Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

«Одного націоналіста я повісив униз головою й палив на повільному вогні, вирізав з нього шматки м'яса… а він, гадюка, так і вмер, вигукуючи «Слава Україні!»

От гадюка. Скільки я їх перемучив…»

Слова одного з слухачів московських Вищих партійних курсів

Невідомий український патріот, що конав у нелюдських муках, мордований московськими катами - це символ усієї Західної України в пазурах комуністичної імперії у 1940-50-ті роки. Один з героїв народної Української Повстанської Армії, яка понад десять років без усякої допомоги ззовні й тільки тією зброєю, що відбивала у ворогів, билася з силами обох могутніх тоталітарних монстрів - гітлерівського райху та ленінсько сталінського колоніального «союзу». На додаток, загони УПА боронили населення Холмщини та Лемківщини від розбою польського війська.

Силою політичних обставин склалося так, що в роки, коли на заході України воїни УПА билися й гинули в нерівній борні за волю свого народу, більшість цього самого народу під впливом комуністів була байдужа або ставилася до них як до зрадників.

Деформація національної свідомості переважної частини українського суспільства у роки національно-визвольної війни не є винятком в історії. Боротьбу завжди розпочинає і веде меншість з найкращих. Тривожним є надто повільне прокидання національної свідомості вже у нових умовах. Воно свідчить про глибоку духовну недугу, спадок імперського травмування російщенням, котрої українське суспільство ще далеко не позбулося.

Антибандерівські, тобто по суті антиукраїнські стереотипи, насаджені у свідомість населення України компартійними ідеологами, продовжують діяти і мають неабиякий вплив і після проголошення незалежної Української держави, за яку віддали свої життя воїни УПА. Ці отруйні психологічні стереотипи розколюють суспільство на «західняків» та «східняків», і відкривають ворота для влади над ним. Шлях подолання цієї недуги - поширення правди про Українську Повстанську Армію, її героїчну боротьбу та демократичну ідеологію.

збройний політичний український повстанський армія

Створення УПА

Місцем народження Української Повстанської Армії стали північно-західні землі. Чому саме вони? Ще в 1936--1937 рр. тут з ініціативи військової рефeрeнтури ОУН під керівництвом Василя Сидора були створені повстанські бойові відділи під назвою «Вовки», які вели активну партизанську війну проти польських окупантів, їх вважали попередниками УПА. Отже, населення Волині мало навики партизанської боротьби.

Перші збройні формування виникають стихійно у волинських і поліських лісах ще у 1941 р. під такими назвами УПА «Поліська січ», якою командував М. Боровець (псевдо Тарас Бульба), «Поліське лозове козацтво» та ін. Пізніше ці військові об'єднання отримають спільну назву -- Українська Національна Революційна Армія (УНРА). В народі їх називали бульбівцями або бульбашами.

З осені 1942 р. на Поліссі і Волині під егідою ОУН (бандерівського напряму) планомірно і організовано створюються збройні загони, які приймають назву УПА. Перший відділ УПА сформував на Поліссі в жовтні 1942 р. Сергій Качинський (псевдо - Остап). 30 травня 1947 р. Українська Головна Визвольна Рада проголосила 14-тe жовтня 1942 р., на який припадає і козацьке свято Покрови, офіційною датою народження УПА.

Підрозділи новостворeної армії, борючись проти давнього лиха -- отаманщини, роззброювали всі попередні формування, або включали їх до свого складу. З цієї причини 18 серпня 1943 р. було роззброєно загін отамана Бульби.

Бійці УПА одразу завдали низку нищівних ударів німецьким окупантам. 7 лютого 1943 р. загони УПА атакували німецький гарнізон у містечку Володимирець. В ніч з 10 на 11 березня 1943 р. невеликий відділ УПА напав на фабрику у с.Оржева, де знаходилася велика кількість зброї та амуніції. Було знищено близько 60 німців. В бою загинув С. Качинський (Остап), який ішов в атаку попереду своїх бійців.

2 квітня 1943 р. загони УПА захопили м. Горохів. Німці в паніці відступили. Вранці 4 квітня 1943 р. повстанці відійшли в ліс. Уночі з 12 на 13 квітня 1943 р. відділ УПА вчинив напад на місто Цумань. Було знищено близько 100 ворожих солдатів та офіцерів, здобуто зброю, амуніцію та інші трофеї. У травні 1943 р. німецький загін (400 чол.) напав на село Яполоть (Костопільщина), грабуючи селян. Відділи УПА оточили фашистів. Бій тривав шість годин і завершився перемогою українських партизанів. У травні 1943 р. загинув у сутичці з УПА відомий гестапівець Лютце.

Обороняючи свою рідну землю, українські повстанці виявляли приклади великого героїзму і самопожертви. Ось що розповідають очевидці про оборону бійцями УПА села Новий Загорів на Волині.

«Чота Берези» прибула в Загорів під вечір і одразу зайняла шанці, які викопали селяни під стінами монастиря. Ще добре не влаштувавши оборону, повстанці почули попереджувальний сигнал тривоги. Варта помітила рух цілої колони німецьких машин в напрямку Загорова. Пізно ввечері німці прибули на вантажівках до села. Спішившись, відразу кинулись в атаку, але шквальний вогонь з шанців їх зупинив. У цій першій спробі вибити повстанців із монастиря загинуло близько сорока окупантів. Після невдалого штурму німці стали закидати монастир запаленими смолоскипами. Але це нічого не давало, бо в будівлі майже не було дерева, і вогонь не міг розгорітися. Зрозумівши, що цс їм не вдасться, вони відступили. Та не надовго. Через півгодини знову пішли в атаку, підбадьорюючи себе окриками. Загупали міномети, заторохкотіли кулемети, автомати... Одна за одною вибухали гранати, все злилося в один жахливий гул. Бій кипів, німці лізли як сарана, а разом з ними власівці та «фольксдойчі». Бій тривав цілу ніч. До повстанців долинали крики німецьких радистів, які викликали допомогу. Коли стало розвиднятися, бійці побачили, що до німців прибули нові машини з солдатами. Береза обміркував ситуацію і дав наказ відступити з шанців до монастиря.

Підмога до німців прибула з трьох боків: з Володимира, Горохова і Луцька. Перешикувавшись, вони негайно пішли в атаку, так що відступати було не просто. Але монастир був сполучений з шанцями ровом, завбачливо викопаним раніше, ним повстанці і скористалися.

Цілий день німці били з мінометів та пробити товсті монастирські стіни було неможливо. Тоді на допомогу були викликані літаки, які піддали монастир жахливому бомбардуванню. Із 42-х повстанців живими залишилося 14. Німці знову пішли в наступ, їх зустріли вогнем два кулемети і десять автоматів. Окупанти не передбачили такої завзятої відсічі і відкотилися назад. Настала ніч. Повстанці вирішили прорватися крізь стан ворога. Троє важко поранених, в тому числі і чотар Береза застрелилися. Одинадцять повстанців, розділившись на дві групи, атакували німецькі позиції. Більшість з них втекла і знайшла сховок між місцевими жителями. Під час прориву німці спіймали одного повстанця живим. Тут, у селі Загорів карателі його ж і повісили.

Перші бої УПА з німецькими окупантами викликали в українського населення захоплення. Лави швидко поповнювались добровольцями. Влітку 1943 р. стихійно переорганізовується в повстанську армію Українська Народна Самооборона в Галичині. У зв'язку з розширенням території діяльності УПА створюється її Головна Команда, за рішенням якої восени 1943 р. вводиться посада Головного Командира УПА. Ним стає Роман Шухевич -- (псевдо Тарас Чупринка) спочатку в ранзі підполковника, а потім генерала.

Восени 1943 р. виникають перші повстанські загони на Буковині і Бесарабії під назвою БУСА -- Буковинська Українська Самооборонна Армія. В травні 1944 р. відділи БУСА вливаються до складу УПА. Характер Української Повстанської Армії, як збройної організації українського народу, зобов'язував її не обмежуватись тільки бойовими діями. УПА не забувала про організацію господарського і адміністративного життя населення. Взимку 1943 р. її командування звернулось до населення Волині з відозвою не здавати німцям контингенту зерном, худобою, свиньми, птицею та різними продуктами.

Стрільці УПА ліквідовували німецькі «лігеншафги», а коней, худобу, зерно і все інше роздавали людям. Крім того, було розгромлено ґуральні, зерносховища та продовольчі склади. Після ліквідації адміністративних органів відділи УПА організували українську владу. Виникають великі партизанські зони, вільні від німецької залежності, де легально діє ОУН, формуються нові частини УПА.

Німці постійно намагалися знищити український партизанський рух. Найбільшуоперацію з таким заміром провів генерал СС фон дем Бах, який вважався спеціалістом по боротьбі з партизанами (згодом у 1944 р. він керував придушенням Варшавського повстання).

Знаючи про вороже ставлення місцевого люду до радянської влади, у своїй пропаганді фашисти зводили наклепи на ОУН та УПА, називаючи їх провідників більшовицькими агентами. Так, у летючці, підписаній фон дем Бахом у 1943 р., стверджувалось, що «червоні волоцюги» поширюють відозву маршала Василевського, «де від імені масового вбивці з Вінниці і Катиня червоного товариша Сталіна урочисто признано українського вожака бандитів Бандеру старшим большевиком совєтської України... У відповідному часі він (Бандера -- Ю. К.) і його саботажники будуть в днях перемоги Європи покарані спільно з комуністичними бандитами».

Фон дем Баха перекинули з Білорусії для керівництва каральними операціями проти УПА. Німецький генерал оточив своїми дивізіями всю Крем'янеччину. Гонитва за повстанцями тривала близько тижня і була безуспішною. УПА і надалі продовжувала боротьбу.

Говорячи про українські збройні формування часів другої світової війни, не можна обминути увагою дивізію «Галичина» -- збройну частину при СС («Ваффен СС Дивізія»), яка воювала на боці вермахту. Тим більше, що офіційна Радянська історіографія до сьогоднішнього дня ілюструє на її прикладі «зрадницьку суть українського буржуазного націоналізму».

Взагалі історія виникнення та діяльності різних військових з'єднань, які формувалися з народів, то зазнали сталінського рабства і воювали проти Радянського Союзу на боці Гітлера, надзвичайно складна.

Першою такою бойовою одиницею у склад і фашистського вермахту був п'ятий полк Донських козаків, котрий як 436 батальйон піхоти Червоної Армії нараховував 77 офіцерів, 1 799 сержантів і рядових. Цей полк перейшов до німців у серпні 1941 р. на чолі із своїм командиром майором І. Н. Кононовим. Найчисельнішою була «Русская Освободнтельная Армия» (РОА), яка нараховувала близько 800 тисяч осіб. Нею командував колишній радянський генерал А. Власов. Друга за чисельністю «Русская Освободительная Народная Армия» (РОНА) під проводом генерала М. Камінського, що налічувала 20 тис. бійців, була створена наприкінці 1941 -- на початку 1942 р. Пізніше вона отримала назву СС «Штурмбригада» і «прославилась» своїми жорстокостями у придушенні Варшавського повстання. Недарма командуючий варшавськими повстанцями генерал Бур-Коморовський, підписуючи угоду з німецьким командуванням про капітуляцію своїх частин, домагався, щоб польських полонених не конвоювали солдати Камінського. У 1942--1943 рр. ще одна Естонська і Латишські дивізії були включені до частин СС, хоча німці і не вважали їх есесівцями. Були також подібні формування, до яких входили представники інших республік.

Головний мотив, який спонукав всі ці військові з'єднання воювати на боці Німеччини, був один -- ненависть до сталінської імперії. Про це відверто заявляли на судовому процесі А. Власов, Ф. Трухін та інші командири РОА. Вони не заперечували співробітництва з німцями, але й не визнавали себе зрадниками своєї Батьківщини. Тому-то суд над власівцями мав закритий характер. Їх повісили після жорстоких катувань, не добившись вигідних для Сталіна зізнань.

Як відомо, формування дивізії «Галичина» розпочалося у 1943 р., коли стало зрозуміло, що Німеччина війну програє. Певні політичні кола середовища мельниківців вважали, що, опинившись перед загрозою червоного нашестя, Україна повинна створити регулярну національну армію, яка б тимчасово стала під німецький прапор, а у випадку, коли США та Великобританія почнуть війну з СРСР, була здатна, маючи вишкіл, в союзі з арміями цих держав вибороти незалежність Батьківщині.

Організатори дивізії "Галичина" професор В. Кубійович та колишній сотник Української Галицької Армії Дмитро Паліїв посилались на досвід січових стрільців, які до слушного часу воювали на боці Австро-Угорщини, а відтак створили кістяк армії ЗУНР.

Певна частина української молоді піддалась на таку агітацію. До того ж, незважаючи на проголошуваний принцип добровільності, молодь була поставлена перед дилемою: або їхати на примусову працю до Німеччини, або записуватись до дивізії.

Відступаючи, німецька армія відчувала потребу у поповненні. У своїх планах фашисти відводили дивізійникам роль гарматного м'яса. Зрештою, так воно і сталось. 27 липня 1944 року 11-тисячна дивізія «Галичина» під Бродами в першому ж бою була розгромлена радянськими військами, втративши близько половини особового складу! Три тисячі вояків дивізії пішли в ліси і об'єдналися з УПА.

ОУН Бандери, яка здійснювала політичне керівництво Українською Повстанською Армією, від самого початку вкрай негативно ставилась до створення дивізії "Галичина". Воююючи проти всіх окупантів, українські повстанці були безкомпромісними. Головна команда УПА накладала заборону на ведення переговорів з німцями, видавши з цього приводу документ. 7 лютого 1944 р. командира одного з відділів УПА--Північ А. Антонюка-Сосенка, який порушив цю заборону, військовий суд засудив на кару смертну.

Cруктура УПА

Основним завданням УПА був захист українського населення від загарбників. В зв'язку з цим майже кожний відділ УПА пов'язувався з певною територією. А тому і в основу організаційної побудови УПА ліг принцип територіальності.
Із характеру УПА як народної, повстанської збройної сили, що веде боротьбу проти окупанта, з політичної концепції цієї боротьби та застосованої в ній тактики випливала її структура. Поділ на застосовані в регулярних арміях чітко окреслені одиниці і роди військ не міг мати примінення в УПА на цьому етапі боротьби, якщо ця боротьба мала бути успішною.

При творенні організаційної структури треба було враховувати два принципи:

- збереження єдності і цілеспрямованості всього руху;

- забезпечення якнайбільшої оперативності відділів.

Збереження цих принципів гарантував територіальний і адміністративний поділ територіїї введений окупантом із незначними географічними і тактичними корективами.

Створена із боєвих відділів революційної ОУН, Українська Повстанська Армія стала дуже скоро всенародною та міжнаціональною армією, єднаючи під своїми прапорами симпатиків різних партійно-політичних концепцій та представників багатьох націй. З моменту повороту на рідні землі більшовиків з тактичних міркувань спрівпраця з ОУН зміцнилася. Керівне становища в УПА займають звичайно провідні члени ОУН.

Отже ціла територія, на якій діяла УПА, розподілялася на такі краї:

1. Північний край - Волинська і Житомирська області.

2. Західний край - Львівська, Тернопільська, Станиславівська (Івано Франківська), Чернівецька, Закарпатська й Дрогобицька області та Перемищина з Лемківщиною і Холмщиною.

3. Південний край - Вінницька й Кам'янець-Подільська області та частина Київської.

4. Східний край - Чернігівська область, частина Київської області та решта території України.

Відповідно до цього поділу діючі на окреслених теренах сили мають назви: УПА-Північ, УПА-Захід, УПА-Південь, УПА-Схід.

Наступною та найнижчою територіальною одиницею є Воєнний Округ (ВО). Поділ вищенаведених військових груп на воєнні округи здійснювався також згідно адміністративного поділу окупантів території України із певними винятками. Таке розмежування наприклад, було проведене на теренії дії групи УПА-Захід, який ділився на шість Військових Округів, а саме: 1 ВО - Львів-місто (її нечисленні відділи розміщувались в Янівських лісах); 2 ВО - Львівська область і Холмщина; 3 ВО - Тернопільська область; 4 ВО - Станиславівська і Чернівецька області; 5 ВО - Дрогобицька область; 6 ВО - Перемищина і Лемківщина.

Неможливо було застосувати цей принцип поділу території на терені групи УПА-Північ через важливі тактичні моменти. На терені групи УПА Північ діяли три ВО: 1 ВО "Турів" - Луччина, Володимирщина і Ковельщина; 2 ВО "Заграва" - Сарни, Костопіль, Пинськ і Висоцьк; 3 ВО "Волинь Південь" - Рівне, Дубно, Верба, Почаїв, Ланівці, Шумськ.

На терені групи УПА-Південь діяли три ВО: 1 ВО - Холодний Яр; 2 ВО Умань; 3 ВО - Вінницька і частина Київської області.

Територія групи УПА-Схід не була поділена на ВО. На терені групи УПА-Схід діяли окремі повстанські загони, котрі тісно співпрацювали із сіткою ОУН у великих промислових містах. Через географічні особливості Східного краю повстанські загони в більшості випадків були малочисельні, виконували військові завдання локального характеру і виконували функції військової підтримки сітки ОУН та інформаційно-пропагандивну. Основними бойовими одиницями були похідні, рейдуючі групи УПА котрі формувалися на теренах УПА-Північ, УПА-Південь, УПА-Захід.

Тактичною військовою одиницею ВО була сотня, кожна з яких безпосередньо підпорядковувалась командирові ВО. Тільки в окремих випадках для проведення спеціальних акцій сотні об'єднувались в курені, а курені в загони. Об'єднання в курені або загони відбувалося тільки за наказом командира ВО. На функції курінних були визначені кращі командири відділів, що входили в склад куренів. Командування над загоном перебирав, як правило, командир ВО, або начальник його штабу. Також були визначені інші випадки можливості створення куренів в залежності від ситуації але з обов'язковою умовою негайного повідомлення безпосереднього вищого керівного органу. Була розроблена спеціальна тактика діяльності тактичних бойових одиниць з огляду на ситуацію, тактичне завдання, географічне розміщення і т.д. Сотня в свою чергу складалася із менших військових підрозділів, котрі в свою чергу ділилися на ще менші. Діяльність усіх підрозділів і їхній склад відповідало вимогам чітко розробленої тактики до окремо взятої територіальної групи та певної місцевості. Потрібно відмітити, що надзвичайно вдала організаційна структура і тактика УПА дозволила виконувати свої функції включно до початку 60-х років та виносять генерала УПА Шухевича Р. в рівень найвизначніших військових діячів цілого світу. Із певних міркувань ми не можемо подати чітку структуру УПА, але додатково відзначимо, найнижчими військовими одиницями, котрі діяли в УПА були також чоти, рої, відділи, підвідділи, СКВ (Самооборонні Кущові Відділи) і боївки ОУН.

В УПА були розроблені власні військові звання і нагороди затверджені указом УГВР (Українського Уряду). Кожний військовий при вступі в ряди УПА приймав військову присягу затверджену і введену в дію указом УГВР, також кожний боєць УПА мав видумане прізвище, так зване псевдо. Це було конечним, щоб не наражати на небезпеку жорстоких переслідувань окупантами власну родину. Усі військові підрозділи в УПА мали складну систему назв і були в діловодстві командування УПА зашифровані.

Взагалі конспіративна система розроблена командуванням УПА є вершиною мистецтва в даній галузі і в перше була практично застосована в таких великих масштабах (чисельність УПА в певні періоди сягала близько 500 тис. осіб).

УПА була чітко структуризована де кожна структурна одиниця виконувала певну, окремо визначену роль. Всією діяльністю УПА керує Головне Командування УПА, тобто Головний Командир УПА, заступник Головного Командира УПА і Головний Військовий Штаб.

Головний Військовий Штаб (ГВШ) як орган керівництва Головного Командира УПА складається із шефа штабу і наступних відділів:

1. Оперативного

2. Розвідувального

3. Вишкільного

4. Організаційно-персонального

5. Тилового

6. Політично-виховного

Оперативний відділ опрацьовує бойові акції, координує і керує ними при допомозі загальних інструкцій та конкретних наказів, розробляє плани та тактичні заходи в різні фази боротьби і окремі ситуації, планує і керує великими рейдами важливого політичного значення та більшого територіального охоплення, дає загальну оцінку становища, забезпечує всі терени здобутими картами і налагоджує власну систему створення карт.

Розвідувальний відділ зосереджує, опрацьовує і використовує увесь розвідувальний і контррозвідувальний матеріал. Він тісно співпрацював із підпільною сіткою ОУН і службою безпеки ОУН (ОУН СБ).

Вишкільний відділ опрацьовує плани і програми вишколу, програми старшинських і підстаршинських шкіл, організовує і керує безпосередньо навчанням у старшинських школах, зосереджує весь досвід боротьби і розповсюджує його окремими вишкільними інструкціями.

Організаційно-персональний опрацьовує організаційні схеми, проводить реєстр стану, полагоджує персональні справи, господарить відповідно до потреб кадрами старшин і інших фахівців. На нього покладено відповідальність збереження усіх документів і оперативного їх знищення в разі провалу.

Тиловий відділ виконує свою складну і важку в підпільних умовах боротьби функцію при допомозі служб озброєння, постачання і санітарної служби. До нього належать ведення реєстрів різнородної зброї і амуніції як уживаної так магазинної, центральна майстерня зброї, реорганізація і уніфікація озброєння, центральне керівництво в постачанні харчами, одягом, взуттям, організування і рівномірний розподіл ліків і всякого санітарного матеріалу, організація польових шпиталів. Потрібно зазначити, що цей структурний підрозділ УПА дуже тісно співпрацював із місцевим населенням, був дуже чітко організованим і успішно діяв доти поки останній солдат УПА був в строю.

Політвиховний відділ, хоч він останній в структурі штабу, все ж таки він найважливіший. Він вказує мету боротьби, обгрунтовує її, проектує політичну тактику, накреслює перспективи боротьби з метою найширшої популяризації УПА серед населення, інших окупованих націй, на міжнародній арені. Також проводить і розробляє заходи з метою деморалізації ворога. Більшість розроблених цим відділом акцій виконувалася оперативними спецвідділами і боївкамиОУН. Операції носили точковий, локальний характер по знищенню найвищого керівництва місцевої окупаційної влади і тих "діячів" ворожих каральних систем, котрі в минулому відзначились нелюдською жорстокістю по відношенню до мирного населення України.

Безпосередньо підпорядковані Головному Командирові УПА інспектори виконують функцію його контрольного органу на всій території дій УПА. Шефові ГВШ є підпорядкована служба зв'язку, що своєю мережею зв'язує його з Головним Командиром, начальниками поодиноких відділів та краями і центральний технічний зв'язок (ЦТЗ).

Кожними групами УПА в краях, УПА-Північ, УПА-Захід, УПА-Південь, командують командири груп, заступники командирів і КВШ (Крайові Військові Штаби). Структура КВШ така сама, як ГВШ. Вони мають ті ж самі відділи і служби за винятком ЦТЗ і виконують ті ж функції на територіях країв, а у випадках переривання зв'язків з Головним Командуванням вони є найвищим керівним органом на підпорядкованій території.

Військовий Штаб Воєнної Округи (ВШВО) в своїй структурі відрізняється від попередніх тільки тим, що не має старшин для тактичних завдань, а командир ВО не має інспекторів.

Кількість і якість відділів ВО залежали від багатьох факторів і сильно різнилися одна від одної. Всі відділи ВО творили групу УПА. Кількість їх на теренах поодиноких ВО була різна й доходила до тридцяти.

Озброєння відділів УПА є диктоване партизанською тактикою. Відділи УПА - піхотні сотні, побудовані й озброєні за двома схемами: схема 1 (легка) близько 168 людей, озброєнні рушницями, легким кулеметами, автоматами, пістолетами, ручними гранатами, вибуховими речовинами і схема 2 (тяжка) - близько 186 людей з тим самим озброєнням із ддодатком трьох важких кулеметів і трьох мінометів калібром не вище 82 мм.

Дуже рідко і в основному на терені УПА-Північ були організовані і вживані кіннотні відділи та артилерійські батареї. Вони були призначені до куренів або загонів. Коли кіннота ще знаходить виправдання у застосуванні то гарматні підрозділи несуть дуже велику небезпеку для військової повстанської одиниці. Саме невиправдане застосування зброї сприяло нищівному розгрому Ковпака, військові підрозділи котрого не були достатньо мобільними.

Зв'язок - це нервова система підпільного організму. Від справності його функціонування залежить дієздатність підпільного руху й успішність його боротьби. Тому в УПА до цієї ділянки, виділеної в окрему службу, були поставлені великі вимоги. На теренах дій УПА, де існувала добре розвинена мережа ОУН, військовим штабам і відділам були доступні її зв'язкові засоби, одначе з уваги на те, що ці зв'язки, перевантажені великим організаційним рухом, функціонували надто повільно для вимог керівництва військом, штаби УПА скрізь розбудували власну систему зв'язку. Система зв'язку всієї боротьби ОУН з 1920р. і система зв'язку збройної боротьби УПА з 1942р. це надзвичайно складна, добре законспірована, організована і майже успішно працююча система з альтернативними шляхами, антипровальними та контролюючими засобами. Важливу роль в системі зв'язку виконувала сужба безпеки ОУН.

Дуже важливою проблемою в УПА був вишкіл власних старшинських і підстаршинських кадрів. Для розв'язки цієї проблеми були покликані крайові старшинські і підстаршинські школи. Господарсько і тактично старшинські школи підпорядковувались командирові ВО, на терені якого перебували.

Центральний Технічний Зв'язок (ЦТЗ), що знаходився при ГВШ - це радіозв'язок. За німецької окупації він ще практично не діяв, а згуртована в цьому осередку невелика кількість фахівців займалася вишколюванням персоналу, збиранням і монтуванням технічних засобів для навчання і практичної дії. В окремих випадках був налагоджений радіозв'язок з окремим підрозділами УПА і боївок ОУН, котрий використовувався в окремих випадках для збереження конспірації. Також ця група займалась діяльністю радіостанцій УПА.

Як ми вже зазначали УПА і ОУН дуже тісно між собою співпрацювали. Деякі структури ОУН в повній мірі виконували свої функції в УПА, наприклад служба безпеки ОУН.

Роль і функція ОУН не обмежувалася тільки до функції політичної партії. Окрім пропагандивних і організаційних заходів після постання УГВР вона виконувала і адміністративну функцію. Застосована співпраця була компромісом між апартійністю УПА і необхідністю співдії. Командир ВО входив у склад обласного проводу ОУН з правом вирішального голосу. Він мусів орієнтуватись в усій роботі ОУН, а зокрема у функціонуванні її адміністративного апарату, що одоночасно входив в апарат ВО. З другого боку обласний провід ОУН не міг втручатися в діяльність загонів УПА, а тільки висловлювати свої побажання щодо переведення або втишення бойових дій. Права видавання доручень чи наказів провід ОУН у відношеннях до УПА не мав. Дальшими щаблями в побудові ОУН були округа, повіт, район і станиця.

Починаючи від округи до району включно, в керівних органах були люди, котрі виконували функцію військових референтів. Вони підпорядковувалися в своїх ділянках роботи двом начальникам відділів штабу ВО, а саме: організаційно-персональний і тиловий. В їх обов'язки входило: проводити реєстр військовопридатного елементу, вишукувати потрібних для УПА фахівців, поповняти добровольцями військові підрозділи, створювати склади зброї та амуніції, налагоджувати і підтримувати харчову, аптечну, шпитальну системи. До нього належали також організування і діяльність СКВ.

Потрібно окремо відмітити завдання, котре блискуче виконала ОУН і надовго забезпечила можливість ведення збройної боротьби всієї УПА це створення системи складів зброї і амуніцї при проходженні фронтів із сходу на захід. ОУН змобілізувала місцеве населення всієї Західної України до цієї важливої функції.

Ці данні не розкривають докладно всієї проблематики структури і побудови УПА. Уся діяльність була глибоко законспірована і зберігала в таємниці діяльність різних підрозділів, їх взаємоспівпрацю та взаємозамінність, власні конспіративні системи, призначення окремих спеціальних підрозділів і т.д. Потрібно також відмітити, що на усіх посадах перебували люди, в основному, місцевого походження. Тому застосовувались найжорстокіші методи конспірації. Видумані прізвища воїнів дуже часто повторювалися, військові підрозділи носили різні назви і часто переформовувалися. Конспірація була настільки великою, що через багто років, сучасним дослідникам, дуже важко зідентифікувати ту чи іншу людину навіть серед найвищого керівництва ОУН, УПА, УГВР.

Підпільна діяльність УПА в 1947-1953 pp.

Після закінчення другої світової війни відбулись істотні зміни в розстановці політичних сил на міжнародній арені. Сталін і його оточення взяли курс на конфронтацію з так званим капіталістичним світом. Саме агресивна зовнішня політика СРСР привела до виникнення «холодної війни». Англія, США та інші демократичні країни світу, які боялися «комуністичного раю», у багатьох випадках підтримували опозиційні сили, ворожі сталінському режимові. На цю підтримку великі надії покладало керівництво ОУН і УПА. Зокрема, С. Бандера, М. Лебідь та інші діячі національного руху, які перебували в еміграції, докладали чимало зусиль для ознайомлення світової громадськості із жахливим становищем, у якому опинився поневолений український народ, прагнули домогтися активізації дій Заходу стосовно сталінізму. Однак Англія і США, які хоча і надавали певну моральну підтримку і незначну матеріальну допомогу українському партизанському рухові, все ж на відвертий конфлікт із сталінською імперією не наважувалися. Повстанці УПА надалі залишились одинокими в нерівній боротьбі з могутнім ворогом.

Перейшовши на рубежі 1946--1947 рр. у глибоке підпілля, український національно-визвольний рух змінив характер своїх збройних дій. Це були вже не великі бої сотень і куренів УПА, а постійні сутички з ворогом розчленованих, але організаційно пов'язаних та керованих одним центром повстанських і підпільних груп. 30 травня 1947 р. Р. Шухевич, як голова Генерального Секретаріату УГВР, видав для УПА і ОУН інструкцію, в якій повністю зрівняв членів ОУН і УПА в підпільній системі. Цю інструкцію можна трактувати початком процесу ідеологічної злуки УПА і ОУН в одну формацію.

Відтоді і ОУН, і УПА називалися «Збройним підпіллям». Члени ОУН, які були членами УПА, найперше інтегрувалися в сітці ОУН. А майже всі члени УПА, які не були членами ОУН, стали членами ОУН.

Формально існували ще дві формації, але у скорому часі вони злилися в одну організацію -- збройне підпілля ОУН--УПА. Своїми збройними акціями ОУН--УПА ускладнювала, а часто й унеможливлювала сталінсько-бeріївським сатрапам реалізацію їх антинародних злочинних планів.

У 1947 р. сталінська кліка вирішила повторити на Україні голодомор 1932 -- 1933 років. У колгоспів та селян-одноосібників забирали весь врожай і відправляли в Польщу, Болгарію, інші країни так званої «народної демократії» для підживлення існуючих там прокомуністичних режимів. До цього здирства долучилася посуха. Східні райони України, Бесарабію, Молдавію охопив голод, правда, у менших масштабах ніж у 1933 р. В західних областях України на заваді напасникам стали бійці УПА. У 1947 р. на території восьми областей було зафіксовано 906 різноманітних збройних і політичних акцій УПА, це, насамперед, вогневі сутички і бої з відділами МВС--МДБ, озброєними партійцями і радянськими чиновниками, які забирали хліб у селян, знищення ворожих господарських пунктів, транспортних засобів тощо.

За місяцями ці акції розподілялися таким чином: січень -- 26, лютий -- 22, березень -- 36, квітень -- 90, травень -- 107, червень -- 11, липень -- 91, серпень -- 129, вересень -- 68, жовтень -- 66, листопад -- 89, грудень -- 71. В результаті облав на ліси і поодинокі села чекістам вдалося розкрити 103 бункери і криївки УПА.

У дванадцяти випадках оточеннями вдалося прорватися з бункерів крізь вороже кільце, у 91 випадку оточені боролися до останнього і, вистрілявши всі набої, останньою гранатою підірвали себе, щоб не потрапити до рук ворога. Жертви УПА в 1947 р. були недаремними. Українські повстанці врятували населення свого краю від голодної смерті.

Більше того, УПА розповсюджувала поміж селян відозви, у яких закликала продуктами допомагати голодуючим, що сотнями тисяч їхали на Західну Україну з надією роздобути бодай якийсь харч. Згодом в одному із звернень повстанці писали: «Пам'ятайте, що коли б у Західній Україні були колгоспи, то Ви вмирали б від голоду вже в 1946--1947 рр. А так не тільки в Західній Україні не було голоду, а ще й скільки наших братів зі Східної України врятувалося від голодної смерті!»

У другій половині 40-х років більшовики розпочинають у західних областях України суцільну колективізацію. Сюди із східних областей було скеровано близько 30 тис. партійних і радянських працівників. Новоприбулі не орієнтувались у місцевій обстановці, зневажливо ставились до місцевих жителів. Для організації колгоспів застосовувалися грубий натиск, залякування, жорстокий терор. Села Західної України були наводнені військами МВС і МДБ, що складалися в основному із солдатів -- вихідців із кавказьких та середньоазіатських народностей. Вони всіляко знущалися з українських селян. 23 грудня 1949 р. ЦК ВКП(б) прийняв постанову «Про організацію політвідділів при МТС західних областей УРСР». Для роботи в них направили 1,7 тис. партійних активістів. Політвідділи МТС підміняли певний час будь-які органи влади на селі і стали осередками масового наступу комуністів на західноукраїнське село.

Здавалось, повертались давні кріпацькі часи. Недаремно абревіатуру ВКП/б/ іронічно розшифровували як «второе крепостное право большевиков».

ОУН -- УПА боронила права свого народу. Влітку 1948 р. упівці провели масові акції проти запровадження колгоспів на території Волинської області. Було спалено колгоспи в таких селах: Первіччя і Городище (район Луківці), Доротище (р-н Ковель), Гупали і Запілля (р-н Любомиль), Потапи (р-н Головно), Дубечко і Кримко (р-н Заболоття), Ратно, Бузаки, Хотищево, Чорче, Височно і Прохід (р-н Ратно), Синово, Замшани і Мізове (р-н Стира Вижівка), Тоболи і Ворокомия (р-н Камінь-Каширський). У травні--червні 1948 р. проведено подібну акцію у Львівській області, знищено колгоспи в селах: Черниця (р-н Підкамінь), Гаї Старобрідські (р-н Броди), Калдубиська (р-н Заболотці), Паликорови (р-н Підкамінь). Влітку 1948 р. «червоного півня» пустили колгоспам тієї ж області в м. Сокаль і в селах Боб'ятин, Волиця, Зубків, Вільковичі, Ксаверовня, Спасів, Перв'ятичи, Тартаків, Жарпанці. У вересні 1948 р. спалено колгоспи на Чернівеччині в селах Головненці, Козярі, Сухівці, Шильняки, Глинці Малі. Українські повстанці були свідомі того, що така активність неминуче призводила до посилення каральних дій МВС--МДБ, одначе іншого виходу не було.

У результаті невпинних облав у 1948 р. чекістам вдалося виявити 94 криївки повстанців. Лише в семи випадках всім підпільникам вдалося прорватися крізь оточення. У 87 випадках оточені упівці кількістю 191 чол. відстрілювалися до останнього патрона і у безвихідному становищі підривалися на гранатах. Було також викрито одну підпільну друкарню ОУН (на Волині) та одне з підпільних бюро відділу пропаганди та інформації УГВР (на Болехівщині). В обох випадках підпільники гранатами запалили криївки так вдало, що до рук МВС--МДБ не потрапили жодні документи.

В 1949 р. збройна боротьба ОУН--УПА продовжувалася з неослабленою силою. Повстанці майже у всіх випадках билися до кінця, віддаючи перевагу смерті перед ганебним полоном. Наведемо бодай кілька документальних свідчень. 7 січня в с. Уїздці (р-н Мізоч Рівенської обл.) відділ емведистів оточив криївку повстанців. Повстанці, опинившись в безвиході, з окликами «За Україну!» підірвалися гранатою. 13 січня на полях біля села Мишковичі (р-н Микулинці, Тернопільська обл.) три повстанці протягом півтори години вели запеклий бій з тридцятьма емведистами.

Оточені, вони відстрілювалися до останньогонабоя і, щоб не датися в руки чекістам, пострілялися. 20 лютого в с. Гніздище (р-н Великі Бірки, Тернопільська обл.) відділ емведистів під час облави знайшов у селянській хаті криївку повстанців. Зав'язався бій, під час якого обидва повстанці, разом з господарем та його братом застрелилися.

Боротьба мала запеклий і відчайдушний характер з обох боків. Сталіністи закатували в Західній Україні у 1944--1952 рр., за найскромнішими підрахунками, 300--400 тис. чол. За офіційними даними радянської преси, українськими партизанами було знищено 30 тис. чоловік.

Очевидно, що навіть при такому співвідношенні жертв дії Радянської влади навряд чи можна назвати правомірними. Вона сама провокувала на збройний опір. Крім того, треба пам'ятати, що стрільці УПА вели національно-визвольну боротьбу, захищаючи свою рідну землю, хату, сім'ю.

Збройно-політична діяльність Організації Українських Націоналістів -- Української Повстанської Армії продовжувалася й наступні роки, хоча вона давалася дедалі важче, сил ставало все менше. Противник врахував увесь свій попередній досвід і вишукував все нові способи, щоб з безоглядною жорстокістю завдати нових дошкульніших ударів українському збройному підпіллю. В 1948--1949 рр. МДБ організувало вбивство священика Г. Костельника і письменника Я. Галана. Ці акції чекісти проголосили «справою рук бандерівців» і використали як привід для чергового туру репресій проти української інтелігенції. Війська МВС--МДБ широко впроваджували практику масового випалювання лісових масивів, затруювання криниць, озер, річок, навіть медикаментів, які, на їх думку можуть дістатися стрільцям УПА. Життя мирного населення не бралося до уваги.

В кінці 40-х на початку 50-х років збройне підпілля починає відчувати нестачу зброї та амуніції. Зброю повстанці здобували для себе у ворога. Це не ставило особливих труднощів у часи операцій великих загонів УПА. Та з переходу на дії малими відділами становище різко погіршилося.

Великої шкоди завдавало і те, що у багатьох місцях після розгрому міської і сільської підпільної мережі ОУН зменшився її вплив на стрільців УПА, порушилась скоординованість акцій. Багато боївок, залишившись без політичного керівництва, діяло на свій розсуд, їх члени (а це здебільшого були прості селянські хлопці) частенько скочувалися на шлях зведення особистих рахунків, діяли за принципом «око за око», «зуб за зуб».

Надзвичайно ускладнилася тоді і проблема харчування членів ОУН--УПА. На початок 50-х років на західноукраїнських землях насильницькими методами було завершено колективізацію сільського господарства. Це призвело до жахливого зубожіння всього населення, внаслідок чого воно неспроможне було задовольнити потреби ОУН--УПА в продовольстві. Єдиним джерелом добування харчів стали радянські магазини і колгоспні продовольчі склади.

Тепер замість масових боїв, облав великими силами, практикованих раніше, органи МВС--МДБ застосовували так зване «прочісування», «розроблювання» (разработку-- Ю. К.) провідних членів збройного підпілля. Прочісування полягало в тому, що невеликі відділи МВС--МДБ, звичайно 1--5 сотень, оточували несподівано ліс чи село і за допомогою собак обстежували кожен кущ, кожну хату і мало не кожну п'ядь землі. «Розроблюванням» керівних членів збройного підпілля, кожного зокрема, займалися вищі чини МДБ, маючи для цих потреб цілий штат співробітників. Завдання «розроблювання» полягало у вивченні особи даного командира, його звичок, родинних відносин, приватного життя, улюблених місць перебування тощо, і на підставі цього вибирався спосіб, який повинен був привести до фізичного знищення такого командира шляхом нападу, засідки або якоїсь провокації. Чекістам також вдалося проникнути в мережу ОУН--УПА. На зрадницький шлях стали окремі члени ОУН. Така ганебна деградація відбулася з одним із керівників закордонного проводу ОУН -- М. Матвієнком.

Зрозуміло, що в цих неймовірно важких умовах боротьби ОУН--УПА зазнавала кожного дня болючих втрат. 4 листопада 1948 р. у бою з чекістами на околиці села Малий Любінь, яке майже почало підійматися з попелу після страшної, подібної до Хатинської трагедії, вчиненої тут радянськими вояками на початку 1945 р., був убитий видатний командир «УПА--Захід» ВО «Буг» Крайовий Провідник ОУН Львівського краю Федір (Зеновій Таршаковець). 31 січня 1949 р. у Львові, відстрілюючись, загинув полковник УПА Лицар (Олександр Гасин). В лютому 1949 р. на Волині енкаведисти вбили командира УПА, Крайового Провідника ОУН на Північно-Західних Українських Землях Смока (Петра Козака). 17 квітня 1949 р. під час облоги криївки в долині річки Лімниці застрелився командир «УПА--Захід» полковник Шелест (Василь Сидор). В жовтні 1949 р. помер від рани командир УПА Хрін, який був широко відомий своєю боротьбою на Закерзонні, талановитий літератор, автор відомих на Заході мемуарів «Крізь сміх заліза», та «Зимою у бункері». 5 березня 1950 р. стався найбільший для УПА удар -- в с. Білогорща під Львовом, оточений спецвідділами МДБ, яких навмисно прислали з Києва, загинув смертю героя Головний Командир УПА генерал-хорунжий Тарас Чупринка (Роман Шухевич). Про це шеф МДБ Абакумов одразу ж повідомив особисто Сталіна. Після смерті Р. Шухевича його пост зайняв полковник Коваль (Василь Кук).

Загибель Р. Шухевича стала для УПА--ОУН непоправним ударом. Жорстокі репресії, підступність та військова могутність ворога призвели до того, що вже в 1951--1953 рр. збройна боротьба ОУН--УПА закінчилась поразкою, хоча окремі боївки протримались до середини 50-их років. Та це були останні з хоробрих бійців. Певну роль в остаточному припиненні боротьби відігравала деяка лібералізація комуністичного режиму після смерті Сталіна і зміни у внутрішній політиці Радянської держави за М. Хрущова.

Окрему, але поки що мало відому сторінку історії УПА, становлять повстання у сталінських концтаборах. Політично--організаційною основою для цих повстань служило доручення ОУН--УПА, видане ще в 1947 р. під назвою «До насильно вивожуваних на Сибір і на большевицькі каторжні роботи». В 1949 р. встановлено зв'язок між Проводом ОУН--УПА на Українських Землях і полоненими членами ОУН--УПА, яких було вислано за межі українських земель. Ці засланці і каторжани організували «ОУН--Північ», їх провід очолював Михайло Сорока. Цей провід керував і координував страйками і повстаннями політв'язнів по всій території Гулагу. 1953 року у воркутинських таборах, а в 1954 р. в концтаборі Кенгіра відбулись масові бунти в'язнів, які були надзвичайно жорстоко придушені військами МВС. Найбільш активними серед бунтарів були ув'язнені стрільці УПА.

Засуджені члени ОУН готували також збройне повстання в Екібастузькому таборі. Учасників змови видав зрадник. Очевидцем цих подій був російський письменник О. Солженіцин.

Взятий 1953 р. в полон на Україні, старшина служби безпеки ОУН--УПА Василь Підгорецький засуджений на 25 років неволі, був організатором повстання в Ташкенті 1955 р.

У жовтні 1956 р. в Угорщині перемогла народна революція проти маріонеткового місцевого комуністичного режиму Гере-Ракоші. Із колишніх членів УПА на еміграції було створено кілька батальйонів добровольців, які відправились до Будапешту і взяли участь у боях проти радянських окупаційних військ. Вони обороняли мости через Дунай, які об'єднують дві частини мадярської столиці -- Буду і Пешт. Більшість із них загинула.

15 жовтня 1959 р. в Мюнхені агент КДБ Богдан Сташинський пострілом із газового пістолета вбив С. Бандеру. За підступне вбивство терорист отримав з рук тодішнього голови КДБ О. Шелепіна орден Бойового Червоного Прапора. Указ про нагороду підписав К. Ворошилов. Смертю Степана Бандери закінчується славна і героїчна епопея Української Повстанської Армії.

Висновки

Таким чином, Українська Повстанська Армія виникла як форма протесту і захисту українського народу проти гітлерівської окупації, її бійці відіграли певну роль у порятунку народів Європи від завойовницьких планів гітлерівської Німеччини, внесли свою долю у розгром фашизму. Після закінчення другої світової війни УПА вступила у смертельну боротьбу із людиноненависницьким сталінським режимом. Ця боротьба була надзвичайно виснажливою, важкою і кривавою. У глибинній пам'яті народу учасники українського партизанського руху 40--50 рр., незважаючи на всі інсинуації комуністичної пропаганди, залишилися героями, захисниками Батьківщини.

За океаном, у місті Буффало (штат Нью-Йорк) споруджено пам'ятник командуючому УПА Романові Шухевичу. Пам'ятники стрільцям і старшинам УПА повинні були бути встановлені і на Україні. Вони заслужили цього звитяжною боротьбою за кращу долю народу на своїй рідній землі.

Перелік використаної літератури.

“Україна. Історія” Орест Субтельний.

“До зброї” Видання політичного відділу УПА, 1943.

“Повстанець” Видання УПА, 1944.

“Український перець”, 1943 - 44.

“УПА. 1942-1952 роки. ” Петер Мельничук.

“ Історія УПА” Юрій Киричук

Размещено на Allbest.ru