд видавничого осередку. Усталений в науці погляд митрополита Євгенія на друкарство в Києві порушив у 1865р. київський священик Павло Троцький, видавши першу, спеціально присвячену історії лаврської друкарні, працю . Її безперечна цінність - в детальному опрацюванні друкарського фонду Лаври. Водночас робота не позбавлена певної тенденційності, зокрема автор позитивно оцінює перехід лаврського видавництва під контроль Синоду (1721р.), вважаючи, що це привело до впорядкованості в друкуванні книг.

Для зясування умов лаврського друкарства кінця ХVІІ- початку ХVІІІст. серйозною базою послужила грунтовна наукова розвідка Ф. Терновського. Досліджуючи перебіг подій, повязаних з підпорядкуванням Київської митрополії Московському патріархату у 1686р., вчений акцентує увагу на спробах керівництва Лаври в особі її архімандритів Варлаама Ясинського і Михайла Вуяхевича відстояти фактичну незалежність друку від втручання патріарха Іоакима.

Значний вклад у дослідження видавничої діяльності Лаври досинодального періоду внесла праця Ф.Титова, підготовлена на замовлення адміністрації Печерського монастиря з нагоди 300-річчя київського друку. Вченим подано окремі етапи становлення і розвитку лаврського друкарства до 1721р. відповідно до діяльності печерських архімандритів, вказано на особливості видавничого процесу цього періоду.

Незаперечну цінність мало також фундаментальне українознавче дослідження І. Огієнка, яке містить історико-бібліографічний огляд українського, у тому числі й печерського друкарства. Констатуючи фрагментарність і описовість цієї теми попередниками, вчений подає багатий матеріал про утиски Печерської друкарні в кінці XVII - XVIII ст. з боку московської духовної влади, а також підкреслює її значення, як важливого культурно-освітнього осередку для історії українського народу.

Історія Печерської друкарні знайшла своє відображення в спеціальних працях радянської доби, присвячених видавничій справі в Україні. Певну увагу видавничій діяльності Лаври приділено в сучасних дослідженнях з історії книги, представлених працями Я. Запаско, Я. Ісаєвича, О. Мацюка .

Слід зазначити, що у всіх вищеназваних дослідженнях практично не порушувалися питання щодо розповсюдження лаврських видань, ролі Києво-Печерської друкарні в процесі книгообміну українських земель і поширенні просвітництва поза межами України (за виключенням Російської держави, що відображено в російській історіографії). Деяка інформація стосовно зазначених питань розпорошена в різних культурознавчих виданнях, передусім дослідженнях регіонального плану, роботах О. Мишанича, В. Смолія, В. Микитася, та ін.

Література щодо просвітницької діяльності печерського чернецтва

На сьогодні це питання, вивчення якого можливе передусім в контексті взаємовідносин між Печерською лаврою і Могилянською академією, залишається практично недослідженим. На жаль, звязки між двома найбільшими культурно-освітніми осередками Києва козацької доби досі залишалися поза увагою більшості дослідників культури і Церкви.

Розробка окремих питань просвітницької діяльності печерського чернецтва належить у першу чергу вченим історичної школи Київської духовної академії, представленої визначними іменами М. Петрова, С. Голубєва, В. Аскоченського та ін. Їх заслуга - в накопиченні значного фактичного матеріалу щодо освітньо-культурної діяльності багатьох представників української духовної еліти, в середовищі якої було чимало вихідців із лаврської братії. Однак, слід зауважити, що останні в працях зазначених вчених проходили виключно в контексті історії Києво-Могилянської академії, тому ці дослідження є цінними лише в поєднанні і співставленні з джерелами і літературою з історії Києво-Печерської лаври.

Винятком стали досліди професора Ф. Титова, який одночасно досліджував історію обох просвітницьких осередків Києва. За його словами «свою цілком заслужену славу в історії... освіти Київська Академія цілком справедливо повинна розділити з Києво-Печерською лаврою». У статті «К истории Киевской духовной академии в XVII - XVIII ст.», написаній на основі документів тогочасного лаврського архіву, дослідник навів список вихованців Київської академії, які з кінця XVII по XVIII ст. знаходилися в рядах чернецтва Києво-Печерської лаври, додавши короткі біографічні відомості про них. Ця обставина послужила відправним пунктом у дослідженні питань просвітницької діяльності печерського чернецтва вказаного періоду.

Документи і матеріали архіву Києво-Печерської лаври використовував також Д.Вишневський. Виявлені ним дані про постриг у Лаврі викладачів Академії розкривають один з напрямів просвітницької діяльності печерського чернецтва.

Важливим підґрунтям в дослідженні теми стали праці М. Грушевського. Цікавою є думка вченого, що Могилянська академія як освітня установа була тільки однією з функцій київського культурно-просвітницького осередку, зосередженого в Печерському монастирі. Даний погляд М. Грушевського поділяють і деякі сучасні дослідники. Зокрема, Я. Ісаєвич стверджує, що організація Київського братства і школи, початок видавничої діяльності в Лаврі - заслуга однієї групи освітніх діячів.

У радянську добу панування атеїстичного світогляду наклало відбиток і на дослідження з історії Києво-Печерської лаври. Однобокий підхід та ідеологічна направленість щодо оцінки ролі Церкви в житті суспільства, як опіуму народу, виявилися у замовчуванні значення Печерського монастиря як культурно-освітнього осередку. Деякі роботи відзначалися виразною тенденційністю і упередженістю, властивою багатьом тогочасним дослідникам.

Окремі проблеми просвітницької діяльності лаврського чернецтва вирішувалися в сучасних дослідженнях, присвячених історії Києво-Могилянської академії, зокрема в працях З. Хижняк.

У 90-х рр. відзначається різке пожвавлення в сфері досліджень на церковно-історичну тематику, зявляється низка монографій і статей, в яких зверталась увага на роль Української Церкви в державотворчих процесах, політичних і культурних взаєминах з Росією. Водночас робляться спроби оцінити місце Києво-Печерської лаври в духовному житті українського народу, її значення як феномена української культури.

Тема просвітницької діяльності українського чернецтва в Росії значною мірою цікавила російських вчених. Широкий вплив київського, у тому числі й печерського, чернецтва на розвиток російської культури знайшов яскраве відображення в монографії К. Харламповича, побудованій архівних матеріалах Москви і Петербурга, та в історичних оглядах окремих духовних учбових закладів Російської держави. Деякі питання культурно-освітньої діяльності печерського чернецтва в Росії за царювання Олексія Михайловича і Петра I порушували у своїх фундаментальних дослідженнях В. Ейнгорн і П. Пекарський. Однак зазначені роботи не дають повного уявлення про місце і роль лаврського чернецтва в розвитку освіти і культури Російської держави.

Роль київських вчених у культурному спілкуванні України з Москвою знайшла певне відображення у доробку вчених української діаспори. Зокрема, Б. Корчмарик, змальовуючи у своїй праці різносторонні культурні впливи України на Росію, подає також ряд прикладів просвітницької діяльності осіб з печерського чернецтва. Культурну перевагу українських вчених і свідоме визнання ними своєї національної окремішності в російському суспільстві підкреслюють П. Голубенко і Г. Цимбалістий. Окремі питання просвітницької та видавничої діяльності Лаври піднімає у своєму загальному огляді Української Православної Церкви І. Власовський. Деякі проблеми просвітницької діяльності печерського чернецтва певною мірою розглядалися в історичних студіях Гарвардського університету. Важливий висновок робить Ігор Шевченко, вказуючи, що створена Петром Могилою система освіти склала серйозну протидію полонізації і русифікації української еліти, зміцнивши тим самим почуття її національної окремішності.

Таким чином, вищенаведені праці тією чи іншою мірою торкалися окремих питань культурно-просвітницької діяльності Києво-Печерської лаври другої половини ХVІІ-ХVІІІ ст. Найбільший внесок у дослідження теми склали праці вчених історичної школи Київської духовної академії. Однак, зазначена тема не знайшла свого повного відображення в історичній літературі. Пропоноване автором дослідження є спробою узагальнити зібраний вченими багатий фактичний матеріал і, при поєднанні його з матеріалами лаврського фонду та іншими джерелами, проаналізувати вже вивчені і представити нові аспекти обраної теми.

Джерельна база дослідження складається зі значного масиву джерел - як опублікованих, так і нововиявлених архівних матеріалів. За видовими ознаками вони охоплюють: нормативні акти державних і церковних кіл Росії та Гетьманщини; внутрішню діловодну документацію Лаври; історико-статистичні описи монастирських архівів та бібліотек, церковних установ; листування офіційного і приватного характеру; друковану продукцію Печерської друкарні; праці лаврських вчених.

Першорядну вагу в дослідженні теми мають матеріали фонду Києво-Печерської лаври (ЦДІАК України, ф. 128, Києво-Печерська лавра), який фрагментарно опрацьовували дослідники окремих профілів, залишивши однак цілі пласти невивченого матеріалу. Специфіка дослідження фонду полягає в унікальності обсягу (понад 30 тис справ, що перевищує обсяг решти монастирських фондів ЦДІАК України, разом узятих), структурній побудові (11 окремих структурних частин) і багатоаспектності вміщеної у ньому інформації. За повнотою відображення різних питань дисертаційної тематики матеріали фонду доцільно розподілити на такі основні групи: 1) розпорядчі документи вищих органів державної і церковної влади Росії (царські грамоти, укази Сенату і Синоду), що регламентують внутрішнє життя Лаври і, насамперед, її видавничу діяльність; універсали гетьманів та установ Гетьманщини, дарчі записи на лаврські маєтки; 2) справи, що репрезентують видавничу діяльність Лаври (організація друкарського виробництва; реєстри, каталоги видань та інші форми їх обліку; обставини друку окремих видань, способи їх розповсюдження); 3) матеріали стосовно особового складу печерської братії (формулярні та іменні списки, справи про прийом та переміщення, надання духовних звань, духовні заповіти), що характеризують різнопланову діяльність лаврського чернецтва, зокрема навчання і викладання в учбових закладах, службу в церковних установах Росії і т.і. До описів фонду автором складено предметно-тематичний покажчик (у 4-х томах), у відповідних рубриках якого широко представлена джерельна база даного дисертаційного дослідження. Переважна частина використаних у дисертації матеріалів фонду вперше вводиться в науковий обіг. В роботі також подаються сучасні пошукові дані джерел, на які посилалися дореволюційні дослідники, оскільки структура фонду впродовж його існування декілька разів зазнавала суттєвих змін.

У дослідженні використано також матеріали інших фондів ЦДІАК України: ф.59, Київська губернська канцелярія; ф.118, Васильківська прикордонна митниця; ф.121, Стайківська прикордонна митниця); ф.127, Київська духовна консисторія; ф.229, Кіш Нової Запорізької Січі; ф.739, Колекція стародруків; ф.1973, Харківський колегіум.

До наукового обігу залучено рукописні джерела, зосереджені в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського, зокрема матеріали ф.301 КДАп, який містить латиномовні та кириличні тексти учбових курсів, прочитаних у Київській академії викладачами з лаврської чернечої братії.

Значна кількість джерел з досліджуваної тематики опублікована в серійних археографічних виданнях: «Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные археографической комиссией» ( Т.1-15. - Спб. 1863-1892) ; «Архив Юго-Западной России» (ч.1.- Т.5,8,9.- К., 1859-1865), «Памятники, изданные Временною комиссиею для разбора древних актов» (Т.1-4 - К.,1848-1859). В них знайшли відображення деякі особливості тогочасних церковно-державних відносин і конфесійного життя на Україні, умови діяльності печерської друкарні в кінці ХУІІст., памятки полемічної літератури ХVІІ ст.

Окремий комплекс документів складають законодавчо-розпорядчі акти державних та церковних органів Росії, вміщені в багатотомних виданнях «Полное собрание законов и распоряжений по православному ведомству» (Т.1-4 - Спб, 1910-1915) і «Описание документов и дел, хранящихся в архиве Св.Синода» (Т.І-ХХХІХ.- Спб., 1868-1910) , в яких також були висвітлені деякі питання просвітницької діяльності лаврського чернецтва. Значно збагатили дослідження також історико-статистичні описи Чернігівської та Харківської єпархій і низки найбільших російських монастирів, в тому числі «Описание архива Александро - Невской лавры за время царствования императора Петра Великого» (Т.1-3.- Спб., 1903-1916), де містяться цікаві відомості щодо розповсюдження видань печерського друку в Україні та Росії.

З наративних джерел у дисертації використана мемуарна література, зокрема опис подорожі Антіохійського патріарха Макарія в Росію і Україну у 1653 - 1656 роках. Опрацьовано також публікації творів і листування визначних церковних і культурно-освітніх діячів - Інокентія Гізеля, Стефана Яворського, Єпифанія Славинецького та ін.. Слід відзначити також студії Гарвардського університету щодо видання писемних творів відомих лаврських церковних діячів ХУІІст. Сильвестра Косова і Афанасія Кальнофойського, а також визначної української літературної памятки - «Києво-Печерського патерика».

Незамінимим джерелом до вивчення видавничої діяльності Києво-Печерської лаври XVII - XVIII ст. є самі лаврські стародруки. Найважливішою передумовою їх ґрунтовного і всебічного дослідження є максимально повний облік памяток, що зберігаються у різних архівосховищах та рукописних відділах бібліотек. Бібліографією українських, у тому числі й лаврських друків, займалися В. Сопиков, І. Каратаєв, В. Ундольський, А. Родоський, сучасні дослідники - Ф. Максименко, М. Кубанська-Попова, Л. Гусєва, Г. Каменєва та ін. Основний масив лаврських стародруків знаходиться сьогодні у відділах колекцій і стародрукованих книг НБУВ (275 видань за описом 1958 року), фондах Києво-Печерського музею-заповідника (62 видання за описом 1971р.) та в колекції стародруків ЦДІАК України (ф.739), яка містить 43 книги печерського друку. Найціннішим за повнотою (681 видання) є каталог, зібраний Я. Запаско та Я. Ісаєвичем, котрі включили до свого видання стародруки не лише вітчизняних, а й зарубіжних архівів та книгосховищ.

Звязок з науковими програмами, планами, темами. Обраний дисертанткою напрям дослідження органічно поєднується з проблематикою наукових розробок відділу історії України середніх віків Інституту історії України НАНУ.

Предметом дисертаційного дослідження є основні напрями просвітницької та видавничої діяльності Києво-Печерської лаври другої половини XVII - XVIII ст.

Хронологічні рамки дисертації обмежуються переважно другою половиною XVII - кінцем XVIII ст., що співпало з часом існування Української козацької держави. Верхній хронологічний рубіж теми визначається тим, що знищення у 60-70-х рр. решток автономії Української козацької держави і поступова ліквідація самобутності Української Православної Церкви внаслідок підпорядкування її Московському патріархату, що завершилося перетворенням у 1786 р. Київської митрополії на одну з підвладних Синодові єпархій, остаточно позбавили Києво-Печерську лавру можливості виконувати свою важливу культурно-національну місію. З кінця ХVІІІ ст. Лавра повністю стає засобом поширення російської культури. З метою поглибленого вивчення окремих явищ культурно-освітнього життя в ряді випадків допускається розширення нижнього хронологічного рубежу до початку XVII ст.

Мета і завдання дослідження. Мета даного дослідження - на основі комплексного аналізу опублікованих та нововиявлених архівних матеріалів створити цілісну картину культурно-просвітницької діяльності Києво-Печерської лаври у ХVІІ-ХVІІІ ст. та визначити її основні напрями - вирішуватиметься через наступні основні завдання:

- показати місце Києво-Печерської лаври в системі державно-церковних відносин на Україні другої половини ХVІІ-ХVІІІ ст.;

- розкрити просвітницьку місію Печерського монастиря через діяльність його чернецтва з вихованців Києво-Могилянської академії в Україні, Російській державі, країнах Європи та Сходу;

- визначити основні особливості видавничої діяльності Києво-Печерської лаври;

- зясувати роль Києво-Печерської друкарні в процесі книгообміну українських земель, вплив лаврських видань на культуру інших народів.

Методологічною основою дослідження є системний підхід до вивчення культурних, релігійних та соціально-політичних явищ в їх розвитку і взаємозв'язку. Предмет та завдання дослідження обумовили використання у роботі методів порівняльного та статистичного аналізу документів, методики бібліографічного опису стародруків.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що:

- до наукового обігу вводиться значна кількість архівних документів (зокрема, невідомі та маловідомі універсали гетьманів і документи установ Гетьманщини на право володіння Лаврою маєтками, охорону їх від місцевих властей та навколишніх власників; матеріали, які суттєво доповнюють діяльність Комісії з питань кодифікації українського права (1721-1743) та ін.), які дають змогу висвітлити важливі аспекти церковно-політичної і культурно-просвітницької діяльності Києво-Печерської лаври;

- вперше в історіографії досліджено взаємовідносини двох провідних культурно-освітніх осередків Києва - Печерської лаври і Могилянської академії, а також просвітницька діяльність печерського чернецтва в Україні та країнах Європи; висвітлено роль Києво-Печерської лаври як освітньо-наукового центру українських земель, діяльність якого значно перевершувала межі суто культової установи; виявлено матеріали про діяльність 160 українських церковних і освітніх діячів;

- в роботі знайшла подальше висвітлення видавнича діяльність Лаври зазначеного періоду, зокрема автором дано власну оцінку проблеми початку книгодрукування в Києві, визначено місце лаврського видавництва в процесі книгообміну українських земель ( проаналізовано показники видавничої діяльності Лаври на фоні видавничої справи на Україні в ХVІІ-ХVІІІ ст.; зясовано шляхи і форми поширення видань та репертуар печерського друку на території правобережних і західноукраїнських земель, в тому числі в середовищі інших віросповідань; розглянуто видавничі стосунки Лаври з іншими українськими друкарнями, зокрема з уніатською Почаївською).

Практичне значення роботи. Джерельна та фактологічна основа роботи знайшла відображення: 1) в предметно-тематичному покажчику до описів фонду Києво-Печерської лаври / Укладач і автор передмови Кагамлик С.Р.: У 4-х тт. - Київ, Центральний державний історичний архів України в м. Києві, 1997. - Загальний обсяг 806с. (Довідка № 437 від 19.05.1999р.); 2) у підготовці до видання «Енциклопедії Києво-Могилянської академії в особах», куди ввійшло 98 біографічних статей автора обсягом 105с. (Довідка № 02/516 від 13.08.1999р.); 3) в написанні розділу посібника «Нариси української культури ХVІІ-ХVІІІ ст.», підготовленого колективом співробітників відділу національної культури Інституту українознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка під назвою «Культурно-освітні осередки Києва козацької доби» обсягом 48с. (Довідка № 034-109 від 21.05.1999р.).

Практичне значення роботи також полягає в тому, що матеріали дисертації можуть бути використані в навчальних посібниках з історії України, Української Православної Церкви, розробці курсів з українознавства, історії української культури, зокрема історії українського друкарства, музейній та краєзнавчій роботі тощо.

Наукова апробація роботи. Результати дослідження були оприлюднені на ряді міжнародних і вітчизняних наукових конференцій, історичних читань, науково - практичних семінарів, зокрема: на засіданнях Четвертих та Пятих Всеукраїнських історичних читань “Українська держава: Витоки та шляхи історичного розвитку” (Київ-Черкаси,1994, 1995); Міжнародній науковій конференції “Києво-Могилянська академія в історії України” (до 380-річчя від заснування Києво-Могилянської академії, Київ, 13-15 жовтня 1995); Всеукраїнській конференції “Українське архівознавство: історія, сучасний стан та перспективи” (Київ, 19-20 листопада 1996); Шостого Міжнародного круглого столу “Історія релігій в Україні” (Львів, 3-8 травня 1996); Міжнародній науковій конференції, присвяченій 350-річчю визвольної війни українського народу середини ХУІІ ст.(Київ, 21-22 травня 1998р.; Міжнародній науковій конференції «1000-ліття літописання і книжкової справи в Україні» (Київ, 13-16 жовтня 1998) та ін.

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Робота (обсяг текстової частини становить 180 сторінок) складається зі вступу, трьох розділів, висновків, бібліографічного списку (278 позицій) і додатків ( «Словник діячів Києво-Печерської лаври з вихованців Києво-Могилянської академії» і «Каталог видань Києво-Печерської лаври в ХУІІ-ХУІІІ ст.») в окремому томі загальним обсягом 260с.

Основний зміст дисертації

У першому розділі «Державно-правове становище Києво-Печерської лаври в Українській державі» автор визначає місце і роль найавторитетнішого в Україні монастиря в системі державно-церковних відносин згаданого періоду, його стосунки з гетьманським урядом і козацькою старшиною.

Автором зясовано, що в умовах тісного переплетіння церковної і світської політики Печерський монастир, як одна з найбільших і найбагатших інституцій Православної Церкви, посів привілейоване становище в Українській козацькій державі. Лаврське чернецтво брало активну участь в суспільно-політичних подіях часу, зокрема в державотворчих процесах козацької доби, і мало поважний вплив на внутрішню і зовнішню політику тогочасної України. Зазначено, що церковно-політична, а також культурно-просвітницька діяльність Лаври визначалася її статусом ставропігії - безпосередній підпорядкованості вищій церковній владі, зокрема патріарху (з 1721р.- Синоду). Згідно з цим характерною рисою діяльності керівництва монастиря було намагання захистити його правові та економічні інтереси як автономного церковно-релігійного осередку. Водночас підкреслюється, що в умовах реального наступу московської світської і духовної влади на політичну і церковну незалежність України верхівка духовенства, як і всього тогочасного суспільства, неоднозначно реагувала на події в країні. Намагаючись з одного боку відстояти давні права і привілеї Української Церкви, її діячі використовували зближення з Москвою для захисту своїх конфесійних інтересів.

Встановлено, що розуміючи величезне духовне й культурне, а також політичне значення Церкви, гетьмани виступали могутніми оборонцями її давніх прав і привілеїв. Зокрема, права Києво-Печерського монастиря рішуче відстоювали перед московським урядом Богдан Хмельницький та Іван Мазепа. Не маючи змоги завжди захистити інтереси Церкви супроти наступу московської влади на політичну і церковну незалежність України, гетьмани користувалися широкими можливостями в наданні монастирям матерільної підтримки. В роботі приводиться огляд невідомих та маловідомих дослідникам універсалів гетьманів (14 з них до цього часу не опубліковані) та документів установ Гетьманщини - Генеральної Військової канцелярії і Генерального військового суду, на маєткові права Лаври. Зазначається, що українські гетьмани і козацька старшина були найпершими благодійниками Києво-Печерської лаври, даруючи їй кошти, маєтки, цінне церковне начиння і атрибутику. Приводиться список діячів, які приносили значні особисті пожертви обителі, у тому числі реєстр фундацій її найбільшого мецената - гетьмана Івана Мазепи.

В кінці розділу зроблено загальні висновки. Зокрема зазначено, що Києво-Печерський монастир, як одна з найавторитетніших інституцій Православної Церкви і важливий економічний центр, посiв особливе становище в Українськiй козацькiй державі; особливий статус патріаршої (згодом синодальної) ставропігії, наявність величезного і добре упорядкованого господарства, певна правова і всебічна матеріальна підтримка монастиря з боку гетьманів дали Києво-Печерській лаврі можливість зіграти роль не тільки релігійного, а й важливого культурно-освітнього центру, хоча з кінця ХVІІ - у ХVІІІ ст. відбулися корінні зміни в становищі Української Православної Церкви і самої Лаври.

У другому розділі «Просвітницька діяльність лаврського чернецтва» розглянуто комплекс питань, повязаних з основними напрямами просвітницької діяльності чернецтва Києво-Печерської лаври. Звернено особливу увагу на практично недосліджене питання взаємовідносин між обома провідними культурними осередками Києва - Печерською лаврою і Могилянською академією.

Зазначено, що культурно-національне відродження Києва на початку ХVІІ ст., основними віхами якого було утворення Київського братства та школи і початок видавничої діяльності в Києві, проходило під безпосереднім впливом і участю чернецтва Києво-Печерської лаври. Просвітницький рух з центром у Лаврі привів до становлення на базі Братської і Лаврської шкіл першого вищого учбового закладу в Україні - Києво-Могилянської академії. Тісні взаємини між обома осередками Києва виявилися в безпосередній участі печерського чернецтва в започаткуванні Київської братської школи, постачанні Лаврою викладацьких і керівних кадрів для Колегії, згодом Академії, спільній видавничій діяльності, матеріальній допомозі закладу з боку найбагатшого монастиря, грошових пожертвах печерських ченців своїй alma-mater тощо.

Культурно-освітня місія Лаври згаданого періоду знайшла яскраве відображення в діяльності монастирських вчених з вихованців Києво-Могилянської академії, які продовжували традиції започаткованого Єлисеєм Плетенецьким печерського ученого гуртка. Визначено основні напрями їх просвітницької діяльності: проповідництво, переклад і корекція книг, створення богословських досліджень, важливих історичних оглядів, виконання різного роду освітньо-наукових замовлень світської і духовної влади. Підкреслено, що звернення лаврських науковців до ідеї неперервності історії України з часів Київської Русі сприяло зміцненню національних позицій української культури, а тим самим і позицій Української козацької держави.

Розкрито вагомий внесок чернецтва Києво-Печерської лаври в поширення освіти на українських землях. Автор звертає увагу на ту визначальну обставину, що філії Києво-Могилянської академії - Чернігівська, Переяславська та Гойська колегії - були започатковані вихідцями з лаврської братії. Значна частина лаврських богословів займалася викладацькою діяльністю в Києво-Могилянській колегії-академії (відомо близько 20 таких осіб, з них 15 діяло у ХVІІІ ст.) та у її філіях (упродовж 20-70-х рр. ХVІІІ ст. у них працювало щонайменше 7, ймовірно 14, викладачів із печерської братії). Лаврська чернеча школа з віковим моральним досвідом печерських святих-подвижників складала могутній фактор у справі релігійного та духовного виховання молоді.

Зясовано, що просвітницька діяльність печерського чернецтва знайшла особливо яскраве виявлення в Російській державі. Підкреслено, що саме в середовищі Києво-Печерської лаври -з ініціативи Петра Могили та печерського намісника Інокентія Старушича - визріла у 1640р. ідея шкільної освіти за прикладом Києва. Діяльність українських, у тому числі лаврських, вчених переконала духовне правління Москви в необхідності проведення церковної реформи і підготувала грунт для засвоєння в Росії здобутків європейської культури.

Встановлено, що упродовж ХVІІІ століття лаврське чернецтво служило основним постачальником кадрів для розбудови Московської Церкви і поширення освіти в Росії та поза її межами. За наведеними автором підрахунками визначні духовні посади в Росії обіймало не менше 20 архієреїв і понад 50 ігуменів та архімандритів з лаврського братства. Значну частину шкіл-семінарій Російської держави було започатковано і влаштовано турботами лаврських високоосвічених ченців: з виявлених на сьогоднішній день 160 діячів Києво-Печерської лаври з вихованців Києво-Могилянської академії понад 60 працювало в Росії педагогами, екзаменаторами, проповідниками. Зазначено, що лаврські богослови також входили до складу закордонних посольств (як посольські священики, викладачі, перекладачі), їм належала провідна роль в заведенні і влаштуванні шкіл у Молдавії і Сербії, провадженні місіонерської діяльності в Китаї і Монголії. Водночас звертається увага на те, що відплив кращих культурних і наукових сил негативно позначився на кількісному і якісному складі печерської братії. Зокрема, у 1744р. Лавра не відпустила Синоду жодного із затребуваних осіб «за оскуденіем монахов в ней» (впродовж 1740-1744 рр. вона втратила понад 230 ченців).

Доведено, що працюючи в найвіддаленіших російських єпархіях, лаврські церковні і освітні діячі не втрачали свідомості своєї національної окремішності. Турбота про Лавру - загальнонаціональний український культурний та духовний осередок, особливий потяг до рідної обителі і намагання повернутися до неї під кінець життя яскраво виявляла духовний патріотизм лаврського чернецтва, відчуття ними своєї етнічної, культурної і духовної приналежності.

У висновках до розділу підкреслюється, що Києво-Печерська лавра другої половини ХVІІ-ХVІІІ ст. була провідним освітньо-науковим центром українських земель і в своїй діяльності виходила далеко за рамки суто культової установи. Лаврське чернецтво зіграло незаперечну роль в започаткуванні і становленні першого вищого учбового закладу в Україні - Києво-Могилянської академії - та її філій і справило вагомий внесок в поширення освіти на українських землях та поза їх межами.

У третьому розділі «Видавнича діяльність Києво-Печерської лаври» досліджуються загальні умови, характер і особливості лаврського видавничого процесу, а також шляхи, форми і географія поширення книг печерського друку.

Автор пропонує власне бачення проблеми початку книгодрукування в Лаврі. Зокрема, дисертантка ставить під сумнів існуюче до недавнього часу у вітчизняній науці твердження про підпорядкованість українського друкарства російському і усталене на сьогодні датування початків книгодрукування для українців. Наводиться послідовний огляд досліджень, а також нові дані лаврського архіву, про початок лаврського друкарства, тотожного з початком друкарства власне київського. Підсумовуючи, автор стверджує, що книгодрукування в Лаврі почалося не пізніше 1606р., а не з 1616р., як прийнято вважати в історичній науці.

З огляду на значні відмінності в розвитку лаврського друкарства упродовж ХУІІ-ХУІІІ ст. визначено два його основні етапи:

- Період вільного друку (1606-1718). Зазначено, що з початку свого заснування і до 1718 р. друкарня Києво-Печерської лаври зберігала власну автономію, була вільна у виборі і характері друкованих книг. Зміна юрисдикції Української Православної Церкви негативно позначився на діяльності Печерської друкарні: з 1686р. починаються методичні утиски лаврського видавництва. Зберігаючи формальну автономію друку, адміністрація монастиря намагалася відстояти фактичну незалежність у видавничій діяльності перед російською світською і церковною владою. Підкреслено яскравий національний характер і особливий почерк видань лаврського друку, що знайшло яскраве виявлення в самій назві видань (на відміну від видань інших друкарень книги «печерской печати» значилися не за місцем видання, а за назвою друкарні), мові друкованих текстів, оформленні видань та їх призначенні для народних потреб. В умовах національно-визвольних змагань українського народу звернення авторів до ідеї неперервності історії України з часів Київської Русі, цілеспрямована популяризація православних святинь Києва, історико-патріотичні твори Печерської друкарні закликали до єднання всіх українських земель і служили ідеологічною опорою Української козацької держави.

- Період московської цензури (1718 - 1786). Зясовано, що знищена пожежею 1718р. друкарня Києво-Печерської лаври продовжувала свою діяльність в нових, надзвичайно складних історичних умовах. Вихід у світ «Місяцеслова» (1718), в якому Лавра, назвавшись ставропігією Константинопольського патріарха, заявила про свою давню свободу друку, викликав низку репресій з боку московської світської і духовної влади. Денаціоналізаційні укази Синоду змушували Лавру друкувати тільки богослужбові книги, попередньо звірені і ототожнені з виданнями московського друку. Це привело до різкого обмеження репертуару книг (якщо в ХУІІ - на початку ХУІІІ ст. друкарня видала близько 60 книг на світську тематику, то в даний період їх кількість становила 27 видань, з яких 12 - календарі), значного скорочення книг, виданих іноземними мовами (з 31 до 5) і відсутності у ХVІІІ ст. видань українською мовою (проти 30 в попередній період). Водночас, попри штрафи, погрози і конфіскації, Лавра послідовно намагалася відстояти права київського друкарства.

Окремо розглянуто питання ролі лаврських видань в процесі книгообміну українських земель, яке на сьогодні практично не досліджено. Проведений автором порівняльний аналіз показників видавничої діяльності українських друкарень за ХVІІ-ХVІІІ ст. свідчить, що друкарня Києво-Печерської лаври була найпотужнішим видавничим осередком українських земель, однак її питома вага була неоднаковою у різні періоди діяльності. Якщо в ХVІІ ст. Лавра видала 196 книг, що становило 25,8% всієї кількості видань на Україні і 45% видань православних друкарень , то у ХVІІІ ст. частка лаврського видавництва (485 видань) в загальноукраїнській книжковій продукції становить лише 14,2%. Натомість вона помітно зросла на фоні обсягу видань усіх православних друкарень - 74,5%, що було повязано як з новими умовами друку Києво-Печерської друкарні, так і з різким зростанням кількості видань римо-католицьких та уніатських друкарень. Прослідковуючи шляхи і форми розповсюдження книг лаврського друку, автор приходить до висновку, що їх значне поширення на території Правобережжя та Західної України, користування ними у середовищі інших (зокрема уніатської) конфесій, факти співробітництва і видавничі звязки українських друкарень (особливу увагу звернено на стосунки між Києвом і Почаєвом) обєктивно сприяли зміцненню культурно-освітніх звязків українських земель і надавали Києво-Печерській друкарні роль важливого консолідуючого загальнонаціонального осередку.

В розділі висвітлюється також роль печерських видань у розвитку російської освіти і культури. Підкреслюється, що київська лаврська друкована книга, як і українська в цілому, була важливим чинником і постійним джерелом культурних впливів України на Росію, посилювала інтерес до української літератури, сприяла розвитку проповідництва на інших форм культурно-релігійних стосунків. Водночас ставлення в Москві до української книжки досить часто залежало від ситуації при царському дворі, настроїв чи уподобань світських і духовних правлячих кіл. Розкрито шляхи і форми поширення книг лаврського друку в Російській державі, їх специфіку в різні історичні часи, наводяться кількісні дані та репертуар видань.

Зясовано, що книговидавнича діяльність Лаври сприяла активному залученню України в загальноєвропейський культурний процес. Поширення лаврських видань в Європі, що відбувалося у формі прямих і опосередкованих контактів із закордонними видавничими осередками, замовниками і покупцями книг, несло всім народам ідеї гуманізму і було важливим засобом зміцнення міжнародних культурних звязків.

Підсумовуючи розділ, автор зазначає, що у видавничій діяльності, зокрема періоду вільного друку, Києво-Печерська лавра зберегла яскравий національний характер і наполегливо відстоювала свої друкарські права в умовах денаціоналізаторської політики московських властей. Поширення лаврських видань в Україні, Російській державі і країнах Європи засвідчувало роль Лаври як важливого етноконсолідуючого чинника українських земель і авторитетного осередку міжнаціонального спілкування.

В результаті проведеного дослідження автор прийшов до ряду висновків, основні з яких виносяться на захист:

- Давній традиційний авторитет Печерського монастиря, його особливий статус патріаршої (згодом синодальної) ставропігії, наявність величезного господарства, певна правова і всебічна матеріальна підтримка монастиря з боку гетьманату дали Києво-Печерській лаврі можливість зіграти роль не тільки релігійного, а й важливого культурного осередку.

- Києво-Печерська лавра зазначеного періоду була визначним науково-освітнім центром, навколо якого гуртувалися представники української духовної та інтелектуальної еліти, і в своїй діяльності виходила далеко за рамки суто культової установи.

- Діяльність печерського чернецтва з вихованців Києво-Могилянської академії справила вагомий внесок в поширення освіти на українських землях. Лаврська чернеча школа з віковим моральним досвідом печерських святих-подвижників була важливим чинником формування освітнього і духовного рівня української національної еліти.

- Печерський монастир служив основним постачальником кадрів для розбудови Московської Церкви і поширення освіти в Російській державі та поза її межами. Працюючи в найвіддаленіших російських єпархіях, лаврські церковні і освітні діячі зберігали відчуття своєї етнічної, культурної і духовної приналежності.

- Друкарня Києво-Печерської лаври була найбільшим видавничим осередком на території українських земель і важливим етноконсолідуючим чинником українського народу. Видання Печерської друкарні, зокрема періоду вільного друку (1606-1718), служили національним інтересам і виступали складовою ідеологічної опори Української козацької держави.

- Книжкова продукція Києво-Печерської лаври справила значний вплив на культуру Російської держави і представляла Лавру авторитетним центром міжнародного духовного спілкування.

- Процес втрати української державності відбувався по суті паралельно з позбавленням самостійності Української Православної Церкви. Щодо Києво-Печерської лаври, як однієї з її головних інституцій, це привело до втрати права ставропігії, вільного друку у видавничій діяльності, різкого обмеження репертуару книг і русифікації видань.

Список опублікованих наукових праць за темою дисертації

київський печерський лавра чернецтво

1. Роль Київської Академії в зміцненні культурно-освітніх звязків українських земель у XVIII ст. // Український історичний журнал. - 1991.-№3.- С.55- 62 (0,8 д.арк.).

2. До історії Києво-Печерської лаври і Могилянської академії //Архіви України. - 1995. - №4 - 6. - С.96 - 109. (0,9 д.арк.).

3. Українські гетьмани і Києво-Печерська лавра // На чолі козацької держави (до 400-річчя від дня народження Б.Хмельницького): Збірник наукових праць Української державної академії водного господарства. - Вип.2. - Рівне, 1996. - С.189 - 211. (1 д. арк.).

4. Початок книгодрукування в Лаврі // Історія України. - 1999. - №7. (0,8д.арк.).

5. Видавнича діяльність Києво-Печерської лаври у ХVІІІ ст.: умови, характер, особливості // Збірник наукових праць Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського. - Вип.3. - К., 1999. - С. 175-187. (0,45д.арк.).

6. З історії формування бібліотеки Києво-Печерської лаври (на матеріалах архівних фондів) // Бібліотеки у розвитку історичної науки в Україні: Тези науково - практичної конференції. - Київ, 1994. - С.59 - 62.(0,2 д.арк.).

7. Просвітницька діяльність печерських ченців - вихованців Києво-Могилянської академії // Києво-Могилянська академія в історії України: Тези доповідей Міжнародної наукової конференції (до 380-річчя від заснування Києво-Могилянської академії) - Київ, 13-15 жовтня, 1995. - С.8 - 9. (0,1 д.арк.).

8. Монастирські фонди та науково-довідковий апарат до них// Українське архівознавство: історія, сучасний стан та перспективи: Наукові доповіді Всеукраїнської конференції. (Київ, 19 - 20 листопада 1996 року). - Частина друга. - С. 172 - 177. (0,6 д.арк.).

9. Українські гетьмани і Києво-Печерська лавра //Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку: Матеріали Пятих всеукраїнських історичних читань. - Київ - Черкаси, 1996. - С.210 - 213. (0,4 д.арк.).

10. Києво-Печерська лавра в системі державно-церковних відносин в Україні другої половини ХVІІ - ХVІІІ ст.// Історія релігій в Україні: Тези повідомлень VІ Міжнародного круглого столу. - Львів, 3-8 травня, 1996.- С.100 - 101.(0,1 д.арк.).

11. До питання про джерела до стосунків козацтва з Українською православною церквою у ХVІІІ ст. // Четвертий міжнародний конгрес україністів. Одеса, 26-29 серпня 1999р.- Історія. - Ч.1. - Одеса-Львів-Київ, 1999.- С.238-243. (0,35 д.арк.).

Размещено на Allbest.ru