Центральний державний історичний архів України у Львові

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЦЕНТРАЛЬНИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИЧНИЙ АРХІВ УКРАЇНИ У ЛЬВОВІ

План

1. Історія створення Центрального державного історичного архіву України у Львові

2. Характеристика фондів Центрального державного історичного архіву у Львові

Список використаної літератури

1. Історія створення Центрального державного історичного архіву України у Львові

Один з найдавніших і найбагатших архівів України - Центральний державний історичний архів у Львові - має складну і щасливу історію. Складну - бо проіснував упродовж більш як двох століть у періоди панування різних держав, витримав лихоліття воєн, пожеж і грабунків. Щасливу - бо з незначними втратами фонди, вивезені під час Другої світової війни, повернулися до його сховищ, а в повоєнні роки поповнилися безцінними документальними скарбами.

Центральний державний історичний архів України у Львові - один з найбагатших і найдавніших архівів України. Зосереджені в ньому документи відображають складну історію як українського, так і інших народів, що населяли Галичину протягом багатьох віків. Зокрема, історію українців, які століттями боролися проти чужоземного панування за створення власної держави, так і минуле Польщі, Австрії, Литви, Білорусі, Чехії, Молдови, Німеччини, Угорщини та інших європейських країн.

Архів був створений у листопаді 1939 р. як Центральний Архів Давніх Актів у Львові на базі архівів, що існували в місті на 1939 р.: Архіву давніх актів м. Львова (магістрату), Державного архіву у Львові та ряду відомчих, організаційних і приватних архівів. Архів міста Львова виник ще в середині XIII ст., одночасно з заснуванням міста (перша літописна згадка про Львів відноситься до 1256 р.). Значна роль у Львові іноземних колоністів - німців, чехів, угорців, Вірменіє - запрошених королем Данилом, його сином Левом та наступними володарями, виявилася у наданні Львову магдебурзького права ще в XIII ст. Архів зосереджував князівські грамоти місту, окремим церквам, колоністам, привілеї королів, господарів і воєвод інших країн, галицьким купцям на закордонну торгівлю, документи міського самоврядування, цехові акти, частково приватні документи патриціату.

Однак майже всі ці документи, як і княжий архів Романовичів, були знищені 1340 р., під час першого нападу на Галичину польського короля Казимира III та під час боротьби за Галичину між Польщею і Литвою, у ході якої 1381 р. згорів Львів. Однак, починаючи з 1382 р., міські судово-адміністративні та рахункові книги Львова збереглися; найдавніші міські книги з часу 1382-1448 рр. опублікував О. Чоловський у серії "Pomniki dziejowe Lwowa" (Історичні пам'ятки Львова).

У магістратському архіві збереглись і пергаменти більш раннього часу, починаючи з 1233 р. Від середини XIII до початку XX ст. Міський архів Львова зберігався у ратуші, в міжвоєнний і повоєнний період - також у будинку по вул. Яблоновських (Руставелі). Протягом 1838-1839 рр. документи в межах фасцикулів описував відомий історик Д. Зубрицький. На основі опису він склав латинський "Inventarium Archivi Civitatis Leopoliensis", а на основі своїх нотаток написав твори "Хроніка міста Львова" (1844), "Історія Галицько-руського князівства" у 3 томах (1852-1855), "Галицька Русь у 16 віці" (1862) та ін.

Наукове описання архіву пов'язане з діяльністю видатного просвітителя і вченого І. Вагилевича (1811-1866). У 1862 р. він здійснив реорганізацію Міського архіву, запровадив нову методику поділу документів та їх описання, керував упорядкуванням фондів. У 1862-1866 рр. І. Вагилевич створив Колекцію пергаментних грамот, вперше в Україні підготував до неї розгорнутий опис реґестового типу.

Одночасно з І. Вагилевичем над архівом в 1861-1872 рр. працював К. Расп. Він впорядковував та інвентаризував документи, склав численні довідки з історії Львова й Галичини".

З 1870 р. контрактовими кустошами були О. Гіршберґ (1874-1877), О. Семкович (1881-1882), К. Відман (1882-1891). Останній, крім удосконалення описів, написав нарис історії архіву й почав публікацію регестів грамот.

У 1891 р. Львівський магістрат здійснив реорганізацію Міського архіву, який отримав назву Архів давніх актів міста Львова, вважався окремим департаментом магістрату й підпорядковувався Президії міста.

Першим постійним архіваріусом архіву став О. Чоловський (1865-1944), який згодом протягом тридцяти років (1906-1937) був його директором. У міжвоєнний період, коли Галичина входила до складу Польщі, в архіві працювали О. Чоловський, К. Бадецький, Ю. Скочек і С. Рахвал. О. Чоловський керував концентрацією і впорядкуванням міських документів, виділив Колекцію карт і планів, опублікував ряд статей про архіви Львова. Впорядкуванням та інвентаризацією документів, зокрема з періоду після 1787 р., у міжвоєнний час займалися також М. Вальтер і Ю. Скочек. К. Бадецький у 1934 р. склав цікавий меморіал "Архів міста Львова. Його нинішній стан та реорганізаційні, інвентаризаційні й видавничі потреби". Багаторічне вивчення документів він узагальнив у частково опублікованому каталозі Архіву Давніх Актів м. Львова з науковим описом 956 львівських книг. Частина науковців продовжували працювати в архіві й після вересня 1939 р., і в період німецької окупації 1941-1944 рр.

Державний архів у Львові, директором якого був відомий історик Є. Барвінський (1874-1947), був створений 1913 р. на базі існуючого з 1908 р. Архіву Намісництва, де, крім документів цього вищого органу управління Галичини, був зібраний великий масив документів Крайового комітету, Фінансової прокуратури, інших центральних установ. Директором архіву в 1908-1911 рр. був А. Віняж, з середини 1911 р. - Ю. Кокуревич. Заслугою Є. Барвінського було енергійне збирання фондів численних державних і самоврядних установ колишньої Австро-Угорщини в Галичині та їх впорядкування. Державний архів містився початкове в будівлі Намісництва й колишньому палаці намісника, а після 1927 р., значно поповнений документами, - в будівлі колишнього Королівського арсеналу.

У 1931 р. до архіву приєднали ліквідований Крайовий архів карт і планів у Львові[22], що існував як самостійна установа з 1822 р. Початковий Архів карт містився в комплексі первісного Губернаторства, а в кінці XIX ст. для нього збудували спеціальний будинок по вул. Личаківській, розрахований на 200 тонн карт, обладнаний спеціальною вентиляційною системою для підтримання сталої температури. Директором цього архіву був А. Скода (1854-1926).

У 1933 р. до Державного архіву на правах відділу приєднали також Земський архів зі співробітниками, які працювали в ньому на той час - Г. Полячківною, В. Гейношем, К. Малечинським. Цей архів було засновано 1784 р. як "Цісарсько-королівський уряд давніх галицьких гродських і земських актів і короборації документів" після ліквідації гродських і земських судів Галичини. Під архів віддали колишнє бібліотечне приміщення Бернардинського монастиря. Першим регентом (директором) новоствореного архіву призначили А. Полетила (бл. 1743-1823), який попередньо відав давніми документами Крайової Табулі, установи для обліку нерухомого майна.

Крім гродських і земських актів Галичини (з Краківським і Сандомирським воєводствами) до нього потрапили книги підкоморських, каптурових (періоду міжкоролів'я), підвоєводинських (для жидівського населення), скарбових судів, Коронного трибуналу. Земські книги останнього з Київського, Брацлавського, Волинського та Чернігівського воєводств перевезли з Любліна ще в 1764 р. і зберігали в орендованому приміщенні Ставропігійського братства. За оцінкою австрійського історика XIX ст. Б. Дудіка цей архів був найбільшим судовим архівом Австрійської монархії. Однак велика кількість і різноманітність документів, брак довідкового апарату до них змусили місцеву владу вжити заходів до впорядкування архіву. За розпорядженням уряду 1787 р. до архіву прийняли 150 писарів для нумерації актів, складення до них індексів (покажчиків) і відновлення знищених чи пошкоджених документів. Ця праця під керівництвом А. Полетила й А. Щуки тривала до 1800 р.

На той час, з урахуванням новостворених актів, загальна кількість книг, фасцикулів та індексів у архіві склала 15 323. Щоправда, 1828 р. Австрія передала Росії городельські і грабовецькі гродські й земські акти, а 1848 р. - згадані земські книги Коронного трибуналу з Київського, Брацлавського, Волинського й Чернігівського воєводст. Тому загальна кількість документів дещо зменшилася.

1808 р. архів підпорядкували Шляхетському судові (він став частиною Крайової Табулі), а 1877 р. він знову став самостійною установою і отримав назву Крайовий архів гродських і земських актів у Львові.

Важливим кроком для майбутнього використання матеріалів архіву стала фундація О. Стадницького, який у 60-ті роки XIX ст. заповів кошти на видання найдавніших документів. Перший том фундаментального видання "Akta grodzkie i ziemskie z czasуw Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum t. zm. Bernardyсskiego we Lwowie" (AGZ) підготували до друку 1868 р. львівські історики О. Петруський і К. Ліске (1838-1891).

Загалом протягом 1868-1935 рр. вийшло 25 томів видання, що охопило дипломатарій (тт. І-Х), найдавніші записи, переважно XV ст. (тт. ХІ-ХХ), постанови місцевих сеймиків Галичини (тт. ХХІ-ХХУ).

До роботи над виданням дипломатарія редактори залучили також І. Вагилевича, А. Петрушевича та інших істориків. З 1878 р. в архіві працював А. Прохаска (1852-1930), який 1891 р. продовжив видання й підготував 8 томів. Поза тим А. Прохаска був автором понад 150 наукових праць з історії Львова, Польщі, Литви й Галицької Русі XIII-XV ст., Чехії, Ватикану, сеймів і сеймиків, шляхти.

З 1880 р. працював в архіві відомий історик О. Бальцер. З 1891 р. аж до смерті (1933) він був директором архіву, який з 1919 р. отримав назву Земського архіву. Бальцер займався історією гродських і земських судів, склав індекси до ХІ-ХV томів (AGZ), які видавав К. Ліске. Організував в архіві спеціалізовану бібліотеку. За цей час архів прийняв на зберігання збірку пергаментів, документи самоврядування міст і сіл Галичини (вони зберігались в архіві як депозити громад), судові документи, 1907 р. - матеріали поземельних кадастрів - т. зв. Йосифінську і Францисканську метрики.

Під керівництвом О. Бальцера було завершене описання галицьких, сяніцьких і перемиських гродських і земських актів. О. Бальцер виховав ціле покоління архівістів, зокрема П. Домбковського, Б. Барвінського, В. Гейноша, Г. Полячківну. Двоє останніх разом з А. Прохаскою підготували XX том AGZ. Після смерті А. Прохаски В. Гейнош сам підготував наступні два томи.

Після смерті О. Бальцера 1933 р. Земський архів ліквідували. Він увійшов до складу Державного архіву у Львові.

Центральний Архів Давніх Актів у Львові, створений 1939 р., підпорядковувався архівному відділові УНКВС УРСР по Львівській області. 24 червня 1941 р. його реорганізували у Філіал Центрального державного історичного архіву УРСР (наказ про це повторили 1 грудня 1943 р.), однак через початок війни рішення не було виконане. Під час німецької окупації 1941-1944 рр. архів відновив діяльність як Архів м. Львова, підпорядкований Архівному управлінню генерал-губернаторства у Кракові. В ньому працювали відомі історики К. Бадецький, М. Голубець та ін. У 1943-1944 рр. найцінніші фонди були вивезені до рейху. В 1944-1945 рр., до закінчення реевакуації фондів, архів існував як відділ давніх актів Львівського облдержархіву. Протягом 1946-1947 рр. основна частина документів повернулася до Львова, і з 1946 р. архів знову діяв як Філіал ЦДІА УРСР.

Внаслідок розмежування документів між Філіалом ЦДІА і Львівським облдержархівом до першого відійшли фонди установ і організацій Галичини, діяльність яких виходила за межі Львівського воєводства. У 1958 р. реорганізований у ЦДІА УРСР у Львові, підпорядкований Архівному Управлінню УРСР. Після війни архівом керували В. Позняков, Ф. Політкін, Д. Куцевол, а з 1958 р. Н. Врадій. Довгі роки в архіві працювали П. Фостик, Ю. Ґроссман, О. Мокрицька, Р. Кулачковський, О. Маркевич, згодом О. Мацюк, В. Сіверська, Я. Дашкевич, У. Єдлінська, Л. Григорчук, О. Купчинський, Р. Шевчук, В. Куземський, І. Завінська, Я. Сеник та ін.

2. Загальна характеристика фондів Центрального державного історичного архіву у Львові

На поч. 60-х років з ініціативи І. Крип'якевича в архіві започатковано семінар з допоміжних історичних дисциплін, влаштовано експозицію кабінетів архівознавства, археографії, дипломатики, палеографії, філігранології, сфрагістики й геральдики. Основними напрямками діяльності архіву є забезпечення збереження, науково-технічне удосконалення фондів, використання і публікація документів.

В архіві діє найбільша в регіоні лабораторія мікрофільмування і реставрації документів, працює читальний зал, каталог, стіл довідок, науково-довідкова бібліотека. Користування документами забезпечує система науково-довідкового апарату, створюється комп'ютерна база даних. Для дослідників є можливість копіювання документів. Архів постійно організовує наукові конференції і семінари, виставки документів. На базі Кабінетів допоміжних історичних дисциплін проводяться екскурсії і практика студентів. У приміщенні архіву діє також Українське геральдичне товариство.

Загалом в архіві зберігається 754 фонди з загальною кількістю 11 12131 справа за 1233-1990 рр.; протяжність стелажів архіву - понад 12 тисяч погонних метрів. Сховища й робочі приміщення архіву розміщені у трьох пам'ятках архітектури: колишніх Бернардинському монастирі (1600-1630 рр., архітектори Павло Римлянин і Амвросій Прихильний), Королівському арсеналі (1638-1650 рр., архітектор П. Ґродзіцький), Домініканському монастирі (1407р., архітектор Ничко з Кракова). Ця унікальна скарбниця історичних документів вже 216 років зберігає документи різних історичних епох: Галицько-Волинської держави (ХІІІ-ХІУ ст.). Великого Литовського князівства й Речі Посполитої (XIV-XVIII ст.), Австрійської і Австро-Угорської монархії (1772-1918), Західноукраїнської Народної Республіки (1918-1919), Української Народної Республіки (1917-1921), міжвоєнної Польщі (1919-1939), періодів радянської (1939-1941) і німецької (1941-1944) окупацій, радянського періоду (після 1944 р.) й незалежної України (після 1991 р.).

Найдавніші документи архіву, починаючи з 1233 р., відклалися у Колекції пергаментних грамот (ф. 131), у ній зібрані 1133 міжнародні угоди, булли пап, привілеї патріархів, митрополитів, єпископів, королів, царів, князів, господарів, воєвод містам і селам, церквам, монастирям, костелам, цехам, приватні угоди. Унікальним документом, що справив величезний вплив на перебіг української історії, є грамота Берестейської унії 1596 р. Грамоти колекції писані арабською, вірмено-половецькою, грецькою, гебрейською, італійською, латинською, молдавською, німецькою, польською, російською, українською, французькою і чеською мовами. Вони стосуються історії не лише України, а й Білорусі, Ватикану, Волощини, Італії, Литви, Молдови, Німеччини, Польщі, Угорщини, Трансільванії, Туреччини, Франції, Московії та інших країн.

Найдавніший комплекс документів періоду Великого Литовського князівства й Речі Посполитої (остання захопила Галичину в кінці XIV ст.) складають документи органів місцевого самоврядування - магістратів і громадських урядів. Загалом у архіві зібрано 67 таких фондів (40 з них - це магістрати Белза, Бродів, Глинян, Дрогобича, Мостиськ, Рогатина, Самбора, Сянока, Тернополя та ін. міст і містечок). Найбільший за обсягом і найдавніший з цих фондів - Львівського магістрату (ф. 52). Тут є актові книги й фасцикули ради, лави, лонгерії, вірменського суду, книги прийняття громадянства, "шосові" (податкові), цехові документи й матеріали міських шпиталів за 1382-1787 рр.

Цінним історичним джерелом є хроніки Й. Алембека, С. Кушевича, В. Зиморовича, Я.Т. Юзефовича, купецькі книги, т. зв. "новини" (газети) ХУІІ-ХУІІІ ст. Міські документи є невичерпним джерелом для дослідження розвитку економіки, торгівлі, культури, медицини, містобудування, воєнного та інших аспектів історії. Ще в XIX ст. з фасцикулів львівського магістрату І. Вагилевич і В. Расп виділили колекцію листів (ф. 132), серед яких є автографи гетьманів України Богдана і Юрія Хмельницьких, І. Виговського, П. Тетері, германського імператора, турецького султана, польських, шведських королів, молдавських господарів, зарубіжних сановників, міст і купців.

Гордістю архіву є великий (понад 6,5 тисяч) комплекс актових книг гродсь-ких, земських, підкоморських і старостинських судів Східної Галичини XV-XVIII ст. Хоча ці суди призначалися для розгляду справ шляхти, вони містять привілеї руських, литовських, угорських і польських королів і князів, митрополитів, архієпископів, владик на володіння земельними маєтками, містами й селами; люстрації Руського й Белзького воєводств, інвентарні описи маєтків; протестації православних і греко-католицьких митрополитів, владик, братств; документи про виникнення козацтва, повстання І. Мухи, С. Наливайка, Хмельниччину, опришківський рух, Гайдамаччину; про шляхетські конфедерації; про війни проти татарів, волохів, турків, шведів. В актових матеріалах є безліч відомостей про ремесла, торгівлю, сільське господарство; про міжнародні, національні й релігійні стосунки, про розвиток культури, освіти й мистецтва, про повсякденне життя населення середніх віків і нового часу. Унікальність згаданого комплексу полягає у його добрій збереженості, значній хронологічній і територіальній тяглості, універсальній для Європи латинській мові.

Дослідників української культури здавна захоплює багатий фонд Львівського Успенського (Ставропігійського) братства, єдиний практично повністю збережений комплекс документів української громадської організації XVI-XVIII ст. Він усебічно відображає суспільно-політичне й культурне життя українців у Речі Посполитій та їхню участь у загальноєвропейських процесах періоду Реформації і Контрреформації, розвиток освіти, архітектури й мистецтва, початки білоруського й українського книгодрукування. Архів братства містить детальні відомості про полемічну боротьбу навколо запровадження унії і григоріанського календаря, про зв'язки православних з аріанами й протестантами Литви й Польщі в боротьбі проти наступу католицизму.

Багатими на давні документи з церковної історії є численні фонди релігійних установ різних конфесій - консисторій, ординаріатів, капітул, протоігу-менатів, монастирів, духовних навчальних закладів. Греко-католицька консисторія у Львові, наприклад, має понад 40 тис. справ за 1300-1945 рр. Останнім часом ці документи інтенсивно використовуються дослідниками церковної історії, освіти, культури. Метричні книги й шкільні документи дозволяють здійснювати генеалогічні пошуки, вивчати соціоетнічні процеси на території Галичини, Холмщини, Волині, Підляшшя. Фонди релігійних установ римо-католицької, православної, вірменської, юдейської та євангелицької церков дають достатнє уявлення і про життя національних і релігійних меншин.

Найчисленнішу групу фондів архіву складають комплекси документів періоду Австрійської та Австро-Угорської імперії (1772-1918). Найважливішим з них є фонд Галицького намісництва (ф. 146), що налічує понад 200 тис. справ за 1772-1921 рр. Однак хронологічно фонд охоплює значно ширший період: багато громад, організацій і приватних осіб для підтвердження своїх майнових чи станових прав подавали Намісництву давні документи, починаючи з 1448 р. Намісництво, його численні комісії і комітети в результаті своєї діяльності витворили величезну кількість документів, які є чудовою базою для вивчення державного устрою, економіки й сільського господарства, суспільно-політичного життя, культури, науки, освіти, охорони здоров'я. Численні документи цього періоду стосуються міжнародної політики, воєн, розвідки й контррозвідки, революцій, повстань. Розвиток і утвердження капіталізму в сільському господарстві Галичини дозволяють досліджувати значні комплекси документів про скасування панщини 1848 р. Незамінним джерелом для вивчення економічної та історичної географії, сільського господарства, складу й стану населення, топоніміки є фонди перших поземельних кадастрів Галичини - т. зв. Йосифінської (ф. 19) і Францисканської (ф. 20) метрик. Цінним доповненням до них є кадастрові карти населених пунктів Крайової земельно-податкової комісії (ф. 186). У фондах господарсько-економічних і фінансових установ, таких як Державна бухгалтерія (ф. 187), Крайова фінансова дирекція (ф. 160), Фінансова палата (ф.161), Галицька фінансова прокуратура (ф. 159), Крайова Табуля (ф. 166) та ін., відклалися інвентарні описи міст, сіл і маєтків, солеварень, земельно-майнові книги населених пунктів, описи майна церков, костелів і монастирів та історичні довідки про них.

Насиченими інформацією про суспільно-політичні процеси й національно-визвольні та революційні рухи є фонди судових установ: Шляхетського суду у Львові (1712-1899, ф. 149), Вищого крайового суду у Львові (1772-1919, ф. 150), Крайового суду у Львові (1776-1928, ф. 152), Апеляційного суду у Львові (1842-1919, ф. 156), Державної прокуратури у Львові (1861-1918, ф. 458), Прокуратури апеляційного суду у Львові (1919-1939, ф. 205), Львівського відділу генеральної прокуратури Польщі у Львові (1919-1939, ф. 158).

Багатими й надзвичайно різноманітними є численні фонди культурно-освітніх установ, організацій і товариств різних історичних періодів. Зокрема, фонди Крайової шкільної ради й Кураторії Львівського шкільного округу зосереджують відомості про мережу і діяльність навчальних закладів Галичини; товариств "Просвіта", "Рідна школа", Галицько-Руська матиця, "Українська бесіда" - документи до історії українського культурного життя XIX - пол. XX ст. Особливим зацікавленням дослідників користується фонд Наукового товариства ім. Шевченка (ф. 309), членами якого були А. Ейнштейн, Н. Бор, М. Планк, І. Пулюй, І. Франко, М. Грушевський. Поза тим у архіві зберігаються десятки фондів українських, польських, єврейських, вірменських, німецьких товариств і організацій, редакцій, видавництв та ін., що свідчать про вікове співіснування тут різних культур.

історичний архів львів документ

Список використаної літератури

1. Архівні установи України: Довідник. Т. 1. Державні архіви/ Держкомархів України. УНДІАСД; Редкол.: Г.В. Боряк (голова), І.Б. Матяш, Г.В. Папакін. - 2-е вид., доп. - К., 2005. - C. 106-127.

2. Алтухова О.І. Архівні установи України: Довідник. - К., 2000. - С. 92-94.

3. Калакура Я.С. Архівознавство: Підруч. для студ. вищ. навч. закладів. - К.: Знання, 1998. - 87 с.

4. Боряк Г.В. Хрестоматія з архівознавства. - К.: Академія, 2003. - 408 с.

5. Мацюк О. Філіграні архівних документів України ХVІІІ-ХХ ст. - К.: Наук. думка, 1998. - 352 с.

6. Мацюк О. Фонды Центрального государственного исторического архива Украины во Львове как часть общего архивного наследия стран Центральной и Восточной Европе. - К.: Знання, 1998. - С. 140-144.

7. Нариси історії архівної справи в Україні/ За заг. ред. І.Б. Матяш та К.І. Климової. - К.: Академія, 2002. - 331с.

8. Сварник Г. Центральний державний історичний архів України у Львові. - Л., 1995. - 12 с.

9. Седляревич Т. Центральный государственный исторический архив Украины во Львове// Архивы и справаводства. - 2006. - № 1. - С. 91-92.

10. Царьова Н. Матеріали Центрального державного історичного архіву України, м. Львів до історії Борислава (короткий огляд)// Борислав: Минуле і сучасне: Зб. статей, повідомлень та доповідей. - Дрогобич, 1998.

11. Центральний державний історичний архів України,

12. м. Львів (ЦДІАЛ України) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.archives.gov.ua/Archives. - Загол. з екрана.

Размещено на Allbest.ru