Перший конгрес українських націоналістів у Відні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат на тему:

Перший конгрес українських націоналістів у Відні

Зміст

Вступ

1. Склад і перебіг Конґресу

2. Від Конґресу Українських Націоналістів

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Конґрес Українських Націоналістів був заплянований І-ою Конференцією на весну 1928 р., а ІІ-ою - на вересень того ж року. Але з політичних, технічних і конспіративних причин відбуття Конґресу було двічі відкладене, так Іцо він відбувся щойно в днях 28-го січня - 3-го лютого 1929 р.

Конгрес відбувся в столиці Австрії, у Відні, в одному з кращих готелів 23-ої дільниці („бецірку”). Місце відбуття Конґресу було аж до останньої хвилини конспіроване. В повідомленнях про заплянований Конґрес подавано як місце його відбуття Прагу, столицю Чехо-Словаччини, де й зібралися учасники Конґресу і звідси від'їхали прямо до Відня. У згаданому готелі винаймлено, крім залі для нарад, також і мешканеві кімнати для всіх учасників Конґресу, так, щоб якнайменше звертати на себе увагу сторонніх осіб.

1. Склад і перебіг Конґресу

Наради Конґресу розпочалися дня 28-го січня 1929 р., о 10,15 год. ранку. Участь у Конґресі взяло 30 представників від українських націоналістичних організацій (у цьому 4 представники прибули на Конґрес прямо з Краю), а крім цього двоє гостей. Учасниками Конґресу були (подаємо в поазбучному порядку):

[1. Інж. Дмитро Андрієвський, член ПУН, Брюссель; 2. сотн. М. Антоненко, ЛУН, Париж; 3. Володимир Арсенич, ГУНМ, Прага; 4. Олесь Бабій, ГУНМ, Прага; 5. Ярослав Барановський, УВО, Львів; 6. Інж. Осип Бойдуник, ГУНМ, Прага; 7. Д-р Юліян Вассиян, член ПУН, Прага; 8. Інж. Василь Виноградник, ЛУН, Подебради; 9. Проф. Микола Вікул (нар. 3. 1. 1888 р. у Тбілісі, в Грузії, як син православного священика; помер 14. 5. 1935 р. в Празі), професор неорганічної хемії. (Писав під псевдом М. Райгородський), ЛУН, Подебради; 10. Інж. Ярослав Герасимович, (нар. 1. 7. 1898 р. в Білявцях, у Галичині), інженер хемічної технології; 11. Д-р Дмитро Демчук, ЛУН, Прага. Учитель чеської ґімназії; 12. Максим Загривний, старшина Армії УНР, поет, писав під всевдом Максим Грива, помер на сухоти 1931 р. в Празі; 13. Євген Зиблікевич, УВО, Перемишль, сотник СС; 14. Олександер Згорлякевич, УВО, Данціґ: 15. Ген. Микола Капустянський, УВО, ген.-хор. Армії УНР; 15. Петро Кожевників, ЛУН, Берлін; 17. Полк. Євген Коновалець, Комендант УВО і Голова ПУН-у; 18. Інж. Леонід Костарів, ЛУН, Прага, інж. аґрономії, (нар. 6. 2. 1888 в Петербурзі); 19. Макар Кушнір (нар. 10. 8. 1890 р. Помер 2. 8. 1951 року в Бельгії; 20. Степан Ленкавський, СУНМ, Львів, студент філософії; 21. Інж. І. Малько, сотн. СС; 22. Інж. Володимир Мартинець, ЛУН; 23. Доц. Яків Моралевич, ЛУН, Подебради; 24. Степан Охримович, СУНМ, Львів, студент філософії, нар. 18. 9. 1905 р. у Сколім, Західня Україна. Помер 10. 4. 1931 р. в Завадові біля Стрия; 25. С. Пасічник Тарновський, ЛУН, Подєбради; 26. Зенон Пеленський, Берлін, журналіст; 27. Інж. Юрко Руденко, ЛУН, Прага, інж. економії, нар. 12. 8. 1899 р. в Окниці на Бесарабії; 28. Інж. Микола Сціборський, член ПУН-у, полк. Армії УНР, інж. економії, нар. 28. 3. 1897 р. в Житомирі, загинув 30. 8. 1941 там же; 29. Інж. Андрій Федина, УВО, Данціґ; 30. Ріко Ярий, УВО, Берлін, сотн. УГА, нар. 14. 4. 1898 у Ряшеві.]

Гістьми на Конґресі були:

1. Полковник Кіндрат Плохий (представник українців з Кубані); 2. Іван Кедрин Рудницький (член УНДО, член редакції львівського щоденника „Діло”).

Нараду відкрив Голова Проводу Українських Націоналістів полк. Євген Коновалець. У своїй вступній промові він зробив перегляд українського націоналістичного руху протягом останніх років і з'ясував завдання Конґресу. Після цього він передав слово гостеві К. Плохому, який привітав учасників Конґресу від імени українців північного Кавказу, що в основу своєї політичної програми поставили постулят побудови незалежної соборної української держави.

Президію Конґресу обрано в такому складі: інж. Микола Сціборський - голова, ген. Микола Капустянський (в офіціяльному комунікаті названий псевдонімом: П. Низола) і д-р Юліян Вассиян - заступники голови; Володимир Мартинець, Володимир Арсенич, Ярослав Герасимович та інж;. Юрій Руденко - секретарі.

Наради відбувалися в формі засідань окремих комісій та пленумів. Створено шість таких комісій: 1) ідеологічна - голова Ю. Вассиян, 2) соціяльно-економічна - голова доц. Я. Моралевич, 3) військова - голова полк. Є. Коновалець, 4) політична - голова д-р Дм. Демчук, 5) культурно-освітня - голова О. Бабій, 6) організаційна - інж. Л. Костарів.

На пленарних засіданнях в дні 28. 1. були відчитані такі доповіді: „Сучасне положення на українських землях” - полк. Є. Коновалець; „Український націоналізм” і „Державний устрій України” - Дм. Андрієвський; „Міжнародня політика України” - З. Пеленський.

Наступного дня, 29.1., виголошено на пленумі такі доповіді: „Аґрарна політика” і „Торговельна політика” - М. Сціборський; „Промислова політика” - Л. Костарів; „Фінансова політика” - Я. Моралевич; „Соціяльна політика” - В. Мартинець; „Література і мистецтво” - О. Бабій; „Релігійне питання” - М. Вікул; „Військова справа” - ген. М. Капустянський; „Організація Українських Націоналістів” - П. Кожевників.

У днях 30 і 31 січня та 1 лютого праця Конґресу відбувалася в комісіях, де додатково було прочитано такі доповіді:

1. Ідеологічна комісія: „До головних засад націоналізму” - Ю. Вассиян; „Причини невдачі наших визвольних змагань” - Ст. Охримович; „Суверенна Україна та національна революція” - Ст. Ленкавський; „Основи українського націоналізму” - Дм. Демчук; „Дві концепції” - Дм. Андрієвський.

2. Соціяльно-економічна комісія: „Економічні взаємини між Україною і Росією в СССР” - В. Богуш; „Уваги до економічної політики України” - О. Бойдуник; „До морської політики України” - Я. Герасимович.

3. Військова комісія: „Військова справа” - полк. Є. Коновалець; „Військова політика України” і „Справа інтервенції” - ген. М. Капустянський; „Проблема морської оборони України” - Л. Костарів.

4. Політична комісія: „Революція національна і пролетарська”, „Проблема сталого миру на Сході Европи й Україна” та „Національна революція на Західніх Землях України” - Л. Костарів; „Проблема майбутнього державного устрою України” та „Фашистівська Італія” - Ст. Нижанківський; „Політичне становище в Західній Україні” - С. Чучман: „Закарпаття” - Р. Ярий; „Політичне становище на Буковині та Басарабії” - Ю. Руденко.

5. Культурно-освітня комісія: „Шкільна політика” та „Література й мистецтво України” - М. Загривний.

6. Організаційна комісія: „Проєкт устрою ОУН” - П. Кожевників;

„Уваги до статуту організації націоналістів” - О. Бойдуник; „Уваги до статуту ОУН” - Л. Костарів.

Усього на пленумах і на засіданнях комісій було прочитано 40 доповідей. (З цього числа тільки доповідь Ю. Вассияна була ще перед Конґресом надрукована на сторінках „Розбудови Нації”). Доповіді, впарі з висновками та проєктами резолюцій із даного питання, були заздалегідь роздані всім учасникам Конґресу.

На засіданні ідеологічної комісії розпочалася полеміка, що опісля перенеслася частково і на кінцеве пленарне засідання під час ухвалювань ідеологічних концепцій. Юліян Вассиян, Степан Ленкавський і Степан Охримович обстоювали філософічно-ідеалістичні основи українського націоналізму, вирослі з ідеалістичного світогляду українського народу, теоретично зформульовані в писаннях Миколи Міхновського і Дмитра Донцова. Іншу концепцію заступали Дм. Андрієвський і Дм. Демчук, що намагались включити до ідеології українського націоналізму елементи матеріялістичного світогляду та демократизм типу уенерівщини. Перемогла перша концепція.

На пленарному засіданні в дні 2-го лютого зроблено підсумки праці окремих комісій, ухвалено Постанови Конґресу та Устрій Організації Українських Націоналістів. Останнього дня Конґресу, 3-го лютого, обрано керівні органи ОУН. Головою Проводу Українських Націоналістів вибрано одноголосно полк. Є. Коновальця. На його пропозицію, затверджено такий персональний склад Проводу: М. Сціборський, В. Мартинець, П. Кожевників, Дм. Андрієвський, Ю. Вассиян, ген. М. Капустянський (Низола), Дм. Демчук і Л. Костарів. Головним Суддею іменовано одноголосно Я. Дуба, а Головним Контрольним - доц. Я. Моралевича.

Після обрання його Головою Проводу, полк. Є. Коновалець перебрав дальше ведення Конґресу.

На закінчення Конґресу полк. Є. Коновалець виголосив промову, в якій сказав, між іншим, таке:

„Як знаєте, Мої Друзі, я не є приятелем гомінких слів...

„Я не знаю, чи і наскільки нам пощастить розвинути діло, за яке ми ось-тут прийнялися. Це залежатиме від праці, зусиль, послідовности і жертвенности нас усіх. І це залежатиме від того, наскільки ми нашу справу зуміємо зробити зрозумілою всьому українському громадянству. Отже, сьогодні ще надто швидко казати, що, покликаючи до життя нашу Організацію, ми вже тим самим довершили велике діло, або що наша Організація обов'язково призначена бути великою. Але одне, знаю напевно: доба, в якій живемо, безмірно велика. Це одна з тих революційних епох, які простягаються на цілі десятиліття, і в якій кується новий світ і нова людина. У великій світовій драмі наших днів ми маємо до вибору: або бути творцями, або жертвами історії...

„Сьогодні ми покищо тільки окреслили наші завдання і прийняли добровільні зобов'язання. Але це ще не осяг. Бож мусимо собі ще раз коротко узмисповити і величину цього нашого зобов'язання: мобілізуючи і спираючись на широкі народні маси, мусимо, ведучи їх, боротися і добитися віднови Самостійної Соборної Української Національної Держави на всіх просторах життя українського народу. Як учить нас досвід цілих українських поколінь, можемо цього досягнути тільки революційними, ніколи ж еволюційними, шляхами.

„Спротиви, які зустрінемо на нашому шляху, будуть велетенські. Бож віднова Соборної Української Держави сама собою однозначна з ліквідацією московської імперії, як і польського історичного імперіялізму, спричинить таку докорінну перебудову цілого Сходу Европи і великої частини Азії, що це з конечности вплине не менш глибоко й на політичний вигляд всієї решти світу...

„Чи можемо пориватися на такі великі діла? Чи ми, як колектив, і кожен з нас, як одиниця, - маємо в собі цю міру і цей формат, щоб відповісти прийнятому зобов'язанню? Цього свідоцтва ми не можемо виставляти самі собі: його виставить нашій Організації щойно пізніше твердий іспит самого життя. Завжди це є мужі, що творять історію. Хочу вірити, що завдання, які в нашій програмі ми собі накреслили, зуміємо, як мужі, виконати. Тільки в тому випадку вільно буде сказати, що дата створення нашої Організації зарахується будучими істориками, як одна з переломових, творчих і позитивних дат на тисячолітньому шляху життя Української Нації”.

Конґрес закінчено 3-го лютого 1929 р., о 1-ій год по полудні.

Про відбуття Конґресу Українських Націоналістів та про покликання ним до життя Організації Українських Націоналістів повідомлено українське громадянство окремою відозвою такого змісту:

конгрес український націоналіст відень

2. Від Конґресу Українських Націоналістів

Боротьба Української Нації за незалежність у рр. 1917-20 скінчилася поразкою. Поневолення України змінило лише форму. Кількість окупантів української землі збільшилася.

Але в огні боротьби вибуяло в українському народі незламне прагнення волі й остаточно оформився ідеал Незалежної Соборної Української Держави, який серед тяжких обставин сучасности владно кличе Українську Націю до продовження боротьби аж до остаточної перемоги.

Цей ідеал ліг в основу нового українського світогляду й нового творчого чину, - в основу українського націоналізму.

За короткий час націоналістичний рух перейшов внутрішнє організаційне оформлення. Слідом за стихійним постанням численних угрупувань українських націоналістів, що провадили діяльність без спільної керми й пляну, Конференція Українських Націоналістів 3-7 листопада 1927 року покликала Провід Українських Націоналістів, у тісній співпраці з поодинокими націоналістичними групами, Провід підготовив і скликав 27 січня - 3 лютого 1929 р. Конґрес Українських Націоналістів, в якому взяли участь представники з різних українських земель і чужини.

Висновок

Конґрес покликав до життя й чину Організацію Українських Націоналістів, що має охопити всі існуючі націоналістичні групи, та ухвалив головні засади українського націоналізму.

Маючи за мету відновлення, впорядкування, оборону та поширення Незалежної Соборної Української Національної Держави, українські націоналісти змагатимуть до зібрання творчих сил унутрі нації та до зміцнення її відпорности назовні.

Тільки повне усунення всіх окупантів з українських земель відкриє можливості для широкого розвитку Української Нації в межах власної держави. Відкидаючи орієнтації на історичних ворогів Української Нації, але будучи в союзі з народами, які вороже відносяться до окупантів України, національна диктатура, що витвориться в бігу національної революції, забезпечить у тяжкий час боротьби силу Української держави.

Щойно після відновлення державносте, національна диктатура перейде, через участь у владі провідної верстви, до створення законодавчих органів, на засаді представництва всіх організованих суспільних верств з узглядненням відмінностей окремих земель, що ввійдуть до складу Української Держави.

Місцеве самоврядування буде основою адміністративного устрою впорядкованої Української Держави, на чолі якої стоятиме покликаний представницьким органом голова держави.

У своїй зовнішньо-політичній чинності Українська Держава стремітиме до осягнення меж, що охоплюватимуть всі українські етнографічні терени й забезпечуватимуть їй належну господарську самовистачальність та стратегічну відборонність.

В основу внутрішньо-політичної діяльности ляже забезпечення духових потреб і матеріяльного добробуту населення та збільшення національного добра шляхом розбудови всіх галузей народнього господарства.

Визнаючи в засаді право приватної власности, державна влада ствердить законом, переведене на Сході України вивласнення поміщицьких земель без викупу, поширить силу того закону на інші українські землі, удержавить ліси та обмежить право вільної продажі землі.

Держава дбатиме про розвиток сільсько-господарської виробности шляхом підтримання середнього селянського господарства, сільсько-господарської кооперації та промисловости.

Упромисловлення України буде переводитися на основі приватної ініціативи поруч удержавлення підприємств, що мають значення для оборони й нормального розвитку країни.

Вільна торгівля поруч державних монополів на вироби Удержавлених підприємств і на галузі перевозу ляже в основу торговельної політики. Система мит і торговельних договорів охоронятиме національне господарство.

Єдиний, рівномірний і поступовий, безпосередній податок, при обмеженій кількості посередніх податків, забезпечуватиме державні фінанси.

Співпрацю всіх виробничих верств Української Нації осягне державна влада регулюванням взаємовідносин поміж суспільними групами зокрема між капіталом і працею, на засадах волі праці права коаліцій і вільних умов працівників і працедавців. Разом з цим, буде затверджений восьмигодинний день праці із скороченням його в міру витворення сприятливих умов та заведене загальне соціяльне забезпечення.

Переводячи засадничо відділення церкви від держави, влада співпрацюватиме з церквою у справах духового виховання населення на підставах християнізму.

Обов'язкова, безплатна, державна школа, разом з приватними освітніми установами, перебере на себе виховання українського народу в національно-державному дусі та піднесе рівень української культури й цивілізації.

Єдина, реґулярна армія і фльота, збудовані на підставі загальної обов'язкової повинности, разом із територіяльними козачими частинами, оборонятимуть Українську Державу.

Визнаючи ці засади, Організація Українських Націоналістів протиставляється всім партійним і клясовим угрупуванням і буде стреміти, через опануваня цілого українського життя на всіх землях України й на чужині, до найширшого розгорнення української національної сили та до забезпечення великій Українській Нації відповідного місця серед інших державних народів

Список використаної літератури

Гiрняк Н. Органiзацiя i духовий рiст Українських Сiчових Стрiльцiв. - Фiладельфiя: Америка, 1955. - С. 78; Ріпецький С. Українське Січове Стрілецтво. Визвольна ідея і збройний чин. - Нью-Йорк: Червона калина, 1956. - С. 100; Думiн О. Історія Леґіону Українських Січових Стрільців. 1914-1918. // Дзвiн. - 1993. - № 2-3. - С. 140.

Граничка Л. Як я був усусусом. Як писався лiтопис проф. Боберського // Літопис Червоної Калини. - 1929. - № 3. - С. 13.

ЦДIА України у м. Львовi, ф. 353 т, оп. 1, спр. 7, арк. 25-26.

ЦДIА України у м. Львовi, ф. 353 т, оп. 1, спр. 7, арк. 3; Українськi Сiчовi Стрiльцi 1914-1920... - С. 105.

ЦДIА України у м. Львовi, ф. 353 т, оп. 1, спр. 7, арк. 31.

ЦДIА України у м. Львовi, ф. 353 т, оп. 1, спр. 8, арк. 1, спр. 14, арк. 8-9; Гiрняк Н. Органiзацiя i духовий рiст Українських Сiчових Стрiльцiв... - С. 26.

ЦДIА України у м. Львовi, ф. 360, оп. 1, спр. 13, арк. 11; ф. 353 т, оп. 1, спр. 74, арк. 25; ЦДАВОВУ України, ф. 4465 т., оп. 1, спр. 23, арк. 49.

ЦДІА України у м.Львові, ф. 360, оп. 1, спр. 49, арк. 1-2; За волю України... - С. 381-382; Думін О. Історія Леґіону... // Дзвін. - 1993. - № 2-3. - С. 138.

Центральний Державний архiв вищих органiв влади та управлiння (далi: ЦДАВОВУ) України, ф. 4465 т, оп. 1, спр. 22, арк. 40 зв.; Українськi Сiчовi Стрiльцi 1914-1920 / За ред. Б.Гнаткевича. - Репринт. відтворення з вид. 1935 р. - Львiв: Слово, 1991. - С. 103.

Центральний державний історичний архів (далі: ЦДІА) України у м. Львовi, ф. 353 т, оп. 1, спр. 7, арк. 26; За волю України: Історичний збірник УСС. 1914-1964. / За ред. С.Рiпецького. - Нью-Йорк: Червона Калина, 1967. - С. 242.

Размещено на Allbest.ru