Безперечним лідером і гарантом світової і, зокрема, західної цивілізації є Сполучені Штати Америки. Вони відіграють ведучу роль на світовій арені, служать еталоном державного устрою, стилю життя, демократії. Нині вони дійсно мають великий вплив на динаміку розвитку всієї світової спільноти.

З моменту утворення на території сучасних Сполучених Штатів перших англійських переселенських колоній в першій половині XVII століття і до юридичного оформлення США в єдину федеральну державу після ухвалення Конституції в 1787 році, пройшло трохи більше, ніж півтора століття. Але саме в той період були закладені основи американської державності, створені передумови для появи на світ юридичного документа номер один в історії Сполучених Штатів Америки - Конституції 1787 року.

Проте, не дивлячись на наявність в літературі - як у вітчизняній, так і закордонній - значної кількості робіт, присвячених основним аспектам розвитку держави і права Сполучених Штатів, дослідження антиколоніальної війни 1775 - 1783 рр., яку частіше називають Американською революцією XVIII ст., її вплив на американське суспільство і здійснені завдяки ній обширні і радикальні соціально-економічні і політичні перетворення, незмінно залишаються однією з найзначущіших в історії США.

Виклад основного матеріалу

Початок англійським володінням на атлантичному побережжі Північної Америки було закладено в 1607 році, коли була заснована перша з колоній - Віргінія. Її засновниками були купці з Лондонської торгової компанії. За океан з Англії, Шотландії та Ірландії відправлялися бідняки шукаючі в Новому Світі поліпшення своєї долі. Компанія перевозила їх на своїх судах. Там вони попадали в боргову кабалу до купців і крупних землевласників, які отримали грамоти від короля на землі в Америці. Поступово на Атлантичному узбережжі Америки утворилося 13 колоній, які сформували потім майбутнє американське суспільство, склались державно-політичні традиції, які стали передумовою майбутнього самовизначення. Традиції ці дещо розрізнялись в різних колоніях.

В залежності від того, кому належало верховенство влади, колонії ділилися в середині XVII ст. на три групи: коронні, які перебували під управлінням королівських чиновників (Південна Кароліна, Джорджія); приватновласницькі - вважалися власністю окремих осіб (Пенсільванія, Делавер, Мериленд), а також колонії, які користувалися самоврядуванням на підставі королівських хартій (Коннектикут, Род-Айленд). На чолі колоній стояли губернатори, які відповідно призначалися королем чи власниками колоній, або обиралися всім населенням. В усіх колоніях були представницькі органи, які мали право видавати закони, встановлювати податки. Проте губернатори могли накласти вето на законопроекти, прийняті зборами. В результаті високого майнового цензу виборчими правами користувалися від 2 до 10 % населення.

В північних колоніях головне становище в сільськогосподарському виробництві займало вільне, середнє і дрібне фермерство. В південних - велике плантаційне сільське господарство, яке ґрунтувалося на праці закабалених білих переселенців і рабів. Перші негри були завезені в Північну Америку з Африки на початку XVII ст., а до кінця ХVII ст. праця негрів витиснула працю закабалених білих (на початку війни за незалежність з 2,5 млн. населення колоній, 500 тисяч були рабами неграми). В південних і центральних колоніях крупне землеволодіння регулювалося нормами феодального права про невідчужуваність маєтку, майорату тощо. Проте феодалізм, як економічна система, в англійських колоніях не прижився. Не останню роль у цьому відіграв достаток „вільних земель”, що дозволяло незаможним колоністам йти від феодальних землевласників на Захід, витісняючи при цьому корінних жителів - Індіанців.

В колоніях, в зоні, вільній від утруднень цехового ладу, розвивалося мануфактурне виробництво в формі дрібного товарного виробництва, крупної централізованої та розсіяної мануфактури. Розвитку сталеплавильної мануфактури сприяла наявність великих родовищ руди, доступних джерел водної енергії, велика кількість деревного палива.

Американська буржуазія, яка була сконцентрована в основному в північних колоніях, досягла успіху в суднобудуванні і рибальстві. Мешканцям півночі вдалося поставити на широку ногу торгівлю з Вест-Індією. Фермерські сім'ї виготовляли цвяхи, замки, ткали полотно, яке потім оброблялося й забарвлювалося.

Південні колонії в цьому дещо відрізнялися. Плантаційне господарство Півдня служило джерелом сировини для метрополії, що відповідало інтересам англійської буржуазії. В XVIII сторіччі різко зріс попит на тютюнову продукцію. Це дозволило збільшити виробництво тютюну до 1776 року майже в чотири рази в порівнянні з початком сторіччя - з 28 мільйонів фунтів до 102 мільйонів фунтів.

Поступово суперечки між метрополією і колоніями росли, загострювалися, і в другій половині вісімнадцятого століття обстановка дійшла до межі.

Безпосереднім історичним поштовхом до боротьби колоній за своє державне відокремлення від метрополії стала економічна і торгівельно-фінансова політика Англії в першій половині XVIII сторіччя. Вона була спрямована на те, щоб стримати промисловий розвиток колоній, перетворити їх в сировинний придаток метрополії, усунути невигідну конкуренцію дешевих американських товарів. На початку XVIII ст. англійський парламент ввів ряд заборон під приводом того, що розвиток мануфактур в Америці зменшує їх залежність від метрополії. Була встановлена заборона на вивіз із колоній залізних виробів, введені податки на цукор, патоку.

Безпосереднім історичним поштовхом до боротьби колоній за своє державне відокремлення від метрополії стала економічна і торгівельно-фінансова політика Англії в першій половині XVIII сторіччя. Вона була спрямована на те, щоб стримати промисловий розвиток колоній, перетворити їх в сировинний придаток метрополії, усунути невигідну конкуренцію дешевих американських товарів. На початку XVIII ст. англійський парламент ввів ряд заборон під приводом того, що розвиток мануфактур в Америці зменшує їх залежність від метрополії. Була встановлена заборона на вивіз із колоній залізних виробів, введені податки на цукор, патоку.

В 1763 році Георг III видав указ, який забороняв колоністам займати вільні землі і селитися на захід від Аллеганськіх гір. Цей захід позбавляв рабовласників можливості захоплювати вільні землі і переносити туди плантації з виснажених ділянок в південних колоніях. Крупні земельні спекулянти теж втрачали можливість свого збагачення на захопленні нових земель. Королівський указ зачіпав також інтереси дрібних орендарів, які бажали піти на захід і стати там самостійними фермерами. Орендарям доводилося залишатися на землях, що належали крупним англійським власникам, і продовжувати сплату їм так званих твердих рент. Указ 1763 р. протегував крупній земельній аристократії і хутроторговцям, скуповуючим хутровину у індіанців за Аллеганами, які побоювалися, що масове переселення колоністів на західні землі підірве індіанський хутровий промисел і позбавить крупних землевласників робочої сили в східних районах.

Заключним приводом відкритого протистояння став введений англійським парламентом в лютому 1765 року закон про гербовий збір на більшість товарів побутового споживання, які завозились в Америку. Законодавча асамблея Віргінії прийняла резолюцію про непідкорення закону. Рішення віргінців стало сигналом до загального протесту в колоніях. В результаті об'єднаного руху колоній, більшість податкових законів були відмінені. Але англійська влада стала застосовувати нові форми тиску. Був введений постій англійських військ в будинках громадян, організовані самостійні митниці в колоніях. Це спровокувало ще більш гострий конфлікт. Палата общин стала вимагати суду над політичними лідерами колоністів - „підмовниками”. У відповідь в колоніях було прийнято нове положення про губернаторів, згідно з яким вони надалі знаходились на утриманні колоністів, і тим самим виконавча влада ставала незалежною.

Остаточний розрив колоній з Англією був спровокований прийнятим в травні 1773 р. „чайним законом”; який надав Ост-Індійській компанії привілеї на безмитну торгівлю чаєм в Америці. Це зачіпало інтереси колоністських торговців і багаточисельних контрабандистів. Боротьба проти ввозу чаю вилилась в знамените Бостонське чаювання (грудень 1773 р.), коли під керівництвом створеного в Бостоні комітету колоністів вантаж чаю був викинутий в океан. У відповідь англійський парламент видав серію „репресивних актів” (березень 1774 р.), згідно з яким порт оголошувався закритим, Масачусетс позбавлявся колоніальної хартії.

Війну за незалежність колоній, яка по суті була Американською революцією XVIII сторіччя можна поділити на три етапи. Перший етап - з квітня 1775 року, коли почалися воєнні дії і закінчився проголошенням незалежності Сполучених Штатів в липні 1776 р. Основною подією другого етапу Американської революції була спроба об'єднання колоній, формування центральної північноамериканської влади і підписання „Статей Конфедерації і вічного союзу”. Третій, останній етап революції закінчився прийняттям Конституції США в 1787 році і поправок до неї, які носили демократичний характер і були оформлені, як „Білль про права”.

В решті решт перемога у війні за незалежність була досягнута. Але результати її не вирішували соціально-економічні питання. Плантатори і крупна буржуазія старалися використати наслідки війни в своїх інтересах. Найреакційніші круги на чолі з Гамільтоном і Медісоном мріяли про створення конституційної монархії, але Вашингтон і інші впливові діячі побоювалися, що проголошення монархії викличе повстання в народі і армії. Вони вважали, що влада плантаторів і буржуазії може бути зміцнена при республіці. Верхівка спішила звільнитись від революційної армії. В листопаді 1783 року значна частина армії була розпущена.

Війна зажадала від народу великих жертв і позбавлень. Податки збільшилися. Безліч фермерів і ремісників потрапили в борги, а паперові гроші, якими верхівка розплатилась з ними, втратили всяку цінність. Інфляція паперових грошей допомогла крупним капіталістам перекласти витрати війни на плечі народу. Наплив англійських товарів після підписання мирних угод привів до розорення значної частини ремісників. В'язниці в Новій Англії були переповнені боржниками. Суди відбирали у них худобу і землю на користь кредиторів.

В Нью-Гемпширі, Вермонті і Род-Айленді почалися хвилювання фермерів і ремісників, вони вимагали звільнення арештованих за борги і відновлення курсу паперових грошей, які знецінились. В Массачусетсі восени 1786 року спалахнуло повстання на чолі зі збіднілим фермером Даніелем Шейсом. Озброєні загони бідняків, серед яких було багато ветеранів війни, захоплювали будівлі судів, спалювали боргові розписки, звільняли арештованих боржників. Повстанці вимагали ануляції боргів, оголошення землі загальним надбанням і її розділу, наділення бідняків безкоштовними земельними ділянками. Тисячі фермерів піднялись на озброєну боротьбу за землю, за звільнення від боргів. Крупні землевласники і буржуазія вимагали негайного придушення повстання і збирали кошти на спорядження каральних військ. В лютому 1787 року Шейс зі своїм загоном був оточений і вимушений здатися. З 13 іншими керівниками повстання він був осуджений до страти, але популярність Шейса в народі була така велика, що уряд побоявся виконати цей вирок і замінив його тюремним ув'язненням.

Не дивлячись на те, що повстання Шейса було подавлено, плантатори і крупна буржуазія були налякані зростанням демократичного руху. Для стримання народних мас, вони вважали за необхідне посилення центральної влади. Представник віргінських плантаторів Э. Рандольф нарікав, що нова конституція повинна „приборкати шаленства демократії”. Сильний центральний уряд був потрібен буржуазії і плантаторам для охорони майна крупних власників, для забезпечення стягнення боргів і податків, і, зокрема, для вигідного врегулювання питань про землі на Заході країни. Крупні землевласники і плантатори намагались присікти вільне освоєння скватерами цих земель. Західні землі ще в 1785 році були оголошені власністю держави і підлягали розпродажу на умовах, вигідних для земельних спекулянтів. В 1787 році розміри ділянок для продажу були встановлені не нижче 642,47 акрів. Без сильної влади не можна було подавити незадоволеність народних мас, викликаних цими заходами уряду.

Потреба в більш тісному політичному об'єднанні 13 штатів була викликана й іншими причинами. Кожний з 13 штатів мав свої торгові закони і правила. В країні не було єдиної грошової системи і оберталося багато різних грошових знаків. Буржуазія прагнула усунення цих перешкод для розвитку національного ринку.

Важливе значення мали і питання зовнішньої політики. Слабий уряд, створений на основі „Статей Конфедерації”, не міг з достатнім авторитетом представляти США на міжнародній арені. Буржуазія і плантатори ставили своєю метою подальше розширенні території США на захід шляхом захоплення індіанських земель, в тому числі на й територіях, що входили до складу англійських і іспанських колоній. Для проведення цієї політики також була необхідна сильна центральна влада.

В травні 1787 року в Філадельфії відкрилося засідання Конституційного конвенту, скликаного для перегляду „Статей Конфедерації” 1781 року і розробки нової конституції.

Соціальний склад членів Конвенту ясно свідчив, чиїм інтересам служила його діяльність. З 55 членів Конвенту 20 виявилися плантаторами, 23 - банкірами, купцями і промисловцями, 10 адвокатами. Два місця займали лікар і вчитель, але не було жодного фермера, ремісника або робітника. Засідання Конвенту відбувалися в строгій таємниці, розголошування змісту дебатів строго заборонялося. У вересні Конвент закінчив свою роботу.

Конвент схвалив конституцію 17 вересня 1787 року, а через кілька днів її схвалив і конгрес конфедерації. 4 березня 1789 року після її ратифікації вона набрала чинності.

Конституція зберегла таке завоювання народу, як республіканський устрій, але права народу були обійдені мовчанням. В цьому відношенні був зроблений крок назад в порівнянні з Декларацією незалежності, яка не була включена в конституцію. Буржуазно-демократичні „свободи” слова, друку, совісті, зборів не згадувалися. Конституція не регламентувала виборче право. Порядок виборів і виборчі права визначалися конституціями окремих штатів по різному, але у всіх штатах широкі маси трудящих - дрібні фермери, робочі, бідні ремісники залишилися позбавленими виборчих прав. Жінки також не одержували ніяких прав. В конституціях штатів існував майновий ценз. Нерідко від виборця був потрібен також ценз осідлості або приналежності до певного релігійного сповідання. З 3 млн. жителів США всього 120 тисяч чоловік користувалися виборчими правами. Негри-раби залишалися безправними, але при визначенні норм представництва рабовласницьких штатів в Конгресі до чисельності білого населення в цих штатах додавалося 2/3 числа рабів. Це посилювало вплив рабовласників на політичне життя країни.

Антидемократичні риси конституції викликали обурення народних мас по всій країні, і навкруги її ратифікації розгорнулася гостра політична боротьба.

В усіх штатах піднявся широкий рух за демократизацію конституції. Великим трудом плантатори і буржуазія добилися ратифікації конституції більшістю штатів за умови внесення до неї поправок, але в деяких штатах боротьба з її ратифікацією продовжувалася до1790 року.

В 1789 році був вибраний Конгрес Сполучених Штатів. Першим президентом США став Джорж Вашингтон. Штати вимагали включити розділ про громадянські права і свободи, закріпити принцип, за яким, штати зберігали суверенітет у тих межах, в яких його не було передано федерації. Тому конгрес в 1789 році прийняв десять поправок до конституції, запропонованих штатами. У 1791 році вони були ухвалені більшістю штатів і дістали назву „Білль про права”.

Поправка перша проголошувала, що конгрес не має права видавати закони, які обмежували б свободу совісті, „свободу слова чи преси або право народу мирно збиратися й звертатися до Уряду з петиціями”.

Оскільки для безпеки вільної держави необхідна добре організована міліція, було сказано в другій поправці, „право народу зберігати і носити зброю не підлягає обмеженню”.

У мирні часи заборонялося розміщати солдатів на постій до будь якого будинку без згоди його власника (поправка третя).

Поправка четверта декларувала право народу на охорону особи, житла, паперів та власності „від необґрунтованих обшуків чи затримань”. Ордери на обшук чи затримання не повинні видаватися без достатніх підстав, підтверджених присягою чи урочистою обіцянкою.

Особливе значення мала п'ята поправка, яка забезпечувала охорону особи і приватної власності. Ніхто не повинен притягатися до відповідальності за тяжкий чи інший ганебний злочин інакше, як за постановою чи звинуваченням, ухваленим розширеною колегією присяжних. Ніхто не повинен двічі відповідати життям чи тілесною недоторканністю за один і той самий злочин, було сказано в цій поправці, нікого не повинні притягувати свідчити проти самого себе, ніхто не повинен бути позбавлений життя свободи чи власності без належного судового розгляду, „ніякої приватної власності не повинні відбирати для державного використання без справедливого відшкодування”.

Білль про права надавав громадянам право „на скорий і прилюдний суд безсторонніх присяжних” у випадках карного переслідування (поправка шоста). Звинувачений мав право вимагати, щоб його повідомили про характер і мотиви звинувачення й очну ставку із свідками, які свідчать проти нього. Звинувачений міг вимагати примусового виклику своїх свідків і „користуватися допомогою адвоката для захисту”. У цивільних судових справах „з ціною позову, яка перевищує двадцять доларів”, також зберігалося право на суд присяжних на основі положень загального права (поправка сьома).

Поправка восьма забороняла вимагати надмірно великі застави, стягувати завеликі штрафи, „накладати жорстокі і незвичайні покарання”.

При цьому перелік даних прав і свобод зовсім не розглядався у Біллі про права як вичерпний або „як заперечення чи применшення інших прав, що зберігаються за народом” (поправка дев'ята). Права і повноваження, не віднесені конституцією до компетенції Союзу і не заборонені нею ж окремим штатам, „залишаються відповідно за штатами або за народом” (поправка десята).

Білль про права органічно ввійшов у конституцію 1787 року, яка відобразила таким чином дві тенденції у становленні незалежної американської держави: прагнення буржуазії та плантаторів всіляко обмежити завоювання революції, з одного боку, і активну діяльність народних мас завдяки яким було здобуто перемогу у війні за незалежність, - з другого.

Так у запеклій боротьбі лише після прийняття Білля про права у 1791 році була остаточно ратифікована конституція США. Однак офіційною датою прийняття конституції вважається 17 вересня 1787 року.

Не дивлячись на обмовки і недомовки, прийняті в 1791 році 10 поправок до конституції мали велике прогресивне значення і з'явилися важливим завоюванням народу США. В історію США ці поправки ввійшли під назвою „Білля про права”.

Серед американців затвердився справжній культ конституції, яку вони визнали гарантією і вмістищем всіх прав і свобод. Саме розуміння конституції в порівнянні з колоніальним періодом радикально змінилося: якщо раніше під нею мали на увазі сукупність англійських біллів, законів, прецедентів і колоніальні хартії, то з початком революції її сталі ототожнювати з єдиним компактним документом, розробленим і схваленим в результаті демократичної процедури - правового втілення суспільного договору.

Війна за незалежність колоній, в ході якої була утворена нова федеративна держава - Сполучені Штати Америки, мала велике історичне значення і зіграла велику роль в розвитку мирової цивілізації.

Американська революція 1775-1783 років ознаменувалася серйозною зміною історичних доль північноамериканських провінцій: в ході антиколоніальної війни вони знайшли повну незалежність, а „внутрішня революція” змінила їх суспільно-політичний лад.

Результатом війни були обширні і радикальні соціально-економічні і політичні перетворення в суспільстві.

Демократичні перетворення торкнулися переважно політичної сфери, тут вони виявилися вельми серйознішими, залучивши до політичної влади велику частину середніх і частину нижніх шарів білих американців (чоловіків).

Дворянські титули і майорати були скасовані, а крупні латифундії, які належали лойялистам (торі), були конфісковані. Відмінялося домове рабство.

В соціально-економічній сфері восторжествували ліберально-індивідуалістичні цінності: вони схвалювалися більшістю білого населення, а їх втілення на практиці підносило на соціально-економічну вершину найудачливіших і заповзятливих. Як показала подальша історія Сполучених Штатів, відміна англійського колоніального панування, яке пригнічувало ці цінності, створила міцну основу для успішного ліберально-буржуазного, все більш випереджаючого по відношенню до інших країн розвитку США, але торжество індивідуалістичного лібералізму як національна віра означало також створення не менш міцної основи для соціально-економічної диференціації американського суспільства.

Вирішальною силою північноамериканської революції були народні маси: фермери, ремісники, дрібна міська буржуазія. Їх роль яскраво виявилася в патріотичному підйомі народу під час війни, в створенні місцевого ополчення (міліції) в Новій Англії і Західній Віргінії. Народні маси склали основу партизанської армії, яка розгромила англійських пригноблювачів. Встановлення республіканської форми правління, обмеження і заборона рабства на півночі, демократичний „Білль про права” 1791 року також були завоюванням народних мас.

англія американський колонія незалежність

Але внаслідок неорганізованості народних мас, керівна роль в цій війні і в створенні нової держави США належала крупним землевласникам-плантаторам і буржуазії. В країні збереглася крупна земельна власність, західні землі захоплювали в свої руки рабовласники і крупні земельні спекулянти. Вільна запашка земель скватерами на Заході була обмежена. Рабство в південних штатах було узаконено, і плантаційне господарство отримало подальше розповсюдження на південний Захід країни. В конституціях всіх штатів зберігалися майновий ценз і інші обмеження виборчого права.

Війна за незалежність мала історичне значення для демократичної правотворчості і в Старому Світі. Ідея і інститут конвенту були сприйняті Великою французькою революцією в період її щонайвищого підйому. В північноамериканській війні за незалежність брали участь добровольцями прогресивні французькі офіцери, наприклад маркіз Лафайет, польський патріот, майбутній предводитель повстання 1794 року в Польщі Костюшко, англійський революціонер і буржуазний демократ Т. Пен, майбутній соціаліст-утопіст Сен-Симон і інші. К. Маркс писав, що „...американська війна XVIII сторіччя за незалежність прозвучала дзвоном набату для європейської буржуазії...”

Підсумовуючи наведене, можна стверджувати, що війна за незалежність колоній була ліберально-буржуазною революцією, в ході якої були закладені основи американської державності. Вона мала велике історичне значення як для подальшого розвитку Сполучених Штатів, так і для держав Старого Світу. Висунуті в ході революції ідеї верховенства нації, зробили великий вплив на підготовку буржуазних революцій в Європі.

Висновки

В результаті розкриття теми контрольної роботи можна зробити наступні висновки:

По-перше: війна за незалежність Американських колоній Англії була спровокована посиленням колоніального гніту збоку Англії в першій половині XVIII сторіччя.

По-друге: по суті Війна за незалежність була Американською ліберально-буржуазною революцією XVIII сторіччя, яку можна розділити на три етапи: перший етап революції почався в квітні 1775 року з початком воєнних дій і закінчився проголошенням незалежності Сполучених Штатів в липні 1776 р. Основною подією другого етапу Американської революції була спроба об'єднання колоній, формування центральної північноамериканської влади і підписання „Статей Конфедерації і вічного союзу”. Третій, останній етап революції закінчився прийняттям Конституції США в 1787 році і прийняття Конгресом „Білля про права”.

По-третє: в ході війни в усіх штатах був ліквідований монархічний устрій і прийняті конституції штатів. В багатьох штатах розробка і ухвалення конституцій були передані особливим представницьким органам - конвентам, які обиралися на більш широкій і демократичній основі, ніж звичайні законодавчі збори.

В четвертих: в Конституції США вперше були сформульовані і введені в політичне життя положення, які були раніше суто теоретичними ідеями різних мислителів. Основні принципи американського основного закону - розділення властей, конституційний нагляд і федералізм. Перші два положення знайшли своє віддзеркалення і в поточній Конституції України.

В п'ятих: Прийняті в 1791 році 10 поправок до конституції мали демократичний характер і з'явилися важливим завоюванням народу США. В історію США ці поправки ввійшли під назвою „Білля про права”.

Список використаних джерел

1. Аптекер Г.А. История американского народа: колониальная эра. - М.: Проспект, 1996. - 496 с.

2. Аптекер Г.А. Американская революция. - М.: Проспект, 1998. - 367 с.

3. Война за независимость и образование США / Под ред. А.В. Севастьянова. - М.: Юристь, 1999. - 541 с.

4. История Соединенных Штатов Америки / Под ред. В.Ю. Болховитинова. - М.: ИНФРА-М, 2003. - 563 с.

5. Конституции и законодательные акты буржуазных государств XVII - XIX вв. / Под редакцией П.Н. Галанзы. - М.: Проспект, 2002. - 674 с.

6. Конституция США / Комментарий Л.В. Сморгунова. - СПб.: Бизнес-центр, 1992. - 345 с.

7. Макарчук В.С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн. - К.; Атіка, 2006.- 679 с.

8. Мишин А.А., Власихин В.А. Конституция США. Политико-правовой комментарий. - М.: Юристъ, 1985. - 236 с.

9. Согрин В.В. Идейные течения американской революции XVIII в. - М.: Приор, 1991. - 422 с.

10. Согрин В.В. Война США за независимость как социально-политическая революция. „Новая и новейшая история” №3 2005 р.

11. Фурсенко А.А.. Американская революция и образование США. - М.: Юристъ, 1999. - 468 с.

12. http://ru.wikipedia.org/wiki/Билль_о_поравах_(США).

Размещено на Allbest.ru