Обдарований від природи хлопчина рано відчув тягу до малювання. Ще змалку крейда і вуглинка були для нього неабиякою радістю. Все ними малює: стіни, лави, стіл в хаті і на дворі, в себе і у гостях. Якось прийшла сестра Катерина з панщини і не впізнала своєї хати: візерунками розмальовані стіни, долівка і навіть призьба. Хлопець любив зображувати птахів, звірів, людей. Коли юний художник намалював п'яного дяка, то був ним покараний.

Бажаючи оволодіти мистецтвом живопису, він звертається до шляхетних дяків-живописців, які в основному заставляють прислужувати їм. Талант художника проявився рано, значно раніше, ніж талант поета. Якщо перші літературні спроби припадають на 1836-1837 роки, то найбільш ранній малюнок, що дійшов до нас і відомий під назвою “Погруддя жінки" або “Жіноча голівка”.

Шевченкові шістнадцять років. Під малюнком погруддя жінки підпис "1830. Рисовал Тарас Шевченко". Обвита напівлаврами, напіводягом молода дівчина. Вродлива шляхтянка? Квітуча замріяна акторка-кріпачка? Звичайна фантазія духовно розвиненого юнака про чарівну жінку, справжнє кохання? Ні, але втілений у малюнок начерк юнки, освітленої згори.

Людина, яка намалювала цей твір, - безперечно, великий художник. Уже цей малюнок засвідчує в ньому Боже світло, великий дар Божий, причому не лише щодо живопису, а взагалі як людини, що може виявляти і втілювати це світло у численних проявах свого життя. З цієї юнацької роботи і розпочалась творчість видатного художника.

У лютому 1831 року на вулицях столиці Російської імперії - Петербурга з'явилася валка втомлених людей. Один хлопчина звертав на себе увагу тим, що незважаючи на зимову пору, був майже босий. На одному чоботі підошва відпоролася і була прив'язана мотузкою. Це був кріпак поміщика Енгельгарда Тарас, який разом з іншими прибув до столиці. У Петербурзі доля Шевченка круто змінилась. Пан вирішив мати власного кваліфікованого майстра і 1832 року він віддав Шевченка у майстерню на навчання до одного з кращих художників-ельфрейщиків В. Ширяєва, законтрактувавши його на чотири роки. Перші спроби в цьому напрямі були невтішні, однак справжнє систематичне навчання почалося в майстра і це подобалось Тарасу. У 1836 році закінчився термін контракту, але Шевченко залишається у Ширяєва, очевидно, вже в ролі найманого робітника-підмайстра.

Через нестачу денного часу і заклопотаність, бажання стати справжнім художником, змушувало Шевченка в білі ночі виходити в Літній сад і змальовувати статуї. Тут відбулась перша зустріч Тараса із своїм земляком - художником І. Сошенком. Сошенко зацікавився обдарованим юнаком і вирішив допомогти художнику-початківцю на його тернистому шляху. Сошенко дав йому поради і консультації, а потім знайомив з видатними діячами російської і української культур (Карлом Брюлловим, Василем Григоровичем, Олексієм Венеціановим, Василем Жуковським, Євгеном Гребінкою). Сошенко привів юного кріпака-художника до європейського метра, до Карла Великого (як його часто називали). Невеликого зросту Тарас стоїть у майстерні на тлі величезного полотна з якимось грандіозним гірським сюжетом. Брюллов - з принесеними малюнками - ошелешено озирнувся на їх автора; і в його погляді ніби завмерло запитання: "Невже це є восьме диво світу?". Доброї кумедності й виразності сцені надає здиблене волосся метра. Тарас, охоплений духовним тремтінням, дивиться йому у вічі несміливо, з хвилюванням. Потім спільними зусиллями яких талановитого кріпака було викуплено з кріпацтва.

Зрозуміло, після щирого знайомства з такими велетнями культури і просто вільними, гарними людьми, після звільнення з ненависного кріпацтва, після протекції покровителів, після вступу до Імператорської академії мистецтв у душі Шевченка буяла рідкої краси і сили запашна, свіжа, громова весна. "Самому теперь не верится, а действительно так было. Я из грязного чердака, я, ничтожный замарашка, на крыльях перелетел в волшебные залы Академии художеств" (Щоденник, запис від 1 липня 1857 р.)". Живу, учусь, нікому не кланяюсь, і нікого не боюсь. велике щастя буть вольним чоловіком." (Лист до брата Микити від 15 листопада 1839 р.) Він став одним з найулюбленіших учнів Брюллова, Тарас переходить з класу в клас в числі кращих учнів. У малярстві він робить дедалі помітніші успіхи.

Шевченка оточують і прекрасні друзі-студенти: В. Штернберг, М. Степанов, П. Петровський, П. Орлов, Г. Михайлов, О. Козлов (Ігнат'єв), К. Іоахім. Як вони жили? Звичайно, як і всі молоді художники, студенти.

Ось, наприклад, малюнок Василя Штернберга "Вместо чаю мы побрились". Перед круглим люстром на підставці на передньому плані Шевченко, намагаючись побачити підборіддя, натхненно, немов пише на пленері на Неві, з ранковим настроєм працює над ним бритвою, може, щось і муркоче собі в надуті щоки. За ним, зголюючи вуса, до дзеркала намагається зазирнути Штернберг. І збоку - "Ноги Карла Ивановича Іоахима" у третій позиції. Чекав у черзі на гоління? Так, і внизу один із численних шаржів друзів на профіль Тараса. Цей ранковий парад відбувався "1840 г.20 Марца" під час спільного квартирування Штернберга й Шевченка на 11 лінії Васильєвського острова в будинку "булочного майстра" Йоганна Донненберга. Це був один із найщасливіших періодів у житті Шевченка. Саме тоді вийшов і "Кобзар", який зробив Тараса відомим поетом, відбулися перші його виставки, він отримав нагороди за живопис, його стали запрошувати ілюструвати книги.

На перших курсах Академії Шевченкові подобався аквареліст академік Петро Соколов, і Тарас вчився у нього. А художника-портретиста Володимира Гау, що теж багато працював аквареллю, але академічно точно і в популярному тоді романтичному стилі, називав "приторно-солодким"!

Уже з 1840 року Шевченко виявляє яскраво виражене новаторство й мистецьку індивідуальність у своєму живописі. І новаторство це - чого досі не оцінено, являє собою загальносвітовий прорив у живописі! Її тіло тріпоче, воно ніжне, живе, трохи вологе від сну, змальоване не на показ, а з реального життя, тільки трохи прикрашеного мистецькою натурною композицією. Її тіло рухається (торс, рука, шия і голова, - дівчина ніби зручніше вмощується у сні), по її жилах тече кров. Жіночність, чуттєвість, багатий духовний світ стають помітними й через позу, в якій саме спить дівчина, - поворот торсу, голови, рука на плечі… Зробити в академічній манері живопису таку роботу неможливо. Реалістичність, життєвість форм і моделей (особливо людського тіла, людини) - це вже не просто високий професіоналізм і талант - це велич (і художника, зрозуміло, теж), такі риси притаманні великим художникам-реалістам. Безпосередні попередники імпресіонізму - Жан Огюст Домінік Енгр, Ернест Мейсон'є, реалісти Ежен Делакруа, Гюстав Курбе - ще не зображували жінок, оголене тіло таким реальним і поза міфологічним, античним, класичним планом. Шевченко писав так раніше, ніж почалася школа реалізму, раніше за Делакруа, Курбе, Будена, барбізонців, задовго раніше виникнення імпресіонізму.

Розкутість, рухливість, життєвість, реалізм, позитивність, велика енергетика, сила, велика гармонійність, поетика, звучання, талант, велич. Справжні витвори мистецтва - соковиті, захоплюючі. В "Одалісці" Шевченка ми бачимо і фонові цяточки, інтер'єрний малюнок та кольорову гаму Ван Гога, і крапочки й наукову точність Сьора, і духовні й технічні прийоми відображення жіночого тіла Енгра, Дега, Лотрека, і загадковість, таємничість, містичність, поєднання ліній із кольорами, сюжетом, малюнком, духовним настроєм, живописними прийомами, думку Гогена, і колористику Делакруа та Ван Гога. Це не салонна постановка, не античний, не міфологічний сюжет, не ефемерність і водночас не студія з натури - це самостійний твір, картина сцени з життя, життєво написана! Так, це імпресіонізм.1840 рік. Це Тарас Шевченко.

За час навчання Шевченко кілька разів отримував за свої твори срібну медаль, уперше - в натурному класі за малюнок "Борець". На жаль, робота не збереглася. З Тарасових творів цього класу до нас дійшли тільки два малюнки олівцем і два етюди олією.

Тарас мріяв поїхати в казкову Італію, щоб познайомитися із всесвітньо відомими шедеврами малярства, скульптури і архітектури. Та Академія послала іншого, а власних коштів на таку подорож у Шевченка, звісно, не було. Друга заповітна мрія - повернутись назавжди в Україну.

У 1843 році Тарас Григорович нарешті приїхав в Україну. Під час подорожі, любов до рідного краю наштовхнула його на створення цілої серії картин. Уміння інтерпретатора історії Шевченко виявив у трьох офортах серії “Живописна Україна" - “Дари в Чигирині 1649 року”, “Судня рада” і “Старости”, на яких відображено історичні місця, побут і природу країни. Повертаючись в Петербург, він завершує навчання в Академії, видає на власні кошти і поширює альбом під назвою “Живописна Україна”.

Згодом, Шевченко знайшов роботу в Київській археографічній комісії. Художникові довелося побувати у різних місцях України, де він змальовував й описував історичні пам'ятки. З часу його подорожей залишилось чимало акварелей, простих і природних за своїми сюжетами. В 1845-1847 роках Тарас Григорович створив ряд портретів які переконливо свідчать про зростання художника, про поглиблення психологічної характеристики образів.

Велике місце в Шевченковому доробку належить портретам. Він почав працювати над ними ще кріпаком. В Академії продовжував роботу в цій галузі. Незабаром він стає одним з відомих і популярних портретистів. Створені ним образи відзначаються невимушеністю, відсутністю нарядності, вдалою композиційною бадьорістю і свіжістю барв, намагання дати психологічну характеристику людині. Шевченко зробив великий внесок у розвиток побутового жанру і став його основоположником в українському мистецтві. Особливо хвилювало художника підневільне, часто трагічне становище жінки.

Саме у Вільно, в "доширяєвський" період розвитку Шевченка, як художника, під впливом (в тій чи іншій мірі) вчителів-художників Верби, Рустемаса, Лампі, Смаковського були закладені основи його художньої майстерності. Свідченням того є малюнки митця, зокрема, "Погруддя жінки".

Павло Енгельгардт перебував у родинних стосунках з Михайлом Глінкою, що сприяло розвитку рівня музичних інтересів цієї сім'ї.

Енгельгардти мали рояль з горіхового дерева, невеликий орган, оркестрові інструменти. Тут давались уроки музики, влаштовувались музичні вечори. Дружина Енгельгардта, Софія Григорівна, жінка, за свідченням сучасників, "високого розумового і естетичного розвитку", добре грала на фортепіано і співала. Саме вона, слід гадати, мала найбільший вплив на духовний розвиток Шевченка. Чи не гра та спів Софії Григорівни потім відгукнулися в повісті "Варнак", а взаємовідносини її героя з панною Магдаленою є трансформованим ставленням юнака Шевченка до пані Енгельгардт:". она просиживала до полуночи за фортепиано, вариируя чудные создания Бетховена. Я бывало, сижу в уголку, не пошевельнуся: сижу и слушаю, слушаю и заплачу, сам не знаю отчего. Музыку я полюбил страстно, и этой любовию я обязан панне Магдалене"1. Енгельгардти володіли великою бібліотекою. Ймовірно, Шевченко користувався нею за дозволом і порадою Софії Григорівни в час, коли господар був на службі. Про його любов до книжок писав Пантелеймон Куліш:". Не було книжки живої і животворящої, щоб йому в руки не попала та й лежала в нього не прочитана. Пушкіна він знав на пам'ять., а Шекспіра возив з собою, куди б не їхав".

Прийоми, що влаштовувалися в Енгельгардтів, давали можливість козачкові ближче спостерігати манери панства. Решта челяді бачили лиш стайню, кухню, а Тарас більш-менш вільно ходив по всьому будинку, дивився картини, гортав книжки. На балах він не лише подавав склянки з водою чи колоди карт, але й спостерігав за художниками, музикантами, вченими, поетами, слухав їхні розмови, переймав панські манери. Далі в його житті будуть В. Ширяєв, Літній сад, зустріч з Сошенком, Брюлловим та ін.

Рівень ще до академічних робіт Тараса - вражає. Напрошується порівняння з Ван Гогом, що так само - самостійно і з допомогою безлічі вправ, копіювання та студій, незважаючи на перешкоди й труднощі, на випробування - розвинув свій талант рисувальника до дуже високого мистецького рівня. Туші "Смерть Олега, князя древлянського", "Смерть Богдана Хмельницького", акварель "Олександр Македонський виявляє довір`я своєму лікареві Філіппу" (1836-1837) - це твори зрілого майстра високого злету, світового значення. Кожна постать (саме постать, незважаючи на те, раб чи державний володар) тут промовляє - вони справді кричать, сумують, страждають, розмірковують, спостерігають, живуть. Ці роботи гармонійно сконструйовано, вони (в тому числі і їх персонажі) розкуті, рухливі, живі. Частини цих робіт зумисне не підпорядковані гармонії цілого, щоб уникнути штучності, надуманості, мертвотності, а самі утворюють життєву гармонію. ТАК може творити лише великий майстер, лише творець. Мікеланджело і Тіціан, Сезанн і Роден, Рембрандт і Шевченко.

Як і кожний видатний живописець, Шевченко має свій, особистий почерк. І, як у кожного великого новатора, є в нього такі особисті речі в роботах, яких, можливо, досі ніхто ще не винайшов, не повторив, бо є рука генія Шевченка, повторити яку неможливо. Способи і прийоми накладання фарби, малюнку, шевченківські лінії, вибір панорами у творі, відтворення мас, об'ємів, особливі колористика, освітлення, відчуття й відображення моделей, риси і деталі, анатомічні відтворення, портрети, люди, якась їх велика живість - ніби вони живуть і думають.

Тарас втілює у своїх роботах задумані мистецькі, філософські, ідейні, духовні наміри і думки, його твори та їх моделі, зокрема, різнопланово промовляють.

На його акварелях, малюнках чутний дзвін церков, спів пташок, півнів, звуки життя у селі або монастирі, відчувається атмосфера козацької слави, тодішнього життя, реалістична щільність будинків, храмів, сонячна погода, сонце, свіжість, аромати місцини, якась воля (хоча Україна і була поневоленою), прохолода і чарівність ставу, рух хмар, шелест дерев, вітер, запах, смак (фізичний і духовний); трава, інколи, наприклад, "читається" у чорно-білих репродукціях сепій та акварелей, де вона зображена однією тоновою плямою (сепія "У В`юнищі", акварель "Чигирин з суботівського шляху" (1845).

Всі твори Шевченка відзначені досить потужними мистецькими духом, атмосферою Шевченка-художника. Його картини, малюнки не сплутаєш ні з чиїми іншими. Вони позначені індивідуальністю, оригінальністю Тараса. Вони і їх персонажі - дуже глибокі, таємничі, містичні, загадкові. Шевченко володів сплавом духовності, духовного бачення й техніки, сплавом фізичного боку життя з містичним.

Шевченко знаходить натхнення серед казахських степів і чудового народу. Він знаходить тут грандіозне, геніальне натхнення. Виникають нові задуми, нова стилістика, нова мова, нове звучання, глибина збільшується, індивідуальність перетворюється на вибух у мистецтві, не помічений 146 років вибух. Шевченко повторив долю Ель Греко (300 років невизнання по смерті), Рембрандта (100 років невизнання), Гальса (всезагально визнаний через 200 років по смерті) …сорок років не визнавали Сезанна, тридцять років не визнавали імпресіонізм.

3. Концепція поглядів Шевченка на мистецтво і живопис