Просвітництво Українського Січового Стрілецтва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат на тему:

Просвітництво Українського Січового Стрілецтва

Зміст

Вступ

Громадська діяльність

Маніфестації

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Нацiонально-полiтична та культурно-освiтня активнiсть Українського Січового Стрілецтва нiколи не обмежувалася лише працею в стрiлецькому леґіонi. Вважаючи себе не тiльки українськими вояками, а й свідомими українськими громадянами, вони використовували будь-яку можливiсть для роботи серед якнайширших кiл українства, тим бiльше, що багато з них мали чималий досвiд суспiльної дiяльностi, працюючи до вiйни в партiйних і громадських органiзацiях краю.

Така спрямованiсть випливала й з самої стрiлецької iдеологiї, згiдно з якою досягти поставленої мети, тобто вибороти українську державнiсть, було можливим тiльки спираючись на сили власного народу. Але оскiльки основна частина тогочасного захiдноукраїнського суспiльства в силу багатьох причин ще не була готовою для виконання такої мiсiї, то необхiдна була систематична i наполеглива освiдомлююча праця серед загалу українства, за яку й взялися стрiльцi. По-друге, УСС, як гідні сини свого народу, намагалися хоч якось полегшити його безрадісне життя, котре значно погіршилося в роки війни. Пам'ятали вони й про те, що саме він, народ, у дні формування леґіону віддавав, можливо, останнє, щоб допомогти в творенні новітнього українського війська. У найважчі часи свого існування стрілецтво відчувало опіку та піклування з боку українських громадян. Тисячі листів і листівок надходили до УСС звідусіль: від рідних, приятелів, знайомих, різних організацій. Для полегшення становища українських вояків, що лікувалися у віденських лікарнях, восени 1914 р. у Відні було засновано «Український Жіночий Комітет помочи для ранених». Члени Комітету відвідували поранених і хворих вояків, роздавали їм часописи і книжки, організовували у шпиталях українські концерти, вчили неграмотних, допомагали налагодити листування, а також, по можливості, грішми та одягом145. Дбав Комітет також і про тих УСС, що перебували на фронті: жодне Різдво, жоден Великдень не минув, щоб вони, як і стрільці по лікарнях, не отримали подарунків, чи як їх називало саме стрілецтво -- «любистків»146. Не забувало жіноцтво і про віденську Збірну Станицю УСС та про тих стрільців, що перебували у ворожому полоні147.

Не відставало в цьому питанні й українське громадянство краю, постійно протягом всієї війни надсилаючи до леґіону подарунки, грошові пожертви (до речі, грошові пожертви приходили навіть з Америки від тамтешніх українців148), впорядковуючи стрілецькі могили та беручи участь у різноманітних стрілецьких заходах149. У Львові в кінці грудня 1915 р. навіть був заснований спеціальний «Комітет для звеличення воєнних подвигів УСС», який, зокрема, розглядав питання про будівництво пам'ятника Українським Січовим Стрільцям на площі святого Юра150. Таке ставлення зворушувало стрільців, підтримувало морально та зміцнювало їхні сили. Воно також змушувало їх ще активніше працювати серед власного народу, щоб допомогти йому швидше усвідомити свої сили та шляхи, якими можна було б досягти людського існування та гідного місця в історії.

Громадська діяльність

Чи не вперше стрiльцi, як українськi вояки, почали свою громадську дiяльнiсть у Закарпаттi серед мiсцевого населення. Прибувши сюди восени 1914 р., вони були немало здивованi й навiть прикро враженi, бо побачили перед собою людей, якi були «наскрiзь змадярщинi, пригнобленi, зневiренi до краю в свої сили»151. Важкий мадярський режим, що панував тут, не тiльки виснажив населення матерiально, а й убив у ньому нацiональну свiдомiсть. Українська мова жила вже тільки в устах старшого покоління, молодь її забувала, бо з раннього віку виховувалася в мадярському дусі -- спочатку в дитсадку, а потім і в школі. Навіть церква в Закарпатті була засобом мадяризації, бо духовенство майже поголовно підтримувало політику уряду і поза самим Богослуженням спілкувалося тільки мадярською мовою152. Все це обурювало i водночас викликало спiвчуття до найзнедоленiшої гілки українського народу. Тому стрільці з самого початку перебування серед закарпатських українцiв за найменшої нагоди вживали всiляких заходiв, щоб хоч трохи виправити ситуацiю. Вже сам тільки постій леґіону в селах Страбичів, Горонда й Замкова Паланка справляв певне враження на їх мешканців. А коли до цього ще додалися українське слово та пісня, команда рідною мовою, коли стрільці в розмовах з селянами почали знайомити їх зі своєю ідеєю та метою змагань, то становище стало потрохи змінюватися.

Найшвидше з УСС-ми порозумілися діти, які вже невдовзі, бавлячись у війну, вживали не мадярських, а українських військових термінів153. Згодом з ними заприязнилася й молодь, яку вони прихилили до себе насамперед тим, що спеціально вивчали місцеві пісні й співали їх разом з нею154. Нерідко серед широкої вулиці збирався стрілецький хор, який зразу ж оточували тутешні хлопці й дівчата, і, починаючи з пісні «Ой, у лузі червона калина», співав до пізньої ночі. Серед старшого покоління стрілецтво викликало особливі симпатії своїми майже щонедільними співами в церкві, в тому числі й в Мукачеві під час Богослужінь. Релігійні пісні нерідко завершувалися гімном «Ще не вмерла Україна»155. Прихильність місцевого населення УСС завоювали ще й тим, що намагалися брати його під захист від різноманітних насильств з боку інших військових команд. Відчувши це, воно й саме почало звертатися з проханнями про оборону до стрілецького леґіону156, вбачаючи в стрільцях своїх захисників.

Звичайно, що, враховуючи тодішні складні обставини, цi заходи були доволi безсистемними i навiть хаотичними, а тому не могли кардинально змiнити становище, що складалося протягом столiть. Однак деякi досягнення все ж таки були. Насамперед у селах почали вiдживати українська мова та народна пiсня. Навіть молодь, яка досі розмовляла між собою тільки по-мадярськи, залюбки почала співати стрілецьких пісень і спілкуватися призабутою рідною мовою. У цей час тут не було дівчини чи хлопця, які б не знали декількох українських пісень, а в селі Чиндієві місцева молодь вивчила весь січовий репертуар157. Діти і ті під час своїх ігор гордо співали «Гей, там на горі Січ іде» чи «На вулиці сурма грає»158.

За короткий час мiж стрiлецтвом i мiсцевими мешканцями склалися дуже приязнi стосунки. Закарпатські українці чим тільки могли допомагали УСС-ам: запрошували їх в гості, на весілля чи христини, нерідко приходячи для цього навіть з далеких сіл. А коли стрілецький леґіон перебирався з однієї місцевості в іншу чи коли пізніше переїздив у Галичину, то стрільців провожали всі -- від молоді до старшого покоління -- як своїх рідних, зі сльозами на очах159. Часто після залишення того чи іншого населеного пункту, стрільці довгий час ще листувалися з його мешканцями. Були також і випадки, коли стосунки між деякими УСС-ми та місцевими дівчатами доходили до одруження160. Все це ставало доброю нагодою, щоб у душах тутешніх українців з'явилися хоч зародки національної самосвідомості, та сприяло тiснiшому знайомству і зближенню між синами одного народу.

Чимало до національного єднання повинні були спричинитися й численні стрілецькі могили, розкидані по Закарпатті, а згодом і по всій Україні, на яких, поряд з прізвищами полеглих борців, були викарбувані призабуті вже написи, сумні й водночас горді: «Впав за волю України»161. Виступаючи на стрілецьких похоронах 9 грудня 1915 р., сотник Дмитро Вітовський підкреслював єдність українських земель такими словами: «...Там на угорській Україні першою нашою могилою товариша Бойка в Горонді й останньою, яка буде там далеко на півночі, ми беремо сю землю, политою нашою кров'ю й засіяну нашими кістками, в своє посіданнє! Ся земля наша!!!».

Доказом того, що праця Українських Січових Стрільців в Закарпаттi не була даремною, та її впливу на поширення тут нацiональної свiдомостi став i великий за обсягом донос жандармерiї до Мiнiстерства Внутрiшнiх Справ у Будапештi. У ньому, серед iншого, стрiльцiв звинувачували в пiдбурюваннi цивiльного населення проти уряду та в антидержавнiй пропагандi. Про серйозність цього звинувачення свідчив той факт, що ним займався тодішній прем'єр-міністр граф Тісса. I тiльки завдяки щасливому збiговi обставин стрiльцi уникли серйозних неприємностей163. Хоча подiбнi дiї австро-угорських властей, як показало майбутнє, не стали для УСС перешкодою в нацiональній пропаганді серед українства.

Із поверненням стрiлецького леґіону в серединi 1915 р. у Галичину тут фактично розпочався новий етап у розвитку української державницької iдеї, результатом якого стала Листопадова нацiональна революцiя 1918 р. Великою мірою вiн був пов'язаний з iдейно-полiтичною та культурно-освiтньою дiяльнiстю стрiлецтва серед широких кiл українського громадянства краю, яка тривала протягом 1915-1918 рр. Саме стрiлецька праця була одним iз головних чинникiв, що спонукав величезну частину галицькоукраїнського суспiльства по-новому глянути на себе та своє становище, уможливив сприйняття нею визвольної iдеї не лише як гасла, але й як реальної справи.

Насамперед величезний позитивний вплив на настрій українства мала масова поява Українських Січових Стрільців у краї. У кожному селі люди виходили з хат, щоб побачити своїх синів. Як згадував один із очевидців: «За стрільцями натовпом бігла дітвора, їм посміхалися всі сільські дівчата, поважні ґазди при зустрічі першими знімали капелюхи»164. Вперше побачили вони перед собою українське військо з національними відзнаками та прапорами. Це змушувало згадати про славні часи в Україні, що давно минули, та, можливо, вперше в своєму житті міцно задуматися про її майбутнє. Українське селянство, досі пригноблене ще свіжими споминами про масові арешти та екзекуції невинних людей за нібито зраду (чого тільки вартий наказ австрійської влади: негайно розстрілювати навіть тих, на кого хоча б падала підозра в зраді?!165), тепер, після зустрічі з українським військом, почало потрохи оживати. Тим більше, що з появою в Галичині стрілецької формації, місцева та військова влада зовсім по-іншому почала до нього ставитися. У другій половині липня 1915 р. вийшов наказ командувача австрійським військом архикнязя Фрідріха до командування німецької Південної армії про необхідність ввічливішого ставлення військових команд до українського населення Галичини, представники якого поруч із союзними арміями героїчно боролися в лавах леґіону УСС166. Під впливом таких змін у краї відбувається деяка активізація українського суспільного життя. Відновлюють свою діяльність «Просвіти», товариства «Рідної Школи», «Сільського Господаря» тощо.

З появою стрілецьких відділів змінювався зовнішний вигляд галицьких сіл: вони ставали чистішими та охайнішими, як цього вимагали військові санітарні норми. Їхні вулиці для зручності були названі іменами українських історичних і культурних діячів, кожен будинок отримував свій номер. Часто стрільці з власної ініціативи впорядковували найбільш занедбані сільські кутки. Зокрема в селі Черче, що на Станіславщині, в одному місці було занедбане смердюче болото. Вони впорядкували його, прокопали канави, виклали їх камінням, а біля джерела поставили невеличкий бутафорний млин167. УСС також намагалися залишити в краї пам'ятки, які б нагадували про боротьбу за волю України: чи то у вигляді високих стрілецьких могил, чи викуваної на прямовисній скелі, при дорозі на Болехів, строфи зі стрілецького гімну, чи в якійсь іншій формі.

Якщо в Закарпаттi Українські Січові Стрільці працювали в основному стихiйно, то в галицьких селах усе чiткiше почали виявлятися елементи органiзованостi та плановостi. Найкраще працював тут стрiлецький Кiш, в якому тодi перебували квалiфiкованi громадськi дiячi, студенти старших курсiв унiверситету, вчителi, правники та iнші. Вперше iдею планової працi стрiльцiв серед українського населення вдалося реалiзувати в селі Свистiльники Рогатинського повiту, де з грудня 1915 до червня 1916 р. перебував Кiш. Почалося з того, що попри два гуртки для неграмотних стрiльцiв було створено i два таких же гуртки для неграмотних селян, якi вели народнi вчителi -- десятник Михайло Мокрий та стрілець Денис Чубатий. Невдовзi, в лютому 1916 р., на засiданнi згадуваного вже «Кружка Загального Добра», було ухвалено i ряд iнших заходiв для підтримки мiсцевого населення. Зокрема, передбачали правову допомогу потерпiлим вiд воєнного лихолiття, помiч селянам у польових роботах, пожвавлення дiяльностi мiсцевих «Просвiт», створення різноманітних аматорських гурткiв і товариств «Сiльського Господаря» в селах Свистiльники та Липиця Долiшня, а також впровадження української мови урядування в органах мiсцевої влади обох сiл168. Для ефективностi здiйснення запланованих заходiв і для контролю за їх ходом були створенi окремi комiсiї та впровадженi посади референтiв, кожен з яких мав свою дiлянку роботи i регулярно звiтував за її стан169. Стрiльцi робили також рiзноманiтнi статистичнi дослiдження щодо майнового стану сiл, нацiонального життя, дiяльностi читалень, товариств «Сiльський Господар» тощо170. Подiбна дiяльнiсть тривала й в iнших мiсцевостях171, де перебували УСС в часи вiйни.

Дбаючи про якнайшвидше вiдновлення активного громадського життя серед українства Галичини та добре розумiючи, до чого може призвести його занепад, стрiльцi радо йшли назустрiч як українським iнституцiям та органiзацiям, так i окремим дiячам, якi зверталися до них за допомогою. При цьому стрiлецьке командування, бажаючи допомогти своєму краєвi, нерiдко змушене було йти на порушення рiзних наказiв та приписiв австрiйських властей172, що могли мати для нього дуже важкі наслiдки. Але, незважаючи на небезпеку, в стрілецькому середовищі вишукувалися все нові й нові можливості для задоволення громадських і культурних потреб галицько-українського суспільства. Так, завдяки стрiлецькiй пiдтримцi було вiдновлено дiяльнiсть Рогатинської гiмназiї, куди вiдправили ряд учителів iз числа УСС, запрацював театр «Української Бесiди» та хор «Боян» у Львовi, видавали календарi «Просвiти»173. По можливостi виконувалися й iншi прохання надати допомогу в налагодженнi нормальної роботи, зокрема редакцiй часописiв «Громадський Голос» та «Українське Слово», ряду господарських товариств, НТШ, золочiвської школи iмені Маркіяна Шашкевича (деяким школам УСС надавали й матерiальну пiдтримку), «Академічної Молоді», окремих культурно-громадських діячів краю, як Володимир Гнатюк, Євген Олесницький, Сидір Голубович тощо174. Чимало Українських Січових Стрільців були вiдряджені для безпосередньої громадської працi в рiзних мiсцевостях краю, а також займалися науковою та культурницькою працею (наприклад, підхорунжий Микола Голубець у 1916-1917 рр. написав «Нариси з історії українського мистецтва» та «Нарис естетики»)175. За їх безпосередньою участю у Львові в роки війни видавалися журнали «Шляхи» та «Світ», газета «Будуччина».

Маніфестації

Поряд iз цим УСС активно залучали мiсцеве українство до численних нацiональних манiфестацiй, якi вони проводили, а також неодноразово брали участь у заходах, що вiдбувалися в краї. Серед них похорони Івана Франка, депутата парламенту Євгена Олесницького, відомого громадського діяча Рогатинщини отця Гавриїла Боднара, маніфестація з нагоди визволення Києва від більшовиків, що відбулася 3 березня 1918 р. у Львові, численні Шевченківські свята тощо176. Така дiяльнiсть значно сприяла вiдновленню роботи багатьох українських iнституцiй та подальшiй активiзацiї громадського життя, не кажучи вже про її вплив на широкi кола українства та поглиблення їх нацiональної свiдомостi.

Для поширення й пропаганди нацiонально-державницьких поглядiв Українські Січові Стрільці активно використовували i свої культурно-мистецькi можливостi. Зокрема, стрiлецький хор та оркестр пiд керівництвом пiдхорунжих Леся Гринiшака i Михайла Гайворонського успiшно виступали з концертами в багатьох мiстах Галичини -- Львові, Станіславі, Стрию, Дрогобичі, Калуші, Болехові. Виступи, на яких звучали українські народні та стрілецькі пісні, пісні на слова Тараса Шевченка, твори Моцарта, Ваґнера, Россіні та інших авторів, мали величезний резонанс як серед українців, так і серед чужинців. Особливо популярним був виступ у Станіславі, що набув розголосу по всьому краю. Після нього до командування Коша стали приходити прохання від українських організацій про делегування стрілецького хору на різноманітні національні заходи. По змозі ці прохання виконувалися177. Неодноразово відбувалися подібні концерти й по українських селах, особливо в тих місцевостях, де перебував Кіш УСС.

Чимало для популяризацiї української iдеї зробив i львiвський театр, який з повним правом можна вважати стрiлецьким, бо бiльшiсть там становили УСС, серед яких стрільці Іван Рубчак, Микола Бенцаль, Євген Кохан, Ярослав Гриневич, десятники Луць Лісевич, Володимир Демчишин, Євген Банах, підхорунжі Лесь Новіна-Розлуцький, Осип

Гірняк, Лесь Гринішак, четар Василь Коссак та інші. Маючи в своєму репертуарі такі твори, як «Маруся Богуславка», «Невольник», «Ой не ходи Грицю», «Безталанна», він грав не тільки у Львові, але й часто виїжджав і в інші міста -- Стрий, Станіслав, Самбір, Коломию, Золочів, Чернівці. Його вистави користувалися у глядачiв незмiнним успiхом. Так, у Чернiвцях театр гастролював при постійних аншлагах три тижнi178. Мабуть, зайвим буде наголошувати, якою моральною пiдтримкою, не кажучи вже про iнше, були цi стрiлецькi виступи для українства краю, що зазнало чимало лиха вiд війни.

Висновок

просвітництво січовий стрілець маніфестація

Проте Українські Січові Стрільці не обмежувалися лише моральною пiдтримкою галицьких українців та поширенням i пропагандою серед них своїх iдей. Бачучи, скiльки нещасть і бiд принесла вiйна їхньому краєвi, та щиро співчуваючи своїм землякам, вони намагалися якось полегшити їхні страждання. Ще на початку березня 1915 р. сотник Дмитро Вітовський довів до українського політичного проводу стрілецьку думку з вимогою негайно видати брошуру про воєнні відшкодування. Таке видання, за задумом стрільців, допомагало б їм надавати кваліфіковані практичні поради українським селянам, що потерпіли від воєнних дій, як їм добитись якоїсь компенсації за свої втрати179. Згодом, уже перебуваючи в Галичині, стрiльцi Коша заснували так звану «Канцелярiю Правної Поради» для юридичної допомоги мiсцевому населенню180, котре знемагало вiд великих зловживань австро-польської влади. Нерiдко УСС допомагали селянам боротися, в тому числі й силою, проти реквiзицiї збiжжя, худоби та iншого добра, як це сталося, наприклад, в Пісочній Жидачівського повіту та Шишківцях на Борщівщині181. Для захисту iнтересів мiсцевого населення стрiлецькi представники перебували також при багатьох вiйськових командах австро-нiмецької армiї182, що знаходилися на українських землях.

Список використаної літератури

Гiрняк Н. Органiзацiя i духовий рiст Українських Сiчових Стрiльцiв. - Фiладельфiя: Америка, 1955. - С. 78; Ріпецький С. Українське Січове Стрілецтво. Визвольна ідея і збройний чин. - Нью-Йорк: Червона калина, 1956. - С. 100; Думiн О. Історія Леґіону Українських Січових Стрільців. 1914-1918. // Дзвiн. - 1993. - № 2-3. - С. 140.

Граничка Л. Як я був усусусом. Як писався лiтопис проф. Боберського // Літопис Червоної Калини. - 1929. - № 3. - С. 13.

ЦДIА України у м. Львовi, ф. 353 т, оп. 1, спр. 7, арк. 25-26.

ЦДIА України у м. Львовi, ф. 353 т, оп. 1, спр. 7, арк. 3; Українськi Сiчовi Стрiльцi 1914-1920... - С. 105.

ЦДIА України у м. Львовi, ф. 353 т, оп. 1, спр. 7, арк. 31.

ЦДIА України у м. Львовi, ф. 353 т, оп. 1, спр. 8, арк. 1, спр. 14, арк. 8-9; Гiрняк Н. Органiзацiя i духовий рiст Українських Сiчових Стрiльцiв... - С. 26.

ЦДIА України у м. Львовi, ф. 360, оп. 1, спр. 13, арк. 11; ф. 353 т, оп. 1, спр. 74, арк. 25; ЦДАВОВУ України, ф. 4465 т., оп. 1, спр. 23, арк. 49.

ЦДІА України у м.Львові, ф. 360, оп. 1, спр. 49, арк. 1-2; За волю України... - С. 381-382; Думін О. Історія Леґіону... // Дзвін. - 1993. - № 2-3. - С. 138.

Центральний Державний архiв вищих органiв влади та управлiння (далi: ЦДАВОВУ) України, ф. 4465 т, оп. 1, спр. 22, арк. 40 зв.; Українськi Сiчовi Стрiльцi 1914-1920 / За ред. Б.Гнаткевича. - Репринт. відтворення з вид. 1935 р. - Львiв: Слово, 1991. - С. 103.

Центральний державний історичний архів (далі: ЦДІА) України у м. Львовi, ф. 353 т, оп. 1, спр. 7, арк. 26; За волю України: Історичний збірник УСС. 1914-1964. / За ред. С.Рiпецького. - Нью-Йорк: Червона Калина, 1967. - С. 242.

Размещено на Allbest.ru