Присуди, розстріли, повстання в 1930 році

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат на тему:

Присуди, розстріли, повстання в 1930 році

Зміст

Вступ

1. Репресії проти повстанців

2. Ліквідація червоних старшин в Україні

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Совєтська преса інформувала теж, що апеляційний суд у Xаркові розглянув у лютому 1930 року кругло дві тисячі присудів смерти і з них затвердив 1.683 присуди. Між засудженими було найбільше українських селян, які ставили активний спротив більшовицькій владі.

У квітні 1930 року більшовицька преса в Харкові подала інформацію про те, що перед судом "незабаром" відповідатимуть за протибільшовицьку діяльність дві групи підсудних. До першої з них належали економісти: Маньковський, Різників, Дибольт, Подільський, Кононенко, Цєнтилович, Абдула-Абдулевський, Онуфріїв, Дідусенко і Доленко; до другої групи - працівники лісового господарства України: Рурський, Колесників, Шустов, Коваленко, Падалка і Марченко.

В травні 1930 року більшовицька преса писала, що в Харкові за протибільшовицьку діяльність знову заарештовано 60 українців. Їх обвинувачено в тому, що всі вони належали до революційної націоналістичної організації.

1. Репресії проти повстанців

Харківський "Комуніст" інформував у червні 1930 року, що ЧеКа закінчила слідство в справі виявленої там підпільної протибільшовицької організації, метою якої було знищення більшовицької влади в Україні. Процес проти 25 ув'язнених членів тієї організації мав відбутися в червні 1930 року. Прізвищ підсудних більшовицька преса не подала.

У червні 1930 року в Харкові відбувся процес проти згаданих вище осіб та 10 інших, обвинувачених за протибільшовицьку змову. Головного підсудного, Різникова, засуджено на 10 років, Кононенка, Доленка і Маньковського по 8 років, всіх інших від 6 до 2 років тюремного ув'язнення.

У липні 1930 року харківський "Комуніст" повідомив про виявлення серед молоді української самостійницької організації. До неї належали учні кількох шкіл, а центр був у Мелітополі. Під час таємних сходин там виголошувано протибільшовицькі промови, а члени організації нищили портрети Леніна і Сталіна та виконували терористичні акти, а серед населення поширювали відозви про швидке падіння більшовицької влади й привернення Україні самостійності.

У липні 1930 року в районі Вапнярки група повстанців зірвала в повітря 2 залізничні мости; в Уманщині розкинуто протибільшовицькі летючки.

Весною 1930 року на Поділлі в районах Смотрича-Фрамполя спалахнуло селянське повстання, керівником якого був народній учитель Володимир Бенедик. Більшовики це повстання зліквідували, а Бенедика спіймано й заслано на Соловки, де він загинув.

Літом того ж року повстання під керівництвом Рябченка охопило Городнянський, Тупичевський і Сновський райони на Чернігівщині. Вислана проти повстанців полкова школа 21-го чернігівського полку під командою майора Губаренка перейшла до повстанців. Тоді більшовики вислали з Москви "пролетарську дивізію" ГПУ.

У серпні 1930 року більшовики здушили повстання сіл Голо-Пристанського району на Херсонщині. 84 повстанці, котрі живими попали до рук більшовиків, були розстріляні в Херсоні.

Генеральний секретар комуністичної партії в Україні Станислав Косіор у своїй промові на з'їзді комуністичних агітаторів у Харкові в серпні 1930 року заявив, що останнім часом в Україні виявлено чотири українські націоналістичні організації, які підготовляли протибільшовицьке повстання.

В Артемівську більшовики розстріляли в серпні 1930 року трьох видатних українських повстанців: Яковлева, Іваницького та Чепурного, які вбили 6 комуністів.

Харківський "Комуніст" писав, що в вересні того ж року в Чернігові засуджено на кару смерті й розстріляно повстанця Гавриленка - колишнього коменданта повстанського відділу, який знищив був 165 більшовиків. Гавриленко вже двічі перед тим був засуджений на смерть, але йому пощастило втекти з в'язниці і щойно за третім разом, коли його спіймано, розстріляно.

У жовтні 1930 року в Поминках під Києвом вбито голову сільради. В селі Дідусі вбито інспектора більшовицької міліції та ще одного комуніста. В той час вбито теж комуністичних агітаторів у Луганську й одному селі біля Луганська.

За інформаціями харківського "Комуніста", в листопаді 1930 року в селі Середня Буда вбито голову сільради, комуніста Пискуна, а в Балаклеї застрелено комуніста Пірожкова. В селі Дмитрівка важко поранено ножами секретаря сільради, комуніста Черкасова та делегата центрального комітету партії Нікітина.

В грудні 1930 року арештовано в Харкові 91 українців, які нібито були членами виявленої підпільної української самостійницької організації.

Більшовицька преса подала, що в грудні 1930 року в Дарниці біля Києва зірвано в повітря склад амуніції, при чому знищено теж кілька гармат, а в фабриці літаків в Одесі викликано велику пожежу, яка знищила частину верстатів і три літаки. На думку більшовицької влади, це були саботажі підпільної української самостійницької організації.

В грудні 1930 року в Києві виявлено українську військову революційну організацію, завданням якої було підготовити протимосковське повстання. В Кременчуці вояки червоної армії демонстрували на вулицях проти більшовицької влади; в Умані вбито комісара полку.

В селі Курилівка-Муроване, подільської округи, в грудні 1930 року дійшло до кривавого зудару селян з комуністами: натовп селян убив кількох більшовицьких урядовців, понищив портрети Леніна й Сталіна та розгромив будинок сільради. Заворушення придушило викликане військо, яке вбило майже сто осіб.

На початку січня 1931 року в районі Білої Церкви вбито трьох комуністів і підпалено комуну "Червоний прапор". У січні того ж року розкинуто на Полтавщині відозви повстанців. У кількох селах спалено комуни. В Кобиляках вбито голову сільради Скнаря, а його дім спалено.

Наведені нами факти революційного спротиву українського населення це тільки дрібні фрагменти масових акцій, що потрясали Україною 1930 року. Більшовицька преса промовчувала прояви тієї боротьби, щоб не виявити, якою ненависною для України була більшовицька окупація.

український молодь терористичний більшовицький

2. Ліквідація червоних старшин в Україні

У лютому 1931 року німецька преса інформувала, що московська ЧеКа виявила в Україні націоналістичну організацію, яка підготовляла повстання для повалення більшовицької окупаційної влади. Керівником тієї організації мав бути полковник Гриць Коссак, колишній комендант УГА. Разом із Коссаком заарештовано в Харкові 30 українських студентів та кругло сто старшин червоної армії, які були родом із західноукраїнських земель.

У Полтаві при кінці лютого 1931 року арештовано понад 200 українців, на Херсонщині - понад 2 тисячі осіб, в Одесі й її районі - понад 7 тисяч осіб. Арешти проведено також в інших містах і селах України. Більшовицька преса, у зв'язку з тими ув'язненнями, повідомляла про виявлення великої української підпільно-революційної організації.

Телеграма з Риги, столиці Латвії, повідомила в квітні 1931 року про те, що кількість заарештованих у Харкові військових штабовців досягла 24 і що між арештованими є також шеф штабу летунської бригади Червінський, а серед цивільних є 150 студентів і 16 професорів вищих наукових закладів. У телеграмі була теж інформація, що більшовицька влада в Україні видала надзвичайні розпорядження, побоюючись вибуху протимосковського повстання.

У згаданому повідомленні з Риги було твердження, що разом із Коссаком арештовано, як провідників виявленої української націоналістичної організації, також Степана Індишевського і галичан братів Адама й Михайла Мельника, які займали високі посади в комісаріаті судівництва УССР .

Згідно з тим повідомленням, більшовики планували спершу провести великий політичний процес проти членів розкритої української організації, але згодом, лякаючись демонстративних виступів на суді обвинувачених, вирішили потайки, без суду, ліквідувати українських самостійників.

10 травня 1931 року львівський часопис "Діло" подав інформацію з Харкова, що там на підставі присуду таємного суду ЧеКа розстріляла 22 з-поміж арештованих українських вищих старшин. У червні західноукраїнська преса писала про розстріл більшовиками без суду інших 6 українських вищих старшин, як членів розкритої націоналістичної організації.

Російські газети подали з Харкова, що найвищий суд у Москві затвердив у червні 1931 року смертні присуди на старшин червоної армії, арештованих у лютому того ж року за організування протибільшовицького повстання: І. Морайка, Б. Кручишина, Симоненка, Ляховича, Шепелевича, Моравського, Зойхста, Мельника і Меркурова.

Офіційна більшовицька преса спершу заперечувала вістки про розстріл без суду Гриця Коссака, Степана Індишевського, Онишкевича, братів Мельників, д-ра І. Цьокана та багато інших західних українців, які займали в УССР високі посади в армії або державному апараті й були заарештовані в лютому 1931 року як керівні члени розкритої націоналістичної організації, але згодом ці вістки виявилися правильними. Одначе, точна дата розстрілу кожного з них залишилася невідома.

Висновок

Телеграфічна агенція з Риги подала під датою 1 серпня 1931 року інформацію про нову хвилю арештів в Україні, жертвою яких впали приблизно 70 видатніших осіб з-поміж української інтелігенції, між ними колишні члени Української Центральної Ради й уряду УНР - Голубович, Христюк, Стасюк, Шраг, Чечіль, Лизанівський та професори Яворський і Мазуренко. Арештованих обвинувачено в приналежності до таємної української організації, метою якої було повстання проти більшовицького режиму й проголошення незалежності України. Та організація називалася Український Національний Центр. Опісля в пресі появилася була коротенька згадка про те, що при кінці 1931 року проти 45 з тієї групи арештованих відбувся у Харкові процес. Але кого тоді суджено і який був присуд та що собою являла організація Український Національний Центр, - чи це була клітина викритої пів року раніше УВО-ОУН, чи цілком окрема, самостійно діюча організація, - про це невідомо, бо звідомлень з того процесу в пресі не було.

У зв'язку з викриттям Українського Національного Центру було проведено масові арешти по всій Україні. На протязі 5 місяців більшовицька окупаційна влада заарештувала й вивезла на Сибір приблизно 60 тисяч українців, які колись служили в Армії УНР.

Список використаної літератури

[1] Центральний Державний архiв вищих органiв влади та управлiння (далi: ЦДАВОВУ) України, ф. 4465 т, оп. 1, спр. 22, арк. 40 зв.; Українськi Сiчовi Стрiльцi 1914-1920 / За ред. Б.Гнаткевича. - Репринт. відтворення з вид. 1935 р. - Львiв: Слово, 1991. - С. 103.

[2] Центральний державний історичний архів (далі: ЦДІА) України у м. Львовi, ф. 353 т, оп. 1, спр. 7, арк. 26; За волю України: Історичний збірник УСС. 1914-1964. / За ред. С.Рiпецького. - Нью-Йорк: Червона Калина, 1967. - С. 242.

[3] ЦДIА України у м. Львовi, ф. 360, оп. 1, спр. 13, арк. 11; ф. 353 т, оп. 1, спр. 74, арк. 25; ЦДАВОВУ України, ф. 4465 т., оп. 1, спр. 23, арк. 49.

[4] Гiрняк Н. Органiзацiя i духовий рiст Українських Сiчових Стрiльцiв. - Фiладельфiя: Америка, 1955. - С. 78; Ріпецький С. Українське Січове Стрілецтво. Визвольна ідея і збройний чин. - Нью-Йорк: Червона калина, 1956. - С. 100; Думiн О. Історія Легіону Українських Січових Стрільців. 1914-1918. // Дзвiн. - 1993. - № 2-3. - С. 140.

[5] ЦДIА України у м. Львовi, ф. 353 т, оп. 1, спр. 7, арк. 25-26.

[6] ЦДIА України у м. Львовi, ф. 353 т, оп. 1, спр. 7, арк. 3; Українськi Сiчовi Стрiльцi 1914-1920... - С. 105.

[7] ЦДIА України у м. Львовi, ф. 353 т, оп. 1, спр. 8, арк. 1, спр. 14, арк. 8-9; Гiрняк Н. Органiзацiя i духовий рiст Українських Сiчових Стрiльцiв... - С. 26.

[8] ЦДІА України у м.Львові, ф. 360, оп. 1, спр. 49, арк. 1-2; За волю України... - С. 381-382; Думін О. Історія Легіону... // Дзвін. - 1993. - № 2-3. - С. 138.

[9] ЦДIА України у м. Львовi, ф. 353 т, оп. 1, спр. 7, арк. 31.

[10] Граничка Л. Як я був усусусом. Як писався лiтопис проф. Боберського // Літопис Червоної Калини. - 1929. - № 3. - С. 13.

Размещено на Allbest.ru