Перспектива трансформації політичної системи України

Размещено на http://www.allbest.ru/

політичний система державність демократизація

Перспектива трансформації політичної системи України

Крах політичної системи України очевидний. Соціально-економічна, політична криза. Зневіра людей у своїх вождях, політичних лідерах, партіях. І заяви, які лунають від опозиції, на кшталт, треба змінити уряд, президента, парламент, нічого суттєвого не дадуть.

Демократична парламентсько-президентська модель не працює. Україна до глибокої демократії не готова, не готові корумповані партії, не готовий й сам носій влади - народ. Не тому що меншовартісний чи недорозвинутий.

Ні і ще раз ні! Ми просто не готові до чужинської моделі управління державою. Модель є, а діла нема. Не випадково ж наш земляк-киянин Микола Бердяєв писав ще на початку ХХ століття в "Судьбах России" про те, що державна влада для народу завжди була ніби зовнішнім, а не внутрішнім принципом, вона не з народу створювалася, а приходила ніби ззовні.

Останні події новітньої епохи, активна громадянська позиція більшості українського народу довели -- громадяни стали справжніми творцями історії, показали свою здатність впливати на державу, зробили спробу втілити в життя конституційний принцип -- єдиним джерелом влади в Україні є її народ.

Здійснюваний Україною політико-правовий перехід від конституційного проголошення до практичної реалізації ідей громадянського суспільства та правової держави передбачає тривалий і надзвичайно складний процес, однією з найважливіших складових якого є розбудова та правове забезпечення розвитку демократичної політичної системи. При чому важливою умовою того аби реформування не набуло декларативного характеру і не зупинилось за причини відсутності ретельної розробки механізмів реалізації в суспільному житті проголошених правових норм, необхідне досконале правове та політичне вивчення процесів реалізації влади в суспільстві, тих систем, інститутів та елементів, через які вона безпосередньо здійснюється.

Мова йде про те, що перехід від авторитарно-тоталітарного суспільного устрою до демократичної правової держави та громадянського суспільства, а також від адміністративно-командної політичної системи до системи соціального партнерства проходить в Україні з великими ускладненнями та перепонами. Одна з таких перепон - необхідність переосмислення завдань державного управління та приведення форм і способів його здійснення у відповідність до вимог часу. Адже, як вважав Арнольд Тойнбі, рух історії визначається здатністю суспільства, його політичної еліти відповідати саме на історичні виклики часу.

Ключовими моментами такого досвіду виявилися певні проблеми та суперечності у здійсненні державної влади за принципом її поділу між трьома гілками. Зокрема, виникли проблеми щодо реалізації обсягу конституційних повноважень гілками влади та їх практичним втіленням. Тому останнім часом все більшої актуальності набуває питання реформування існуючої моделі поділу влади в Україні.

Практична розбудова правової держави пов'язана з посиленням легітимації влади, забезпеченням у суспільстві свободи, дотриманням окремими гілками влади принципу верховенства права, відповідністю законів суспільній етиці, усуненням численних порушень прав та свобод людини і громадянина, посиленням стабільності законодавства, декриміналізації суспільства. Перехід до держави зазначеного типу можливий лише за умови здійснення системної стратегії реформ, яка пов'язує в цілісній комплекс рух до соціального ринкового господарства, громадянського суспільства, правової держави з цілеспрямованим формуванням інститутів соціальної держави.

На певному етапі економічної, соціальної та адміністративної реформ їх успішне проведення залежить від якості політичної системи, яка створює передумови та засоби здійснення системної трансформації соціуму. Демократична трансформація українського суспільства означає докорінне, якісне перетворення “успадкованих” від колишнього СРСР не тільки відносин власності та способу суспільного виробництва, а й відносин організації та функціонування органів державної влади, політичних, юридичних, управлінських відносин між державою і громадянином, політичними структурами, суспільної політичної та правової свідомості, духовної культури в цілому тощо. Що ж до політичного нетерпіння окремих соціальних сил, яке оформлюється, зокрема, у штучне форсування суспільного руху, то воно як правило, дає неминучий негативний зворотний ефект.

Отже сьогодні вже стало очевидним, що політична система, яка склалася в Україні, неспроможна, забезпечити ні стабільне функціонування державної влади, ні цілеспрямоване та ефективне розв'язання завдань демократичної модернізації суспільства. До того ж, істотним недоліком політичної системи України є недорозвиненість форм політичної конкуренції і конструктивної співпраці внаслідок збереження рецидивів тоталітарної політичної культури, незрілих елементів громадянського суспільства, мафіозних каналів розподілу ресурсів на базі державного монополізму в економіці та державного протекціонізму в політиці.

Що ж до самої політичної системи України,так потрібно сказати, що самостійна політична система сучасної України молода, фактично не має досить ефективних традицій і досвіду самостійного функціонування. Історичні традиції державної суверенності України практично не зв'язані з процесом реалізації сучасних проблем суспільства. По-третє, політичній системі України властиві централізованість з деякими елементами регіоналізації та децентралізації. Система не здійснює повністю комплекс функцій, необхідних для забезпечення нормального функціонування сучасного цивілізованого суспільства. По-четверте, сучасна політична система України - перехід від не правового до правового типу політичної системи, в якій методи нормативного правового регулювання переважають над методами використання безпосередньо вольових актів органів політичної влади. Для більшості населення політична система легітимна. Політична система сучасної України діє в умовах надзвичайної, а не нормальної ситуації - політичної та соціальної.

Причому надзвичайність обставин склалась в усіх сферах суспільства: а) в природному (фізичному та біологічному) середовищі, де поглиблюється екологічна криза, що зберігає панування нерозумних моделей природокористування (в промисловості та сільському господарстві), загальний генофонд народу зазнає значних втрат; б) в господарюванні прогресуючою виступає тенденція деградації найважливіших структур життєдіяльності соціуму; в) в сфері культури (зокрема в сфері освіти) не забезпечується повне відтворення загальної культури відповідно передовим, прогресивним стандартам та потребам прискореного соціального розвитку, спостерігається дальша ерозія масової „практичної моралі”, значна частина населення все ще перебуває під впливом „культурного шоку”, зв'язаного з швидкими змінами панівних офіційних міфів і відсутністю чіткої національної ідеї; г) не сформована система ефективних відносин України з іншими державами і міжнародним співтовариством.

Особливістю політичної системи сучасної України є перехід до впровадження консенсусної моделі вирішення соціальних конфліктів, миролюбність і не агресивність, позбавлення власної глобальної (загально-планетарної) системи забезпечення національних інтересів. Сучасна політична система ще поки не здатна забезпечити зростання рівня і якості добробуту всіх основних верств населення. Політична система є світська, на відміну від атеїстичної або релігійної. І ще. Політична система України етатизована (одержавлена) з недосидь високим інтелектуальним рівнем політики, з переважанням певних соціальних прошарків реформованої традиційної номенклатури, нової номенклатури - сил, що включаються в контроль над „каналами розподілу” і „нуворишів”, здатних стимулювати в необхідному для них напрямку діяльності політиків і бюрократичного апарату. Сучасну політичну систему України можна назвати перехідною від соціалістичної до капіталістичної або перехідною від казармового (недемократичного, негуманного) соціалізму до капіталізму, доповнену деякими рисами неокапіталізму, але не як перехідну до демократичного соціалізму. В сучасній Україні існує і специфічний „змішаний” політичний режим, в якому поєднуються ознаки всіх основних чистих різновидів політичних режимів: демократичного, авторитарного, автократичного, диктаторського, тоталітарного, анархічного, охлократичного. Передбачити направлення подальшої еволюції політичного режиму сучасної України досить складно, тому що характер еволюції залежить від надто величезної кількості факторів, і внутрішніх, і зовнішніх.

На початку розгортання процесу демократизації і реформування політичної системи і державності демократичні політичні сили і не усвідомлювали, над якою прірвою стояла Україна. Підвищення цін набрало загрозливих меж, за якими людський гнів, зневір'я в правоті дій правлячих кіл. Але чому ж Україна, потенційно багата держава, ввійшовши в незалежність, суверенність з достатньо пристойним становищем, перетворюється в заштатну, злиденну, збіднілу країну? Не тому, що нею управляли демократи, а тому, що демократи виявилися непідготовленими до державного управління. Згадаємо найпопулярніші мітингові гасла, що виголошувались тоді: „Україна годує всіх росіян, казахів, таджиків та ін.”. Але тоді чомусь, гасла, що їх кидали демократи, „замовчували”: „Так, годує, але однаково, як і росіяни, казахи, таджики - Україну забезпечують нафтою, лісом, сировиною”

В структурі політичних інститутів політичної системи і політичної організації України провідне місце займає держава, що виступає представником всього суспільства, яка є сувереном влади, тобто верховенством влади в межах державних кордонів і незалежністю ззовні. Існування державної влади знаходить відображення в чиновниках, армії, адміністративних органах, органах правопорядку, судах та ін. Держава характеризується як всеосяжна, універсальна політична організація суспільства. Держава оберігає економічні основи суспільства, охороняє умови використання всіх ресурсів: людських, матеріальних, природних в інтересах розвитку суспільства, утримує в покорі супротивників і порушників законів, піклується про вчасне усунення соціальних суперечностей. Законодавчу владу в Україні представляє Верховна Рада, обрана на основі загальних, прямих, таємних альтернативних виборів. У прерогативи Верховної Ради входить законотворча діяльність, затвердження державного бюджету, ратифікація міжнародних договорів і угод, затвердження кабінету міністрів та ін. Істотні зміни сталися в системі виконавчої влади: новим її елементом президентська влада Президент України глава - держави, виступає від її імені, гарант державного суверенітету, територіальної Цілісності України, дотримання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. За згодою Верховної Ради Президент призначає Прем'єр-міністра України. Йому підкоряється Кабінет Міністрів на чолі з Прем'єр-міністром. Президент представляє Україну на міжнародній арені, веде переговори і підписує угоди і договори про взаємовідносини між державами та ін.

Яким же бачиться співвідношення моделі та дійсного стану політичної системи в сучасній Україні, виходячи з Конституції та стратегічних теоретико-програмних документів, з одного боку, обставин практичного становлення нових політичних структур -- з іншого?

В Україні, як і в інших республіках колишнього Радянського Союзу, перехід від авторитарно-тоталітарної системи суспільного устрою до демократичного суспільства і правової держави розпочався зі створення нової політичної системи.

Слід зазначити, що на початковому етапі Україна прагнула створити соціально-політичні інституції за цивілізованим європейським зразком. Наблизилася до професійного парламенту Верховна Рада України, введено інститут президентства, змінено статус уряду, затверджено концепцію судової влади. Проте відсутність системного підходу до формування політичних структур призвела до протистояння різних гілок влади і, зрештою, до кризи влади в цілому, яка проявилась у граничній неефективності всіх владних структур, неузгодженості і суперечливості їх дій, протистоянні місцевих рад і виконавчих органів, втрати авторитету влади у населення.

Кризові явища, з якими стикається Україна, значною мірою пояснюється браком професійно підготовлених до управлінської діяльності авторитетних політичних лідерів. Більшість із них направили зусилля на руйнування старих структур тоталітарної системи, часом не маючи навичок управління, конструктивної діяльності, а в умовах правового нігілізму, дехто вирішував і власні проблеми, що гальмувало загалом розвиток політичної системи.

Надто складною є проблема становлення державних структур. Стару державність зруйновано, нова лише формується, причому ефективність її діяльності надзвичайно низька. Саме тому в Україні у 2003 році ініційовано початок реформи політичної системи. Але як відомо,недавно,цю реформу,було анульовано конституційним судом, і ми знов повертаемося до 1996 роеку. Нажаль

Україна відповідно до її Конституції є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Саме на цих засадах і повинна будуватися нова політична система. Суть проблеми полягає в тому, наскільки реально забезпечується основоположний демократичний принцип, який, за визначенням Авраама Лінкольна, означає владу народу, здійснювану народом і в інтересах народу. Легітимність влади, таким чином, виходить від народу, що через вибори виявляє свою волю владним структурам і через вибори контролює їх.

Україна подолала початковий етап перехідного періоду -- проголошення незалежності й набуття атрибутів державності -- і перейшла до етапу розвитку демократичних процесів, політичного та економічного облаштування, обравши демократичний тип політичної системи суспільства. Все чіткішими стають контури сучасної, повноцінної та цивілізованої країни з політичною та економічною визначеністю. Але цей процес відбувається складно, суперечливо, на тлі перманентних криз у політичній, економічній, соціальній та духовній сфері.

В Україні все гостріше ставиться питання про реформу політичної системи, сутність якої саме у подальшому просуванні країни по шляху побудови правової держави. “Реформа, - за словами О. Дьоміна, - спрямовується, насамперед, на краще збалансування владних повноважень Президента України, законодавчої та виконавчої гілок влади, запровадження найефективніших важелів стримування і противаг у відносинах між ними. Це врешті решт є подальшим розвитком парламентаризму, що дозволить формувати Уряд парламентською більшістю чи парламентською коаліцією, та запровадити солідарну відповідальність парламенту за діяльність Уряду. За цих обставин вироблення концепції політичної реформи в Україні не може обмежуватися лише стінами парламенту, як і стінами Адміністрації Президента України. У цьому процесі мають тісно співпрацювати численні представники законодавчої та виконавчої гілок влади, Президента України, науковці, представники громадськості з метою знаходження оптимального варіанта політичної реформи, максимально повно прогнозуючи її можливі політичні, правові та соціально-економічні наслідки” .

Усвідомлення об'єктивної потреби удосконалення політичної системи України, яка органічно пов'язана з іншими соціальними системами суспільства, зокрема з правовою, актуалізують необхідність розроблення сучасних методології та теорії демократичної трансформації політичної системи українського суспільства, її конституційно-правових засад. Нажаль, поки що зберігається надмірна ідеологізація політичного процесу, коли сторони, що протистоять одна одній, віддають перевагу не обговоренню конкретних підходів щодо модернізації суспільства, а співставленню тих чи інших ідеологічних настанов.

Політична система розглядається як динамічний механізм, що перетворює політичні імпульси політичних структур на політичні рішення, які формують не лише політичну поведінку, а й позиції громадян. Отже ефективність політичної системи значною мірою залежить від форми реагування на зворотній зв'язок, а реакція політичної системи на вимоги та запити населення (виборців) залежить від політичного режиму. Колишній тоталітарний режим ігнорував такі вимоги, нинішній враховує лише ті, які збігаються з його власними запитами та інтересами, в той час як демократичний режим мав би враховувати всю їх кількість.

Політична система передбачає існування і функціонування п'яти систем - інституціональної, регулятивної, функціональної, ідеологічної, комунікативної - тож і реформування в цілому політичної системи необхідно здійснювати через вдосконалення її складових.

Так, реформування інституціональної сторони, що іноді називають політичною організацією суспільства, і яка включає в себе політичні організації та установи (народ, нації, політичні партії, трудові колективи та ін.), вимагає, по-перше, визнання громадянського суспільства первинним і домінантним суб'єктом політичної системи у співвідношенні з державою: запровадження на конституційному рівні інституту народної законодавчої ініціативи; істотне спрощення процедури проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою; сприяння проведенню місцевих референдумів, виборів; вирішення питання про адміністративно-територіальний поділ України; скорочення кількості політичних партій.

По-друге, реформування регулятивної сторони, що являє собою сукупність політичних норм і принципів, традиції та мораль політичного життя, передбачає розробку та запровадження у життя нових окремих законодавчих актів про всеукраїнський та місцевий референдуми, про регулювання політичної діяльності трудових колективів, про місце і роль національних меншин, вдосконалення виборчого законодавства, врегулювання політичної діяльності держави, вирішення проблеми функціонування місцевого самоврядування.

По-третє, реформування функціональної сторони має включати висунення та обґрунтування загальнонародної політичної ідеї, визначення основних напрямів політичної діяльності суб'єктів політичної системи, здійснення подальшого розвитку плюралістичного політичного процесу та як результат - запровадження демократичного політичного режиму, реальне запровадження політичної відповідальності суб'єктів політики за порушення політичних норм та принципів, створення і практичне втілення на практиці Концепції реформування політичної системи в Україні.

По-четверте, ідеологічна сторона політичної системи передбачає проведення змін у трьох основних напрямках: це виховання політичних лідерів, виховання політичної особи та підвищення загального рівня політичної свідомості та культури населення.

І, нарешті, по-п'яте, реформування комунікативної сторони передбачає налагодження та посилення зв'язків, що об'єднують зазначені компоненти політичної системи та роблять її єдиним цілим.

Тож реформа політичної системи, знову ж таки, має включати в себе цілий комплекс змін та перетворень. Мається на увазі здійснення і конституційної реформи, з метою закріплення вихідних положень у чинному законодавстві; проведення адміністративної реформи, що має на меті реформування виконавчої влади в напрямку посилення її ефективності і дієздатності (саме адміністративна реформа в Україні має сприяти подоланню недосконалостей процесу динамічного розвитку громадянського суспільства, формуванню соціально-економічного устрою та демократичної, соціальної, правової держави). Результативне проведення адміністративної реформи - одна з суттєвих умов вступу України до Європейського Союзу; втілення в життя судової реформи, адже хоча безпосередньою реалізацією правових норм, прийнятих законодавцем, займається виконавча влада, саме судовий захист виступає у якості гаранта забезпечення балансу між інтересами особистості і держави. Оскільки судова влада покликана поновлювати порушене право у випадку ігнорування закону якою-небудь стороною, то забезпечення реальної взаємної відповідальності держави і особи може бути досягнуто тільки за рахунок посилення ролі судів у суспільстві.

Де ж вихід? По-перше у підвищенні політичної культури суспільства. Починати слід із відповідальності сім'ї за виховання дітей, із перегляду навчальних програм дитсадків, шкіл, вузів. Слід кардинально змінити систему морально-духовного виховання, перейти від знаннєвого підходу, предмето-центристського навчання, до патріотичного, морально-духовного навчання і виховання.

Народ, який спокійно спостерігає за правителями-крадіями, брехунами, не може мати майбутнього. Вихід полягає й у виборі тієї моделі влади, яка була б ефективною і сприймалася людьми. Підкреслюю, саме ефективною, а не просто модною, високо оціненою за кордоном, Венеціанською комісією тощо.

Йдемо далі! Погляньте на свій край, місто і скажіть, а хто із сотні регіональних партійних лідерів у вашій області чи Криму готовий успішно керувати, працювати на благо людей? Певно і трьох-чотирьох таких не згадаєте.

Деякі партійні обласні організації стали просто підлагодженими машинами по освоєнню виборчих коштів. Хтось із активістів чекає місця в списку, хтось таке місце хоче продати. Декому просто ніде дітися. Часто-густо діючі партії наслідують КПРС, забуваючи, що та була єдиною правлячою силою.

Інші партії - на платній основі, просто тримають технічні структури. Змагання ідей, дискусій по-справжньому не чути. Є винятки, люди, які працюють не за власний інтерес, а і вболівають за загальну справу. Знаю багато таких серед своїх однопартійців, серед інших партій. Але не можу не бачити і не казати про лихий для України, зворотній бік партійної медалі.

В Україні політична боротьба точиться не навколо напрямків розвитку країни, не по класичній схемі "ліві-праві", а по важливим, але не головним проблемам: мова, оцінка минулої історії, релігія, вступ до НАТО, ставлення до Грузії, Росії тощо.

Сучасні партії успішно використовують різні політтехнології, примітивно дурячи людей, інколи скуповуючи голоси. Особливо це яскраво було продемонстровано на недавніх виборах в столиці. Ні про які програми, ідеологію не йшлося. Працювали технології, підкуп виборців, особливо бідних - пенсіонерів, ветеранів.

Прикро, коли більшість партій і навіть ліві намагаються не за рахунок програм, ідей, а за рахунок "технологій" завойовувати прихильність виборців. Скажіть, а чи є така церква в світі, де б віруючим платили за те, що вони приходять на молебні?

А в Україні всуціль стало правилом платити тим, хто виходить протестувати, пікетувати, агітувати. Навіть з'явилися нові професії: пікетувальник, карусельник, махальник прапором, роздавальник агітпродукції, придворний речник, організатор мітингів, політ брехун… Цей шлях означає ідеологічний кінець будь-якої партії, застій і зневіру в самій державі

Слід поруйнувати систему, коли голосування, політичне визначення відбувається на основі суб'єктивних симпатій лише до трьох-чотирьох політиків в країні, де грає велике значення харизма лідера, його краса, постава чи інше. А потім у партійному хвості списку у парламент потрапляє політичне, бізнесове "сміття", охоронці, кухарки, водії, родичі лідерів, які йдуть туди за недоторканністю, політичною парасолькою.

Доцільно запровадити ефективний механізм відкликання народних депутатів за невиконання передвиборчих зобов`язань, відмову звітувати перед виборцями, втрати з ним зв`язків.

Слід обов`язково змінити підходи до депутатської недоторканності, запровадити її лише до політичної складової діяльності депутата. Відповідальність за ведення господарських, бізнесових справ, вчинення кримінальних злочинів мусить бути однакова із усіма громадянами країни.

Поки що, спостерігаючи за всіма основними і політичними силами в Україні, спадає на думку, що жодна із них не здатна самостійно ефективно вести державний корабель. Не видно дійсно авторитетних загальнонаціональних лідерів в жодній з партій. Подумки перебираючи особи голів обласних рад, адміністрацій, мерів міст, міністрів, рідко можна натрапити на людину загальнодержавного масштабу.

Те ж саме можна сказати і про народних депутатів. Хоча, заради правди, серед цих людей є, хоч і рідко, достойні люди, здатні не тільки гиркатися на надоїдливих телешоу, але й щось робити. Але діюча політична система не дає їм розкритися по-справжньому. Вони всі ніби затиснуті партійними лещатами, діючою політичною системою.

Не виключаю доцільності існування і другої палати парламенту, яка б формувалася із лідерів регіонів, обраних населенням. Президентом в Україні може ефективно працювати не тільки лідер якоїсь політичної сили, а, перш за все, високоморальна, досвідчена людина, професіонал і, головне, патріот.

При цьому слід взагалі змінити критерії оцінки кандидатів на високі державні посади. Громадськість має знати де, ким і як працював майбутній президент, депутат, міністр, голова ради чи міста. Які здобутки він мав. Досить мати депутатів чи міністрів, у яких ця посада є чи не найпершим записом в трудовій книжці.

Все це потребує реорганізації кадрової роботи в країні, ведення реєстру обдарованих дітей, організації стажувань… Політичні партії мусять бути носіями ідей, а країною повинні управляти професіонали-патріоти.

Що стосується місцевих органів влади, їм не вистачає двох речей: відповідальності і самостійності, а також фінансово-економічного підґрунтя діяльності. Утім, надія на те, що передавши владу на місця враз поліпшиться життя людей в регіонах, є примарною.

Погляньте на той дерибан із землею, бюджетом, майном, який процвітає у великих і малих містах, безвідповідальність чиновництва, до речі, обраного… Куди їм ще більше влади? Люди не звикли ділити владу на державну і місцеву, законодавчу і виконавчу. Для них влада одна. Так завжди було і буде ще довгий час.

Така національна особливість українців - шукати правди угорі! Тому поряд з передачею повноважень місцевим радам, їх виконкомам, головам, слід конституційно передбачити механізми різкого посилення відповідальності перед виборцями і центром.

Потрібно готувати кадри, шукати, навчати їх. Звичайно, слід не менше половини фінансів залишати на місцях. Але одного цього замало. Потрібно дати право президенту чи голові уряду на основі висновків правоохоронців відсторонювати голову ради, міста від обов`язків на певний термін. Остаточне рішення мусить прийматися після місцевого референдуму щодо довіри-недовіри відповідним місцевим радам, керівникам. Робити це слід швидко і оперативно.

І чи не найголовніше. Слід перестати молитися на судову гілку влади. Не слід забувати, що авторитет армії суддів, адвокатів, юристів був створений на Заході заради імітації наявності законності, справедливості, торжества права в країні. Саме імітації.

Тому варто провести негайно ефективні зміни щодо посилення контролю за судовою владою, прокуратурою. Найперший крок - відміна пожиттєвого статусу суддів. Мусить бути постійна ротація суддів, прокурорів, начальників міліції, податкової служби. Слід розробити механізми їх контролю (опитування громадської думки, тощо) з боку громадян, органів народного контролю.

І насамкінець. Українська влада мусить виходити із під впливу "сильних світу цього", жити своєю головою і своєю правдою. Слід, м`яко кажучи, швиденько "попросити" тисячі політичних агентів впливу з зарубіжних країн, обмежити діяльність різних фондів, агенцій, проектів, де, як риба в воді, відчувають себе представники іноземних розвідок, лобісти транснаціональних корпорацій.

Слід реорганізувати Службу безпеки України, сконцентрувати її увагу на всі ці негаразди, а також на діяльність різних псевдорелігійних об`єднань, з центром управління із-за кордону, які вже вільно керують деякими регіонами, містами, зокрема мають потужний вплив і в самому Києві.

З огляду на реалії й особливості суспільного життя в Україні, становлення та розвиток політичної системи характеризуватимуть такі параметри:

-- подальший розвиток і вдосконалення політичних відносин шляхом відкриття максимального простору для самоуправління суспільства на всіх рівнях його соціально-політичної організації;

-- побудова справді демократичної, соціальної, правової держави з ефективно діючим парламентом, професійним висококваліфікованим урядом, незалежними судовими органами;

-- формування інститутів громадянського суспільства як співтовариства вільних людей і їх самодіяльних організацій, політичних партій, рухів, профспілок, кооперативів, асоціацій;

-- розвиток політичної свідомості та політичної культури суспільства й особистості як на загальнодержавному, так і на побутовому рівні;

-- забезпечення необхідних умов для вільного розвитку нації загалом і кожного етносу зокрема, формування та підвищення національної свідомості й самосвідомості, національної культури;

-- удосконалення діяльності ЗМІ, підвищення їх ролі в регулюванні політичних відносин, управлінні суспільством, формуванні політичної свідомості та політичної культури суспільства і кожного громадянина;

-- своєчасне самооновлення політичної системи з урахуванням внутрішнього та міжнародного становища України (постійна само адаптація). Гармонізація політичної системи українського суспільства разом з ефективними економічними перетвореннями покликані забезпечити політичну та економічну безпеку держави, високий життєвий рівень її громадян.

Хто це все зробить? Певно, що ми з вами. Сподіватися на маріонеткові партії, політичних телезірок - це химера. Тому запрошую до роздумів, дискусії і дій. Адже спочатку перед кожною справою завжди було слово.

Як висновок слід зазначити, що у будь-якому разі, за будь-яких змін необхідно пам'ятати, що в процесі демократичної трансформації українського суспільства необхідним є не пошук якихось так званих сучасних шляхів та способів включення інтересів людини в структуру державно організованого суспільства, а створення такої структури, включаючи і структуру державної влади, яка відповідала б їм та відображала в цілому ці інтереси. Саме така логіка зможе забезпечити реальну, у тому числі юридичну, основу всебічного і вільного розвитку особистості в суверенній Україні, а також розбудову правової держави та становлення громадянського суспільства.

Размещено на Allbest.ru